с-ще Новомиколаївка
Іменем України
03 грудня 2025 року ЄУ № 322/1683/25 (Провадження № 1-кс/322/406/25)
Слідчий суддя Новомиколаївського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 , секретарка судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши клопотання старшого слідчого-криміналіста ГУНП в Запорізькій області майора поліції ОСОБА_3 (далі слідчий), погоджене прокурором Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_4 , в рамках кримінального провадження відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11.11.2025 за № 12025082300000193, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України про арешт майна
встановив:
слідчий звернувся до слідчого судді зі вказаним клопотанням зі змісту якого випливає, що 11 листопада 2025 року, приблизно о 19 год. 30 хв., ОСОБА_5 , 1986 року народження, військовослужбовець в/ч НОМЕР_1 ЗСУ, перебуваючи у спальній кімнаті будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , під час раптово виниклого конфлікту, маючи намір на умисне вбивство, ножем наніс три удари в область тулуба ОСОБА_6 , 1975 року народження, спричинивши тілесні ушкодження, від яких настала смерть останнього.
Слідчий у клаотанні зазначив, що згідно з лікарським свідоцтвом про смерть № 326 від 12.11.2025 смерть ОСОБА_6 , 1975 року народження, труп якого було виявлено у спальному приміщенні будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 настала в наслідок множинних колото-різаних проникаючих, сліпих поранень грудної клітини та живота з ушкодженням внутрішніх органів, що свідчить про те, що ОСОБА_5 для спричинення тілесних ушкоджень, від яких настала смерть ОСОБА_6 застосовував ніж.
28 листопада 2025 року, у період часу з 09 год 00 хв по 09 год 25 хв у приміщенні відділення ДСУ «Запорізьке обласне бюро судової експертизи», яке розташоване за адресою: Запорізька область Запорізький район, м. Вільнянськ, провулок Гнаровського, 6, старшим слідчим-криміналістом СУ ГУНП в Запорізькій області майором поліції ОСОБА_7 поведений огляд речей трупа ОСОБА_6 , 1975 року народження, а саме: пари шкарпеток; чоловічих трусів; спортивних штанів з написом «NAIKRE»; футболки з написом «REMIXE»; кофти з написом «HAY & Co», які у подальшому були вилучені.
Вилучені об'єкти визнано речовими доказами у кримінальному провадженні та направлені на содове дослідження до ДСУ «Запорізьке обласне бюро судової експертизи».
Крім того вилучений одяг ОСОБА_6 має на собі сліди від знаряддя вчинення злочину, а саме плоскі пошкодження на вилучених футболці та кофті, на інших вилучених речах також можуть зберігатись сліди, у зв'язку із чим виникла необхідність у проведенні ряду судових експертиз, що обумовлене собою тривалим строком їх виконання та необхідністю накладання на них арешту. У разі повернення цих речей існує виправданий ризик їх знищення або приховування відоргану досудового розслідування.
На згаданий одяг слідчий просив накласти арешт з метою збереження речових доказів.
Слідчий і прокурор, будучи належним чином повідомлені про час і місце розгляду клопотання, в судове засідання не з'явилися. Неявка останніх не перешкоджає розгляду клопотання.
Дослідивши клопотання і додані до нього матеріали слідчий суддя дійшов таких висновків.
Клопотання подано слідчим, який включений до групи слідчих у вказаному кримінальному провадженні і погоджене прокурором, який здійснює процесуальне керівництво у даному провадженні, і в цілому відповідає вимогам ст. 171 КПК України.
Наразі слідчому судді достеменно відомо, що ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні вказаного кримінального правопорушення (14.11.2025 слідчим суддею розглядалося клопотання про застосування запобіжного заходу).
Відповідно до п.п. 1, 3 ч.2 ст.171 КПК України у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном.
Положеннями ч.1 ст.170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Положеннями ч. 3 ст. 170 КПК України визначено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу (речові докази).
Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Вилучені слідчим речі відповідають критеріям ч. 1 ст. 98 КПК України, і постановою останнього від 28.11.2025 обґрунтовано визнані речовими доказами.
Так зі змісту клопотання випливає, що власником вилученого одягу був загиблий ОСОБА_6 .
У клопотанні наводяться аргументи про існування ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 КПК України, щодо вилученого одягу, який належав загиблому. Водночас вказані аргумент є непереконливими і фактично необґрунтованими.
Посилання слідчого на положення ч. 5 ст. 171 КПК Україну є недоречним, адже згаданий одяг не вилучався у конкретної особи. Потерпіла (мати загиблого) має право на спадкування майна загиблого, втім в матеріалах доданих до клопотання відсутня будь-яка інформація, що остання хоча б цікавилася долею цих речей. Ризики приховування, знищення вказаного майна з боку потерпілої навіть складно уявити, не говорячи про їх доведення. Будь-яка інша особа, ні доступу до вказаного майна, ні прав на нього, не має.
Отже доводами клопотання не доведено існування ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 КПК України, щодо одягу загиблого, тому питання щодо зберігання згаданих речових доказів мало бути вирішено органом досудового розслідування відповідно до положень ст.100 КПК України. Це фактично вже зроблено слідчим і про що зазначено в п. 2 резолютивної частини винесеної ним постанови про визнання речовими доказами та доручення до матеріалів кримінального провадження від 28.11.2025.
З огляду на зазначені обставини, слідчий суддя дійшов висновку відсутність підстав для задоволення клопотання.
Керуючись ст.ст. 170, 172, 173 КПК України, слідчий суддя
ухвалив:
у задоволенні клопотання слідчого про арешт майна (одягу, який 28.11.2025, вилучено під час проведення огляду речей трупа ОСОБА_6 , 1975 року народження), відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1