Справа № 304/2486/25 Провадження № 1-кп/304/291/2025
про продовження запобіжного заходу
у виді тримання під вартою
05 листопада 2025 року м. Перечин
Перечинський районний суд Закарпатської області
у складі: головуючого - судді: ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2 ,
за участю: прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4
захисника - адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду м.Перечин кримінальне провадження відносно: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який має повну середню освітою, зі слів одруженого, зі слів має на утриманні малолітню дитину: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не працюючого, мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.3 ст.332 КК України,
29.10.2025 року до Перечинського районного суду Закарпатської області із Закарпатської обласної прокуратури надійшов обвинувальний акт відносно ОСОБА_7 який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025071130000179 від 12.09.2025 року.
0.10.2025 року судом винесено ухвалу про призначення підготовчого судового засідання.
04.11.2025 року прокурором подано до суду письмове клопотання про обрання відносно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк два місяці, мотивуючи подане клопотання тим, що ризики, якими обґрунтовувалося застосування раніше до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на теперішній час не зникли та не зменшились. Та враховуючи, що у найближчий час закінчується строк тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, прокурор просить задовольнити подане клопотання за наведеними у ньому підставами та продовжити обвинуваченому строк тримання під вартою на два місяці. Вважає, з урахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану, а також наявності ризиків, передбачених п.п.1,2,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти вищевказаним ризикам та з метою забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_7 належної процесуальної поведінки та покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання його спробам переховуватись від органів досудового розслідування та суду; незаконно впливати на потерпілих, свідків, експертів, спеціалістів у кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.
В судовому засіданні прокурор подане клопотання підтримав, просить задовольнити клопотання за наведеними у ньому підставами та обґрунтуваннями та продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, строком на 60 днів, вказуючи про те, що ризики, якими обґрунтовувалося раніше обрання підозрюваному ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на теперішній час не зникли та не зменшились.
Обвинувачений ОСОБА_4 проти задоволення клопотання прокурора та продовження відносно нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою заперечує та просить змінити йому запобіжний захід на домашній арешт та вказує, що за першим викликом він зобов'язується з'являтися до суду.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 проти задоволення клопотання прокурора заперечує, вважає, що ризики, наведені прокурором у клопотанні, не доведені та у разі продовження судом запобіжного заходу у виді тримання під вартою, просить зменшити ОСОБА_4 розмір застави призначеної ухвалою слідчого судді від 15.09.2025, до двадцяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб,
Вислухавши думку учасників кримінального провадження, вивчивши письмове клопотання прокурора про продовження заходів забезпечення кримінального провадження та яким обґрунтовується доцільність продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, заслухавши позицію прокурора за поданим клопотанням, думку обвинуваченого та його захисника, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч.3 статті 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотаннями учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого; при розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ «Заходи забезпечення кримінального провадження» КПК України.
В силу ст.ст.131,132 КПК України, запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Тримання під вартою, за нормами ч.1 ст.183 КПК України, є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
У відповідності до положень ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобіганням спробам: переховуватися від суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити злочину діяльність.
Відповідно до положень ч.ч.1,2,4 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачений статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Пунктом 1 статті 5 Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Пунктом 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року визначено, що продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
В підготовчому судовому засіданні встановлено, що ухвалою слідчого судді Перечинського районного суду Закарпатської області від 15 вересня 2025 року підозрюваному ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 10.11.2025 року, включно.
Враховуючи ті обставини, що у найближчий час спливає строк раніше обраного ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, тому суд, діючи відповідно до вимог ст.315 КПК України, зобов'язаний вирішити питання доцільності продовження на даний час тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою.
Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, було встановлено слідчим суддею при вирішенні клопотання про обрання відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві, однак кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ (частина 5 статті 9 КПК), а відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (наприклад, пункт 32 рішення у справі «Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom» від 30.08.1990 (заяви № 12244/86, 12245/86; 12383/86) термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (пункт 175 рішення ЄСПЛ від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (заява № 42310/04)).
Згідно п.13 ч.1 ст.3 КПК обвинувачення - твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
З моменту направлення до суду обвинувального акту в силу ч.2 ст.42 КПК України ОСОБА_4 набув процесуального статусу обвинуваченого. Обвинувальний акт стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 надійшов на розгляд до суду, а отже є достатні підстави вважати щодо наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення.
Проте, на стадії підготовчого судового засідання суд не вправі вирішувати ті питання, які він повинен вирішувати під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності, належності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення.
Досліджуючи питання наявності ризиків, для продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку дії запобіжного заходу, суд зазначає при розгляді клопотань слідчого про обрання ОСОБА_4 запобіжного заходу слідчим суддею було встановлено наявність ризиків, передбачених пунктами 1,2,3 ч.1 ст.177 КПК України, а саме можливість переховуватися від органу досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити речі чи документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні шляхом їх підкупу, вмовляння або залякування.
Так, ОСОБА_4 обвинувачується зокрема у вчиненні тяжкого злочину, за яке передбачено основне покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дев'яти років, з конфіскаціє майна, що в сукупності з іншими обставинами може свідчити про існування мотивів та підстав для обвинуваченого переховуватися від суду. Така позиція відповідає практиці ЄСПЛ. Зокрема в рішенні від 26.06.2001 у справі «Ілійков проти Болгарії» (§80, заява №33977/96) суд зазначив, що суворість можливого вироку є відповідним елементом в оцінці ризику ухилення, а погляд на серйозність обвинувачення проти заявника давав уповноваженим органам можливість обґрунтовано вважати, що такий початковий ризик був встановлений.
Перевіряючи наявність ризику впливу обвинуваченого на свідків, суд виходить з встановленого КПК України порядку отримання показань від свідків у кримінальному провадженні на різних його етапах, та вважає, що ризик такого впливу зберігається до отримання показань свідків безпосередньо судом під час розгляду справи по суті.
Наявність ризику впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів під час проведення досудового розслідування, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань та дослідження їх судом.
Оскільки судовий розгляд кримінального провадження ще не розпочато, не виключена ймовірність того, що обвинувачений ОСОБА_4 , не будучи обмежений у спілкуванні із свідками, яким відомі обставини вчинення кримінального правопорушення (злочину), у якому останній обвинувачується, може здійснювати на них вплив шляхом підбурювання, вмовляння, залякування, підкупу, з метою їх спонукання до відмови від дачі показань в суді, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Отже, встановлені під час розгляду клопотання обставини дають підстави стверджувати, що ризики переховування обвинуваченого ОСОБА_4 від суду, а також незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні є актуальними.
Таким чином, суд не може прийняти доводи обвинуваченого ОСОБА_4 , як сторони захисту, щодо можливості застосовування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або застави, оскільки ризики, наведені у клопотанні прокурором і встановлені під час підготовчого судового засідання заслуговують на увагу, а стійкі соціальні зв'язки обвинуваченого і його характеристика не є гарантією виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків та запобіганню спробам переховуватись від суду з метою уникнення покарання за скоєне, і що є особливо значимим - незаконно впливати на свідків обвинувачення, допит яких в судовому засіданні ще не проводився.
Отже, на думку суду, встановленим судом ризикам, передбаченим п.п.1,3 ч.1 ст.177 КПК України, неможливо запобігти, застосувавши до обвинуваченого більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
У пункті 51 рішення ЄСПЛ у справі «Летелье проти Франції» від 26.06.1991 року (Заява №12369/86) суд зазначив, що особлива тяжкість деяких правопорушень може визвати таку реакцію суспільства та соціальні наслідки, які роблять виправдане попереднє утримання в крайньому разі на протязі певного часу. При виключних обставинах цей момент може бути врахований в світлі Конвенції, в крайньому разі в такій мірі, в якій внутрішнє право визнає поняття порушення публічного порядку в наслідок скоєння злочину.
У рішенні ЄСЛП у справі «Єчюс проти Литви» від 31.07.2000 року (Заява №34578/97) п. 93, ECHR 2000?IX, суд зазначив, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не можна вирішувати абстрактно. Наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей. Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу.
Виходячи з потреб цього судового розгляду, який несе за собою значний суспільний інтерес, оскільки ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні незаконного переправлення осіб через кордон України, з корисливих мотивів, суд застосовує обмеження права на свободу обвинуваченого ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою як суворий виняток із загального правила презумпції на користь свободи та гарантій недопущення свавільного затримання і тримання під вартою, які з огляду на практику Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Нечипорук і Йонкало проти України») для суду залишається домінантним керівним принципом і в цьому випадку, враховуючи мету застосування запобіжного заходу - допровадження обвинуваченого до компетентного судового органу, як того вимагають справжні інтереси суспільства щодо повного, неупередженого та як можливо швидкого у продовж розумного строку проведення цього судового розгляду.
На думку суду, зазначеним вище ризикам неможливо запобігти, застосувавши до обвинуваченого ОСОБА_7 будь-який більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою, оскільки не відпали підстави для цього. На даний час не встановлено жодних нових обставин, які виключають можливість тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, для запобігання вищенаведених ризиків та застосування більш м'якого запобіжного заходу, як зазначалося, не буде ефективним і не сприятиме своєчасному розгляду кримінального провадження.
Отже, жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим п.п.1,3 ч.1 ст.177 КПК України.
Метою застосування запобіжного заходу є не карна функція, а забезпечувальна, тобто до підозрюваного, обвинуваченого має бути застосований такий вид запобіжного заходу, який би в повній мірі забезпечив запобіганню ризиків, передбачених ст.177 КПК, а також відповідав засадам гарантування основоположних прав людини на свободу та особисту недоторканність, що передбачає недопущення ув'язнення особи до засудження її компетентним судом.
Вирішуючи питання щодо доцільності продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , суд вважає, що в матеріалах кримінального провадження містяться достатні дані, які свідчать про наявність ризиків, які виправдовують продовження строку дії заходів кримінального провадження відносно ОСОБА_7 , а саме такого запобіжного заходу як тримання його під вартою, а також враховуючи характер та ступінь тяжкості обвинувачення інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення (злочину), суд вважає, що існують достатні підстави для продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на шістдесят днів.
Таким чином, на підставі ст.ст.177, 178, 194 КПК України, зважаючи на суспільний інтерес, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи мету застосування запобіжного заходу, враховуючи наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення обвинуваченим ОСОБА_4 , доведеність обставин, передбачених ч.1 ст.194 КПК України, тяжкість покарання, яке йому загрожує у разі визнання винним, даних про його особу, наявність достатніх підстав вважати, що існують ризики, передбачені пунктами 1, 3 частини 1 статті 177 КПК України, і розцінюючи зазначені ризики як реальні та такі, що виправдовують обмеження свободи фізичної особи, а також те, що для запобігання ризиків, які встановлені судом застосування більш м'якого запобіжного заходу не буде ефективним і не сприятиме розгляду кримінального провадження, враховуючи інтереси правосуддя, суд вважає можливим продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 03.01.2026 року, включно.
Крім того, вирішуючи питання продовження запобіжного заходу суд, відповідно до ст. 178 КПК України враховує те, що ОСОБА_4 оювинувачється у вчиненні злочину, який згядно положень ст.12 КК України, є тяжким, також тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні (позбавлення волі на строк від семи до дев'яти років), стан його здоров'я, молодий вік, те, що обвинувачений є одруженим, зі слів має на утриманні одну малолітню дитину, проте у обвинуваченого відсутнє постійне джерело прибутку, він не працює, особою з інвалідністю не являється.
При цьому, відповідно до вимог ч.3 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно з ч.4 ст.182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Відповідно до п.2 ч.5 ст.182 КПК України, щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З урахуванням обставин кримінального правопорушення, доведених ризиків, передбачених п.п.1,3 ч.1 ст.177 КПК України, майнового та сімейного стану обвинуваченого, а також враховуючи те, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину та з урахуванням суспільної небезпеки кримінального правопорушення (злочину), що пов'язаний із незаконним переправленням осіб через державний кордон України під час введення в Україні воєнного стану, відтак і злочину, що пов'язаний із ослабленням обороноздатності держави, вважає, що розмір застави може і має бути визначено на рівні, необхідному для забезпечення дієвості такого заходу забезпечення кримінального провадження, тому суд вважає, що розмір застави, визначений ухвалою слідчого судді від 15.09.2025 року в сумі 242240 гривень, слід залишити без змін, враховуючи також наявну у обвинувальному акті інформацію про суму грошової вигоди, що повинна була бути надана свідками з метою незаконного перетину кордону (14 000 доларів США). На думку суду, такий розмір застави достатньою мірою гарантуватиме виконання обвинуваченим ОСОБА_4 покладених на нього обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України та відповідає позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сума застави повинна визначатись тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави у випадку ухилення від слідства та суду, буде достатнім стимулюючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання порушувати покладені на неї процесуальні обов'язки.
При цьому, у разі внесення застави, на виконання вимог ч.5 ст.194 КПК України суд вважає за необхідне покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 наступні обов'язки, а саме: прибувати до Перечинського районного суду на визначений судом день та час; повідомляти суд про зміну свого місця проживання, роботи; утримуватися від спілкування зі свідками сторони обвинувачення у даному кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідних органів міграційної служби за місцем реєстрації свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Таким чином, виходячи з положень ст.ст.177,178,183,194 КПК України, ст.ст.5,6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та, враховуючи матеріали кримінального провадження, які свідчать, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_7 під час судового розгляду даного кримінального провадження. Та враховуючи ступінь тяжкості інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, особу обвинуваченого та наявність і дійсність перерахованих ризиків, застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 більш м'яких запобіжних заходів є неможливим, оскільки вони не зможуть забезпечити дієвість даного кримінального провадження з вказаних вище підстав. Такого запобіжного заходу як тримання під вартою вважаю, що буде достатньо для забезпечення виконання ОСОБА_7 покладених на нього процесуальних обов'язків та не буде суттєво порушувати звичайний уклад життя обвинуваченого. При цьому, суд вважає можливим, враховуючи пропорційність ступеня небезпеки тим ризикам, які існують у даному кримінальному провадженні, а також тим завданням, які має досягти суд в ході розгляду справи, обвинуваченому ОСОБА_7 продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на шістдесят днів, тобто до 03.01.2026 року, оскільки, на думку суду, вищезазначеним ризикам неможливо запобігти, застосувавши до обвинуваченого ОСОБА_7 будь-який більш м'який запобіжний захід, так як не відпали підстави для цього.
Керуючись ст.ст. 29, 55, 62, 63, 129 Конституції України, ст.ст. 177, 178, 183, 186, 193, 194, 314, 315, 372, 395 КПК України, суд -
Клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 - задовольнити.
Продовжити відносно обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк шістдесят днів, тобто до 03 січня 2026 року, включно.
Визначити ОСОБА_4 заставу в розмірі 80 (вісімдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 242 240,00 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень.
Застава може бути внесена як обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок для внесення застави (ЄДРПОУ - 26213408, МФО 820172, банк-одержувач - Державна казначейська служба України м.Київ, розрахунковий рахунок UA198201720355209001000018501. Призначення платежу: застава за (П.І.П.) згідно ухвали Перечинського районного суду Закарпатської області від (дата) у справі №304/2486/25, внесені (П.І.П. особи, що вносить заставу).
У разі внесення застави, уповноваженій службовій особі місця ув'язнення необхідно негайно звільнити ОСОБА_4 з-під варти та повідомити про це Перечинський районний суд Закарпатської області.
З моменту звільнення ОСОБА_4 з-під варти у зв'язку з внесенням застави він буде вважатися таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
У разі внесення застави покласти на ОСОБА_4 , відповідно до ч.5 ст.194 КПК України, такі обов'язки:
- прибувати до Перечинського районного суду на визначений судом день та час;
- повідомляти Перечинський районний суд про зміну свого місця проживання, роботи;
- утримуватися від спілкування зі свідками сторони обвинувачення у даному кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до відповідних органів міграційної служби за місцем реєстрації свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Вказані обов'язки в разі внесення застави покладаються на ОСОБА_4 строком на 2 місяці, який починається з моменту внесення застави.
Роз'яснити ОСОБА_4 , що в разі невиконання перелічених обов'язків, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч.7 ст.194 КПК України.
Ухвала суду підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Дата закінчення дії даної ухвали - 03 січня 2026 року.
Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора у даному кримінальному провадженні.
Копію ухвали вручити учасникам кримінального провадження негайно після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Суддя
Перечинського районного суду
Закарпатської області ОСОБА_8