Справа № 303/7451/25
2/303/2813/25
РІШЕННЯ (Заочне)
02 грудня 2025 року м. Мукачево
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
у складі головуючого судді Заболотного А.М.
секретар судового засідання Желізняк К.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в м. Мукачево в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики № 2189762 від 09.09.2024 року на загальну суму 13479,61 грн. В обґрунтування своїх вимог вказує про те, що 09.09.2024 року між ОСОБА_1 та ТзОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» був укладений договір позики № 2189762. 27.03.2025 року між ТзОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 27/03/25 відповідно до умов якого ТзОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передає (відступає) ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні права вимоги до боржників, вказані в реєстрі боржників. Зокрема, ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право грошової вимоги до відповідача на суму 13479,61 грн., що складається з заборгованості за основною сумою боргу - 6100,00 грн. та заборгованості за відсотками - 183,00 грн., 6952,61 грн. - пеня, 244,00 грн. - комісія за надання позики. У зв'язку з тим, що відповідач свої зобов'язання не виконує ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» просить стягнути з відповідача заборгованість за договором позики № 2189762 від 09.09.2024 на загальну суму 13479,61 грн. Також просить вирішити питання судових витрат, а саме стягнути з відповідача сплачений судовий збір у розмірі 3028,00 грн.
Ухвалою суду від 30.09.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Судове засідання призначено на 04.11.2025 року, відкладено на 02.12.2025 року.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує повністю, проти ухвалення судом заочного рішення не заперечує.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання з розгляду цієї справи не з'явилася повторно, хоча про дату та час розгляду справи була повідомлена належним чином. У зв'язку із неявкою відповідача, яка була належним чином повідомлена про дату та час розгляду справи, без поважних причин в судове засідання, оскільки про поважність причин неявки суд не повідомила, відзиву на позовну заяву не подала, то зі згоди позивача суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування умов, передбачених ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши та перевіривши наявні у справі докази, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 09.09.2024 року ТзОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 уклали договір позики № 2189762. Вказаний кредитний договір підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора 407834, що був надісланий на номер мобільного телефону відповідача про, що свідчить п. 29 договору позики, адреса, реквізити та підпис сторін.
Згідно з 1 договору позики, за цим договором позикодавець зобов'язується передати позичальнику у власність грошові кошти (надалі «Позику»), на погоджених умовами договору строк (надалі - «Строк Позики»), шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики та комісію за надання позики.
Підписанням цього договору позики відповідач підтверджує, що вона ознайомилася на сайті з повною інформацією щодо позикодавця та його послуги, в тому числі інформацією, що передбачена с. 9 ЗУ «Про споживче кредитування», ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» та нормативно-правовими актами Національного банку України. (п.п. 5.1. п. 5 договору позики). Також відповідач погодиласяся, що до моменту підписання договору позики вивчила цей договір та Правила надання грошових коштів у позику за допомогою веб-сайту та мобільного додатку «ClickCredit», що розміщені на сайті http://clickcredit.ua/informacia (надалі «Правила»), їх зміст, суть, об'єм зобов'язань сторін та наслідки укладення цього договору ій зрозумілі (п.п. 5.3. п. 5 договору позики).
Відповідно до п. 2 договору позики позикодавець надав позичальнику у позику грошові кошти у розмірі 6100,00 грн. строком на 7 днів з 09.09.2024 року по 15.09.2024 року. Процентна ставка з другого дня користування позикою до дати повернення позики/день (фіксована) 0,01% . Комісія за надання позики 6,94 % (фіксована) від суми наданої позики, що у грошовому виразі складає 423,34 грн. Орієнтована загальна вартість позики становить 6527,00 грн., орієнтовна реальна річна процентна ставка 6030,74 %. Проценти за понадстрокове користування позикою 5% за день.
Згідно з п. 21 договору позики, цей договір укладено у вигляді електронного документа, шляхом обміну електронними повідомленнями з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, із застосуванням електронного підпису позикодавця та електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електрону комерцію» та із додатковим накладанням кваліфікованого електронного підпису уповноваженого працівника позикодавця із кваліфікованою електронною позначкою часу згідно вимог положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику, затвердженого постановою Національного банку України від 03.11.2021 року № 113.
У п. 25 договору позики визначено, що договір укладений на взаємовигідних умовах, на принципах ст.ст. 6, 627 ЦК України.
Також судом встановлено, що 27.03.2025 року між ТзОВ «ФК «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 27/03/25 відповідно до умов якого ТзОВ «ФК «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» передає (відступає) ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТзОВ «ФК «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.
Згідно з п. 1.1. договору факторингу, за цим договором клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується прийняти такі права вимоги та передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за відповідний реєстр за плату, у передбачений цим договором спосіб.
Додатковою угодою № 1 до договору факторингу № 27/03/25 від 27.03.2025 року визначено загальні суми прав вимоги, що відступаються згідно реєстрів боржників № 1 та № 2 та визначено суми грошових коштів, які в якості ціни продажу фактор сплачує клієнтові.
27.03.2025 року між ТзОВ «ФК «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» складено Акт прийому-передачі Реєстру боржників № 1 від 27.03.2025 року за договором факторингу № 27/03/25 від 27.03.2025 року.
Відповідно до витягу з Реєстру боржників № 1 від 27.03.2025 до договору факторингу № 27/03/25 від 27.03.2025 року ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором позики № 2189762 від 09.09.2024 року на загальну суму 13479,61 грн., що складається із заборгованості за основною сумою боргу - 6100,00 грн., заборгованості за відсотками - 183,00 грн., 6952,61 грн. - пеня, 244,00 грн. - комісія за надання позики.
Згідно з п. 3.7. договору факторингу у разі отримання коштів від боржників, органів Державної виконавчої служби в рахунок погашення заборгованості після дати підписання відповідного реєстру боржників, клієнт зобов'язаний перерахувати ці кошти фактору протягом 3 робочих днів з дати їх отримання (включно) на рахунок фактора, вказаний в розділі 11 даного договору.
Таким чином, в разі сплати відповідачем коштів на рахунок первісного кредитора, вони були б перераховані на рахунки ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» та зараховані на погашення існуючої заборгованості.
З моменту отримання права вимоги до відповідача, позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.
Згідно з розрахунком заборгованості за договором № 2189762 від 09.09.2024 року, заборгованість за вказаним договором становить 13479,61 грн., що складається із заборгованості за основною сумою боргу - 6100,00 грн., заборгованості за відсотками - 183,00 грн., 6952,61 грн. - пеня, 244,00 грн. - комісія за надання позики.
Оскільки позичальник не виконала свої зобов'язання добровільно, товариство звернулося до суду за захистом своїх прав.
Із врахуванням встановленого вище суд вважає, що в першу чергу слід вирішити питання наявності у позивача права грошової вимоги за кредитними договорами до відповідача.
За приписами ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Тлумачення ч. 1 ст. 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Згідно з ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Тлумачення ст. 516, ч. 2 ст. 517 ЦК свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.
Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 року у справі № 6-979цс15.
Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
Частиною 1 ст. 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
Тобто із системного аналізу зазначеної норми права вбачається, що відступлення права вимоги може здійснюватися лише стосовно дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав.
Згідно з ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
З наведеного вище слід прийти до однозначного висновку про те, що до ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» перейшли всі права кредитора за договором позики № 2189762 від 09.09.2024 року на підставі договору факторингу № 27/03/25 від 27.03.2025 року.
З приводу наявності підстав для стягнення заборгованості за договором позики суд зазначає про таке.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог Закону. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якої договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 року у справі № 127/33824/19.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
З врахуванням встановленого суд приходить до висновку про укладеність вищевказаного договору позики між відповідачем та відповідною фінансовою установою, невиконання позичальником своїх зобов'язань щодо повернення отриманих в борг коштів, та наявності в неї боргових зобов'язань перед позивачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. В силу ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов'язання до настання строку виконання, визначеного договором.
Так, одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Згідно з ст.ст. 610, 611, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У ст. 80 ЦПК України зазначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Відповідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Оскільки відповідач ОСОБА_1 доказів щодо часткового чи повного погашення заборгованості за кредитним договорам суду не представила, не спростувала документально нарахований позивачем розмір заборгованості, з урахуванням наведеного, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, та, враховуючи факт невиконання останньою умов договору позики №2189762 від 09.09.2024 року, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за цим кредитним договором в частині заборгованості за основною сумою боргу (тіло кредиту) в розмірі 6100,00 грн., заборгованістю за відсотками - 183,00 грн., та 244,00 грн. - комісії, що разом становить 6527,00 грн.
Одночасно щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені, то суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до п. 18 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан, який триває по теперішній час.
Із врахуванням того, що позивачем у період дії в Україні воєнного стану нараховано до сплати 6952,61 грн. - пені за договором позики № 2189762 від 09.09.2024 року, від сплати якої позичальник звільняється в силу зазначених вище вимог ЦК України, суд робить висновок про відсутність правових підстав для стягнення таких.
Таким чином, оскільки відповідач доказів щодо часткового чи повного погашення заборгованості за договором позики суду не представила, не спростувала документально нарахований позивачем розмір заборгованості, з урахуванням наведеного, оцінивши наявні по справі докази в їх сукупності, та, враховуючи факт невиконання ОСОБА_1 умов договору позики, суд приходить до висновку, що позов ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики № 2189762 від 09.09.2024 року у розмірі 6527,00 грн., що складається із заборгованості за основною сумою боргу у розмірі 6100,00 грн., заборгованості за відсотками - 183,00 грн., та за комісією - 244,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам.
Розмір заявлених вимог - 13479,61 грн. (100 % - 3028,00 грн. - розмір судового збору, що підлягав сплаті при зверненні до суду з цим позовом), розмір вимог, що підлягають задоволенню - 6527,00 грн. (48,42 % - 1466,15 грн. - розмір судового збору, пропорційний до задоволеної частини вимог).
Таким чином, відповідача на користь позивача необхідно стягнути 1466,15 грн. судових витрат за сплату судового збору.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 263-265, 279, 280, 354-355 ЦПК України, ст.ст. 526, 527, 530, 610, 625, 629, 1048-1050, 1054 ЦК України, суд,-
Позов задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договором позики № 2189762 від 09.09.2024 року в розмірі 6527,00 (шість тисяч п'ятсот двадцять сім) гривень, що складається із заборгованості за основною сумою боргу у розмірі 6100,00 грн., заборгованості за відсотками - 183,00 грн., та за комісією - 244,00 грн.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» 1466,15 гривень судових витрат на оплату судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (01032 м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30, ЄДРПОУ 35625014, рахунок № UA303395000000026500000127001в АТ «ТАСкомбанк» (для погашення заборгованості та судових витрат).
Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
Суддя А.М.Заболотний