27 листопада 2025 року
м. Київ
Справа № 917/2141/24(917/630/25)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Пєскова В. Г. - головуючого, Жукова С. В., Картере В. І.,
за участю секретаря судового засідання Багнюка І. І.,
представники учасників справи не з'явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «Агро-В» (вх. № 6437/2025)
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 31.07.2025
у складі колегії суддів: Хачатрян В.С. - головуючого, Россолов В.В., Склярук О.І.
та рішення Господарського суду Полтавської області від 30.05.2025
у складі судді Паламарчук В. В.
у справі № 917/2141/24 (917/630/25)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинська облспоживспілка»
до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковельська оптово-торгова база»; 2) Приватного підприємства «Агро-В»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковельська оптово-торгова база» - розпорядник майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковельська оптово-торгова база» - арбітражний керуючий Таборовць Андрій Петрович
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - приватний нотаріус Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Кушнерук Альона Юріївна
про визнання недійсним договору
в межах справи № 917/2141/24
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинська облспоживспілка»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковельська оптово-торгова база»
про банкрутство,
Обставини справи
У провадженні Господарського суду Полтавської області перебуває справа про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковельська оптово-торгова база» (далі - ТОВ «Ковельська оптово-торгова база»).
24.12.2024 Господарський суд Полтавської області відкрив провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковельська оптово-торгова база» (далі - ТОВ «Ковельська оптово-торгова база»), визнав грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинська облспоживспілка» (далі - ТОВ «Волинська облспоживспілка»); ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника ТОВ «Ковельська оптово-торгова база».
10.04.2025 ухвалою попереднього засідання визначено розмір та перелік усіх визнаних вимог для внесення розпорядником майна боржника до реєстру вимог кредиторів, до складу якого включено, зокрема, кредитора ТОВ «Волинська облспоживспілка» із сумою 2 038 590,36 грн.
У власності ТОВ «Ковельська оптово-торгова база» перебувало нерухоме майно - прохідна, розташована за адресою: Волинська область, м. Ковель, пров. Володимира Кияна, буд. № 9. Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09.12.2022, номер запису: 48711407, реєстраційний номер об'єкт нерухомого майна: 90258807221.
17.05.2023 ТОВ «Ковельська оптово-торгова база» (продавець) уклало з Приватним підприємством «Агро-В» (далі - ПП «Агро-В», покупець) договір купівлі-продажу зазначеного майна.
Згідно з пунктом 2.1 вказаного договору продаж нерухомого майна за домовленістю сторін проводиться за ціною - 10 000,00 грн.
Відчуження нерухомого майна здійснено без проведення оцінки їх ринкової вартості та не було залучено суб'єкта оціночної діяльності з метою визначення вартості нерухомого майна.
Короткий зміст позовних вимог
ТОВ «Волинська облспоживспілка» звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до ТОВ «Ковельська оптово-торгова база» і ПП «Агро-В» про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17.05.2023, посвідченого приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Кушнерук А. Ю. та зареєстрованого в реєстрі за №850.
Позивач вказував, що ТОВ «Ковельська оптово-торгова база» здійснило продаж нерухомого майна за 1 рік і сім місяців до відкриття провадження у справі про банкрутство за ціною, яка є значно нижчою від ринкових цін станом на дату укладення спірного правочину.
Відповідно до поданого позивачем звіту про оцінку майна, ринкова вартість будівлі прохідної загальною площею 11,7 м.кв. станом на день укладання спірного договору купівлі-продажу від 17.05.2023 становила 89 593,00 грн, без ПДВ.
Правовою підставою заявленого позову ТОВ «Волинська облспоживспілка» визначило частину першу статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
30.05.2025 Господарський суд Полтавської області ухвалив рішення у справі № 917/2141/24 (917/630/25) про задоволення позову.
Суд першої інстанції зазначив про встановлення ознак фраудаторності оспорюваного договору, що підтверджується таким: 1) оспорюваний правочин укладений у "підозрілий період" - в межах 3 років до відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Ковельська оптово-торгова база"; 2) на момент вчинення оспорюваного договору у ТОВ "Ковельська оптово-торгова база" існували грошові зобов'язання, зокрема, перед ТОВ "Волинська облспоживспілка"; 3) ТОВ "Ковельська оптово-торгова база" здійснило відчуження майна за ціною нижчою від ринкової.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
31.07.2025 постановою Східного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Полтавської області від 30.05.2025 у справі № 917/2141/24 (917/630/25) залишено без змін.
За встановлених у цій справі обставин суд апеляційної інстанції повністю погодився з висновками суду першої інстанції щодо фраудаторності оспорюваного договору.
Щодо посилань заявника апеляційної скарги на факт демонтажу нежитлового приміщення - прохідної площею 11,7 кв.м, що є об'єктом оспорюваного правочину, суд зазначив, що у справі розглядається вимога кредитора про визнання недійсним в межах справи про банкрутство правочину з відчуження майна боржника. Тобто, предметом спору є визнання недійсним договору як правовстановлюючого документа, згідно з яким відповідач/скаржник набув у власність майно.
Врахувавши, що наявність підстав для визнання договору недійсним встановлюється судами на момент його укладення, суд виснував, що знищення нежитлового приміщення, що є об'єктом оспорюваного правочину, шляхом його демонтажу (знесення) під час розгляду спору у суді жодним чином не впливає та не змінює висновків суду, викладених у рішенні від 30.05.2025.
А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ПП «Агро-В» просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 31.07.2025 та рішення Господарського суду Полтавської області від 30.05.2025 у справі № 917/2141/24 (917/630/25) і закрити провадження у цій справі у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки вважає, що суди попередніх інстанцій застосували статті 1, 42 КУзПБ без врахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 08.11.2022 у справі № 902/1023/19 (902/508/20) та від 23.11.2022 у справі № 918/1174/20 (918/559/21).
Скаржник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували, що на момент укладення оспорюваного договору у відповідача ТОВ «Ковельська оптово-торгова база» було достатньо активів для задоволення вимог позивача - ТОВ «Волинська облспоживспілка», тобто, укладення оспорюваного договору жодним чином не вплинуло на майновий стан ТОВ «Ковельська оптово-торгова база» та воно не перестало бути платоспроможним внаслідок його укладення, а поведінка учасників оспорюваного договору при його укладенні відповідала принципам добросовісності, чесності та розумності.
Б. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що згідно зі статтею 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Предметом позову у цій справі є вимога позивача про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу нерухомого майна.
За чинним конституційним правопорядком, що його визначено приписами пункту 14 частини першої статті 92, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, на рівні закону забезпечується право на апеляційний перегляд кожної справи, а право на касаційне оскарження судового рішення забезпечується лише в тих випадках, що їх визначив законодавець.
У постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя (пункти 5.10, 5.16, 5.21 постанови).
У статті 287 ГПК України, якою регламентоване право касаційного оскарження, визначено перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню у господарському процесі, а також визначені підстави та випадки, коли касаційне оскарження допускається.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовуються правила статті 300 ГПК України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1).
Касаційне провадження у справі відкрито відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Наведене узгоджується із частиною четвертою статті 236 ГПК України, яка визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок Верховного Суду стосується правовідносин, які є подібними.
При цьому підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.
Так, у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства:
- термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші (пункт 24 постанови);
- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями (пункт 25 постанови);
- подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб'єкти, однаковий вид об'єкта й однакові права та обов'язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. З огляду на значення слова "подібний" не завжди означає тотожність (пункт 28 постанови);
- у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини) (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
Здійснена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови).
Предметом касаційного перегляду у цій справі є рішення суду першої інстанції, залишене без змін постановою суду апеляційної інстанції, про визнання недійсним правочину (договору) боржника за заявою кредитора та правильність застосування цими судами приписів статті 42 КУзПБ.
Відповідно до частини першої статті 42 КУзПБ (в редакції, чинній на момент відкриття провадження у справі про банкрутство) господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав:
- боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку;
- боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;
- боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;
- боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;
- боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Суди першої та апеляційної інстанцій за встановлених у цій справи обставин виснували, що на момент вчинення оспорюваного договору за наявності не виконаних грошових зобов'язань, зокрема, перед позивачем, боржник здійснив відчуження майна за ціною нижчою від ринкової.
Як було вказано вище, мотивуючи наявність передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження судових рішень, скаржник обґрунтував свої доводи неврахуванням судами під час розгляду цієї справи висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08.11.2022 у справі № 902/1023/19 (902/508/20) та від 23.11.2022 у справі № 918/1174/20 (918/559/21) щодо застосування статті 42 КУзПБ.
Однак колегія суддів відхиляє такі доводи з огляду на неподібність правовідносин у наведених справах із правовідносинами у справі № 917/2141/24 (917/630/25), що полягає у такому.
У справі, що розглядається, підставою позову було те, що оспорюваний правочин порушив права позивача, оскільки за наявності невиконаних грошових зобов'язань перед позивачем боржник здійснив відчуження майна за ціною нижчою від ринкової, а правовою підставою заявленого позову була частина перша статті 42 КУзПБ у редакції, чинній на дату відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Ковельська оптово-торгова база».
У справах № 902/1023/19 (902/508/20) та № 918/1174/20 (918/559/21) розглядалися позови про визнання недійсними правочинів боржників відповідно до приписів статті 42 КУзПБ у редакції, що діяла до 2023 року.
Разом з тим між редакціями статті 42 КУзПБ, що діяла до 2023 року, та станом на момент відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Ковельська оптово-торгова база», є певна відмінність, що полягає в такому:
"Правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: ..." (частина перша статті 42 КУзПБ у редакції, що діяла до 2023 року);
"Господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів з таких підстав: ..." (частина перша статті 42 КУзПБ у редакції станом на 24.12.2024, тобто на дату відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Ковельська оптово-торгова база»).
Тобто відмінність чинної від попередньої редакції цієї статті є в тому, що законодавець розширив права кредиторів від "завдали збитків кредиторам" до "порушили права кредиторів".
Зазначене свідчить про неподібність правовідносин у наведених скаржником справах зі справою № 917/2141/24 (917/630/25), що зумовлене різним правовим регулюванням спірних правовідносин.
Крім того, у справі № 918/1174/20 (918/559/21) розглядався позов розпорядника майна про визнання недійсним укладеного боржником договору про відступлення права вимоги. Підставами позову зазначалося, що укладення оспорюваного договору завдало збитків боржнику, що у свою чергу призвело до неплатоспроможності останнього.
Таким чином, неподібність правовідносин у справі № 918/1174/20 (918/559/21) з даною справою полягає і в різних підставах позовів.
У постанові Верховного Суду від 08.11.2022 у справі №902/1023/19(902/508/20) суд касаційної інстанції з огляду на положення частини четвертої статті 74, статей 86, 104 ГПК України погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відхилення висновку експерта, оскільки висновок експерта не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 ГПК України, тоді як надані позивачем висновки експерта містять недоліки. При цьому, у постанові Верховного Суду зазначено, що суди попередніх інстанцій, надаючи оцінку доводам позивача щодо заниженої вартості продажу майна боржника, дійшли висновку про їх необґрунтованість, оскільки позивачем в порядку, передбаченому положеннями статей 74, 76-77 ГПК України, не надано суду доказів на підтвердження того, що продане за оспорюваним договором нерухоме майно могло бути продано за значно вищими цінами та не доведено, що відповідач-1 здійснив відчуження майна за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових.
Натомість у даній справі № 917/2141/24 (917/630/25) суди встановили обставину відчуження боржником майна за заниженою ціною.
Зазначене свідчить про неподібність правовідносин у наведених скаржником справах зі справою № 917/2141/24 (917/630/25), що зумовлене, окрім іншого правового регулювання, також різними фактичними обставинами.
Тож, проаналізувавши зміст вказаних вище постанов Верховного Суду, на які посилається скаржник, та зміст оскаржуваних судових рішень у даній справі № 917/2141/24 (917/630/25), за критеріями подібності, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, Суд дійшов висновку про неподібність правовідносин у цих справах.
Суд також зазначає, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні правовідносини.
У справі, яка переглядається, судами надано оцінку всім доказам, що були надані сторонами, до переоцінки яких, в силу приписів статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може. Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої та апеляційної інстанцій.
Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася після відкриття касаційного провадження.
Інші наведені скаржником доводи, в силу імперативних вимог статті 300 ГПК, Верховним Судом не розглядаються як такі, що не охоплюються визначеною самими скаржником підставою касаційного оскарження, за якою було відкрито це касаційне провадження.
Інших виключних випадків касаційного оскарження, передбачених частиною другою статті 287 ГПК України, скаржником у касаційній скарзі не зазначено.
При цьому колегія суддів зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
Згідно з пункт 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася після відкриття касаційного провадження, Суд відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі у справі № 917/2141/24 (917/630/25) за касаційною скаргою Приватного підприємства «Агро-В» на постанову Східного апеляційного господарського суду від 31.07.2025 та рішення Господарського суду Полтавської області від 30.05.2025.
Керуючись статтями 234, 235, 240, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства «Агро-В» на постанову Східного апеляційного господарського суду від 31.07.2025 та рішення Господарського суду Полтавської області від 30.05.2025 у справі № 917/2141/24 (917/630/25) закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. Пєсков
Судді С. Жуков
В. Картере