Іменем України
24 листопада 2025 року м. Чернігівсправа № 927/242/25
Господарським судом Чернігівської області, в складі судді Романенко А.В., за участю секретаря судового засідання Мігди Р.Ю., за правилами загального позовного провадження в відкритому судовому засіданні розглянуто справу
за позовом Заступника керівника Новгород - Сіверської окружної прокуратури в інтересах держави, вул. Замкова, 9А, м. Новгород-Сіверський, Чернігівська область, 16000,
в особі позивача Фонду державного майна України, вул. Генерала Алмазова, 18/9, м. Київ, 01133;
до відповідача Акціонерного товариства “Укртелеком»,
вул. Бульвар Тараса Шевченка, 18, м. Київ, 01601;
за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Департаменту з питань цивільного захисту та оборонної роботи Чернігівської обласної державної адміністрації, вул. Г. Полуботка, 70, м. Чернігів, 14013;
за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області, проспект Миру, 190 А, м. Чернігів, 14000;
про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, шляхом повернення до державної власності захисної споруди цивільного захисту
за участю представників:
від прокуратури: Бабич Є.А. - прокурор відділу;
від позивача: не прибув;
від відповідача: Полегенько К.А. - адвокат, довіреність від 15.01.2025 № 10287;
від третіх осіб 1, 2: не прибули
У судовому засіданні 24.11.2025, Господарський суд Чернігівської області, на підставі частини 1 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Заступником керівника Новгород-Сіверської прокуратури поданий позов в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Акціонерного товариства “Укртелеком» (далі - АТ “Укртелеком») про усунення перешкод державі, в особі Фонду державного майна України (далі - ФДМ України), в праві користування та розпорядження захисною спорудою цивільного захисту (протирадіаційним укриттям № 93083), розташованою за адресою: вул. Московська (на даний час Сіверська), 13, селище Понорниця Новгород Сіверського району Чернігівської області, шляхом зобов'язання АТ “Укртелеком» повернути захисну споруду цивільного захисту (протирадіаційне укриття № 93083), розташовану за вказаною адресою, на користь держави в особі ФДМ України.
В обґрунтування заявлених вимог прокурор зазначив, що передача в власність АТ “Укртелеком» захисної споруди цивільного захисту відбулась всупереч вимог діючого законодавства України, за яким захисні споруди цивільного захисту (сховища та протирадіаційні укриття) державної та комунальної власності не підлягають приватизації (відчуженню).
Процесуальні дії суду.
Суд, ухвалою від 31.03.2025, прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження в справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 23.04.2025; за клопотанням прокурора залучив до участі в справі в якості третіх осіб 1, 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Департамент з питань цивільного захисту та оборонної роботи Чернігівської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 23000089) та Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області (код ЄДРПОУ 38590042); установив учасникам справи процесуальні строки для подачі письмових заяв по суті спору, в порядку статей 165 - 168, 178, 179, 184 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Відповідач, у належний строк, подав відзив на позов. Проти задоволення позовних вимог заперечив, зокрема, з підстав обрання прокурором неналежного способу захисту. Заявив про застосування правових наслідків спливу позовної давності до заявлених вимог. Клопотав залучити до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, АТ «Укрпошта» (код ЄДРПОУ 21560045), як співвласника нежитлової будівлі за адресою: селище Понорниця, вул. Московська (наразі - вул. Сіверська), 13, у складі якої знаходиться спірний об'єкт.
Прокурор, у належний строк, подав відповідь на відзив, проти доводів відповідача заперечив.
Позивач подав письмові пояснення по суті спору, якими позовні вимоги підтримав, просив розглянути справу за відсутності його повноважного представника.
Третя особа 1 - Департамент з питань цивільного захисту та оборонної роботи Чернігівської обласної державної адміністрації також клопотав розглянути спір без його участі.
Суд задовольнив клопотання позивача та третьої особи 1, позаяк участь в судовому розгляді спору є процесуальним правом учасника судового процесу, що реалізується на власний розсуд, крім випадків визнання судом явки такого учасника в судове засідання обов'язковою, в порядку статей 120, 121 ГПК України.
Суд відхилив клопотання відповідача про залучення до участі в справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача АТ «Укрпошта», оскільки ухвалене судове рішення за результатом вирішення наявного спору не впливатиме на права та обов'язки цієї особи, позаяк спірний об'єкт увійшов до складу частини будівлі (2/3), якою володіє саме відповідач (протокол судового засідання 23.04.2025).
23.04.2025, в судовому засіданні представник відповідача клопотав зупинити провадження в справі, на підставі п. 7 частини 1 статті 228 ГПК України, до закінчення перегляду у касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, в складі Верховного Суду, справи № 918/938/23.
Суд, ухвалою від 23.04.2025, у порядку п. 7 статті 228 ГПК України, зупинив провадження в справі № 927/242/25 до закінчення перегляду в касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду, справи № 918/938/23.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 26.02.2025 у справі № 918/938/23, на момент передачі цієї справи на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, виснував, що наразі в Касаційному господарському суді існує неоднозначний підхід до застосування статей 256, 387, 388, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в спорах, пов'язаних із поверненням протирадіаційних укриттів з приватної в державну чи комунальну власність, що не відповідає вимогам єдності судової практики.
29.08.2025, від відповідача, надійшло клопотання про поновлення провадження у справі в зв'язку з прийняттям Касаційним господарським судом в складі Верховного Суду постанови від 29.05.2025 у справі № 918/938/23 (повний текст якої оприлюднений в Єдиному державному реєстрі судових рішень 27.08.2025).
Ухвалою від 02.09.2025 поновлено провадження в справі, підготовче засідання призначено на 24.09.2025.
24.09.2025, у зв'язку з оголошенням масштабної повітряної тривоги на території України, зокрема, і в м. Чернігові, підготовче засідання в справі не відбулось, відкладене на іншу дату - 13.10.2025.
Суд за власною ініціативою, продовжив підготовче провадження на 30 календарних днів.
13.10.2025, за результатами підготовчого засідання, суд закрив підготовче провадження, призначив розгляд справи по суті на 10.11.2025.
10.11.2025, у зв'язку з оголошенням масштабної повітряної тривоги на території України, зокрема, і в м. Чернігові, судовий розгляд спору по суті не відбувся, судове засідання відкладене на іншу дату - 24.11.2025.
24.11.2025, прокурором заявлене клопотання про зупинення провадження в цій справі на підставі п. 7 частини 1 статті 228 ГПК України, до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду подібної справи № 922/2484/24 та оприлюднення повного тексту судового рішення, за результатами такого перегляду (копія ухвали Верховного Суду від 29.10.2025 № 922/2484/24, на зміст якої посилається прокурор, ним до клопотання не долучена).
Згідно з п. 7 частини 1 статті 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Суд установив, що станом на 24.11.2025 в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутня будь - яка інформація як щодо передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 922/2484/24, у тому числі з наведенням підстав для перегляду, так і щодо прийняття Великою Палатою Верховного Суду цієї справи до розгляду. Текст ухвали Верховного Суду від 29.10.2025 у справі № 922/2484/24 (на зміст якої посилається прокурор), станом на 24.11.2025, в Реєстрі не оприлюднено, відтак, не може бути врахований судом першої інстанції як підстава для зупинення провадження в цій справі.
Суд відхилив клопотання прокурора про зупинення провадження в справі № 927/253/25 як безпідставне.
24.11.2025, у судове засідання прибули: повноважна представниця відповідача та прокурор; позивач та треті особи 1 та 2 до суду не прибули, в письмових заявах позивач та третя особа 1 (подані 01.04.2025 та 07.04.2025) клопотали вирішити спір за відсутності їх представників; третя особа 2 в судові засідання 23.04.2025, 13.10.2025 та 24.11.2025 не з'являлась, без пояснення причин, про судовий розгляд спору неодноразово повідомлена, в порядку статей 120, 121 ГПК України, засобами електронного зв'язку в підсистемі Електронний суд (про що свідчать наявні матеріали справи).
Неприбуття в судове засідання належним чином повідомлених представників позивача та третіх осіб не є перешкодою для вирішення спору по суті за наявними матеріалами справи (частини 1, 3 статті 202 ГПК України).
Суд розпочав розгляд справи по суті, заслухав представницю відповідача та прокурора.
Письмові заяви сторін по суті спору.
Відповідач у відзиві на позов проти задоволення позову заперечив з наступних підстав:
- згідно з діючим законодавством (на момент виникнення спірних правовідносин) рішення засновника про створення відкритого акціонерного товариства в процесі приватизації (корпоратизації) та акт приймання - передавання нерухомого майна засновника є правовстановлюючими документами, на підставі яких органами місцевого самоврядування проводилась реєстрація права власності на частину будівлі (2/3), адміністративне приміщення під інвентарним номером № 00017134, за адресою: селище Понорниця, вул. Московська, 13;
- жодних обмежень на набуття права власності в 2004 році на частину будівлі, в складі якої перебуває спірна захисна споруда цивільного захисту, під час корпоратизації АТ “Укртелеком», чинним законодавством не встановлена;
- в матеріалах справі відсутні належні докази на підтвердження наявності в складі майнового комплексу, за адресою: селище Понорниця, вул. Московська, 13, захисної споруди цивільного захисту, на момент складання засновником передавального акту нерухомого майна до статутного капіталу товариства;
- прокурором обрано невірний спосіб захисту;
- прокурором пропущено строки позовної давності.
Прокурор, спростовуючи доводи відповідача, у відповіді на відзив зазначив:
- вірним способом захисту порушеного права є пред'явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному статтею 391 ЦК України, з метою усунення перешкод в користуванні та розпорядженні власником - державою, об'єктом цивільного захисту - протирадіаційним укриттям (обмеженим у цивільному обороті), що може бути пред'явленим упродовж усього часу поки триває таке порушення, тобто строки позовної давності на звернення до суду не пропущені;
- спірна споруда набута в власність ВАТ «Укртелеком» у порядку приватизації з порушенням норм діючого законодавства (всупереч заборони на вибуття таких об'єктів у приватну власність), у той час як процес корпоратизації був завершений ще в 1999 році, шляхом перетворення державного підприємства у відкрите акціонерне товариство.
Додатково, прокурором подані письмові пояснення від 19.09.2025 № 53-77-3005вих-25, з огляду на правові висновки судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 29.05.2025 у справі № 918/938/23 (до розгляду якої зупинявся розгляд цієї справи). Вважає, що правові висновки ВП ВС від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 щодо способу захисту порушеного права держави на обмежено оборотоздатне майно, мають перевагу над висновками судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності КГС ВП від 29.05.2025 у справі № 918/938/23. На думку прокурора, до спірних правовідносин підлягають застосуванню висновки ВП ВС у постанові від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, та вірним способом захисту порушеного права є пред'явлення негаторного позову в порядку, визначеному статтею 391 ЦК України, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту шляхом повернення такого об'єкту державі в особі ФДМ України, а не віндикаційного, в порядку статей 387, 388 ЦК України.
Суд розглянув подані документи і матеріали, з'ясував фактичні обставини справи, дослідив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, та
Відповідно до Указу Президента України № 210/93 від 15.06.1993 "Про корпоратизацію підприємств" Державним комітетом зв'язку та інформатизації України видано наказ № 155 від 27.12.1999, яким на базі цілісного майнового комплексу Українського державного підприємства електрозв'язку "Укртелеком" створено ВАТ "Укртелеком", правонаступником якого є АТ "Укртелеком" та затверджено його Статут.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 948-р від 09.09.1999 до сфери управління Державного комітету зв'язку та інформатизації України передане Українське державне підприємство електрозв'язку “Укртелеком».
Наказом Державного комітету зв'язку та інформатизації України № 189 від 09.08.2004 передано нерухоме майно, що знаходилось на балансі УДПЕЗ “Укртелеком» по Чернігівській дирекції станом на 01.07.1999, у власність ВАТ “Укртелеком»; затверджено Перелік нерухомого майна, що передано у власність ВАТ “Укртелеком» по Чернігівській дирекції (філії) згідно з додатком.
За актом приймання - передачі нерухомого майна до статутного фонду ВАТ “Укртелеком», Державний комітет зв'язку та інформатизації України передав, а ВАТ “Укртелеком» прийняло об'єкти нерухомого майна по Чернігівській філії ВАТ “Укртелеком» згідно з переліком, зокрема, за адресою смт Понорниця, вул. Московська, 13 (порядковий номер 184): 2/3 будівлі, адміністративне приміщення.
Рішенням виконавчого комітету Понорницької селищної ради від 07.09.2004 № 105 визнано право власності за ВАТ «Укртелеком» на приміщення цеху / АТС смт Понорниця та прилеглі до нього надвірні будівлі за адресами: вул. Московська, 13 та нежитлове приміщення по вул. Московська, 3 (згідно з переліком).
Виконавчим комітетом Понорницької селищної ради видано, 17.12.2004, ВАТ «Укртелеком» свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САА № 757214, майновий комплекс: 559,5 кв. м адміністративна будівля А-1, 64,36 кв. м склад Б-1, 125,54 кв. м гараж В-1, 27,1 кв. м ПММ Г-1, 3,24 кв. м туалет Д-1, 31,08 кв. м агрегатна Е-1, за адресою: Чернігівська область, Коропський район, смт Понорниця, вул. Московська, 13. До складу вказаного майна ввійшло підвальне приміщення, в якому розташована захисна споруда цивільного захисту № 93083.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (інформаційна довідка від 10.03.2025 № 417027507), 17.12.2004, ВАТ «Укртелеком» зареєстроване право власності (частка 4/5) на майновий комплекс, приміщення загальною площею 178,18 кв. м в адміністративній будівлі літ. А-1, за адресою: Чернігівська область, Коропський район, смт Понорниця, вул. Московська, 13 (реєстраційний номер майна: 9117122); підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності ССА № 757214, 17.12.2004.
Згідно з обліковою карткою Департаменту з питань цивільного захисту та оборонної роботи Чернігівської ОДА, протирадіаційне укриття № 93083 по вул. Московська, 17, смт Понорниця, має наступні характеристики: вбудоване підвальне приміщення в двоповерховій будівлі; площею 120 кв. м; місткістю 120 осіб; рік введення в експлуатацію - 1975.
Згідно з паспортом захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційне укриття), виданий 24.03.2021, по вул. Московська, 17, смт Понорниця, знаходиться протирадіаційне укриття № 93083, що має наступні технічні характеристики: площа 120 кв. м; місткістю 120 осіб; вбудоване підвальне приміщення в двоповерховій будівлі; рік введення в експлуатацію - 1982.
Новгород - Сіверська районна військова адміністрація Чернігівської області, листом від 04.04.2024 № 01-29/1499, повідомила, що в облікових документах на захисну споруду цивільного захисту, протирадіаційне укриття № 93083, балансоутримувачем якого є АТ «Укртелеком» допущено помилку в нумерації будівлі, де цей об'єкт розташований (помилково зазначено будинок № 17 замість № 13).
За рішенням Понорницької селищна рада (17 позачергова сесія 8 скликання) від 19.04.2022 № 17-3036-VIII перейменовано вулицю Московська на вулицю Сіверська в селищі Понорниця Новгород - Сіверського району Чернігівської області.
За рішенням загальних зборів акціонерів від 14.06.2011 № 8 ВАТ “Укртелеком» змінило своє найменування на ПАТ “Укртелеком», згодом за рішенням зборів акціонерів від 22.04.2021 з ПАТ “Укртелеком» - на AT “Укртелеком».
Факт перебування протирадіаційного укриття № 93083, у складі зареєстрованого за відповідачем (АТ “Укртелеком») майна, також підтверджується актами планової (позапланової) перевірки щодо додержання суб'єктом господарювання вимог законодавства в сфері цивільного захисту, техногенної та пожежної безпеки від 16.01.2019, від 08.10.2019, за результатами яких Управлінням ДСНС України в Чернігівській області складено приписи від 16.01.2019, від 08.10.2019, а також актами оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційного укриття) № 93083 від 06.06.2022, від 24.08.2023, від 12.09.2023, складені представниками органів місцевого самоврядування, ГУ ДСНС в Чернігівській області, в присутності представників АТ “Укртелеком».
КП “Чернігівське МБТІ», на замовлення АТ “Укртелеком», 26.08.2024, виготовило технічний паспорт на захисну споруду цивільного захисту (№ 93083) за адресою: Чернігівська область, Новгород - Сіверський район, селище Понорниця, вул. Сіверська, 13.
Відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи № 314 на захисну споруду цивільного захисту № 93083 за адресою: Чернігівська область, Новгород - Сіверський район, селище Понорниця, вул. Сіверська, 13, зокрема, з плану поверху (0) літ. Ап та експлікації до нього вбачається, що в підвалі розташоване приміщення (11), площею 37,6 кв. м, що є протирадіаційним укриттям; рік прийняття в експлуатацію - 1973.
Мотивуючи звернення до суду за захистом інтересів держави в особі ФДМ України, прокурор зазначив, що захисна споруда цивільного захисту - протирадіаційне укриття № 93083, віднесена до об'єктів, що перебувають під охороною держави, мають загальнодержавне значення та обмежені в цивільному обороті, в зв'язку з чим цей об'єкт нерухомості не міг бути набутий в приватну власність АТ «Укртелеком».
Підстави представництва прокурором інтересів держави в особі Фонду державного майна України.
Статтею 1 Закону України “Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку передбаченому цим Законом здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до частин 3, 4 статті 53 ГПК України в визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою в справу, провадження в якій відкрите за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом 4 цієї частини.
Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушенню інтересів держави.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
За частинами 4, 7 статті 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України “Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України “Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина 4 статті 23 Закону України “Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Наведені правові висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Прокурор вважає, що інтереси держави в цій справі полягають у недопущенні незаконного вибуття з державної власності в приватну нерухомого майна (захисних споруд цивільного захисту - протирадіаційних укриттів), яке має стратегічне значення для захисту населення країни від впливу небезпечних факторів, що виникають внаслідок надзвичайних ситуацій, воєнних дій, беручи до уваги, що за указом Президента № 64/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", на території України введено воєнний стан.
За доводами прокурора, спірне нерухоме майно, захисна споруда цивільного захисту - протирадіаційне укриття № 93083, розташоване за адресою: вул. Сіверська, 13, селище Понорниця Новгород - Сіверського району Чернігівської області, в силу закону відноситься до об'єктів загальнодержавного значення з обмеженою оборотоздатністю, розпорядником та власником якого є держава особі Фонду державного майна України.
За частиною 1 статті 4 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» ФДМ України є одним із суб'єктів управління об'єктами державної власності.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про Фонд державного майна України" ФДМ України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
Виходячи з пунктів 1, 5 частини 1 статті 4 Закону України «Про Фонд державного майна України» до основних завдань ФДМ України належать: 1) реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності; 5) здійснення контролю у сфері організації та проведення приватизації державного майна, відчуження державного майна в випадках, установлених законодавством, передачі державного майна в оренду та користування; повернення в державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства; управління корпоративними правами держави, які перебувають у сфері його управління.
Частинами 1 - 3 статті 7 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» (у редакції на час приватизації спірного майна) визначено, що державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд, органи приватизації Республіки Крим та адміністративно-територіальних одиниць. Фонд та його регіональні відділення і представництва на місцях діють на підставі цього Закону та Положення про Фонд, що затверджується Верховною Радою України. Фонд у процесі приватизації здійснює такі основні повноваження (серед іншого): продає майно, що перебуває в загальнодержавній власності, в процесі його приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств і об'єктів незавершеного будівництва; створює комісії по приватизації; затверджує плани приватизації майна, що перебуває в загальнодержавній власності.
Статтею 4 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» визначено, що продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у загальнодержавній та комунальній власності, є (серед інших): Фонд, його регіональні відділення та представництва.
Відповідно до частин 1, 5 статті 7 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» Фонд, Верховна Рада Республіки Крим, місцеві Ради народних депутатів затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають відповідно в загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності. Орган приватизації розглядає подану заяву і в разі відсутності підстав для відмови в приватизації включає підприємство до переліків, зазначених у частині 1 цієї статті. Результати розгляду не пізніш як через місяць з дня подання заяви доводяться до заявника в письмовій формі. Відмова в приватизації можлива тільки в визначених випадках, зокрема коли є законодавчо встановлене обмеження на приватизацію цього підприємства.
Пунктом 1 Указу Президента України від 19.02.1994 № 56/94 «Про єдину систему органів приватизації в Україні» з метою прискорення процесу приватизації державного майна, забезпечення єдиного методологічного підходу до цього процесу та створення сприятливих умов для виконання Державної програми приватизації створено єдину систему органів приватизації в Україні шляхом реорганізації регіональних відділень Фонду в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і органів приватизації відповідних адміністративно-територіальних одиниць - у регіональні відділення Фонду. З моменту прийняття рішення про приватизацію державного майна функції управління цим майном переходять до відповідного органу приватизації (п. 3 цього Указу).
Таким чином, саме ФДМ України є уповноваженим органом на виконання функцій держави в правовідносинах щодо повернення в державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства, якщо таке буде доведено.
Матеріалами справи підтверджено, що в січні 2025 року Новгород - Сіверська окружна прокуратура повідомляла ФДМ України про наявність підстав для звернення до суду задля захисту інтересів держави. ФДМ України, у відповідь просив розглянути питання щодо можливості вжиття заходів прокурорського реагування для повернення захисної споруди в державну власність (лист - звернення прокуратури від 13.01.2025 № 53-77-90вих-25, лист - відповідь Фонду від 26.02.2025 № 10-24-3498).
На виконання вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» Новгород - Сіверською окружною прокуратурою направлене ФДМ України повідомлення від 05.03.2025 № 53-77-628вих-25 про скерування до суду цього позову.
Таким чином, прокурор дотримався порядку, встановленого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», належним чином підтвердив підстави для представництва інтересів держави в особі ФДМ України в судовому порядку.
В межах даного позову оспорюється законність розпорядження державним майном, яке не підлягало передачі в приватну власність, відтак позов вірно скерований до Господарського суду Чернігівської області, в порядку виключної підсудності, за місцем знаходження спірного майна.
За наведених обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення прокурором бездіяльності ФДМ України, як підстави для звернення до суду органу прокуратури з цим позовом за захистом інтересів держави.
Нормативно-правове обґрунтування, оцінка доказів та висновки суду.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
За статтею 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, установлених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Під захистом права розуміється державно - примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли в зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушені, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.
Зазначені правові позиції є сталими і послідовними та неодноразово висловлювалися Верховним Судом, та, зокрема викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, тощо.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 806/5244/15 наведено алгоритм оцінки застосовності судом обраного способу захисту, за яким суд, розглядаючи справу має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (такий висновок викладений в пунктах 6.6., 6.7. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20)).
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6. постанови ВП ВС від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, пункт 88 постанови ВП ВС від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови ВП ВС від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).
Обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами спору.
У певних випадках спосіб захисту імперативно “прив'язаний» до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (установлений законом), тобто термін “установлений законом» означає не просто те, що він названий в законі (стаття 16 ЦК України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини 1 статті 5 ГПК України (аналогічне - у частині 1 статті 5 ЦПК України) вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.
Таким чином господарський суд повинен установити правову природу правовідносин, що склалися між сторонами, на що саме спрямований позов та вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту в обраний позивачем спосіб.
Виходячи з предмету та підстав позову в цій справі, заявлені прокурором вимоги спрямовані на усунення перешкод державі в особі ФДМ України у користуванні захисною спорудою цивільного захисту - протирадіаційним укриттям № 93083, що розташоване за адресою: вул. Сіверська, 13, селище Понорниця Новгород - Сіверського району Чернігівської області, що за доводами прокурора, протиправно було набуте АТ "Укртелеком" у приватну власність, шляхом зобов'язання повернути спірне майно у власність державі, тобто прокурор звернувся до суду з негаторним позовом.
Позов мотивований тим, що частиною 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (чинного на момент набуття АТ "Укртелеком" права власності на спірне майно) встановлено заборону щодо приватизації об'єктів, що мають загальнодержавне значення, зокрема, захисні споруди цивільної оборони. Декретом КМУ № 26-92 від 31.12.1992 затверджено Перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що також імперативно визначає, що захисні споруди цивільної оборони відносяться до об'єктів, що не підлягали приватизації. Аналогічні положення містяться в частині 12 статті 32 Кодексу цивільного захисту України (чинного на час розгляду справи).
За доводами прокурора, як на час виникнення спірних правовідносин, так і на момент вирішення цього спору по суті, законодавчо існує заборона на відчуження належних державі захисних споруд цивільної оборони в приватну власність.
Суд констатує, що насамперед слід з'ясувати чи відповідає обраний прокурором спосіб захисту порушеному праву держави та чи обраний спосіб захисту є ефективним, тобто чи забезпечить відновлення майнових прав держави, в разі встановлення судом наявності достатніх правових підстав для задоволення цього позову.
Обрання позивачем неналежного та/або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 та від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц). Вказане логічно вичерпує потребу дослідження інших обставин (подібний висновок наведений в постанові ВС від 08.10.2025 у справі № 910/6200/24).
З-поміж способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально - визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.
Віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними, при цьому, одна з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов'язально - правових способів захисту.
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду в постанові від 29.05.2025 у справі № 918/938/23 (до вирішення якої було зупинене провадження у цій справі, ухвалою від 23.04.2025) щодо способів захисту у спорах про повернення об'єктів нерухомого майна, які є захисними спорудами цивільного захисту (зокрема, протирадіаційними укриттями, як їх різновидами відповідно до частини 1 статті 32 Кодексу цивільного захисту України) дійшов наступних висновків (пункти 40, 41, 46): « (…) особа, за якою зареєстроване право власності на об'єкт нерухомості, який при цьому є захисною спорудою, за принципом реєстраційного підтвердження володіння є володільцем такого об'єкта; натомість держава або територіальна громада, за якими не зареєстроване право власності на такий об'єкт, не є його володільцем. Тому в цьому разі права держави або територіальної громади, які вважають себе власниками такого об'єкта, не можуть захищатися негаторним позовом, оскільки це є позов володіючого власника до неволодіючого невласника. Отже, належному способу захисту у таких випадках відповідає позовна вимога про витребування об'єкта нерухомого майна з чужого володіння в порядку віндикації.
При цьому, рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц) незалежно від того, чи таке витребування відбувається в порядку віндикації (статті 387, 388 ЦК України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212 - 1215 ЦК України), чи в порядку примусового виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини 2 статті 16 ЦК України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16).
Повернення майна в порядку реституції також має наслідком повернення нерухомого майна позивачу та державної реєстрації за позивачем права власності на нерухоме майно, оскільки, за наявності судового рішення про визнання недійсним документа, на підставі якого проведено державну реєстрацію прав (наприклад, договору купівлі-продажу нерухомого майна, на підставі якого проведено державну реєстрацію прав відповідача на нежитлові приміщення), це призведе до вчинення у Державному реєстрі прав дій, що забезпечать відновлення реєстраційного підтвердження володіння відповідним майном позивача».
Як вбачається з наявних матеріалів справи, за АТ «Укртелеком», 17.04.2004, зареєстровано право власності на нерухоме майно, майновий комплекс (частка 4/5), приміщення загальною площею 178,18 кв. м в адміністративній будівлі літ. А-1, за адресою: Чернігівська область, Коропський район, смт Понорниця, вул. Московська, 13 (реєстраційний номер майна: 9117122), в складі якого знаходиться спірний об'єкт, тобто за принципом реєстраційного підтвердження володіння відповідач - володілець такого об'єкта. Натомість держава (зокрема, в особі ФДМ України), за якою не зареєстроване право власності на спірний об'єкт, не є його володільцем. Договірні відносини між державою та АТ "Укртелеком" щодо спірного майна відсутні, оскільки останнє набуте Товариством у процесі приватизації.
Наведеним спростовується твердження прокурора про належність обраного ним способу захисту у вигляді негаторного характеру.
Виходячи з обставин цієї справи та беручи до уваги правові висновки ВС у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності КГС у постанові від 29.05.2025 у справі № 918/938/23, належним способом захисту прав у спірних правовідносинах є позовна вимога про витребування нерухомого майна від АТ "Укртелеком", за яким зареєстроване право власності на спірне майно.
За висновком суду, обрання прокурором неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в задоволенні цього позову.
Суд відхиляє доводи прокурора про необхідність застосування до спірних правовідносин висновків ВП ВС у постанові від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, оскільки обставини в указаній прокурором справі нерелевантні даній.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи. Щодо другого аспекту необхідно встановлювати чи зберігає правова позиція юридичну силу, тобто враховувати зміни, внесені в відповідне законодавство.
Суд зазначає, що предметом спору в справі № 910/8413/21 (на яку посилається прокурор) була не захисна споруда цивільного захисту, а об'єкт (пам'ятка) культурної спадщини - садиба Терещенків, і на час укладання правочину про її відчуження за чинним на той час правовим регулюванням, установленим Законом України “Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини», право приватної власності на садибу Терещенків за жодних умов не могло виникнути. ВП ВС у ході вирішення вказаного спору, встановлено, що ПрАТ “Центрелеватормлинбуд» (відповідач) було достеменно відомо, що він укладає правочин щодо придбання об'єкта культурної спадщини (садиби Терещенків), адже ще 03.05.2007 (до укладення нікчемної додаткової угоди №1) між Головним управлінням охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації та ВАТ "Центрелеватормлинбуд" укладено охоронний договір № 1554, за яким Товариство бере на себе зобов'язання щодо охорони щойно виявленого об'єкта культурної спадщини. В такому разі державна реєстрація права приватної власності на садибу Терещенків за ПрАТ “Центрелеватормлинбуд» не є доказом переходу до нього володіння цим майном. Оскільки, незважаючи на державну реєстрацію права приватної власності на вказаний об'єкт, володіння останнім територіальна громада міста Києва не втратила, тому в тій справі, дійсно, підстав для застосування віндикаційного позову не було (пункти 228 - 230, 233, 235, 236 постанови ВП ВС від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21).
Натомість у справі, що розглядається, предметом спору є інше майно (споруда цивільного захисту - протирадіаційне укриття), з іншим правовим статусом та відмінним правовим регулюванням, у той час як спірне майно було набуте відповідачем в процесі приватизації.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.
Додатково, суд звертається до висновків ВП ВС сформульованих у постанові від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 41), відповідно до яких вимога про витребування нерухомого майна не тотожна вимозі про зобов'язання відповідача повернути це майно; у разі задоволення позовної вимоги про витребування майна з чужого володіння суд витребовує таке майно, а не зобов'язує відповідача повернути відповідне майно власникові; тому вимога зобов'язати відповідача повернути нерухоме майно також не є належним та ефективним способом захисту в спірних правовідносинах.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших установлених судом обставин (постанови: від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148) та інші), що в свою чергу виключає відмову в задоволенні позову в зв'язку з його необґрунтованістю.
Відмовляючи у позові через неналежний спосіб захисту суд має утриматися від установлення фактів та надання правових оцінок, які створять преюдицію для сторін конфлікту в разі звернення з іншим позовом (постанови Верховного Суду від 11.09.2025 у справі № 916/4532/24, від 13.06.2024 у справі № 924/620/23 та від 07.02.2024 у справі № 925/1368/22).
Беручи до уваги наведені висновки, суд не вирішує питання щодо застосування наслідків спливу позовної давності в цій справі (про що заявлено відповідачем у відзиві на позов).
Щодо розподілу судових витрат.
При ухваленні рішення в справі, суд вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, до яких зокрема належить судовий збір.
За частиною 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається в спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За розгляд цього спору судом першої інстанції заявником мав бути сплачений до Державного бюджету судовий збір у сумі 3028,00 грн (як за позов немайнового характеру, в розмірі одного прожиткового мінімуму на працездатну особу, станом на 01.01.2025). Натомість, за платіжним дорученням від 23.12.2024 № 3790 (доданого до матеріалів позовної заяви) органами прокуратури сплачено судовий збір у сумі 9084,00 грн, тобто до Державного бюджету України надмірно сплачено 6056,00 грн. Судом, на момент ухвалення судового рішення в справі, не вирішується питання про повернення суми надлишково сплаченого судового збору в цій справі, за відсутності відповідного клопотання платника.
Враховуючи, що позов не підлягає задоволенню, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3028,00 грн (платіжна інструкція від 23.12.2024 № 3790 ), понесені органами прокуратури при подачі позову до суду, не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.
Керуючись статтями 13, 14, 42, 46, 50, 53, 55, 73 - 80, 86, 126, 129, 178, 184, 187, 202, 233, 236 - 238, 240, 241 ГПК України, господарський суд
Відмовити в задоволенні позову Заступника керівника Новгород - Сіверської окружної прокуратури в інтересах держави (код ЄДРПОУ 02910114) в особі позивача Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ 00032945) до Акціонерного товариства “Укртелеком» (код ЄДРПОУ 21560766) за участю третіх особі, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Департаменту з питань цивільного захисту та оборонної роботи Чернігівської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 23000089) та Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області (код ЄДРПОУ 38590042), про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, шляхом повернення до державної власності захисної споруди цивільного захисту.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційна скарга не була подана.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасоване, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови в відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до статті 256 ГПК України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні були оголошені лише вступна та резолютивна частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду в порядку визначеному статтею 257 ГПК України.
Повне судове рішення складене та підписане 03.12.2025.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://cn.arbitr.gov.ua/sud5028/.
Суддя А.В. Романенко