65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"03" грудня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/4329/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ФОРТ-БІР-ПЛЮС»
до Акціонерного товариства “ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД»
про стягнення 56319,83грн
До суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “ФОРТ-БІР-ПЛЮС» до Акціонерного товариства “ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД» про стягнення 56319,83грн, з яких - 53197,92грн основного боргу за договором поставки від 03.02.2025 № 511, 275,46грн 3% річних та 2846,45грн пені.
Ухвалою від 28.10.2025 відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без призначення засідань.
Відповідач отримав ухвалу в електронному кабінеті 28.10.2025.
12.11.2025 у встановлений строк відповідач подав відзив, яким просить зменшити штрафні санкції та 3% річних.
Згідно з ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали справи, суд
встановив:
03.02.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФОРТ-БІР-ПЛЮС» код ЄДРПОУ 38111769 (надалі - Позивач, Постачальник) та АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД» код ЄДРПОУ 00206539 (надалі - Відповідач, Покупець) укладено Договір поставки товару № 511 (надалі - Договір).
У відповідності до положень пункту 1.1. Договору, Постачальник передає у власність Покупцеві, а Покупець приймає та оплачує продукцію (надалі -Товар), на умовах викладених цим Договором, кількість, асортимент і технічні умови якої зазначені у специфікації згідно з Додатком №1, що складає невід'ємну частину цього договору.
Згідно з п. 9.1 договору договір діє до 31.12.2025. Якщо сторони не попередили одна одну про розірвання договору не менше ніж за 30 календарних днів до закінчення його дії, договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік.
На виконання умов Договору поставки, Позивачем було поставлено, а Відповідачем було прийнято Товар, що підтверджується видатковими накладними: № ОБП-038651 від 08.07.2025р. на суму 21859,20 грн.; № ОБП-038744 від 08.07.2025р. на суму 31338,72 грн, всього - на суму 53197,92 грн.
Відповідно до пп. 3.2. Договору, оплата Товару або його партії за цим Договором здійснюється по факту поставки Товару протягом 20 (двадцяти) банківських днів на підставі рахунку-фактури, виставленого Постачальником, згідно видаткової накладної, підписаної Сторонами Договору.
В порушення умов Договору, Відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати грошових коштів за поставлений товар, внаслідок чого у останнього існує заборгованість у розмірі: 53197,92 грн.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 692 цього Кодексу передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування грошовими коштами.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом
Згідно п. 6.1. Договору сторони несуть юридичну відповідальність згідно чинного законодавства України.
Відповідач не надав суду доказів сплати 53197,92грн основного боргу, тому позовні вимоги про стягнення 53197,92грн основного боргу підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У зв'язку з простроченням оплати відповідачем, позивач просить стягнути 275,46грн 3% річних, нарахованих за період з 06.08.2025 до 07.10.2025.
Перевіривши розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, суд дійшов висновку, що він виконаний правильно, тому позовні вимоги про стягнення 35 річних в сумі 275,46грн підлягають задоволенню.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних, то суд відхиляє його, оскільки Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 дійшла висновку, що суд не може зменшити розмір інфляційних втрат, а також розмір трьох процентів річних, оскільки він не перевищує законодавчо встановлений (ст. 625 ЦК України).
Щодо вимог позивача про стягнення 2846,45грн пені, то суд виходить з наступного.
Згідно з ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.
Відповідно до п. 6.2 договору покупець, за порушення обов'язку визначеного у п. 3.2. цього Договору, за вимогою Постачальника зобов'язаний сплатити останньому пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії Товару за кожен день прострочення платежу.
Суд перевірив розрахунок пені і дійшов висновку, що він здійснений правильно, тому позовні вимоги про стягнення 2846,45грн пені є обгрунтованими.
При цьому, відповідач просить зменшити штрафні санкції на 90%, посилаючись на те, що АТ «Одеський припортовий завод» є підприємством державного сектору економіки, 99,57 % акцій якого належать державі Україна. Крім того, Наказом Фонду державного майна України від 08 червня 2018 року № 767 прийнято рішення про приватизацію державного пакету акцій, що становить 99,5667 % статутного капіталу ПАТ «Одеський припортовий завод» (АТ «ОПЗ»). Відповідно до ч. 2 ст. 26 ЗУ «Про приватизацію державного і комунального майна», до договору купівлі-продажу включаються передбачені умовами аукціону, викупу зобов'язання сторін, зокрема, щодо: погашення боргів із заробітної плати та перед бюджетом, простроченої кредиторської заборгованості підприємства. Таким чином, стягнення надмірного розміру відсотків, передбачених 625 ст. ЦК України, може мати наслідком зниження приватизаційної привабливості АТ «ОПЗ» як єдиного майнового комплексу.
Відповідач зазначає, що АТ «Одеський припортовий завод» є об'єктом державної власності, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, що встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2015 року № 83 «Про затвердження переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави», ПАТ «Одеський припортовий завод» (00206539) у категорії «Хімічний комплекс».
Законом України «Про національну безпеку України» відповідно до статей 1, 2, 17, 18 і 92 Конституції України визначає основи та принципи національної безпеки і оборони, цілі та основні засади державної політики, що гарантуватимуть суспільству і кожному громадянину захист від загроз.
Стаття 3 визначає Принципи державної політики у сферах національної безпеки і оборони 3. Фундаментальними національними інтересами України є: 2) сталий розвиток національної економіки, громадянського суспільства і держави для забезпечення зростання рівня та якості життя населення; 5. Загрози національній безпеці України та відповідні пріоритети державної політики у сферах національної безпеки і оборони визначаються у Стратегії національної безпеки України, Стратегії воєнної безпеки України, Стратегії кібербезпеки України, інших документах з питань національної безпеки і оборони, які схвалюються Радою національної безпеки і оборони України і затверджуються указами Президента України.
Враховуючи вид основної господарської діяльності, АТ «Одеський припортовий завод» є суб'єктом господарської діяльності, у власності (користуванні) якого перебувають пожежовибухонебезпечні об'єкти і на нього поширюється дія Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки».
Стаття 1 Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» визначає, що об'єкт підвищеної небезпеки - це об'єкт, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об'єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру. До категорії небезпечних речовин відносяться у тому числі хімічні, токсичні, вибухові, окислювальні, горючі речовини, які становлять небезпеку для життя і здоров'я людей та довкілля, сукупність властивостей речовин і/або особливостей їх стану, внаслідок яких за певних обставин може створитися загроза життю і здоров'ю людей, довкіллю, матеріальним та культурним цінностям (стаття 1 Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки»).
Стаття 8 Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» покладає на АТ «Одеський припортовий завод» як на суб'єкта господарської діяльності, у власності (користуванні) якого є об'єкти підвищеної небезпеки, вживати заходів, направлених на запобігання аваріям, обмеження і ліквідацію їх наслідків та захист людей і довкілля від їх впливу; забезпечувати експлуатацію об'єктів з додержанням мінімально можливого ризику.
Відповідно до Наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 березня 2025 року за № 380/43786 Южненська (Південнівська) територіальна громада Одеського району Одеської області віднесена до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією.
Крім того, Наказом Командування військово-морських сил збройних сил України та Одеської обласної військової адміністрації від 19.07.2025 № 113/18 «Про деякі питання безпеки в умовах правового режиму воєнного стану» акціонерному товариству «Одеський припортовий завод» заборонено перевалку, зберігання, обробку, транспортування, накопичення вибухонебезпечних вантажів (технічного аміаку, аміачних селітри та добрив, аміачної води та інших аміаковмісних речовин).
Основним завданням АТ «ОПЗ» є виробництво аміаку, карбаміду та іншої хімічної продукції. АТ «ОПЗ» також приймає та перевантажує в морські судна на експорт продукцію інших підприємств: аміак, карбамід, метанол і рідкі комплексні азотні добрива. Хімічна продукція від інших підприємств надходить на перевантажувальні комплекси заводу залізницею та аміакопроводом довжиною 2417 км (https://opz.odessa.net/about/ ).
Акціонерне товариство «Одеський припортовий завод» незважаючи на остаточне зупинення виробництва аміаку та карбаміду, намагався перепрофілювати свою діяльність і долучився до «зернової угоди» щодо перевалки зернових культур на морські судна, однак, остання ворожа атака на територію АТ «ОПЗ» (кримінальне провадження за вказаним фактом внесено до ЄРДР 24.06.2025 за № 22025160000000370) призвела до масштабних пошкоджень зернових сховищ та ліній завантаження на морські судна, у зв'язку з чим, на сьогодні не має можливості виконувати і цей вид діяльності. Усі ці обставини призвели до повного блокування роботи Товариства і тяжкого фінансового стану, а також, неможливості розрахунки за своїми зобов'язаннями, у тому числі і з заборгованості з виплати заробітної плати та погашення заборгованості кредиторам.
За таких обставин, відповідач вважає, що покладення на АТ «Одеський припортовий завод» додатковий фінансовий тягар у вигляді пропонованих позивачем до стягнення пеню та 3 % річних ускладнить і без того складну економічну ситуацію на АТ «ОПЗ», призведе до зниження його привабливості як об'єкта приватизації і в подальшому може призвести до ускладнення процедури виходу із кризової ситуації.
Суд враховує, що згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 (п. 137) зазначила, що “для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
138. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
139. Водночас закріплений законодавцем у статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
140. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18).
141. Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки [див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 серпня 2021 року у справі № 911/378/17 (911/2223/20)].
142. При вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду також належить брати до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним усіх можливих заходів до виконання зобов'язання (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 910/11733/18, від 04 червня 2019 року у справі № 904/3551/18).
143. Також суду необхідно зважати на співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі № 920/1013/18, від 26 березня 2020 року у справі № 904/2847/19).
144. Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
145. Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22 звертав увагу, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
146. Категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (див. висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 916/878/20).
147. Законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд із цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
148. У питаннях визначення підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (див. постанови від 11 липня 2023 року у справі № 914/3231/16, від 10 серпня2023 року у справі № 910/8725/22, від 26 вересня 2023 року у справі № 910/22026/21, від 02 листопада 2023 року у справі № 910/13000/22, від 07 листопада 2023 року у справі № 924/215/23, від 09 листопада 2023 року у справі № 902/919/22).
149. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права (див. постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22)».
В постанові Верховного Суду від 08.02.2024 у справі № 916/2266/22 зазначено, що “як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо).
Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
Отже, чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір, і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду».
З огляду на викладене та на всі фактичні обставини справи, встановлені судом, приймаючи до уваги відсутність доказів понесення позивачем збитків у результаті порушення відповідачем зобов'язання; виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов'язання і не лише майновий стан боржника може бути підставою для зменшення штрафних санкцій, беручи до уваги кризову ситуацію, яка склалася в державі внаслідок військової агресії російської федерації проти України та не могла не вплинути негативно на фінансовий стан відповідача, суд, користуючись правом, наданим положеннями чинного законодавства, дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення належної до сплати суми пені на 90 %, що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.
Отже, з відповідача підлягає стягненню 284,65грн пені.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку задовольнити позовні вимоги частково.
Крім того, позивач в прохальній частині позову просить стягнути з відповідача 10528грн судових витрат, з яких - 7500грн витрат на правничу допомогу та 3028грн судового збору.
Позивач до позову додав докази сплати 3028грн судового збору.
Але, позов подано через підсистему Електронний суд, тому відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Таким чином, позивач мав сплатити 2422,40грн.
Оскільки суд визнав позовні вимоги обгрунтованими, то витрати зі сплати 2422,40грн судового збору покладаються на відповідача.
При цьому, суд скористався своїми дискреційними повноваженнями, наданими ч. 3 ст. 551 ЦК України, і зменшив розмір пені на 90%.
Згідно з ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В даній справі суд врахував, що у разі зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено на підставі клопотання про зменшення суми пені.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 917/2013/17 (п. 4.30).
Крім того, в постанові Верховного Суду від 27.11.2024 у справі № 910/12603/23 викладено такі висновки:
"3.3 Згідно частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін (пункт 1); у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 2).
3.4 Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 цього Кодексу серед основних засад (принципів) господарського судочинства визначено відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
3.5 Частиною 9 статті 129 ГПК України визначено, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
3.6 За результатами розгляду справи по суті (постанова Верховного Суду від 06.11.2024) вбачається, що спір між сторонами у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача.
…3.8 Отже, справедливим, і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, є застосування частини 9 статті 129 ГПК України та необхідність покладення на відповідача сплаченого позивачем судового збору до суду першої, апеляційної, касаційної інстанцій, оскільки спір у даному випадку виник внаслідок неправильних дій відповідача".
В постанові Верховного Суду від 29.04.2025 у справі № 911/3065/23 зазначено (п. 5.40, 5.42), що розподіл судового збору залежить від правомірності та обґрунтованості заявлених позовних вимог. Водночас Верховний Суд зазначає, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення не є наслідком необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а є виключно застосуванням судом свого права на таке зменшення, передбаченого законодавством. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19.12.2024 у справі № 922/1248/24, від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 14.06.2022 у справі № 905/2135/19.
Щодо вимог позивача про стягнення 7500грн витрат на правничу допомогу, то суд враховує наступне.
Згідно з ст. 221 ГПК України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
У випадку, визначеному частиною першою цієї статті, суд вирішує питання про судові витрати без повідомлення учасників справи. Якщо суд вважатиме за необхідне, для вирішення питання про судові витрати він може призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).
За змістом статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною 1 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
У частині 2 статті 126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. (частина 4 статті 126 ГПК України).
Відповідно до частини 5 статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 ГПК України).
У розумінні положень частин п'ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом із тим у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Як встановлено судом, позивач відповідно до прохальної частини просить стягнути 10528грн судових витрат, з яких - 7500грн витрат на правничу допомогу.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивач додав до позову договір про надання правової допомоги від 01.10.2025 № 01/10/25, укладений між позивачем та Адвокатським бюро «Богдана Зонова», згідно з п.1.1 якого виконавець за дорученням замовника бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах , передбачених договором, а замовник зобов'язаний оплатити у порядку та строки обумовлені сторонами.
Строк договору до 31.12.2026. Якщо жодна із сторін не заявить про намір припинити дію цього договору, то цей договір автоматично продовжується на той самий строк (п. 2.1, 2.2).
Згідно з п. 4.1 договору послуги оплачуються з розрахунку 1500грн без ПДВ за 1 годину.
Платіжною інструкцією № 120456 від 17.10.2025 позивач сплатив Адвокатському бюро 7500грн.
06.10.2025 позивач та бюро підписали акт виконаних робіт від 06.10.2025 за договором на суму 7500грн, в якому наведені такі послуги:
- Консультація замовника щодо стягнення коштів з АТ «Одеський припортовий завод» 1 год 1500грн,
- Підготовчі дії: з'ясування чи мали місце обставини (факти), про які вказує замовник та якими доказами вони підтверджуються; з'ясування чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази їх підтвердження; визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин; дослідження та правовий аналіз документів, збір необхідних доказів, визначення правової норми, яка підлягає застосуванню з урахуванням висновків Верховного Суду, аналіз судової практики та перевірка контрагента, - 2 години - 3000грн
- Підготовка та подання позовної заяви, визначення підсудності, визначення складу учасників судового процесу, розрахунок ціни позову та складання розрахунку, складання попереднього розрахунку судових витрат, написання позовної заяви -2 години - 3000грн.
Матеріалами справи підтверджується, що позовну заяву подав представник позивача - адвокат Зонов Б.С.
На підтвердження повноважень адвоката надано довіреність від 01.10.2025.
Згідно з відомостями Єдиного реєстру адвокатів України Зонов Б.С. є адвокатом.
Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки:
(1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у частині другій статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»);
(2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;
(3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;
(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;
(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;
(6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Такі ж висновки викладені в постанові Верховного Суду від 02.02.2023 у справі №915/606/21, на яку посилається скаржник.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у п. п. 130-131 постанови від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Отже, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України.
Відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Отже, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правничу допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Верховний Суд у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 листопада 2023 року у справі № 914/2355/21 дійшов висновку про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).
За таких обставин, виходячи з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності їхнього розміру, приймаючи до уваги конкретні обставини справи, враховуючи приписи частини 4 статті 126 та частини 5 статті 129 ГПК України, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу та покладення на відповідача-1 витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 60 000 грн.
Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Суд зазначає, що виокремлення адвокатом таких послуг як «Підготовчі дії: з'ясування чи мали місце обставини (факти), про які вказує замовник та якими доказами вони підтверджуються; з'ясування чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази їх підтвердження; визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин; дослідження та правовий аналіз документів, збір необхідних доказів, визначення правової норми, яка підлягає застосуванню з урахуванням висновків Верховного Суду, аналіз судової практики та перевірка контрагента», на які адвокатом було витрачено 2 години є необґрунтованим, не відповідає критерію необхідності та дійсності, адже всі вище перелічені послуги охоплюються послугою із підготовки та подання позовної заяви. Таким чином, наведені послуги фактично дублюють одна одну та не утворюють самостійного правового результату, який би міг обґрунтовувати їх окрему оплату
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2025 року у справі № 915/890/24.
Крім того, такі послуги як «Підготовчі дії: з'ясування чи мали місце обставини (факти), про які вказує замовник та якими доказами вони підтверджуються; з'ясування чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази їх підтвердження; визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин; дослідження та правовий аналіз документів, збір необхідних доказів, визначення правової норми, яка підлягає застосуванню з урахуванням висновків Верховного Суду, аналіз судової практики та перевірка контрагента», не належать до видів правничої допомоги, які передбачені Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Отже, суд дійшов висновку, що позивачем доведено понесення ним 4500грн витрат на правничу допомогу.
Відповідач не подавав до суду заперечень щодо витрат на правничу допомогу.
Суд враховує, що позовні вимоги визнані обгрунтованими, але суд користуючись своїм право зменшив розмір пені, а під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Такі висновки щодо застосування статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
Суд враховує, що згідно з ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
В даній справі, зменшення розміру пені за цією вимогою позивача відбулося з огляду на застосування судом положень статті 551 ЦК України, а не через відсутність за відповідачем обов'язку відшкодувати заявлені в позові матеріальні вимоги. Таким чином, спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, тому суд дійшов висновку, що наявні правові підстави для покладення на відповідача обов'язку відшкодувати витрати позивача на правову допомогу в сумі 4500грн.
На підставі вищевикладених норм права, керуючись ст.ст. 129, 232-240, 243, Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства “ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД» (код 00206539, м. Південне Одеської області, вул. Заводська, 3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ФОРТ-БІР-ПЛЮС» (код 38111769, м. Вінниця вул. Янгеля Академіка, 4, прим. 2) 53197,92грн основного боргу, 275,46грн 3% річних, 284,65грн пені, 2422,40грн судового збору та 4500грн витрат на правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи №916/4329/25 в Господарському суді Одеської області.
3. В решті позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 03 грудня 2025 р.
Суддя В.В. Литвинова