Справа № 759/20928/25
іменем України
"03" грудня 2025 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючої - судді Булкат М.С.,
за участю секретаря судового засідання Багрін І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням,
08 вересня 2025 року ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_3 , звернулися до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва від 16 вересня 2025 року цивільну справу передано за підсудністю за зареєстрованим місцем проживання відповідача, а саме до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області.
Ухвалою суду Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
В обґрунтування вимог представник позивачки стверджував, що ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 12.03.2025 року ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 1202310505000255 стосовно нього - закрито. Позивачці ОСОБА_1 в цьому кримінальному провадженні було надано статус потерпілої. Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди завданої кримінальним правопорушенням - залишено без розгляду.
Так, ОСОБА_2 обвинувачувався у спричиненні ОСОБА_1 легких тілесних ушкоджень. 02.03.2023, близько о 01:20 год., ОСОБА_2 перебував у приміщенні квартири АДРЕСА_1 , де також перебувала ОСОБА_1 . На ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розпочався словесний конфлікт, під час якого ОСОБА_2 наніс чотири удари кулаками в ділянку обличчя ОСОБА_1 .
У зв'язку із викладеним позивачка просить стягнути 36 000 гривень витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні та відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000 грн. А також правничу допомогу в сумі 56 500 грн.
В судове засідання позивачка та представник позивачки адвокат Алієв В.В. не з'явилися, проте надано заяву про розгляд без їх участі, позовні вимоги підтримують повністю.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, судом відповідно до ч. ч. 7, 8 ст. 128 ЦПК України належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи за зареєстрованим місцем його проживання, причину неявки суду не повідомив.
Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов наступних висновків.
У разі звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК та закриття кримінального провадження цивільний позов у кримінальному провадженні не підлягає вирішенню по суті та може бути розглянутий у порядку цивільного судочинства. Цивільний позивач у кримінальному провадженні звільняється від сплати судового збору за подання позовів про відшкодування будь-якої шкоди, завданої в результаті вчинення кримінального правопорушення (правова позиція Верховного Суду, справа №:644/7193/17 від 16.08.2021 р., справа №:303/6878/17 від 28.08.2024 року).
Як убачається з матеріалів справи, ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 12.03.2025 року ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 1202310505000255 стосовно нього - закрито. Позивачка надала копії повідомлення про підозру, ухвалу про закриття кримінального провадження у зв'язку із закінченням строків давності, довідку чергового лікаря та акт приймання-передання виконаних робіт.
Також 19 листопада 2025 року на адресу суду надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, в подальшому представник позивачки надав заяву про розгляд клопотання без його участі.
Щодо приєднання письмових доказів суд зазначає наступне.
Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів та показаннями свідків.
Частиною першою ст. 95 ЦПК України визначено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
А тому суд дійшов висновку про задоволення клопотання сторони позивачки та вирішив його задовольнити з метою повного, об'єктивного, всебічного розгляду справи. Подані стороною докази долучити до матеріалів справи та надати їм оцінку в ході розгляду цивільної справи.
Щодо відшкодування шкоди.
Згідно ч.6 ст. 82 ЦПК України, - вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
За змістом статті 129 КПК України обвинувачений у кримінальному провадженні звільняється від цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану злочином, у разі встановлення судом відсутності події кримінального правопорушення.
Отже, в усіх інших випадках, у тому числі і у разі, коли кримінальне провадження було закрито у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності з підстав п.1 ч.1 ст. 49 КК України питання про цивільно-правову відповідальність вирішується на загальних підставах.
Враховуючи те, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 закрито у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності з підстав ч.1 ст. 49 КК України, що відноситься до нереабілітуючих підстав закриття кримінального провадження, витрати на лікування потерпілого від кримінального правопорушення та моральної шкоди відшкодовуються у такому ж порядку як і при ухваленні обвинувального вироку.
Верховний Суд неодноразово наголошував на обов'язковості врахування правових позицій, викладених у його постановах, оскільки вони спрямовані на забезпечення єдності та передбачуваності судової практики. Суд першої інстанції зобов'язаний брати до уваги такі правові висновки. Відступлення від них можливе лише за наявності достатніх, належно мотивованих підстав, що прямо випливає з принципів правової визначеності та верховенства права.
Об'єднана палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що презумпція невинуватості стосується кримінальної відповідальності особи і не поширюється на її цивільну відповідальність, яка не завжди пов'язана з винуватістю у вчиненні злочину. Наприклад: відповідальність за шкоду, спричинену джерелом підвищеної небезпеки, не обов'язково зумовлена винуватістю володільця такого джерела у вчиненні злочину, передбаченого статтею 286 КК України; звільнення від відповідальності у зв'язку із заподіянням шкоди в стані крайньої необхідності не звільняє від цивільної відповідальності за завдану шкоду тощо.
Таким чином, цивільна відповідальність, зокрема, обов'язок компенсації процесуальних витрат, не порушує презумпцію невинуватості особи у вчиненні злочину, оскільки не свідчить про визнання її винуватою у вчиненні злочину або поводження з нею як з особою, винуватою у вчиненні злочину.
Об'єднана палата Верховного Суду зазначила, що питання, чи відшкодовуються витрати лише обвинувальним вироком остаточно вирішено у постанові від 02 грудня 2024 року (справа № 686/1699/20, провадження № 51-2680кмо23). Об'єднана палата Верховного Суду не вбачає підстав відступати від висновку, що такі витрати відшкодовуються, зокрема, і у випадку звільнення особи від кримінальної відповідальності.
Статтями 15, 16 ЦК України, статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно положень ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1 ) керує ходом судового процесу; 2 ) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення згоди між сторонами; 3 ) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4 ) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5 ) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1, ч. 5 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Доказами у розумінні ч. 1 ст. 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до положень ст. 264 ЦПК України, суд, ухвалюючи судове рішення, зобов'язаний встановити, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувались вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
Згідно із ч. 1 та ч. 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до ч. 1 ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Згідно ч.6 ст. 82 ЦПК України, - вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Отже, шкода, завдана фізичній особі, зокрема, моральна, а також витрати, пов'язані з лікуванням та заходами, спрямованими на відновлення здоров'я, підлягає відшкодуванню у повному обсязі особою, яка її завдала, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Позивачем надано докази: допиту свідків, потерпілого, направлення на судово-медичну експертизу, висновок експертного дослідження, матеріали кримінального провадження.
Щодо заяви ОСОБА_2 про визнання вини. Визнання вини підозрюваним не є встановленим юридичним фактом. Відповідно до ст. 62 Конституції України, факт вини встановлюється виключно обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц вказано, що причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала. Обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову.
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження з нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров'я потерпілого.
При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 638/12794/16-ц від 25.03.2020).
Для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів правопорушення, при цьому, надати суду належні та допустимі докази на підтвердження заподіяння моральної шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між протиправною діяльністю відповідача та моральною шкодою.
Матеріали кримінального провадження, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 1202310505000255, допит свідків, визнання вини підозрюваним та інші матеріали, надані стороною позивачки в сукупності свідчать про наявність складових елементів: шкоди, протиправного діяння особи, яка її завдала, причинного зв'язок між ними.
У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2023 року (справа № 202/8301/21 провадження № 51-1532 км 23) сформовано правову позицію щодо відповідності розміру відшкодування моральної шкоди засадам розумності та виваженості. Розмір відшкодування моральної шкоди не повинен призводити до безпідставного збагачення потерпілого, а має компенсувати йому перенесені моральні й фізичні страждання.
За приписами ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Розмір грошового відшкодування такої шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Розмір відшкодування такої шкоди, що присуджується, має кореспондувати глибині та силі страждань, які мав потерпілий у зв'язку із порушенням його прав, а також відповідати поведінці завдавача шкоди.
Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, приймаючи до уваги конкретні обставини кримінального правопорушення, тяжкість тілесних ушкоджень, завданих потерпілій, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що розмір суми відшкодування моральної шкоди, який необхідно стягнути з ОСОБА_2 , становить 10000 гривень (десять тисяч гривень).
Щодо відшкодування майнової шкоди (витрат на лікування, витрат у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю тощо). Представником позивачки надано експертний висновок, в якому зазначено наявність у потерпілої тілесних ушкоджень у вигляді забоїв. Експертний висновок фіксує факт наявності певних ушкоджень на момент огляду, однак не містить відомостей щодо впливу цих ушкоджень на загальний стан здоров'я потерпілої, її працездатність тощо. Суд не є медичною установою та не володіє спеціальними знаннями для самостійного визначення характеру та наслідків тілесних ушкоджень, а відповідно до ст. 102-103 ЦПК України питання, що потребують спеціальних знань, можуть бути вирішені виключно шляхом проведення судової експертизи. Стаття 81 ЦПК України покладає на позивача обов'язок доказування кожного з елементів складу цивільного правопорушення, передбаченого ст. 1166 ЦК України, зокрема факту шкоди, її характеру та розміру, протиправності поведінки відповідача, причинно-наслідкового зв'язку між такою поведінкою і шкодою, а також вини відповідача. Позивач таких доказів не надав. Сам факт наявності забоїв не свідчить про настання шкоди певного обсягу та не доводить її впливу на здоров'я чи працездатність потерпілої.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував, що наявність тілесних ушкоджень без належного доказового підтвердження їх наслідків та без встановлення причинного зв'язку не є достатньою підставою для задоволення позовних вимог про відшкодування шкоди (зокрема, постанова ВС від 03.12.2014 у справі № 6-183цс14, а також правові позиції КЦС ВС від 19.06.2019, 22.01.2020 та 15.09.2021). Суд не має права «домислювати» зміст доказів або інтерпретувати медичні дані без відповідних спеціальних висновків.
Отже, відсутність у матеріалах справи належних доказів, що підтверджують наслідки зазначених ушкоджень, їхній вплив на здоров'я та працездатність потерпілої, детермінує ситуацію, коли позовні вимоги недоведені, а отже - не підлягають задоволенню в цій частині.
Позивачка не надала жодних належних і допустимих доказів, які б підтверджували понесені нею витрати на лікування, зокрема: медичних призначень, направлень на обстеження, виписок із медичних карток, чеків чи квитанцій про придбання лікарських засобів або оплату медичних послуг. Відсутність таких доказів унеможливлює встановлення факту понесення витрат.
Аналогічну правову позицію послідовно висловлює і Верховний Суд. Так, у постановах від 03.04.2019 у справі № 752/2191/17, від 20.01.2021 у справі № 522/1912/18, від 09.12.2020 у справі № 686/16862/17 суд наголосив, що витрати на лікування підлягають відшкодуванню лише за умови їх документального підтвердження, а саме: надання медичних довідок із призначеним лікуванням, рахунків, чеків, договорів на медичні послуги, що підтверджують реальність та необхідність таких витрат. Верховний Суд також зазначив, що саме по собі звернення до лікаря або фіксація тілесних ушкоджень не є доказом понесення витрат на лікування, якщо позивач не підтвердив фактичні витрати первинними документами.
Щодо відшкодування витрат на правову допомогу.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК України вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат належать до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Правовою підставою для відшкодування витрат на правову допомогу є договір, укладений між потерпілим та адвокатом, а також документи, що підтверджують оплату гонорару та інших витрат (квитанції, банківські документи, касові чеки тощо). Відтак, для визначення розміру процесуальних витрат, які можуть бути відшкодовані, особа зобов'язана надати документи, що підтверджують фактичну оплату послуг, а також процесуальні підтвердження виконаних адвокатом робіт (процесуальні документи, участь у слідчих діях, судових засіданнях тощо).
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), учасник справи, який заявляє вимогу про компенсацію витрат на правничу допомогу, повинен надати детальний опис робіт, виконаних адвокатом, а також документи, що підтверджують здійснені витрати. Верховний Суд підкреслив, що розмір таких витрат має бути співмірним зі складністю справи, обсягом виконаних робіт та їх значенням для сторони.
Аналогічна позиція викладена у інших постановах Верховного Суду:
-від 03.04.2019 у справі № 752/2191/17, де Суд зазначив, що компенсація витрат на правову допомогу можлива лише за умови надання документального підтвердження фактичного виконання адвокатом робіт та понесених витрат;
-від 09.12.2020 у справі № 686/16862/17, де підкреслено, що розмір витрат має бути співмірним із трудомісткістю та обсягом виконаних процесуальних дій адвокатом;
- від 20.01.2021 у справі № 522/1912/18, де встановлено, що без надання договору про правничу допомогу, актів виконаних робіт та платіжних документів витрати на адвоката не можуть бути відшкодовані.
Суд наголошує, що витрати на правничу допомогу компенсуються лише за умови їх документального підтвердження, включно з договором, актами виконаних робіт, деталізацією послуг та платіжними документами.
У матеріалах цивільного провадження міститься ордер, виданий на ім'я адвоката. Однак жодних інших документів, які підтверджують фактичний розрахунок щодо надання правничої допомоги або понесення витрат, позивачкою не подано. Зокрема, відсутні:
договір про надання правничої (правової) допомоги;
додаткові угоди або акти приймання-передання послуг із конкретним переліком виконаних робіт;
розрахунок (калькуляція) витраченого адвокатом часу;
платіжні документи, що підтверджують оплату заявлених послуг (квитанції, чеки, платіжні доручення);
протоколи судових засідань, які б підтверджували участь адвоката у відповідних процесуальних діях.
За відсутності таких доказів неможливо встановити ні зміст та обсяг фактично наданих послуг, ні реальність, ні необхідність заявлених витрат на правничу допомогу.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.
Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У поданому клопотанні про долучення доказів не конкретизовано участь адвоката під час розгляду кримінальної справи та не зазначено, яку саме правничу допомогу ним було надано у межах кримінального провадження, у чому полягав обсяг виконаних дій, їх тривалість чи зміст. Відсутність таких даних унеможливлює встановлення обсягу надання правничої допомоги.
За таких обставин заявлена сума витрат на правничу допомогу 36 000 гривень є необґрунтованою, документально не підтвердженою.
Щодо позовної вимоги 56 500 грн у цивільному процесі. Її також не підтверджено належним чином: не надано договору, рахунку, актів виконаних робіт, опису послуг, розрахунку часу чи будь-яких платіжних документів, що свідчать про реальність таких витрат тощо.
Відповідно до практики Верховного Суду (справи № 755/9215/15-ц, № 752/2191/17, № 686/16862/17, № 522/1912/18) та ЄСПЛ («East/West Alliance Limited v. Ukraine», «Iatridis v. Greece», «Pakdemirli v. Turkey», «Lavents v. Latvia»), мають бути розраховані належним чином.
Виходячи з практики, наявних усталених розрахунків розміру винагороди адвоката суд, зазначає, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналізуючи викладенні обставини, суд вважає, що відсутні підстави для стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача на користь позивачки в сумі 56 500 грн, відповідно до вказаної позивачкою в позовній заяві пропорції, оскільки предметом заявленого позову є про відшкодування шкоди, який частково задоволений судом.
Даний спір є спором незначної складності, судова практика щодо яких є сталою і передбачуваною, справа не передбачає необхідності виконання значного обсягу дій та робіт, необхідних для її підготовки та розгляду.
Крім того, суд враховує правові позиції Верховного Суду, відповідно до яких витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню лише у випадку їх документального підтвердження, а також за умови, що їх розмір є розумним, співмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг. Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди повинні оцінювати не лише факт понесення витрат, але й їх необхідність та відповідність принципам пропорційності й справедливості. Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що заявлений розмір витрат є надмірним, не відповідає критеріям співмірності та не обґрунтований у контексті характеру й складності даного спору, а тому, дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування витрат на правничу допомогу до 3 000 грн.
Відповідно до п. 8статті 6 ЗУ «Про судовий збір», розподіл судового збору між сторонами та перевірка повноти сплати судового збору здійснюються відповідно до процесуального законодавства.
Відповідно до ч. 6ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи положення ст.141 ЦПК України, Закону України Про судовий збір з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1211 гривні 20 коп.
На підставі ст. 23, 1166, 1167, 1195 ЦК України, ст. 118, 124, 126 КПК України, керуючись ст. 10, 19, 81, 89, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; ідент. номер: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_3 ; ідент. номер: НОМЕР_2 ) моральну шкоду в сумі 10 000 гривень, а також повернення 3 000 гривень судових витрат (правнича допомога).
Стягнути з ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; ідент. номер: НОМЕР_1 ) судовий збір на користь держави в розмірі 1211 гривні 20 коп.
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Суддя: М. С. Булкат