пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
26 листопада 2025 року Справа № 903/966/25
Господарський суд Волинської області у складі судді Дем'як В.М., за участі секретаря судового засідання Назарова Н.В., розглянувши справу
за позовом: керівника Ковельської окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Головненської селищної ради
до відповідача: Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України»
про стягнення 126 344,82 грн. шкоди,
за участю представників:
прокурор: Лебедюк-Гудкова Тетяна Володимирівна;
від позивача: не прибули;
від відповідача: Сидоренко Сергій Сергійович;
Встановив: 06.10.2025 керівник Ковельської окружної прокуратури Волинської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Головненської селищної ради до Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» про стягнення 126 344,82 грн. шкоди, заподіяної незаконною порубкою лісу.
В обґрунтування позову прокурор посилається на те, що в порядку ст.131-1 Конституції України та ст.23, 24 Закону України «Про прокуратуру» прокуратурою опрацьовано матеріали кримінального провадження №12021030560000060 від 16.03.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.246 КК України, в ході розгляду якого виявлено порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища. Зокрема, зазначає, що відповідачем не забезпечено охорону і збереження лісових насаджень, а саме було проведено незаконну рубку за фактом незаконної порубки лісу невстановленими особами в кварталі 22 виділі 6 Крушинецького лісництва ДП "Прибузьке лісове господарство" (на даний час - Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України») у загальній кількості 13 дерев породи сосна.
Прокурор доводить, що оскільки у кримінальному провадженні №12021030560000060 не встановлено особи, якою завдано шкоди, тому відповідальність за її відшкодування в силу ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього середовища» покладається на відповідача, як постійного лісокористувача ділянки, на якій виявлено факт незаконної рубки дерев.
Ухвалою суду від 13.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 10.11.2025.
Ухвалою суду від 10.11.2025 закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду справи по суті на 26.11.2025.
Представник відповідача в судовому засіданні та у заявах за вх.№01-87/4825/25 від 24.10.2025 та за вх.№01-87/4943/25 від 29.10.2025 позовні вимоги заперечив вказуючи, на те, що прокуратура не подала належного та допустимого доказу в підтвердження доводів бездіяльності наслідком якої стало спричинення збитків. Одночасно звертає увагу суду на те, що протиправна бездіяльність повинна мати конкретне вираження, однак органом прокуратури не конкретизовано, які саме дії вчинив відповідач, які входять до його обов'язків відповідно до закону, а тому просить відмовити в позові в повному об'ємі
Присутній у судовому засіданні прокурор підтримав доводи, наведені у підготовчому засіданні з посиланням на докази, долучені до справи.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, шляхом доставлення судової кореспонденції до електронного кабінету, зареєстрованого в підсистемі "Електронний суд" ЄСІКС.
Згідно ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає судову справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянуті впродовж розумного строку. В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.
Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст. 3 ГПК України.
Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997р., дана Конвенція та Протоколи до неї №№2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.
Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представника позивача не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив:
16.03.2021 Державне агентство лісових ресурсів України Волинське обласне управління лісового та мисливського господарства ДП «Прибузьке лісове господарство » звернулось листом до т.в.о. начальника відділення поліції №1 (м. Любомль) Ковельського районного управління поліції ГУНП у Волинській області про те, що під час патрулювання лісового масиву 15.03.2021 о 13 год.10 хв в кВ 22 вид 6 площа 33 га Крушинецького лісництва на території ДП «Прибузьке ЛГ» було виявлено незаконне рубання сироростючої породи "сосна" 13 дерев діаметрами пнів: 2 дерева - 37 см, 2 дерева - 42 см, два дерева 52 см, по 1 дереву - 30 см, 33 см, 38 см, 40 см, 45 см, 50 см, 54 см. невідомими особами. Загальна кількість зрізаної деревини становить 18,81 м3 на суму збитків завданих лісу незаконним вирубуванням становить 135204,56 грн. (а.с. 14)
До вказаного вище листа долучено акти огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 15.03.2021. Відповідно до акту огляду невстановленими особами здійснено незаконну рубку 13 дерев загальною масою 18,81 м. куб. (а.с. 15-19)
Згідно протоколу огляду місця події від 19.07.2021 слідчим СВ ВП № 1 (м. Любомль) Ковельського РУП ГУНП у Волинській області додатково встановлено, що в кварталі 22 виділі 6 Крушинецького лісництва ДП "Прибузьке лісове господарство" виявлено незаконну рубку 13 дерев породи "сосна" діаметрами пнів: 2 дерева - 37 см, 2 дерева - 42 см, два дерева 52 см, по 1 дереву - 30 см, 33 см, 38 см, 40 см, 45 см, 50 см, 54 см. (а.с. 20-21)
На підставі повідомлення СВ ВП № 1 (м. Любомль) Ковельського РУП ГУНП у Волинській області 16.03.2021 розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №12021030560000060 за ч. 1 ст. 246 КК України.
Державна екологічна інспекція у Волинській області, скерувала на адресу Ковельського районного управління поліції відділенні поліції №1 (м.Любомль) СВ за відповідь на лист за №3134/51/1/03-2021 від 23.07.2021 розрахунок заподіяної шкоди лісу внаслідок незаконної рубки дерев, виявлених у кварталі 22 виділу 6 лісових насаджень Крушинецького лісництва ДП «Прибузьке ЛГ», відповідно до якого сума збитків, з урахуванням Порядку індексації такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу визначила в сумі 126 344,82 грн. (а.с. 56)
Старший слідчий відділення №1 (м. Любомль) Ковельського районного управління поліції ГУНП у Волинській області капітана поліції О. Якимук винесла постанову від 26.09.2024 про призначення судової інженерної екологічної експертизи.
Відповідно до висновку інженерно-екологічної експертизи №490-Е від 07.03.2025 за результатами дослідження в обсязі поданих документів в межах спеціальних знань експерта з інженерно-екологічного виду досліджень встановлено, що розмір шкоди, завданої навколишньому природному середовищу в частині забезпечення ефективної охорони, належного захисту, раціонального використання та відтворення лісів внаслідок незаконної порубки дерев породи "сосна" у кварталі 22 виділі 6 лісового масиву Крушенецького лісництва ДП "Прибузьке лісове господарство" становить у розмірі 126344,82 грн. За змістом висновку, розрахунок розміру збитків проведено відповідно до такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту, що є додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу». (а.с. 23-28)
Прокурор також вказує, що оскільки особу, яка здійснила незаконну порубку дерев у кварталі 22 виділі 6 лісового масиву Крушенецького лісництва ДП "Прибузьке лісове господарство", правонаступником всіх прав та обов'язків якого є ДП «Ліси України» під час досудового розслідування кримінального провадження не встановлено, а відтак постійний лісокористувач має понести відповідальність у вигляді відшкодування збитків, завданих інтересам держави.
Щодо підстав здійснення прокуратурою представницьких функцій у спірних правовідносинах.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Повноваження прокурора з виконання покладених на нього функцій щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді регулюється ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", частиною 3 якої передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч.4 цієї статті.
Частиною 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Відповідно до ч.4 ст.53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 суд дійшов висновку, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.
Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.04.2019 у справі №906/506/18, від 11.04.2019 у справі №904/583/18, від 13.02.2019 у справі №914/225/18, від 21.05.2019 у справі №921/31/18.
Згідно висновку Верховного Суду, нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб'єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся. Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об'єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб'єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.
Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема: повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також іншими документами, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.
У ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта владних повноважень.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Головненської селищної ради в суді відповідно до ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" суд враховує наступне.
Відповідно до ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності українського народу від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами (ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Природні ресурси, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (ст.142 Конституції України).
Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на землю та природні ресурси (ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Право органів місцевого самоврядування щодо подання позовів про стягнення завданої довкіллю шкоди ґрунтується на приписах ст.13, 142, 145 Конституції України; ст.15, 19, 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст.33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні».
Статтею 15 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку (ст.145 Конституції України).
Відповідно до ст.47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ч.3 п.7 ст.29 та ч. 1 п. 4 ст.69-1 Бюджетного кодексу України, збитки, завдані внаслідок незаконної порубки лісових ресурсів, підлягають стягненню та зарахуванню до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища відповідних сільських рад, на території яких вчинено правопорушення, для подальшого перерозподілу у автоматичному режимі між бюджетами відповідних рівнів.
Як вбачається з матеріалів справи, територія кварталу 22 виділу 6 Крушинецького лісництва ДСГП «Ліси України», в межах якого виявлено факт незаконної порубки деревини, перебуває у адміністративно-територіальних межах Головененської селищної ради.
Як слідує із матеріалів справи окружна прокуратура звернулась до Головненської селищної ради листом за №52/1-545вих-25 від 19.05.2025 про встановлення факту незаконної рубки деревини на території ради із зазначенням розміру завданої шкоди та необхідністю вжиття відповідних заходів реагування. (а.с. 101-102)
У відповідь на вказаний лист Головненська селищна рада 29.05.2025 повідомила листом за №2.1/723 окружну прокуратуру, що збитки, завдані порушенням законодавства про охорону навколишнього середовища, не відшкодовані та радою заходи до стягнення шкоди не вживались та не будуть вживатися. (а.с.103)
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зазначила, що сам факт не звернення до суду суб'єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави свідчить про те, що вказаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів.
З наведеного слідує, що прокурор у поданій позовній заяві правомірно зазначив, що уповноваженим органом не здійснювався захист інтересів держави у цих спірних правовідносинах, а відтак, ним належним чином доведені підстави для звернення з відповідним позовом до суду.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 19.07.2018 у справі №822/1169/17.
Отже, оскільки всупереч покладених законодавством повноважень Головненською селищною радою своєчасних та належних заходів для усунення виявлених порушень не вжито, суд прийшов до висновку, що прокурор аргументовано навів доводи щодо бездіяльності такого органу, що в призмі приписів ст.23 Закону України «Про прокуратуру» свідчить про правомірність звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі Головненської селищної ради.
На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Ковельською окружною прокуратурою попередньо повідомлено Головненську селищну раду листом № 52/1-879ВИХ-25 від 10.09.2025 про представництво інтересів держави в суді. (а.с. 104)
Мотиви, норми закону та оцінка доказів, з яких суд виходить, ухвалюючи рішення.
Підставою для звернення Ковельської окружної прокуратури з даним позовом стали матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021030560000060 від 16.03.2021, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України, за фактом незаконної рубки лісових насаджень у лісовому масиві Крушинецького лісництва ДП «Прибузького ЛГ» кварталу №22, виділу №6, а саме: порубку 13-ти сироростучих дерев породи «сосна», чим заподіяно майнової шкоди.
За приписами статті 13 Конституції України зокрема, земля та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Ліс, як природний ресурс загальнодержавного значення, підлягає державній охороні і регулюванню на всій території України.
Згідно зі статтею 1 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Статтею 2 ЛК України передбачено, що лісові відносини - суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства. Об'єктом лісових відносин є лісовий фонд України та окремі лісові ділянки. Суб'єктами лісових відносин є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи та громадяни, які діють відповідно до Конституції та законів України.
Лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (частина 1 статті 3 ЛК України).
Відповідно до статті 2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.
Норми Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" у сфері спірних відносин, слід визнавати спеціальними стосовно до загальних норм Лісового або Земельного кодексів України. Ця спеціальність (особливість) визначається не обсягом нормативного регулювання загалом лісових або земельних питань, а особливістю механізму регулювання.
Приписами статей 16, 17 ЛК України визначено, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.
У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень.
Частиною другою статті 19 ЛК України передбачено, що постійні лісокористувачі зобов'язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів.
Положеннями статті 63 та пунктом 5 частини 1 статті 64 ЛК України визначено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень.
Відповідно до частин 1, 2 статті 86 ЛК України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів, зокрема, від незаконних рубок та пошкодження. Власники лісів і постійні лісокористувачі зобов'язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів. Перелік заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Статтею 89 ЛК України визначено, що охорону і захист лісів на території України здійснює, зокрема, лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів.
Основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів, зокрема, від незаконних рубок (стаття 90 ЛК України).
За змістом пункту 5 частини 2 статті 105 ЛК України, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України (стаття 107 ЛК України).
Враховуючи викладені норми чинного законодавства, забезпечення охорони та захисту лісів, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів, в тому числі і на відповідача у даній справі як постійного лісокористувача.
Згідно з пунктом "е" частини 1 статті 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Приписами частини четвертої статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначено, що підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Відповідно до частини 1 статті 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Відшкодування майнової шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння особи, яка завдала шкоду (цивільне правопорушення).
Винне діяння - це усвідомлений, вольовий вчинок людини, зовні виражений у формі дії (активного поводження) або бездіяльності (пасивного поводження).
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Бездіяльність - це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретної дії (дій), які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. Бездіяльність тотожна дії за своїми соціальними та юридичними властивостями, тобто вона суспільно небезпечна і протиправна, є свідомим і вольовим актом поведінки людини.
Бездіяльність відрізняється від дії зовнішньою, фізичною стороною. При бездіяльності особа не робить певної дії, яку вона за даних конкретних умов повинна була і могла вчинити для запобігання заподіянню шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам.
Наявність реальної можливості діяти певним чином полягає в тому, що особа в даній конкретній ситуації мала реальну можливість діяти, тобто виконати активні дії і запобігти тим самим злочинним наслідкам. При оцінці можливості (чи неможливості) виконати покладені на особу обов'язки слід враховувати конкретну обстановку, умови місця і часу, зміст обов'язків, покладених на особу. Враховуються і її суб'єктивні можливості щодо виконання необхідних дій.
У спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести належними та допустимими доказами факт заподіяння шкоди та її розмір, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та наявність причинно-наслідкового зв'язку між такою поведінкою та заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.
Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.
При цьому за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство (статті 614 та 1166 Цивільного кодексу України) передбачає презумпцію вини правопорушника.
Матеріалами справи підтверджено та не оспорюється відповідачем факт вчинення незаконної порубки дерев на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні відповідача - лісового масиву Крушенецького лісництва ДП "Прибузьке лісове господарство", правонаступником всіх прав та обов'язків, якого є ДСГП «Ліси України», факт відкриття відділом поліції №1 Ковельського районного управління поліції ГУНП у Волинській області 15.03.2021 кримінального провадження № 12021030560000060 на підставі повідомлення працівників лісокористувача про виявлення незаконної вирубки лісу, зокрема у лісовому масиві Крушинецького лісництва ДП «Прибузького ЛГ» кварталу №22, виділу №6, а саме: порубку 13-ти сироростучих дерев породи «сосна» за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.246 КК України (а.с. 15-19).
На даний час триває досудове розслідування, жодній особі у межах даного кримінального провадження про підозру не повідомлено, винних осіб у вчиненні даного правопорушення - не встановлено.
Станом на 16.03.2021, тобто на момент вчинення порубки дерев у кварталі 22 виділі №6 у лісовому масиві Крушинецького лісництва ДП «Прибузьке ЛГ», відповідач у справі - Державне підприємство «Любомльське лісове господарство» діяв на підставі Статуту, затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України №42 від 05.02.2021, відповідно до якого Підприємство засноване на державній власності, створене відповідно до наказу Міністерства лісового господарства України №133 від 31 жовтня 1991 року "Про організаційну структуру управління лісового господарства України", належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України і координується Волинським обласним управлінням лісового та мисливського господарства (пункт 1.1 Статуту).
Відповідно до пункту 3.1 Статуту, підприємство створене з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів; ведення мисливського господарства, охорони, відтворення та раціонального використання державного мисливського фонду на території мисливських угідь, наданих у користування Підприємству; одержання прибутку від комерційної діяльності.
Відповідно до пункту 3.2 Статуту, основними напрямками діяльності Підприємства, зокрема, є:
- відтворення та підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживання інших заходів відповідно до законодавства (пункт 3.2.1 Статуту);
- забезпечення охорони лісів від незаконних рубок та іншого шкідливого впливу (пункт 3.2.2 Статуту);
- дотримання правил і норм використання лісових ресурсів (пункт 3.2.4 Статуту);
- введення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення (пункт 3.2.5 Статуту).
Згідно з пунктом 6.2.4 Статуту, підприємство зобов'язано дотримуватися норм та вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.
Відповідно до наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 04.10.2021 №620 «Про припинення Державного підприємства «Прибузьке лісове господарство» за ДП «Любомльське лісове господарство» закріплено майно, права та обов'язки, які передані за передавальним актом, затвердженим наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 31.12.2021 №984 «Про затвердження передавального акту державного підприємства «Прибузьке лісове господарств» ДП «Прибузьке ЛГ» реорганізовано шляхом приєднання до правонаступника ДП «Любомльське лісове господарство».
Згідно з вказаним передавальним актом до ДП «Любомльське ЛГ», як правонаступника, переходять речові права на земельні ділянки, які перебували у постійному користуванні ДП «Прибузьке ЛГ».
Відповідно постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання реформування управління лісової галузі" від 07.09.2022 № 1003 утворено Державне спеціалізоване господарство "Ліси України" та приєднано до нього спеціалізовані державні лісогосподарські підприємства, які належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів.
Як слідує із матеріалів справи п.1 наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 № 886 «Про припинення Державного підприємства «Любомльське лісове господарство» та затвердження складу Комісії з припинення», Державне підприємство «Любомльське лісове господарство» припинено шляхом реорганізації, а саме приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».
На базі ДП «Любомльське ЛГ» створено «Любомльське лісове господарство» ДСГП «Ліси України». Пунктом 8 вищезазначеного Наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 № 886 визначено, що Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" є правонаступником прав та обов'язків Державного підприємства «Любомльське лісове господарство».
Відповідно до наказу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 04.01.2023 №192 за філією «Любомльське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» закріплено майно, права та обов'язки, які передані за передавальним актом, затвердженим наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 03.01.2023 №10 «Про затвердження передавального акту державного підприємства "Любомльське лісове господарство». ДП «Любомльське ЛГ» реорганізовано шляхом приєднання до правонаступника, а саме відокремленого підрозділу (філії) «Любомльське лісове господарство» ДСГП «Ліси України».
Згідно наказу ДП «Ліси України» від 30.09.2024 № 1665 «Про створення філії «Поліський лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» створено філію "Поліський лісовий офіс" державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України". Визначено місцезнаходження: Україна, 43010, Волинська область, місто Луцьк, проспект Волі, 30.
Відповідно до наказу ДП "Ліси України" від 18.10.2024 № 1913 "Про припинення філії "Любомльське лісове господарство" державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" припинено філію "Любомльське лісове господарство" державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (код 45125535) шляхом її закриття. Передачу активів та пасивів, документів здійснено до філії "Поліський лісовий офіс" згідно із затвердженим передавальним актом. Визначено термін припинення філії до 31.01.2025.
В подальшому наказом ДП "Ліси України" від 31.12.2024 № 2338 "Про затвердження передавальних актів філій, що координуються Поліським лісовим офісом", затверджено передавальні акти активів та пасивів на балансових та позабалансових рахунках, матеріалів лісовпорядкування та документів, які підтверджують речові права на земельні ділянки, нерухоме майно та інше по філіях, що координуються Поліським лісовим офісом, а саме: філії "Любомльське лісове господарство державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань філія "Поліський лісовий офіс" є відокремленим підрозділом юридичної особи, ідентифікаційний код 45601597.
При цьому, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо філії "Любомльське ЛГ" ДП "Ліси України" на даний час не ліквідоване, однак вже не здійснює будь-якої діяльності.
Згідно п. 2.2.2. та п. 2.2.5 Положення про філію "Любомльське ЛГ" ДСГП "Ліси України", затвердженого наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" від 16.12.2022 № 32 предметом діяльності філії є, окрім іншого, зокрема, забезпечення охорони лісів від незаконних порубок, а також ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.
Відповідно до Статуту, який затверджений Державним агентством лісових ресурсів України від 04.03.2024 № 53 Державне спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Ліси України» засноване на державній власності, створене відповідно до наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 26.10.2022 № 804 та належить до сфери управління державного агентства лісових ресурсів України.
Відповідно до п. 1.4.57 вказаного Статуту ДП «Ліси України» є правонаступником прав та обов'язків ДП "Любомльське ЛГ".
Згідно п. 3.1. Статуту ДП "Ліси України" створене з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів. Підприємство є юридичною особою публічного права, заснованою на державній власності, функції з управління якою виконує Державне агентство лісових ресурсів.
Відповідно до пункту 3.2.2 Статуту, одним з основних напрямків діяльності підприємства є забезпечення охорони лісів від незаконних рубок та іншого шкідливого впливу, а також запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням у сфері лісового та мисливського господарства, використання лісових ресурсів і мисливських тварин (пункт 3.2.3 Статуту).
Згідно з пункту 3.2.4 Статуту, одним з напрямків діяльності підприємства також є ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.
Отже, ДСПГ «Ліси України» є спеціалізованим лісогосподарським підприємством, уповноваженим на реалізацію правомочностей щодо володіння та користування спірними об'єктами права державної власності з метою забезпечення у процесі лісокористування збереження життєздатності лісового середовища та його біологічного різноманіття, збереження лісів, що становлять природоохоронну цінність, постійне, невиснажливе лісокористування, раціональне та ефективне використання лісових ресурсів.
Враховуючи вище викладене, судом досліджено та встановлено, що правонаступником всіх прав та обов'язків користувачем земельною ділянкою, яка знаходиться в межах лісового масиву Крушенецького лісництва ДП "Прибузьке лісове господарство", є ДСГП «Ліси України».
Матеріалами справи підтверджено, що на вказаній земельній ділянці, в межах кварталу 22 виділу 6 Крушинецького лісництва ДП «Прибузького ЛГ» у березні 2021 року виявлено рубку 13 дерев, 13 дерев породи "сосна" діаметрами пнів: 2 дерева - 37 см, 2 дерева - 42 см, два дерева 52 см, по 1 дереву - 30 см, 33 см, 38 см, 40 см, 45 см, 50 см, 54 см., що підтверджено атом огляду місця події від 15.03.2021, протоколом огляду місця події від 15.03.2025 з додатками таблиць ілюстрацій до протоколу (а.с.15-20)
Тобто, порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, виявлено у лісових насадженнях, користування якими здійснює ДСГП «Ліси України», яке у розумінні статті 17 ЛК України є постійним лісокористувачем.
Державне спеціалізоване господарське підприємство Ліси України, як постійний лісокористувач має обов'язок попередити, припинити та/або зафіксувати незаконну порубку дерев на підвідомчій території. Водночас належних та достатніх заходів не вжив.
Водночас, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень покладається на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства встановлених у сфері охорони , захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу , наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.
Аналогічної правової позиції дотримано у постановах Верховного Суду у справах №906/366/20 від 24.02.2021, №920/1106/17 від 20.02.2020, №927/1096/16 від 15.02.2018, №906/1338/18 від 09.12.2019, №909/1111/16 від 27.03.2018, №924/12/18 від 20.12.2018, №920/1293/16 від 20.08.2018, №917/1261/17 від 23.08.2018, у справі № 925/382/17 від 19.09.2018.
Факт незаконної порубки 13 дерев в кварталі 22 виділу 6 лісових насаджень Крушинецького лісництва свідчить, що відповідний комплекс заходів щодо збереження таких дерев не здійснено.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів та встановлено судом, відповідач здійснює управлінські, організаційно-розпорядчі та господарські заходи з організації належної охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду підприємства. Однак, факт вчинення вказаного правопорушення свідчить про те, що такі заходи не були достатніми і не змогли забезпечити збереження лісу відповідачем.
Отже, судом встановлено, що наведені обставини у сукупності свідчать про належне підтвердження протиправної поведінки відповідача у формі бездіяльності, яка полягає у незабезпеченні працівниками підприємства належної охорони і захисту лісів від незаконної порубки на підвідомчій відповідачу території.
Доводи відповідача про те, що факт самовільної порубки дерев було виявлено безпосередньо його працівниками саме під час здійснення заходів з охорони і захисту лісів від незаконних порубок, про що самостійно повідомлено правоохоронні органи; активну участь у документальному оформленні даного правопорушення природоохоронного законодавства, що свідчить про належне виконання відповідачем своїх посадових обов'язків, - відхиляються як необґрунтовані, оскільки такі не спростовують факт наявності вини відповідача та його бездіяльності щодо незабезпечення належної охорони лісу.
У п.88 постанови від 13.05.2020 у справі №9901/93/19 Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що згідно вимог частини другої ст.19, ст.63 і 86 Лісового кодексу України, з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09 серпня 2018 року та 19 вересня 2018 року у справах №909/976/17, №925/382/17, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень.
Отже, право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу, має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередні винуватці порубки нарівні з лісокористувачами.
Наведеним спростовуються доводи відповідача стосовно відсутності у нього обов'язку нести відповідальність за шкоду, завдану діяннями осіб, які вчинили незаконну порубку лісу.
Щодо розрахунку шкоди, завданої державі внаслідок незаконної вирубки дерев та порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, суд відзначає наступне.
Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом завдана шкода відшкодовується в повному обсязі (мова йдеться про реальну шкоду та упущену вигоду).
Завдану шкоду від незаконної порубки підтверджено наявними у справі належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, а саме:
- протоколом огляду місця події від 15.03.2021 складеним слідчим СВ ВП №1 Ковельського районну управління ГУНП у Волинській області Демих Ю.В. за участю представника відповідача - майстра лісу Крушинецького лісництва.
- протоколом огляду місця події від 19.07.2021, слідчим СВ ВП №1 (м. Любомль) Ковельського ГУНП У Волинській області старшим лейтенантом поліції Якимук О.А. за участю головного спеціаліста - державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Ткачука В.Ф., в якому відображено кількість виявлених пнів зрубаних дерев породи «сосна», визначено діаметр пнів біля шийки кореня, вказано чи дерево є плодовим, чи є сухостоєм і його вид, визначено чи дерево незаконно зрубане тощо;
- матеріалами досудового розслідування;
- розрахунком розміру шкоди, здійсненим Державною екологічною інспекцією у Волинській області, заподіяної лісу внаслідок незаконної рубки дерев, виявлених у кварталі 22 виділу 6 лісових насаджень Крушинецького лісництва ДП «Прибузьке ЛГ», відповідно до якого сума збитків, з урахуванням Порядку індексації такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу становить 126 344,82 грн.
Розрахунок розміру шкоди проведено відповідно до додатку № 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу» з врахуванням примітки 1 (плодові дерева) та примітки 2 (сироростучих).
Згідно п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу", починаючи з 1 січня 2009 року проводиться індексація затверджених цією постановою такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами.
Зазначений розрахунок проведено Державною екологічною інспекцією у Волинської області, як контролюючим органом, у відповідності до приписів ст. 202 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" на підставі Такс, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 та відомостей перелікової відомості пнів незаконно зрізаних дерев у кварталі 22 виділі 6 від 19.07.2021 (з урахуванням діаметрів пнів незаконно зрубаних дерев, породи «сосна» та коефіцієнтів індексації такс).
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №925/382/17 від 19.09.2018 розрахунок збитків, проведений Державною екологічною інспекцією, визнано належним та достатнім доказом розміру заподіяних збитків.
Даний розмір шкоди підтверджено додатково висновком експерта №490-Е від 07.03.2025, виконаним у межах кримінального провадження №12021030560000060 від 16.03.2021.
Щодо заперечень відповідача про те, що зазначений висновок експерта не може вважатись належним доказом, то суд відзначає, що такий висновок не є єдиним доказом, що підтверджує розмір завданих збитків внаслідок незаконної порубки дерев. При цьому, судом береться до уваги розрахунок розміру шкоди, здійснений Державною екологічною інспекцією у Волинській області, який є належним та достатнім доказом розміру заподіяних збитків і відповідачем не оспорюється.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
Відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев (нанесення збитків).
Отже, саме наслідок бездіяльності працівників відповідача стало можливим і відбулось вирубування дерев та заподіяна шкода.
Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.
Зважаючи на усвідомлення відповідачем ризику здійснення незаконної вирубки дерев, суд вважає, що відповідач передбачав можливість настання шкідливих наслідків, здійснюючи заходи по організації охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду лісгоспу, однак факт вчинення вказаного правопорушення свідчить як зазначалося вище, про недостатність таких заходів щодо забезпечення збереження лісу відповідачем та про наявність відповідної вини.
Згідно з приписами ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Суд звертає увагу, що нормами чинного законодавства, зокрема Лісовим кодексом та Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" унормовано, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних порубок та інших пошкоджень, покладається саме на постійних лісокористувачів.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.
При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.
Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.03.2018 у справі №909/1111/16 та постанові від 24.02.2021 у справі № 906/366/20.
Обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, у тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.
Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків. Тобто проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев невстановленими особами.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 09.08.2018 у справі № 909/976/17, від 23.08.2018 у справі № 917/1261/17, від 20.02.2020 у справі № 920/1106/17.
Матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не заперечується, що ДСГП «Ліси України» є постійним лісокористувачем обстежуваних лісових ділянок, а тому обов'язок по охороні лісів від незаконних рубок та обов'язок дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів покладено саме на зазначене підприємство.
Однак, відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження, що ним здійснюються заходи з організації охорони лісу в достатній мірі, заходи з недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду підприємства.
Юридична відповідальність є важливим елементом правового регулювання суспільних відносин, суть якого полягає в цілеспрямованому впливі на поведінку індивідів за допомогою юридичних засобів з метою впорядкування суспільних відносин, надання їм системності і стабільності, уникнення різких загострень соціальних конфліктів, втілення принципів соціальної справедливості тощо. Саме існування права як регулятора суспільних відносин обумовлене необхідністю підтримувати соціальний порядок у неоднорідному суспільстві, попереджаючи будь-які відхилення від встановлених правил поведінки.
За допомогою юридичної відповідальності встановлюються дієві механізми охорони і захисту суспільних відносин від неправомірних посягань шляхом покарання діянь, які порушують умови нормального розвитку суспільства, суперечать інтересам держави, суспільства в цілому. Розгляд юридичної відповідальності саме в цьому контексті дозволяє з'ясувати її роль і значення в системі забезпечення і гарантування прав і свобод особи, їх охорони і захисту від незаконних порушень.
Юридична відповідальність є важливим засобом забезпечення законності та правопорядку, належної реалізації чинного законодавства. З іншого боку, вона стимулює правомірну поведінку суб'єктів суспільних відносин, сприяє формуванню в населення поваги до права та закону, а отже, виступає істотним фактором побудови правової держави в Україні.
А тому, суд звертає увагу відповідача, що покладення відповідальності виключно на осіб, що безпосередньо здійснюють незаконне вирубування, та звільнення від юридичної відповідальності, як засобу державного примусу, лісокористувачів знівелює принцип невідворотності покарання за неналежну охорону ввіреного в їх користування лісового фонду та призведе до втрати найбільш дієвого механізму стимулювання стосовно самих лісокористувачів до належного виконання покладених на них обов'язків з охорони лісу.
За таких обставин, враховуючи, що згідно з ст. 19, 64, 86, 90 Лісового кодексу України обов'язок щодо охорони лісу прямо покладено на лісокористувача - безпосередньо відповідача, то суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі судом надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному розумінні, а зроблені в процесі розгляду даного господарського спору заяви не спростовують обставин, встановлених на підставі наявних у справі доказів.
Частиною 3 ст. 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 14 ГПК України).
У відповідності до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідач не надав суду доказів, які б свідчили про вчинення ним дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних вирубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду на виконання вимог лісового та природоохоронного законодавства, статутних завдань, а також про відсутність його вини у протиправній бездіяльності. Між бездіяльністю відповідача та завданою шкодою існує причинний зв'язок, відсутність вини відповідачем не доведено.
Не можуть свідчити про відсутність вини дії, вчинені працівниками відповідача внаслідок виявлення незаконної вирубки лісів, оскільки законом покладено на лісокористувача, в тому числі, і обов'язок вжиття заходів для недопущення/охорони лісу від незаконної вирубки, проте не лише вчинення усіх можливих дій з метою виявлення правопорушника.
На підставі поданих доказів суд дійшов висновку, що обставини, які є предметом доказування у справі, судом визнаються встановленими, позовні вимоги прокурора до відповідача є обґрунтованими та неспростованими, підтвердженими належними доказами, а тому шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього середовища в розмірі 126 344,82 грн. підставна та підлягає відшкодуванню.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в частині задоволених позовних вимог сумі 2422,40 грн., слід покласти на нього.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 74, 76-80, 86, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задоволити.
2. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (код ЄДРПОУ 44768034, Київська область, місто Київ, вул. Руставелі Шота, 9А, 01601) на користь Головненської селищної ради (ЄДРПОУ 04333187, Волинська область, Ковельський район, сел. Головне, вул. Лесі Українки 2, 44323) шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в сумі 126344,82 грн., перерахувавши її на рахунок UA398999980333179331000003482, ГУК у Волинській області/ с-ще Головне/24062100, код отримувача 38009371.
3. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (код ЄДРПОУ 44768034, Київська область, місто Київ, вул. Руставелі Шота, 9А, 01601) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) витрати на сплату судового збору у сумі 2 422,40 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду впродовж 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст рішення складено
02.12.2025
Суддя В. М. Дем'як