01 грудня 2025 року м. Харків Справа № 917/1437/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Істоміна О.А. , суддя Стойка О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення сторін апеляційну скаргу позивача (вх.2049П/3) на рішення Господарського суду Полтавської області від 22.09.2025 (суддя Тимощенко О.М., повний текст складено 22.09.2025) у справі №917/1437/25
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Мед-сервіс Днепр", м.Дніпро,
до відповідача Фізичної особи - підприємця Чопенко Олесі Володимирівни, м.Полтава,
про стягнення 190 000,61 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Мед-сервіс Днепр" звернулося до Господарського суду Полтавської області із позовом до відповідача, Фізичної особи - підприємця Чопенко Олесі Володимирівни про стягнення в порядку ст. 1212 ЦК України безпідставно отриманих коштів у сумі 190 000,61 грн.
Позовні вимоги мотивовані посиланням на те, що в листопаді 2024 року позивачем не замовлялись, а відповідачем не надавались послуги за укладеним між сторонами договором №14/24МС, однак позивач 25.12.2024 платіжною інструкцією №339498 помилково перерахував на поточний рахунок відповідача грошові кошти в сумі 190 000,61 грн.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 22.09.2025 у справі №917/1437/25, ухваленим у порядку спрощеного позовного провадження, у задоволенні позову відмовлено.
В основу рішення покладено висновки суду про те, що оскільки оплата коштів згідно з платіжною інструкцією № 339498 від 25.12.2024 була здійснена під час дії укладеного між сторонами договору, то договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України.
Стосовно посилань позивача на помилкове перерахування коштів, господарський суд першої інстанції вказав, що якщо особа здійснила сплату грошових коштів, знаючи, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для їх сплати, а згодом вимагає повернення сплачених грошових коштів, то така особа поводиться суперечливо й безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України.
У рішенні місцевий господарський суд також зазначив, що поданими доказами підтверджується направлення відповідачем через довірену особу Калініченко В.А. рахунку для оплати та акта надання послуг за листопад 2024 року (а.с. 50-52), однак позивач, всупереч умовам договору № 14/24МС від 08.07.2024 р. вказаний Акт надання послуг не підписав та не повернув відповідачу; матеріали справи не містять мотивованої відмови позивача від прийняття наданих відповідачем послуг у встановлені Договором строки.
Не погодившись із означеним рішенням, ТОВ "Мед-сервіс Днепр" через підсистему "Електронний суд" звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно з якою просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 22.09.2025 у справі №917/1437/25 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно отримані останнім грошові кошти в сумі 190 000,61 грн.; судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає наступне:
- електронні адреси, з яких та на які нібито направлялись відповідачем акт та рахунок для оплати послуг, наданих за Договором в листопаді 2024, не є офіційними електронними адресами сторін та електронними адресами їх посадових осіб;
- надані відповідачем скріншоти у будь-якому разі не можуть підтверджувати факт направлення на електронну адресу timoshenko.olga@med-service.com.ua акту наданих послуг №100 від 24.12.2024; роздруківки електронного листування не можуть вважатись електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», відповідно до якої електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа, таким чином, без накладеного електронного цифрового підпису електронний документ не може вважатися створеним і тому не може розглядатися судом як належний письмовий доказ;
- сторонами не було погоджено жодних істотних умов надання послуг, передбачених пунктом 1.3 та 1.4. Договору, а саме: перелік послуг, строк та місце виконання, вартість послуг, порядок їх прийняття, тощо, які є обов'язковою умовою надання послуг, тобто відсутності відповідної заявки на надання послуг, отже у відповідача були відсутні правові підстави та фактична можливість для надання позивачу послуг в листопаді 2024 року; жодного звіту, який би підтверджував надання відповідачем послуг у листопаді 2024р., останній позивачу не надавав, належним чином засвідчені копії таких звітів в матеріалах справи відсутні;
- факт оплати позивачем грошових коштів навіть з посиланням в графі «призначення платежу» платіжної інструкції на номер та дату відповідного рахунку Відповідача, без наявності інших доказів, які б підтверджували надання послуг (заявки, звіту, акту) не може слугувати доказом погодження сторонами усіх суттєвих умов, необхідних для надання послуг у листопаді 2024р. та їх фактичного надання відповідачем, оскільки платіж було здійснено помилково, про що позивачем, як платником, було письмово повідомлено відповідача листом №9005 від 11.04.2025;
- строк дії Договору закінчився 08.01.2025, з цієї дати грошові кошти в сумі 190 000,61 грн, помилково перераховані позивачем згідно платіжної інструкції №339498 від 25.12.2024, є безпідставно набутим майном (підстава для їх набуття відпала в момент спливу строку дії Договору) та підлягають поверненню відповідачем позивачу.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.09.2025 для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Істоміна О.А., суддя Стойка О.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.09.2025 у справі №917/1437/25 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача на рішення Господарського суду Полтавської області від 22.09.2025 у справі №917/1437/25 у порядку письмового провадження; встановлено строк по 21.10.2025 (включно) для подання: відзиву на апеляційну скаргу; заяв та/або клопотань (за наявності), що пов'язані з розглядом апеляційної скарги, із доказами надіслання їх копій іншій стороні. Також вказаною ухвалою витребувано у Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/1437/25.
05.10.2025 (тобто в межах установленого судом строку) відповідач через підсистему "Електронний суд" надав відзив на апеляційну скаргу (вх. №11761), в якому просить: відмовити повністю в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції - залишити без змін; судові витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції стягнути з позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Мед-Сервіс Днепр» (ЄДРПОУ 41606497) на користь відповідача - Фізичної особи-підприємця ЧОПЕНКО ОЛЕСІ ВОЛОДИМИРІВНИ (РНОКПП НОМЕР_1 ), які будуть заявлені в порядку ч.8 ст.129 ГПК України.
В обґрунтування відзиву відповідач зазначає наступне:
- рахунок було направлено на електронну пошту, погоджену з позивачем timoshenko.olga.@med-service.com.ua, яка є поштою Генерального директора ТОВ «Мед-сервіс Групп», разом із рахунком на оплату також було направлено й сканкопію Акту надання послуг №100 від 24.12.2024, який було підписано ФОП Чопенко О.В., однак не повернуто в зворотному порядку від ТОВ «Мед-Сервіс-Днепр» із підписом директора Стрельнікова Є.О.;
- позивачем відповідного належного реагування на отриманий від відповідача звіт за надані маркетингові послуги здійснено не було та протягом 5 календарних днів не повідомлено відповідачу обґрунтованих зауважень щодо наданих відповідачем маркетингових послуг; із листом про начебто безпідставно перераховані кошти позивач звернувся до відповідача лише 11.04.2025, тобто майже через 5 місяців після проведення фактичної оплати за надані послуги, при цьому не направивши на адресу відповідача до цієї календарної дати жодних листів про відмову у прийнятті наданих послуг чи, як стверджує позивач, їх фактичне не надання, що є порушенням вимог пункту 4.4. укладеного Договору №14/24МС надання маркетингових послуг від 08.07.2024;
- позивач не направляв відповідачеві заявку (додатковий договір) на надання послуг у листопаді 2024 року, а послуги було надано згідно до умов договору та замовлень, які були направлені саме у програмі АНР-Аптека, що не передбачає будь-якого паперового оформлення.
16.10.2025 позивач через підсистему "Електронний суд" надав додаткові пояснення (вх.№12215), в яких зазначає наступне:
- в матеріалах справи відсутні жодні докази, які б підтверджували погодження сторонами направлення документів, складених на виконання Договору, на електронну пошту, зокрема, пошту, яка є поштою посадової особи іншого підприємства; з наданих відповідачем до матеріалів справи скріншотів поштової програми неможливо встановити, які саме документи направлялися за допомогою електронної пошти, крім того, вказані скріншоти не є належними та допустимими доказами, про що позивач зазначав в тексті апеляційної скарги;
- лист №9005 від 11.04.2025, який, на думку відповідача нібито містить зауваження щодо наданих у листопаді 2024р. послуг, насправді є вимогою про повернення помилково перерахованих грошових коштів саме у зв'язку з фактичним ненаданням таких послуг;
- незважаючи на підписання сторонами Договору, жодної послуги в період його дії відповідач позивачу не надавав, про що, зокрема, свідчить надана відповідачем в додатках до відзиву від 29.07.2025 на позовну заяву оборотно-сальдова відомість по рахунку 361 за липень 2024р.- червень 2025р;
- доводи відповідача про нібито надання ним позивачу послуг за Договором у листопаді 2024р. на підставі замовлення, яке направлялось йому позивачем через програму АНР-Аптека, не відповідають дійсності та не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
08.07.2024 між ФОП Чопенко Олесею Володимирівною (виконавець) та ТОВ "МЕД-СЕРВІС ДНЕПР" (замовник) укладено Договір №14/24МС про надання маркетингових послуг (надалі Договір).
Відповідно до пункту 1.1. Договору його предметом є надання Виконавцем за завданням Замовника маркетингових та інформаційно-консультативних послуг, які вказані в п.1.2. даного Договору, стосовно лікарських засобів, косметики та інших товарів (далі по тексту - Товар), а Замовник зобов'язується їх прийняти та оплатити.
Згідно з п. 1.3. Договору, послуги, що вказані в п. 1.2. Договору, надаються Виконавцем протягом строку дії цього Договору стосовно визначених Сторонами видів (категорій, асортименту) товару. Підставою для надання послуг, що вказані в п.1.2 Договору, є заявка Замовника, оформлена додатковою угодою. У п.1.4 Договору наведено вимоги до змісту таких заявок.
За умовами п. 3.3. Договору оплата послуг, наданих за цим Договором, має здійснюватися Замовником у строк не пізніше 25 числа місяця наступного за звітним за умови надання Виконавцем Замовнику Звіту та підписання Сторонами акту здачі-приймання наданих послуг. У разі порушення Виконавцем умов надання послуг, встановлених Договором, їх вартість Замовником не сплачується.
Пунктом 4.1 Договору встановлено, що приймання-передача результату виконаних послуг у вигляді Звіту оформляється актом здачі-прийняття наданих послуг, підписаним обома Сторонами та скріпленим печатками Сторін. Підписання акту здачі-прийняття наданих послуг, що визначає завершення надання послуг, здійснюється Замовником після перевірки стану надання послуг його відповідальними працівниками. Акт здачі приймання наданих послуг направляється Виконавцем на адресу Замовника у строки, передбачені п. 5.1 цього Договору.
Замовник зобов'язаний прийняти Послуги, надані Виконавцем, не пізніше 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дня отримання від Виконавця Акту здачі-прийняття наданих послуг зі Звітом (п. 4.2. Договору).
Пунктом 5.1 Договору встановлено, що за результатами надання Послуг Виконавець не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним, надає Замовнику Акт здачі-прийняття наданих послуг та Звіт, який повинен містити інформацію, отриману Виконавцем в процесі та/або в результаті надання Послуг за цим Договором.
Згідно з п. 5.2 Договору форма Звіту визначається у Додатку № 2 до Договору та може бути письмовою, у електронному вигляді. Замовник має право вимагати від Виконавця уточнення окремих пунктів Звіту, за умови, що таке уточнення не вимагає проведення дій чи досліджень, що не входять до переліку послуг.
У додатку №1 до Договору міститься перелік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, виробників товарів, щодо яких мають надаватися послуги.
Сторонами визначено, що строк дії Договору - з дня його підписання уповноваженими представниками Сторін і упродовж 6 місяців, але в будь-якому разі до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань по цьому Договору (пункт 6.1. Договору). Із посиланням на вищевказаний пункт Договору, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні зазначив, що строк дії Договору № 14/24МС від 08.07.2024 закінчився 08.01.2025. Апелянт у скарзі не заперечує зазначеного висновку.
Як встановлено місцевим господарським судом на підставі матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивач 25.12.2024 платіжною інструкцією №339498 перерахував на поточний рахунок Відповідача грошові кошти в сумі 190 000,61 грн з призначенням платежу: «За маркетингові послуги згідно рахунку №100 від 24.12.2024 за листопад 2024 по договору 14/24МС від 08.07.2024».
11.04.2025 позивач направив на адресу відповідача лист №9005, у якому просив повернути кошти в сумі 190 000,61 грн, сплачені згідно з платіжною інструкцією №339498 від 25.12.2024 - як помилково перераховані, стверджуючи про те, що у будь-якому іншому періоді послуги на зазначену суму не замовлялися Замовником та не надавалися Виконавцем.
Відповідач кошти не повернув, тому, вважаючи свої права порушеними, ТОВ "Мед - сервіс Днепр" звернулося до Господарського суду Полтавської області до суду із позовом у даній справі.
У наданому до суду першої інстанції відзиві на позов відповідач стверджував, що ним було направлено рахунок та акт надання послуг на електронну пошту, погоджену з позивачем - timoshenko.olga.@med-service.com.ua, що є електронною поштою Тимошенко О.Б. - Генерального директора ТОВ «Мед-сервіс Групп» (яке володіє 89,67 % корпоративних прав позивача у справі), і саме на її пошту направляли інші консолідовані юридичні особи рахунки та акти, що підтверджується скріншотами відправлень.
До відзиву додано рахунок на оплату №100 від 24.12.2024 за договором 14/24МС від 08.07.2024, виписаний ФОП Чопенко О.В., а також Акт надання послуг №100 від 24.12.2024 за вказаним Договором на суму 190 000,61 грн, підписаний Виконавцем, ФОП Чопенко О.В. Відповідач також надав скріншоти з поштової програми, що, на його думку, підтверджують обставини стосовно направлення уповноваженою особою відповідача (Калініченко В.А.) рахунку та Акту 24.12.2024 на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 22.09.2025 у справі №917/1437/25 у задоволенні позову відмовлено - з наведених вище підстав.
Судова колегія враховує наступне.
Предметом розгляду є вимоги позивача про стягнення з відповідача в порядку ст. 1212 ЦК України безпідставно отриманих коштів у сумі 190 000,61 грн.
Відносини, що виникають у зв'язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права, урегульовані нормами, закріпленими у главі 83 ЦК України.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Аналіз положень ст.1212 ЦК України дає підстави для висновку, що ця стаття стосується позадоговірних зобов'язань з повернення безпідставно набутого, збереженого майна (кондикційні зобов'язання), що виникають за наявності одночасно таких умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.02.2025 у справі №910/16372/21, від 25.03.2025 у справі №902/521/24.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
Подібні висновки щодо застосування положень глави 83 ЦК України та, зокрема, ст.1212 ЦК України викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі №320/5877/17.
Позивач в апеляційній скарзі та в наданих до суду апеляційної інстанції додаткових поясненнях наполягає на тому, що, оскільки строк дії Договору закінчився 08.01.2025, то з цієї дати грошові кошти на загальну суму 190 000,61 грн, помилково перераховані позивачем згідно з платіжною інструкцією № №339498 від 25.12.2024, є безпідставно набутим майном, адже, на думку позивача. підстава для їх набуття відпала в момент спливу строку дії Договору.
Проте, як було встановлено місцевим господарським судом та не заперечується апелянтом, позивач перерахував відповідачеві спірну суму 190 000,61 грн 25.12.2024 (тобто в межах строку дії Договору) із посиланням у платіжному документі на реквізити вказаного Договору, а також на рахунок №100 від 24.12.2024 за листопад 2024 року, виставлений відповідачем позивачеві за цим Договором (а. с. 17). Отже позивач одержав рахунок №100 від 24.12.2024 і здійснив оплату за договором 14/24МС від 08.07.2024.
Також, як вбачається з матеріалів справи, позивач у суді першої та апеляційної інстанції не зазначив, на яких нормах чинного законодавства ґрунтуються його доводи про те, що після закінчення строку дії договору підстава для оплати послуг за цим договором (здійсненої в межах строку його дії) є такою, що відпала.
Отже, оскільки позивач не спростував договірного характеру спірних правовідносин, на думку колегії суддів, спірну оплату на суму 190 000,61 грн не може бути визнано такою, що здійснена без достатньої правової підстави (або ж за наявності підстави, яка згодом відпала). Відповідно, це виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень ст.1212 ЦК України, на яку посилається ТОВ "Мед-сервіс Днепр" у позові та в апеляційній скарзі.
Апелянт заперечує наявність у ТОВ "Мед-сервіс Днепр", як замовника за Договором, обов'язку оплатити надані виконавцем послуги - посилаючись на ненадання замовником заявки, передбаченої Договором, а також на неотримання від виконавця акту та звіту, які б підтверджували факт надання послуг за цим Договором.
Стосовно вказаних доводів колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює потребу співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічні висновки викладено Верховним Судом, зокрема, у постанові від 18.11.2025 у справі № 911/2246/24.
Як вбачається з матеріалів справи №917/1437/25, відповідачем дійсно не було надано до матеріалів справи отриманих від позивача заявок, а також не надано звіту про роботи, виконані за договором у листопаді 2024 року. Окрім того, на думку колегії суддів, із наданих відповідачем скріншотів електронного листування дійсно неможливо встановити, які саме документи було направлено представником відповідача 24.12.2024 на електронну адресу timoshenko.olga.@med-service.com.ua (яку не було зазначено сторонами в Договорі).
Проте за вищенаведеними умовами п. 3.3. Договору оплата послуг, наданих за цим Договором, має здійснюватися Замовником у строк не пізніше 25 числа місяця наступного за звітним за умови надання Виконавцем Замовнику Звіту та підписання Сторонами акту здачі-приймання наданих послуг.
Відповідно, на думку колегії суддів, такий доказ як платіжна інструкція №339498 від 25.12.2024 на сплату 190 000,61 грн за договором з більшою вірогідністю свідчить про визнання позивачем (як замовником) факту дотримання вищевказаних умов Договору відповідачем (як виконавцем), ніж про допущену позивачем помилку, оскільки умовою для здійснення оплати сторони визначили, зокрема, надання виконавцем замовникові Звіту.
Наявність такої більшої вірогідності підтверджується і тими обставинами, що вказана платіжна інструкція містить реквізити рахунку №100 від 24.12.2024 за листопад 2024 по договору 14/24МС від 08.07.2024. При цьому позивач не надав до матеріалів справи доказів, що свідчили б про отримання ним зазначеного рахунку від відповідача в будь-який інший спосіб, ніж електронним листом від 24.12.2024, на який посилається відповідач і в якому, за твердженням відповідача, містився також і Акт надання послуг №100 від 24.12.2024 за Договором на суму 190 000,61 грн.
Як правильно встановлено місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні, матеріали справи не містять мотивованої відмови позивача від прийняття наданих відповідачем послуг у встановлені Договором строки.
Тому твердження апелянта про те, що факт оплати позивачем грошових коштів навіть з посиланням в графі «призначення платежу» платіжної інструкції на номер та дату відповідного рахунку відповідача, без наявності інших доказів, не може слугувати доказом погодження сторонами усіх суттєвих умов, необхідних для надання послуг у листопаді 2024р. та їх фактичного надання відповідачем - на думку колегії суддів, не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення та для задоволення позову, враховуючи вищенаведені висновки щодо оцінки доказів із застосуванням стандарту доказування саме "вірогідності доказів", а не стандарту "достатності доказів", про застосування якого фактично просить позивач, стверджуючи, що наявних у матеріалах справи доказів недостатньо для висновку про те, що спірну суму було перераховано ним згідно з умовами Договору.
Про надання відповідачем позивачеві послуг у листопаді 2024 року на вказану суму зазначено також в оборотно-сальдовій відомості по рахунку 361 за липень 2024р. - червень 2025р. Тому твердження апелянта про те, що з вказаної відомості вбачається, що, незважаючи на підписання сторонами Договору, жодної послуги в період його дії відповідач позивачу не надавав - на думку колегії суддів, не узгоджується з матеріалами справи.
Окрім того, стверджуючи, що кошти в сумі 190 000,61 грн за платіжною інструкцією №339498 від 25.12.2024 було перераховано помилково, позивач водночас не наводить пояснень, які саме обставини призвели до вказаної помилки, а саме, до перерахування коштів за послуги, які, за твердженням позивача, не були ним замовлені та не були фактично надані відповідачем.
Також позивачем не наведено пояснень, коли та за яких обставин ним було виявлено відповідну помилку і чому лист з проханням повернути кошти (які, за твердженням позивача, сплачено безпідставно) позивач направив відповідачеві лише 11.04.2025, тобто майже через 4 місяці після дати перерахування суми 190 000,61 грн за платіжною інструкцією №339498 від 25.12.2024. Колегія суддів додатково зазначає, що зі змісту вказаного листа не вбачається наявності пояснень щодо причин, з яких позивач заперечує факт надання відповідачем послуг на спірну суму.
Тому, на думку колегії суддів, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні обґрунтовано, із посиланням на ст.1212 ЦК України та практику Верховного Суду щодо застосування вказаної норми, зазначив, що якщо особа здійснила сплату грошових коштів, знаючи, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для їх сплати, а згодом вимагає повернення сплачених грошових коштів, то така особа поводиться суперечливо й безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України. Наведений висновок, який не спростовано позивачем під час апеляційного провадження, узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постанові від 17.04.2024 у справі № 127/12240/22.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтує свої висновки на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України". Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У цій справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відтак, враховуючи, що апеляційний господарський суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, які (доводи і вимоги апеляційної скарги) у даному випадку не підтверджують ухвалення оскаржуваного рішення із порушеннями, визначеними ст.277 ГПК України в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення, а підстав для виходу за межі апеляційних доводів і вимог у порядку ч.4 ст.269 цього Кодексу апеляційним судом встановлено не було, апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.
Відповідно до положень ст.129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та витрати позивача на професійну правничу допомогу покладаються на позивача.
Керуючись ст.129, 269, 270, 273, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 22.09.2025 у справі №917/1437/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 01.12.2025.
Головуючий суддя О.Є. Медуниця
Суддя О.А. Істоміна
Суддя О.В. Стойка