02 грудня 2025 року м. Харків Справа № 917/1263/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Стойка О.В., суддя Медуниця О.Є. , суддя Попков Д.О.
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Безорудька Максима Михайловича, м. Кременчук, Полтавська область на рішення Господарського суду Полтавської області від 08.09.2025 у справі №917/1263/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НЬЮ МОДЕЛЛІ", м. Дніпро
до відповідача Фізичної особи-підприємця Безорудька Максима Михайловича, м. Кременчук, Полтавська область
про стягнення 52 000,00 грн
У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «НЬЮ МОДЕЛЛІ», м. Дніпро (далі- Позивач) звернулося до Господарського суду Полтавської області із позовом до Фізичної особи-підприємця Фізичної особи-підприємця Безорудька Максима Михайловича, м. Кременчук, Полтавська область (далі- Відповідач) про стягнення 52 000,00грн.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 08.09.2025 у справі №917/1263/25 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Відповідач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив суд скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 08.09.2025 у справі №917/1263/25 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив наступне:
-судом першої інстанції в порушення норм процесуального права, розглянуто справу судом за його відсутності при не повідомленні про дату, час та місце судового засідання, що призвело до неможливості висловити свої заперечення по суті спору;
- судом першої інстанції не з'ясовано обставини, що мають значення для справи, невірно кваліфіковано правовідносини сторін та помилково зазначено про наявність кондикційних відносин, оскільки між сторонами існували договірні відносини.
Також у зазначеній скарзі, окрім судового збору Відповідач просив стягнути витрати на правничу допомогу, докази понесення якої будуть надані суду додатково.
Подані до апеляційної скарги Відповідача додаткові докази не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки відповідно до вимог ст.269 ГПК України Відповідачем не заявлено клопотання про їх долучення до матеріалів справи з обґрунтуванням причин неможливості подання до суду першої інстанції.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду у справі №917/1263/25 від 03.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на означене судове рішення та встановлено строк учасникам справи для надання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи у строк до 13.10.2025р. (включно).
Вказаною ухвалою повідомлено учасників справи про розгляд апеляційної скарги без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в світлі частини 10 статті 270 ГПК України, оскільки справа переглядається лише в частині матеріальних вимог з ціною позову менша ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позивач надіслав відзив, в якому заперечував проти доводів апеляційної скарги Відповідача, вважав рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Зокрема зазначив:
-Відповідач до апеляційної скарги надає додаткові докази, які не були предметом дослідження суду першої інстанції, без клопотання про їх долучення, тому вони не підлягають дослідженню в суді апеляційної інстанції;
-суд першої інстанції належним чином повідомляв Відповідача про час та місце розгляду справи, однак він не скористався правом на подання заперечень на позов;
- матеріали справи не містять доказів надання послуг Відповідачем, оскільки після перерахування передплати на рахунок Відповідача, Позивач не отримав від Відповідача жодного документу, як то повідомлення про укладений договір, вимоги про підписання актів приймання-передачі наданих послуг, запитів про надання доступу до акаунтів соціальних мереж або інших документів, які мали б містити паролі від акаунтів або інші важливі речі, які є необхідними для виробляння контенту і його публікації.
Враховуючи положення ч. ч. 13, 14 ст. 8 ГПК України, фіксація розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Рішенням господарського суду в межах даної справи встановлені наступні обставини:
- проведення між сторонами усних перемовин щодо укладення договору про надання послуг з просування контенту у соціальних мережах, внаслідок яких Відповідачем було виставлено Позивачу рахунок від 10.01.2025 № П-135-1 на суму 52 000,00 грн на оплату послуг по комплексному просуванню у соціальних мережах
Facebook, Instagram, TikTok, YouTube, LinkedIn у січні 2025 році, згідно Договору від 10.01.2025 № П-135; - оплата Позивачем виставленого рахунку, що підтверджується платіжною інструкцією №1 від 14.01.2025; -звернення Позивача до Відповідача з вимогою від 07 квітня 2025 за вих. № 07/04/2025 про повернення сплачених ним коштів в сумі 52 000, 00 грн упродовж 7 календарних днів з моменту отримання такої вимоги, яка залишена Відповідачем без задоволення з посиланням на наявність між сторонами договірних відносин та виконання ним умов договору про що зазначено у листі від 14.05.2025.
Зазначені обставини сторонами не оспорюються.
Обставини неповернення Відповідачем у справі грошових коштів в сумі 52 000,00 грн, сплачених Позивачем з метою укладення договору про надання послуг з просування контенту у соціальних мережах стали підставою до звернення до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, встановивши факт відсутності між сторонами у даній справі договірних відносин та проведення Позивачем оплати за неіснуючим договором, дійшов висновку про те, що спірні кошти в сумі 52 000,00 грн набуто Відповідачем за відсутності відповідної правової підстави, а тому вони мають бути повернуті Позивачеві на підставі ст. 1212 ЦК України.
Предметом позову у даній справі є матеріально правова вимога про стягнення з Відповідача суми 52000,00грн., як безпідставно отриманих, та незгода Відповідача з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав до стягнення з останнього грошових коштів на користь Позивача.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судова колегія вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, з огляду на наступне.
Щодо належного повідомлення Відповідача.
Згідно з частинами 2-4 статті 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.
Відповідно до частини 5 статті 6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Електронний кабінет це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.
Згідно з абзацом 1 частини 6 та статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку.
Згідно з частиною 11 статті 242 ГПК України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Як зазначено апелянтом в апеляційній скарзі та вбачається з КП «Діловодство СС», Відповідач не має зареєстрованого Електронного кабінету в підсистемі Електронний суд, тому з метою його належного повідомлення ухвалу господарського суду від 30.06.2025 про відкриття провадження у справі було направлено судом за адресою, що повідомлена суду Позивачем та відповідає даним зареєстрованого місцезнаходження Відповідача, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 39600, Полтавська область м. Кременчук, вул. 29 вересня, буд. 10/24, кв. 21, про що судом першої інстанції було зроблено відповідний запит .
Зазначена адреса також вказана Відповідачем при зверненні з апеляційною скаргою.
Разом з цим, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення повернуто поштовим відділенням до суду із позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою».
На цю ж адресу Позивач направляв копію позовної заяви з додатками, що підтверджується поштовою накладною та описом вкладення в цінний лист.
Частиною 6 статті 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копі судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Колегія суддів зазначає, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати таке повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 25.04.2018 у справі №800/547/17).
Виходячи зі змісту статей 120, 242 ГПК, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 «Правил надання послуг поштового зв'язку», у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 30.03.2023 у справі №910/2654/22).
Інформації ж про іншу адресу Відповідача у суду немає, таку інформацію суду Відповідач також не надав.
Відтак, сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не
об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17.
Враховуючи факт направлення судом ухвали про відкриття провадження у справі на дійсну адресу Відповідача та повернення такої ухвали з відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», колегія суддів дійшла висновку про належне повідомлення Відповідача про розгляд справи судом першої інстанції.
Разом з тим, забезпечуючи його право на справедливий суд в розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, судова колегія створила рівні можливості для апелянта для реалізації своїх процесуальних прав, які мав Позивач в суді першої інстанції, у зв'язку з чим враховує доводи його апеляційної скарги у якості заперечення щодо позову.
Судова колегія констатує, що Відповідач не скористався правом заявлення клопотання про надання додаткових доказів в суді апеляційної інстанції в передбаченому ст.269 ГПК України порядку, хоча строк для заявлення клопотань надавався ухвалою про відкриття апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача.
Щодо порушеного права Позивача та суті спору.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Отже предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (подібні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (провадження №14- 32цс19)).
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Основна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок меж збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, від 16.09.2022 у справі №913/703/20).
З урахуванням того, що Позивачем заявлено вимогу про стягнення з Відповідача коштів відповідно до статті 1212 ЦК України, у цій справі підлягали встановленню підстави набуття відповідачем таких коштів, тобто в порядку виконання договірного зобов'язання або за відсутності правової підстави, оскільки договірний характер правовідносин, за відсутності їх припинення (розірвання тощо) виключає можливість застосування до них положень статті 1212 ЦК України.
Матеріалами справи підтверджується виставлення Відповідачем Позивачу рахунку від 10.01.2025 № П-135-1 на суму 52 000,00 грн на оплату послуг по комплексному просуванню у соціальних мережах Facebook, Instagram, TikTok, YouTube, LinkedIn у січні 2025 році, згідно Договору від 10.01.2025 № П-135, який сплачений останнім 14.01.2025 згідно платіжної інструкції №1.
За твердженням Відповідача, між сторонами були наявні договірні правовідносини і суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, помилково кваліфікував спірні правовідносини як кондиційні, безпідставно пославшись на приписи ст.ст. 1212-1213 ЦК України.
Судова колегія вважає такі доводи безпідставними, з огляду на наступне.
Так, домовленість сторін дво або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20).
Реальним (від латинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17).
Статтею 208 ЦК України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами.
Чинною нормою ст. 79 ГПК України впроваджено в господарський процес стандарт доказування вірогідності доказів.
Стандарт доказування вірогідності доказів встановлює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач та їх оцінки їх правдивості і переваги доводів протилежної сторони судового процесу.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного
суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зроблено висновок, що «доктрина venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
Відповідно до частин 1-4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. А суд, у свою чергу, з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, нівелюється (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).
Наразі, матеріали справи не містять як доказів укладення договору, як і не містять доказів його реального виконання, оскільки будь-яких первісних документів, які б це підтверджували, Відповідачем не надано.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що відповідні договори про надання послуг між сторонами у письмовій формі не укладалися, оскільки доказів зворотного, суду не надано.
Твердження Відповідача про те, що Позивач, отримавши послуги, за які сплатив кошти, не скористався правом щодо оскарження вартості наданих послуг виходячи з умов договору та об'єму виконаних робіт є безпідставними, оскільки будь -яких актів виконання/надання послуг, не надано.
При цьому, вказівка призначення платежу при перерахунку коштів, з урахуванням принципу розумності, не може бути кваліфікована як дотримання письмової форми (єдиний документ, чи декілька документів, розписка чи інший документ), що підтверджує домовленість про укладення договору, оскільки доказів реального виконання, сторонами не надано, висновків суду першої інстанції з цього приводу, Відповідачем не спростовано.
Згідно ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 318 ЦК України, власник володіє, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Оскільки, Відповідач не підтвердив наявність у нього права користування вищевказаними грошовими коштами, а також зважаючи на відсутність доказів, що свідчать про наявність договірних відносин між сторонами цього спору, з урахуванням балансу вірогідностей та суперечностей доводів Відповідача про наявність таких правовідносин, Відповідач зобов'язаний повернути Позивачу грошові кошти у сумі 52000,00 грн, на підставі положень частини першої статті 1212 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 лютого 2024 року у справі № 922/3289/21.
З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги слід задовольнити.
Інших доводів на спростування висновку суду першої інстанції апеляційна скарга не містить.
За таких підстав колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, приймаючи означене рішення, в повній мірі дослідив всі наявні в матеріалах справи докази, надав їм належну оцінку, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.
На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Полтавської області від 08.09.2025 року у справі №917/1263/25 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України судові витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на заявника апеляційної скарги, у тому числі і заявлені ним витрати на правничу допомогу.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , м. Кременчук, Полтавська область на рішення Господарського суду Полтавської області від 08.09.2025 у справі №917/1263/25 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 08.09.2025 у справі №917/1263/25 залишити без змін.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, віднести на ОСОБА_1 , м. Кременчук, Полтавська область.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя О.В. Стойка
Суддя О.Є. Медуниця
Суддя Д.О. Попков