ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
03 грудня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/2090/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Богатиря К.В.
суддів: Поліщук Л.В., Таран С.В.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»
на рішення Господарського суду Одеської області від 15.09.2025, суддя суду першої інстанції Невінгловська Ю.М., м. Одеса, повний текст рішення складено 15.09.2025
по справі №916/2090/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»
до відповідача: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Степовик»
про стягнення 170 368,58 грн, -
Описова частина
28.05.2025 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» до відповідача ОСББ «Степовик», в якій позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 170 368,58 грн, з яких: пеня в сумі 90 922,56 грн, 3 % річних у сумі 14 066,08 грн, інфляційні втрати у сумі 65 379,94 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач несвоєчасно здійснив оплату за поставлений природний газ по Договору постачання природного газу №3671-НГТ-23 від 13.10.2021, чим порушив умови господарського зобов'язання та у зв'язку з чим відповідач повинен відшкодувати позивачу пеню, 3 % річних та інфляційні втрати.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.09.2025 позов задоволено частково; стягнуто з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Степовик» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» три проценти річних у розмірі 4 740,43 грн, інфляційні втрати в розмірі 32 810,49 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 533,92 грн; в решті позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в розмірі 90 922,56 грн суд першої інстанції керувався положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) та постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 року №206».
З аналогічних підстав суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат в період з моменту введення воєнного стану на території України та включно з березнем 2022 року.
В той же час, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за січень 2022 року (в розмірі 2 675,49 грн. та 20 187,27 грн. відповідно).
Крім того, суд першої інстанції дійшов до висновку, що обґрунтованими є нарахування інфляційних втрат та 3 % річних за період з 01.02.2022 по 23.02.2022, тобто за 23 дні лютого 2022 року в таких розмірах, 3 % річних - 2 064,94 грн., інфляційні втрати - 12 623,21 грн.
Аргументи учасників справи.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Одеської області від 15.09.2025 по справі №916/2090/25.
Апелянт вказує, що укладений між позивачем та відповідачем Договір не належить до договору, за яким відповідачу надаються житлово-комунальні послуги в розумінні приписів наведеного Закону, оскільки такий договір не є індивідуальним, який укладається між співвласником багатоквартирного та виконавцем відповідної комунальної послуги.
Крім того апелянт зазначає, що позивач не надавав, а Відповідач не отримував житлово-комунальні послуги за спірним Договором про постачання природного газу, оскільки зазначений договір регулює правовідносини між сторонами, в результаті яких позивач як постачальник поставляє споживачеві природний газ (тобто, товар) для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, з огляду на що підстави для застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги", пп.4 п. 3 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СOVID-19)» та абз. 1 п. 1 Постанови №206 відсутні.
Апелянт вказав, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов?язання.
Керуючись викладеним вище, апелянт просить cкасувати рішення Господарського суду Одеської області від 15.09.2025 у справі №916/2090/25 у частині відмови у задоволенні позову ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» щодо стягнення: 90 922,56 грн. - пені; 9 325,65грн. - три проценти річних; 32 569,46 грн. - інфляційних втрат та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Рух справи у суді апеляційної інстанції.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/2090/25 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Богатир К.В., судді - Поліщук Л.В., Таран С.В., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.09.2025.
На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи №916/2090/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.09.2025 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Одеської області від 15.09.2025 по справі №916/2090/25 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи №916/2090/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Одеської області від 15.09.2025 по справі №916/2090/25; розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Одеської області від 15.09.2025 по справі №916/2090/25 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 27.10.2025.
Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали апеляційного господарського суду від 06.10.2024, якою відкрито апеляційне провадження у справі №916/2090/25, була отримана в електронному кабінеті позивачем - 06.10.2025, відповідачем - 06.10.2025.
Тобто учасники справи вважаються повідомленими належним чином про розгляд апеляційним господарським судом апеляційної скарги в письмовому провадженні без виклику сторін.
Фактичні обставини, встановлені судом.
13.10.2021 між ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», як Постачальником, та Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Степовик», як Споживачем, укладено Договір №3671-НГТ-23 (далі - Договір) (а.с.17-25), за умовами якого Постачальник зобов'язується поставити Споживачеві природний газ, а Споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього Договору.
Відповідно до п.1.2. Договору, природний газ, що постачається за цим Договором, використовується Споживачем для власних потреб або в якості сировини, а не для перепродажу.
Пунктом 2.1. Договору, сторони визначили замовлений Споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з червня 2021 року по червень 2024 року, в кількості 75,150 тис.куб.метрів.
Пунктом 2.2 Договору, Споживач підтверджує, що замовлені ним обсяги природного газу, які визначені в п. 2.1 цього Договору, повністю покривають потреби Споживача у відповідному розрахунковому періоді для потреб, визначених пунктом 1.2 цього Договору.
Відповідно до п.3.1. Договору, Постачальник передає Споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від Постачальника до Споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ Споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Згідно з п.3.2. Договору, постачання газу за цим договором здійснюється Постачальником виключно за умови включення Споживача до реєстру Споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС.
Відповідно до п.3.5. Договору приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.
Пункт 3.5.1 Договору зобов'язує Споживача надати Постачальнику не пізніше 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором(ами) ГРМ та/або Оператором ГТС за Споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку Споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ.
Відповідно до пункту 5.1 Договору оплата за природний газ за розрахунковий період здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:
- 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено поставку газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому Споживач повинен був сплатити 70 % грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного Споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4. пункту 3.5. Договору.
Згідно умовам п. 6.2. Договору споживач зобов'язаний, зокрема, прийняти газ в кількості, на умовах даного Договору, своєчасно оплачувати поставлений природний газ в розмірі та порядку, що передбачені Договором.
Згідно з п.7.2. Договору у разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно п. 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, Споживач зобов'язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Пунктом 13.1 Договору визначено, що Договір набирає чинності з дати його укладення і діє до 30 червня 2024 включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення Договору можливе за взаємною згодою Сторін шляхом підписання додаткової угоди до Договору.
Даний договір підписано та скріплено печатками обох сторін.
28.12.2021 між сторонами було укладено Додаткову угоду №1 до Договору (а.с.28-29), в якій сторони визначили викласти розділ 2 Договору у відповідній редакції, а також доповнити пункт 13.1 розділу 13 Договору, решта умов Договору залишена незмінною і обов'язковою для виконання.
10.01.2022 між сторонами було укладено Додаткову угоду №6 до Договору (а.с.29 на звороті), в якій сторони визначили викласти пункт 5.1 розділу 5 Договору у наступній редакції:
« 5.1. Оплата за природний газ за розрахунковий період здійсносться Споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:
5.1.1. Оплата вартості обсягу природного газу, що фактично був переданий Постачальником у розрахунковому періоді відповідно до акту/актів приймання-передачі природного газу, окрім Обсягу 1 (фіксованого), здійснюється Споживачем в повному об'ємі (100% вартості) до 25 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, в якому було здійснено постачання газу;
5.1.2. Оплата 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання- передачі природного газу Обсягу 1 (фіксованого) здійснюється Споживачем до останнього числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, в якому було здійснено постачання газу. 5.1.3. Остаточний розрахунок за фактично переданий у розрахунковому періоді природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому Споживач повинен був сплатити 70% вартості фактично переданого природного газу Обсягу 1 (фіксованого).
5.1.4. У разі відсутності акту/актів приймання-передачі, фактична вартість переданого Споживачу природного газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього Договору».
Решта умов Договору залишена незмінною і обов'язковою для виконання.
20.12.2022 між сторонами було укладено Додаткову угоду №7 до Договору (а.с.30), в якій Постачальник та Споживач дійшли взаємної згоди призупинити постачання природного газу за Договором через шість календарних днів (на сьомий день) з дня підписання даної Додаткової угоди.
Відновлення постачання природного газу відбувається виключно після підписання Сторонами відповідної додаткової угоди до даного Договору.
Зобов'язання Споживача щодо оплати переданого за Договором природного газу залишаються незмінними та обов'язковими для виконання відповідно до умов Договору.
Також в матеріалах справи наявні додатки до Договору, а саме:
- Додаток №1 до Договору - Вимоги до банківських гарантій (а.с. 25 на звороті);
- Додаток №1а до Договору - Банківська Гарантія, форма банківської гарантії виконання платіжних зобов'язань відповідно до пункту 5.2. Договору (а.с.26);
- Додаток №1b до Договору - Банківська Гарантія, форма банківської гарантії виконання платіжних зобов'язань відповідно до пункту 5.7. Договору (а.с.27).
Також як вбачається з наявних в матеріалах справи документів, між ТОВ "ГК "НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ", як Постачальником та ОСББ «Степовик», як Споживачем укладено акти приймання-передачі до Договору (а.с.31-37 на звороті), а саме:
- акт приймання-передачі природного газу від 30.11.2021 споживачем було спожито у листопаді 2021 природного газу в обсязі 6,04700 тис.куб.м. на загальну вартість 45 859,78 грн.;
- акт приймання-передачі природного газу від 30.12.2021 споживачем було спожито у грудні 2021 природного газу в обсязі 12,76400 тис.куб.м. на загальну вартість 96 800,73 грн.;
- акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2021 споживачем було спожито у грудні 2021 природного газу в обсязі 2,05300 тис.куб.м. на загальну вартість 33 985,36 грн.;
- акт приймання-передачі природного газу від 31.01.2022 споживачем було спожито у січні 2022 природного газу в обсязі 14,0000 тис.куб.м. на загальну вартість 106 174,41 грн.;
- акт приймання-передачі природного газу від 31.01.2022 споживачем було спожито у січні 2022 природного газу в обсязі 2,83200 тис.куб.м. на загальну вартість 46 880,92 грн.;
- акт приймання-передачі природного газу від 28.02.2022 споживачем було спожито у лютому 2022 природного газу в обсязі 11,93900 тис.куб.м. на загальну вартість 90 544,03 грн.;
- акт приймання-передачі природного газу від 28.02.2022 споживачем було спожито у лютому 2022 природного газу в обсязі 0,45900 тис.куб.м. на загальну вартість 7 598,28 грн.;
- акт приймання-передачі природного газу від 31.03.2022 споживачем було спожито у березні 2022 природного газу в обсязі 9,46000 тис.куб.м. на загальну вартість 71 602,62 грн. (з урахуванням коригуючого акту приймання-передачі газу);
- акт приймання-передачі природного газу від 31.03.2022 споживачем було спожито у березні 2022 природного газу в обсязі 0,18400 тис.куб.м. на загальну вартість 6246,07 грн. (з урахуванням коригуючого акту приймання-передачі газу);
- акт приймання-передачі природного газу від 31.03.2022 споживачем було спожито у березні 2022 природного газу в обсязі 2,49400 тис.куб.м. на загальну вартість 41 247,51 грн. (з урахуванням коригуючого акту приймання-передачі газу);
- акт приймання-передачі природного газу від 30.11.2022 споживачем було спожито у листопаді 2022 природного газу в обсязі 1,68100 тис.куб.м. на загальну вартість 68 207,42 грн.
Вказані акти приймання-передачі природного газу підписані уповноваженими представниками сторін, підписи скріплено печатками, за виключенням акту приймання-передачі природного газу від 30.11.2022.
Також з листа ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» за №ТОВВИХ-25-7402 від 09.05.2025 (а.с.60-61) вбачається, що обсяг природного газу, використаний споживачем з ЕІС-кодом 56XQ0000X8PHS00S (ОСББ «Степовик») за період з 01.11.2022 по 30.11.2022, внесено в алокацію постачальника ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» та становить - 1681,00 куб.м.
Згідно наявної в матеріалах справи довідки АБ «УКРГАЗБАНК» №15932/10555/2024 від 10.04.2024 (а.с.40) за період з 13.10.2021 року по 10.04.2024 року надходження грошових коштів на користь Товариства від ОСББ «СТЕПОВИК» склали 348 500,00 грн., а саме:
14.12.2021 - 11500,00 грн. призначення платежу - Оплата за природний газ зг.дог. в т.ч. ПДВ - 1916,67 грн.;
16.12.2021 - 150 000,00 грн. призначення платежу - Оплата за природний газ зг.дог. в т.ч. ПДВ - 25000,00 грн.;
14.01.2022 - 35 000,00 грн. призначення платежу - Оплата за природний газ зг.дог.№3671-НГТ-23 від 13.10.2021 в т.ч. ПДВ - 8333,33 грн.;
23.09.2022 - 50 000,00 грн. призначення платежу - Оплата за природний газ зг.дог.№3671-НГТ-23 від 13.10.2021 в т.ч. ПДВ - 8333,33 грн.;
21.11.2022 - 32 000,00 грн. призначення платежу - Оплата за природний газ зг.дог.№3671-НГТ-23 від 13.10.2021 в т.ч. ПДВ - 5333,33 грн.;
22.12.2022 - 70 000,00 грн. призначення платежу - Оплата за природний газ зг.дог.№1544-ПСО-23 від 20.12.2022 в т.ч. ПДВ - 11 666,67 грн.
Вказані оплати також вбачаються з реєстру документів за період 10.04.2024 по 07.05.2025, наданого позивачем щодо надходжень грошових коштів від відповідача на банківський рахунок ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (а.с.41-56).
Таким чином, ОСББ «СТЕПОВИК» несвоєчасно проведено оплату вартості поставленого природного газу, у зв'язку з чим згідно наявного в матеріалах справи розрахунку (а.с.11-14) позивачем здійснено нарахування пені на суму 90 922,56 грн., 3 % річних в сумі 14 066,08 грн. та інфляційних витрат в розмірі 65 379,94 грн.
Мотивувальна частина.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
У даному випадку, рішення суду першої інстанції оскаржується виключно в частині відмови у задоволенні позову ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» щодо стягнення: 90 922,56 грн. - пені; 9 325,65 грн. - трьох процентів річних; 32 569,46 грн. - інфляційних втрат.
Таким чином, колегія суддів переглядає рішення Господарського суду Одеської області від 15.09.2025 по справі №916/2090/25 виключно в частині позовних вимог про стягнення: 90 922,56 грн. - пені; 9 325,65 грн. - трьох процентів річних; 32 569,46 грн. - інфляційних втрат.
В іншій частині оскаржуване рішення колегією суддів не переглядається.
Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договору.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Приписами ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Так, судом було встановлено, що 13.10.2021 між ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», як Постачальником, та Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Степовик», як Споживачем, укладено Договір №3671-НГТ-23, за умовами якого Постачальник зобов'язується поставити Споживачеві природний газ, а Споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього Договору.
Відповідно до пункту 5.1 Договору оплата за природний газ за розрахунковий період здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:
- 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено поставку газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому Споживач повинен був сплатити 70 % грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного Споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4. пункту 3.5. Договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу», постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами.
Частинами 1, 2 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 Цивільного кодексу України).
За змістом ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу" споживачем вважається фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини (п. 37 ч. 1). В цей же час, побутовим споживачем є фізична особа, яка придбаває природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх жилих приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність (п. 23 ч. 1).
Таким чином, з наведеного вбачається, що чинне законодавство України до побутових споживачів природного газу відносить лише фізичних осіб, які використовують газ для власних побутових потреб. Натомість, фізичні особи-підприємці або юридичні особи вважаються непобутовими споживачами.
Враховуючи правовий статус відповідача, зокрема те, що він є юридичною особою, в силу положень пункту 23 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" він не належить до побутових споживачів.
Водночас колегія суддів вважає, що необхідно керуватися не лише суб'єктним статусом відповідача, але й особливостями цього статусу і законодавчими випадками встановлення ціни природного газу для ОСББ з урахуванням цих особливостей.
Так, правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об'єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, а також особливості статусу цих об'єднань визначено Законом України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку".
За змістом ст. 1 цього Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (надалі - об'єднання) - це юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.
Статтею 4 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" передбачено, що об'єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.
Об'єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом. Порядок надходження і використання коштів об'єднання визначається цим Законом та іншими законами України.
Основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обгрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання.
Об'єднання є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між співвласниками.
Управління багатоквартирним будинком здійснює об'єднання через свої органи управління (ч.1 ст. 12 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку").
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку'співвласники зобов'язані разом з іншим забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна.
Згідно із ст. 12 вказаного Закону витрати на управління багатоквартирним будинком включають, зокрема, витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна.
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що ОСББ має особливий статус, відмінний від інших юридичних осіб, оскільки створюється та функціонує як непідприємницьке товариство згідно окремого спеціалізованого Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", має статус неприбутковості, та не є суб'єктом господарювання. Об'єднання не є фізичною особою чи фізичною особою-підприємцем, а як юридична особа воно не має свого власного споживання. Природний газ, що постачається в багатоквартирний будинок, використовується задля функціонування спільного майна співвласників (зокрема, роботи індивідуального теплового пункту, котелень, тощо) та для задоволення побутових (спільно-побутових) потреб співвласників (теплопостачання, гарячого водопостачання і інше).
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.05.2025 року у cправі № 916/2778/24 викладено наступну позицію:
«Закон України "Про ринок природного газу" не містить визначення таких понять як то "колективний споживач", "колективний побутовий споживач" тощо.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець комунальної послуги - суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору (пункт 2); житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг (пункт 5).
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що колективний споживач - юридична особа, що об'єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги.
За змістом статті 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.
Відповідно до пункту 5 абзацу 11 Правил постачання природного газу побутовий споживач - фізична особа, яка придбаває природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх житлових приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність.
З огляду на встановлені обставини справи та правове регулювання спірних правовідносин у своїй сукупності, апеляційний суд зазначає, що відповідач, як юридична особа, що створена шляхом об'єднання власників квартир, зокрема фізичних осіб, які у розумінні Закону України "Про ринок природного газу" є побутовими споживачами, споживаючи природний газ для вироблення теплової енергії виключно для забезпечення потреб таких осіб, є колективним побутовим споживачем.
Близька за змістом правова позиція щодо правового визначення юридичної особи, що створена шляхом об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, за аналогією закону застосована Верховним Судом у постановах від 30.11.2022 року у справі № 916/3837/21, від 22.01.2025 року у справі №916/1071/24.»
Таким чином, у справі, що переглядається, відповідач, задовольняючи потреби побутових споживачів самостійно шляхом самозабезпечення, і у відносинах з відповідачем, фактично виступає колективним побутовим споживачем природного газу для потреб та в інтересах співвласників багатоквартирного будинку.
У постанові від 03.04.2025 по справі №916/1530/24 (пункти 81,88,89) Верховний Суд Касаційного господарського суду, зробив висновок: «відповідач, як юридична особа, що діє в інтересах фізичних осіб - побутових споживачів у розумінні Закону України «Про ринок природного газу», споживаючи природний газ для вироблення теплової енергії виключно для забезпечення потреб таких осіб, є колективним побутовим споживачем.
Колегія суддів зазначає, що у даному випадку під категорію "побутові споживачі" підпадають як окремі фізичні особи, об'єднання фізичних осіб, так і управителі багатоквартирного будинку, головною метою яких у розумінні Закону України "Про ринок природного газу" є придбавання природного газу з метою використання для власних побутових потреб, зокрема для опалення своїх квартир (будинків), що не включає професійну та комерційну діяльність.
Як уже зазначалось, відповідач у спірних правовідносинах є колективним побутовим споживачем природного газу, що споживає такий виключно для забезпечення потреб та в інтересах мешканців будинків (фізичних осіб)».
Так, відповідно до абз.7 ст.22 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" об'єднання оплачує холодну та гарячу воду, теплову та електричну енергію, природний газ, комунальні послуги за цінами (тарифами), встановленими для населення, крім частини таких послуг, що оплачуються власниками нежитлових приміщень.
У цьому випадку під категорію "побутові споживачі" підпадають як окремі фізичні особи, так і об'єднання фізичних осіб, головною метою яких у розумінні Закону України "Про ринок природного газу" є придбавання природного газу з метою використання для власних побутових потреб, зокрема, для опалення своїх квартир (будинків), у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх житлових приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність.
Близька за змістом правова позиція щодо комплексного застосування вказаних вище норм права викладена Верховним Судом у постановах від 22.01.2025 року у справі №916/1071/24, від 09.04.2025 року у справі №916/847/24, від 03.04.2025 року у справі №916/1530/24.
Незважаючи на те, що відповідач отримував природній газ як установа, яка виробляє та постачає теплову енергію, що підтверджується інформацією, яка внесена Оператором ГРС на Інформаційній платформі, це не змінює статусу ОСББ як колективного побутового споживача.
Посилання скаржника на дані Інформаційної платформи не змінюють статусу ОСББ, як побутового споживача.
Тому суд доходить висновку, що відповідач, отримуючи від позивача природний газ, використовує його для власних потреб або в якості сировини, а не для перепродажу, виступає у спірних відносинах саме як колективний побутовий споживач (від імені всіх фізичних осіб співвласників) та договір постачання газу укладений для забезпечення і сприяння співвласникам будинку в отриманні житлово-комунальних послуг належної якості та у встановлений строк.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-ІХ від 30.03.2020 року було доповнено Розділ IX Прикінцеві положення ГК України п.7 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Так, Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) 11.03.2020 року оголосила пандемію коронавірусу. Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 року на усій території України установлено карантин з 12.03.2020 року, який скасовано 30.06.2023 року.
Водночас, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) " внесено зміни до Прикінцевих положень Закону України "Про запобігання корупції" та зазначено, що на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
Пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Беручи до уваги, що позивач фактично надав відповідачу житлово-комунальні послуги, відповідно, заборонено нарахування неустойки (штрафу та пені) з початку карантину по 30.07.2023 року (тридцять днів після скасування карантину).
За наведеного, судом першої інстанції вірно встановлено, що враховуючи те, що на час проведення позивачем нарахувань пені (січень 2022 - березень 2022 та листопад 2022 року) на території України діяв карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 нарахування позивачем пені в зазначений період не відповідає приписами законодавства.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є фінансовими санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів (девальвації грошової одиниці України) та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ця міра відповідальності нараховуються незалежно від наявності вини боржника, оскільки передбачена законом і є частиною грошового зобов'язання боржника до моменту його припинення згідно норм матеріального права України.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже при нарахуванні інфляційних та річних основними складовими частинами нарахування є сума заборгованості, період заборгованості та розмір процентів та коефіцієнтів, які діють у такий період.
Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 64/2022 (Указ затверджено Законом №2102-ІХ від 24.02.2022 року) введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який продовжує діяти і станом на момент розгляду справи та ухвалення рішення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 року №206 "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" визначено, що в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні", до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх не оплати або оплати не в повному обсязі.
Зазначена заборона діяла до 30.12.2023, а отже, судом першої інстанції вірно визначено, що відсутні підстави для нарахування 3 % річних та інфляційних втрат (в період з 24.02.2022 по березень 2022 (включно) та листопад 2022), у зв'язку з введенням з 24.02.2022 в Україні Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, воєнного стану, що діє станом на момент ухвалення даної постанови.
Таким чином, підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення 3 % річних у розмірі 4 740,43 грн та інфляційні втрати в розмірі 32 810,49.
В той же час, позовні вимоги про стягнення: 90 922,56 грн. - пені; 9 325,65 грн. - трьох процентів річних; 32 569,46 грн. - інфляційних втрат не підлягають задоволенню.
Як встановлено вище, доводи апеляційної скарги також жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Висновки апеляційного господарського суду.
Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 15.09.2025 по справі №916/2090/25 за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.
За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 15.09.2025 по справі №916/2090/25 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.
Керуючись статтями 269-271, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Одеської області від 15.09.2025 по справі №916/2090/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 15.09.2025 по справі №916/2090/25 - залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
Відповідно до ст. 287 ч. 3 ГПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню за винятком випадків, передбачених п.п. а), б), в), г) п. 2) ч. 3 ст. 287 цього Кодексу.
Постанову складено та підписано 03.12.2025.
Головуючий суддя К.В. Богатир
Судді: Л.В. Поліщук
С.В. Таран