02 грудня 202 року
м. Чернівці
справа № 727/4196/25
провадження № 22-ц/822/1018/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Одинака О. О.
суддів: Кулянди М. І., Височанської Н. К.
учасники справи:
позивач Міське комунальне підприємство «Чернівцітеплокомуненерго»
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 24 вересня 2025 року
головуюча в суді першої інстанції суддя Бойко М. Є.
Описова частина
Короткий зміст вимог позовної заяви
У квітні 2025 року Міське комунальне підприємство «Чернівцітеплокомуненерго» (далі - МКП «Чернівцітеплокомуненерго») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за надані послуги у сумі 5 492 гривні 48 копійок, з яких 4 348 гривень 99 копійок - плата за опалення місць загального користування; 1 017 гривень 76 копійок - плата за абонентське обслуговування; 103 гривні 06 копійок - інфляційні втрати; 22 гривні 67 копійок - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що МКП «Чернівцітеплокомуненерго» надає послуги з постачання теплової енергії в будинок АДРЕСА_1 .
Нежитлові приміщення № 86-1-86-10 розташовані у вказаному багатоквартирному житловому будинку, який введений в експлуатацію з комплексом інженерного обладнання, до якого входять прилади централізованого опалення. Дане нежитлове приміщення відключене від системи централізованого опалення. Внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення належать до інженерного (технічного обладнання) житлового будинку і є його невід'ємною частиною.
Всі співвласники будинку (власники нежитлових приміщень), в тому числі і власники нежитлових приміщень з індивідуальним опаленням, повинні брати участь у загальних витратах на опалення будинку пропорційно займаній площі.
Відповідачам відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 для проведення розрахунків. Між позивачем та відповідачами укладено типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання відповідно до пункту 5 статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VІІІ та розміщений на офіційному веб-сайті Чернівецької міської ради https://city.cv.ua/, а також на офіційному веб-сайті Міського комунального підприємства «Чернівцітеплокомуненерго» https://teplo.cv.ua/.
Свого обов'язку по сплаті витрат на опалення місць загального користування відповідачі не виконують, внаслідок чого у них за період з 01 листопада 2021 року по 28 лютого 2025 року утворилася заборгованість за надані послуги у сумі 5 492 гривні 48 копійок, з яких 4 348 гривень 99 копійок - плата за опалення місць загального користування; 1 017 гривень 76 копійок - плата за абонентське обслуговування; 103 гривні 06 копійок - інфляційні втрати; 22 гривні 67 копійок - 3% річних.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 24 вересня 2025 року позов МКП «Чернівцітеплокомуненерго» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь МКП «Чернівцітеплокомуненерго» заборгованість за послуги з теплопостачання у розмірі 2 174 гривні 50 копійок, плату за абонентське обслуговування у розмірі 508 гривень 88 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь МКП «Чернівцітеплокомуненерго» заборгованість за послуги з теплопостачання у розмірі 2174 гривні 50 копійок, плату за абонентське обслуговування у розмірі 508 гривень 88 копійок.
В частині позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь МКП «Чернівцітеплокомуненерго» інфляційних втрат та 3% річних відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат, понесених на сплату судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном (стаття 360 ЦК України).
Отже, кожен із власників спільної часткової власності несе витрати по утриманню майна відповідно до своєї частки у спільному майні.
Якщо у зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (стаття 540 ЦК України).
Натомість, солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання (статті 541 ЦК України).
Доказів наявності між співвласниками в даному випадку домовленості щодо порядку несення витрат за житлово-комунальні послуги та визначення уповноваженого власника квартири матеріали справи не містять.
За висновком суду першої інстанції, нарахування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 плати за опалення місць загального користування, плати за абонентське обслуговування, є законним, а відповідні позовні вимоги обґрунтованими, оскільки відповідачі не надали належних доказів неправильності проведених позивачем розрахунків існуючої заборгованості за вказані послуги, про застосування строку позовної давності до цих вимог не заявляли, а тому наявні підстави для стягнення з них заборгованості за період з 01 листопада 2021 року по 28 лютого 2025 року.
Однак, позивачем при здійсненні розрахунку інфляційних втрат та 3% річних не враховано положення постанови Кабінету Міністрів України № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» від 05 березня 2022 року, відповідно до якої з 24 лютого 2022 року та до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням.
З наданого розрахунку заборгованості вбачається, що позивачем нараховано до сплати відповідачами три відсотки річних та інфляційні втрати за період з 01 січня 2024 року по 28 лютого 2025 року.
Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
У зв'язку із наведеним суд першої інстанції прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь позивача заборгованості за надані послуги з опалення місць загального користування відповідно до розміру їх частки у праві власності по 2 174 гривні 50 копійок (4348,99 / 2), а також плати за абонентське обслуговування по 508 гривень 88 копійок (1017,76 / 2), з кожної.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 24 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог МКП «Чернівцітеплокомуненерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовити повністю.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вказує, що з 21 листопада 2017 року є власницею нежитлових приміщень № 86-1-86-10 (далі - приміщення), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . З 2013 року приміщення обладнане індивідуальними системами опалення, що підтверджується актом приймання газообладнання для проведення комплексного випробування (пуско-налагоджувальних робіт) від 23 січня 2013 року. З того часу будь-яке користування системою централізованого опалення було припинено.
Зазначає, що суд першої інстанції не врахував що приміщення ОСОБА_1 має окремий вхід з вулиці, не має сполучення з внутрішніми приміщеннями загального користування багатоквартирного будинку (сходові клітини, під?їзди, підвальні приміщення тощо), фізично відокремлене від них та не використовує їх у процесі експлуатації.
Стверджує, що будь-які рахунки від МКП «Чернівцітеплокомуненерго» ОСОБА_1 не отримувала та відповідно не здійснювала жодних оплат за постачання теплової енергії. Сам позивач у матеріалах справи не надав жодного належного доказу, який би підтверджував факт здійснення таких оплат від імені чи за рахунок ОСОБА_1 .
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві МКП «Чернівцітеплокомуненерго» просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Вказує, що відповідно до пункту 3 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Співвласниками будинку АДРЕСА_1 не було обрано моделей організації договірних відносин по наданню послуги з постачання теплової енергії, тому з власниками (квартир та нежитлових приміщень) даного будинку відповідно до норм Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в тому числі ОСОБА_1 та МКП «Чернівцітеплокомуненерго» з 01 листопада 2021 року фактично укладено типовий індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії.
Вказує, що МКП «Чернівцітеплокомуненерго» розраховує плату за абонентське обслуговування згідно з прямими фактичними витратами. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 808 «Про встановлення граничного розміру плати за абонентське обслуговування» для одного абонента платіж не може перевищувати 32 гривень 50 копійок. Розмір плати за абонентське обслуговування не залежить від кількості комунальних послуг, що надаються одним виконавцем абонентові, у рахунках на оплату послуги з постачання теплової енергії виставляється як окремий платіж. Нараховується у фіксованому розмірі на один особовий рахунок, незалежно від кількості мешканців у квартирі.
На підставі вище викладеного нарахування плати за обсяги теплової енергії на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення, плата за абонентське обслуговування є обов'язковими для власників квартир, нежитлових приміщень з індивідуальною системою опалення.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
МКП «Чернівцітеплокомуненерго» надає послуги з постачання теплової енергії в будинок АДРЕСА_1 .
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, нежитлові приміщення 86-1-86-10 в будинку АДРЕСА_1 ) належать на праві спільної часткової власності (по 1/2 частки) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а. с. 28-32).
Відповідачам відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 .
Згідно з розрахунком за надані послуги з опалення місць загального користування в будинку АДРЕСА_1 , вбачається, що відповідачам нараховано заборгованість за період 01 листопада 2021 року по 28 лютого 2025 року у сумі 4 348 гривень 99 копійок (а. с. 38).
Відповідно до розрахунку за надані абонентські послуги за адресою: АДРЕСА_1 , вбачається, що відповідачам нараховано заборгованість за період з 01 листопада 2021 року по 28 лютого 2025 року у розмір 1 017 гривень 76 копійок (а. с. 39).
Згідно з розрахунком інфляційних втрат та 3% річних заборгованість відповідачів за період з 01 листопада 2021 року по 28 лютого 2025 року становить 103 гривні 36 копійок та 22 гривні 64 копійок відповідно (а. с. 40).
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Чернівці від 23 травня 2025 року замінено неналежного відповідача у справі ОСОБА_3 на належних відповідачів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як зазначалося вище в апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції від 24 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог МКП «Чернівцітеплокомуненерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовити повністю.
Колегія суддів визначаючись із межами апеляційного перегляду оскаржуваного рішення виходить із наступного.
У постанові Верховного Суд від 21 грудня 2021 року у справі № 359/2087/19 (провадження № 61-19150св20) вказано, що «у справі, що переглядається, відповідач ОСОБА_2 судові рішення про його виселення не оскаржував, своїм правом приєднання до касаційної скарги не скористався. Така процесуальна поведінка цього відповідача свідчить про згоду з оскарженими судовими рішеннями. Аналіз аргументів касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_3 не навела переконливих доводів, яким чином оскаржені судові рішення в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_2 порушує її права та інтереси за умови, що цей відповідач судові рішення не оскаржив, тобто погодився з ними».
Верховний Суд у постанові від 2 грудня 2020 року у справі № 754/16146/17 провадження № 61-6012св20 на підставі системного аналізу положень частини першої статті 13, частини першої статті 352, частини першої статті 367 ЦПК України дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції може бути переглянуте в апеляційному порядку лише у межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не переглядає рішення суду першої інстанції у частині, що стосується прав та обов'язків осіб, якщо такі особи не оскаржують судове рішення шляхом подання апеляційної скарги.
При відсутності солідарного обов'язку між відповідачами у справі, кожний із відповідачів має право оскаржити рішення суду в частині, що стосується його прав та обов'язків. Відповідно, суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями перегляду судового рішення у частині вимог, які заявлені до особи, яка не оскаржує таке рішення.
За наслідками розгляду цієї справи суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні прийшов до висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь МКП «Чернівцітеплокомуненерго» заборгованості за послуги з теплопостачання у розмірі 2 174 гривні 50 копійок, плати за абонентське обслуговування у розмірі 508 гривень 88 копійок.
Як вбачається з матеріалів справи відповідачка ОСОБА_2 правом на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції від 24 вересня 2025 року не скористалася, тобто погодились з таким рішенням.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_1 у спірних правовідносинах відповідно до вищенаведених висновків Верховного Суду правом на звернення із апеляційною скаргою від імені ОСОБА_2 не наділена, а тому рішення суду першої інстанції у цій частині апеляційним судом не переглядається.
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в частині, яка переглядається, відповідає зазначеним вище вимогам закону з огляду на наступне.
Між сторонами виникли правовідносини з приводу постачання теплової енергії, які регулюються, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про теплопостачання», Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2007 року № 1198, Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830, Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2018 року № 315.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» терміни «житлово-комунальні послуги», «споживач житлово-комунальних послуг», «внутрішньобудинкові системи багатоквартирного будинку», «плата за абонентське обслуговування» вжито у наступних значеннях:
- житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг;
- споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач;
- внутрішньобудинкові системи багатоквартирного будинку - механічне, електричне, газове, сантехнічне та інше обладнання в будинку, яке обслуговує більше одного житлового та/або нежитлового приміщення, у тому числі комунікації до обладнання споживача, системи автономного теплопостачання, бойлерні та елеваторні вузли, обладнання протипожежної безпеки, вентиляційні канали та канали для димовидалення, обладнання ліфтів, центральних розподільних щитів електропостачання від зовнішньої поверхні стіни будівлі до точки приєднання житлового (нежитлового) приміщення (для систем газопостачання - від запірного пристрою на вводі в будинок до запірних пристроїв включно перед місцями підключення газових приладів, газоспоживального обладнання, теплових агрегатів тощо);
- плата за абонентське обслуговування - платіж, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальних послуг (далі - індивідуальний договір) або за індивідуальним договором з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг (далі - індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем) (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії), що включає витрати виконавця, пов'язані з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води і теплової енергії (у разі їх наявності у будівлі споживача), крім випадків, визначених цим Законом, а також за виконання інших функцій, пов'язаних з обслуговуванням виконавцем абонентів за індивідуальними договорами (крім обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води);
Відповідно до частини першої та другої статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Тлумачення частини другої статті 14 ЦК України свідчить, що критерії правомірності примусу суб'єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності), пов'язується з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов'язковими для такого суб'єкта.
Відповідно до частини першої статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Тлумачення як положень частини першої статті 714, так і інших норм глави 54 ЦК України дозволяє стверджувати, що по своїй суті договір, на підставі якого відбувається постачання теплової енергії споживачу, є видом договору купівлі-продажу. Такий же висновок можливо зробити й при тлумаченні норм, закріплених в Законі України «Про теплопостачання».
Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 529/613/17-ц (провадження № 61-1716сво17).
Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).
Порядок та особливості укладання, зміни і припинення договорів про надання житлово-комунальних послуг визначаються статтями 13-15 цього Закону.
Відповідно до абзаців 1, 2 частини п'ятої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» y разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання. Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. Водночас, розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.
Відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830 (у редакцій, чинній на час виникнення спірних правовідносин):
- індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем;
- фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги.
- у разі зміни права власності або користування приміщенням у багатоквартирному будинку, з попереднім власником (користувачем) якого було укладено індивідуальний договір, договір з новим власником (користувачем) вважається укладеним із дня такої зміни.
- споживачі у багатоквартирному будинку, які отримують послугу за іншою моделлю договірних відносин, у разі прийняття рішення про припинення такого договору можуть приєднатися до індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, вчинивши дії, що засвідчують їх бажання укласти такий договір, відповідно до абзацу шостого цього пункту.
Отже, законодавством факт укладення вказаного договору пов'язується зі спливом 30-денного строку з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги, якщо протягом цього строку співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 09 квітня 2024 року у справі № 908/710/23.
За обставин цієї справи у листопаді 2021 року набрав чинності укладений між МКП «Чернівцітеплокомуненерго» та зокрема ОСОБА_1 типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, в порядку, визначеному частиною 5 статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII, текст якого оприлюднений на офіційному веб-сайті позивача та на офіційному веб-сайті Чернівецької міської ради та типова форма якого затверджена постановами Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830 та від 11 грудня 2019 року № 1182 (а. с. 12-13).
У матеріалах справи відсутні докази того, що співвласники багатоквартирного будинку, в якому розташоване нежитлове приміщення, належне відповідачці на праві спільної часткової власності, приймали рішення про вибір моделі договірних відносин або уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.
З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що між сторонами договірні відносини врегульовані саме типовим індивідуальним договором від 01 жовтня 2021 року, копія якого додана позивачем до позовної заяви, що є публічним договором приєднання. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до умов типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії від 01 жовтня 2021 року виконавець зобов'язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором. Обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання та складається з:
- обсягу теплової енергії на опалення приміщення споживача безпосередньо;
частини обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку;
- та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.
Обсяг теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення розподіляється також на споживачів, приміщення яких обладнані індивідуальними системами опалення (пункт 5 типового договору).
За змістом статті 2 Закону України «Про теплопостачання» цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом (контролем) у сфері теплопостачання, експлуатацією теплоенергетичного обладнання та виконанням робіт на об'єктах у сфері теплопостачання суб'єктами господарської діяльності незалежно від форми власності.
Відповідно до вимог частин п'ятої, шостої статті 19 Закону України «Про теплопостачання» теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі. Споживач послуг зобов'язаний щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Стаття 20 Закону України «Про теплопостачання», яка визначає загальні засади формування тарифів на теплову енергію, передбачає, що тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.
Порядок нарахування плати за теплову енергію проводиться відповідно до встановлених тарифів та вимог Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2007 року № 1198, та Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 28 грудня 2018 року № 315.
Порядок розподілу обсягів комунальних послуг між споживачами врегульовано статтею 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», яка зокрема передбачає, що у будівлях, зазначених у частинах другій і третій статті 4 цього Закону, обсяг відповідної комунальної послуги, визначений за допомогою вузла комерційного обліку (а у випадках, передбачених частиною другою статті 9 цього Закону, - за розрахунковим або середнім споживанням), розподіляється між усіма споживачами з урахуванням показань вузлів розподільного обліку, приладів - розподілювачів теплової енергії відповідно до частин другої-четвертої цієї статті.
При цьому для цілей розподільного обліку відповідно до цієї статті права та обов'язки споживачів поширюються також на власників майнових прав на об'єкти нерухомого майна у завершеній будівництвом будівлі, право власності на які не зареєстровано.
Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.
Аналогічна норма міститься у частині другій статті 4 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», згідно з якою власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.
При цьому нормами Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачено, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників (частина перша статті 5), а також те, що витрати на управління багатоквартирним будинком включають витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку (пункт 2 частини першої статті 12).
Відповідно до пункту 14 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830, відокремлення (відключення) від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води не звільняє власників квартир та нежитлових приміщень від обов'язку відшкодування витрат за обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень та на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку. Такий обсяг теплової енергії розраховується та розподіляється між всіма споживачами відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 року № 315.
Відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 28.12.2018 № 315 (далі - Методика), місця загального користування (далі - МЗК) - загальнодоступні місця у будівлі/будинку (вестибюль, загальний коридор, сходова клітка, загальні кухні, спільні душові та санвузли, загальні пральні, передпокій квартири тощо), окрім допоміжних приміщень
В свою чергу приміщення з індивідуальним опаленням - приміщення, що забезпечується тепловою енергією від індивідуального джерела, встановленого у ньому, та що на законних підставах від'єднано від внутрішньобудинкової системи опалення, у якому забезпечується нормативна температура повітря (пункт 2 Методики).
Згідно з положеннями пункту 12 розділу ІV Методики обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку, розподіляється між усіма власниками (співвласниками) приміщень будівлі/будинку (включаючи приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення) пропорційно до загальних/опалюваних площ/об'ємів їх житлових/нежитлових приміщень.
Згідно з пунктом 8 розділу ІV Методики у разі відсутності у виконавця розподілу комунальних послуг даних щодо площ МЗК та допоміжних приміщень та/або даних щодо трубопроводів внутрішньобудинкової системи опалення у підвалах, техпідпіллях та на горищах, то обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення (Qз.б.поп.проект), може бути визначений спрощено: як частка від загального обсягу споживання теплової енергії на опалення будівлі/будинку (Qопбуд): для 1-5 поверхової будівлі/будинку - 25 %; для 6-10 поверхової будівлі/будинку - 20 %; для будівлі/будинку вище 10 поверхів - 15 %; для будівель/будинків комбінованої поверховості - відсоток, визначений як середнє арифметичне значення вищевказаних відсотків в залежності від поверховості частин будівлі/будинку.
Враховуючи наведені приписи законодавства колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що кожен власник зобов'язаний брати участь у загальному розподілі обсягу спожитої будинком теплової енергії, в тому числі витраченої на опалення МЗК та допоміжних приміщень та своєчасно і в повному обсязі оплачувати надану йому послугу з постачання теплової енергії.
З цих підстав помилковими є доводи апеляційної скарги про те, що відключення належного відповідачці на праві спільної часткової власності нежитлового приміщення від мереж централізованого опалення звільняє її від обов'язку сплачувати грошові кошти за надані послуги.
В свою чергу стосовно нарахування відповідачці плати за абонентське обслуговування, колегія суддів виходить із того, що пунктом 33 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830, передбачено, що плата виконавцю за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем складається в тому числі з плати за абонентське обслуговування, визначеної виконавцем, розмір якої не може перевищувати граничного розміру, встановленого Кабінетом Міністрів України.
Плата за послугу, абонентське обслуговування та плата за обслуговування, поточний ремонт внутрішньобудинкової системи теплопостачання багатоквартирного будинку вноситься споживачем виконавцю щомісяця однієї сумою в порядку та розмірах, визначених договором. При цьому виконавець забезпечує деталізацію інформації щодо структури плати у рахунках споживачів.
У разі коли співвласники багатоквартирного будинку самостійно не обрали однієї з моделей організації договірних відносин, визначених частиною першою статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», та/або не дійшли згоди з виконавцем про розмір плати за обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, плата виконавцю за індивідуальним договором складається з плати за послугу та плати за абонентське обслуговування.
Також суд першої інстанції правильно визначившись із характером спірних правовідносин на підставі аналізу статей 356, 360, 540, 541 та з урахуванням правової позиції Верховного Суду, наведеної у постанові від 14 серпня 2019 року у справі № 344/1792/16-ц (провадження № 61-22264ск18), дійшов обґрунтованого висновку про відсутність для покладення солідарного обов'язку на відповідачів.
З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції, встановивши, що позивач МКП «Чернівцітеплокомуненерго» свої обов'язки з постачання теплової енергії виконував, а відповідачка ОСОБА_1 оплату за отримані послуги не здійснювала, внаслідок чого утворилась заборгованість, перевіривши наведений позивачем розрахунок заборгованості, дійшов правильного й обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 на користь МКП «Чернівцітеплокомуненерго» заборгованості за послуги з теплопостачання у розмірі 2 174 гривні 50 копійок та плати за абонентське обслуговування у розмірі 508 гривень 88 копійок за період з 01 листопада 2021 року по 28 лютого 2025 року.
Доводи апеляційної скарги вищенаведених висновків суду першої інстанції не спростовують. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
При цьому апеляційний суд враховує, що апеляційна скарга не містить доводів, які стосуються висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог МКП «Чернівцітеплокомуненерго» пред'явлених до ОСОБА_1 у частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, а також те, що позивач погодився із таким рішенням.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що вирішуючи спір по суті суд першої інстанції врахував усталену та послідовну практику Верховного Суду стосовно того, що власники квартир багатоквартирних будинків та розташованих у них нежитлових приміщень є співвласниками усіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку та прибудинкових територій відповідно до своєї частки у майні будинку. Відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення мешканців від такої участі (див. постанови Верховного Суду від 22 грудня 2020 року у справі № 311/3489/18 (провадження № 61-22793св19), від 12 березня 2021 року справа № 487/955/18 (провадження № 61-8090св19), від 31 січня 2020 року у справі № 490/12476/16-ц (провадження № 61-29754св18).
Зокрема Верховний Суд у справі № 490/12476/16-ц вказав на те, що припинення споживання теплової енергії на опалення приміщень квартири у багатоповерховому будинку, відповідно і припинення відповідних нарахувань, можливе виключно шляхом відключення від мереж центрального опалення в установленому нормативними документами порядку будинку в цілому, а не в окремій квартирі.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції від 24 вересня 2025 року в частині вирішення позову МКП «Чернівцітеплокомуненерго до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги ухвалено з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд
Ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 24 вересня 2025 року в частині вирішення позову Міського комунального підприємства «Чернівцітеплокомуненерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 02 грудня 2025 року.
Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК
Судді: Мирослава КУЛЯНДА
Наталія ВИСОЧАНСЬКА