Постанова
Іменем України
25 листопада 2025 року
м. Харків
справа № 638/2229/20
провадження № 22-ц/818/5004/25
Харківський апеляційний суд в складі колегії:
головуючого - Тичкова О.Ю.
суддів - Маміної О.В., Пилипчук Н.П
за участю секретаря - Волобуєва О.О.
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ;
відровідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційною скаргою Тоцької Катерини Миколаївни, яка діє в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 11 серпня 2025 року у складі судді Шамраєва М.Є.
встановив:
У липні 2025 року ОСОБА_3 звернулась до суду с заявою в якій просить видати дублікат виконавчого листа відповідно до рішення Шевченківського районного суду міста Харкова № 638/2229/20 від 10.09.2020 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 1500 грн, щомісячно, починаючи з 17.02.2020 та до досягнення дитиною повноліття, а також видати дублікат виконавчого листа відповідно до рішення Шевченківського районного суду міста Харкова № 638/2229/20 від 10.09.2020 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в твердій грошовій сумі в розмірі 1500 грн, щомісячно, починаючи з 17.02.2020 року та до досягнення дитиною повноліття.
В обґрунтування заяви зазначав, що стягувач виконавчі листи з виконання зазначеного рішення отримала у 2020 році та подала їх до Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у 2021 році. За її заявою виконавче провадження було закрито. На початку повномаштабного вторгнення російської федерації ОСОБА_1 з дітьми вимушено покинула м. Харків, в процесі чого виконавчі листи були нею втрачені.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 11 серпня 2025 року заяву ОСОБА_1 про видачу дублікату виконавчого листа задоволено частково.
Видано дублікат виконавчого листа відповідно до рішення Шевченківського районного суду міста Харкова № 638/2229/20 від 10.09.2020 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 1500 (одна тисяча п'ятисот) гривень 00 коп., щомісячно, починаючи з 17.02.2020 року та до досягнення дитиною повноліття.
Відмовлено у видачі дублікату виконавчого листа відповідно до рішення Шевченківського районного суду міста Харкова № 638/2229/20 від 10.09.2020 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в твердій грошовій сумі в розмірі 1500 (одна тисяча п'ятисот) гривень 00 коп., щомісячно, починаючи з 17.02.2020 року та до досягнення дитиною повноліття
Ухвала мотивована тим, що зазначені виконавчі листи на даних час на примусовому виконання не перебувають. Проте можливо лише видати дублікат виконавчого листа відповідно до рішення Шевченківського районного суду міста Харкова № 638/2229/20 від 10.09.2020 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4 . У видачі дубліката виконавчого листа про стягнення аліментів на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 було відмовлено, оскільки останній набув повноліття, тож закінчився строк, встановлений для пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Не погодившись з вказаною ухвалою суду ОСОБА_6 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати в частині задоволення заяви про видачі дублікату виконавчого листа відповідно до рішення Шевченківського районного суду міста Харкова № 638/2229/20 від 10.09.2020 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Апеляційна скарга мотивована тим, що копію рішення відповідач не отримував. Про існування оскаржуваної ухвали дізнався 03.09.2025 року при ознайомленні представника з матеріалами справи у суді, про що ним детально зазначено в клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження. Заявницею не надано суду доказів втрати виконавчого документа. На виконання рішення суду за виконавчим провадженням боржник сплачував аліменти з 17.02.2020 року до моменту закриття виконавчого провадження - березень 2021 року, що підтверджується заявами ОСОБА_1 про повернення виконавчих листів, в яких вона зазначає, що борг станом на 09.03.2021 року зі сплати аліментів погашено в повному обсязі та просить виконавця повернути виконавчі листи. Заявниця про факт відкриття та закінчення виконавчого провадження вказала в заяві, однак жодних доказів не надала. Ухваливши оскаржуване рішення без дослідження цих обставин, суд допустив подвійне стягнення аліментів з боржника за період з 17.02.2020 року по березень 2021 року, адже за цей період аліменти вже були сплачені при примусовому виконанні рішення.
Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ухвала суду оскаржена і переглядається лише в частині стягнення видачі дублікату виконавчого листа відповідно до рішення Шевченківського районного суду міста Харкова № 638/2229/20 від 10.09.2020 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заслухавши доповідь головуючого судді, дослідивши наявні у справі докази, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 10.09.2020 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей - задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в твердій грошовій сумі в розмірі 1500 (одна тисяча п'ятисот) гривень 00 коп, щомісячно, починаючи з 17.02.2020 та до досягнення дитиною повноліття, а також стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 1500 (одна тисяча п'ятисот) гривень 00 коп щомісячно, починаючи з 17.02.2020 року та до досягнення дитиною повноліття. ОСОБА_1 20.10.2020 отримала копію рішення та 2 виконавчі листи (а.с. 41-42).
Постановою державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Дмухіною Я.М. від 05.02.2021 відкрито виконавчого провадження №64390833 (а.с. 155).
09.03.2021 ОСОБА_7 звернулась з заявою до начальника Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м. Харків Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в якій просила, повернути ВП №64390833 на підставі п.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з тим, що боржником борг у повному обсязі станом на 09.03.2021 сплачено, претензій не має (а.с. 156).
Постановою державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Дмухіною Я.М. повернений виконавчий документ стягувачу (а.с. зворот 156-157)
Судом установлено, що зазначені виконавчі листи на даних час на примусовому виконанні не перебувають, що підтверджується результатом пошуку виконавчих проваджень в АСВП, сформованого 29.07.2025 (а.с. 66-67).
ОСОБА_1 в обґрунтування заяви про видачу дублікатів виконавчих листів у зв'язку з тим, що на початку повномасштабного вторгнення російської федерації вона з дітьми була змушена покинути м. Харків, в процесі чого виконавчі листи були втрачені.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що до основних засад судочинства належить обов'язковість рішень суду.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Згідно з частинами 1, 2 статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності встановленої законом.
У частинах 1, 3 статті 431 ЦПК України закріплено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами.
05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження», згідно з пунктом 5 Розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» якого виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Так, статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Строки, зазначені в наведеній нормі, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
Виконавчий документ про стягнення періодичних платежів у справах про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, втрати годувальника тощо може бути пред'явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.
Також ч. 4 ст. 12 Закону визначені випадки, коли строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються, зокрема у разі пред'явлення виконавчого документа до виконання або надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.
У Рішенні Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 за конституційним зверненням Акціонерної компанії «Харківобленерго» щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини 2 статті17, пункту 8 частини 1 статті 26, частини 1 статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Конституційний Суд України у Рішенні від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010 у справі № 1-7/2010 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положення пункту 18 частини 1статті 293 ЦПК України у взаємозв'язку зі статтею 129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду) зробив висновок, що необґрунтована відмова у видачі дубліката виконавчого листа фактично унеможливлює виконання прийнятого судового рішення, яке набрало законної сили.
У частині 4 статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції.
Відповідно до § 51-53 рішення ЄСПЛ від 15 жовтня 2009 року у справі «Іванов проти України» (заява № 40450/04) право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому самому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Відповідно до пункту 17.4 Перехідних положень ЦПК України у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Дублікат - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документу. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, вкрадено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання. Дублікат виконавчого листа видається на підставі матеріалів справи та судового рішення, за яким був виданий втрачений виконавчий лист. Заявник, у свою чергу, повинен повідомити суду обставини, за яких виконавчий лист було втрачено, надавши відповідні докази.
При вирішенні питання про видачу дубліката виконавчого листа у зв'язку з його втратою заявник повинен подати докази на підтвердження втрати виконавчого листа, а суд має обов'язково перевірити, чи не було виконано рішення суду, на підставі якого його видано, та чи не втратило судове рішення законної сили.
Таким чином, єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого листа є його втрата.
Наведене узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 19 квітня 2019 року у справі № 2-1316/285/11.
В той же час, обов'язковою умовою видачі дубліката виконавчого документа є звернення до суду із такою заявою в межах встановленого законом строку для пред'явлення його до виконання або його поновлення за рішенням суду.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (Постанова Вс від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц).
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (частина перша, друга статті 77 ЦПК України).
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Загальновідомим є факт початку повномасштабного збройного вторгнення рф в Україну 22 лютого 2024 року, що змусило мешканців Харкова терміново покинути місто. Вказані обставини свідчать про наявність об'єктивних причин, які могли спричинити втрату виконавчого документа. Беручи до уваги наведені обставини, судова колегія доходить до висновку, що твердження заявниці про втрату нею виконавчого листа є переконливими та такими, що заслуговують на довіру. Тому доводи апеляційної скарги про недоведеність заявницею втрати виконавчого документу не є обґрунтованими.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (провадження № 14-308цс19), якщо строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката цього документа, який втрачений, вважається поданою у межах встановленого для пред'явлення його до виконання строку. Натомість, коли строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє у задоволенні цієї заяви.
Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду про наявність підстав для задоволення заяви стягувача про видачу дубліката виконавчого документу, оскільки він був втрачений і строк пред'явленням його до виконання не сплив.
Надані ОСОБА_2 докази, можуть бути підставою для закриття виконавчого провадження у зв'язку із належним виконанням рішення суду або визнання виконавчого листа таким що не підлягає виконанню.
Таким чином доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки ухвала суду постановлена з додержанням вимог закону, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384, ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 11 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 03.12.2025
Головуючий О.Ю. Тичкова
Судді О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук