Справа № 349/820/25
Провадження № 33/4808/678/25
Категорія ст.130 ч.1 КУпАП
Головуючий у 1 інстанції Гаврилюк О. О.
Суддя-доповідач Васильєв
27 листопада 2025 року м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П.,
розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника адвоката Микитчина П.С. на постанову Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 17 вересня 2025 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 ,
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130, Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік, стягнуто судовий збір в розмірі 605,60 гривень,-
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Судом першої інстанції встановлено, що 09 червня 2025 року о 02 год. 15 хв. по вул. Галицькій, 119 в м. Рогатині Івано-Франківського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки Mercedes номерний знак НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови. Від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху, відповідальність за що передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Не погодившись із висновками суду захисник адвокат Микитчин П.С. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 17 вересня 2025 року та прийняти нову постанову, якою закрити провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Вказує, що ОСОБА_1 намагався пройти огляд шляхом продування в трубку приладу Драгер, проходив цю процедуру декілька разів, але прилад не зміг встановити ні стану сп'яніння, ні стану тверезості.
Зазначає, що розгляд справи відбувався без участі свідків, джерелом інформації щодо документів, які були складені під час розгляду даної справи, є відеофіксація.
Стверджує, що долучений до матеріалів справи акт огляду є неналежним доказом, оскільки він складався поліцейським не в присутності ОСОБА_1 . Крім того, вказує, що відеозапис не містить доказів щодо складання даного акту та вручення його другого примірника ОСОБА_1 . Підпис, який є на даному актів не є підписом ОСОБА_1 . Акт не містить дати його складання, що підтверджує його фіктивність.
Звертає увагу, що сумніви складання даного акту пов'язані із несправністю Драгера, оскільки деякі зі спроб ОСОБА_1 були достатніми для фіксації стану особи, але прилад не показав потрібного працівникам поліції результату.
В судове засідання апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисник не з'явивилися, хоча неодноразово в установленому законом порядку повідомлялись про розгляд апеляційної скарги, не подали клопотання про відкладення розгляду справи та не підтвердили поважність причин щодо неможливості явки в судове засідання апеляційної інстанції.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, особиста присутність підсудного під час провадження в суді апеляційної інстанції не має такого ж вирішального значення, як в суді першої інстанції. Умови застосування статті 6 Конвенції стосовно провадження в суді апеляційної інстанції залежать від особливостей певного провадження; слід взяти до уваги загалом проведений судовий процес у національній правовій системі, а також роль, яку відіграє у ньому суд апеляційної інстанції (Ермі проти Італії ) При цьому, обвинувачений може відмовитися від свого права брати участь або бути заслуханим в апеляційному провадженні, або прямо, або своєю поведінкою (Кашлев проти Естонії, Хернандес Ройо проти Іспанії).
Апеляційний суд приймає до уваги, що в апеляційній скарзі не ставиться питання про погіршення становища особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у зв'язку з чим участь цієї особи та її захисника в суді апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Апеляційний суд, приймаючи до уваги, що ОСОБА_1 та його захисник знають про наявність відповідного провадження в суді апеляційної інстанції, повідомлялись про розгляд апеляційної скарги в установленому законом порядку, не подали клопотання про відкладення розгляду справи та не повідомили про бажання приймати участь у судовому засіданні, враховуючи що участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та її захисника не є обов'язковою під час розгляду справи в апеляційній інстанції, вважав за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності ОСОБА_1 та його захисника адвоката Микитчина П.С.
Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову судді необхідно залишити без змін з наступних підстав.
Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з'ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд неодноразово вказував, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"), а позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки “право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності.
Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, серед яких право знати, у вчиненні якого правопорушення його підозрюють або обвинувачують, бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права та обов'язки, мати захисника, оскаржувати судові рішення в апеляційному та касаційному порядку та інші.
Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року та вказував на необхідність здійснення правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності.
Зокрема, діючий Кодекс України про адміністративні правопорушення був прийнятий за часів панування радянської системи регулювання суспільних відносин, що була спрямована на побудову тоталітарної моделі держави, в якій не було місця для справжніх демократичних цінностей, поваги до прав та свобод громадян, визначених Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що ЄСПЛ неодноразово зазначав, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. («Пономарьов проти України»)
Апеляційний суд вважає, що підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції можуть бути тільки істотні порушення вимог процесуального законодавства, які перешкодили суду правильно встановити фактичні обставини та надати вірну оцінку сукупності досліджених доказів та прийти до обґрунтованого висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення.
Так, діючий КУпАП не містить визначення правових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції у зв'язку з чим при вирішанні цього питання необхідно виходити із загальних принципів здійснення судочинства.
Апеляційний суд вважає, що судове рішення суду першої інстанції підлягає обов'язковому скасуванню у тому, випадку, коли за наявності підстав для закриття провадження суд не закрив провадження по справі, або коли рішення було ухвалено незаконним складом суду.
Зокрема, підлягає обов'язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення.
Так, враховуючи, що в своїх доводах ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про доведеність його вини у вчиненні правопорушення, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне у повному обсязі перевірити вищевказані доводи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.
Дослідивши у повному обсязі сукупність зібраних по справі доказів та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, з врахуванням всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Правильність вищевказаних висновків суду першої інстанції, на переконання апеляційного суду, повністю доводиться зібраними та дослідженими судом доказами.
Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №356094 від 09.06.2025 року, ОСОБА_1 09.06.2025 року о 02 год. 15 хв. в м. ,Рогатин вул. Галицька, 119 керував ТЗ Мерседес д.н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів). Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив п.2.5 ПДР, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП. (а.с. 1).
Протокол складений уповноваженою особою - поліцейським ВП №4 (м. Рогатин) Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області сержанта поліції Криса О.М., із заповненням всіх необхідних реквізитів, встановлених ст. 256 КУпАП, підписаний ним та ОСОБА_1 .
Виклад обставин в протоколі цілком відповідає вимогам Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України 07 листопада 2015 року № 1395.
ОСОБА_1 був присутній при складанні вказаного протоколу, був ознайомлений з його змістом, йому були роз'яснені права та обов'язки, передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП, повідомлений про те, що розгляд справи відбудеться в Рогатинському районному суді, про що свідчить відеозапис із нагрудної камери працівників поліції.
Право відмовитись давати свідчення щодо себе, закріплене ст.63 Конституції України, є важливою гарантією захисту від незаконного тиску на особу з метою змусити її своїми показаннями створити підставу для притягнення її до відповідальності. Дотримання права не свідчити проти себе є складовою реалізації права особи на справедливий і публічний розгляд її справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У графі протоколу, де передбачені пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, дані відсутні.
Проте заборона притягнення до відповідальності особи на підставі її відмови давати пояснення не свідчить про неможливість використання у доказуванні факту мовчання особи в ситуаціях, які чітко вимагають необхідність надання таких пояснень.
Зокрема, відповідно до практики розгляду справ Європейським судом з прав людини право на мовчання та право не давати свідчення проти себе не є абсолютними правами «не можна сказати, що рішення обвинуваченого мовчати впродовж усього кримінального провадження обов'язково не повинно мати наслідків, коли суд, що розглядає справу, намагатиметься оцінити докази проти нього. Питання, чи порушують статтю 6 негативні висновки, зроблені з мовчання обвинуваченого, має вирішуватися у світлі всіх обставин справи»
Право особи не давати пояснення не повинно перешкоджати «тому, щоб мовчання обвинуваченого в ситуаціях, які чітко вимагають його пояснення, бралося до уваги при оцінюванні переконливості доказів наведених обвинуваченням (справа «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства»):
Апеляційний суд вважає, що гарантії щодо реалізації права не свідчити проти себе не позбавляють суд можливості враховувати відмову особи, яка обвинувачується у вчиненні адміністративного правопорушення від дачі показань, за умови доведеності її вини поза розумним сумнівом на підставі сукупності доказів, досліджених судом.
Зокрема, апеляційний суд звертає увагу на те, що у вказаному протоколі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 не висловив заперечення щодо керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння та не надав змістовних пояснень стосовно обставин, які зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення та які вимагали від нього надати певні пояснення.
Апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 254 КУпАП, у випадку виявлення адміністративного правопорушення, складається протокол про адміністративне правопорушення, який є основним процесуальним документом і єдиною підставою для розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факти неправомірних дій і розцінюється як основне джерело доказів.
Відповідно до вимог ст. 256 КУпАП протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.
При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об'єктивного судового розгляду.
В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії" Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.
Апеляційний суд вважає, що обвинувачення висунуте ОСОБА_1 є конкретним, оскільки зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що суть обвинувачення полягає в тому, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП звинувачується у відмові від проходження в установленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння та порушенні вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху України.
При цьому, даними відеозаписів підтверджено, що працівник поліції ознайомив ОСОБА_1 зі змістом протоколу та висунутим звинуваченням, з правами та обов'язками, які передбачені законом, повідомив про можливість надати пояснення щодо висунутого обвинувачення та ознайомитись з матеріалами справи.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до практики ЄСПЛ у тому разі коли недотримання обов'язку повідомити у встановленому законом порядку про обвинувачення, трапилось з вини обвинуваченого, то він не може стверджувати про порушення прав сторони захисту (Ердоган проти Туреччини, Камбел і Фелл проти Сполученого Королівства)
До матеріалів справи долучено акт огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, згідно якого огляд проведений у зв'язку з виявленими ознаками: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів, від проведення огляду за допомогою приладу Драгер 6810 Алкотест ОСОБА_1 відмовився, що засвідчив власним підписом. (а.с. 3).
До вказаного протоколу про адміністративне правопорушення додано направлення ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу, на огляд з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння в КНП «Рогатинська ЦРЛ», складене 09.06.2025 року о 02 год. 42 хв. (а.с. 4), у результаті огляду, проведеного поліцейським, виявлені ознаки сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів. Від огляду у КНП «Рогатинська ЦРЛ» ОСОБА_1 відмовився.
В матеріалах справи наявний рапорт поліцейського СРПП відділення поліції №4 (м. Рогатин) Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області сержанта поліції Криса О.М. (а.с. 5), з якого вбачається, що під час патрулювання, о 2 годині 15 хвилини, в м. Рогатин по вулиці Галицька 119, виявлено автомобіль Мерседес н.з. НОМЕР_1 , який здійснював рух в комендантську годину, також даний автомобіль рухався з порушенням ПДР, а саме керував транспортним засобом з державним номерним знаком закріпленому не в установленому для цього місці, під вітровим склом. Водієм даного транспортного засобу являється громадянин ОСОБА_1 . Під час спілкування із водієм було виявлено явні ознаки алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів. Даному громадянину було запропоновано пройти медичне освідування на місці зупинки за допомогою газоналізатора «Драгер Алкотест 6810 » на факт вживання алкоголю, на що громадянин ОСОБА_1 погодився, однак під час проходження тесту останній неодноразово намагався ввести в оману працівників поліції, а саме під час проходження тесту вдихав повітря до себе, або затримував дихання, цим самим намагаючись обдурити прилад. Громадянину ОСОБА_1 було чітко роз'яснено яким чином потрібно проходити тест за допомогою газоналізатора, однак він продовжував уникати проходження на факт вживання алкогольних напоїв. Водієві неодноразово було повідомлено що в разі ухилення від проходження тесту на факт вживання алкогольних напоїв, на нього буде складено адміністративний протокол за порушення П.п. 2.5 ПДР України, однак громадянин ОСОБА_1 продовжував вводити в оману працівників поліції. У зв?язку з тим що водій не міг пройти тест на факт вживання алкогольних напоїв на місці зупинки т.з., йому було запропоновано проїхати до приміщення найближчого лікувального закладу , однак він відмовився. Відповідно Законом унесено зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме частиною другою статті 266 КУпАП передбачено, що огляд водія на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використання спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. Останньому було роз'яснено його права та обов'язки передбачені ст. 63 КУ та ст. 268 КУпАН. По даному факту відносно ОСОБА_1 було складено адміністративний протокол за ч.1 ст. 130 КУпАП серії ЕПР1 №356094, адміністративну постанову за ч.1 ст. 126 КУпАП серії ЕНА №4926657.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вказаний рапорт працівника поліції за своїм правовим змістом є службовим документом, яким поліцейський інформує начальника ВП №4 (м. Рогатин) Івано-Франківсього РУП ГУНП в Івано-Франківській області про законність своїх дій.
Разом з тим, дані вищевказаного рапорту працівника поліції повністю узгоджуються з іншими матеріалами справи в частині послідовності дій працівників поліції, щодо оформлення ними протоколу про адміністративне правопорушення.
До матеріалів справи також долучено: копію постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4326657 (а.с. 7), зобов'язання до протоколу про адміністративне правопорушення про відсторонення від керування транспортним засобом протягом 24 годин (а.с. 8), довідка з бази «НАІС» про наявність права керувати транспортними засобами категорії В (а.с. 9).
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції.
Судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які долучені до протоколу про адміністративне правопорушення.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав відеозаписи належним та допустимим доказом, оскільки вони отримані у встановленому законом порядку та дозволяє повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказані відеозаписи було зроблено з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення.
Так, зафіксовані відеозаписом обставини, які були здійснені поліцейським за допомогою нагрудного відео реєстратора, безумовно стосуються вчиненого правопорушення, що надає можливість повно та об'єктивно дослідити їх, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Досліджений судом відеозапис має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб'єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі. (а.с. 6).
Зокрема, відеозаписом зафіксовано як працівник поліції підходить до водія ОСОБА_1 та повідомляє, що ведеться відео фіксація їхньої розмови та вказує, що водій «виляв» по дорозі у комендантську годину. Далі працівник поліції попросив надати посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. Далі працівник поліції перевірив багажне відділення. Згодом під час спілкування із водієм, працівник поліції повідомив, що в останнього вбачають ознаки алкогольного сп'яніння: а саме запах алкоголю з порожнини рота та нестійка хода. Водій повідомив, що випив два пива. Далі водію запропонували пройти тест на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою приладу Алкотест Драгер 6810. Водій уникав відповіді, а тому йому роз'яснили, що він повинен пройти огляд на стан сп'яніння, який проводиться поліцейським на місці зупинки транспортного засобу або пройти огляд у найближчому медичному закладі, яким є Рогатинська центральна лікарня, а якщо він відмовиться від огляду, то відносно нього буде складено протокол за ч.1 ст. 130 КУпАП. Після цього водію запропонували пройти тест за допомогою сертифікованого приладу на місці зупинки транспортного засобу. Водій ОСОБА_1 погодився пройти такий огляд. Працівники поліції провели пробне тестування приладу яке показало, що він перебуває у робочому стані та показує об'єктивний результат за відсутності алкоголю в повітрі. Далі водій неодноразово намагався пройти тест, однак видував замало повітря та не дотримувався рекомендацій, які надавались працівниками поліції. Водія повідомили, що у разі його ухилення від проходження огляду відносно нього буде складено протокол про відмову від проходження огляду. Після цього водій знову імітував намагання пройти тест, однак не дотримувався вказівок поліцейських та видихав у прилад недостатню кількість повітря, що унеможливлювало проведення огляду. Далі водію ОСОБА_1 повідомили, що відносно нього буде складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, у зв'язку із відмовою від проходження огляду. Водію ОСОБА_1 роз'яснили права, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП. Водій не погоджувався із твердженнями працівника поліції, оскільки говорив, що він проходив тест, однак той не показував результату. Далі працівник поліції направився до машини для складання адміністративних матеріалів. Згодом водія ОСОБА_1 ознайомили зі складеною відносно нього адміністративною постановою за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП. водій своїм підписом засвідчив, що ознайомлений із даною постановою. Далі водія ОСОБА_1 ознайомили зі складеним відносно нього протоколом за ч.1 ст. 130 КУпАП, повідомили, що розгляд справи відбудеться в Рогатинському районному суді, водій розписався, що ознайомлений зі складеним протоколом.
Відеозаписом із назвою «відео WhatsApp, дата_2025-06-17 о 08.42.11_72243185.mp4» зафіксовано рух транспортного засобу марки Мерчедес д.н.з. НОМЕР_1 .
Відеозаписи отримані у встановленому законом порядку і здійснені працівником поліції за допомогою наявних в нього технічних засобів, а відтак є належним та допустимим доказом факту відмови водія ОСОБА_1 , пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та в медичному закладі.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказаними відеозаписами зафіксовані реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, дозволяють встановити психологічне ставлення ОСОБА_1 до вчиненого правопорушення та інші обставини, які прямо вказують на нього, як на правопорушника, який керував транспортним засобом з ознаками сп'яніння та відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку.
Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР України, водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до ПДР України водій транспортного засобу повинен не просто погодитись на проведення огляду на стан сп'яніння, а виконати вимоги поліцейського, які спрямовані на забезпечення проведення огляду на стан сп'яніння і своєю поведінкою забезпечити можливість проведення такого огляду і не створювати перешкод щодо реальної можливості його проведення в установленому законом порядку.
Разом з тим, зі змісту відеозапису вбачається, що водій ОСОБА_1 уникав проведення огляду на стан сп'яніння, ігнорував вказівки працівників поліції та не дотримувався рекомендацій щодо порядку проведення огляду на стан сп'яніння, намагався своєю поведінкою ускладнити працівникам поліції виконання ними своїх обов'язків, що в сукупності з іншими доказами по справі свідчить про відмову від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку.
У разі невиконання вимог п. 2.5 ПДР України, передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Так, факт відмови водія від проходження огляду на стан сп'яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, а не процесуальною дією, яка дозволяє виявити волевиявлення особи, яка підозрюється у керуванні транспортним засобом у стані сп'янінням щодо її бажання проходити огляд на стан сп'яніння у встановленому законом порядку.
Відмова виконувати вимогу поліцейського пройти у встановленому законом порядку огляд на сп'яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, яке передбачено ч.1 ст.130 КУпАП та полягає у відмові виконувати вимоги п.2.5 ПДР України.
За таких обставин, доводи про те, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності була позбавлена права отримати відповідну правову допомогу від адвоката або іншого фахівця у галузі права, який за законом мав можливість надати таку правову допомогу є неспроможними, оскільки відмовляючись виконувати вимоги працівника поліції щодо проходження огляду на стан сп'яніння водій транспортного засобу не може не розуміти, що порушує вимоги п.2.5 ПДР України та своїми діями вчиняє відповідне правопорушення.
Водій транспортного засобу повинен виконати вимоги п.2.5 ПДР України, а свідоме невиконання вищевказаних вимог утворює склад правопорушення.
Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП, що і покладено останньому у вину.
Доводи апелянта з приводу того, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не знайшли свого підтвердження та повністю спростовуються сукупністю досліджених судом доказів, яким суд дав належну оцінку у відповідності до вимог ст. 252 КУпАП.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП є закінченим з моменту відмови водія пройти огляд на стан сп'яніння в медичному закладі.
Апеляційний суд неодноразово вказував на те, що згода водія транспортного засобу пройти огляд на стан сп'яніння під умовою виконання працівниками поліції непередбачених законом вимог, повинна розглядатися судом як фактична відмова від проходження такого огляду.
Апеляційний суд звертає увагу, що факт відмови водія від проходження огляду на стан сп'яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, а не процесуальною дією, яка дозволяє виявити волевиявлення особи, яка підозрюється у керуванні транспортним засобом у стані сп'янінням щодо її бажання проходити огляд на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку.
Факт відмови водія від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння за допомогою технічного засобу поліцейським або в медичному закладі встановлюється судом на підставі доказів, які досліджені та оцінені судом за внутрішнім переконанням.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що у рішенні по справі "О'Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов'язки, які пов'язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів.
Апеляційний суд вважає, що таке обмеження прав конкретної особи повністю відповідає інтересам суспільства щодо забезпечення безпеки дорожнього руху.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Апеляційний суд вважає, що дії працівників поліції не порушували права та свободи ОСОБА_1 , а наявні у справі докази, отримані у встановленому законом порядку і не здобуті завдяки інформації, яку було отримано внаслідок істотного порушення прав та свобод.
Право органів Національної поліції вимагати пройти у встановленому порядку медичний огляд у відповідності до п.2.5 ПДР України кореспондується із обов'язком водія не керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно, на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак сп'яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп'яніння.
Разом з тим, відмова від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку є порушенням вимог п. 2.5 ПДР України та утворює склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Апеляційний суд вважає, що законодавець передбачив настання адміністративної відповідальності за відмову від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, саме з метою забезпечення неможливості ухилитись від проходження такого огляду водіями, які підозрюються у керуванні транспортним засобом у стані сп'яніння.
Відтак вимога працівників поліції пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння була аргументованою, вмотивованою та ґрунтувалась на правових підставах.
Таким чином, сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом свідчить про те, що ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння, відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП , за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та створює підвищену небезпеку, як для самого водія, так і для його пасажирів та інших учасників дорожнього руху і може призвести до тяжких непоправних наслідків.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що притягнення до адміністративної відповідальності водіїв, які керують транспортним засобом у стані сп'яніння пов'язано із необхідністю створення безпечних умов для учасників дорожнього руху, збереження життя і здоров'я громадян.
Підвищення ефективності впливу на дисципліну учасників дорожнього руху забезпечується чітким визначенням правових санкцій за вчинення такого правопорушення.
Зокрема, встановлена законодавцем санкція за ч.1 ст. 130 КУПаП, якою передбачена відповідальність за керування транспортним засобом у стані сп'яніння, не передбачає призначення іншого стягнення ніж те, яке застосовано судом першої інстанції до правопорушника.
При цьому, апеляційний суд виходить з того, що при визначенні стягнення необхідно враховувати його виховну дію, оскільки покарання, повинно бути направлено не тільки на забезпечення виправлення правопорушника та попередження вчинення ним нових правопорушень, а також повинно бути спрямовано на попередження вчинення правопорушень іншими особами.
Застосовуючи справедливе стягнення за вчинене правопорушення, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними та за їх вчинення настають певні негативні наслідки.
Апеляційний суд вважає, що обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст.23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особами.
Суд першої інстанції, враховуючи характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, призначив ОСОБА_1 справедливе стягнення, яке відповідає вимогам закону.
З огляду на наведене, підстав для скасування постанови не вбачається.
Керуючись ст. 294 КУпАП,-
Апеляційну скаргу захисника адвоката Микитчина П.С. залишити без задоволення.
Постанову Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 17 вересня 2025 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення.
Суддя Івано-Франківського
апеляційного суду О.П. Васильєв