Номер провадження: 22-ц/813/4866/25
Справа № 502/2547/23
Головуючий у першій інстанції Маслеников О. А.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
18.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,
за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Кілійського районного суду Одеської області від 20 лютого 2025 року по цивільній справі за позовом керівника Ізмаїльської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації до Ізмаїльської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», Дунайський біосферний заповідник Національної академії наук України про визнання незаконним розпорядження та скасування розпорядження райдержадміністрації, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішень державних реєстраторів, скасування державної реєстрації земельної ділянки, зобов'язання повернути земельну ділянку, -
У грудні 2023 року керівник Ізмаїльської окружної прокуратури звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації до Ізмаїльської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване підприємство «Ліси України», Дунайський біосферний заповідник Національної академії наук України, в якому просив:
1. Усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання незаконним та скасування розпорядження Кілійської районної державної адміністрації № 482 від 01.10.2018 “Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва на території Приморської сільської ради (за межами населеного пункту) Кілійського району Одеської області».
2. Усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні майном шляхом скасування рішення державного реєстратора Кілійської районної державної адміністрації Чумаченко Лариси Юріївни від 29.10.2018 № 43735774 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 5122383000:01:001:1444 за адресою: Одеська область, Кілійський район, Приморська сільська рада (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1678703351223, номер відомостей про речове право 32815214.
3. Усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 5122383000:01:001:1444, укладеного 14.08.2019 між ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Кілійського районного нотаріального округу Одеської області Юрченком Максимом Євгеновичем, зареєстрованого за № 1457.
4. Усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні майном шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Ізмаїльського районного нотаріального округу Одеської області Юрченка Максима Євгеновича від 14.08.2019 № 48235784 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 5122383000:01:001:1444 за адресою: Одеська область, Кілійський район, Приморська сільська рада (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1678703351223, номер відомостей про речове право 28625802).
5. Скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 5122383000:01:001:1444 з одночасним закриттям Поземельної книги відносно цієї земельної ділянки.
6. Усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов'язання ОСОБА_2 повернути державі в особі Одеської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 5122383000:01:001:1444, яка має 5 поворотних точок, з наступними координатами: № 1 - координати: Х - 5032406.239, Y - 3310108.196; № 2 - координати: Х - 5032421.936, Y - 3310118.321; № 3 - координати: Х - 5032426.212, Y - 3310121.53; № 4 - координати: Х - 5032403.086, Y - 3310156.161; № 5 - координати: Х - 5032383.279, Y - 3310142.578.
7. Стягнути з відповідачів на користь Одеської обласної прокуратури сплачений судовий збір в сумі 16104 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що розпорядженням Кілійської районної державної адміністрації від 01.10.2018 № 482 надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 5122383000:01:001:1444 для індивідуального дачного будівництва, яка знаходиться на території Приморської сільської ради Кілійського району за межами населеного пункту.
Рішенням державного реєстратора Кілійської районної державної адміністрації Чумаченко Л.Ю. від 29.10.2018 № 43735774 проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1678703351223, номер відомостей про речове право 32815214).
У подальшому, ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_1 , відповідно до договору купівлі-продажу, номер 1457, посвідченого 14.08.2019 приватним нотаріусом Кілійського районного нотаріального округу Одеської області Юрченком М.Є., здійснено відчуження земельної ділянки на користь ОСОБА_2 .
Рішенням приватного нотаріуса Ізмаїльського районного нотаріального округу Одеської області Юрченка М.Є. від 14.08.2019 № 48235784 зареєстровано право власності за ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку (номер відомостей про речове право 28625802).
Прокурор вважає встановленим, що земельна ділянка з кадастровим номером 5122383000:01:001:1444 сформована за рахунок земель лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні Вилківського лісництва філії «Ізмаїльське лісове господарство» ДСГП «Ліси України».
Поряд з цим, незважаючи, що вказана земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення державної власності та у встановленому законодавством порядку не вилучалась, райдержадміністрацією неправомірно здійснено передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , а останнім - відчуження на користь ОСОБА_2 .
У зв'язку з цим, наявні підстави для усунення перешкод державі у користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання судом незаконним та скасування розпорядження Кілійської районної державної адміністрації від 01.10.2018 № 482, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішень державних реєстраторів, скасування державної реєстрації земельної ділянки та зобов'язання повернути земельну ділянку.
Про належність спірної земельної ділянки до земель державного лісового фонду свідчить інформація філії «Ізмаїльське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» за № 224 від 11.07.2023 року та за № 238 від 18.07.2023 року відповідно до яких земельна ділянка з кадастровим номером 5122383000:01:001:1444 розташована на землях державного лісового фонду (відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2013-2014 років), які перебувають у постійному користуванні філії «Ізмаїльське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» Вилківське лісництво квартал 40.
Також, відповідно до інформацій ВО «Укрдержліспроект» № 355 від 29.04.2021 та № 2-1149 від 17.11.2023 року земельна ділянка з кадастровим номером 5122383000:01:001:1444 з межами її таксаційних виділів відповідно до матеріалів базового лісовпорядкування 2013 року та межами згідно із координатами поворотних точок знаходиться в межах 40 кварталу Вилківського лісництва філії «Ізмаїльське лісове господарство» ДСГП «Ліси України».
Листом Одеського обласного управління лісового та мисливського господарства від 17.05.2021 року № 04-01-19/370 повідомлено, що документами, які підтверджують право власності ДП «Ізмаїльське лісове господарство» на землі Вилківського лісництва є Проект організації та розвитку лісового господарства ДП «Ізмаїльське лісове господарство», таксаційного опису, відомостей поквартальних підсумків, карти-схеми лісонасаджень ДП «Ізмаїльське лісове господарство».
Відповідно до листа Одеської обласної державної адміністрації № 1150/5/01-46/1366/2-22 від 16.02.2022 року обласна державна адміністрація не надавала добровільну відмову, згоду на вилучення, припинення права користування ДП «Ізмаїльське лісове господарство» (на теперішній час філії «Ізмаїльське лісове господарство» ДСГП «Ліси України»), відведення будь-яким фізичним або юридичним особам або зміну цільового призначення вказаної земельної ділянки.
Крім того, відповідно до листа ДП «Ізмаїльське лісове господарство» від 11.05.2021 року № 92 дозвіл на вилучення з постійного користування земельної ділянки ДП «Ізмаїльське лісове господарство» не надавало і підстав для такого вилучення немає.
Вказане, на думку прокурора, беззаперечно свідчить, що передана Кілійською районною державною адміністрацією з державного лісового фонду земельна ділянка на момент прийняття оспорюваного розпорядження та на теперішній час належить до земель державної власності лісогосподарського призначення, перебувала і на даний час перебуває у постійному користуванні філії «Ізмаїльське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» та належить до земель державного лісового фонду, розпорядження якими на час прийняття спірного розпорядження мав здійснювати Кабінет Міністрів України.
Відведення за рахунок державного лісового фонду земельної ділянки з кадастровим номером 5122383000:01:001:1444, площею 0,1 га супроводжувалось фактичною незаконною зміною цільового призначення земель лісогосподарського призначення на землі для індивідуального дачного будівництва всупереч вимогам земельного законодавства без необхідних погоджень відповідних державних органів.
З урахуванням інформації Секретаріату Кабінету Міністрів України № 21540/0/2-21 від 05.07.2021 року та Одеської обласної державної адміністрації № 1150/5/01-46/1366/2-22 від 16.02.2022 року про те, що рішення про зміну цільового призначення ділянки із зазначеним кадастровим номером не приймалося, вказане переконливо свідчить про те, що внаслідок прийняття усупереч вимог земельного та лісового законодавства України Кілійською районною державною адміністрацією спірного розпорядження № 482 від 01.10.2018 року, фактично незаконно вилучено та змінено цільове призначення земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 5122383000:01:001:1444.
Згідно даних Державного земельного кадастру та Публічної кадастрової карти вбачається, що лісова ділянка, передана у власність ОСОБА_1 , не є замкненою, а є частиною лісового масиву.
Таким чином, спірна земельна ділянка на момент її відведення перебувала у постійному користуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство» (на теперішній час філії «Ізмаїльське лісове господарство» ДСГП «Ліси України»), відносилась до земель державного лісового фонду. Разом з тим, земельну ділянку з кадастровим номером 5122383000:01:001:1444 відведено у приватну власність неуповноваженим органом та всупереч порядку зміни цільового призначення із земель лісогосподарського призначення на землі рекреаційного призначення, оскільки Кабінет Міністрів України рішень про зміну цільового призначення земельної ділянки та її відведення у приватну власність не приймав.
Біосферні заповідники включаються в установленому порядку до Всесвітньої мережі біосферних резерватів у рамках програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера» та набувають міжнародного статусу.
Відповідно до листа ДП «Ізмаїльське лісове господарство» від 16.07.2021 року № 133 підставою формування кварталу 40 Вилківського лісництва було виділення кварталу 1 площу якого складають плавні та болота, землі, зайняті пісками, для яких плануються інші лісогосподарські заходи. Згідно матеріалів лісовпорядкування 1993-1994 та 2003-2004 років площа кварталу 1 Вилківського лісництва складала 386 га. При лісовпорядкуванні 2013-2014 років для кращого планування лісогосподарських робіт з кварталу 1 для створення кварталу 40 було виділено площу 29 га. Згідно матеріалів лісовпорядкування 2013-2014 років площа кварталу 1 складає 374,1 га. Зміна площі сталася за рахунок зміни площ інших кварталів. Зовнішні межі Вилківського лісництва з моменту створення Дунайського біосферного заповідника не змінювались.
Як зазначив прокурор, про належність земельної ділянки з кадастровим номером 5122383000:01:001:1444 до земель державного лісового фонду свідчить інформація ВО «Укрдержліспроект» № 355 від 29.04.2021, № 2-1149 від 17.11.2023 р., а також інформація ДП «Ізмаїльське лісове господарство» від 19.05.2021 № 99, відповідно до яких земельна ділянка з кадастровим номером 5122383000:01:001:1444 згідно з матеріалами лісовпорядкування 2013 року знаходиться в межах 40 кварталу Вилківського лісництва ДП «Ізмаїльське лісове господарство» (на теперішній час філії «Ізмаїльське лісове господарство» ДСГП «Ліси України»).
Таким чином, враховуючи, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5122383000:01:001:1444 відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2013 року знаходиться в межах 40 кварталу Вилківського лісництва ДП «Ізмаїльське лісове господарство», така земельна ділянка одночасно перебуває в межах Дунайського біосферного заповідника.
Земельна ділянка, яка відведена у власність ОСОБА_1 , знаходиться у межах Дунайського біосферного заповідника та з урахуванням ст. 3, 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», ст. 3, 5 Закону України «Про екологічну мережу України» є територією та об'єктом природно-заповідного фонду України та екологічною мережею України, що відповідно до приписів п. «г» ч. 4 ст. 84 ЗК України унеможливлює набуття на неї права приватної власності.
Ізмаїльською окружною прокуратурою порушується перед судом питання щодо визнання незаконним та скасування розпорядженням Кілійської районної державної адміністрації № 482 від 01.10.2018 р.
Отже підставами для визнання незаконним та скасування акта райдержадміністрації є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
Враховуючи, що спірна земельна ділянка входить до складу земель державного лісового фонду, які перебувають у постійному користуванні філії «Ізмаїльське лісове господарство» ДП «Ліси України», а також є територією Дунайського біосферного заповідника, вказане унеможливлює набуття права приватної власності на таку земельну ділянку, а відтак договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає визнанню судом недійсним.
З огляду на викладене порушені права та законні інтереси держави в особі Одеської обласної державної (військової) адміністрації підлягають захисту шляхом зобов'язання ОСОБА_2 повернути земельну ділянку площею 0,1 га, з кадастровим номером 5122383000:01:001:1444 та має 5 поворотних точок, з наступними координатами: № 1 - координати: Х - 5032406.239, Y - 3310108.196; № 2 - координати: Х - 5032421.936, Y - 3310118.321; № 3 - координати: Х - 5032426.212, Y - 3310121.53; № 4 - координати: Х - 5032403.086, Y - 3310156.161; № 5 - координати: Х - 5032383.279, Y - 3310142.578.
З метою реального поновлення інтересів держави у спірних правовідносинах доцільним є обрання способу захисту порушеного права у вигляді скасування рішень державних реєстраторів про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : рішення державного реєстратора Кілійської районної державної адміністрації Чумаченко Л.Ю. від 29.10.2018 р. № 43735774; рішення приватного нотаріуса Ізмаїльського районного нотаріального округу Одеської області Юрченка М.Є. від 14.08.2019 № 48235784.
З огляду на незаконність державної реєстрації спірної земельної ділянки з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва, реєстрації речових прав за ОСОБА_2 та відсутність підстав для реєстрації таких прав за їх дійсним власником - Одеською обласною державною адміністрацією, на підставі ст. 16 ЦК України, ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ч. 13 ст. 79-1 ЗК України, належним додатковим способом захисту інтересів держави є також заявлення вимоги про скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5122383000:01:001:1444.
Враховуючи, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5122383000:01:001:1444 відведена за рахунок земель державного лісового фонду, судове рішення у даній справі вплине на права та обов'язки ДП «Ліси України» як спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства, у постійному користуванні якого знаходяться такі землі, а також Дунайського біосферного заповідника НАН України, який відповідно до положень ч. 1 ст. 17 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» є природоохоронною, науково-дослідною установою загальнодержавного значення, що утворена з метою збереження у природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів.
Таким чином, наявні підстави для залучення ДП «Ліси України» та Дунайського біосферного заповідника НАН України до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.
Спірна земельна ділянка розташована на території Смарагдової мережі UA0000018 - Danube Biosphere Reserve (Дунайський біосферний заповідник).
З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді обласною прокуратурою скеровано до Одеської обласної державної адміністрації лист від 21.04.2022 № 12-357вих-22.
Одеською обласною державною адміністрацією листом від 06.05.2022 № 4148/5/01-29/3436/2-22 поінформовано, що облдержадміністрацією не здійснювалось заходів представницького характеру щодо оскарження рішень райдержадміністрації, рішень державних реєстраторів, та припинення права власності на зазначені у листі земельні ділянки.
Обставини бездіяльності Одеської обласної державної адміністрації свідчать також і відомості Єдиного державного реєстру судових рішень, які підтверджують, що з моменту набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку Одеською обласною державною адміністрацією заходи щодо звернення з відповідним позовом до суду не вживались.
Факт незвернення до суду відповідного органу влади з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав захистити інтереси громадян, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян та звернення до суду з таким позовом.
Таким чином, Одеська обласна державна адміністрація обізнана про необхідність захисту інтересів держави та мала відповідні повноваження для їх захисту, проте таких заходів не вжила, що відповідно до вимог ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для звернення прокурора до суду з цим позовом в інтересах держави в особі зазначеного уповноваженого органу влади.
Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 20 лютого 2025 року у задоволенні позову керівника Ізмаїльської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Одеської обласної державної адміністрації до Ізмаїльської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», Дунайський біосферний заповідник Національної академії наук України про визнання незаконним розпорядження та скасування розпорядження райдержадміністрації, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішень державних реєстраторів, скасування державної реєстрації земельної ділянки, зобов'язання повернути земельну ділянку - відмовлено повністю.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, заступника керівника Одеської обласної прокуратури звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Кілійського районного суду Одеської області від 20 лютого 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання, призначене на 18.11.2025 року на 15:00 год.позивач Одеська обласна державна адміністрація, відповідачі Ізмаїльська районна державна адміністрація, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та його представник адвокат Грєкова Н.П., а також представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», Дунайського біосферного заповідника Національної академії наук Українине з'явилися.
Від представника Ізмаїльської районної державної адміністрації надійшла заява про розгляд апеляційної скарги за відсутності представника.
Інші учасники справи, які будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи і не з'явились в судове засідання призначене на 18.11.2025 року на 15:00 год.про причини неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення судового засідання не подавали, ініціативи взяти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції не виявили.
Присутня у судовому засіданні прокурор Шептіліс О.І. не заперечувала проти розгляду справи за фактичною явкою сторін.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Оскільки явка учасників справи до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою, поважність причин неучасті у судовому засіданні 28.10.2025 року учасників справи, належним чином повідомлених про розгляд справи, судом апеляційної інстанції не встановлено, а наявних у праві матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутності позивача та її представника при таких обставинах не є порушенням прав позивача та її представника щодо забезпечення участі в судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі № 361/8331/18.
Також слід звернути увагу, що справа розглядається в судах з грудня 2023 року, а в апеляційному суді з березня 2025 року, що перевищує розумний строк розгляду справи відповідно до статей 210 та 371 ЦПК України.
За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті.
Залишаючи позов керівника Ізмаїльської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що:
- прокурором в якості доказів не надано суду таких планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а додана інформація філії «Ізмаїльське лісове господарство « ДСГП Ліси України;
- додані до позову матеріали не можуть вважатись належними матеріалами лісовпорядкування, оскільки не містять доказів щодо їх погодження та затвердження, як має бути відповідно до абз. 4 ст. 48 ЛК України;
- посилання прокурора в позові на матеріали лісовпорядкування 2013-2014 років не є підтвердженням наявного права ДСГП «Ліси України» на спірну земельну ділянку;
- з наданих в обґрунтування позову доказів неможливо встановити накладення меж спірної земельної ділянки на землі ДП «Ізмаїльське лісове господарство» (ДГСП «Ліси України»).
- до позову не додано доказів, що на спірній земельній ділянці наявні ліси, а згідно інформації з довідки відділу у Кілійському районі ГУ Держгеокадастру в Одеській області, земельна ділянка рахується як відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом;
- представником відповідача Грєковою Н.П. надано висновок експерта, зміст якого зводиться до того, що спірна земельна ділянка не знаходиться в межах 40 кварталу Вилківського лісництва ДП «Ізмаїльське лісове господарство»;
- позбавлення відповідача ОСОБА_2 (останній набувач) права власності на належну йому земельну ділянку за умов, коли в ході змагального судового провадження беззаперечними та неспростовними доказами, які відповідали б критеріям належності і допустимості не доведено неправомірність отримання попереднім власником спірної земельної ділянки, суперечитиме принципу верховенства права, оскільки буде вважатись свавільним втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Проте погодитися з усіма такими висновками районного суду колегія суддів не може.
Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Кілійської районної державної адміністрації від 01.10.2018 року № 482 надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 5122383000:01:001:1444 для індивідуального дачного будівництва, яка знаходиться на території Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області за межами населеного пункту.
Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки серії ННХ 639385 від 14.08.2019 року ОСОБА_3 діючий від імені ОСОБА_1 продав ОСОБА_2 земельну ділянку, розташовану за межами населеного пункту Приморської с/ради Кілійського району Одеської області, загальною площею 0,1 га, у тому числі по угіддях: солончаки, 0,1 га, кадастровий номер 5122383000:01:001:1444.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 358551862 від 15.12.2023 року, земельна ділянка за кадастровим номером 5122383000:01:001:1444, площею 0,1 га призначена для індивідуального дачного будівництва належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .
З поземельної книги відкритою 22.08.2018 року відділом у Кілійському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, а саме, розділу 3 №004 від 02.11.2018 р. вбачається, що ОСОБА_1 є власником відповідної земельної ділянки.
З поземельної книги відкритою 22.08.2018 року відділом у Кілійському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, а саме, розділу 3 №005 від 15.08.2019 р. вбачається, що ОСОБА_2 є власником відповідної земельної ділянки.
Відповідно до листа за вих. № 92 від 11.05.2021 року направленого Державним підприємством «Ізмаїльське лісове господарство» Одеського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства Лісових ресурсів України встановлено, що земельні ділянки серед яких і ділянка з кадастровим номером 5122383000:01:001:1444, згідно з матеріалами лісовпорядкування 2013 року перебувають в постійному користуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство», квартал 40 ділянки 3,4.9, 10, 12, 43. Також встановлено, що ДП «Ізмаїльське лісове господарство» не давало і підстав для вилучення даних земельних ділянок немає. Кадастрові номери присвоєні без відома ДП «Ізмаїльське лісове господарство». Окрім того вказано, що згідно прикінцевих положень Лісового кодексу України Розділу VIII, пункту 5 «До здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, щодо набрання чинності цим Кодексом передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування».
Згідно листа за вих. № 99 від 19.05.2021 року направленого ДП «Ізмаїльське лісове господарство» Одеського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів на адресу начальника Одеського ООУЛМГ встановлено, що на території Ізмаїльського району в Державному лісовому фонді України, який знаходиться в підпорядкуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство» Вилківське лісництво, відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2013 року знаходиться Дунайський біосферний заповідник площею 11256,2 га. Землі площею 11256,2 га передані в користування Дунайському біосферному заповіднику без вилучення з державного лісового фонду. Згідно прикінцевих положень Лісового кодексу України Розділ VIII п. 5 до одержання державних актів на право постійного користування, документами, що підтверджують це право є планово - картографічні матеріали лісовпорядкування. Документи, які підтверджують право власності ДП «Ізмаїльське лісове господарство» Вилківське лісництво на данні ділянки: 1. Проект організації та розвитку лісового господарства ДП «Ізмаїльське лісове господарство»; 2. Проект організації та розвитку лісового господарства ДП «Ізмаїльське лісове господарство» таксаційний опис, відомості поквартальних підсумків; 3. Карта-схема лісонасаджень ДП «Ізмаїльське лісове господарство» з розміщенням кварталів Вилківського лісництва переданих без вилучення ДБЗ.
16.07.2021 року за вих. № 133 ДП «Ізмаїльське лісове господарство» направило заступнику керівника обласної прокуратури лист, яким повідомило, що підставою для зменшення площі земель ДП «Ізмаїльське лісове господарство» на 318,8 га, згідно проекту організації та розвитку лісового господарства є рішення виконкому Вилківської міської ради № 95 від 24.05.2001 року, яким передано в землі запасу Вилківської міської ради 308,9 га та Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18.11.2009 року по справі № 2-а-13665/08/1570 передано в землі запасу Приморської сільської ради Кілійського району Вилківське лісництво кв. 1 площа 1,0 га, разом вилучено 309,9 га земель Державного лісового фонду. Визначити площу 8,9 га на яку зменшилася площа Вилківського лісництва після лісовпорядкування 2013-2014 років не представляється можливим (помилки в роботі лісовпорядкування). Згідно матеріалів лісовпорядкування 1993-1994 років площа Вилківського лісництва складала 18718,0 га. При створені у 1998 рік Дунайського біосферного заповідника до його складу увійшла з вилученням із земель Держлісгоспу площа 7143,0 га та без вилучення 11564,0 га (помилки роботи лісовпорядкування на 9,0 га). Підставою формування кв. 40 Вилківського лісництва було виділення з кварталу 1 площу якого складають плавні та болота, земель зайнятих пісками для яких плануються інші лісогосподарські заходи. Згідно матеріалів лісовпорядкування 1993-1994 та 2003-2004 років площа кварталу 1 Вилківського лісництва складала 386, 0 га. При лісовпорядкуванні 2013-2014 років для кращого планування лісогосподарських робіт з кварталу 1 для створення кв. 40 було виділено пл. 29,0 га. Згідно матеріалів лісовпорядкування 2013-2014 років площа кварталу 1 складає 374,1 га. Зміна площі сталася за рахунок зміни площ інших кварталів. Зовнішні межі Вилківського лісництва з моменту створення Дунайського біосферного заповідника не змінювались.
Відповідно до Додатку № 1 до Указу Президента України від 10.08.1998 року № 861/98 встановлено, що ним визначено перелік землекористувачів, землі яких мають бути надані у постійне користування Дунайському біосферному заповіднику в якому вказано, що: Природний заповідник «Дунайські плавні» - 14851 га; включаючи акваторію Чорного моря - 5600 га; Ізмаїльське державне лісогосподарське підприємство - 7143 га; Колективне сільськогосподарське підприємство імені Мічуріна - 668 га; всього - 22662 га.
Згідно з Додатком № 2 до Указу Президента України від 10.08.1998 року № 861/98 встановлено, що ним передбачено перелік землекористувачів, землі яких включаються до складу Дунайського біосферного заповідника без вилучення у землекористувачів та вказано, що Ізмаїльське державне лісогосподарське підприємство - 11575 га; Вилківське рибогосподарсько-аграрне колективне підприємство - 2648 га; Колективне сільськогосподарське підприємство «Прикордонник» - 2333,7 га; порту «Усть-Дунайський» - 498 га; Акваторія Чорного моря (із збереженням традиційного промислу риби) - 6686,2 га. Всього 23740,9 га.
З висновку експерта судової земельно-технічної експертизи № 0411/24/2 від 07.11.2024 року вбачається, що дослідивши надані матеріали, керуючись нормативними вимогами та методичними рекомендаціями, експерт дійшов висновку, що земельна ділянка кадастровий номер 5122383000:01:001:1444 не знаходиться в межах 40 кварталу Вилківського лісництва ДП «Ізмаїльське лісове господарство» (на даний час філії «Південний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України»), мінімальна відстань від межі земельної ділянки кадастровий номер 5122383000:01:001:1444 до меж 40 кварталу, складає 422 м.
Відділ №4 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру в Одеській області надіслало лист вих. № 1571/340-24 від 22.05.2024 року на адвокатський запит вих. № 27/24 від 06.05.2024 про надання інформації, в якому було повідомлено: «Згідно з наявними у Відділі № 4 Книгами реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, догорів оренди землі та других примірників державних актів станом на 31.12.2012 pоку інформація стосовно земельних ділянок з кадастровими номерами 5122383000:01:001:1444, 5122383000:01:001:1445, 5122383000:01:001:1447, 5122310300:01:001:0145 відсутня.
Відповідно до даних Державного земельного кадастру:
- земельна ділянка з кадастровим номером 5122383000:01:001:1444 сформована 22.08.2018 року за адресою: Одеська область, Кілійський район, Приморська сільська рада (за межами населеного пункту), площею 0,1000 га із цільовим призначенням 07.03 Для індивідуального дачного будівництва (категорія - Землі рекреаційного призначення) на підставі Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробленого ТОВ "Бюро проектування та експертизи";
- земельна ділянка з кадастровим номером 5122383000:01:001:1445 сформована 22.08.2018 року за адресою: Одеська область, Кілійський район, Приморська сільська рада (за межами населеного пункту), площею 0,1000 га із цільовим призначенням 07.03 Для індивідуального дачного будівництва (категорія - Землі рекреаційного призначення) на підставі Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробленого ТОВ "Бюро проектування та експертизи";
- земельна ділянка з кадастровим номером 5122383000:01:001:1447 сформована 22.08.2018 року за адресою: Одеська область, Кілійський район, Приморська сільська рада (за межами населеного пункту), площею 0,1000 га із цільовим призначенням 07.03 Для індивідуального дачного будівництва (категорія - Землі рекреаційного призначення) на підставі Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробленого ТОВ "Бюро проектування та експертизи".
- земельна ділянка з кадастровим номером 5122310300:01:001:0145 сформована 22.12.2021 року за адресою: Одеська область, Кілійський район (за межами населених пунктів), площею 2188,2707 га із цільовим призначенням 09.03 Для цілей підрозділів 09.01-09.02, 09.04-09.05 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду (категорія - Землі лісогосподарського призначення) на підставі технічної документації із землеустрою, щодо інвентаризації земель, розробленою Державним підприємством "Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою».
Інформація стосовно земель кварталу №40 земель Вилківського лісництва, які перебувають у постійному користуванні філії «Ізмаїльське лісове господарства «ДСГП «Ліси України» у відділі відсутня.
Відповідно до даних Державного земельного кадастру земельні ділянки з кадастровими номерами 5122383000:01:001:1444, 5122383000:01:001:1445 та 5122383000:01:001:1447, не перетинають межі земельної ділянки з кадастровим номером 5122310300:01:001:0145.»
Згідно глави 3 технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель лісогосподарського призначення державної власності на території Кілійського району Одеської області /за межами населених пунктів/ №2022МФ22ОДКЛ000001 координати поворотних точок зовнішніх меж земель лісогосподарського призначення, визначених лісовпорядкуванням проведеним у 2013 році, відсутні.
Колегія суддів виходить з наступного.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Стаття 56 ЦПК України у частинах 3, 5 (абзац 2) встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до частини четвертої статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).
У постанові колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17 містяться такі правові висновки стосовно представництва прокурором держави в суді:
- з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу в питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено;
- прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України);
- участь прокурора в судовому процесі можлива, крім іншого, за умови обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме: має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах компетентним органом або підтверджено його відсутність (частини третя, четверта статті 53 ГПК України, частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру»);
- щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні компетентний орган, який відсутній або всупереч вимогам закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду;
- підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема (але не виключно): повідомленням прокурора на адресу відповідного компетентного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від такого органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
Отже, в цій справі колегія суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що для підтвердження судом підстав для представництва інтересів прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом.
У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків щодо застосування норм права:
- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, а також у разі його відсутності. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший, другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»);
- наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідний компетентний орган. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва, прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»);
- прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає компетентний орган. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача;
- оскільки повноваження органів влади, зокрема й щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень у компетентного органу здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах;
- якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність компетентного органу, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18 вирішувались питання: 1) чи повинен прокурор доводити бездіяльність компетентного органу або ж достатньо простого посилання на таку бездіяльність у позові при обґрунтуванні підстав для представництва; 2) якими доказами прокурор має доводити бездіяльність компетентного органу; 3) чи зобов'язаний прокурор перед зверненням до суду з'ясовувати причини бездіяльності такого органу або ж достатньо доведення самого факту бездіяльності без зазначення і доведення суду її причин.
Урегульовуючи розбіжності у викладених вище правових позиціях, Велика Палата Верховного Суду уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах № 923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18 звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
У справі, яка переглядається, спір виник щодо земельної ділянки, яка входить до складу земель державного лісового фонду, які перебувають у постійному користуванні філії «Ізмаїльське лісове господарство» ДП «Ліси України», а також є територією Дунайського біосферного заповідника, тобто об'єктом природно-заповідного фонду України та екологічною мережею України, що відповідно до приписів п. «г» ч. 4 ст. 84 ЗК України унеможливлює набуття на неї права приватної власності.
Одеською обласною прокуратурою скеровано до Одеської обласної державної адміністрації лист від 21.04.2022 року № 12-357вих-22.
Одеською обласною державною адміністрацією листом від 06.05.2022 року № 4148/5/01-29/3436/2-22 поінформовано, що з моменту набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку у жовтні 2018 року облдержадміністрацією не здійснювалось заходів представницького характеру щодо оскарження рішень райдержадміністрації, рішень державних реєстраторів, та припинення права власності на зазначені у листі земельні ділянки, що узгоджується з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень.
Одеська обласна державна адміністрація обізнана про необхідність захисту інтересів держави та мала відповідні повноваження для їх захисту, проте таких заходів не вжила, що відповідно до вимог ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для звернення прокурора до суду з цим позовом в інтересах держави в особі зазначеного уповноваженого органу влади.
Факт не звернення до суду відповідного органу влади з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав захистити інтереси громадян, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв'язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані і достатні підстави для захисту інтересів значної кількості громадян та звернення до суду з таким позовом (Постанова Верховного Суду від 15.10.2019 року у справі № 903/129/18).
Таким чином колегія суддів вважає обґрунтованими підстави представництва в суді прокурором інтересів держави в особі Одеської обласної державної адміністрації шляхом звернення прокурора з відповідним позовом до суду.
Відповідно до статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У частинах першій та другій статті 116 ЗК України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно з частиною п'ятою статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
У частині першій та четвертій статті 186-1 ЗК України встановлено, що проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Розробник подає на погодження до вказаного органу за місцем розташування земельної ділянки оригінал проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Частиною третьою статті 186-1 ЗК України проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки: природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, земельної ділянки, розташованої на території чи в межах об'єкта природно-заповідного фонду або в межах прибережної захисної смуги, підлягає також погодженню з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Згідно зі статтею 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) території та об'єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.
В частинах першій-четвертій статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» визначено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об'єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об'єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.
На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
Межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Згідно зі статтею 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об'єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на підставі відповідного експертного висновку.
У частині першій та третій статті 152 ЗК України визначено, що власник або землекористувач земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі: шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
За статтею 48 ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування.
Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.
У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об'єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.
Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.
Згідно з нормами статей 181-184, 202-204 ЗК України, законів України «Про Державний земельний кадастр» та «;Про землеустрій» дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.
Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово - картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.
Такий висновок, викладений у Постанові Верховного Суду України у справі № 6-224 цс-14 від 21.01.2015 року.
У справі, яка переглядається, обґрунтовуючи судове рішення, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів того, що спірна земельна ділянка відносилась до земель державної власності та належить до земель лісового фонду, оскільки відсутні належним чином оформлені планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, які б підтверджували належність спірної земельної ділянки до лісового фонду; будь-які документи щодо відведення та закріплення спірної земельної ділянки за будь-якими лісовпорядними організаціями відсутні. Також суд вважав належним і достатнім доказ, представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Грекової Н.П. про те, що спірна земельна ділянка 5122383000:01:001:1444 не перетинає межі земельної ділянки з кадастровим номером 5122310300:01:001:0145 і тому, як виснував суд, не знаходиться в межах 40 кварталу Вилківського лісництва ДП «Ізмаїльське лісове господарство».
Однак, визначаючи правовий статус спірної земельної ділянки, суд не взяв до уваги інші матеріали, які мають значення для правильного визначення правового режиму спірної земельної ділянки, а саме:
- лист з інформацією філії «Ізмаїльське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» за № 224 від 11.07.2023 року та за № 238 від 18.07.2023 року відповідно до якої земельна ділянка з кадастровим номером 5122383000:01:001:1444 розташована на землях державного лісового фонду (відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2013-2014 років), які перебувають у постійному користуванні філії «Ізмаїльське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» Вилківське лісництво квартал 40;
- листи з інформацією ВО «Укрдержліспроект» № 355 від 29.04.2021 року та № 2-1149 від 17.11.2023 року, яким повідомлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5122383000:01:001:1444 з межами її таксаційних виділів відповідно до матеріалів базового лісовпорядкування 2013 року та межами згідно із координатами поворотних точок знаходиться в межах 40 кварталу Вилківського лісництва філії «Ізмаїльське лісове господарство» ДСГП «Ліси України»;
- лист Одеського обласного управління лісового та мисливського господарства від 17.05.2021 року № 04-01-19/370, яким повідомлено, що документами, які підтверджують право власності ДП «Ізмаїльське лісове господарство» на землі Вилківського лісництва є Проект організації та розвитку лісового господарства ДП «Ізмаїльське лісове господарство», таксаційного опису, відомостей поквартальних підсумків, карти-схеми лісонасаджень ДП «Ізмаїльське лісове господарство»;
- лист Одеської обласної державної адміністрації № 1150/5/01-46/1366/2-22 від 16.02.2022 року про те, що обласна державна адміністрація не надавала добровільну відмову, згоду на вилучення, припинення права користування ДП «Ізмаїльське лісове господарство» (на теперішній час філії «Ізмаїльське лісове господарство» ДСГП «Ліси України»), відведення будь-яким фізичним або юридичним особам або зміну цільового призначення вказаної земельної ділянки.
- лист ДП «Ізмаїльське лісове господарство» від 11.05.2021 року № 92 про те, що дозвіл на вилучення з постійного користування земельної ділянки ДП «Ізмаїльське лісове господарство» не надавало і підстав для такого вилучення немає.
Таким чином вбачається, що спірна земельна ділянка, розташована на землях державного лісового фонду (відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2013-2014 років), які перебувають у постійному користуванні філії «Ізмаїльське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» Вилківське лісництво квартал 40, дозвіл на вилучення з постійного користування земельної ділянки ДП «Ізмаїльське лісове господарство» не надавало, підстави для такого вилучення відсутні.
Також підлягає врахуванню інформація з відкритих джерел про те що виробниче об'єднання «Укрдержліспроект» належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України, створено на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991 року № 119, з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України і надана даним виробничим об'єднанням інформація з доданим викопіюванням з планово-картографічним матеріалом є належним доказом.
Крім того, колегія суддів аналізуючи матеріали справи в контексті висновків районного суду і наведених в апеляційній скарзі доводів, доходить висновку, що суд першої інстанції надаючи оцінку висновку експерта, доданого до справи представником відповідача ОСОБА_2 адвокатом Грековою Н.П., помилково ототожнив квартал 40 Вилківського лісництва ДП «Ізмаїльське лісове господарство» в межах, якого знаходиться спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5122383000:01:001:1444, право власності на яку набув ОСОБА_2 та земельну ділянку з кадастровим 5122383000:01:001:1445.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до листа ДП «Ізмаїльське лісове господарство» від 16.07.2021 року № 133 підставою формування кварталу 40 Вилківського лісництва було виділення кварталу 1 площу якого складають плавні та болота, землі, зайняті пісками, для яких плануються інші лісогосподарські заходи. Згідно матеріалів лісовпорядкування 1993-1994 та 2003-2004 років площа кварталу 1 Вилківського лісництва складала 386 га. При лісовпорядкуванні 2013-2014 років для кращого планування лісогосподарських робіт з кварталу 1 для створення кварталу 40 було виділено площу 29 га. Згідно матеріалів лісовпорядкування 2013-2014 років площа кварталу 1 складає 374,1 га. Зміна площі сталася за рахунок зміни площ інших кварталів. Зовнішні межі Вилківського лісництва з моменту створення Дунайського біосферного заповідника не змінювались.
Тобто за матеріалами лісовпорядкування 2013-2014 років для створення 40 кварталу було виділено із земель кварталу 1 - 29 га., в той час як площа земельної ділянки з кадастровим 5122383000:01:001:1445 становить 2 188,2707 га., що більше у 75 разів кварталу 40.
При цьому матеріали справи не надають жодних підстав для висновку, що квартал 40 безпосередньо повністю або частково знаходиться в межах сформованої земельної ділянки з кадастровим 5122383000:01:001:1445.
Щодо висновку районного суду про не накладення меж спірної земельної ділянки з кадастровим номером 5122383000:01:001:1444, право власності на яку набув ОСОБА_2 та земельної ділянки з кадастровим 5122383000:01:001:1445, право власності на яку на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, розробленої ДП «Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» зареєстровано у Державному земельному кадастрі за Державою в особі Одеської обласної державної адміністрації 22.12.2021 року, то колегія суддів звертає увагу, що дані обставини прокурором не оспорювались у справі, яка переглядається, і як наслідок не входять до предмету доказування в цій справі.
До того ж обидві земельні ділянки з кадастровими номерами 5122383000:01:001:1444 та 5122383000:01:001:1445 є сформованими і зареєстрованими у Державному земельному кадастрі України і тому не можуть накладатись одна на одну ані повністю, ані частково.
Ураховуючи наведене, висновок експерта про не накладення меж спірної земельної ділянки з кадастровим номером 5122383000:01:001:1444, право власності на яку набув ОСОБА_2 та земельної ділянки з кадастровим 5122383000:01:001:1445 не може вважатися належним доказом, який спростовує доводи прокурора, викладені як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі.
Визначальним в даному випадку є дослідження обставин першовідводу земельної ділянки з кадастровим номером 5122383000:01:001:1444 та з'ясування питання за рахунок яких саме земель була сформована ця земельна ділянка.
Як вбачається з матеріалів справи спірна земельна ділянка дійсно була сформована за рахунок земель державного лісового фонду, які перебувають у постійному користуванні філії «Ізмаїльське лісове господарство» ДП «Ліси України» і першовідвід земельної ділянки відбувся із земель, які перебувають у постійному користуванні філії «Ізмаїльське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» Вилківське лісництво квартал 40.
Указом Президента України від 10.08.1998 року № 861/98із змінами, внесеними Указами Президента України від 10.06.2003 року № 502/2003, від 02.02.2004 року № 117/2004 у Кілійському районі Одеської області на базі природного заповідника «Дунайські плавні» створено Дунайський біосферний заповідник. Додатками до цього Указу зазначено, що до складу Дунайського біосферного заповідника включено зокрема землі Ізмаїльського державного лісогосподарського підприємства - 7 143 га. та без вилучення у Ізмаїльського державного лісогосподарського підприємства також включено 11 575 га.
На теперішній час межі Дунайського біосферного заповідника не встановлені в натурі.
Статтею 43 ЗК України встановлено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Згідно зі статтею 44 ЗК України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).
Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом (стаття 45 ЗК України).
Статтею 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об'єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.
Положення ст. 45 ЗК України щодо можливості перебування земель природно-заповідного фонду у приватній власності передбачає, що громадяни у встановленому законодавством порядку можуть створити на належних їм землях об'єкт природно-заповідного фонду і тоді земельні ділянки, на яких вони розміщені, перебуватимуть у приватній власності зі зміною цільового призначення. У цьому випадку землевласник зобов'язаний забезпечити режим охорони об'єкту природно-заповідного фонду з оформленням охоронного зобов'язання.
Отже землі природно-заповідного фонду є обмеженими в обороті, а тому не можуть перебувати у власності фізичних осіб, надаватись їм для інших цілей ніж ті, що визначені ст. 9 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України».
Вказані висновки відображено в постанові ВП ВС від 11.06.2020 року у справі №359/281/18.
Так відповідно до частини п'ятої статті 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об'єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов'язання
Як визначено статтею 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування,міни,іншими цивільно-правовими угодами; б)безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в)приватизації земельних ділянок,що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини;ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Згідно з пунктами а), в) частини третьої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.
Пунктом г) частини першої статті 150 ЗК України визначено, що до особливо цінних земель відносяться землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення.
Відповідно до частини другої статті 150 ЗК України припинення права постійного користування земельними ділянками особливо цінних земель, визначених у пунктах «в» і «г» частини першої цієї статті, з підстави добровільної відмови від користування ними або шляхом їх вилучення здійснюється за погодженням з Верховною Радою України.
Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських рад.
Системний аналіз вищенаведених норм права дозволяє зробити висновок про те, що землі природно-заповідного фонду, що перебувають у державній, комунальній власності, не підлягають приватизації. Такі землі можуть перебувати у приватній власності лише у зв'язку з формуванням на цих земельних ділянках об'єктів природно-заповідного фонду чи включення земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Вилучення (викуп) земель природно-заповідного фонду із комунальної власності, зокрема, для будівництва житла був можливим тільки за рішенням відповідної місцевої ради, якщо вилучення (викуп) земельної ділянки погодила Верховна Рада України.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (частина перша статті 11 ЦК України).
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. (частина друга статті 328 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Отже, за загальним правилом, цивільні права, зокрема, право власності, виникають із правомірних, а не протиправних дій.
В аспекті викладеного вище, надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції у даній справі про недоведеність перебування спірної земельної ділянки в межах кварталу 40 Вилківського лісництва філії «Ізмаїльське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» та не віднесення її до земель природно-заповідного фонду, апеляційний суд приймає до уваги таке.
Як вказано у постановах ВС від 13.08.2019 року у справі № 910/11164/16, від 26.02.2020 року у справі №911/3315/17, від 16.09.202 року у справі № 752/3090/19 до встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду, що узгоджується із положеннями частини четвертої статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», а неналежне оформлення земельної ділянки не змінює її цільового призначення як віднесеної до земель природно-заповідного фонду і не звільняє органи державної влади від обов'язку діяти відповідно до встановленого чинним законодавством України порядку (ст. 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України») зміни цільового призначення та вилучення земельної ділянки.
Колегія суддів звертає додаткову увагу, що відповідно до листа ДП «Ізмаїльське лісове господарство» від 16.07.2021 року № 133 зовнішні межі Вилківського лісництва з моменту створення Дунайського біосферного заповідника не змінювались.
Ураховуючи наведене, посилання суду першої інстанції на те, що з матеріалів позовної заяви та долучених до неї документів фактично не можливо встановити місце розташування спірної земельної ділянки в межах кварталу 40 Вилківського лісництва філії «Ізмаїльське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» на території Дунайського біосферного заповідника є передчасним і таким, що не узгоджується з встановленими у справі обставинами.
При цьому, відсутність опису меж Дунайського біосферного заповідника, а також включення спірної земельної ділянки до території біосферного заповідника без вилучення у власників та первинних користувачів, саме по собі не може свідчити про правомірність володіння фізичною особою земельною ділянкою природно-заповідного фонду поза межами порядку, регламентованого ст. 45 ЗК України.
Апеляційний суд приймає до уваги, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим із відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала безперешкодне володіння загальнонародними благами та ресурсами, вільний доступ до водних та інших природних ресурсів і об'єктів природно-заповідного фонду, зокрема, до Дунайського біосферного заповідника.
У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів.
Як вже було зазначено, фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об'єкта природно-заповідного фонду.
Разом з тим, набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, ЗУ «Про природно-заповідний фонд України» та інших нормативно-правових актів України заборонено.
Надання земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва на території Дунайського біосферного заповідника суперечить як статусу відповідного об'єкта природно-заповідного фонду, так і законодавчим обмеженням на індивідуальне дачне будівництво на відповідних землях.
Тому за змістом наведених вище положень закону, які характеризуються належною якістю як властивістю, що є умовою забезпечення юридичної визначеності у правовідносинах, як орган місцевого самоврядування, так і первісний та наступний набувач знали чи повинні були знати про неможливість всупереч закону передачі й отримання у приватну власність земельної ділянки на території Дунайського біосферного заповідника для вищевказаної мети.
Отже, втручання судом у право ОСОБА_2 мирно володіти спірною земельною ділянкою відповідає закону.
Зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України» потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов'язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22) дійшла висновку, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону № 2456-XII потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов'язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку. За таких умов, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов.
Таким чином, слід прийти до висновку про обґрунтованість позовних вимог в межах негаторного позову прокурора про усунення перешкод шляхом зобов'язання повернути спірну земельну ділянку у відання держави в особі Одеської обласної державної адміністрації, оскільки формування такої земельної ділянки на території Дунайського біосферного заповідника проведено без дотримання положень статей 51-54 ЗУ «Про природно-заповідний фонд».
Такі висновки відповідатимуть висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 11.10.2023 року у справі №734/1560/20.
Велика Палата Верховного Суду і постанові від 23.11.2021 року у справі № 359/3373/16-ц вказала, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; у пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду уточнила свої висновки: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.
У цій категорії справ задоволення порушеного права має бути захищено у спосіб не шляхом витребування спірної земельної ділянки у власність держави на підставі статей 387, 388 ЦК України, а на підставі статті 391 цього Кодексу та частини другої статті 152 ЗК України шляхом пред'явлення позову про повернення земельної ділянки.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 08.06.2022 року у справі №307/3155/19 та від 22.06.2022 року у справі № 367/4140/16-ц.
При цьому, задоволення вимоги прокурора про повернення земельної ділянки у державну власність не є правовою підставою для внесення до державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про припинення права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_2 .
Отже при задоволенні негаторного позову прокурора вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірну земельну ділянку відповідає ефективному способу захисту порушених прав держави.
Вказане відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом у постанові від 11.10.2023 року у справі №734/1560/20.
Також ефективним є такий спосіб захисту, як скасування у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 5122383000:01:001:1444 з одночасним закриттям Поземельної книги відносно цієї земельної ділянки, оскільки дана земельна ділянка входить до 40 кварталу філії «Ізмаїльське лісове господарство» ДП «Ліси України», який на даний час не сформований і відноситься до земель лісового фонду та входить до Дунайського біосферного заповідника, межі якого не встановлені в натурі.
Решта позовних вимог щодо:
- усунення перешкоди у користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання незаконним та скасування розпорядження Кілійської районної державної адміністрації № 482 від 01.10.2018 року “Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва на території Приморської сільської ради (за межами населеного пункту) Кілійського району Одеської області».
- усунення перешкоди у користуванні та розпорядженні майном шляхом скасування рішення державного реєстратора Кілійської районної державної адміністрації Чумаченко Лариси Юріївни від 29.10.2018 року № 43735774 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 5122383000:01:001:1444 за адресою: Одеська область, Кілійський район, Приморська сільська рада (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1678703351223, номер відомостей про речове право 32815214.
- усунення перешкоди у користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 5122383000:01:001:1444, укладеного 14.08.2019 року між ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Кілійського районного нотаріального округу Одеської області Юрченком Максимом Євгеновичем, зареєстрованого за № 1457,
не призведуть до поновлення прав позивача, отже не відповідатимуть принципу ефективності.
Відтак, у задоволенні зазначених позовних вимог має бути відмовлено саме з таких підстав.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги позивача знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").
Також, Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягають частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури - задовольнити частково.
Рішення Кілійського районного суду Одеської області від 20 лютого 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов керівника Ізмаїльської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації до Ізмаїльської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», Дунайський біосферний заповідник Національної академії наук України про визнання незаконним розпорядження та скасування розпорядження райдержадміністрації, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішень державних реєстраторів, скасування державної реєстрації земельної ділянки, зобов'язання повернути земельну ділянку - задовольнити частково.
Усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні майном шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Ізмаїльського районного нотаріального округу Одеської області Юрченка Максима Євгеновича від 14.08.2019 № 48235784 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 5122383000:01:001:1444 за адресою: Одеська область, Кілійський район, Приморська сільська рада (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1678703351223, номер відомостей про речове право 28625802).
Скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 5122383000:01:001:1444 з одночасним закриттям Поземельної книги відносно цієї земельної ділянки.
Усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов'язання ОСОБА_2 повернути державі в особі Одеської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 5122383000:01:001:1444, яка має 5 поворотних точок, з наступними координатами: № 1 - координати: Х - 5032406.239, Y - 3310108.196; № 2 - координати: Х - 5032421.936, Y - 3310118.321; № 3 - координати: Х - 5032426.212, Y - 3310121.53; № 4 - координати: Х - 5032403.086, Y - 3310156.161; № 5 - координати: Х - 5032383.279, Y - 3310142.578.
В решті вимог - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено: 02.12.2025 року.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: Л.М. Вадовська
Є.С. Сєвєрова