Справа № 196/1405/25
№ провадження 2/196/763/2025
"02" грудня 2025 р. с-ще Царичанка
Суддя Царичанського районного суду Дніпропетровської області Бабічева Л.П., розглянувши позовну заяву Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, -
Акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк" звернулось до Царичанського районного суду Дніпропетровської області із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, у якому позивач просить стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором №1001640701001 від 20.07.2020 р., укладеному між АТ "Перший український міжнародний банк" та ОСОБА_1 у розмірі 35278.24, заборгованість за кредитним договором №1001851175001 від 05.04.2021 р., укладеному між АТ "Перший український міжнародний банк" та ОСОБА_1 , у розмірі 36847.44 грн., заборгованість за кредитним договором №1010153993 від 23.07.2021 р., укладеному між АТ "Перший український міжнародний банк" та ОСОБА_1 у розмірі 44 467.13 грн., загальну заборгованість у сумі 116 592.81 грн.
Вивчивши матеріали поданої позовної заяви на предмет дотримання позивачем цивільного процесуального законодавства, суд доходить до такого висновку.
Статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мельник проти України», заява № 23436/03, § 22 від 28 березня 2006 року).
Виходячи з приписів ст. 55, 129 Конституції України застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом.
Тобто, реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист ставиться у залежність від положень процесуального закону, в даному випадку норм ЦПК України.
Статтею 188 ЦПК України визначено підстави та порядок об'єднання і роз'єднання позовних вимог. Зокрема, згідно з частиною першою цієї статті в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
У постанові Верховного Суду від 05.08.2021 у справі № 910/19584/20 зазначено, що підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.
Однорідними можуть вважатися позовні заяви, які пов'язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача.
Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 911/414/18, постановах Верховного Суду від 22.04.2019 у справі №914/2191/18, від 02.12.2020 у справі № 908/420/20.
У позовній заяві Акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк" ставить питання про стягнення з відповідачки заборгованості за трьома окремими кредитними договорами: №1001640701001 від 20.07.2020 р., №1001851175001 від 05.04.2021 р., №1010153993 від 23.07.2021 р. та об'єднує вимоги про стягнення з відповідачки заборгованості за трьома кредитними договорами, визначаючи загальний розмір заборгованості за трьома окремими кредитними договорами.
Тобто, предметом спору є окремі цивільно-правові угоди (кредитні договори), укладені незалежно один від одного.
У правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №916/2733/18, від 20.07.2020 у справі № 910/7186/19, від 16.10.2020 у справі № 910/7186/19, від 04.03.2021 у справі № 903/515/20, зазначено, що кожна кредитна операція є самостійним правовідношенням, що є підставою для виникнення в сторін цього правовідношення цивільних прав і обов'язків. У випадку наявності порушень, які були допущені як під час укладення відповідного кредитного договору, так і при його виконанні, утворюють окремий склад цивільно-правового правовідношення, що характеризуються самостійними цивільно-правовими наслідками. Встановлення обставин вчинення кожної з цих операцій засвідчується доказами, які не є пов'язаними між собою (різні кредитні договори, договори забезпечення тощо).
Отже, вимоги про стягнення заборгованості в конкретно визначеному позивачем за кожним окремим кредитним договором розмірі є самостійними вимогами, які не пов'язані ні підставами виникнення, ні поданими доказам та не є основними і похідними одна від одної, оскільки від задоволення одних не залежить задоволення інших.
У даному випадку об'єднання позовних вимог може мати негативні наслідки. Сумісний розгляд декількох вимог, навіть тісно пов'язаних і однорідних, розширює предмет доказування у справі, ускладнює розгляд та вирішення справи.
Таким чином, вищезазначені кредитні договори породжують різні взаємні права та обов'язки, які хоч і є подібними, але стосуються окремих предметів, врегульованих сторонами окремими договорами, тому спільний розгляд об'єднаних позивачем вимог не лише суперечить приписам ст. 188 ЦПК України, але й значно утруднить та сприятиме затягуванню учасниками судового процесу вирішення спору по суті, так як подані в обґрунтування позовних вимог докази, на які посилається в позовній заяві позивач, є окремими по вказаним договорам.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 4 ст. 185 ЦПК України заява повертається у випадку, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 188 цього Кодексу).
Виходячи з вищенаведеного, суд доходить висновку, що звертаючись до суду з даним позовом, позивач допустив порушення правил об'єднання позовних вимог, що є підставою для повернення позовної заяви.
Вказане не є перешкоджанням позивачу у праві на доступ до суду, яке закріплено у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки згідно ч. 7 ст. 185 ЦПК України, повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 185, 188, 260, 353, 354 ЦПК України, суддя,-
Позовну заяву Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, -повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її оголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала набирає законної сили негайно з моменту їх підписання суддею.
Суддя: Л.П. Бабічева