Рішення від 24.11.2025 по справі 161/14226/25

Справа № 161/14226/25

Провадження № 2/161/4870/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2025 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Гриня О.М.,

за участю секретаря судового засідання Жежерун Д.А.,

позивача ОСОБА_1 ,

представників позивача адвоката Полячука С.І., адвоката Петрушина А.С.

представника відповідача 1 Волинської обласної прокуратури Романішиної Т.Л.

представника відповідача 2 Державної казначейської служби України Кучер О.О.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу з позовом ОСОБА_1 до Волинської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральноЇ шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури

ВСТАНОВИВ:

Позиція позивача

Позиція сторони позивача зводиться до наступного: «19 лютого 2019 року прокурором прокуратури Волинської області відносно мене, ОСОБА_1 , на підставі матеріалів відділу БКОЗ УСБУ у Волинській області були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за N?42019030000000018 за ч.3 ст.369 КК України.

Дана кримінальне провадження було прийняте до провадження слідчими ГУ НП у Волинській області з 22 лютого 2019 року.

Приводом для внесення відомостей до ЄРДР стала заява агента СБУ ОСОБА_2 , який фактично з 15 лютого 2019 року без належних підстав був залучений до оперативно-розшукових заходів і діяв під контролем оперативних працівників відділу БКОЗ УСБУ у Волинській області, штучно створюючи докази відносно мене у злочині, якого насправді мною вчинено не було.

На стадії досудового слідства я в чіткій і категоричній формі ствердив про свою абсолютну невинуватість, а у зв?язку із небажанням слідчих органів всебічно, повно і об?єктивно провести розслідування, користуючись правничою допомогою, був змушений в суді самостійно збирати докази на спростування висунутого мені обвинувачення за ч.3 ст.369 КК України.

Після направлення кримінальної справи до суду з обвинувальним актом і за наслідками судових тяжб, які відбувалися впродовж декількох років, 11 липня 2022 року я був виправданий Луцьким міськрайонним судом Волинської області.

Під час судового розгляду прокурор, який підтримував публічне обвинувачення, просив суд визнати мене винним у вчиненні тяжкого корупційного злочину, передбаченого ч.3 ст.369 КК України, та призначити покарання у вигляді 6 (шести) років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Виправдувальний вирок суду першої інстанції був оскаржений прокурором прокуратури Волинської області до Волинського апеляційного суду.

23 лютого 2023 року за результатами апеляційного розгляду виправдувальний вирок щодо мене - залишений без змін.

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, прокурорами Волинської обласної прокуратури і Офісу Генерального прокурора ухвала Волинського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року була оскаржена в касаційному порядку.

24 жовтня 2023 року ухвалою Верховного Суду вирок Луцького міськрайонного суду від 11 липня 2022 року та ухвала Волинського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року залишені без змін.

Згідно ухвали Верховного Суду, з боку правоохоронних органів щодо мене мало місце спонукання до вчинення злочину через прояв дієвої ініціативи за відсутності у правоохоронних органів об?єктивних даних про те, що виправданий готував чи почав вчиняти конкретний злочин, ймовірність якого була суттєвою.

Відповідно до судових рішень, якими я був виправданий, і матеріалів кримінального провадження №42019030000000018, до та після початку досудового слідства оперативними підрозділами Служби Безпеки, слідчими і прокурорами впродовж тривалого часу проводилися оперативно-технічні заходи, якими з 19 лютого 2019 року обмежувалися мої конституційні права та свободи (аудіо-, відео- контроль; спостереження за особою; спостереження за місцем); здійснювалося «прослуховування» моїх телефонних розмов; у зв?язку з розслідуванням кримінальної справи накладався арешт на усе майно, який був знятий лише у 2023 році; я був затриманий і утримувався під вартою та перебував під домашнім арештом у зв?язку з притягненням до кримінальної відповідальності.

Впродовж чотирьох років, восьми місяців, два дні я незаконно був обмежений у своїх конституційних правах, перебував під слідством і судом.

Внаслідок незаконного притягнення мене до кримінальної відповідальності за тяжкий корупційний злочин я весь цей час постійно перебував під емоційним тиском. Оточуючі критично оцінювали мою діяльність, у тому числі й як депутата Луцької міської ради, і ставились до мене з острахом, намагались уникати спілкування. Перед колегами я був змушений виправдовуватися. Моя бездоганна ділова репутація була знищена у зв?язку з поширенням неправдивої інформації компрометуючого характеру щодо мене в засобах масової інформації. Я і члени моєї сім?ї відчували постійне пригнічення, острах перед можливістю засудження і конфіскацією усього майна.

Таким чином, я зазнав моральних переживань від довготривалих незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність (УСБУ у Волинській області), органів досудового слідства і прокурорів, - і аж до повного виправдання, - були порушені мої звичайний уклад життя та нормальні життєві зв?язки.

Також, за час мого перебування під слідством і судом, як завідомо невинуватої особи, істотно погіршився стан здоров?я моєї мами ОСОБА_3 , яка у зв?язку з емоційним стресом злягла і потребувала постійного стороннього догляду (- до настання смерті). Даний факт підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії №446 (протокол №168) від 16.10.2023. Моя мама окремо зазнала моральних і психічних страждань у зв?язку із обвинуваченням мене у тяжкому злочині. До 22 лютого 2019 року вона пишалася мною і ставила мене у приклад усім родичам та онукам, а внаслідок притягнення до кримінальної відповідальності - втратила свої моральні орієнтири та віру, що непоправно відобразилося на їх здоров?ї.

Також з ініціативи правоохоронних органів щодо мене, як депутата і публічної особи, поширювалась неправдива інформація про нібито вчинення корупційного злочину. Інформація про притягнення мене до кримінальної відповідальності надавалася співробітниками УСБУ і прокуратури, і неодноразово висвітлювалась у місцевих засобах масової інформації (по телебаченню ТРК «Аверс», ТРК «Волинське телебачення», інтернет - виданнях «ВолиньПост», «Волинські новини» тощо), внаслідок чого вона була доведена до відому необмеженому колу осіб. Поширена у ЗМІ стосовно мене інформація негативного характеру формувала у людей ставлення з позитивного або нейтрального на очевидно негативне. Це також негативно вплинуло на ставлення до мене від друзів, знайомих, колег, а справа набула великого суспільного резонансу. Ділова репутація була знищена. Так, колеги (депутати) уникали спілкування зі мною і всіляко намагалися уникати моєї присутності, боячись, що і у них можуть виникнути проблеми з правоохоронними органами через те, що відносно підозрюваного/обвинуваченого/підсудного ОСОБА_1 могли застосовуватися заходи, якими обмежуються конституційні права та свободи, що додатково спричиняло мені душевні страждання, породжувало страх і невпевненість, та істотно впливало на звичайний ритм і спосіб життя.

Перед усіма я був змушений постійно виправдовуватися, переконувати і розвіювати чутки про свою винуватість.

Враховуючи вищевикладене, незаконним притягненням мене до кримінальної відповідальності органами, що здійснювали оперативно-розшукову діяльність, досудове слідство і прокуратури, які від імені держави підтримували обвинувачення в суді, мені була завдані моральна шкода, що підлягає відшкодуванню у співрозмірності з пережитими мною моральними стражданнями та значними матеріальними труднощами.

Обґрунтування:

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Кожна особа має право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК), звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Як підтверджується судовими рішеннями у судовій справі № 161/9474/19 (провадження № 1-кп/161/114/22) у кримінальному провадженні № 42019030000000018 за ч. 3 ст. 369 КК України:

з 19 лютого 2019 року відносно мене були розпочаті оперативно-технічні заходи, якими обмежувалися мої конституційні права і свободи, що проводилися на підставі постанов Волинського апеляційного суду;

з 22 лютого 2019 року поводження зі мною не відповідало поводженню як з невинуватою особою, а супроводжувалося примусом і зневажливим ставленням, як до «злочинця», а через засоби масової інформації співробітниками УСБУ і прокуратури була доведена інформація, що я нібито скоїв злочин;

22 лютого 2019 року я був затриманий оперативними працівниками УСБУ у Волинській області і перебував під їх психологічним тиском;

на стадії досудового слідства, для забезпечення виконання вироку суду в частині можливої конфіскації майна, на належне мені майно був накладений арешт, чим впродовж декількох років обмежувалися мої права - аж до виправдання;

на стадії досудового слідства і під час судового розгляду впродовж п?ятдесяти шести місяців я був змушений користуватися кваліфікованою правничою допомогою двох адвокатів, які на засадах винагороди (оплати гонорару, оплати відряджень та ін.) здійснювали захист моїх прав, свобод і законних інтересів;

Відповідно до статті 3 Конституції України, держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов?язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:

1)у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв?язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров?я;

2)у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв?язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім?ї чи близьких родичів;

3)у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв?язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4)у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Частиною другою статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв?язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п?ята та шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати встановленої законодавством на момент відшкодування.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року (провадження № 6-2203цс15), відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з?ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».

Як підтверджується судовими рішеннями, що набрали законної сили, у кримінальному провадженні № 42019030000000018 від 19.02.2019, я перебував під негласним контролем оперативних підрозділів УСБУ у Волинській області, слідством і судом з 15 лютого 2019 року по 24 жовтня 2023 року, тобто 4 (чотири) роки, 8 (вісім) місяців і 2 (два) дні.

Прокурор пропонував суду призначити мені покарання у виді 6 (шести) років з конфіскацією майна за злочин, який я не вчиняв.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» у редакції, чинній на час подання Позову, установлено мінімальну заробітну плату на рівні 8000 (вісім тисяч) гривень.

Враховуючи час мого перебування під незаконним контролем органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність органів досудового розслідування, прокуратури і суду, розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим, ніж 448 533 (чотириста тисяч) гривень 33 коп. (8000 x 56 місяців і 2 дні).

Проте встановлення того факту, що розмір морального відшкодування не може бути меншим за 448 533 гривень 33 коп. не позбавляє суд визначити цей розмір у більшому розмірі.

Указане відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).

Таким чином, законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров?я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

3 огляду на викладене, окрім гарантованого мінімального розміру для визначення моральної шкоди (який не є граничним), - суд повинен враховувати і вимушені зміни особи у її виробничих стосунках.

Завдану незаконними діями моральну шкоду я оцінюю в розмірі 550000 (п'ятсот п'ятдесят тисяч) гривень.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом («STANKOV v. BULGARIA», §62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

При визначені розміру відшкодування моральної шкоди, прошу суд з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, врахувати соціальний статус незаконно обвинуваченого - депутата Луцької міської ради ОСОБА_1 , обсяг заподіяної мені шкоди, глибину і тривалість моральних страждань, а саме, що порушення кримінальної справи та незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, на підставі штучно створених доказів вини у вчиненні тяжкого злочину, обґрунтованих власними умовиводами оперативних працівників, слідчого та прокурора, мали тяжкі наслідки для мене, оскільки я тривалий час страждав від почуття невизначеності свого майбутнього; такий психоемоційний стан призвів до раптового непоправного погіршення здоров?я найближчої людини - мами; на усе моє майно був накладений арешт, що тривалий час позбавляло можливості розпоряджатися цим майном; а в загальному невинувата особа перебувала під слідством та судом 4 роки 8 місяців і 2 дні, - а тому компенсація завданої моральної шкоди має бути співрозмірною з урахуванням мого соціального становища, ступеня порушення моїх конституційних прав, завданих переживань через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, а також вимушених змін в організації мого життя і життя моїх близьких, та необхідності довготривалого (багаторічного) відновлення нормальних життєвих зв?язків.»

На підставі викладеного сторона позивача просила суд його позовні вимоги задовольнити та ухвалити рішення, яким стягнути з Держави Україна шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 550 000, 00 грн., як відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативну - розшукову діяльність, органів досудового розслідування та суду.

Позиція відповідача Волинської обласної прокуратури

Позиція відповідача Волинської обласної прокуратури зводиться до наступного:

«Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21.07.2025 відкрито провадження у справі № 161/14226/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Волинської обласної прокуратури про відшкодування шкоди завданої незаконними діями органу досудового слідства та прокуратури внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності (кримінальне провадження № 42019030000000018 від 19.02.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 Кримінального кодексу України).

Позовні вимоги прокуратура вважає безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Слідчим управлінням ГУНП у Волинській області проводилося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42019030000000018 за ч. 3 ст. 369 КК України за фактом пропозиції службовій особі, яка займає відповідальне становище, надати неправомірну вигоду, наданні такої вигоди за вчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує чи надає таку вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

ОСОБА_1 23.02.2019 прокурором Волинської області ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України.

Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду від 26.02.2019 підозрюваному ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді домашнього арешту, у подальшому 22.04.2019 - змінено на особисте зобов?язання (строк дії з 22.04.2019 по 25.05.2019).

Прокурором у кримінальному провадженні 24.05.2019 затверджено обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 за вказаною статтею обвинувачення, який скеровано для розгляду до Луцького міськрайонного суду Волинської області.

Так, ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що 22.02.2019, близько 12 год 50 хв, депутат Луцької міської ради, директор ПІ «Автоцентр Плюс» Ткачук Є.Є., вчиняючи злочинні дії, направлені на пропозицію та надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає відповідальне становище, перебуваючи в кафе «Флірт», яке знаходиться за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вул. Шопена, 3, умисно, протиправно надав грошові кошти начальнику відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Волинській області Мельнику С.С., у якості неправомірної вигоди в розмірі 1100 доларів США, що згідно курсу Національного банку України становить 29700 грн, за невжиття заходів правового реагування на виявлені порушення законодавства про працю в акті інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю, а саме П «Автоцентр Плюс», шляхом виключення з даного акту більшості порушень.

За результатами судового розгляду вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11.07.2022 ОСОБА_1 визнано невинуватим і виправдано у зв?язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України.

Вказаний вирок оскаржено прокурором в апеляційному порядку з підстав невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

За наслідками апеляційного розгляду ухвалою Волинського апеляційного суду від 23.02.2023 апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Луцького міськрайонного суду від 11.07.2022 щодо ОСОБА_1 - без змін.

Постановою Верховного Суду від 24.10.2023 касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а ухвалу Волинського апеляційного суду від 23.02.2023 - без зміни.

Загалом ОСОБА_1 перебував під слідством з 23.02.2019 (повідомлення про підозру) по 23.02.2023 (набрання законної сили виправдувальним вироком), всього 48 місяців.

Дії органів досудового розслідування та прокуратури під час здійснення досудового розслідування та підтримання публічного обвинувачення незаконними не визнавались, в рішеннях суду не вказано осіб, з вини яких визнано недопустимими докази.

Під час досудового розслідування та судового розгляду на майно ОСОБА_1 арешт не накладався, стосовно підозрюваного ОСОБА_1 проводились негласні слідчі (розшукові) дії.

Щодо позовних вимог до держави слід зазначити наступне.

Нормативною основою для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, є ст. 1176 ЦК України та Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон).

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно до ст. 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 3) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Згідно із постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.2005 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою маються на увазі втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров?я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках тощо.

Межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Відповідно до вимог ч.ч. 5, 6 ст. 4, ч.ч. 2, 3 ст. 13 вищезазначеного Закону, п. 17 Положення про застосування цього Закону, затвердженого спільним наказом Міністра юстиції України, Генерального прокурора України та Міністра фінансів України від 04.03.1996 № 6/5/3/41, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв?язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

У зв'язку з відсутністю чітко сформульованих критеріїв визначення розміру завданої моральної шкоди, законодавцем у певних випадках встановлено нижню межу такого розміру.

Також відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов?язковому з?ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв?язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього у заподіянні.

Обґрунтовуючи розмір відшкодування моральної шкоди позивач зазначає, що останнього безпідставно піддано кримінальному переслідуванню, за час кримінального переслідування погіршився стан здоров?я, зазнав репутаційних втрат. Усі ці обставини призвели до моральних страждань позивача.

При цьому позивачем не долучено до позову належні і допустимі докази на підтвердження причинного зв?язку між незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури та настанням вище перелічених наслідків за час перебування під слідством та судом.

Згідно п.9 вищезазначеної постанови Пленуму у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподаткованим мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі № 6-2203цс15.

До матеріалів позовної заяви не долучено доказів заподіяння позивачу моральних страждань, а розмір морального відшкодування у 550000 грн не відповідає засадам розумності та справедливості.

Велика Палата Верховного Суду у п. 90 постанови від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц вказала, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі № 6-2203цс15 та у постанові Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 466/2383/19.

Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 10.08.2022 у справі № 635/6868/16-ц.

Відповідно до позицій Верховного Суду, викладених у постанові від 22.07.2018 по справі № 158/2689/16-ц при розгляді справ даної категорії суд має спершу визначити мінімальний розмір моральної шкоди згідно з вимогами ч. 3 ст. 13 Закону, якщо ж є підстави для стягнення такої шкоди у більшому розмірі, позивач повинен обґрунтувати такий розмір відповідними мотивами та обставинами з обов?язковим посиланням на належні, допустимі та достатні докази.

Стягнення суми моральної шкоди у розмірі, більшому ніж визначений законодавством призведе до економічно необґрунтованих збитків державного бюджету.

У постанові Верховного Суду від 27.03.2019 по справі № 337/3548/16-ц суд касаційної інстанції, відмовляючи у задоволенні касаційної скарги позивача та представника ДКС України вказав, що оскільки «позивачем не надано належних та допустимих доказів завдання йому моральної шкоди у розмірі більшому, ніж передбачено законодавством до відшкодування, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відшкодування шкоди в порядку, визначеному Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду». Тобто, в даному випадку Верховний Суд врахував відсутність доказів про заподіяння позивачу моральної шкоди у розмірі більшому, ніж визначено чинним законодавством та визначив розмір морального відшкодування з розрахунку до мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом.

В той же час, докази, як того вимагає закон, яких саме додаткових зусиль для організації свого життя позивачем здійснено, та яким чином змінилось його життя, в чому саме полягали життєві зміни у зв?язку з перебуванням під слідством та судом, які б відповідали співрозмірності заявленої ним до відшкодування моральної шкоди у сумі 550000 грн, відсутні.

Посилання позивача на обставини проведення слідчо-процесуальних дій у кримінальному провадженні як на підставу для відшкодування моральної шкоди у порядку визначеному Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не заслуговують на увагу, оскільки дії, які проводилися щодо Позивача, регулювалися положеннями Кримінального процесуального кодексу України, тобто у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов?язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Під час розгляду справи № 214/6982/13 (постанова Верховного Суду від 28.11.2018) судом касаційної інстанції зазначено, що «здійснення слідчих дій у ході розслідування кримінальної справи, на що також посилаються суди в обґрунтування своїх висновків, відноситься до повноважень органів досудового розслідування згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства, тому саме лише здійснення таких заходів не може бути підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди. Такий розмір має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не має призводити до її збагачення».

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.06.2023 по справі № 686/20167/19 судом також надавалась оцінка обставинам на обґрунтування розміру моральної шкоди із урахуванням захворювання особи.

Позивач у справі № 686/20167/19 зазначав, що «незаконно перебував під слідством і судом 55 місяців 11 днів та утримувався під вартою у слідчому ізоляторі 34 місяці 24 дні, а всього 90 місяців. Під час перебування у слідчому ізоляторі захворів на тяжку хворобу, а 27 липня 2016 року йому діагностовано ЗЗТБ верхньої частини правої легені (фіброзно-вогневищний), 25 січня 2018 року ВДТБ верхньої частки правої легені (інфільтратичний), ВТБ правобічний ексудативний плеврит в Кат.5.1, Д- МБТ-, М-, К., ГО, Кат1, Ког1. Крім того, протягом усього часу перебування під вартою позивач позбавлений спілкування (довгострокових побачень) з дружиною. Зазнав негативного впливу на психоемоційний стан, надмірних хвилювань, переніс відчуття несправедливості, змушений був перебувати у судових засіданнях, очікувати результат судового провадження, шукати виходи для вирішення ситуації. Був порушений нормальний, соціальний та побутовий ритм життя. Постійні допити причиняли стрес, негативно вилинули на стан здоров'я».

Розмір моральної шкоди за незаконне кримінальне переслідування оцінена позивачем у 585055 грн (мінімальна заробітна плата 6500 грн х 90 місяців), а за спричинення невиліковної хвороби туберкульозу - 914945 гривень.

Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з рахунку Державного бюджету України в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду у сумі 1 500 000 грн та зобов?язати Державну казначейську службу України списати у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України вказані кошти.

У вищезазначеній постанові Верховний Суд надав належну правову оцінку спірним правовідносинам та назначив наступні правові висновки: «..при визначенні розміру відшкодування позивачеві моральної шкоди апеляційний суд повно та всебічно врахував фактичні обставини у справі та дійшов правильного висновку про часткове скасування рішення суду першої інстанції та зменшення розміру моральної шкоди, оскільки ОСОБА_1 перебував під слідством і судом протягом 52 місяців, а саме з 30 січня 2015 року (вручення підозри) по 29 травня 2019 року (скасування вироку), відповідно розмір морального відшкодування, який підлягає стягненню на користь позивача, складає 338 000 грн (6500 грн х 52 місяці), який згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 підлягає стягненню з Державного бюджету України.

При цьому, апеляційний суд врахував, що ОСОБА_І не довів належними і допустимими доказами причину виникнення у нього захворювання на туберкульоз, протиправність дій (бездіяльності) органу державної лади, що призвели до захворювання, і причинний зв?язок таких дій (бездіяльності) із заподіяною шкодою».

З врахуванням вищевикладеного, виходячи із системного аналізу положень ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», враховуючи закріплені у цивільному законодавстві вимоги розумності, виваженості і справедливості, касаційний суд у справі № 214/6982/13 прийшов до висновку про зменшення визначеного судом першої інстанції відшкодування моральної шкоди, розмір якого значно перевищує гарантований законодавством і не відповідає встановленим судами попередніх інстанцій обставинам справи.

Верховним Судом у постанові від 17.05.2023 по справі № 490/1838/22, частково задовольняючи касаційну скаргу сторони позивача та збільшуючи розмір морального відшкодування на 29 070 грн від мінімально визначеного, зазначено: «Вирішуючи спір та встановивши, що ОСОБА І незаконно перебувала під слідством та судом, зокрема їй було незаконно повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконно взято і утримувано під вартою, мали місце в ході кримінального провадження проведення незаконного обшуку, накладення арешту на майно, незаконне відсторонення від роботи (посади) та інші процесуальні дії, що обмежують права громадян, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивачу було заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої вона набула на підставі виправдувального вироку суду.

ОСОБА_І перебувала під слідством і судом у кримінальному провадженні № 42017150410000321 з 14 вересня 2017 року (затримано правоохоронними органами) до 28 вересня 2021 року (набрання законної сили виправдувальним вироком суду), тобто 47 місяців і 27 днів. 3 моменту набрання вироком суду законної сили будь-які обмеження прав позивача були припинені, і вона отримала можливість для відновлення попереднього стану.

Апеляційний суд, зменшуючи визначений судом першої інстанції розмір відшкодування в сумі 1 000 000 грн, правильно вказав, що такий розмір є завищеним з огляду на обставини справи зокрема тривалість перебування позивача під слідством та судом, види запобіжних заходів застосованих до ОСОБА_. Проте не можна погодитись і з визначенням розміру відшкодування моральної шкоди в мінімальному розмірі.

З урахуванням обставин справи, глибини та тривалості душевних страждань, доведеності позивачем вимушених змін у її житті, виходячи із засад розумності та справедливості, Верховний Суд дійшов висновку, що моральна шкода має бути відшкодована позивачу в розмірі 350 000 грн».

Під час розгляду Верховним Судом справи № 295/692/17, суд касаційної інстанції у постанові від 12.02.2020 прийшов до висновку про необхідність зміни рішень судів першої та апеляційної інстанцій, зменшивши позивачу суму відшкодування моральної шкоди з 294000 грн до 262400 грн, оскільки строк перебування під слідством та судом складав повних 82 місяці, а тому розмір відшкодування моральної шкоди має становити 262400 грн (3200 грн - мінімальна заробітна плата на час розгляду справи х на 82 місяці перебування під слідством і судом = 262400 грн).

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 28.10.2020 по справі № 303/3973/17.

Як передбачено абз. 2 п. 5 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України обов?язковому з?ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв?язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з?ясувати чим підтверджується факт завдання потерпілому моральних чи фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони завдані, ступінь вини заподіювача, яких моральних чи фізичних страждань зазнав потерпілий, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі він оцінює пов?язані з ними витрати та з чого при цьому виходить.

Відсутність хоча б одного зі вказаних чинників виключає цивільно-правову відповідальність.

Крім того, не відповідає вимогам закону твердження позивача, що незаконне притягнення до кримінальної відповідальності тривало упродовж чотирьох років, притягнення до кримінальної відповідальності відбулось 13.02.2019, у зв?язку з повідомленням про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

Згідно з пунктом 14 частини 1 статті 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до частини четвертої статті 532 КПК України судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій набирають законної сили з моменту їх проголошення.

Позивач перебував під слідством і судом у період з 23.02.2019 (дати повідомлення про підозру) по 23.02.2023 (набрання виправдувальним вироком законної сили) - усього 48 місяців.

До аналогічних висновків (щодо періоду перебування особи під слідством і судом) дійшов Верховний Суд у постановах від 09.02.2022 у справі № 295/692/17, від 08.12.2021 у справі № 607/25602/19.

Так, Верховний Суд вказав: «Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15- (провадження № 14-298с 18) розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред'явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.

Визначаючи строк перебування ОСОБА_1 під судом і слідством, суди першої та апеляційної інстанцій правильно вважали, що його початком є 29 травня 2006 року - день пред'явлення обвинувачення ОСОБА_1. Проте, вважаючи, що, останнім днем перебування ОСОБА_1 під слідством і судом є 21 січня 2014 року - дата постановлення ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про залишення без змін ухвали Апеляційного суду Житомирської області від 17 квітня 2013 року про закриття провадження відносно ОСОБА_1, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що правильним останнім днем є день набрання законної сили ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 17 квітня 2013 року про закриття кримінального провадження відносно нього.

Враховуючи наведене, особа перебуває під слідством чи судом до набрання законної сили судовим рішенням, яким закрито провадження, а не до завершення його перегляду судом касаційної інстанції. Суди першої та апеляційної інстанцій наведеного не врахували, дійшли помилкових висновків, що строк розгляду справи судом касаційної інстанції входить у період перебування особи під слідством та судом.

Зважаючи на встановлені порушення, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають зміні, а розмір відшкодування моральної шкоди - зменшенню. Враховуючи, що строк перебування під слідством та судом складає повних 82 місяці, розмір відшкодування моральної шкоди складає 262400 гривень».

Таким чином обраховування строку незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, який складає, на думку позивача чотири роки, вісім місяців та два дні є таким, що не ґрунтується на вимогах закону.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв?язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров?я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв?язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім?ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв?язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Водночас ст. ст. 12, 76, 81 ЦІК України передбачено, що кожна сторона зобов?язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами в цивільній справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може гуртуватися на припущеннях.

У деліктних правовідносинах юридичною підставою відповідальності, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди, є склад цивільного правопорушення.

До його елементів належать протиправна поведінка завдавача шкоди, настання шкоди, причинно-наслідковий зв?язок між шкодою та протиправною поведінкою завдавача шкоди, вина останнього.

Саме на позивача у деліктних правовідносинах покладається обов?язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач має довести відсутність своєї вини у спричиненні шкоди потерпілому (позивачу).

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Позивачем у позові необґрунтовано факту спричинення моральної шкоди, не наведено фактичних даних, які б обґрунтовували причинний зв?язок між поведінкою відповідачів та заподіяною шкодою.

Між неправомірними діями органів слідства, прокуратури та заподіяною шкодою повинен бути встановлений причинно-наслідковий зв?язок.

Викладення позивачем обставин із свого життя без належного підтвердження доказами не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, адже згідно вимог ст. ст. 76-80 ЦПК України, докази повинні відповідати визначеним у цих статтях критеріям і свідчити у їх сукупності про наявність таких підстав.

З урахуванням викладеного, зазначені обставини не можуть бути належною правовою підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди у сумі 550000 грн, розмір якої не обґрунтований, безпідставно завищений та не підтверджується належними і допустимими доказами.

Таким чином, докази про заподіяння позивачу моральних страждань відсутні.»

З цих підстав вважають позов таким, що не підлягає до задоволення.

Позиція відповідача Державної казначейської служби України

Позиція відповідача Державної казначейської служби України зводиться до наступного:

«Згідно з вимогами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» передбачено загальнодержавні видатки на відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду відшкодовується на підставі статті 1176 Цивільного кодексу України та Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до загальних норм цивільно-правової відповідальності при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність дій, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього. Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення унеможливлює стягнення шкоди.

Стаття 1176 Цивільного кодексу України є спеціальною і передбачає, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Проте ця норма не заперечує обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення моральної шкоди з державного бюджету.

Положеннями статей 1 та 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено випадки, у яких надано право на відшкодування шкоди, завданої громадянинові, в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом.

Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Тобто чітко вказані правові підстави відшкодування шкоди, визначальною ознакою яких є незаконність.

Статтею 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановлення судом виправдувального вироку, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпання можливостей їх отримати, закриття справи про адміністративне правопорушення.

Казначейство звертає увагу суду, що у матеріалах справи відсутні обов'язкові елементи складу цивільного правопорушення - наявність шкоди, протиправність (незаконність) дій, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.

Згідно з п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі - Постанова № 4) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Факт заподіяння Позивачу моральної шкоди не підтверджено жодними документами чи іншими доказами, які б свідчили про характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), характер немайнових втрат (їх тривалість, можливість відновлення тощо), стан здоров'я, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

ОСОБА_1 на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди до позовної заяви долучив копії документів про хворобу матері. Однак, докази погіршення стану здоров'я ОСОБА_3 саме внаслідок кримінального провадження щодо сина відсутні. Казначейство звертає увагу суду, що на момент здійснення кримінального провадження матір Позивача була особою пенсійного віку. Даний факт може свідчити про погіршення стану здоров'я внаслідок вікових змін.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу чи його посадових чи службових осіб. При цьому факт неправомірності (незаконності) прийняття неправомірного рішення, вчинення дії чи бездіяльності органу державної влади, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку.

Позивачем не надано належних доказів, які б свідчили про незаконність чи протиправність дій працівників Волинської обласної прокуратури.

Казначейство звертає увагу суду, що вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11.07.2022, ухвали Волинського апеляційного суду від 23.02.2023 та Верховного Суду від 24.10.2023 у справі № 161/9474/19, які долучені Позивачем до позову як докази, не є рішеннями, які б свідчили про незаконність чи протиправність дій працівників прокуратури та поліції.

Чинним законодавством України органам досудового слідства та прокуратури надаються певні повноваження для виконання покладених на них завдань, в тому числі проведення слідчих (розшукових) дій, спрямованих на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Підставами для проведення слідчої (розшукової) дії є наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення її мети (розділ ІІІ КПК України). Як вбачається з матеріалів справи, процесуальні дії працівників правоохоронних органів не виходили за межі чинного законодавства України.

Причинно-наслідковий зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. В деліктних правовідносинах обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою покладається на позивача. Позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки заподіювача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Зазначене вище також викладене у постановах Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 640/3837/17 та від 29.08.2018 у справі № 686/16161/16-ц.

Докази причинно-наслідкового зв'язку між зазначеними у позовній заяві моральними стражданнями Позивача та діями працівників правоохоронних органів під час виконання ними передбачених законодавством повноважень у матеріалах справи відсутні.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року № 203/3541/15-ц, при визначенні розміру мінімальної заробітної плати для розрахунку розміру моральної шкоди, за основу береться розмір мінімальної заробітної плати, який визначений станом на день присудження моральної шкоди.

Позивач, обґрунтовуючи розмір моральної шкоди, вказує, що він перебував під судом і слідством з 15.02.2019 по 24.10.2023 тобто 4 роки, 8 місяців, 2 дні або 56 місяців і 2 дні. Казначейство не погоджується з розрахунками Позивача зважаючи на наступне.

Верховний Суд неодноразово вказував, що важливим при обчисленні розміру відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним кримінальним переслідуванням, є початок строку перебування особи під слідством і судом та його закінчення, який починається з часу пред'явлення обвинувачення і закінчується датою набрання виправдувальним вироком законної сили (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, постанови Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 615/1947/15-ц, від 14 квітня 2021 року в справі № 520/14448/18, від 11 серпня 2021 року у справі № 761/20935/19, від 06 липня 2022 року у справі № 947/7449/20-ц).

Строк розгляду справи судом касаційної інстанції не входить у період перебування особи під слідством та судом. Такий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 95/692/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20, від 19 жовтня 2022 року у справі № 947/3673/20.

Позовна заява не містить інформації про дату повідомлення про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 369 Кримінального кодексу України, внесеного до ЄДР за № 42019030000000018 від 19.02.2019. Проте, 29.07.2025 у судовому засіданні у справі № 161/14226/25 представник Позивача адвокат Полячук С.І. вказав, що такою датою є 22.02.2019.

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11.07.2022 Позивача визнано невинним в пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 23.02.2023, за результатами розгляду апеляційної скарги прокурора, зазначений вище вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області залишено без зміни.

Ухвалою Верховного Суду від 24.10.2023 ухвалу Волинського апеляційного суду від 23.02.2023 залишено без змін.

Враховуючи вищевикладене, Позивач допустив помилку у визначенні періоду його перебування під слідством і судом. Загалом ОСОБА_1 перебував під слідством і судом з 22.02.2019 (дати повідомлення про підозру) по 23.02.2023 (дати набрання законної сили виправдувальним вироком суду) - всього 48 місяців та 1 день.

Позивач при обрахунку застосовує мінімальний розмір заробітної плати у розмірі 8 000,00 грн, посилаючись на Закон України “Про Державний бюджет України на 2025 рік». Казначейство звертає увагу суду, що статтями 7, 8 Закону України “Про державний бюджет України на 2025 рік» окремо визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600,00 грн.

ОСОБА_1 просить стягнути з Державного бюджету України на свою користь моральну шкоду, завдану внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності у розмірі 550000,00 грн, вважаючи, що розмір завданої йому моральної шкоди є значно більший ніж той мінімум, який передбачено Законом.

Пункт 9 Постанови № 4 вказує, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Згідно з пунктом 27 постанови Пленуму Верховного суду України “Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 № 1, при визначенні розміру моральної шкоди судам слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності. При цьому визначений розмір грошового відшкодування має бути співмірний із заподіяною шкодою.

Виходячи з зазначених вище приписів законодавства про відшкодування шкоди, розмір відшкодування шкоди має бути не більш ніж достатнім для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи і не повинен призводити до збагачення позивача за рахунок Держави.

Визначений Позивачем розмір моральної шкоди є завищеним та таким, що не узгоджується з вимогами розумності, виваженості і справедливості.

Позивач у позовній заяві просить: “... 2. Стягнути з Держави Україна шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку на користь Позивача - ОСОБА_1 550000 (п'ятсот п'ятдесят тисяч) гривень як відшкодування моральної шкоди ...».

Казначейство не погоджується з обраним Позивачем способом захисту порушеного права, мотивуючи наступним.

Велика Палата Верховного Суду за результатами розгляду справи № 910/23967/16 дійшла висновку, що резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомості про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, однак не в резолютивній частині рішення.

Помилковість формулювання зазначених вище позовних вимог також підтверджується судовою практикою, зокрема відповідні висновки викладенні в постановах Верховного Суду від 07.12.2022 у справі № 461/9982/19, від 15.03.2023 у справі № 591/7146/20, від 13.09.2023 у справі № 501/85/22, від 04.10.2023 у справі № 757/5351/21-ц, від 18.10.2023 у справі № 127/1407/22. Згідно з вищевказаними рішеннями помилковими є рішення судів в частині визначення таких способів відшкодування шкоди, як “стягнення шляхом безспірного списання коштів Казначейством з єдиного казначейського рахунку» або “стягнення коштів через Казначейство.»

Зазначені у позовній заяві кошти можуть бути стягнуті з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.»

З цих підстав вважають позов таким, що не підлягає до задоволення.

Сторона позивача скористалася правом подання відповіді на відзив відповідачів у якому звернула увагу суду на безпідставність доводів сторони відповідачів викладених у відзивах на позовну заяву.

Рух справи в суді

Ухвалою судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 липня 2025 року провадження у справі відкрито у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Протокольною ухвалою від 22 вересня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.

12 листопада 2025 судом оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення вступна та резолютивна частини, якого були проголошені 24 листопада 2025 року.

Доводи сторони позивача у судовому засіданні

Сторона позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві та просила їх задовольнити повністю.

Доводи сторони відповідача Волинської обласної прокуратури у судовому засіданні

Волинська обласна прокуратура в судових засіданнях просила в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Крім того в судовому засіданні 12 листопада 2025 року на запитання суду щодо стислого викладу позиції Волинської обласної прокуратури в контексті не визнання позовних вимог представник зазначила, що Волинська обласна прокуратура заперечує позовні вимоги з тих підстав що:

1) позивач не довів належними та допустимими доказами завдання йому моральної шкоди;

2) період, за який позивач просить таку моральну шкоду стягнути не ґрунтується на нормах чинного законодавства, зокрема прокуратура вважає, що можливість стягнення моральної шкоди у аналогічних справах обмежується періодом з дня пред'явлення особі підозри та датою набрання вироком суду законної сили тобто датою закінчення розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

З наведених вище обґрунтувань сторона відповідача, Волинська обласна прокуратура, просила суд в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі

Доводи сторони відповідача Державної казначейської служби України у судовому засіданні

Державна казначейська служба України в судових засіданнях просила в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Крім того в судовому засіданні 12 листопада 2025 року на запитання суду щодо стислого викладу позиції Державної казначейської служби України в контексті не визнання позовних вимог представник зазначила, що Державна казначейська служба України заперечує позовні вимоги з тих підстав що:

1) позивач не довів належними та допустимими доказами завдання йому моральної шкоди;

2) позивачем не вірно визначено порядок стягнення моральної шкоди, зокрема, Державна казначейська служба України заперечує ту обставину, що у разі задоволення позовних вимог ОСОБА_1 кошти мають бути стягнуті шляхом їх безспірного списання з єдиного казначейського рахунку, а кошти мають стягуватися з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України.

З наведених вище обґрунтувань сторона відповідача, Державної казначейської служби України, просила суд в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі

Встановлені судом обставини та суть спірних правовідносин

Судом встановлено, що з 15 лютого по 22 лютого 2019 року проводилось досудове розслідування за фактом можливого вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України.

23 лютого 2019 року ОСОБА_1 керівником регіональної прокуратури Швидким В. В., повідомлено про те, що він підозрюється у пропозиції службовій особі, яка займає відповідальне становище, надати неправомірну вигоду, наданні такої вигоди за не вчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує чи надає таку вигоду, а також в інтересах третьої особи, будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України (а.с.190 - 191).

Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 лютого 2025 року до підозрюваного ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком на 2 місяці до 24 квітня 2019 року та покладено ряд обов'язків (а.с. 195).

Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 лютого 2019 року на майно, яке належить ОСОБА_1 на праві приватної власності накладено арешт із забороною його відчуження (а.с. 196).

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 липня 2022 року було визнано невинним ОСОБА_1 в пред'явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінальних правопорушень (злочину), передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України та по суду виправдано, за недоведеністю у вчиненні ним даного кримінального правопорушення (злочину) на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України.

Запобіжний захід застосований щодо ОСОБА_1 у вигляді особистого зобов'язання скасовано.

Вирішено питання щодо речових доказів та арешту майна (а.с. 16 - 36).

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - заступника начальника відділу Волинської обласної прокуратури Гуцуляка Т.Ю. залишено без задоволення, а вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 липня 2022 року стосовно ОСОБА_1 без змін (а.с. 37 - 48).

Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 24 жовтня 2023 року ухвалу Волинського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни, а касаційну скаргу прокурора без задоволення (а.с. 49-55).

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди і відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Згідно з пунктом 1 статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає зокрема у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Частинами п'ятою, шостою статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до частин другої, третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Зазначене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Подібних висновків дійшов Верховний Суду у постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 352/2255/19 (провадження № 61-11055св20).

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка суду доводів сторін по справі

1.Щодо доводів сторони відповідача, Волинської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, про недоведеність належними та допустимими доказами завдання ОСОБА_1 моральної шкоди.

Заперечуючи позовні вимоги у цій частині сторона відповідача, Волинська обласна прокуратура, Державна казначейська служба України вказує, що дії органів досудового розслідування та прокуратури під час здійснення досудового розслідування та підтримання публічного обвинувачення незаконними не визнавались, в рішеннях суду не вказано осіб, з вини яких визнано недопустимими докази.

В той же час, у своєму позові позивач не наводить конкретні підстави, які надають йому право на звернення із позовом про відшкодування шкоди завданої органом досудового розслідування, прокуратури та суду, однак зі змісту позову вбачається що підставою для пред'явлення позову є п. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а саме: «постановлення виправдувального вироку суду».

Тобто сторона відповідача фактично пов'язує виникнення права на відшкодування моральної шкоди із тим, що саме рішенням суду має бути встановлено незаконність дій органів досудового розслідування при здійсненні ними кримінального переслідування особи, що відповідно і може тягнути за собою відшкодування моральної шкоди.

Суд вважає такі висновки помилковими.

Суд враховує, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування необхідно виходити із презумпції спричинення моральної шкоди позивачу відповідачем та обов'язку саме відповідача спростувати таку презумпцію. У контексті визнання ЄСПЛ існування спростовної презумпції завдання моральної шкоди прикладом може слугувати, зокрема, рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Svanov v. Ukraine), заява № 40450/04, де ЄСПЛ послався на своє рішення від 15 січня 2009 року у справі «Бурдов проти Росії» (№ 2) (Burdov v. Russia (no. 2), заява № 33509/04, у якому зазначив таке: «Існує обґрунтована й водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди». Аналогічна позиція викладена і у рішенні від 27 липня 2004 року у справі «Ромашов проти України» (Romashov v. Ukraine), заява № 67534/01, де ЄСПЛ указав, що моральна шкода завдана самим фактом порушення з боку державного органу.

Так у даній справі таким фактом порушення з боку державного органу слід вважати сам факт кримінального переслідування ОСОБА_1 результатом, якого був виправдувальний вирок суду, який набрав законної сили.

Крім того суд звертає увагу на те, що у цій справі завдана позивачу моральна шкода полягає у спричиненні йому моральних страждань, внаслідок обмеження його конституційних прав; порушення нормальних соціальних зв'язків, через необхідність брати участь у слідчих діях як обвинуваченого; звертатись за отриманням правової допомоги, для реалізації права на захист; перебуванням під слідством за обвинуваченням у вчиненні злочину, що негативно вплинуло на його репутацію; ускладнення відносин між знайомими, колегами по роботі та родичами; обмеження завдані обранням відносно нього запобіжного заходу, при подальшому виправдані ОСОБА_1 судом.

Слід також зазначити, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 тривало загалом 3 роки (48 місяців) та в подальшому ОСОБА_1 визнано не винним у пред'явленому обвинуваченні через недоведенність вчинення ним кримінального правопорушення (злочину), що є реабілітуючою підставою. Протягом всього цього часу ОСОБА_1 , як стороні захисту необхідно було вживати заходів направлених на доведення своєї невинуватості, оплачувати послуги адвокатів, зазнавати певних обмежень звичайного життя, що саме по собі свідчить, про наявність завданої моральної шкоди.

Отже, виходячи із вищевказаного суд констатує, що сам по собі факт наявності зі сторони Держави через відповідні слідчі органи кримінального переслідування особи із подальшим її виправданням свідчить про наявність у неї права на стягнення моральної шкоди.

Іншими словами людина не зобов'язана доводити, протиправність дій слідчих органів у разі постановлення щодо неї рішення, яким таку люди виправдано з реабілітуючих підстав, оскільки сам по собі факт кримінального переслідування такої людини та подальше її виправдання свідчить про незаконність такого переслідування.

2.Щодо доводів сторони відповідача, Волинської обласної прокуратури, про те, що період, за який позивач просить таку моральну шкоду стягнути не ґрунтується на нормах чинного законодавства, зокрема прокуратура вважає, що можливість стягнення моральної шкоди у аналогічних справах обмежується періодом з дня пред'явлення особі підозри та датою набрання вироком суду законної сили тобто датою закінчення розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Суд із такими доводами погоджується на підставі наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 532 КПК України судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій набирають законної сили з моменту їх проголошення.

Тобто, особа перебуває під слідством чи судом до набрання законної сили судовим рішенням, яким завершено розгляд справи, а не до завершення його перегляду судом касаційної інстанції. Отже строк розгляду справи судом касаційної інстанції не входить у період перебування особи під слідством та судом.

Крім того в пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі №1-15/99 зазначено що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

Таким чином, період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований за час, починаючи з моменту вручення особі письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання остаточного рішення суду у справі законної сили.

Виходячи із вищевказаного періодом перебування ОСОБА_1 під слідством та судом є період з 23 лютого 2019 року, дати вручення ОСОБА_1 підозри, по 23 лютого 2023 року дати ухвали Волинського апеляційного суду, яким залишено без змін виправдувальний вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 липня 2022 року відносно ОСОБА_1 .

Крім того з вищевказаних підстав суд вважає необґрунтованими твердження позивача щодо необхідності початку обрахунку суми моральної шкоди з 19 лютого 2019 року, дати початку щодо нього оперативно-технічних заходів, якими було обмежено його конституційні права та в подальшому його затримання.

3.Щодо доводів сторони відповідача Державної казначейської служби України про те, що позивачем не вірно визначено порядок стягнення моральної шкоди, зокрема, Державна казначейська служба України заперечує ту обставину, що у разі задоволення позовних вимог ОСОБА_1 кошти мають бути стягнуті шляхом їх безспірного списання з єдиного казначейського рахунку, а кошти мають стягуватися з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Із такими доводами суд погоджується на підставі наступного.

Так, позивач просить суд стягнути моральну шкоду на його користь з Держави Україна шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку в розмірі 550 000,00 грн.

Відповідно до п. 23 - 1 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України єдиний казначейський рахунок це рахунок, відкритий центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (далі - Казначейство України), у Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України, на якому консолідуються кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування, кошти інших клієнтів, які відповідно до законодавства знаходяться на казначейському обслуговуванні (включаючи кошти, зараховані на єдиний рахунок).

Тобто заявляючи у такому вигляді позовну вимогу сторона позивача просить суд стягнути моральну шкоду з конкретного рахунку органу державної влади, що представляє інтереси держави в даних спірних правовідносинах.

В той же час Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 жовтня 2023 року в справі № 686/7081/21 звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною в справі певний орган.

Держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України). Це правило стосується як договірної, так і позадоговірної відповідальності держави. З огляду на те, що саме держава наділяє її органи майном, зокрема коштами, ці органи не мають власного майна. Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі незалежно від того, на якому казначейському рахунку вони обліковуються. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати цих коштів є Держава Україна. Тому як у спорі щодо відшкодування завданої державою шкоди у грошовому еквіваленті, так і в спорі щодо прострочення виконання обов'язку з виплати такого відшкодування, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у судовому рішенні, суд стягує відповідні суми саме з Державного бюджету України, а не з конкретних рахунків органу державної влади, що представляє інтереси держави в спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі № 910/23967/16, від 22 вересня 2022 року в справі № 462/5368/16-ц, від 12 липня 2023 року в справі № 757/31372/18-ц).

Враховуючи вказане вимога про стягнення моральної шкоду на користь позивача з Держави Україна шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку 550 000,00 грн. в такому вигляді до задоволення не підлягає.

Разом з тим положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода. Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).

Отже позовні вимоги позивача в цій частині підлягають до задоволення з врахуванням висновків суду наведених вище.

4.Щодо доводів сторони відповідача Державної казначейської служби України, що статтями 7, 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» окремо визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600,00 грн., а отже при обрахунку моральної шкоди слід застосовувати саме цю величину.

Такі доводи суд відхиляє.

У статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» зазначено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Зазначена норма містить мінімальну гарантію потерпілій особі гарантований державою мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який повинні визначити суди у будь-якому випадку. Визначення мінімального розміру моральної шкоди свідчить про неможливість спору щодо її розміру, якщо потерпілою особою заявлено позовну заяву про відшкодування моральної шкоди саме в такому розмірі, а відтак і неможливість оцінки будь-яких доказів, що впливають на її розмір.

У справі, що розглядається, відповідач Державна казначейська служба України серед іншого оспорює розмір мінімальної заробітної плати, яку необхідно враховувати під час розрахунку відшкодування моральної шкоди.

Моральна шкода у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України та статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відшкодовується особі, щодо якої допущено передбачені статтею 1 цього Закону дії, без встановлення вини органу, що відповідає за відшкодування такої шкоди. Факт спричинення моральної шкоди, як і її розмір, що перевищує мінімально встановлений законом, підлягають встановленню та доведенню під час розгляду відповідної вимоги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 686/23731/15-ц, яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд під час вирішення цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, починаючи з часу пред'явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Такі висновки підтверджені сталою практикою Верховного Суду, зокрема в постановах від 16 січня 2025 року в справі № 607/21506/23, від 24 грудня 2024 року в справі № 740/6706/23, від 11 грудня 2024 року в справі № 740/463/22 та інших.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено з 01 січня 2025 року мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі 8000,00 грн.

Визначено, що розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму, зазначеного в абзаці дев'ятому статті 7 цього Закону (1 600 грн.).

Відповідно до статті 3 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон про оплату праці) мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.

До такого визначення поняття «мінімальна заробітна плата» відсилає стаття 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки іншого тлумачення наведеного терміну законодавство не містить.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Важливою складовою принципу верховенства права є принцип правової визначеності.

Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) у Доповіді про правовладдя, ухваленій на її 86-му пленарному засіданні, що відбулося 25-26 березня 2011 року, зазначила, що правова визначеність у державі, яка керується верховенством права, зокрема, передбачає, що текст закону має бути легкодоступним; закони мають бути застосовані у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю; юридичні норми мають бути чіткі і точні; держава повинна дотримуватись взятих на себе певних зобов'язань, виконувати покладені на неї певні функції чи виголошені нею перед людьми певні обіцянки (поняття «законних очікувань»).

Призначення цього принципу у сфері відносин між людиною і публічною владою - забезпечити юридичну безпеку особи, підтримати стабільність правовідносин між людиною й державою, гарантувати певність її юридичного становища, передбачуваність правових наслідків своєї поведінки, охорону та захист правомірних очікувань і, зрештою, її довіру до держави.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність, тому в цій справі сторони повинні мати право очікувати, що в контексті статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» застосовуються положення статті 3 Закону про оплату праці щодо визначення поняття «мінімальна заробітна плата». Інакше тлумачення суперечитиме принципу правової визначеності.

У порядку реалізації статті 3 Закону України «Про оплату праці», статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі з 01 січня 2025 року 8000,00 грн.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), визнавши окремі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» такими‚ що не відповідають Конституції України‚ встановив, що зі змісту положень Конституції України та Бюджетного кодексу України вбачається‚ що закон про Державний бюджет України як правовий акт має особливий предмет регулювання‚ відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби‚ тому цим законом не можуть вноситися зміни‚ зупинятися дія чинних законів України‚ а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин‚ що є предметом інших законів України.

У Рішенні від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 Конституційний Суд України визначив, що «законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин 2 це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони».

Оскільки статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом та змін до цієї статті законодавець не вносив, відсутні підстави для висновку, що суд під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» має керуватися розрахунковою величиною для обчислення виплат за рішеннями суду, а не встановленим Законом про держбюджет розміром мінімальної заробітної плати.

5.Щодо доводів позивача, що моральна шкода йому повинна відшкодовуватись понад гарантований мінімальний розмір

Суд відхиляє такі доводи ОСОБА_1 .

Обґрунтовуючи розмір моральної шкоди понад її гарантований мінімальний розмір, позивач в позовній заяві вказує на вимушені зміни особи у його виробничих стосунках, проте не наводить жодного обґрунтування та не надає жодного належного та допустимого доказу того, яким саме чином такі зміни вплинули на його виробничі стосунки, щоб розмір моральної шкоди слід було визначити понад гарантовано встановлений законодавством розмір.

Крім того посилаючись на ту обставину, що деталі затримання ОСОБА_1 були доведені до ЗМІ працівниками УСБУ чи прокуратури, позивач не надає жодного доказу цього тобто, що саме працівники УСБУ чи прокуратури такі відомості надали ЗМІ.

Щодо обмеження конституційних прав ОСОБА_1 до пред'явлення йому підозри то суд виходить із того, що такі заходи хоч і вчинялися, проте вони носили характер негласних слідчих дій, а отже особа не могла нести моральних страждань не знаючи про такі заходи, подальше ж їх дослідження в суді, хоч і мало свій негативно-моральний вплив на ОСОБА_1 проте такий вплив охоплюється саме періодом відшкодування моральної шкоди визначеним на підставі Рішення Конституційного Суду України від 27.10.1999 року у справі №1-15/99.

Посилання сторони позивача на неналежну поведінку працівників оперативного підрозділу при затриманні ОСОБА_1 22 лютого 2019 року, не були доведені жодним належним та допустимим доказом, а отже суд їх відхиляє.

Щодо тверджень позивача, що внаслідок дій правоохоронних органів у його матері погіршилось здоров'я, внаслідок чого вона померла, суд вважає їх такими, що не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, оскільки самі по собі Довідка до акту огляду МСЕК та висновок ЛКК не свідчать про наявність взаємозв'язку із кримінальним переслідуванням ОСОБА_1 правоохоронними органами та станом здоров'я його матері, такі матеріали свідчать виключно про погіршення стану здоров'я ОСОБА_3 .

Висновки суду за результатом розгляду позовних вимог

Надавши оцінку доводам сторін, оцінивши наявні в матеріалах справи докази суд, з врахуванням доводів наведених вище, робить висновок, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Волинської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди підлягають до часткового задоволення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди слід задовольнити частково та стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду завдану незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства і прокуратури за період перебування ОСОБА_1 під слідством та судом з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2023 року тобто 48 місяців виходячи із розміру мінімальної заробітної плати встановленої статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», а саме установленою мінімальною заробітною платою у місячному розмірі з 01 січня 2025 року в сумі 8000,00 грн.

Керуючись ст. 265 ЦПК України суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Волинської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури, - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 384 000 грн компенсації моральної шкоди завданої незаконними діями органів, що досудового слідства і прокуратури.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивачем у справі є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідачами у справі є:

1) Волинська обласна прокуратура, ЄДРПОУ 02909915, 43025, м. Луцьк, вул. Винниченка, 15;

2) Державна казначейська служба України, ЄДРПОУ 37567646, 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6;

Повне рішення складено та підписано 02 грудня 2025 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Олександр ГРИНЬ

Попередній документ

132264102

Наступний документ

132264104

Інформація про рішення:

№ рішення:	132264103
№ справи:	161/14226/25
Дата рішення:	24.11.2025
Дата публікації:	04.12.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Цивільне
Суд:	Луцький міськрайонний суд Волинської області
Категорія справи:	Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто: рішення набрало законної сили (24.11.2025)
Дата надходження:	16.07.2025
Предмет позову:	відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів,що здійснють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства і прокуратури

Розклад засідань:

Минулі засідання (5)

29.07.2025 11:10	Луцький міськрайонний суд Волинської області
22.09.2025 11:30	Луцький міськрайонний суд Волинської області
09.10.2025 11:15	Луцький міськрайонний суд Волинської області
12.11.2025 10:40	Луцький міськрайонний суд Волинської області
24.11.2025 11:50	Луцький міськрайонний суд Волинської області

Запланованих засідань немає

Учасники справи:

головуючий суддя:

ГРИНЬ ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ

суддя-доповідач:

ГРИНЬ ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ

відповідач:

Волинська обласна прокуратура

Державна казначейська служба України

позивач:

Ткачук Євгеній Євгенович