Справа №442/7287/25
02 грудня 2025 року місто Львів
Галицький районний суд міста Львова у складі:
головуючого судді Стрельбицького В.В.,
за участю секретаря судового засідання Герман М.І.,
позивача (в режимі відеоконференції) Петросяна Т.С,,
представника позивача Богуша І.М.,
представника відповідача Бути Н.І.,
представника відповідача Копко І.В.,
перекладача Месропяна А.У.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові справу за адміністративним позовом
ОСОБА_1
(місце перебування:
Волинський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства,
які незаконно перебувають в Україні ДМС України,
адреса: АДРЕСА_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ),
в інтересах якого діє адвокат Богуш Ігор Михайлович
(79495, м. Львів - Винники, вул. 500-річчя Січі, 7; РНОКПП: НОМЕР_1 ),
до
Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби
(79007, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 11; ЄДРПОУ: 37831493),
Управління Служби безпеки України у Львівській області
(79011, м. Львів, вул. Вітовського, 55 ЄДРПОУ: 20001591)
про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та скасування рішення про примусове видворення,
встановив:
I. Позиції сторін та учасників справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі
Адвокат Богуш Ігор Михайлович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області з адміністративним позовом у якому просить скасувати постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП прийняту Західним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби та скасувати рішення про примусове видворення ОСОБА_1 , прийняте Управлінням Служби безпеки України у Львівській області.
В обґрунтування позову покликається на те, що громадянин Республіки Вірменія ОСОБА_1 відбув покарання за вироком Галицького районного суду м. Львова у справі 461/8314/21 у виді позбавлення волі строком на 4 роки в ДУ «Дрогобицька ВК (№40)». Відразу після відбуття покарання, 23.09.2025 року при виході з колонії останній був затриманий працівниками міграційної служби та УСБУ у Львівській області, після чого на нього було складено протокол про адміністративне правопорушення передбачене ч. 2 ст. 203 КУпАП, винесено постанову про накладення адміністративного стягнення та ухвалено рішення про примусове видворення, після чого подано адміністративний позов до Дрогобицького районного суду Львівської області про прийняття рішення про його затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України.
В обґрунтування заявлених вимог у наведеному позові Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби посилається, зокрема на те, що ОСОБА_1 прибув на територію України 17.03.2021 та до цього часу її межі не залишав. Водночас, підтверджуючи, що з 21.09.2021 по 23.09.2025 ОСОБА_1 перебував у місцях позбавлення волі, а тому у нього була відсутня фактична фізична та реальна можливість покинути межі України, тобто перевищення строку скоєно відповідачем неумисно.
Таким чином, позивач по незалежних від нього причин неумисно перевищив встановлений строк перебування в Україні більш як на 30 днів. Так само, Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби не зазначило день виявлення триваючого правопорушення, що позбавляє можливості оцінити питання своєчасності накладення адміністративного стягнення.
Також, зазначає, що рішення Управління Служби безпеки України у Львівській області передчасне, необґрунтоване, належним чином не вмотивоване, є таким, що передбачає надмірне втручання в конституційні та конвенційні права та інтереси іноземного громадянина.
Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24.09.2025 адміністративний позов скеровано до Львівського окружного адміністративного суду за підсудністю.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 27.10.2025 адміністративну справу передано до Галицького районного суду м. Львова за підсудністю.
Відповідно до ч. 2 ст. 30 КАС України, адміністративна справа, передана з одного адміністративного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 29 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження адміністративним судом, до якого вона надіслана.
Ухвалою суду від 24.11.2025 відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами розгляду окремих категорій адміністративних справ, відповідно до параграфу 2 Глави 11 КАС України.
В судовому засіданні позивач та його представник, кожний окремо, заявлені вимоги підтримали, з підстав наведених у ньому.
В судовому засіданні представник Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби, заперечила проти задоволення позовних вимог, з підстав викладених у відзиві наявному у матеріалах справи.
Представник Управління Служби безпеки України у Львівській області в судовому засіданні заперечила проти задоволення позовних вимог, з мотивів їх необґрунтованості, а також підтримала відзив.
II. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази, оцінка доводів учасників справи, норми права та мотиви їх застосування та незастосування
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Статтею 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно статті 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначаються Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (далі - Закон № 3773), а також міжнародними нормами.
Частиною першою, третьою статті 3 Закону № 3773 визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України визначено статтею 4 Закону № 3773.
Положеннями частини 1 статті 4 Закону № 3773 визначено, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Згідно ч. 16 ст. 4 Закону № 3773, іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.
Відповідно до статті 9 Закону № 3773, іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку. Іноземці та особи без громадянства під час проходження прикордонного контролю у пунктах пропуску через державний кордон зобов'язані подати свої біометричні дані для їх фіксації. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Суд, дослідивши наявні у справі документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, виходить з наступних доводів та мотивів.
Як встановлено із матеріалів справи, позивач проживає на території України без документів на право проживання (перебування).
Згідно довідки про звільнення серії ЛЬВ №24563, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відбував покарання в ДУ «Дрогобицька виправна колонія (№40)» на підставі вироків Галицького районного суду м. Львова від 22.12.2021 за ч. 2 ст. 186 КК України у виді 4 років позбавлення волі та від 28.07.2022 за ч. 1 ст. 186 КК України, ч. 4 ст. 70 КК України до 4 років позбавлення волі з 23.09.2021 по 23.09.2025.
Згідно повідомлення про дату звільнення з державної установи «Дрогобицька виправна колонія (№40)», іноземець ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільняється 23.09.2025 року.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ПР МЛВ №003164 від 23.09.2025, 23.09.2025 о 11 годині 35 хвилин за адресою: АДРЕСА_2 , був виявлений Республіки Вірменія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, за що передбачена відповідальність за ч. 2 ст. 203 КУпАП.
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону № 3773, іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, а також порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України регламентує Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі Закон № 3773).
Відповідно до ст. 1 Угоди між КМУ та Урядом Республіки Вірменія про безвізові поїздки громадян, затвердженого постановою КМУ №12 від 10.01.2002, громадяни держави однієї Сторони, незалежно від місця постійного проживання, можуть в'їжджати, виїжджати, прямувати транзитом та перебувати на території держави іншої Сторони без віз з дотриманням правил перебування і реєстрації, що діють в цій державі, по документах, зазначених у Додатку до цієї Угоди.
Згідно пп. 2 п. 2 Порядку продовження строку перебування та тимчасового проживання, продовження та скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою КМУ від 15.02.2012 № 150, іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території, зокрема, не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено законодавством та міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС.
Відповідно до п. 2.2. Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення Державною міграційною службою України, затвердженої наказом МВС України 28.08.2013 № 825, протокол про правопорушення (у разі його оформлення) складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, на бланку, який містить серію та номер, наскрізну нумерацію в межах відповідного органу ДМС, у двох примірниках, один з яких під підпис вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності; викладається державною мовою; заповнюється розбірливим почерком або за допомогою друкованих засобів.
Після заповнення за допомогою друкованих засобів протокол про правопорушення надається уповноваженою посадовою особою, яка його заповнювала, особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, для перевірки правильності внесених до нього відомостей. У разі виявлення у протоколі про правопорушення помилок уповноважена посадова особа, яка його заповнювала, вносить до нього відповідні виправлення.
Після перевірки внесених до протоколу про правопорушення відомостей особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, підтверджує правильність таких відомостей власним підписом.
Згідно п. 3.6. цієї ж Інструкції, справа про адміністративне правопорушення розглядається у присутності особи, стосовно якої складено протокол про правопорушення, або її законного представника (адвоката), перекладача (у разі їх наявності).
Так, відповідно до ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Частиною 2 статті 277 КУпАП встановлено, що справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 203 розглядаються протягом доби.
За ч. 2 ст. 203 КУпАП передбачена відповідальність за перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, а так само проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, за недійсними документами чи документами, термін дії яких закінчився.
Постановою про накладення адміністративного стягнення серії ПН МЛВ №003161, за ч. 2 ст. 203 КУпАП на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 5100 грн.
Незважаючи на вищенаведені норми закону та те, що порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства документів на тимчасове або постійне проживання несе імперативний характер, доводи представника позивача, викладені ним у позовні заяві, жодним чином не звільняють його довірителя від відповідальності та не спростовують обставин, викладених в оскаржуваній постанові. Стороною позивача не було надано належних та допустимих доказів, які б спростовували обставини викладені в оскаржуваному рішенні.
Зокрема, матеріали справи не містять жодного звернення позивача до органів Державної міграційної служби України щодо вирішення питання оформлення ним документів на постійне проживання в Україні та до відповідних дипломатичних установ.
Більше того, в ході розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 порушив вищезазначені положення чинного законодавства ще до затримання в межах кримінального провадження. Отже, доводи представника позивача про те, що ОСОБА_1 перебував у місцях позбавлення волі, а тому у нього була відсутня фактична фізична та реальна можливість покинути межі України, тобто перевищення строку скоєно відповідачем неумисно, є надуманим та безпідставними.
Фактично наведені вище обставини встановлені судом свідчать про пасивну поведінку ОСОБА_1 щодо належного дотримання законодавства України в частині оформлення дозвільних документів на тимчасове або постійне проживання, зокрема позивач порушив законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, правила перебування в Україні.
Слід також відзначити, що заперечення ОСОБА_1 наведені у протоколі про адміністративне правопорушення не спростовують обставин наведених у оскарженій постанові, які знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи у суді.
Частиною 1 статті 30 Закону № 3773 визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.
Рішення про примусове видворення не приймається стосовно іноземців та осіб без громадянства, підстави для примусового видворення яких виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон під час їх виїзду з України.
Іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в'їзд в Україну строком на п'ять років. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня прийняття такого рішення та додається до строку заборони в'їзду в Україну, який особа мала до цього.
Так, відповідно до рішення про примусове видворення з країни іноземця або особи без громадянства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 23.09.2025, встановлено, що гр. Республіки Вірменія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прибув на територію України у 17.03.2021 року та до цього часу її межі не залишав, чим перевищив встановлений строк перебування на території України. Інформація про перетин державного кордону в ЦП ДСК «Аркан» відсутня. Під час перебування на території України ОСОБА_1 двічі скоїв злочини, зокрема передбачений за ч. 2 ст. 186 КК України, за що був засуджений і відбував покарання в ДУ «Дрогобицька (ВК №40)». Діючий паспортний документ у ОСОБА_1 відсутній., що не дає йому змоги самостійно залишити територію України. Подальше перебування ОСОБА_1 на території України містить загрози національній безпеці держави, охороні громадського порядку, а також захисту прав і законних інтересів громадян України та вирішено видворити з України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Частиною 4 статті 30 Закону № 3773 визначено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.
Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року N 353/271/150 (далі - Інструкція).
Пунктом 7 розділу І Інструкції вказано, що підставами для подання позову про примусове видворення іноземців є: невиконання іноземцем в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення; наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, крім випадків затримання іноземця за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та його передачі прикордонним органам суміжної держави; якщо іноземці, прийняті відповідно до міжнародного договору про реадмісію, не мають законних підстав для перебування на території України та якщо між Україною і країною громадянської належності чи країною попереднього постійного проживання таких осіб відсутній договір про реадмісію; якщо іноземець, стосовно якого прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, не виїхав з України протягом місяця з дня отримання копії такого рішення, за винятком випадків, коли особа оскаржила рішення про скасування дозволу на імміграцію до суду, - до набрання рішенням суду законної сили.
У рамках процедури примусового видворення органи ДМС, органи охорони державного кордону, органи СБУ: готують та подають до місцевого загального суду як адміністративного суду обґрунтовану позовну заяву; беруть участь у судовому розгляді; забезпечують участь у судовому розгляді іноземців, які затримані; ознайомлюють іноземця з судовим рішенням про його примусове видворення та порядком оскарження цього рішення (якщо це рішення не було вручене іноземцю одразу після його оголошення); забезпечують фактичне виконання рішення суду про примусове видворення іноземця або іншого рішення суду, прийнятого з метою забезпечення примусового видворення.
Позовні заяви подаються до адміністративного суду за місцезнаходженням органів ДМС, органу охорони державного кордону, органу СБУ або за місцезнаходженням ПТПІ.
Приписами п. 1 ч. 1 ст. 289 КАС України визначено, що за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів, зокрема, затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України.
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24.09.2025 року у справі №442/7274/25 вирішено: «Затримати громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України, терміном на шість місяців, з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України».
Статтею 31 Закону № 3773, зокрема, передбачено, що іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн, де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Судом встановлено, що позивач прибувши на територію України 17.03.2021 після закінчення дозволеного строку перебування не виїхав з України, документів про продовження строку перебування в Україні, у встановлений законом строк не подавав. Крім того, з метою продовження строку перебування в Україні, отримання посвідки на тимчасове проживання, дозволу на імміграцію, до відповідних органів не звертався. З питань визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до компетентних органів не звертався. Вказане свідчить, що позивач усвідомлював або міг розуміти, що тим самим порушує міграційне законодавство України.
Доводи представника позивача про відбування останнім покарання у виді позбавлення волі не спростовують вищевикладеного висновку суду, адже ОСОБА_1 не був позбавлений права належного оформлення документів.
У свою чергу, як встановлено судом, ОСОБА_1 на території України неодноразово вчиняв кримінально карані злочини та був неодноразово притягнутий до кримінальної відповідальності.
Так, 8 серпня 2021 року ОСОБА_1 перебуваючи за адресою: АДРЕСА_3 , маючи умисел на незаконне заволодіння чужим майном, з метою протиправного збагачення, шляхом обману під приводом прохання про здійснення дзвінка, незаконно заволодів мобільним телефоном потерпілої, марки «Ірhone 11 рrо Мах» ІМЕ11: НОМЕР_2 , ІМЕ12: НОМЕР_3 , вартістю близько 35410 гривень, чим спричинив потерпілій матеріальної шкоди на вказану суму (кримінальне провадження №12021142360000169 від 09.08.2021 року).
16.09.2021 року вироком Галицького районного суду м.Львова у справі №461/7607/21, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.190 КК України (шахрайство) та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 2 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 гривень 00 копійок.
Крім того, 9 вересня 2021 року, приблизно о 04 год. 00 хв., ОСОБА_1 , перебуваючи поблизу будинку №7 по площі В'ячеслава Чорновола у місті Львові, а саме біля будівлі готелю «Львів», маючи умисел на викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, з метою протиправного збагачення, реалізуючи свій злочинний умисел відкрито викрав із кишені штанів потерпілого гаманець вартістю 300 грн., в якому знаходились грошові кошти у сумі 1300 (одна тисяча триста) гривень, чим заподіяв потерпілому майнову шкоду на загальну суму 1300 грн. (кримінальне провадження №12021141360000302 від 09.09.2021 року).Таким чином, ОСОБА_1 вчинив відкрите викрадення чужого майна (грабежі), вчинене повторно, не поєднане із застосуванням насильства, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.186 КК України.
22.11.2021 вироком Галицького районного суду м.Львова у справі №461/8314/21, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України та призначено покарання у вигляді 4 років позбавлення волі.
Вищезазначене спростовує доводи позивача про те, що перебування ОСОБА_1 жодним чином не містить загрози національній безпеці, охороні громадського порядку, а також захисту прав і законних інтересів гр. України.
Суд також бере до уваги доводи представника відповідача про те, що зважаючи на відсутність на даний час документів, що підтверджують особу ОСОБА_1 відсутня змога його офіційного працевлаштування на території України. При цьому, до засудження ОСОБА_1 не працював, але, як наведено вище, займався протиправною діяльністю. Водночас, аби в подальшому забезпечити своє проживання на території України ОСОБА_1 й надалі може продовжити займатись незаконною діяльністю, а за здобутими регіональним органом безпеки даними, через наявні контакти пов'язані із кримінальним середовищем рф, цілком може бути залучений до протиправних дій на території держави спецслужбами рф, проти інтересів України. Суд відзначає, що у матеріалах справи відсутні належні докази наявності у ОСОБА_1 контактів пов'язаних із кримінальним середовищем рф. Водночас, суд погоджується із тим, що у час коли у країні оголошено військовий стан перебування іноземця, який неодноразово скоїв кримінальні правопорушення на території України, за відсутності належного оформлення дозвільних документів, тобто фактичного ігнорування чинного законодавства щодо перебування іноземців, містить загрози національній безпеці, охороні громадського порядку, а також захисту прав і законних інтересів гр. України.
Оцінюючи доводи представника відповідача щодо зазначеної ним судової практики касаційного суду, згідно якої процедурі видворення іноземця або особі без громадянства передує прийняття компетентним органом рішення про його примусове повернення, суд виходить з наступного.
Згідно п. 14 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
Пункт 16 ч. 1 цього ж Закону визначає, що паспортний документ іноземця - документ, виданий уповноваженим органом іноземної держави або статутною організацією ООН, що підтверджує громадянство іноземця, посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, надає право на в'їзд або виїзд з держави і визнається Україною.
У позивача відсутні документи, що посвідчують особу та надають право на виїзд з України, а отже, у силу вимог частини восьмої статті 26 Закону № 3773-VI, примусове повернення до нього не застосовувалося. Такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону.
Дійсно у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року у справі № 755/5415/24 (адміністративне провадження № К/990/23223/24) серед іншого наведено наступне:
53. Отже, процедурі видворення іноземця або особи без громадянства передує прийняття компетентним органом рішення про його примусове повернення, яке може бути оскаржено до суду.
54. Рішення про примусове повернення приймають Державна міграційна служби України, Служба безпеки України або орган охорони державного кордону.
55. Подібна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 25.04.2024 у справі №461/2622/23 і від 24.05.2023 у справі № 296/8455/22.
Водночас, представник позивача залишив поза увагою те, що Законом від 24 лютого 2023 року
№ 2952-IX до ст. 30 зазначеного Закону внесено наступні зміни:
«у статті 30:
у частині першій:
абзаци перший і другий викласти в такій редакції:
"1. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.
Рішення про примусове видворення не приймається стосовно іноземців та осіб без громадянства, підстави для примусового видворення яких виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон під час їх виїзду з України";
в абзаці третьому слово "винесення" замінити словом "прийняття";
у частині другій слово "суду" виключити;
частину третю викласти в такій редакції:
"3. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення суду має право розміщувати іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України";
у частині п'ятій:
абзац перший викласти в такій редакції:
"5. Рішення про примусове видворення іноземця або особи без громадянства виконується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, крім рішень, прийнятих органами охорони державного кордону, що виконуються такими органами. Контроль за правильністю і своєчасністю виконання рішення про примусове видворення здійснює орган, який прийняв таке рішення. З метою контролю за виконанням іноземцем або особою без громадянства рішення про примусове видворення службові особи органу охорони державного кордону або центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, здійснюють супровід такого іноземця або особи без громадянства";
в абзаці другому слова "за зверненням" замінити словами "за рішенням".
Крім того, за обставинами наведеної справи Указом Президента України про припинення громадянства України від 04.03.2024 № 142/2024 позбавлено громадянства України ОСОБА_1 (ОСОБА_2).
Отже, висновки Верховного Суду наведені у зазначених представником позивача справах не можна вважати цілком релевантними для застосування у цій справі.
Той факт, що представник позивача звернувся до правоохоронних органів з приводу кримінального правопорушення пов'язаного з втратою або незаконного заволодіння паспортом ОСОБА_1 сам по собі не свідчить про те, що паспортний документ вилучений у останнього незаконно. Більше того, жодних належних даних про те, де, коли і за яких обставин ОСОБА_1 втратив паспорт в ході розгляду справи суду не наведено.
Крім того, факт укладення ОСОБА_1 договору оренди квартири 19.10.2025, тобто після ухвалення оскаржених рішень, не спростовує того, що до затримання в межах кримінального провадження і фактичного допущення порушення вимог міграційного законодавства, даних про належну реєстрацію місця проживання в Україні ОСОБА_1 немає.
На підставі викладеного, суд приходить до переконання, що позивачем порушено покладений на нього чинним законодавством України обов'язок дотримуватись вимог національного законодавства України. З урахуванням наведеного, суд відхиляє доводи позивача щодо відсутності доказів вчинення ним адміністративного правопорушення зазначеного в оскаржуваній постанові.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінюючи доводи учасників провадження, дотримуючись стандартів мотивування судами своїх рішень, суд у даній справі враховує позиції Європейського суду з прав людини неодноразово висловленої у відповідних рішеннях про те, що не можна тлумачити п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент під час обґрунтування судами своїх рішень.
Суд вважає, що здобуті та досліджені в ході розгляду у суді даної справи докази є достатніми для ухвалення законного рішення у справі та належної перевірки доводів учасників процесу, а також доказів у справі.
Відповідно до ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинено і обвинувачена особа є винною у його вчиненні.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих суду доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення (в даному випадку суть правопорушення наведена у постанові) має пояснювати усі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення, тобто в даному випадку - версії відповідача. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за інкримінованим обвинуваченням.
Крім того, у п. 2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно закону. У розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, притягнення особи до адміністративної відповідальності розцінюється як «кримінальне обвинувачення», оскільки адміністративні правопорушення мають ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні ст. 6 Конвенції.
Зважаючи на суть правопорушення, його характер, санкцію, наведені положення можуть бути застосовані і у даній справі.
Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Так, з досліджених під час судового розгляду матеріалів справи, зокрема оскаржуваної постанови, встановлено те, що така відповідає вимогам чинного законодавства, винесена з дотриманням встановленої процедури на підставі належних та допустимих доказів уповноваженою особою. Крім того, стягнення призначене посадовою особою, яка винесла постанову визначено в межах санкції відповідної статті КУпАП, з врахуванням фактичних обставин справи. Таке стягнення відповідає засадам його призначення.
При цьому суд наголошує, що окремі дефекти рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування. Якщо спірне рішення прийнято контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення. Вказані позивачем недоліки оформлення оскаржуваної постанови не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним такого рішення за умови, якщо позивачем вчинено порушення вимог чинного законодавства, оскільки при розгляді спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою.
Аналогічний за своєю суттю і змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 753/4366/17, від 11.09.2018 у справі № 826/11623/16, від 14.08.2018 у справі №826/15341/15.
Суд також виходить з того, що розглядаючи скаргу на постанову у справі про адміністративне правопорушення, він повинен перевірити: чи накладено адміністративне стягнення правомочним органом; чи є в діях даної особи ознаки проступку, за який законом передбачена адміністративна відповідальність, і вина у його вчиненні; чи не сплив строк давності для притягнення до адміністративної відповідальності; чи правильні висновки органу (посадової особи), який виніс постанову, про тяжкість вчиненого проступку і обтяжуючі обставини; чи враховані пом'якшуючі обставини, майновий стан винного.
Ухвалюючи рішення у справі, суд також враховує наступне.
Принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі полягає насамперед в активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставини справи, щоб суд ухвалив справедливе та об'єктивне рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з'ясовує, якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.
За змістом статті 210 КАС України, до процесуальних обов'язків адміністративного суду віднесено з'ясування обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, і дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються. У такий спосіб проявляється інформування учасників адміністративного процесу щодо порядку реалізації судового розгляду та змісту адміністративної справи. Ознайомлення зі змістом джерел доказів (засобів доказування) дає змогу належно встановити обставини адміністративної справи. Зміст наведених норм дає підстави дійти висновку, що обов'язок встановлення фактичних обставин у конкретній справі законодавцем покладається саме на адміністративний суд, який насамперед має з'ясувати предмет спору та відповідно визначити обставини, які необхідно встановити для правильного його вирішення.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про те, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ПН МЛВ №003161 від 24.09.2025, яка винесена начальником Дрогобицького відділу Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби Морозом О.М. про притягнення позивача до відповідальності та рішення заступника начальника Управління СБУ у Львівській області Рішка В. про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства, відповідають критеріям правомірності рішень суб'єктів владних повноважень, викладеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому є правомірними та не підлягають скасуванню.
У свою чергу, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП підтверджується долученими до матеріалів справи доказами, які засвідчують обставини викладені в оскаржуваній постанові.
Оцінюючи вищеописані зібрані по справі, досліджені та перевірені в судовому засіданні докази, суд визнає їх такими, що знаходяться у об'єктивному взаємозв'язку з інкримінованим правопорушенням, не спростовані в ході судового розгляду, передбачені як джерела доказування чинним законодавством та зібрані у відповідності процесуальними нормами, відтак суд вважає, що при ухваленні оскаржуваної позивачем постанови про притягнення його до відповідальності факт вчинення особою інкримінованого адміністративного правопорушення був доведений поза розумним сумнівом належними та допустимими доказами.
Крім того, наведені вище доводи свідчать про відсутність підстав для скасування Рішення заступника начальника Управління СБУ у Львівській області про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства.
Виходячи з наведеного, суд вважає, що законних підстав для задоволення заявлених вимог немає.
Відповідно до вимог пункту 1 ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.
У випадку відмови у задоволенні позову, витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.
Таким чином, вимоги позивача щодо скасування постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП та рішення про його примусове його видворення з України задоволенню не підлягають.
Суд у даній справі також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
З огляду на викладене, з врахуванням з'ясованих фактичних обставин по справі та досліджених доказів, суд приходить до висновку про наявність законних підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. 241-246, 286, 288 КАС України,
ухвалив:
Позовну заяву залишити без задоволення.
Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ПН МЛВ №003161 від 24.09.2025, яка винесена начальником Дрогобицького відділу Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби Морозом О.М. про притягнення позивача до відповідальності, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності залишити без змін.
Рішення заступника начальника Управління СБУ у Львівській області Рішка В. про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства ОСОБА_1 залишити без змін.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Галицький районний суд м. Львова протягом десяти днів з дня складення судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
(місце перебування:
Волинський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства,
які незаконно перебувають в Україні ДМС України, адреса: Волинська обл.,
Ківерцівський р-н, с. Журавичі, вул. Перемоги, 27; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ,
представник позивача - Богуш Ігор Михайлович
(79495, м. Львів - Винники, вул. 500-річчя Січі, 7; РНОКПП: НОМЕР_1 )
представник відповідача -
Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби
Бута Наталія Ігорівна
(79007, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 11; ЄДРПОУ: 37831493),
представник відповідача - Управління Служби безпеки України у Львівській області
Копко Ірина Василівна
(79011, м. Львів, вул. Вітовського, 55 ЄДРПОУ: 20001591)
Повний текст судового рішення складений 02.12.2025 року.
Головуючий суддя В.В. Стрельбицький