Провадження № 22-ц/803/6231/25 Справа № 755/20300/24 Суддя у 1-й інстанції - Крамар О. М. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.
01 грудня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
судді-доповідача Космачевської Т.В.,
суддів: Агєєва О.В., Халаджи О.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Баладига Сергій Павлович, на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 24 березня 2025 року в цивільній справі номер 755/20300/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У листопаді 2024 року до суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що 24.10.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено договір №450255-КС-006 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до п. 1 договору кредиту ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» надає позичальнику грошові кошти у розмірі 75000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та правил про надання грошових коштів у кредит.
Згідно з умовами договору про надання кредиту, сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та становить 2,00 % за кожен день користування кредитом.
ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» свої зобов'язання за договором кредиту виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 75000,00 грн, шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 (котрий позичальником вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті), що підтверджується довідкою про видачу коштів (або платіжним дорученням).
ОСОБА_1 на виконання умов договору здійснив часткову оплату за договором №450255-КС-006 на загальну суму 79577,30 грн. Таким чином, зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідач вчинив конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за договором про надання кредиту.
До теперішнього часу боржник свої зобов'язання за кредитним договором №450255-КС-006 про надання кредиту належним чином не виконав. Станом на 03.11.2024 року утворилась заборгованість за договором №450255-КС-006 про надання кредиту, в розмірі 70180,73 грн, що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 23387,40 грн; суми прострочених платежів по процентах - 38854,33 грн; суми прострочених платежів за комісією - 7939,00 грн.
Позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором №450255-КС-006 від 24.10.2023 року у розмірі 70180,73 грн, що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 23387,40 грн; суми прострочених платежів по процентах - 38854,33 грн; суми прострочених платежів за комісією - 7939,00 грн, а також сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 24 березня 2025 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» заборгованість за договором про надання кредиту в розмірі 70180,73 грн, а також сплачений судовий збір в розмірі 2422,40 грн.
Із вказаним рішенням не погодився відповідач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Баладига С.П., подав апеляційну скаргу, просив апеляційний суд скасувати рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 24.03.2025 року та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Доводами апеляційної скарги наведено, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Судом першої інстанції не враховано висновки Верховного Суду у постановах від 18 січня 2023 року у справі №172/410/21, від 10 січня 2024 року у справі №727/5461/23 та безпідставно стягнуто з відповідача прострочені платежі за комісією 7939,00 грн.
На думку відповідача, у зв'язку з введенням військового стану позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають частковому задоволенню, тільки в частині стягнення простроченої заборгованості за тілом кредиту в іншій частині позовних вимог слід відмовити у відповідності до положень до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України.
Відповідач суд вважає, що пункт договору, в якому зазначено, що реальна річна процентна ставка складає 9168,16%, а також пункт зазначеного договору, в якому зазначено, що орієнтована вартість кредиту на дату укладення договору складає 195000,00 грн. Та включає в себе суму кредиту та проценти за користування кредитом 135000,00 грн є несправедливими у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, як споживача послуг банку, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором.
На думку відповідача, розрахунок заборгованості, повинен мати наступний вигляд:
проценти за користування кредитом 108750,00 грн : 2 = 54375,00 грн (Згідно із ч. 2, п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»);
54375,00 грн + 75000,00 грн = 129375 грн (тіло кредиту + відсотки);
129375 грн - 79577,30 грн (оплата відповідачем кредиту, згідно зі сторінкою 3. абзац 2 позовної заяви) = 49797,70 грн.
Отже, можливий розмір заборгованості становить 49797,70 грн - 3311,00 грн (сплачений відповідачем розмір комісії) = 46486,70 грн.
Від ТОВ «Бізнес Позика» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 24.03.2025 року у справі №755/20300/24 - без змін.
Всі істотні умови кредитного договору, зокрема, тип кредиту, процентна ставка, комісія за надання кредиту (у випадку її встановлення), строк дії кредиту, графік платежів за кредитним договором тощо - встановлені не у правилах надання кредитів чи паспорті споживчого кредиту (за споживчими кредитами), а у кредитному договорі, який уклав відповідач шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».
Позивач за кредитним договором: не нараховував та не заявляв до стягнення у позовних
вимогах жодну неустойку відповідно до ст. 549 ЦК України (у вигляді пені чи штрафів); не нараховував та не заявляв до стягнення у позовних вимогах жодну форму відповідальності за порушення грошового зобов'язання відповідно до ст. 625 ЦК України; не нараховував проценти поза межами строку дії кредитного договору
Особливості встановлення та нарахування процентів за кредитним договорами ТОВ «Бізнес Позика», а саме те, що проценти нараховуються кожен день на залишок заборгованості за кредитним договором, жодним чином не означає, що встановлені у кредитному договорі проценті ставки (процентна ставка) є начебто пенею.
Чинне національне законодавство не наділяє суд правом зменшення суми процентів за користування кредитом, які позичальник зобов'язаний сплатити відповідно до умов кредитного договору та норм Цивільного кодексу України.
Умовами кредитного договору укладеному між ТОВ «Бізнес Позика» та позичальником встановлена саме комісія за надання кредитних коштів, тому жодні «додаткові чи супутні банківські послуги» цією комісією не передбачені.
Всі платежі відповідача за кредитним договором були враховані у розрахунку заборгованості за кредитним договором. Сума заборгованості відповідача за кредитним договором відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором підрахована з урахуванням всіх платежів відповідача.
Сторона відповідача у апеляційній скарзі жодним чином не пояснила, чому на її думку розрахунок, який до позовної заяви був доданий позивачем, є начебто необґрунтованим, та таким, що начебто не узгоджується з матеріалами справи. Сторона відповідача не була позбавлена можливості надати свій контр розрахунок заборгованості за кредитним договором.
Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що 24.10.2023 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено договір №450255-КС-006 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний одноразовим ідентифікатором UA-0232 у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію» (а.с. 30-38, том 1).
24.10.2023 року ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» направлено ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти договір №450255-КС-006 про надання кредиту (а.с. 39-47, том 1).
24.10.2023 року ОСОБА_1 , прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення Договір № 450255-КС-006 про надання кредиту, на умовах визначених офертою (а.с. 48-56, том 1).
Відповідно до п. 2.1 договору про надання кредиту №450255-КС-006, кредитодавець надає позичальнику грошові кошти у розмірі 75000,00 грн, на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та правил про надання грошових коштів у кредит.
Згідно з п. 2.4 договору про надання кредиту, сторони визначили, що стандартна процентна ставка становить 2,00 відсотка в день, фіксована. Знижена процентна ставка за кредитом в день - 1,15012667 відсотка в день, фіксована.
Пунктом 2.5 кредитного договору передбачено комісію за надання кредиту у розмірі 11250,00 грн.
Пунктом 3.2.3 кредитного договору встановлений графік платежів, які має здійснювати позичальник для належного виконання умов Кредитного договору.
ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» свої зобов'язання за кредитним договором виконало, та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 75000,00 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 (котрий позичальником вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті (а.с. 61,62, 63, том 1).
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором №450255-КС-006 ОСОБА_1 на виконання умов договору здійснив часткову оплату за договором № 450255-КС-006 на загальну суму 79577,30 грн. Станом на 03.11.2024 року заборгованість відповідача за договором №450255-КС-006 про надання кредиту становить 70180,73 грн, що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 23387,40 грн; суми прострочених платежів по процентах - 38854,33 грн, суми прострочених платежів за комісією - 7939,00 грн (а.с. 19-29, том 1).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості.
Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Нормою статті 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» №675-VIII від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини третьої статті 11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (частина шоста статті 11 вказаного Закону).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі частина дванадцята статті 11 Закону №675-VIII.
Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1 статті 526 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 214 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що 24.10.2023 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено договір №450255-КС-006 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний одноразовим ідентифікатором UA-0232 у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до п. 2.1 договору про надання кредиту №450255-КС-006, кредитодавець надає позичальнику грошові кошти у розмірі 75000,00 грн, на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та правил про надання грошових коштів у кредит.
Згідно з п. 2.4 договору про надання кредиту, сторони визначили, що стандартна процентна ставка становить 2,00 відсотка в день, фіксована. Знижена процентна ставка за кредитом в день - 1,15012667 відсотка в день, фіксована.
Пунктом 2.5 кредитного договору передбачено комісію за надання кредиту у розмірі 11250,00 грн.
Пунктом 3.2.3 кредитного договору встановлений графік платежів, які має здійснювати позичальник для належного виконання умов Кредитного договору.
ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» свої зобов'язання за кредитним договором виконало, та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 75000,00 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 (котрий позичальником вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті), що також не заперечується відповідачем.
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором №450255-КС-006 ОСОБА_1 на виконання умов договору здійснив часткову оплату за договором №450255-КС-006 на загальну суму 79577,30 грн. Станом на 03.11.2024 року заборгованість відповідача за договором №450255-КС-006 про надання кредиту становить 70180,73 грн, що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 23387,40 грн; суми прострочених платежів по процентах - 38854,33 грн, суми прострочених платежів за комісією - 7939,00 грн.
Таким чином, судом першої інстанції було правильно встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір №450255-КС-006 від 24.10.2023 року, та при укладенні зазначеного вище договору відповідачем та ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису.
За таких обставин, виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №450255-КС-006 від 24.10.2023 року в розмірі 70180,73 грн.
Розглядаючи довід апеляційної скарги про незаконність нарахування комісії, апеляційний суд керується наступним.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.
Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті11, частини п'ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21.
Таким чином, виходячи з аналізу вимог п. 4 ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 8, ч. 1 ст. 1, ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз'яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосуванняст.11 Закону України «Про споживче кредитування», які викладені у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.
Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в тому числі і в судовому порядку).
Включення до тексту кредитного договору умови про необхідність сплати відповідачем комісії за надання кредиту у розмірі 11250,00 гривень (п.2.5), а також подальше витребування нарахованої комісії позивачем з відповідача, апеляційний суд вважає таким, що відповідає вимогам діючого законодавства, а тому довід апеляційної скарги з цього питання є необґрунтованим та таким, що не заслуговує на увагу.
Апеляційний суд вважає цей довід апеляційної скарги необґрунтованим.
Розглядаючи довід апеляційної скарги про неправомірний розмір відсотків за кредитом, апеляційний суд виходить з наступного.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на порушення позивачем положень ч. 2, п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» в частині розміру встановлених відсотків кредитом.
У відповідності до положень п. 5 ч. 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Згідно з частиною 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Крім того, апеляційний суд зазначає, що у відповідності до положень статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», денна процентна ставка - це загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту.
Відтак, враховуючи наведене вище, апеляційний суд вважає посилання відповідача щодо регулювання розміру відсотків за кредитом є необґрунтованим, оскільки денна процентна ставка не є мірою відповідальності позичальника у разі невиконання ним зобов'язань за договором, окрім того питання щодо встановлення її граничного розміру врегульовано нормами Закону України «Про споживче кредитування».
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, що набрав чинності 24 грудня 2023 року, доповнено статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» пунктом 5, яким встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1% (частина 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування»).
Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5%; протягом наступних 120 днів - 1,5%.
Отже, наведені норми, які регулюють питання споживчого кредитування, передбачають, що починаючи з 24 грудня 2023 року денна ставка має бути не більше 2,5%, з 23 квітня 2024 року не більше 1,5%, а з 21 серпня 2024 року не більше 1%.
Відповідно до п. 2.3., 2.10, 2.11 зазначеного договору №450255-КС-006 кредит надається на строк 24 тижні. Дата видачі кредиту - 24.10.2023 року. Дата повернення кредиту - 09.04.2024 року.
Тобто, оскільки датою повернення кредиту є 09.04.2024 року, денна процентна ставка не повинна перевищувати 2,5%.
Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки має базуватися на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом погодженого строку та що кредитодавець і споживач виконають свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в договорі.
Якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки або інших платежів за послуги кредитодавця, включених до загальних витрат за споживчим кредитом при обчисленні реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення, реальна річна процентна ставка та денна процентна ставка обчислюються на основі припущення, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит.
Частиною 4 вказаної статті передбачено, що денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою: ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t ? 100%, де ДПС - денна процентна ставка; ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом; ЗРК - загальний розмір кредиту; t - строк кредитування у днях.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок, апеляційним судом встановлено, що денна процентна ставка за договором №450255-КС-006 від 24.10.2023 року становить 1,18152292 процентів (149758,03 / 75000,00 / 169 днів х 100%), що є меншою за максимальний розмір денної процентної ставки 1% протягом строку дії договору.
Після закінчення строку дії договору позивачем заборгованість за процентами не нараховувалась, тому наданий позивачем розрахунок процентів за кредитним договором є правильним та відповідає вимогам Закону України «Про споживче кредитування».
Тож, ТОВ «Бізнес Позика» мало право на нарахування ОСОБА_1 заборгованості за процентами за користування кредитом в розмірі 63508,03 грн, разом з тим, враховуючи часткову сплату відповідачем заборгованості за відсотками у розмірі 24653,70 грн, розмір непогашеної заборгованості за відсотками складає 38854,33 грн.
Відтак, зазначений вище довід апеляційної скарги апеляційний суд вважає безпідставним та таким, що не заслуговує на увагу.
Інші, наведені в апеляційній скарзі, доводи є безпідставними, і не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів, що були предметом дослідження в суді першої інстанції та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону.
Підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати ОСОБА_1 по сплаті судового збору, пов'язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Баладига Сергій Павлович, залишити без задоволення, рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 24 березня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Судді: