03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/16248/2025
01 грудня 2025 року м. Київ
Справа № 753/15844/25
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 22 серпня 2025 року, постановлену у складі судді Коренюк А.М.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про розірвання договору оренди квартири, зобов'язання передати оригінали документів на квартиру, а також документів про сплату комунальних послуг та інших платежів за квартиру, всіх наявних ключів від квартири, виселення відповідачів разом з неповнолітніми особами з квартири без надання іншого житла, стягнення заборгованості за оренду житла та трьох відсотків річних від суми заборгованості,
встановив:
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 22 серпня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу.
Не погоджуючись з ухвалою, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначену ухвалу, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана ухвала незаконна та необґрунтована, оскільки визначені судом недоліки були усунуті в повному обсязі та своєчасно.
Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до частини другої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зокрема, про повернення заяви позивачеві (заявникові), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, справу розглянуто апеляційним судом відповідно до статті 369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.
З'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 28 липня 2025 року представник позивача звернувся до Дарницького районного суду міста Києва через підсистему «Електронний суд» з позовом до відповідача, в якому позивач просила:
- розірвати договір оренди квартири від 25 квітня 2024 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ;
- зобов'язати ОСОБА_4 передати позивачу оригінали документів на квартиру - договір дарування серії АВЕ № 635294 від 23 листопада 1999 року, технічну та інвентаризаційну документацію на орендовану квартиру (технічний паспорт, план поверхів, план квартири);
- зобов'язати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передати позивачу документи про сплату комунальних послуг та інших платежів за квартиру за весь період проживання, усі наявні ключі від квартири, тамбуру, під'їзду, поштової скриньки, розташованої в під'їзді;
- застосувати правові наслідки розірвання договору найму житла та виселити з житлового приміщення без надання іншого приміщення відповідачів, а також сина ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - та її доньку - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- стягнути з ОСОБА_3 на користь позивача заборгованість за договором оренди житлового приміщення за період з 25 квітня 2024 року по 25 липня 2025 року в розмірі 114 752,47 грн., з яких основна сума боргу за користування житлом складає 112 500 грн., три відсотки річних - 2 252,47 грн. (а.с. 14-20).
Позов зареєстровано в день його надходження за вх. № 57779 (а.с. 12).
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 08 серпня 2025 року позовну заяву залишено без руху на тій підставі, що вона не відповідала вимогам статтей 175 і 177 ЦПК України, а саме:
- подані документи не скріплені власноручним підписом позивача;
- відсутнє письмове підтвердження позивача про те, що нею не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав;
- не зазначені всі особи, на права та обов'язки яких впливають спірні правовідносини - неповнолітні особи, в інтересах яких діє відповідач, відповідним чином, не надані копії позовної заяви та додані до неї документи для вказаних осіб;
- не надані копії позовної заяви та додані до неї документи для всіх відповідачів;
- не надано платіжного документа про належну сплату судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір» за вимогу майнового характеру - 1 211,20 грн., а також за окремі чотири вимоги немайнового характеру 1 211,20 грн. х 4 = 4 844,80 грн. (а.с. 10).
19 серпня 2025 року представник позивача звернувся до Дарницького районного суду міста Києва через підсистему «Електронний суд» із заявою про усунення недоліків на виконання ухвали суду від 08 серпня 2025 року.
Вказану заяву зареєстровано 20 серпня 2025 року за вх. № 64007.
На виконання ухвали суду від 08 серпня 2025 року представником позивача було надано:
- копію квитанції від 19 серпня 2025 року № В7АВ-1ВНМ-1126-РТК1 на суму 1 233 грн., цільове призначення «судовий збір»;
- копію квитанції від 19 серпня 2025 року № 6826-7182-6411-5596 на суму 1 233 грн., цільове призначення «судовий збір»;
- копію квитанції від 19 серпня 2025 року № Е5АР-М2Т8-2РХР-ТС0В на суму 1 233 грн., цільове призначення «судовий збір»;
Згідно з актом без номеру і дати, складеним помічником судді Лавринчук А.П., при прийнятті та перевірці матеріалів було встановлено, що до суду надано квитанцію про сплату судового збору за подання заяви про забезпечення позову, однак сама заява відсутня, таким чином у матеріалах справи наявна лише квитанція про сплату судового збору, але відсутній процесуальний документ, на подання якого здійснено оплату (а.с. 8).
Крім цього, відповідно до іншого акту без номеру і дати, складеного помічником судді Лавринчук А.П., при прийнятті та перевірці матеріалів позовної заяви та заяви про усунення недоліків було встановлено, що при прийнятті та перевірці матеріалів позовної заяви та заяви про усунення недоліків, встановлено невідповідність вимогам процесуального закону в частині додатків, зокрема, у переліку додатків зазначено квитанції про сплату судового збору в кількості п'ять, фактично додано лише дві, відсутні три квитанції, у зв'язку з чим матеріали не містять всіх документів, визначених в додатках до позову (а.с. 9).
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивач була належним чином повідомлена про залишення позовної заяви без руху ухвалою суду від 08 серпня 2025 року, що підтверджувалося заявою від 19 серпня 2025 року, яка надійшла до суду 20 серпня 2025 року за вхідним № 64007, й передана судді 22 серпня 2025 року, проте не усунула їх протягом строку, встановленого судом, а саме:
- подані документи не скріплені власноручним підписом позивача (п.2 ч.8 ст. 43 ЦПК України);
- відсутнє письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав;
- не зазначені всі особи, на права та обов'язки яких впливають спірні правовідносини - неповнолітні особи, в інтересах яких діє один із відповідачів;
- не надані копії позовної заяви та додані до неї документи для всіх відповідачів, всупереч цьому позовну заяву з додатками подано лише для суду (в одному екземплярі), а після усунення недоліків додатково подано один екземпляр доданих до позовної заяви документів для всіх відповідачів, тобто всього два екземпляри всупереч п'яти необхідних (два відповідачі, один із яких діючий у своїх інтересах, так й у інтересах двох неповнолітніх осіб;
- не надано платіжних документів про належну сплату судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір» за одну вимогу майнового характеру згідно з ціною позову - 1 211,20 грн., а також за окремі чотири вимоги немайнового характеру 1 211,20 грн. х 4 = 4 844,80 грн., сплачені на рахунок УДК у Дарницькому районі м. Києва - UA728999980313101206000026003, всупереч цьому позивачем надано лише дві платіжні квитанції про сплату судового збору по 1 211,20 грн. кожна, а на загальну суму - 2 411,40 грн.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 175 ЦПК України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
Згідно з частиною першою статті 177 ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.
У разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі через електронний кабінет позивач зобов'язаний додати до позовної заяви доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу.
Судом встановлено, що позов було подано до Дарницького районного суду міста Києва через підсистему «Електронний суд». Отже, позивач зобов'язана була направити копію позову з копіями доданих до нього документів відповідачам.
З матеріалів справи вбачається, що позов надійшов до суду першої інстанції через підсистему «Електронний суд» 28 липня 2025 року і до нього було додано копії квитанцій поштових відправлень з описами вкладень за № 0206800348010 від 25 липня 2025 року і за № 0206800348002 від 25 липня 2025 року, згідно з якими копії позовної заяви з додатками було направлено засобами поштового зв'язку на адресу ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відповідно.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про ненадання позивачем суду копій позовної заяви з доданими до нього копіями документів відповідно до всіх учасників справи, оскільки у разі подання позову через підсистему «Електронний суд», позивач зобов'язаний надати суду докази направлення зазначених документів іншим учасникам справи. Зазначене вказує на те, що в місцевого суду не було підстав ні для залишення позовної заяви без руху, ні для її повернення з цієї підстави.
Щодо ненадання позивачем суду першої інстанції доказів сплати судового збору з урахуванням пред'явлених вимог, то колегія суддів зазначає наступне.
До позовної заяви представником позивача було додано квитанції від 21 липня 2025 року № 2609-6521-2937-4617 на суму 1211,20 грн., від 21 липня 2025 року № 6913-7770-8956-5406 на суму 1 211,20 грн., від 21 липня 2025 року № 0396-9914-1637-4437 на суму 605,60 грн. (а.с. 2, 45, 47, 49).
Отже, при зверненні до суду позивачем було сплачено 3 028 грн., тоді як за ухвалою від 08 серпня 2025 року позивач повинна була сплатити 6056 грн. за чотири позовні вимоги немайнового характеру (по 1 211,20 грн. за кожну) та за одну вимогу майнового характеру (1 211,20 грн.).
Проте апеляційний суд не погоджується з таким висновком місцевого суду.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З ухвали суду від 08 серпня 2025 року вбачається, що судовий збір був обчислений за загальною ставкою судового збору, встановленої для позовних вимог майнового та немайнового характерів, і не було враховано, що підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, зважаючи на те, що позов було подано через підсистему «Електронний суд».
Таким чином, при зверненні до суду позивач повинна була сплатити 4846,40 грн.
До позову було додано дві квитанції на загальну суму 2422,40 грн., без урахування сплаченого судового збору за заявою про забезпечення позову в розмірі 605,60 грн., а до заяви про усунення недоліків від 19 серпня 2025 року - ще три квитанції по 1 233 грн., що в загальному розмірі складало 3 699 грн.
Отже, за позовні вимоги позивачем всього було сплачено 6121,40, тобто більшу суму, ніж та, що підлягала нарахуванню відповідно до визначених законом ставок судового збору за вимоги майнового та немайнового характерів, а також з урахуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, на що суд першої інстанції не звернув увагу, дійшовши помилкового висновку про повернення позовної заяви.
Суд апеляційної інстанції також вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про повернення позовної заяви на тій підставі, що подані документи не були скріплені власноручним підписом позивача.
Відповідно до частин першої, четвертої, абзацу другого частини п'ятої статті 14 ЦПК України в судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система.
Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.
Згідно з підпунктом 6.8 пункту 6 розділу ІІ Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, ЄСІТС забезпечує віддалений доступ користувачів ЄСІТС до будь-якої інформації, що в ній зберігається, в електронній формі відповідно до диференційованих прав доступу.
Абзацом першим пункту 8 підрозділу 1 розділу ІІІ Положення № 1845/0/15-21 встановлено, що підсистема "Електронний кабінет" (Електронний кабінет ЄСІТС, Електронний кабінет) - це підсистема ЄСІТС, захищений вебсервіс, що має офіційну адресу в інтернеті (id.court.gov.ua), який забезпечує процедуру реєстрації користувачів в ЄСІТС, а також подальшу автентифікацію таких осіб з метою їх доступу до підсистем (модулів) ЄСІТС у межах наданих прав.
Відповідно до пункту 21 зазначеного підрозділу користувачі зобов'язані використовувати технічні засоби і технології, що мають забезпечувати належну якість та інформаційну безпеку передачі та отримання інформації, зображення та звуку, й самостійно несуть ризики технічної неможливості отримання доступу до ЄСІТС, погіршення якості чи переривання зв'язку тощо.
Пунктами 26 і 27 підрозділу 2 розділу ІІІ Положення визначено, що електронні документи створюються із застосуванням вбудованого текстового редактора шляхом заповнення форм документів, передбачених Інструкцією користувача Електронного суду, підписуються кваліфікованим електронним підписом (підписами) його підписувача (підписувачів) та надсилаються засобами відповідної підсистеми ЄСІТС.
До створених в Електронному суді документів користувачі можуть додавати інші файли (зображення, відеофайли тощо). Відповідні додані файли (додатки) підписуються кваліфікованим електронним підписом користувачів разом зі створеними в Електронному суді документами, до яких вони додаються.
Згідно з пунктом 14 підрозділу 1 розділу ІІІ Положення, використання особистих ключів користувачами, а також створення ними кваліфікованого електронного підпису здійснюються в порядку, визначеному Законом України «Про електронні довірчі послуги», з особливостями, встановленими цим Положенням. Відмова користувача від отримання або використання особистих ключів кваліфікованого електронного підпису, їх використання з порушенням зазначених нормативних актів позбавляє його права доступу до ЄСІТС.
Частиною сьомою статті 17 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» (назва Закону змінена з «Про електронні довірчі послуги» на «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» Законом України від 01 грудня 2022 року № 2701-ІХ) юридична сила та допустимість електронного підпису чи печатки як доказу не можуть бути заперечені виключно на тій підставі, що вони мають електронну форму або не відповідають вимогам до кваліфікованих електронних підписів чи печаток.
За частиною першою статті 7 цього Закону оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».
Зважаючи на те, що позов з доданими до нього документами і заява про усунення недоліків були подані через підсистему «Електронний суд», суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, залишаючи позов без руху та повертаючи його з тієї підстави, що подані документи не були скріплені особистим підписом.
Що стосується висновку суду про відсутність письмового підтвердження позивача про те, що нею не було подано позову до тих самих відповідачів з аналогічними предметом і підставами, то колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції безпідставним, оскільки у заяві про усунення недоліків представник позивача підтвердив зазначену обставину.
Щодо висновку місцевого суду про незазначення у позовній заяві всіх осіб, на права та обов'язки яких впливають спірні правовідносини, тобто неповнолітніх осіб, в інтересах яких діє один з відповідачів, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 2, частин першої і третьої статті 13 ЦПК України одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, відповідно до якого суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
В постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 296/6156/22 (пункти 38-40) сформульовано правовий висновок наступного змісту.
Визначення відповідачів, предмет спору та підстави позову є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів і обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується останнім під час розгляду справи. Визначення складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням потрібного кола осіб, які мають відповідати за позовом.
Відповідно до частини першої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду заяви за правилами спрощеного позовного провадження -до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. У разі пред'явлення позову до частини відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов'язується вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і щодо тих відповідачів, які зазначені в ньому.
Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову, оскільки суд не має права самостійно залучати співвідповідачів без ініціативи позивача.
З огляду на викладене, суд першої інстанції необґрунтовано залишив без руху, а в подальшому - повернув позовну заяву з тієї підстави, що позивачем не було залучено всіх осіб, питання про права та обов'язки яких може стосуватися рішення суду, оскільки визначення відповідачів у цивільному судочинстві є виключним правом позивача, суд не має права з власної ініціативи визначити коло відповідачів. У разі, якщо за результатами розгляду та вирішення справи суд дійде висновку, що позов пред'явлено до неналежних відповідачів, то в такому разі він повинен відмовити в позові по суті.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження при перегляді оскаржуваної ухвали, ухвала суду від 22 серпня 2025 року прийнята з порушенням норм процесуального права, тому підлягає скасуванню, а справу слід направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 379, 381 - 383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - задовольнити.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 22 серпня 2025 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Кирилюк Г.М.
Рейнарт І.М.