справа №760/4499/15 Головуючий у І інстанції - Букіна О.М.
апеляційне провадження №22-ц/824/17057/2025 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
25 листопада 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Миголь А.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 04 вересня 2025 року, постановлену за наслідками розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» про заміну сторони виконавчого провадження
у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки,-
установив:
У травні 2025 року ТОВ «Діджи Фінанс» звернулось із заявою до Солом'янського районного суду м. Києва про заміну сторони виконавчого провадження.
Заява обґрунтована тим, що26 серпня 2022 року між АТ «Укрсиббанк» та ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» укладено Договір факторингу №26/08/2022 та Договір відступлення прав вимоги від 26 серпня 2022 року за Договором іпотеки №47671, який посвідчений 19 лютого 2007 року Кравченко І.С., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим номером №345, відповідно до якого право вимоги за Договором про надання споживчого кредиту №11119156000, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є АТ «Укрсиббанк») та ОСОБА_2 та за Договором іпотеки №47671 від 19 лютого 2007 року, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є АТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 перейшло до ТОВ «ФК» «Укрфінстандарт».
11 січня 2023 року між ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» та ним, ТОВ «Діджі Фінанс», укладено Договір про відступлення права вимоги №11-01/ФК-23 та Договір відступлення прав вимоги від 12 січня 2023 року за Договорами іпотеки до Договору про відступлення прав вимоги №11-01/ФК-23 від 11 січня 2023 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Андрейків І.В. за р. №20, відповідно до якого право вимоги за Договором про надання споживчого кредиту №11119156000 від 19 лютого 2007 року, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є АТ «Укрсиббанк») та ОСОБА_2 та за Договором іпотеки №47671 від 19 лютого 2007 року, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є АТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , перейшло до нього, ТОВ «Діджи Фінанс».
Просило суд, замінити стягувача АТ «Укрсиббанк» на нього, як його правонаступника, ТОВ «Діджи Фінанс» у виконавчому провадженні НОМЕР_1, стосовно ОСОБА_1 , щодо виконання виконавчого листа №760/4499/15, виданого Солом'янським районним судом м. Києва про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 04 вересня 2025 року зазначену вище заяву задоволено.
Замінено стягувача у виконавчому провадженні НОМЕР_1 АТ «Укрсиббанк» на його правонаступника ТОВ «Діджи Фінанс».
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що вона є безпідставною та незаконною, через неповне з'ясування та недоведеність обставин, що мають значення для справи, постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилається на те, що11 січня 2023 року між ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено Договір про відступлення права вимоги №11-01/ФК-23, проте, він є недійсним в силу вимог Закону (нікчемний правочин), оскільки між сторонами мав бути укладений договір факторингу, у зв'язку з чим він не породжує прав та обов'язків, в тому числі не є підставою для заміни сторони виконавчого провадження.
Просив суд, скасувати ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 04 вересня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким заяву ТОВ «Діджи Фінанс» залишити без задоволення.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що05 березня 2020 року Солом'янським ВДВС у м. Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) було відкрито виконавче провадження НОМЕР_1, щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, де стягувачом є АТ «Укрсиббанк», а боржником ОСОБА_1
26 серпня 2022 року між АТ «Укрсиббанк» та ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» було укладено Договір факторингу №26/08/2022, а також Договір відступлення прав вимоги від 26 серпня 2022 року за договором іпотеки №47671 який 19 лютого 2007 року посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.С. за реєстровим №345.
На підставі зазначених договорів до ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» перейшло право вимоги за Договором про надання споживчого кредиту №11119156000 від 19 лютого 2007 року, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є АТ «Укрсиббанк») та ОСОБА_2 , а також за Договором іпотеки №47671 від 19 лютого 2007 року, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є АТ «Укрсиббанк») та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 і ОСОБА_3
11 січня 2023 року між ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено Договір про відступлення права вимоги №11-01/ФК-23, а 12 січня 2023 року - Договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Андрейків І.В. за реєстровим номером №20.
Внаслідок укладення цих договорів право вимоги за кредитним договором №11119156000 від 19 лютого 2007 року та за договором іпотеки №47671 від 19 лютого 2007 року перейшло до ТОВ «Діджи Фінанс».
Ухвалюючи рішення про задоволення заяви про заміну сторони виконавчого провадження, суд першої інстанції виходив з того, що судом не встановлено обмежень відповідно до ст. 515 ЦК України, а також заявником надано докази, які свідчать про те, що до нового кредитора за вказаним зобов'язанням перейшли права первісного кредитора, а тому, суд першої інстанції дійшов висновку про залучення до участі у даній справі ТОВ «Діджі Фінанс» в якості правонаступника АТ «УкрСиббанк».
З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Пунктом 9 ст. 129 Конституції України, обов'язковість рішень суду віднесено до основних засад судочинства.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов'язковим до виконання.
Частиною 1 ст. 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
У Рішенні Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року №5-рп/2013 у справі №1-7/2013 за конституційним зверненням акціонерної компанії «Харківобленерго», щодо офіційного тлумачення положень п. 2 ч. 2 ст. 17, п. 8 ч. 1 ст. 26, ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
У ч. 4 ст. 10 ЦПК України і ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції.
Питання процесуального правонаступництва врегульовано ч. 1 ст.55 ЦПК України, відповідно до якої у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.
Процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав та обов'язків від однієї особи до іншої. Виникнення процесуального правонаступництва безпосередньо пов'язане з переходом матеріальних прав між такими особами. Заміна сторони правонаступником відбувається, як правило, у випадках зміни суб'єкта права або обов'язку у правовідношенні, коли новий суб'єкт права (позивач, відповідач або третя особа) повністю або частково приймає на себе права чи обов'язки попередника.
Отже, процесуальне правонаступництво, передбачене ст. 55 ЦПК України, є переходом процесуальних прав та обов'язків сторони у справі до іншої особи у зв'язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.
Процесуальне правонаступництво в розумінні ст. 55 ЦПК України допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення.
Водночас відповідно до ст. 55 ЦПК України, заміна учасника справи його правонаступником допускається не будь-коли (не впродовж невизначеного строку), а лише на стадіях судового процесу. Тобто таке право не є абсолютним та обмежено часовими рамками певних стадій судового процесу.
Згідно з частинами 1, 2, 5 ст. 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
Правонаступництво - це перехід суб'єктивного права (а у широкому розумінні - також і юридичного обов'язку) від однієї особи до іншої (правонаступника).
Виходячи зі змісту статей 512, 514 ЦК України, ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження», з урахуванням положень ст. 442 ЦПК України, заміна кредитора у зобов'язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, у тому числі бути стороною виконавчого провадження шляхом подання ним та розгляду судом заяви про заміну стягувача.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року у справі №6-122цс13 та постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №2-230/11 (провадження №61-46230св18).
Встановивши, що первісний кредитор вибув з підстав відступлення права вимоги, а до нового кредитора перейшли усі його права за кредитним договором та договором іпотеки, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення заяви про заміну сторони стягувача у виконавчому провадженні його правонаступником ТОВ «Діджи Фінанс».
Доводи апеляційної скарги про те, що 11 січня 2023 року між ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено Договір про відступлення права вимоги №11-01/ФК-23, проте, він є недійсним в силу вимог Закону (нікчемний правочин), оскільки між сторонами мав бути укладений договір факторингу, у зв'язку з чим він не породжує прав та обов'язків, в тому числі не є підставою для заміни сторони виконавчого провадження, колегія суддів оцінює критично, з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст.510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За ч. 1 ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно зі ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Відповідно до ст. 1079 ЦК України, сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Згідно зі ст. 1048 ЦК України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором, фактор зобов'язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов'язаний сплатити факторові залишок боргу.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1, п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон №2664-ІІІ) фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг вважається фінансовою послугою.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону №2664-ІІІ, фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами господарювання на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб'єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім'я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.
Відповідно до глави 73 ЦК України правова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов'язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов'язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу. Або клієнт може зобов'язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов'язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі за надану фінансову послугу.
Отже, договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов'язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом №2664-ІІІ умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
З наведеного вбачається, що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.
При розмежуванні правочину відступлення права вимоги та договору факторингу слід виходити з наведених вище суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу.
Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.
Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з'ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак.
Згідно зі ст. 177 ЦК України, об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Відповідно до ч. 1 ст. 178 ЦК України, об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.
Відповідно до ст. 190 ЦК України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
Право вимоги у зобов'язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 ЦК України.
Отже, відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.
Зміст зобов'язання, у якому відступається право вимоги (оплата за поставлений товар, надану послугу, повернення наданих коштів тощо), не впливає на оборотоздатність цього майнового права, тому не має вирішального значення для відмежування договору відступлення права вимоги від договору факторингу.
Встановлено, що 11 січня 2023 року між ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено Договір про відступлення права вимоги №11-01/ФК-23згідно якого відбулося відступлення права вимоги, в тому числі і по відношенню до боржника ОСОБА_1 .
У пункті 2.2. сторони домовились, що вартість права вимоги, що відступається, становить 1626000 грн., без ПДВ та сплачується Цедентом протягом одного календарного року.
Із наведеного вбачається, що ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» передало ТОВ «Діджи Фінанс» право вимоги до боржників за кредитними та забезпечувальними договорами. Предметом спірного договору є передача прав вимоги за договорами про надання споживчого кредиту що передбачені умовами Первинних договорів та визначені в Реєстрі Боржників. Одночасно з відступленням прав вимоги до Цесіонарія переходять права Цедента за усіма Договорами Забезпечення, які не були посвідченні нотаріально.
Відтак, вказаний договір за своїми ознаками є договором, за яким первісний кредитор у зобов'язаннях за кредитними та забезпечувальними договорами замінений на заявника як нового кредитора, при цьому ТОВ «Діджи Фінанс», як новий кредитор, не набув право здійснювати фінансові операції відносно боржника, оскільки за умовами договорів купівлі-продажу майнових прав і відступлення права вимоги у нього виникло лише право вимагати виконання зобов'язань за кредитним договором. Договір не містить умов про те, що новий кредитор має право на отримання дисконту/відсотків чи розраховувати на будь-яку іншу фінансову вигоду.
Апелянтом не надано суду доказів, та не доведено, що укладений договір про відступлення права вимоги №11-01/ФК-23 порушує його права, як боржника.
Крім того, варто зазначити, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважаться правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі №759/24061/19 (провадження №61-8593св21)).
Проте, ОСОБА_1 жодних доказів, які б свідчили про спростування презумпції правомірності правочинів, за якими ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги до нього, як боржника, подано не було.
Разом з тим, у постанові від 10 вересня 2025 року по справі №369/13444/20 Велика Палата Верховного Суду виснувала щодо правонаступництва та застосування ст. 442 ЦПК України наступне.
Оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження, а відступлення права вимоги допускається на будь-якій стадії судового процесу, то договір відступлення права вимоги кредитор може укласти і після ухвалення судового рішення, яким вирішено спір між сторонами матеріальних правовідносин (зобов'язання), до моменту виконання боржником зобов'язання або настання інших обставин, що є підставою для його припинення.
Незалежно від того, як сторони договору відступлення права вимоги охарактеризували (найменували) наявне зобов'язання: як таке, що належить кредиторові на підставі правочину, чи таке, що випливає із судового рішення, яким вирішено спір з приводу виконання відповідного правочину, - зазначена обставина не змінює правової природи наявного зобов'язання. У зв'язку із наведеним укладення договору цесії після ухвалення судового рішення так само має наслідком заміну сторони у матеріальних правовідносинах.
Під час розгляду заяви про заміну стягувача у виконавчому листі (сторони виконавчого провадження, сторони у справі) суд не може порушити межі судового розгляду і вийти за межі вирішуваного процесуального питання, констатувати (встановлювати) недійсність договору відступлення прав вимоги, який не є нікчемним згідно з імперативним приписом закону або не визнаний судом недійсним за наслідками вирішення відповідного спору.
Суд має з'ясувати, чи загалом належало первісному кредиторові право вимоги до боржника станом на момент його відступлення, перевірити чинність вимоги на час звернення до суду з відповідною заявою, а також дослідити, чи закон не встановлює заборони на відступлення права вимоги у конкретних правовідносинах.
Тому, встановивши наявність у попереднього кредитора права вимоги до боржника, за яким відкрито виконавче провадження, та відсутність заборони на відступлення права вимоги у цих правовідносинах, колегія суддів висновує, що вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» про його заміну як стягувача у виконавчому провадженні, відкритому стосовно боржника ОСОБА_1 , обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з частинами 1-4 ст. 12, частинами 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказуваних не може гуртуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦІК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу , який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
Враховуючи вищезазначене, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи, оскільки наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, тому зміна кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов'язання, яке передається на стадії виконання судового рішення не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин, а тому колегія суддів вважає, що викладені в ухвалі суду першої інстанції висновки відповідають обставинам справи та нормам процесуального законодавства, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Таким чином, апеляційна скарга підлягає відхиленню, а ухвала суду першої інстанції залишенню без змін.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 04 вересня 2025 року без змін, а скаргу ОСОБА_1 без задоволення.
Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 04 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 01 грудня 2025 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба