02 грудня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/11214/25
Перша інстанція: суддя Лісовська Н. В.,
повний текст судового рішення
складено 21.10.2025, м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Димерлія О.О.,
суддів: Вербицької Н.В., Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.10.2025 у справі №400/11214/25 про повернення позовної заяви позивачеві
16.10.2025 ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , зобов'язати її вчинити певні дії.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.10.2025 у справі №400/11214/25 позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачеві.
Приймаючи таке судове рішення суд першої інстанції вказав, що доданий до матеріалів позову ордер адвоката серії АН №1806515 від 06.10.2025 не є достатнім доказом наявності в адвоката Єрьоміної В.А. права підписувати позовну заяву. На думку окружного адміністративного суду, саме наявність укладеного договору між клієнтом і адвокатом є обов'язковою передумовою представництва.
Не погодившись із ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.10.2025 у справі №400/11214/25 ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, викладено прохання скасувати оскаржуваний судовий акт із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач вказує, що ордер є належним та достатнім доказом, який підтверджує наявність у адвоката повноважень на підписання та подання до суду позовної заяви.
Скориставшись наданим, приписами чинного процесуального законодавства, правом військовою частиною НОМЕР_1 до апеляційного адміністративного суду подано відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, які викладено в оскаржуваній ухвалі від 21.10.2025 у справі №400/11214/25. Натомість, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 уважає необґрунтованими.
В силу приписів частини 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв'язку з положеннями чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частина перша статті 55 Конституції України проголошує, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
За змістом частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
За правилами частини третьої статті 9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
Відповідно до частин першої та третьої статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, крім випадку, встановленого частиною дев'ятою статті 266 цього Кодексу.
Стаття 59 КАС України визначає документи, що підтверджують повноваження представників.
Так, відповідно до частин 1, 4 цієї статті повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами:
1) довіреністю фізичної або юридичної особи;
2) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів:
1) довіреністю;
2) ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";
3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу".
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути:
1) договір про надання правничої допомоги;
2) довіреність;
3) ордер;
4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.
За правилами частини третьої-четвертої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом. Адвокат зобов'язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій.
Таким чином, КАС України надано можливість учасникам справи брати участь у судовому процесі через самопредставництво або через представника та чітко визначено перелік документів, які необхідно подати для підтвердження такої участі.
З огляду на імперативні вимоги статей 1, 3 КАС України про те, що процесуальні повноваження суду та порядок здійснення судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, колегія суддів дійшла висновку, що адміністративний суд, для підтвердження повноважень особи на участь в судовому процесі через самопредставництво або через представника, має право вимагати тільки ті документи, які визначені статтею 55 КАС України (для підтвердження повноважень по самопредставництву) або статтею 59 КАС України (для підтвердження повноважень представника).
Суд не має права відмовляти у доступі до правосуддя, якщо із поданих учасником справи або його представником документів можна установити вид участі в судовому процесі та повноваження такої особи.
Як установлено судом апеляційної інстанції, на підтвердження повноважень в суді першої інстанції адвокатом Єрьоміною В.А. до матеріалів позову додано ордер серії АН №1806515 від 06.10.2025.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що ордер, виданий відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката, і чинна редакція КАС України не вимагає приєднання до нього договору про надання правничої допомоги чи витягу з нього (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №П/9901/736/18, від 01.07.2020 у справі №320/5420/18).
За таких підстав апеляційний адміністративний суд уважає неправильним висновок суду першої інстанції про те, що доданий до матеріалів позову ордер адвоката серії АН №1806515 від 06.10.2025 не є достатнім доказом наявності в адвоката Єрьоміної В.А. права підписувати позовну заяву.
При цьому, безпідставними є посилання суду першої інстанції на постанови Верховного суду від 19.02.2025 у справі №908/2596/23, від 20.01.2025 у справі №761/5870/24, оскільки викладені у них судом касаційної інстанції правові висновки стосуються інших аргументі (підстав) щодо повноважень адвоката.
Так, у постанові Верховного Суду у справі №908/2596/23 суть спору стосувалась вирішення питання, чим підтверджуються повноваження адвоката на здійснення представництва інтересів учасника товариства на загальних зборах учасників товариства, а не повноважень адвоката у суді.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20.01.2025 у справі № 761/5870/24 вказано, що відсутність у частині четвертій статті 62 ЦПК України вказівки на договір про надання правничої допомоги зовсім не виключає права адвоката підтвердити такі повноваження безпосередньо договором про надання правничої допомоги, який згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» одночасно і є тим документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги. За відсутності відомостей, що свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю визнане у передбаченому законом порядку недійсним або є скасованим, припинення (зупинення) права на заняття адвокатською діяльністю, у суду немає підстав ставити під сумнів статус представника учасника справи як адвоката.
Тобто, предметом спору було те, що наданий представником ордер не відповідає типовій формі ордеру, а надані адвокатом копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, витягу з ЄРАУ та договору про надання правової допомоги не є документами, які в контексті вимог статті 59 КАС України підтверджують повноваження адвоката, як представника в суді.
Означене вказує про відмінність вищенаведених обставин від тих, які досліджуються в даному випадку.
Крім того, слід врахувати положення частин 1-2 статті 55 Конституції України, якими регламентовано, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 підкреслив значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.
Суд апеляційної інстанції враховує, що повернення позовної заяви позивачеві не перешкоджає повторному зверненні особи до суду. Проте, згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
Отже, виходячи з норм Конституції України, а також з норм міжнародного права, повернення позовної заяви позивачеві з формальних підстав унеможливлює доступ особи до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи.
При застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (постанова Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 300/4062/21).
Ураховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для повернення позовної заяви позивачеві не відповідають вимогам процесуального закону, є помилковими та такими, що зроблені внаслідок надто формального тлумачення норм КАС України.
Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Колегією суддів установлено, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.
Означене, з урахуванням приписів п.4 ч.1 ст.320 КАС України, є підставою для скасування ухвали Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.10.2025 у справі №400/11214/25 про повернення позовної заяви позивачеві та направлення справи до суду першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.
З огляду на результат розгляду справи розподілу судових витрат не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 44, 171, 160, 161, 292, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.10.2025 у справі №400/11214/25 про повернення позовної заяви позивачеві - скасувати.
Справу №400/11214/25 направити до Миколаївського окружного адміністративного суду для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.
Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.О. Димерлій
Судді Н.В. Вербицька О.І. Шляхтицький