П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
02 грудня 2025 р.м. ОдесаСправа № 522/16455/25
Категорія: 113070100Головуючий у суді І інстанції: Науменко А. В. час і місце ухвалення: письмове провадження, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідачаСеменюка Г.В.
суддів: Федусика А.Г.
Шляхтицького О.І.
за участі секретаря - Вишневської А. В.;
позивачки - ОСОБА_1 ;
представника відповідача - Хорунжи В. Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні П'ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту транспорту, зв'язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та зобов'язання вчинити певні дії
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом до Департаменту транспорту, зв'язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради (далі - Департамент) в якому просила:
- скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ОДП 3227486 від 07.07.2025, передбаченого частиною 1 статті 152-1 Кодексу України про адміністративне правопорушення (далі - КУпАП), відповідно до якої накладено адміністративне стягнення в сумі 600 грн;
- зобов'язати видалити інформацію про правопорушення, яке скоєне ОСОБА_1 07.07.2025 у реєстрах обліку правопорушень.
В обґрунтування позовних вимог позивачка пояснила, що є особою з інвалідністю 2 групи, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №229420 від 25.01.2023 та пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 .
07.07.2025 позивачка припаркувала свій автомобіль «TOYOTA CAMRY», реєстраційний номер НОМЕР_2 (індивідуальний номерний знак НОМЕР_3 ) на платній парковці по вул. Європейській, 29, в м. Одесі, при цьому у нижньому куті лобового скла указаного транспортного засобу розмістила розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю». Оскільки платна парковка на зазначеній вулиці не забезпечена місцями, призначеними для безоплатного паркування транспортних засобів для осіб з інвалідністю, то позивачка припаркувала автомобіль на вільному паркувальному місці, яке за правилами частини 6 статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» стало місцем безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю.
У зв'язку з цим, позивачка вважає, що не порушувала Правил дорожнього руху, а тому спірна постанова підлягає скасуванню.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Мотиви апеляційної скарги складаються з такого.
По-перше, скаржниця указує, що платна парковка по вул. Європейській в місті Одесі між будинками 29 та 25 не була забезпечена місцями, призначеними для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю в достатній кількості, а тому 07.07.2025 вона припаркувала свій автомобіль на платному місці, яке за правилами частини 6 статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» автоматично стало місцем для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю.
По-друге, скаржниця звертає увагу на те, що пунктом 4 Порядку надання пільг водіям з інвалідністю, водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у тому числі транспортними засобами, що належать громадським організаціям осіб з інвалідністю, підприємствам, установам, організаціям, які провадять діяльність у сфері соціального захисту населення, на безоплатне паркування і зберігання транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року №585 (далі - Порядок №585) документом, що посвідчує право на безоплатне паркування транспортного засобу, є пенсійне посвідчення.
З урахуванням даної норми, ОСОБА_1 робить висновок про те, що навіть встановлення розпізнавального знаку «Водій з інвалідністю» на автомобілі (що є правом, а не обов'язком водія) не надає право водію механічного транспортного засобу на безоплатне паркування транспортного засобу на платній парковці. Лише наявність пенсійного посвідчення надає право водію з інвалідністю на безоплатне паркування транспортного засобу на платній парковці.
Скаржниця вважає, що неможна вважати доведеною її вину в несплаті вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування за наявності у неї права на безоплатне паркування транспортного засобу.
По-третє, скаржниця наполягає на тому, що нею був розміщений у нижньому правому куті лобового скла транспортного засобу розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю», що підтверджується фототаблицею, доданої до позову та заявою свідка ОСОБА_2 .
Представник Департаменту, скориставшись правом подання відзиву на апеляційну скаргу, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, оскільки вважає рішення суду законним та обґрунтованим, а доводи апеляції безпідставними.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 від 22.02.2023 з терміном дії довічно та довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №229420 (а.с.10-11).
Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , ОСОБА_1 належить автомобіль «TOYOTA CAMRY», реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с.8).
07.07.2025 указаний автомобіль був припаркований у зоні платного паркування на вул. Європейській, 29, м. Одеса.
07.07.2025 о 15:38 год. інспектором з паркування Ганзюк О. Г. винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ОДП №3227486 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 152-1 КУпАП (несплата вартості послуг паркування) за паркування автомобіля TOYOTA CAMRY (реєстраційний номер НОМЕР_2 , індивідуальний номерний знак « НОМЕР_3 ») на вул. Європейській, 29, м. Одеса. За дане правопорушення на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у двадцятикратному розмірі від вартості однієї години послуги за користування майданчиком для платного паркування, що становить суму 600 грн (а.с.4).
Не погоджуючись з цією постановою по справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що право позивачки на безоплатне паркування не є абсолютне та виникає за умови дотримання Правил паркування транспортних засобів та Правил дорожнього руху. Зокрема, для безоплатного паркування водію з інвалідністю слід обрати на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування визначене місце для безоплатного паркування (за наявності). Суд відзначив, що на даному майданчику облаштовано п'ять місць для безоплатного паркування, які позначені відповідними дорожніми знаками та дорожньою розміткою. Відповідно, за відсутності такого вільного місця на цьому майданчику, у позивача не виникало право на безоплатне паркування на платному місці.
Більш того, суд звернув увагу, що транспортний засіб позивача був залишений на місці для платного паркування та не мав розпізнавального знаку «Водій з інвалідністю», а відтак інспектор з паркування, здійснивши фотофіксацію обставин порушення правил паркування та через відсутність технічних можливостей встановити особу, зазначену у частині першій статті 14-2 КУпАП на місці вчинення правопорушення (яка є суб'єктом правопорушення), мав право на розміщення відповідного повідомлення про притягнення водія до адміністративної відповідальності, а в подальшому і на винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення.
За таких обставин, суд першої інстанції вважав доведеним факт порушення позивачкою частини 1 статті 152-1 КУпАП та, відповідно, і законність притягнення її до адміністративної відповідальності.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
За приписами частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань).
Згідно статті 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі - Правила дорожнього руху).
Відповідно до п. 1.1 Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Пунктом 1.3 вказаних Правил закріплено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Згідно п. 1.9 Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
У силу вимог ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух, не створювати перешкод для проїзду спеціалізованого санітарного транспорту бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, який рухається з включеними проблисковим маячком та спеціальним звуковим сигналом та інше.
Пунктом 15.1 Правил дорожнього руху визначено, що зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватись у спеціально відведених місцях чи на узбіччі.
У свою чергу, дорожній знак 5.43 Правил дорожнього руху «Зона стоянки» - позначає початок зони, де дозволено стоянку на проїзній частині або вздовж проїзної частини за умов, що зазначаються на знаку або додаткових табличках під ним.
При цьому, табличка 7.14 «Платні послуги» - застосовується із знаками 5.42.1, 5.42.2 або 5.43 для позначення місць, майданчиків або зони стоянки транспортних засобів, на яких беруть плату за паркування, а також із знаками 6.6, 6.11 і 6.21, де послуги надаються тільки на платній основі.
Відповідно до частини 1 статті 14-2 КУпАП адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі (за допомогою технічних засобів - приладів контролю за дотриманням правил дорожнього руху з функціями фото-, відеофіксації, які функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів з функціями запису, зберігання, відтворення і передачі фото-, відеоінформації), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.
Частиною першою статті 152-1 КУпАП передбачено, що порушення правил паркування транспортних засобів, у тому числі неоплата вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування за кожну добу користування, - тягне за собою накладення штрафу в двадцятикратному розмірі від вартості однієї години послуги з користування тим майданчиком для платного паркування транспортних засобів, на якому знаходиться транспортний засіб у момент порушення.
Вказані норми свідчать про те, що за вчинення адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху, зокрема, у разі порушення правил паркування транспортних засобів особи підлягають адміністративній відповідальності.
Як свідчать обставини справи, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи, а тому саме на цій підставі вона може бути звільнена від оплати послуг платного паркування за певних умов, з огляду на таке.
Відповідно до частин 6, 7 статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» власники спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування забезпечують виділення та облаштування в межах майданчиків місць для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю.
Водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, у тому числі на транспортних засобах, що належать підприємствам, установам, організаціям, які здійснюють діяльність у сфері соціального захисту населення, та громадським об'єднанням осіб з інвалідністю, мають право на встановлення на транспортному засобі розпізнавального знака «Водій з інвалідністю» та під час перевезення осіб з інвалідністю користуються всіма перевагами, що надаються водіям з інвалідністю.
Водії, які керують транспортними засобами, на яких встановлений розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю», повинні мати при собі документи, що підтверджують інвалідність водія або одного з пасажирів.
Кількість місць, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, становить не менше 10 відсотків загальної кількості місць на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування, але не менше одного місця з позначенням таких місць відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою.
Якщо власники спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування не забезпечили виділення та облаштування місць, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, такими місцями на відповідних майданчиках вважаються місця, на яких розміщені транспортні засоби, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю.
Місця для безоплатного паркування транспортних засобів, передбачені частиною шостою цієї статті, також виділяються на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках, у тому числі біля житлових будинків (крім індивідуальних житлових будинків) та інших будівель, їх власниками/співвласниками (управителями) або орендарями, на проїзних частинах автомобільних доріг і тротуарах (із числа місць для зупинки та стоянки транспортних засобів) - органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування (суб'єктами господарювання, якщо їм у встановленому порядку передано відповідні частини доріг і тротуарів для ведення господарської діяльності) з позначенням таких місць відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою.
Порядок №585 визначає механізм надання пільг власникам транспортних засобів, зазначеним у частині шостій статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», на безоплатне паркування на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування (далі - безоплатне паркування) і на безоплатне зберігання на автостоянках, на яких надаються послуги із зберігання транспортних засобів (крім гаражних кооперативів) (далі - безоплатне зберігання) (пункт 1 Порядку № 585).
Пунктом 2 Порядку №585 визначено категорію осіб, яким надається право на безоплатне паркування і зберігання транспортних засобів це, зокрема, водії з інвалідністю, водії, які перевозять осіб з інвалідністю (далі - водії).
Відповідно до пункту 4 Порядку №585 документом, що посвідчує право на безоплатне паркування транспортного засобу, є пенсійне посвідчення або посвідчення отримувача державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, або посвідчення особи, яка одержує державну соціальну допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, в яких міститься запис про інвалідність.
Безоплатне паркування здійснюється шляхом розташування транспортного засобу на місці для безоплатного паркування з урахуванням дорожніх знаків та дорожньої розмітки, а також з дотриманням Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1342 і Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.
При цьому в лівому нижньому куті лобового скла транспортного засобу розміщується розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю» (пункт 5 Порядку № 585).
Отже, з викладених норм можна дійти таких висновків.
Водії з інвалідністю мають право на встановлення на транспортному засобі розпізнавального знака «Водій з інвалідністю», що надає право користуватися всіма перевагами, що надаються водіям з інвалідністю.
Водії, які керують транспортними засобами, на яких встановлений розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю», повинні мати при собі документи, що підтверджують інвалідність водія або одного з пасажирів, зокрема пенсійне посвідчення.
При цьому, колегія суддів зауважує, наявність лише пенсійного посвідчення у водія без встановлення на транспортному засобі розпізнавального знака «Водій з інвалідністю» в лівому нижньому куті лобового скла транспортного засобу не може бути підставою для визнання дій інспектора з паркування протиправними щодо притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 152-1 КУпАП.
Колегія суддів вважає, що головним спірним питанням у межах даної справи є встановлення на транспортному засобі, у момент фіксації інспектором з паркування адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 152-1 КУпАП, розпізнавального знака «Водій з інвалідністю» в лівому нижньому куті лобового скла транспортного засобу.
Так, з наданих до матеріалів справи відповідачем фотоматеріалів, які були здійснені у момент вчинення адміністративного правопорушення 07.07.2025 з 15:13 год. до 15:38 год. (а.с.50-53), колегія суддів убачає відсутність на лобовому склі розпізнавального знака «Водій з інвалідністю» на транспортному засобі «TOYOTA CAMRY», індивідуальний номерний знак «JURIST».
Дані фотоматеріали були перевірені судом апеляційної інстанції через веб-сайт в мережі інтернет https://carparking.omr.gov.ua за ідентифікатором ОДП3227486 та встановлено, що відповідного розпізнавального знака «Водій з інвалідністю» на лобовому склі указаного транспортного засобу немає.
За таких умов, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що інспектор з паркування, здійснивши фотофіксацію обставин порушення правил паркування, мав право на розміщення відповідного повідомлення про притягнення власника транспортного засобу до адміністративної відповідальності.
У доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 робить висновок про те, що навіть встановлення розпізнавального знаку «Водій з інвалідністю» на автомобілі (що є правом, а не обов'язком водія) не надає право водію механічного транспортного засобу на безоплатне паркування транспортного засобу на платній парковці. Лише наявність пенсійного посвідчення надає право водію з інвалідністю на безоплатне паркування транспортного засобу на платній парковці.
Колегія суддів вважає слушним дане твердження скаржниці, однак вважає, що встановлення розпізнавального знаку «Водій з інвалідністю» на лобовому склі транспортного засобу має бути обов'язковим, оскільки це прямо передбачено пунктом 5 Порядку № 585.
На думку колегії суддів, це є логічним, оскільки інспектор з паркування не може знати хто керував транспортним засобом у момент вчинення адміністративного правопорушення та чи має така особа пільги з паркування.
Крім того, адміністративну відповідальність за порушення правил паркування, відповідно до вимог частини 1 статті 14-2 КУпАП, несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб.
Тобто, у разі, якщо особа за якою зареєстровано транспортний засіб є особою з інвалідністю, а у момент вчинення правопорушення автомобіль було припарковано особою, яка не має пільг для паркування, інспектор має право на прийняття постанови по справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 152-1 КУпАП.
У межах даної справи склалась саме така ситуація, коли інспектор виявив транспортний засіб «TOYOTA CAMRY», індивідуальний номерний знак « НОМЕР_3 », без установленого розпізнавального знаку «Водій з інвалідністю» на лобовому склі транспортного засобу та за відсутністю сплати за паркування, правомірно прийняв спірну постанову по справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 152-1 КУпАП, оскільки вважав, що за кермом автомобіля перебувала особа, яка не має відповідних пільг для безоплатного паркування.
З приводу наданих до позовної заяви ОСОБА_1 фотоматеріалів колегія суддів оцінює їх критично, оскільки на таких фото немає часу їх створення, а міститься лише дата - 07.07.2025, а тому такі докази не можуть підтверджувати доводи позивачки.
Разом з цим, на фотоматеріалах наданих відповідачем міститься дата та час їх створення, що співпадає з датою та часом зазначених у спірній постанові. Крім того, такі фотоматеріали відповідають тим фото, які наявні на веб-сайті в мережі інтернет https://carparking.omr.gov.ua.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наданої нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 , яка описує події, які відбулись 07.07.2025 словами «приблизно», що не може бути прийнято судом як беззаперечне спростування доводів суб'єкта владних повноважень.
За таких умов, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують указаних висновків суду першої інстанції та не дають суду апеляційної інстанції підстав для втручання у судове рішення.
Крім того, колегія суддів зазначає, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку №11 (2008) щодо якості судових рішень на рівні рекомендацій, що мають характер норм «м'якого права», наголосила, що якість будь-якого судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. Воно не лише полегшує розуміння сторонами суті рішення, а насамперед слугує гарантією проти свавілля. Обґрунтування судового рішення загалом засвідчує дотримання національним суддею принципів, проголошених ЄСПЛ. При цьому навіть «проміжні» процесуальні рішення потребують належного викладу підстав їх прийняття, якщо вони стосуються індивідуальних свобод. Належне мотивування судового рішення - це стандарт ЄСПЛ, напрацьований за результатами розгляду заяв про порушення права на справедливий суд. Аналіз практики ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції свідчить, що право на мотивоване судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи.
По-перше, ціль мотивування судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати і довести, передусім сторонам, що суд справді почув, а не проігнорував їхні позиції. По-друге, мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження. По-третє, належне мотивування судового рішення забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи. По-четверте, тільки мотивоване судове рішення забезпечує можливість здійснювати суспільний контроль за правосуддям.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов'язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, пункт 23). Тому за наведених вище підстав, якими Суд обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що надала оцінку ключовим доводам апеляції ОСОБА_1 .
Тому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстави для розподілу судових витрат за результатом розгляду апеляційної скарги, відповідно до статті 139 КАС України, відсутні.
Стаття 272 КАС України встановлює особливості апеляційного та касаційного оскарження судових рішень в окремих категоріях адміністративних справ, частина 3 якої передбачає, що судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-283-1, 284-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Керуючись статтями 243, 250, 272, 286, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту транспорту, зв'язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Г.В. Семенюк
Судді О.І. Шляхтицький А.Г. Федусик