Головуючий І інстанції: Полях Н.А.
01 грудня 2025 р. Справа № 520/10935/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Ральченка І.М.,
Суддів: Катунова В.В. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2025, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 04.08.25 по справі № 520/10935/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ" в особі Харківської філії товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ»
до Головного управління ДПС у Харківській області , Державної податкової служби України
про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації,
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ГАЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ" в особі Харківської філії товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, Державної податкової служби України, в якому просив суд:
- визнати протиправною та скасувати Індивідуальну податкову консультацію Головного управління ДПС у Харківській області Державної податкової служби України від 11.03.2025 №1251/ІПК/20-40-24-07-05 щодо надання роз'яснення, консультації про включення суми відшкодування судових витрат (судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи) за рішенням суду до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу, як додаткового блага, та оподаткування її податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах.
В обгрунтування позовних вимог представник позивача зазначав, що індивідуальна податкова консультація суперечить Положенням чинного ПК України, оскільки відповідачем не враховано положень пп «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України, яким передбачені виключення із переліку оподатковуваних доходів, зокрема сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ" в особі Харківської філії товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ» до Головного управління ДПС у Харківській області Державної податкової служби України, Державної податкової служби України про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації - задоволено.
Визнано протиправною та скасовано Індивідуальну податкову консультацію Головного управління ДПС у Харківській області Державної податкової служби України від 11.03.2025 №1251/ІПК/20-40-24-07-05 щодо надання роз'яснення, консультації про включення суми відшкодування судових витрат (судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи) за рішенням суду до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу, як додаткового блага, та оподаткування її податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області Державної податкової служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ" в особі Харківської філії товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ» суму судового збору у розмірі 2 422,40 грн.
Відповідач, Головне управління ДПС у Харківській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, представник Головного управління ДПС у Харківській області в апеляційній скарзі зазначає, що на його думку, оскільки відшкодування за рішенням суду судових витрат (судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи) фізичній особі здійснюється ТОВ, то зазначений дохід включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу такого платника як додаткове благо та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах, за рахунок такої фізичної особи. Отже, висновки спірної індивідуальної податкової консультації є обґрунтованими та жодним чином не суперечить положенням чинного законодавства України.
Позивач скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області, в якому зазначає, що в силу положень чинного податкового законодавства ІПК є актом індивідуальної дії, надана конкретному суб'єкту (позивачу по справі) та стосується практичного застосування норм податкового законодавства, у даному випадку щодо конкретних випадків, які стосуються позивача, а тому вона безумовно стосується прав позивача, впливає на них та з огляду на незаконність наданої консультації порушує права позивача, які без її скасування будуть порушеними, зважаючи на застосування до нього роз'яснень наданої ІПК. До того ж чинним законодавством передбачено право на оскарження ІПК. В даному випадку консультація стосується конкретно суб'єкта (позивача) та порушує його права, оскільки без її скасування підлягатиме застосуванню в супереч положенням чинного податкового законодавства до позивача.
Представник позивача вважає, що зважаючи на завдання позивачу вказаних реальних збитків, існування та не скасування оскаржуваної ІПК продовжуватиме впливати на права позивача, порушуватиме їх та матиме негативні юридичні наслідки, у тому числі матеріальні, саме для позивача, так як стосується саме його.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ТОВ «ГАЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ» в особі Харківської філії ТОВ «ГАЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ» звернулося до Головного управління ДПС у Харківській області зі зверненням від 05.02.2025 №ХФ/100/1,9-935-25 на отримання індивідуальної податкової консультації щодо практичного застосування норм законодавства.
ТОВ повідомило, що за рішенням суду по справі № 630/315/24 з ТОВ було стягнуто на користь фізичної особи судові витрати у вигляді витрат на правову допомогу.
Платник просив надати індивідуальну податкову консультацію з питань:
1. Чи можна кваліфікувати судові витрати (зокрема, судовий збір та відшкодування платнику сплачених ним витрат на правничу допомогу) як додаткове благо, що підлягає оподаткуванню?
2. Чи повинен податковий агент (ТОВ) утримувати податок на доходи фізичних осіб та військовий збір із суми судового збору, яка відшкодовується фізичній особі за рішенням суду, та перерахувати отримувачу після вирахування податків?
3. Чи повинен податковий агент (ТОВ) утримувати податок на доходи фізичних осіб та військовий збір із суми судових витрат (правнича допомога), яку відшкодовують фізичній особі за рішенням суду, та перерахувати отримувачу після вирахування податків?
За результатами розгляду звернення, позивачем було отримано від Головного управління ДПС у Харківській області Індивідуальну податкову консультацію від 11.03.2025 №1251/ІПК/20-40-24-07-05, якою роз'яснено, що оскільки відшкодування судових витрат (судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи такі як відшкодування на правничу допомогу) здійснюється Товариством фізичній особі, то зазначений дохід включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу такого платника як додаткове благо та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах.
Позивач вважаючи оскаржувану податкову консультацію протиправною, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувана в цій справі індивідуальна податкова консультація Головного управління ДПС у Харківській області Державної податкової служби України від 11.03.2025 №1251/ІПК/20-40-24-07-05 як акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправною та скасуванню в судовому порядку.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу, зокрема, надають індивідуальні податкові консультації, інформаційно-довідкові послуги з питань податкового та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи (підпункт 19-1.1.28, пункту 19-1, статті 19-1 ПК України).
Відповідно до підпункту 14.1.172 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податкова консультація - індивідуальна податкова консультація та узагальнююча податкова консультація, що надаються в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Підпунктом 14.1.172-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що індивідуальна податкова консультація - роз'яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.
Відповідно до абзацу 1 пункту 52.1 статті 52 ПК України за зверненням платників податків у паперовій або електронній формі контролюючий орган, визначений підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, надає їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.
Звернення платників податків на отримання індивідуальної податкової консультації у паперовій або електронній формі повинно містити, зокрема, зазначення, в чому полягає практична необхідність отримання податкової консультації (наведення фактичних обставин) (абзац п'ятий пункту 52.1 статті 52 ПК України).
Уповноважена особа центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, може прийняти рішення про продовження строку розгляду звернення на отримання індивідуальної податкової консультації понад 25-денний строк, але не більше 15 календарних днів, та письмово повідомити про це платнику податків у паперовій або електронній формі до закінчення строку, визначеного абзацом першим цього пункту (абзац дев'ятий пункту 52.1 статті 52 ПК України).
Нормою пункту 52.2. статті 52 ПК України встановлено, що індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
Згідно з пунктом 52.3 статті 52 ПК України за вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній, у паперовій або електронній формі. Індивідуальна податкова консультація, надана у паперовій або електронній формі, обов'язково повинна містити назву - індивідуальна податкова консультація, реєстраційний номер в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства.
За змістом абзацу 2 пункту 52.4. статті 52 ПК України індивідуальні податкові консультації надаються у паперовій та електронній формах - контролюючим органом, визначеним підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, крім державних податкових інспекцій.
Підпунктом 41.1.1. пункту 41.1 статті 41 ПК України визначено контролюючими органами податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи;
Пунктом 53.2 статті 53 ПК України встановлено, що платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому у паперовій або електронній формі індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.
Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.
Протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків суду зобов'язані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію.
Відповідно до підпункту 17.1.7. пункту 17.1. статті 17 ПК України платник податків має право, зокрема, оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб), у тому числі надану йому у паперовій або електронній формі індивідуальну податкову консультацію, яка йому надана, а також узагальнюючу податкову консультацію.
Верховний Суд у постанові від 12 червня 2024 року у справі №200/3060/22 дійшов висновку, що податкова консультація за своєю правовою природою є фактично відповіддю контролюючого органу платнику податків на його питання й повинна містити конкретні роз'яснення такому платнику практичної форми та/або моделі його поведінки у визначеному колі податкових правовідносин.
Індивідуальна податкова консультація, як методична й практична допомога платнику при виконанні ним податкового обов'язку, фактично, за всіма процедурами (нарахування та сплата платежів, пені, штрафних санкцій, оскарження дій контролюючих органів тощо), надається платнику податків для правильності практичного застосування конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування, нарахування та сплати податків чи зборів безпосередньо у його податковому обліку при здійсненні ним господарської діяльності.
Колегія суддів зазначає, що метою податкової консультації є викладення (роз'яснення) платнику податків офіційного розуміння контролюючим органом змісту правової норми з питань оподаткування для забезпечення правильного її застосування.
При цьому, податкова консультація обов'язково повинна містити опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.
Подібний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 16 жовтня 2020 року у справі № 820/5120/16.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює ПК України (в редакції, чинній на момент існування спірних правовідносин), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Правові засади оподаткування доходів фізичних осіб визначені розділом IV та пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України.
Підпунктами 162.1.1, 162.1.3 пункту 162.1 статті 162 ПК України визначено, що платниками податку на доходи фізичних осіб є: фізична особа резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; податковий агент.
Підпунктом 14.1.180 ПК України визначено, що податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 ПК України об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Відповідно до пункту 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.
Загальний оподатковуваний дохід будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
За змістом положень пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.
Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.
Згідно підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються:
дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім:
а) сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом;
б) відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов'язання;
в) пені, що сплачується на користь платника податку за рахунок бюджету (цільового страхового фонду) внаслідок несвоєчасного повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або інших сум бюджетного відшкодування;
г) суми втрат, заподіяних платнику податку актами, визнаними неконституційними, або незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду, що відшкодовуються державою в порядку, встановленому законом.
ґ) виплати з державного бюджету, пов'язані з виконанням рішень закордонних юрисдикційних органів, у тому числі Європейського суду з прав людини, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України.
Дія цього підпункту не поширюється на оподаткування сум страхових виплат, страхових відшкодувань і викупних сум за договорами страхування.
Відповідно до підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України доходом з джерелом їх походження з України є будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.
За визначенням, наведеним у пункті 14.1.47 ПК України, додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).
З матеріалів справи встановлено, що в основу оскаржуваної податкової консультації ДПС України поклало висновок про те, що відшкодовані за рішенням суду судові витрати (судовий збір та витрати, пов'язані з розглядом справи) у розумінні підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України є додатковим благом, з огляду на що мають бути включені до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.
Тому, як висновує податковий орган, юридична особа, яка здійснює за рішенням суду нарахування (виплату) доходу платнику податків у вигляді відшкодування таких судових витрат у розумінні ПК України є податковим агентом і зобов'язана виконати усі функції, визначені цим Кодексом, зокрема щодо нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету за рахунок зазначеного доходу.
Отже, спірним у цій ситуації є визначення правової природи відшкодованих за рішенням суду судових витрат.
Питання судових витрат у цивільному процесі врегульоване главою 8 розділу І ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із частиною третьою статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За змістом положень частини першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Аналізуючи наведене правове регулювання, колегія суддів вважає, що судові витрати можна визначити як законодавчо врегульовану сплату грошових коштів за рахунок сторін у справі, що пов'язана із необхідністю розгляду та вирішення адміністративним судом публічно-правового спору, а загальним судом - цивільно-правового спору.
Разом з тим, можливість отримання особою компенсації понесених судових витрат законодавчо передбачена лише у разі підтвердження судом факту протиправних дій (бездіяльності), рішень відповідача у справі, а отже фактично передбачає компенсацію збитків внаслідок заподіяння матеріальної шкоди стороні, права якої порушено.
Так, пунктом першим частини другої статті 22 ЦК України передбачено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Отже, з метою відновлення свого порушеного права позивач вимушений звертатись до суду, сплачуючи судовий збір, а також витрати, пов'язані з розглядом справи, у зв'язку з чим несе матеріальні витрати, відповідно зазнає реальних збитків в розумінні статті 22 ЦК України.
Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що компенсація судових витрат за своєю правовою природою є обов'язковим відшкодуванням, передбаченим процесуальним законом, і фактично є формою відшкодування збитків, заподіяних особі неправомірними діями/бездіяльністю, рішеннями іншої сторони у справі та вимушеними матеріальними втратами, які особа зазнала у зв'язку із зверненням за судовим захистом з метою відновлення свого порушеного права, а не додатковим благом, як стверджує відповідач.
В основу оскаржуваної податкової консультації відповідачем покладено висновок про те, що відшкодовані за рішенням суду судові витрати (судовий збір та витрати, пов'язані з розглядом справи) у розумінні підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України є додатковим благом, з огляду на що мають бути включені до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.
Водночас, вирішуючи поставлене позивачем питання стосовно необхідності оподаткування доходу у вигляді отриманих платником податків сум відшкодування судових витрат, податковий орган не врахував положення підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України, яким передбачені виключення із переліку оподатковуваних доходів, зокрема сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди.
При цьому, надаючи податкову консультацію, контролюючий орган не встановлює (змінює чи припиняє) відповідну норму законодавства, а лише надає роз'яснення щодо практичного її застосування.
Метою податкової консультації є викладення (роз'яснення) платнику податків офіційного розуміння контролюючим органом змісту правової норми з питань оподаткування для забезпечення правильного її застосування.
Разом із тим, податкова консультація обов'язково повинна містити опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що індивідуальна податкова консультація суперечить Положенням чинного ПК України, оскільки відповідачем не враховано положень пп «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України, яким передбачені виключення із переліку оподатковуваних доходів, зокрема сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди.
Проте, вказані обставини свідчать про те, що контролюючим органом не було надано належної оцінки вказаним позивачем у зверненні обставинам, разом із поставленим питанням.
Отже, суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідачем не надано до суду доказів правомірності та обґрунтованості наданої індивідуальної податкової консультації.
Також, слід зазначити, що загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Відтак, невиконання податковим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач при прийнятті спірної податкової консультації діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені ПК України, без дотримання вимог ч.2 ст.2 КАС України, правомірності свого рішення належними доказами не довів, отже оскаржувана індивідуальна податкова консультація Головного управління ДПС у Харківській області Державної податкової служби України від 11.03.2025 №1251/ІПК/20-40-24-07-05 як акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправною та скасуванню в судовому порядку.
Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до положень пункту 53.2 статті 53 ПК України, платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому у паперовій або електронній формі індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.
Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду. Протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків суду зобов'язані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію.
Враховуючи викладене, в силу приписів статті 53 ПК України після скасування цієї ІПК та набрання рішенням законної сили у цій справі, у податкового органу виникає безальтернативний обов'язок щодо надання нової податкової консультації, з урахуванням висновків суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 року по справі № 520/10935/25 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог Головного управління ДПС у Харківській області.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 по справі № 520/10935/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач І.М. Ральченко
Судді В.В. Катунов З.Г. Подобайло