02 грудня 2025 р. Справа № 520/6180/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою 4-го Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.06.2025, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., м. Харків, повний текст складено 04.06.25 у справі № 520/6180/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області , 4-го Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (далі за текстом також - відповідачі), в якому просив:
1) визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні;
2) зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 114 440,40 грн без урахування принципу співмірності, відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області з приводу нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільнені за період 01.08.2024-20.02.2025.
Зобов'язано 4 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільнені за період 01.08.2024-20.02.2025 у сумі - 114.440,40 грн з утриманням належних податків і зборів.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на користь ОСОБА_1 968,96 грн у якості компенсації витрат на оплату судового збору.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, 4 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення суду ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що суд першої інстанції не врахував того, що виплата середнього заробітку позивачу за період проходження служби в 2016 -2018 роках є неможливою у зв'язку з відсутністю для цього правових підстав.
За результатами апеляційного розгляду просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач проходив службу у лавах Державної служби з надзвичайних ситуацій України.
Згідно з довідкою управління персоналу ГУ ДСНС України у Харківській області від 14.04.2025 за №416/640 позивач з 28.05.2013 по 20.09.2019 проходив службу на посаді пожежного-рятувальника 49-ДПРЧ м. Мерефа (Наказ ГУ ДСНС України у Харківській області від 28.05.2013 за № 34 о/с); з 20.09.2019 по 06.07.2021 проходив службу на посаді пожежного-рятувальника 48-ДПРЧ м. Люботин (Наказ ГУ ДСНС України у Харківській області від 20.09.2019 за № 380 о/с); з 06.07.2021 по 01.08.2024 проходив службу на посаді пожежного-рятувальника 49 ДПРЧ 4 ДПРЗ (Наказ ГУ ДСНС України у Харківській області від 06.07.2021 за № 271 о/с).
01.08.2024 Наказом Головного управління ДСНС України у Харківській області від 01.08.2024 за № 380 о/с позивач був звільнений зі служби цивільного захисту за підпунктом 8 пунктом 176 (у зв'язку із вчиненням проступку, несумісного із подальшим проходженням служби).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2024 у справі №520/26653/24, зокрема, зобов'язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року; з 01.03.2018 по 30.11.2018 - із застосуванням норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
20.02.2025 позивачем отримано від суб'єкта владних повноважень платіж на виконання зазначеного судового рішення у розмірі 92.788,91 грн (індексацію грошового забезпечення).
Позивач, уважаючи бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправною, звернувся до суду з позовом у цій справі.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з огляду на обставини того, що нездійснення остаточного розрахунку із позивачем у визначені законодавством строки відбулось з вини власника, або уповноваженого ним органу, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, дійшов висновку, що позивач набув право на отримання відшкодування за затримку виплати грошового забезпечення на підставі статті 117 КЗпП України та приписів Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, а саме: за період 01.08.2024-20.02.2025 у сумі - 114.440,40 грн.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Стаття 58 Конституції України закріплює один із ключових принципів права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
У Рішенні від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Подібних висновків щодо тлумачення змісту положень статті 58 Конституції України Конституційний Суд України дійшов у Рішеннях від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, відповідно до яких закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Аналіз наведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022, положення статті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 Кодексу законів про працю України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX).
Такий підхід при вирішенні подібних правовідносин застосовано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 04.09.2024 у справі № 359/1316/22.
Колегія суддів звертає увагу, що правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України, пов'язані із недотриманням роботодавцем свого обов'язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов'язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.
У постанові від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов'язані з обов'язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.
Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 Кодексу законів про працю України у цій справі, є 01.08.2024 - дата звільнення позивача.
За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції на момент їхнього виникнення, тобто після набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Отже, ураховуючи вимоги ст. 117 КЗпП у відповідача виник обов'язок виплати працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.
Щодо здійснення відповідного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку, то колегія суддів зазначає, що вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до п. 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 року, проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
За приписами абзацу другого пункту сьомого Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 за № 260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Враховуючи викладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа календарних днів за цей період.
За матеріалами справи, згідно з копією розрахункового листа, у червні 2024 року позивачем отримано - 19.391,40 грн грошового забезпечення (а саме: оклад за посадою - 2.820,00 грн; оклад за спеціальним званням - 740,00 грн; надбавка за вислугу років - 1.246,00 грн; надбавка за особливості проходження служби - 2.403,00 грн; кваліфікація - 84,60 грн; премія - 12.097,80 грн).
Згідно з копією розрахункового листа у липні 2024 року позивачем отримано - 19.391,40 грн грошового забезпечення (а саме: оклад за посадою - 2.820,00 грн; оклад за спеціальним званням - 740,00 грн; надбавка за вислугу років - 1.246,00 грн; надбавка за особливості проходження служби - 2.403,00 грн; кваліфікація - 84,60 грн; премія - 12.097,80 грн).
Відповідно середньоденне грошове забезпечення позивача за два повні календарні місяці перед настанням події припинення публічної служби складає - 635,78 грн ((19391,40 грн + 19391,40 грн) / (30 днів червня 2024 року + 31 день липня 2024 року)).
Отже, розмір середнього заробітку позивача за шість місяців (184 календарних дні) становить 116 983,52 грн (635,78 грн х 184 дні), що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Разом з цим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року та дійшла висновку, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.
Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Так, Велика Палата у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.
Аналізуючи поведінку позивача у спірних правовідносинах, колегія суддів зазначає, що законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас у спірних правовідносинах працівник (у широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізуючи його права, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
За наведених обставин, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, є визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 89 281,82 грн.
Так, на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2024 у справі №520/26653/24 відповідач здійснив нарахування належних позивачу сум у розмірі 92 788,91 грн, які виплатив 20.02.2025.
Зважаючи на те, що істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 92 788,91 грн/ 116 983,52 грн (сума виплаченого грошового забезпечення/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100% = 0,7932, то середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням принципу співмірності становить 89 281,82 грн (635,78 грн х 184 дні х 0,7932).
Колегія суддів зазначає, що такий підхід забезпечить справедливий баланс інтересів сторін: захистить право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустить понесення 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області несправедливих та непропорційних майнових втрат.
Згідно з приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позовних вимог.
З огляду на положення статті 139 КАС України підстави для розподілу судових на сплату судового збору за подання апеляційної скарги суб'єкта владних повноважень відсутні.
Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу 4-го Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.06.2025 у справі № 520/6180/25 скасувати.
Прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області з приводу нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період 01.08.2024 - 20.02.2025.
Зобов'язати 4 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період 01.08.2024-20.02.2025 у сумі 89 281,82 грн з утриманням належних податків і зборів.
В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді О.В. Присяжнюк В.Б. Русанова