01 грудня 2025 року м. Чернігів Справа № 620/12348/25
Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Бородавкіна С.В. перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з адміністративним позовом, у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 31.07.2025, з встановленням базового місяця - березень 2018;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 31.07.2025 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - березень 2018 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, та виплатити з урахуванням виплачених сум.
Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
У частині другій цієї статті зазначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено іншого, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).
До 18 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Проте період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.
До позовної заяви долучена заява про поновлення пропущеного строку для звернення до суду з даним позовом, мотивована тим, що про порушення своїх прав позивач дізнався тільки фактично отримавши відповідь від відповідача 25.08.2025 на адвокатський запит. Крім того, позивач продовжує проходити військову службу та виконувати свій обов'язок щодо оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості, що фізично унеможливлює ініціювання судових спорів.
Проте 14.11.2025 від представника позивача надійшло клопотання, у якому просив не брати до уваги заяву про поновлення пропущеного строку, оскільки вона була помилково надіслана та не має відношення до предмету даного позову.
Суд вирішуючи питання поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом, зважає на таке.
Грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується щомісяця, а тому особі в будь-якому разі має бути відомо як його розмір, так і складові. Отже особа мала реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації щодо нарахування йому грошового забезпечення та його складових, протягом всього спірного періоду.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Поняття «особа повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Разом з тим, незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
У постанові від 17.09.2020 (справа №640/12324/19) Верховний Суд зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Позивач, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на судове оскарження дій суб'єкта владних повноважень, повинен діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов'язків, встановлених законом, як особа, зацікавлена у поданні позовної заяви, має вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 10.09.2020 (справа №806/2321/16).
Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували неможливість звернення ним протягом всього спірного періоду до відповідача з метою з'ясування правильності нарахування та виплати грошового забезпечення.
Суд звертає увагу, що в силу вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Однак, всупереч наведених процесуальних вимог позивач не надав до суду жодних належних та допустимих доказів, які підтверджують його проживання за вказаною в позові адресою станом на момент подання позовної заяви, що, у свою чергу, виключає можливість перевірки судом дотримання територіальної підсудності спору.
Такі обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам законодавства, а тому вона має бути залишена без руху з наданням позивачу строку на усунення вказаного недоліку.
На підставі наведеного та керуючись стаття 122, 160, 161, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Надати позивачу 10-денний термін з дня вручення копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску за період позовних вимог з 01.01.2024 по 12.05.2025.
Роз'яснити позивачу, що в разі не усунення недоліків у вказаний судом строк позовна заява в частині позовних вимог за період з 01.01.2024 по 12.05.2025 буде йому повернута.
Відповідно до ч. 2 ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання, набирає законної сили з моменту її підписання суддею та згідно із ст. 294 Кодексу адміністративного судочинства України оскарженню не підлягає.
Суддя С.В. Бородавкіна