Справа № 158/3404/25
Провадження № 2-о/0158/85/25
02 грудня 2025 року м. Ківерці
Ківерцівський районний суд Волинської області в складі:
головуючого - судді - Костюкевича О.К.
секретаря - Хмілевської І.О
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження в залі суду міста Ківерці цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , виконавчий комітет Ківерцівської міської ради, як орган опіки та піклування, про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітньої дитини батьком,
ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітньої дитини батьком.
Ухвалою судді Ківерцівського районного суду Волинської області від 12.11.2025 по справі відкрито провадження та призначено судове засідання.
В судове засідання заявник ОСОБА_1 не прибув, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не відомі. Будь-яких заяв чи клопотань до суду не надходило.
Заінтересована особа - ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, причини неявки суду не відомі. Будь-яких заяв чи клопотань до суду не надходило.
Представник заінтересованої особи - виконавчого комітету Ківерцівської міської ради, як органу опіки та піклування, в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причини неявки суду не відомі. Будь-яких заяв чи клопотань до суду не надходило.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік фактів, що встановлюються судом при розгляді справи визначено частиною першою ст.315 ЦПК України, який не є вичерпним.
Згідно з частиною другою ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта ст. 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі №320/948/18 виснувано, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
У справі, яка є предметом перегляду, заявник просить встановити факт самостійного виховання та утримання дитини. Заявлені вимоги, пов'язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує та утримує дитину.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється СК України.
Частиною першою ст.121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини грунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому ст. ст. 122 та 125 цього Кодексу (визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою).
Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою ст. 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені у ст.ст. 150, 151 СК України.
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої - четвертоїст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, він має здійснювати батьківські права та виконувати обов'язки, необхідних для виховання дитини.
При цьому, сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно зі ст. 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
У частині четвертій ст. 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (ст.164 СК України).
За таких обставин, із настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.
Частиною першою ст. 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до частин третьої, четвертої ст. 155 СК України, відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
У цій справі заявник просить установити факт самостійного виховання та утримання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитинт.
Так, у ст. 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Із огляду на зазначене вбачається, що у цій справі наявний спір про право - зокрема, спір щодо участі одного з батьків у вихованні та утриманні дитини та/або ухилення від участі у вихованні та утриманні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов'язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п'ята cт. 19 СК України).
Доведення факту одноосібного виховання та утримання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Такий факт одноосібного виховання та утримання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
Сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання та утримання дитини, а визначена частиною першою ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання та утримання дитини, то факт одноосібного виховання та утримання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання та утримання дитини.
Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.
Зазначене узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22.
Відповідно до ч. 4 ст. 315 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що факт самостійного виховання та утримання дитини батьком не може бути встановлений за правилами окремого провадження, а тому заява ОСОБА_1 підлягає залишенню без розгляду.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 293, 294, 353 ЦПК України , суд, -
Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , виконавчий комітет Ківерцівської міської ради, як орган опіки та піклування, про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітньої дитини батьком - залишити без розгляду і роз'яснити заявнику, що він вправі подати позов на загальних підставах.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Волинського апеляційного суду.
Суддя Ківерцівського районного суду О.К. Костюкевич