02 грудня 2025 року м. Чернівці Справа № 600/34/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом, в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 08.05.2024 по 06.12.2024 (включно).
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 08.05.2024 по 08.11.2024, але не більше як за шість місяців.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що при звільненні з військової служби відповідачем порушено визначені законодавством строки виплати грошового забезпечення.
Як наслідок, бездіяльність військової частини щодо не проведення нарахування та виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною.
Враховуючи наведене, позивач вважає, що відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.05.2024 по 06.12.2024.
ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування заперечень відповідач зазначав, що під час звільнення позивача з військової служби військовою частиною здійснено повний розрахунок. Крім того, відповідач зазначав, що позивач вдруге намагається стягнути суму середнього заробітку (за різні складові грошового забезпечення), що заборонено чинним законодавством.
З'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.
Позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ).
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) від 07.05.2024 № 411-ОС, з 07.05.2024 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
На виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 18.10.2024 у справі № 600/3034/24-а, яке набрало законної сили, військова частина НОМЕР_2 виплатила позивачеві заборговане грошове забезпечення у розмірі 103362,12 грн, в тому числі: 29.11.2024 в сумі 20728,52 грн та 07.12.2024 у сумі 82633,50 грн, що підтверджується виписками АТ КБ «ПриватБанк».
З комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» видно, що вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача на його користь середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 08.05.2024 по 24.07.2024 в сумі 76235,64 грн.
За вказаною позовною заявою, ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 24.07.2024 відкрито провадження у справі № 600/3191/24-а та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення виклику (учасників) справи.
На час розгляду справи № 600/34/25-а рішення у справі № 600/3191/24-а не ухвалено.
Вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не проведення своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про стягнення з відповідача на його користь середнє грошове забезпечення за весь за час затримки розрахунку при звільненні із 08.05.2024 по 08.11.2024, але не більш як за шість місяців.
Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Загальні засади проходження в Україні військової служби врегульовано Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII.
Відповідно до частини 3 статті 24 цього Закону, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Частинами 1, 2 статті 9 наведеного Закону встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів; до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до частини 4 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та має забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Однак Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статей 116-117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, наведеній у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
Статтею 47 КЗпП України встановлено, що роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" текст статті 117 КЗпП України викладено у такій редакції:
"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.".
Указана редакція статті 117 КЗпП України набула чинності з 19.07.2022.
Отже, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, відповідно до якої законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями. При цьому, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
З комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» видно, що рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 18.10.2024 у справі № 600/3034/24-а, яке набрало законної сили, зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату позивачу із грудня 2022 по травень 2023 включно грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, підйомної допомоги, підйомної допомоги на членів родини, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно.
На виконання вказаного судового рішення, військовою частиною НОМЕР_2 виплачено позивачеві заборговане грошове забезпечення у розмірі 103362,12 грн, в тому числі: 29.11.2024 в сумі 20728,52 грн та 07.12.2024 у сумі 82633,50 грн, що підтверджується виписками АТ КБ «ПриватБанк».
Таким чином, остаточний розрахунок з позивачем відповідач здійснив 07.12.2024.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Верховний Суд надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП неодноразово наголошував на обов'язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 26.11.2020 у справі №520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі №120/313/20-а та інші.
Так, у постанові від 30.04.2020 у справі №140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов'язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.
Суд зазначає, що оскільки відповідач несвоєчасно виплатив належні грошові суми при звільненні позивача з військової служби з 07.05.2024, а остаточний розрахунок здійснено 07.12.2024, вказане є порушенням статті 116 КЗпП України та відповідно до статті 117 цього Кодексу - підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При цьому суд звертає увагу на те, що стаття 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 містить застереження, що компенсація за несвоєчасний розрахунок не може перевищувати середній заробіток за час вимушеного прогулу за шість місяців.
Таким чином, позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.
Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, немає на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).
Абзацами 1 - 4 п. 2 розділу ІІ Порядку № 100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до п. 5 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до п. 8 розділу IV Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Отже, згідно з чинним законодавством, нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
В цьому контексті суд враховує, що позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини з 07.05.2024.
На виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 18.10.2024 у справі № 600/3034/24-а, яке набрало законної сили, військова частина НОМЕР_2 виплатила позивачеві заборговане грошове забезпечення у розмірі 103362,12 грн, в тому числі: 29.11.2024 в сумі 20728,52 грн та 07.12.2024 у сумі 82633,50 грн, що підтверджується виписками АТ КБ «ПриватБанк».
Згідно архівної відомості особової картки грошового забезпечення за 2024 рік, розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становив 59620,40 грн (у березні 2024 року - 29722,20 грн та у квітні 2024 року - 29898,20 грн).
Кількість календарних днів служби позивача у березні-квітні 2024 року становила 61 днів.
Отже, середньоденний заробіток позивача становить 977,38 грн (59620,40 грн/61 календарний день). Період затримки остаточного розрахунку охоплюється з 08.05.2024 (наступний день після звільнення з військової служби) по 06.12.2024 (день, що передує дню остаточного розрахунку з позивачем) та становить 213 календарних днів.
Відтак за період з 08.05.2024 (наступний день після звільнення з військової служби) по 07.11.2024 (обмеження періоду виплати працівникові шістьма місяцями) за 184 календарних днів середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 179873,92 грн (977,38 грн х 184 календарних днів).
Водночас, судом встановлено, що у провадженні Чернівецького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа № 600/3191/24-а за позовом позивача до військової частини НОМЕР_1 про стягнення з відповідача на його користь середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 08.05.2024 по 24.07.2024 в сумі 76235,64 грн.
Суд зауважує, що чинне законодавство не передбачає виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнення за кожним з видів виплат, що мали бути здійснені позивачу під час звільнення окремо, за той самий період часу, а встановлює загальну міру відповідальності роботодавця у вигляді виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок.
Відповідно до положень Порядку № 100 розмір середнього заробітку визначається на день звільнення, тому не залежить від розміру виплати, отриманої позивачем на виконання рішень судів після звільнення з військової служби.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до переконання, що позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.05.2024 по 24.07.2024 в сумі 76235,64 грн не підлягають до задоволення, оскільки повторне стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку виплати всіх сум при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України призведе до застосування до нього подвійної відповідальності за одне і теж порушення.
Оскільки, позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців згідно статті 117 КЗпП України, суд вважає, що така виплата в даній справі має проводитися за виключенням періоду, який охоплюється з 08.05.2024 по 24.07.2024, виходячи з пред'явленої позивачем до відповідача позовної вимоги у справі № 600/3191/24-а про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 08.05.2024 по 24.07.2024 в сумі 76235,64 грн.
Таким чином, середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного статтею 117 КЗпП України шестимісячного терміну, за вирахуванням пред'явленої позивачем до відповідача позовної вимоги у справі №600/3191/24-а, становить 103638,30 грн (179873,92 грн - 76235,64 грн).
Аналогічна позиція викладена Сьомим апеляційним адміністративним судом у постановах від 18.09.2023 у справі № 560/12724/22, від 06.06.2024 у справі № 600/3860/23-а, від 15.05.2025 у справі № 120/6533/24.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що належним способом захисту у спірних правовідносинах буде стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 25.07.2024 по 07.11.2024 в сумі 103638,30 грн. Відтак, позов підлягає до задоволенню частково.
Доводи відповідача наведені у відзиві суд не бере до уваги, оскільки вони не спростовують факт затримки розрахунку з позивачем при його звільненні.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судом не проводиться розподіл судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 139, 243, 245 та 246 КАС України, суд,-
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 25.07.2024 по 07.11.2024.
3. Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 25.07.2024 по 07.11.2024 в сумі 103638,30 грн.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Повне найменування учасників процесу:
позивач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );
відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Суддя В.К. Левицький