02 грудня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/1476/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнір В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період 01.01.2025 по 31.03.2025, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2025 році у розмірі 3028,00грн;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області для проведення виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період 01.01.2025 по 31.03.2025 обчисленої виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2025 році у розмірі 3028,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2025 по 31.03.2025, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн.;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.01.2025 по 31.03.2025, обчислену виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2025 році у розмірі 3028,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
1. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
Ухвалою суду від 07.04.2025 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
2.АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
2.1. ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що в період з 01.01.2025 по 31.03.2025 їй нараховано та виплачено суддівську винагороду, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн. Однак, нормою п.1 ч.3 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" прожитковий мінімум встановлено у розмірі 3028грн, на думку позивача, розмір суддівської винагороди не відповідає розміру встановленому спеціальним Законом, у зв'язку з чим порушено її право на належне матеріальне забезпечення.
1.2 ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА-1.
Від представника відповідача ТУ ДСА в Чернівецькій області надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував. Вказує, що ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19.11.2024 №4059-ІХ містить спеціальну норму щодо розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн. У зв'язку із цим відсутні підстави для застосування іншої (загальної) норми статті 7 вказаного Закону, якою установлено, що у 2025 році розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня становить 3028,00 грн. Окрім цього, кошторисами ТУ ДСА України в Чернівецькій області на 2025 рік, затвердженими ДСА України, видатки на оплату праці, у тому числі суддівської винагороди, передбачені, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі 2102,00 грн. З огляду на те, що норми статті 7 Закону №4059-ІХ є чинними та не визнані неконституційними, у відповідача були відсутні підстави для їх застосування.
1.3 ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА-2.
Представник Державної судової адміністрації України своїм правом щодо надання пояснень по суті спору не скористався, відзиву на позовну заяву до суду не подав.
3. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН.
Указом Президента України від 13 травня 2009 року №317/2009 «Про призначення суддів» позивач призначена на посаду судді Кіцманського районного суду Чернівецької області, де працює суддею на час звернення з цим позовом.
З дня зарахування до штату Кіцманського районного суду Чернівецької області позивачу нараховувалася і виплачувалася суддівська винагорода згідно із Законом №1402-VIII.
Вважаючи неправомірним застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102грн, для розрахунку її посадового окладу у період з 01.01.2025 по 31.03.2025 та як наслідок недоплати суддівської винагороди в належному розмірі, звернулася до суду за захистом своїх прав.
4. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02 червня 2016 року (далі - Закон №1402-VIII) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Згідно з положеннями частин першої та другої статті 135 Закону 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону 1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до частини 5 статті 135 Закону 1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Водночас пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який набрав чинності 1 січня 2017 року, встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій.
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).
Закон № 966-XIV дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.
Згідно зі статтею 1 цього Закону прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Частиною третьою статті 4 Закону № 966-XIV визначено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Абзацом четвертим статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб було встановлено у розмірі 3028 гривень, а згідно з абзацом п'ятим цієї статті прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - у розмірі 2102 гривні.
Отже, окремими приписами Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», з 1 січня 2025 року відповідно встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі №240/9028/24 викладено такі висновки щодо застосування норм права:
"99. У цьому аспекті Велика Палата Верховного Суду зауважує, що наведені приписи абзацу п'ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та абзацу п'ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому, застосовуючи їх для визначення посадового окладу позивачки, відповідач-1 діяв на законних підставах.
100. Водночас викладений у цій справі висновок Великої Палати Верховного Суду відрізняється від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 13 липня 2023 року у справі №280/1233/22, від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23 та ін. Спори у цих справах стосувалися застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року.
101. У наведених справах Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі №966-XIV, і в цьому ж Законі закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум. Ураховуючи те, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» і за приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про відсутність законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.
102. За позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в цій категорії спорів закон про Державний бюджет України на відповідний рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
103. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з наведеними висновками з таких міркувань.
104. Безсумнівно, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі №966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
105. Водночас законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
106. Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
107. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).
108. Згідно з пунктом 4 частини четвертої статті 17 Закону №1402-VIII єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.
109. У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), зміни суспільного контексту.
110. Отже, Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду чи конкретизувати їх за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.
111. З огляду на викладене та з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22 та 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23, і зазначає про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
112. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого вона відступила, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду.
113. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду, відступаючи від правової позиції, викладеної в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, може не вказувати всі такі рішення, оскільки суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень".
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, є обов'язковими для врахування судом першої інстанції при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
При цьому, у постанові від 13 лютого 2019 року у справі №130/1001/17, на підставі аналізу положень статей 346 та 347 КАС України, Верховний Суд зазначив, що висновки, які містяться в рішеннях судової палати касаційного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів касаційного суду, висновки об'єднаної палати - над висновками палати чи колегії суддів касаційного суду, а висновки ВП ВС - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів.
Таким чином, висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постанові від 24 квітня 2025 року у справі №240/9028/24, мають перевагу над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів, та підлягають обов'язковому врахуванню судом першої інстанції у даній справі.
За наведеного правового регулювання, змісту та обсягу фактичних передумов, які спричинили спір у цій справі, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постанові від 24 квітня 2025 року у справі №240/9028/24, у спірних правовідносинах відповідачі діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому у спірних правовідносинах відсутні підстави вважати дії відповідача 1 протиправними, а вимоги до відповідача 2 є похідними.
З огляду на викладене вище, позовні вимоги позивача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
5.ВИСНОВКИ СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
6. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, розподіл судових витрат з підстав, передбачених ст.139 КАС України, не здійснюється.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
1. У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач 1 - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області (вул. Хотинська, 3, м.Чернівці, 58007 ЄДРПОУ 26311401);
Відповідач 2 - Державна судова адміністрація України (вул.Липська, 18/5, м.Київ, 01601, ЄДРПОУ 26255795).
Суддя В.О. Кушнір