справа №380/7076/25
01 грудня 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костецького Н.В., розглянувши у письмовому провадженні заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сікер» (вул. Львівська, буд. 2, офіс 101, с. Гостинцеве, Мостиський р-н., Львівська обл., код ЄДРПОУ 40557114) до Львівської митниці (вул. Т. Костюшка, 1, м. Львів, код ЄДРПОУ 43971343) про визнання протиправним та скасування рішення,-
встановив:
рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.11.2025 у справі №380/7076/25 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сікер» задоволено повністю.
21.11.2025 до суду від представника позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, у якій просить суд ухвалити додаткове рішення у справі, яким вирішити питання про судові витрати, а саме стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн.
Відповідач у відзиві заперечив щодо задоволення вимог позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн. Зокрема зазначив, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не є обґрунтованою та є завищеною у контексті обсягу фактично наданих ним послуг, із урахуванням складності справи, досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг з розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.ч. 1, 3, 4 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Частиною 1 ст. 252 КАС України, передбачено, що суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Окрім того суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви (ч. 3 ст. 252 КАС України).
Зважаючи на те, що справу №380/7076/25 розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, суд вважає за доцільне розглянути заяву позивача про ухвалення додаткового рішення в письмовому провадженні.
Вирішуючи по суті заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України Суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про падання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає статі відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає статі в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За правилами ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Водночас обов'язок доведення неспівмірності таких витрат законом покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто, у даному випадку, на Головне управління ДПС у Львівській області.
У позові та у заяві про ухвалення додаткового судового рішення, представник позивача просить стягнути з відповідача понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20000,00 грн.
На доказ понесених витрат на професійну правничу допомогу, до суду подано:
- договір про надання правової допомоги №1-01/02/22 від 01.02.2022;
- додаткова угода №1-59 від 26.03.2025 до договору №1-01/02/22 від 01.02.2022;
- ордер про надання правничої (правової) допомоги адвокатом серії ВС №1023335 від 15.09.2022;
- детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги у справі №380/7076/25;
Відповідно до п. 4.2. договору про надання правової допомоги №1-01/02/22 від 01.02.2022, розмір гонорару визначається Додатковими угодами, які є невід'ємною частиною Договору.
Підпунктом 2.1. п. 2 додаткової угоди №1-59 від 26.03.2025, зокрема визначено, що вартість послуги за збір доказів, аналіз судової практики, підготовку позовної заяви, відповіді на відзив та участі у судових засіданнях в суді першої інстанції становить 20000,00 грн.
Щодо обґрунтованості розміру заявлених витрат, суд зазначає таке.
З позиції суду розмір витрат на правову допомогу має бути співмірним зі складністю спору та виконаним адвокатом обсягом робіт, витраченим часом, ціною позову, значенням справи для сторони, в тому числі впливом на репутацію позивача, публічним інтересом до справи.
Суд звертає увагу, що при встановленні розміру гонорару за надання професійної правничої допомоги враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини, як джерело права.
Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 26 червня 2019 року при розгляді справи №200/14113/18-а.
У постанові від 20.10.2021 у справі № 757/29103/20-ц Верховний Суд вказав, що відмова у відшкодуванні витрат на правничу допомогу через відсутність доказів фактичної оплати вказаних послуг до моменту розподілу їх між сторонами у справі не узгоджується з нормами чинного процесуального законодавства та наведеними висновками Верховного Суду. Аналогічний підхід застосовує і ЄСПЛ. Так, у Рішенні по справі «Бєлоусов проти України» (Заява № 4494/07) ЄСПЛ дійшов висновку, що витрати, які мають бути сплачені за договором адвокату, необхідно розглядати як фактично понесені: « 115. Суд зазначає, що хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов'язаннями. Як видно з матеріалів справи, п. Бущенко представляв заявника протягом провадження у Суді, отже, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними» (див. вищезазначене рішення у справі «Савін проти України» (Savin V. Ukraine), n. 97)».
Тож, на основі наведеного, суд не вбачає, що подані позивачем докази є недостатніми аби встановити обсяг і оплатність наданих адвокатом послуг позивачеві для підготовки та вирішення цієї справи у суді першої інстанції.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Також Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 13.03.2025 у справі №275/150/22 вказав, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт. Саме сторона, яка зацікавлена у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, повинна вжити необхідних заходів для їх стягнення з іншої сторони. Водночас інша сторона має право висловлювати заперечення проти таких вимог, що виключає можливість ініціативи суду щодо відшкодування витрат без відповідних дій з боку зацікавленої сторони.
Аналогічну за своїм змістом правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 22.01.2025 у справі №540/5794/21.
У постанові від 11.03.2025 у справі №260/4202/24 Верховний Суд зазначив, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Однак, ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Таким чином, обов'язковою підставою для застосування судом критеріїв співмірності витрат на правничу допомогу, передбачених ч.5 ст.134 КАС України, є подання іншою стороною обґрунтованого заперечення щодо заявленого до стягнення розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідач у заперечення вказав на незначну складність справи та не співмірність заявленого стороною позивача розміру витрат на професійну правничу допомогу із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами).
Дослідивши та проаналізувавши зміст поданих документів на підтвердження обґрунтованості розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд робить висновок, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним зі складністю справи та об'ємом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт, та їх обсягом, у зв'язку з чим заявлені позивачем витрати на правничу допомогу підлягають зменшенню до 8000,00 грн.
Керуючись статтями 2, 132, 134, 139, 143, 241-246, 250, 252, 255, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ухвалив:
заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення - задовольнити частково.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сікер» (вул. Львівська, буд. 2, офіс 101, с. Гостинцеве, Мостиський р-н., Львівська обл., код ЄДРПОУ 40557114) за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (вул. Т. Костюшка, 1, м. Львів, код ЄДРПОУ 43971343) понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 (вісім тисяч) грн. 00 коп.
В задоволенні решти вимог заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення відмовити.
Додаткове судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги додаткове судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на додаткове судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту додаткового судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складено 01.12.2025 року.
Суддя Костецький Н.В.