01 грудня 2025 року Справа № 280/7979/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного Фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, ЄДРПОУ 20987385) про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач), відповідно до якого позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 083850024762 від 13 лютого 2025 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 01 серпня 1986 року по 01 лютого 1989 року та період навчання з 01 вересня 1983 року по 05 липня 1986 року до страхового стажу для призначення пенсії за віком;
- зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (з урахуванням статусу Лаквідатора ЧАЕС 3-ої категорії).
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказала, що 06 лютого 2025 року, маючи статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, вона звернулася до територіальних органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV, до якої долучила необхідні документи. Однак, рішенням ГУ ПФУ в Одеській області № 083850024762 від 13 лютого 2025 року, прийнятим за принципом екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань, їй відмовлено у призначенні такої пенсії у зв'язку із відстуністю необхідного страхового стажу. Вказує, що вказаним рішенням до її страхового стажу безпідставно не зараховано період роботи з 01 серпня 1986 року по 01 лютого 1989 року та період навчання з 01 вересня 1983 року по 05 липня 1986 року, у зв'язку із припиненням Угоди про гарантії прав громадян держав та нелдолученням довідки про період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення. Не погоджуючись із цим рішенням та вважаючи його протиправним, позивач звернулася до суду із відповідним позовом. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 16 вересня 2025 року позовну заяву залишено без руху у зв'язку із пропуском строку звернення до суду із позовом.
28 вересня 2025 року представником позивача усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою судді від 01 жовтня 2025 ркоу визанно поважними причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом в адміністративній справі № 280/7979/25, поновити їй такий строк, відкрито провадження, а також призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Також, вказаною ухвалою судді від відповідача витребувано свідчену належним чином копію пенсійної справи позивача.
10 жовтня 2025 року представником відповідача до суду через особистий кабінет в підсистемі «Електронний суд» подано відзив у якому останні заперечує проти задоволення позову та вказує, що за результатами розгляду документів доданих до заяви від 13 лютого 2025 року до страхового стажу не зараховано період роботи з 01 серпня 1986 року по 01 лютого 1989 року та період навчання з 01 вересня 1983 року по 05 липня 1986 року (Білорусь). Вказує, що до заяви про призначення пенсії ОСОБА_1 не надано повідомлення про неодержання пенсійних виплат від органів пенсійного забезпечення Республіки Білорусь до органів Пенсійного фонду. Відповідно до пункту 1 статті 24-1 Закону України від 25 квітня 2024 року №3674-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення стажу та пенсійного забезпечення », періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно - правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2001 року №376 (із змінами) угода між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, вчинена в м. Києві 14 грудня 1995 року, припинила свою дію для України 23 грудня 2023 року. Періоди трудової діяльності до 01 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди. У разі відсутності обміну інформації між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди, особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії. Отже, для визначення права щодо зарахування спірного періоду роботи та навчання у Республіці Білорусь та призначення пенсії за віком ОСОБА_1 необхідно звернутися до будь-якого відділу обслуговування громадян (сервісного центру), з паспортом громадянина України, реєстраційним номером облікової картки платника податків, дипломом та надати повідомлення про неодержання пенсійних виплат від органів пенсійного забезпечення Республіки Білорусь. За результатом розгляду документів, встановлено, що до заяв 21 січня 2025 року та 13 лютого 2025 року долучено скановані чорно-білі копії документів, тобто скановані документи з копій, а не оригіналів, згідно яких не можливо визначити право на призначення пенсії відповідно до стаття 55 Закону№1058. Крім того зазначає, що до заяви не долучено довідку про період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення. Для завершення процедури призначення пенсії необхідно надати оригінали документів: Паспорт громадянина України, реєстраційний номер облікової картки платника податків, повідомлення про неодержання пенсійних виплат від органів пенсійного забезпечення Республіки Білорусь (зазначено повідомлення власноруч підписується заявником), довідку про період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення та інші документи для підтвердження стажу. ОСОБА_1 необхідно звернутися до найближчого сервісного центру Пенсійного фонду України особисто з оригіналами зазначених документів. Це необхідно для підтвердження достовірності наданої інформації та завершення процесу призначення пенсії. В задоволенні позову просить відмовити.
20 жовтня 2025 року від предстаника відповідача на адресу суду засобами поштвого зв'язку надійшли витребувані ухвалою судді від 01 жовтня 2025 року документи.
Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України Серії НОМЕР_2 , копія якого міститься в матеріалах справи.
Також, згідно посвідчення Серії НОМЕР_3 від 08 квітня 2019 року позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 3).
Позивач звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності заяву позивача було передано на розгляд Головному управлінню ПФУ в Одеській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 13 лютого 2025 року № 083850024762 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відстуністю необхідного страхового стажу.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 01 серпня 1986 року по 01 лютого 1989 року та період навчання з 01 вересня 1983 року по 05 липня 1986 року (Білорусь).
У відзиві на позов предстаник відповідача вказує про те, що підтсавою для не зарахування вищезазначених періодів роботи та навчання слугувало те, що до заяви про призначення пенсії ОСОБА_1 не надано повідомлення про неодержання пенсійних виплат від органів пенсійного забезпечення Республіки Білорусь до органів Пенсійного фонду.
Також, у ріщенні відповідача від 13 лютого 2025 року № 083850024762 вказано про ненадання позивачем довідки про період проживання у зоні гарантовнаого добровільного відчудження.
У вказаному рішенні також зазначено, що загальний страховий стаж складає 20 років 06 місяців 27 днів.
Не погодившись з рішенням про відмову в призначенні пенсії за віком, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Частиною 1 статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 березня 2003 року № 1058-IV, з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1058-IV), який набрав чинності 01 січня 2004 року, передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 цього Закону. Зокрема, право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року за наявності страхового стажу не менше 32 року.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №796-ХІІ).
Відповідно до вимог статті 49 Закону № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 55 Закону України №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України №1058-ІV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пунктом 1 цієї правової норми передбачено, що учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС: які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів, а з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів мають право на зниження пенсійного віку 10 років; які працювали у 1987 році у зоні відчуження не менше 14 календарних днів - 8 років; які працювали з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року у зоні відчуження від 1 до 5 календарних днів, у 1987 році - від 10 до 14 календарних днів, у 1988 році - не менше 30 календарних днів, на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві - не менше 14 календарних днів у 1986 році 5 років.
Пунктом 2 цієї правової норми передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які були учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
При цьому, норми спеціального закону в розглядуваному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що умовою зменшення пенсійного віку для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС робота в зоні відчудження у певний період та певну кількість календарних днів, а для осіб, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови - наявність факту проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01 січня 1993 року.
Спір між позивачем та відповідачем у розглядуваній справі фактично виник щодо наявності чи відсутності у позивача необхідного стажу та, відповідно, права користуватися пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Як зазначалось раніше, згідно посвідчення Серії НОМЕР_3 від 08 квітня 2019 року позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 3).
При цьому, з урахуваннмя положень статті 55 Закону №796-ХІІ для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС початкова величина зниження пенсійного віку на 5 років встановлюється лише особам, які працювали з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року у зоні відчуження від 1 до 5 календарних днів, у 1987 році - від 10 до 14 календарних днів, у 1988 році - не менше 30 календарних днів, на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві - не менше 14 календарних днів у 1986 році.
Таким чином, право на застосування положень статті 55 Закону України №796-XII щодо виходу на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку мають особи, які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів, а з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів (право на зниження пенсійного віку 10 років), які працювали у 1987 році у зоні відчуження не менше 14 календарних днів (право на зниження пенсійного віку 8 років), які працювали з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року у зоні відчуження від 1 до 5 календарних днів, у 1987 році - від 10 до 14 календарних днів, у 1988 році - не менше 30 календарних днів, на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві - не менше 14 календарних днів у 1986 році (право на зниження пенсійного віку 5 років), і вказана обставина повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України №1058-IV визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 з наступними змінами та доповненнями у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок №22-1).
Так, за правилами пункту 1.1. розділу І названого Порядку заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії (…) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України.
При цьому, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Таким чином, звернувшись до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 3 роки відповідно до статті 55 Закону України №796-ХІІ у віці 57 років, позивач дотрималась вимог чинного пенсійного законодавства в частині строку звернення за призначенням пенсії.
За змістом підпункту 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема, документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, а саме (…) потерпілим від Чорнобильської катастрофи:
- для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункту 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування;
- посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України №796-ХІІ).
В той час, як учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС необхідно надати:
- довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи у зоні відчуження;
- посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Пунктом 2.22 розділу ІІ Порядку №22-1 передбачено, що для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».
При прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема, реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта (пункт 4.2 розділу IV Порядку №22-1).
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію (…). Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження (…) (пункт 4.7 розділу IV Порядку №22-1).
Таким чином, механізм реалізації права на пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України №796-ХІІ, зокрема, щодо переліку документів, необхідних для призначення такої пенсії, чітко передбачений Порядком №22-1.
Надаючи відповідь на спірне у цій справі питання, суд уважає за необхідне зазначає таке.
Суд заявужує, що відомості про місце проживання, зазначені у пункту 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування відповідно до порядку № 22 - 1 надаються особами, які проживали (працювали) на відповідній території радіоактивного забруднення (категорія 4 стаття 11 Закону №796-ХІІ) , в той час як позивач у справі є особою, яка з урахуванням посвідчення Серії НОМЕР_3 від 08 квітня 2019 року належить до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 3 стаття 10 Закону №796-ХІІ), відтак нею до органів пенсійного фонду разом із заявою та посвідченням надається довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи у зоні відчуження.
Згідно статті 10 Закону №796-ХІІ учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців*, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Копія посідчення посвідчення Серії НОМЕР_3 від 08 квітня 2019 року (3 категорія) подавалась позивачем разом із заявою про призначення пенсії за віком.
З вищевикладеного вбачається, що відповідач в оскражуваному рішенні безпідставно вимагав від позивача довідку про період проживання, у зоні гарантованого добровільного відселення, яка з незалежних від неї підстав, з огляду приналежність до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, не могла бути надана та не мала надаватись з урахуванням Порядку 22-1.
Положеннями частини 3 статті 65 Закону України №796-ХІІ визначено, що документами, які підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
За змістом частини 4 статті 65 Закону України №796-ХІІ, видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій.
Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Як установлено вище, позивач є собою, яка з урахуванням посвідчення Серії НОМЕР_3 від 08 квітня 2019 року належить до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 3).
За змістом цього посвідчення, позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України №796-ХІІ.
Суд зауважує, що станом на час видачі позивачу посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії Чорнобильської катастрофи чинними були норми Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 року №551) (далі - Порядок №551).
Документом, що підтверджує статус «потерпілого від Чорнобильської катастрофи» або «учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС» та надає право користування пільгами, встановленими Законом України №796-ХІІ, зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2018 року у справі №344/9789/17, від 24 жовтня 2019 року у справі №152/651/17, від 25 листопада 2019 року у справі №464/4150/17, від 27 квітня 2020 року у справі №212/5780/16-а та від 18 червня 2020 року у справі №751/2738/17.
Таким чином, Законом України №796-ХІІ та Порядком №551 визначено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які брали участь у ліквідації катастрофи ЧАЕС або постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом України №796-XII для такої категорії, зокрема, право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.
Зазначена позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31 жовтня 2019 року у справі №212/12245/13-а.
Також суд уважає за необхідне звернути увагу, що наявне у позивача посвідчення від Серії НОМЕР_3 від 08 квітня 2019 року, хоча й підтверджує статус ОСОБА_1 як «учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи» та надає їй право користування пільгами, передбаченими Законом України №796-ХІІ, зокрема, на пільгове призначення пенсії за віком, однак не є єдиним та достатнім документом для призначення пенсії на умовах статті 55 Закону України №796-ХІІ.
Суд ще раз підкреслює, що відповідно до норм законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема, учасникам аварії на Чорнобильській АЕС є довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи у зоні відчуження.
При цьому, як уже зазначалось вище, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію (пункт 4.7 Порядку №22-1).
Таким чином, особа, яка є ліквідатором наслідкив аварії Чорнобильської АЕС при зверненні із заявою про призначення пенсії за віком не повинна підтверджувати факт проживання на території зони гарантованого добровільного відселення.
Тим часом приймаючи рішення про відмову в призначенні пенсії ГУ ПФУ в Одеській області не врахувало, що позивач належить до категорії осіб, статус якої врегульовано положенням статті 10 №796-ХІІ, а не статті 11 вказаного закону.
Що ж стосується не зарахування до страхового стажу періодів роботи з 01 серпня 1986 року по 01 лютого 1989 року та період навчання з 01 вересня 1983 року по 05 липня 1986 року у зв'язку із ненаданням повідомлення про неодержання пенсійних виплат від органів пенсійного забезпечення Республіки Білорусь до органів Пенсійного фонду, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1 та 2 стаття 24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
До набрання чинності Законом № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII “ Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII).
Відповідно до частини 1 статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Також, до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Статтею 62 Закону № 1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 4.2 Порядку № 22 - 1 передбачено, що при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема, уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу, у разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку;
Згідно пункту 4.7 Порядку № 22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Доводи про відсутність особистого повідомлення заявника щодо нездійснення іншою державою пенсійних виплат, в якості підстави для відмови у призначенні пенсії за віком, суд вважає необгрунтованими з огляду на таке.
Згідно пункту 1.8 пункту 1 розділу 1 Порядку, у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія…. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон).
Отже, відповідач мав письмово повідомити позивача про необхідність подання особистого повідомлення заявника щодо нездійснення іншою державою пенсійних виплат, якщо вважав необхідність їх подання.
Як вбачається з матеріалів справи та не спростовується відповідачем, позивач подав до пенсійного органу для призначення пенсії основний документ, який підтверджує стаж роботи - трудову книжку.
В пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), закріплено положення, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
На момент оформлення позивачу трудової книжки Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях визначався Інструкцією, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20 червня 1974 року №162 (далі - Інструкція №162), що втратила чинність на підставі наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58.
Відповідно до абзацу першого пункту 1.1 Інструкції № 162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Так, в трудовій книжці Серії НОМЕР_4 від 01 серпня 1986 року, яка відповідає вимогам заповнення Інструкцій №№ 162 та 58 міститься запис про період роботи позивача з 01 серпня 1986 року по 01 лютого 1989 року на території республіки Білорусь. Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо даних періодів роботи відповідачами суду не надано.
Окрім того, дипломом серії НОМЕР_5 від 05 липня 1986 року реєстраційний номер 1554 підтверджено факт навчання позивача у період з 01 вересня 1983 року по 05 липня 1986 року на території Білорусь.
При цьому, згідно відзиву на позов, відповідач зазначив, що оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 берещня 1992 року вищезазначені періоди роботи та навчання не зараховано до страхового стажу позивача.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про міжнародні договори України" 29 червня 2004 року №1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід'ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода).
Згідно з частиною 2 статті 6 Угоди "Про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення" від 13 березня 1992 року, укладеної між Україною і росією, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Відповідно до абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом рф "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації. Згідно зі статтею 12 Угоди вона набуває чинності з моменту її підписання сторонами (з 14 січня 1993 року).
Частиною 2 статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Отже, відповідно до Угоди, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність, стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Постановою від 29 листопдаа 2022 року №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" Кабінет Міністрів України ухвалив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. москві. Вказана постанова набрала чинності 02 грудня 2022 року.
Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09 лютого 1999 року щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
За нормами статті 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29 листопада 2022 року Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
Відтак, до складу страхового стажу позивача слід врахувати періоди її навчання та трудової діяльності, згідно належної їй трудової книжки та диплому, зокрема, період роботи з 01 серпня 1986 року по 01 лютого 1989 року та період навчання з 01 вересня 1983 року по 05 липня 1986 року.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що рішення ГУ ПФУ в Одеській області № 083850024762 від 13 лютого 2025 року є протиправним, оскільки при його прийнятті не дотримано вимог, закріплених у пунктах 3, 5, 6, 8 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства.
Надаючи правову оцінку вимозі позивача про зобов'язання ГУ ПФУ в Одеській області призначити пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку, суд зауважує на таке.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Аналіз зазначених норм у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст рішення, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Розглядаючи питання зобов'язання призначення пенсії, суд повинен перевірити усі умови, за яких відповідач зобов'язаний таку пенсію перерахувати.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у пункті 75 рішення від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (абзац 2 частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, з метою забезпечення ефективного судового захисту порушених прав позивача, керуючись статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи вище наведені висновки суду в частині необґрунтованості рішення відповідача № 083850024762 від 13 лютого 2025 року, суд уважає за необхідне зобов'язати ГУ ПФУ в Одеській області зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 01 серпня 1986 року по 01 лютого 1989 року та період навчання з 01 вересня 1983 року по 05 липня 1986 року, у зв'язку із чим повторно розглянути заяву позивача від 06 лютого 2025 року про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, з урахуванням правової оцінки, викладеної в цьому рішенні.
Оцінюючи в сукупності обставини справи, враховуючи вище наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 та 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягає 968,96 грн. сплаченого судового збору.
Керуючись положеннями статей 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 083850024762 від 13 лютого 2025 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01 серпня 1986 року по 01 лютого 1989 року та період навчання з 01 вересня 1983 року по 05 липня 1986 року, у зв'язку із чим повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06 лютого 2025 року про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, з урахуванням правової оцінки, викладеної в цьому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 968,96 грн. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Повне судове рішення складено 01 грудня 2025 року.
Суддя Д.В. Татаринов