01 грудня 2025 року Справа № 280/9475/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянув адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (69095, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул.Приходська, буд. 58, ЄДРПОУ 43315529) про визнання протиправною та скасування постанови, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (далі - відповідач), в якій позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 27 жовтня 2025 року у ВП № 77202351, винесену старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) Біланом Дмитром Геннадійовичем.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на примусовому виконанні у відповідача перебувало виконавче провадження № 77202351, проте оскаржуваною постановою державного виконавця останнє закінчено відповідно до пункту 11 частини 1 статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження». Разом з тим, рішення суду в адміністративній справі № 280/8060/24 залишилося не виконаним в повному обсязі, тому позивач вважає оскаржувану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню. Позовну заяву просить скасувати.
Також на першій сторінці позовної заяви у якості третьої особи зазначений старший державний виконавець Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса) Білан Дмитро Геннадійович, що розцінюється суддею як заявлення представником позивача клопотання про залучення третьої особи по справі.
Ухвалою судді від 03 листопада 2025 року позовну заяву залишено без руху у зв'язку із несплатою судового збору.
04 листопада 2025 року представником позивача усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою судді від 10 листопада 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/9475/25 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін. У задоволенні клопотання представника позивача про залучення третьої особи відмовлено. Також, вказаною ухвалою судді від Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), витребувано належним чином засвідчену копію виконавчого провадження № 77202351.
14 листопада 2025 року від відповідача до суду через особистий кабінет в підсистемі «Електронний суд» разом із витребуваними доказами подано відзив на позов, який містить заперечення проти задоволення позову та в обґрунтування якого вказано, що старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) Біланом Дмитром Геннадійовичем правомірно винесено постанови від 27 жовтня 2025 року про закінчення виконавчого провадження № 77202351 відповідно до пункту 11 частини 1 статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку з тим, що рішення суду не може бути виконано без участі боржника та надіслано до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення. У задоволенні позову просить відмовити.
16 листопада 2025 року від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якій останній не погоджується із доводами представника відповідача, викладеними у відзив на позов. Позовну заяву просить задовольнити.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року по справі №280/8060/24 позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Вказаним рішенням:
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100 000,00 грн за період з 29 серпня 2023 року по 28 вересня 2023 року, 28 листопада 2023 року по 12 грудня 2023 року, з 22 січня 2024 року по 05 лютого 2024 року, з 28 лютого 2024 року по 20 березня 2024 року, пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100 000,00 грн за період з 29 серпня 2023 року по 28 вересня 2023 року, 28 листопада 2023 року по 12 грудня 2023 року, з 22 січня 2024 року по 05 лютого 2024 року, з 28 лютого 2024 року по 20 березня 2024 року, пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, з урахуванням фактично виплачених сум;
- у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року по справі №280/8060/24 набрало законної сили 02 січня 2025 року.
06 лютого 2025 року позивачу видано виконавчий лист, який пред'явлено до виконання до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса).
Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) Біланом Дмитром Геннадійовичем від 13 лютого 2025 року відкрито виконавче провадження № 76367593 з примусового виконання виконавчого листа у справі № 280/8060/24.
Оскільки протягом тривалого часу вимоги виконавчого листа № 280/8060/24 Військовою частиною НОМЕР_2 не виконувались, а поважних причин невиконання рішення у встановлений старшим виконавцем строк не встановлено, 09 червня 2025 року за невиконання вимог виконавчого листа № 280/8060/24, виданого Запорізьким окружним адміністративним судом, у межах виконавчого провадження № 77202351 винесено постанову про накладення штрафу на боржника у розмірі 5100,00 грн.
Окрім того, оскільки вимоги виконавчого листа № 280/8060/24, виданого Запорізьким окружним адміністративним судом, Військовою частиною НОМЕР_2 повторно не виконані, а поважних причин невиконання рішення у встановлений виконавцем строк не встановлено, 04 липня 2025 року, старшим державним виконавцем за повторне невиконання вимог вищевказаного виконавчого документу у межах виконавчого провадження № 77202351 винесено постанову про накладення штрафу на боржника у розмірі 10200,00 грн.
Керуючись положеннями статті 382 Кримінального кодексу України старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) Біланом Дмитром Геннадійовичем надіслано до відповідних органів подання (повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення в порядку статті 214 Кримінально-процесуального кодексу України) за вих. 52482-2-26.1 від 04 липня 2025 року про кримінальне правопорушення за статті 382 Кримінального кодексу України.
Згідно листа СВ Пологівського РВП ГУНП в Запорізькій області від 14 жовтня 2025 року № 19535/70-2025, в ході розгляду подання, в СВ Пологівського РВП ГУНП в Запорізькій області, зареєстроване кримінальне провадження за № 12025082320001236 від 04 вересня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 382 КК України (витяг з ЄРДР за № 12025082320001236 від 04 вересня 2025 року).
27 жовтня 2025 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) Біланом Дмитром Геннадійовичем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 77202351 від 27 жовтня 2025 року на підставі пункту 11 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону).
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року за заявою представника ОСОБА_1 здійснено заміну сторони (боржника) у виконавчому провадженні № 77202351 з примусового виконання виконавчого листа № 280/8060/24, виданого 06 лютого 2025 року Запорізьким окружним адміністративним судом, з Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на її правонаступника - Військову частину НОМЕР_4 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Вважаючи постанову про закінчення виконавчого провадження протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на наступне.
Положення статті 19 Конституції України встановлюють, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55 Конституції України).
Право на судовий захист відображене і у частині першій статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб'єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
За змістом частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Згідно із статтею 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Частиною другою статті 129-1 Конституції України встановлено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VІІІ визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону №1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до частин першої статті 13 Закону №1404-VІІІ під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону №1404-VІІІ).
Згідно із пунктом 1 частини другої статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
За змістом частини третьої статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: 1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; 3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; 6) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; 8) здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв'язку з виконавчим провадженням; 14) викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні. У разі якщо боржник без поважних причин не з'явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу; 16) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; 18) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; 22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Згідно пунктом 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VІІІ виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до частини п'ятої статті 26 Закону №1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (частина шоста статті 26 Закону №1404-VІІІ).
Відповідно до частини четвертої статті 19 цього Закону сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.
Боржник зобов'язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; своєчасно з'являтися на вимогу виконавця; надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження (частина п'ята статті 19 Закону).
За змістом частини першої статті 63 Закону №1404-VІІІ за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (частина друга статті 63 Закону №1404-VІІІ).
Відповідно до частини третьої статті 63 Закону №1404-VІІІ виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Стаття 75 Закону № 1404-VІІІ визначає відповідальність за невиконання рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі.
Згідно із частиною першою статті 75 Закону, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (частина друга статті 75 Закону).
Згідно з пунктом 11 частини першої статті 39 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.
Аналіз зазначених правових норм дає підстав для висновку, що державний виконавець, як суб'єкт владних повноважень, повинен виконувати свої повноваження лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та зобов'язаний вчинити всі заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання судового рішення. Прийняттю державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження мають передувати певні дії відносно боржника, послідовність яких визначена Законом №1404-VІІІ. Лише після здійснення всіх необхідних заходів, спрямованих на примусове виконання рішення суду, державний виконавець має можливість винести постанову про закінчення виконавчого провадження.
Предметом спору у даній справі є постанова про закінчення виконавчого провадження №77202351 від 27 жовтня 2025 року, що прийнята відповідно до пункту 11 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII.
В ході судового розгляду справи встановлено та матеріалами справи підтверджено, що старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) Біланом Дмитром Геннадійовичем виконано певні дії, передбачені статтями 18, 63, 75 Закону №1404-VІІІ з примусового виконання виконавчого листа, виданого 06 лютого 2025 року Запорізьким окружним адміністративним судом у справі №280/8060/24, а саме: направлено боржнику постанову про відкриття виконавчого провадження із встановленням строку протягом 10 робочих днів для виконання рішення суду, вимоги державного виконавця, згідно з постановами головного державного виконавця від 12 лютого 2025 року, накладено штрафи на боржника, попереджено боржника про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення суду, що набрало законної сили, а також 04 липня 2025 року до органу досудового розслідування направлено повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.
Як вбачається з оскаржуваної постанови від 27 жовтня 2025 року у ВП №77202351, фактичною підставою для її прийняття стало повідомлення старшого державного виконавця за вих. 52482-2-26.1 від 04 липня 2025 року органу досудового розслідування про вчинення боржником кримінального правопорушення, посилаючись на частину третю статті 63 Закону України «Про виконавче провадження».
Проте, суд вважає, що відповідачем не вчинено всіх дій, направлених на примусове виконання судового рішення, позаяк державний виконавець не скористався своїм правом, передбаченим частиною третьої статті 18 Закону №1404-VІІІ, та з метою захисту інтересів стягувача не одержав від посадових осіб боржника пояснень, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну, з приводу виконання рішення суду, не викликав посадових осіб з приводу виконавчого документу, що перебуває у виконавчому провадженні, не вимагав від матеріально відповідальних осіб боржника пояснень за фактами невиконання рішення або законних вимог виконавця тощо.
При цьому, суд наголошує, що частина третя статті 63 Закону №1404-VIII встановлює обов'язок виконавця закінчити виконавче провадження лише у випадку неможливості здійснення примусового виконання рішення немайнового характеру без участі боржника.
Водночас, у справі, що розглядається, судове рішення, яке примусово виконується, містить зобов'язання здійснити позивачу нарахування та виплату додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100 000,00 грн за період з 29 серпня 2023 року по 28 вересня 2023 року, 28 листопада 2023 року по 12 грудня 2023 року, з 22 січня 2024 року по 05 лютого 2024 року, з 28 лютого 2024 року по 20 березня 2024 року, пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, з урахуванням фактично виплачених сум.
Суд наголошує, що накладення на боржника повторного штрафу та звернення до правоохоронних органів із повідомленням про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.
За цією позицією накладення штрафів та внесення повідомлення правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.
Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов'язкового рішення суду.
Аналогічний правовий висновок неодноразово виснувався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 13 грудня 2022 року у справі №340/5200/21, від 09 листопада 2023 року у справі №520/10601/2020, та враховується судом відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що старшим державним виконавцем Біланом Д.Г. не вжито всіх можливих та необхідних заходів щодо виконання судового рішення, тому не було законних підстав для закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктом 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Крім того, суд звертає увагу, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №280/8060/24 не лише залишилось невиконаним рішення суду, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.
З огляду на викладене, з урахуванням наведених судом законодавчих норм, висновків Верховного Суду та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що постанова старшого державного виконавця Білана Д.Г. від 27 жовтня 2025 року про закінчення виконавчого провадження №77202351 з примусового виконання виконавчого листа №280/8060/24, виданого 06 лютого 2025 року Запорізьким окружним адміністративним судом, прийнята не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, не відповідає критеріям, визначених частиною другою статтею 2 КАС України, тому є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом положень частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірності свого рішення у спірних правовідносинах.
Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на викладене, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою, підлягають стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.
Керуючись статтями 9, 77, 132, 139, 143, 243-246, 287 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 27 жовтня 2025 року у ВП № 77202351, винесену старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) Біланом Дмитром Геннадійовичем.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса).
Рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду у строк згідно з частиною 6 статті 287 КАС України, а саме: протягом 10 днів з дати проголошення (підписання).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.
Рішення виготовлено в повному обсязі 01 грудня 2025 року.
Суддя Д.В. Татаринов