Справа № 591/3044/25
Провадження № 2-а/591/180/25
02 грудня 2025 року Зарічний районний суд м. Суми в особі судді Сидоренко А.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Маховика Романа Васильовича до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Маховика Р.В. звернувся до суду з вказаним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та свої вимоги обґрунтовує тим, що постановою про накладення адміністративного стягнення № Х 01/25-320 від 26 січня 2025 року, яка винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 підполковником ОСОБА_2 , на позивача накладено адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП у виді штрафу у розмірі 17000 грн.
В оскаржуваній постанові вказано, що 26 січня 2025 року о 15 год. 25 хв. у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1 було встановлено факт порушення позивачем під час особливого періоду під час дії правового режиму воєнного стану законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію в частині неявки до ІНФОРМАЦІЯ_4 по повістці (розпорядженню) звернення в поліцію 01 січня 2025 року для уточнення персональних даних, звірки даних військово-облікового документу з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, проходження військово-лікарської комісії та визначення призначення без поважних причин, визначених Переліком поважних причин неприбуття чи несвоєчасного прибуття військовозобов'язаного чи резервіста для призову на збори, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 № 673. Зазначене вище є порушенням абз.1 ч.1 та абз.2 ч.3 ст.22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та кваліфікується як вчинення правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Позивач вважає, що постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності є незаконною та необґрунтованою і підлягає скасуванню, виходячи з наступного.
Протокол про адміністративне правопорушення, складений 18 січня 2025 року відносно позивача не відповідає встановленим вимогам законодавства.
У протоколі про адміністративне правопорушення зазначено про порушення ОСОБА_1 законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію в частині неявки до ІНФОРМАЦІЯ_1 по повістці (розпорядженню) звернення в поліцію 01 січня 2025 року для уточнення персональних даних, звірки даних військово-облікового документу з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, проходження військово-лікарської комісії та визначення призначення без поважних причин.
Разом з тим, з викладених у протоколі фактичних обставин адміністративного правопорушення неможливо встановити саму суть адміністративного правопорушення, що ставиться за провину ОСОБА_1 та саме в якій частині останнім було порушено законодавство про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Фактично з викладеної у протоколі фабули правопорушення вбачається декілька частин порушень та незрозуміло, яке конкретно порушення ставиться позивачу за провину
У протоколі взагалі не зазначено про вручення позивачу будь-якої повістки (розпорядження) про необхідність його явки до ІНФОРМАЦІЯ_3 за викликом, дата повістки, серія, номер тощо.
З цього можна зробити висновок, що відповідна повістка (розпорядження) для явки позивача до ІНФОРМАЦІЯ_3 йому взагалі не вручалась і дата його явки не визначалась, а відтак, факт порушення останнім законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію в цій частині взагалі сам по собі відсутній, а викладені в протоколі обставини взагалі не відповідають дійсності, тому вина ОСОБА_1 не може бути визнана доведеною за фактичних даних, викладених у протоколі.
Крім того, слід звернути увагу, що відповідно до Інструкції зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом Міністерства оборони України 05.01.2024 за № 36/41381 складати протоколи про адміністративні правопорушення має право уповноважена особа територіального центру комплектування та соціальної підтримки, яка визначається наказом керівників відповідних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Разом з тим, відсутні будь-які відомості, що командир 3 відділення взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_5 сержант ОСОБА_3 визначений наказом керівника ІНФОРМАЦІЯ_1 уповноваженою особою та має право складати протоколи про адміністративні правопорушення.
Під час складення протоколу позивачу не було роз'яснено його права передбачені статтею 63 Конституції України та статтею 268 КУпАП та надано можливість надати свої пояснення, що вбачається із самого протоколу, у якому відсутні відмітки про ознайомлення останнього із його правами, а також в графі «пояснення та зауваження до протоколу» відсутні його пояснення чи відмітка про відмову від надання таких пояснень.
В графі «до протоколу додається» відсутні будь які докази, які покладені в основу правопорушення, яке ставиться за провину ОСОБА_1 (корінець повістки тощо), тому відсутні будь-які докази порушення останнім законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію. При цьому будь-які інші докази не враховані під час складення протоколу не можуть бути покладені в основу постанови про накладення адміністративного стягнення, а сам по собі протокол без підтвердження належними та допустимими доказами викладених у ньому обставин не є доказом.
Відтак протокол про адміністративне правопорушення від 18 січня 2025 року складений неуповноваженою на те особою, а тому не може бути належним та допустимим доказом у справі
Крім цього, жодного виклику чи повістки про необхідність явки до територіального центру комплектування та соціальної підтримки позивач не отримував і строк такої явки йому не встановлювався, а тому звинувачення у постанові щодо його неявки до ІНФОРМАЦІЯ_3 за викликом по повістці (розпорядженню) без зазначення конкретної підстави є необґрунтованим.
При винесені постанови не встановлено, чи є позивач військовозобов'язаним чи резервістом, та чи набув обов'язку з'явитися на збірний пункт у певний строк (будь яка повістка чи мобілізаційне розпорядження йому не вручалось).
Зазначені обставини взагалі виключають в діях позивача подію та склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП.
При розгляді справи суб'єкт владних повноважень так і не встановив дату вчинення адміністративного правопорушення, зазначено лише дату звернення в поліцію - 01 січня 2025 року. Проте що це за звернення і як воно стосується справи в постанові не зазначено, як і номер звернення, конкретний підрозділ поліції тощо. Більш того, в постанові зазначено про вчинення правопорушення 26 січня 2025 року о 15-25 год., доказів чому відповідач не має.
Крім того, в постанові не встановлено спосіб вчинення правопорушення, а саме неявка по повістці чи розпорядженню.
Законодавство про мобілізацію неодноразово зазнавало змін, з огляду на що ключовим є інкримінування певної дати вчинення правопорушення. Більш того, ч.3 ст.210-1 КУпАП з'явилася лише після набрання чинності ЗУ № 3696-ІХ від 09 травня 2024 року. Датою набрання чинності є 19 травня 2024 року.
Отже, позивач не міг вчинити адміністративно-каране правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП до 19 травня 2024 року, і протокол за даною частиною статті складатися не міг. Закон, який погіршує становище, не має ретроспективної дії.
Враховуючи викладене, оскільки в оскаржуваній постанові відсутні будь-які посилання на докази, які підтверджують викладені в ній факти, оскаржувана постанова підлягає скасуванню.
Крім того, в постанові будь-які доводи щодо врахування чи не врахування заперечень, поданих на протокол.
Зазначення також потребує те, що 26 січня 2025 року о 15-25 год. відносно позивача підполковником ОСОБА_2 розглянуто два протоколи за однаковою статтею - ч.3 ст.210-1 КУпАП і винесено окремі постанови за ч.3 ст.210-1 КУпАП, а саме: постанову № Х01/25-320 - накладено стягнення у розмірі 17000 грн. 00 коп., а також постанова Х01/25-323 - накладено стягнення у розмірі 25500 грн. 00 коп. Дані постанови винесені одним і тим же суб'єктом в один і той же час. Кожною постановою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Вказаними постановами до позивача застосовано адміністративне стягнення за кожне правопорушення окремо, що не відповідає вимогам си.36 КУпАП, і потягло за собою безпідставне накладення на позивача подвійного стягнення, а відтак порушення прав позивача як особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Клопотання про об'єднання проколів в одне провадження взагалі проігноровано та не розглядалось, що є істотним порушенням прав особи на належну правову процедуру.
Також, під час розгляду протоколу позивач присутнім не був, у оскаржуваній постанові відсутні відмітки про її отримання позивачем, до того ж постанова містить інший номер квартири позивача.
Позивач копію постанови не отримував, на його адресу вона не надсилалась, про наявність постанови позивач дізнався 17 березня 2025 року у приміщенні Зарічного відділу ДВС під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, в рамках якого вживались заходи щодо накладення арешту на рахунки позивача.
Посилаючись на зазначене вище, просить поновити строк на звернення до суду з позовом про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення №01/25-320 від 26 січня 2025 року; скасувати зазначену постанову відносно позивача за відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, а провадження у справі закрити; стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 28 березня 2025 року поновлено ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Маховика Р.В. строк звернення до суду з адміністративним позовом про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, відкрито провадження у справі за вказаним адміністративним позовом, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
09 квітня 2025 року від представника ІНФОРМАЦІЯ_3 надійшов відзив на позов, в якому відповідач вважає заявлені позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Зазначає, що протокол про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, відносно позивача складено 18 січня 2025 року посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме командиром 3 відділення охорони взводу охорони роти охорони сержантом ОСОБА_3 .
Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 25 грудня 2024 року №144 (з адміністративно-господарчої діяльності) «Про організацію службової діяльності в ІНФОРМАЦІЯ_6 на 2025 навчальний рік» призначено всіх військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_1 в якості осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення.
При складені протоколу про адміністративне правопорушення позивачу було:
- Роз'яснено суть вчиненого правопорушення (неявка по повістці без поважних причин), зміст ст.63 Конституції України, права особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, передбачені ст.268 КУпАП.
- Запропоновано надати письмові пояснення з приводу вчиненого проступку, проте позивач відмовився від надання пояснень.
- Зафіксовано факт відсутності будь яких заяв, клопотань і зауважень.
- У відповідності до вимог ст.277-2 КУпАП, повідомлено про наступний розгляд справи, призначений на 15 год. 25 хв. 26 січня 2025 року (тобто не пізніше ніж за три доби до дня розгляду справи) у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_2 .
Зазначений протокол відповідає приписам Кодексу України про адміністративні правопорушення та містить всі необхідні реквізити.
В порядку ст.268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності може заявити клопотання про відкладення розгляду справи, проте дане клопотання до ІНФОРМАЦІЯ_3 не надходило, тому справу було розглянуто без участі позивача.
26 січня 2025 року відбувся розгляд матеріалів адміністративного провадження та прийнято рішення начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 , про те, що громадянина ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП та накласти на нього штраф у розмірі 17000 грн.
Посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_3 після закінчення розгляду було відправлено копію постанови про накладення адміністративного стягнення на позивача за зареєстрованим місцем проживання через засоби зв'язку АТ «Укрпошта».
Тому, доводи представника позивача, про те, що ОСОБА_1 не був обізнаний про винесену постанову щодо нього та отриману лише після особистого звернення до Зарічного відділу державної виконавчої служби , коли йому було заблоковано рахунки, не заслуговує на увагу.
Варто зауважити, що за імперативним правилом ст. 289 КУпАП, скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом 10 днів з дня винесення постанови.
Відповідно до ч.2 ст.286 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом 10 днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови).
Посилання позивача на обізнаність із наявністю оскарженої постанови з моменту ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження лише 17 березня 2025 року, зважаючи на наявність відкритого провадження у справі про адміністративне правопорушення і призначений розгляд справи на 26 січня 2025 року, не змінює моменту, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли той почав вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на оскарження рішення суб'єкта владних повноважень про накладення адміністративного стягнення і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
Позивачем необґрунтовано і не надано доказів на підтвердження неможливості отримання копії оскаржуваної постанови раніше, не зазначено про дії, які ним вживалися для її отримання до 17 березня 2025 року, зважаючи на обізнаність про наявність провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно нього.
Відтак, наведені підстави пропуску процесуального строку не обумовлені об'єктивно непереборними обставинами і не являються такими, що пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами.
Дії ОСОБА_1 щодо оскарження постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 26 січня 2025 року № Х 01/25-320, в частині виконання процесуального обов'язку щодо дотримання строку звернення до суду, були вчинені з порушенням вимоги «не зволікаючи та без невиправданих затримок».
Таким чином, станом на час звернення (25 березня 2025 року) до Зарічного районного суду м. Суми із позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_3 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення від 26 січня 2025 року №Х 01/25-320 сплинув встановлений законодавством процесуальний строк (строк позовної давності), що є підставою для залишення позовної заяви без розгляду.
Отже, позивачем умисно не вживалось заходів щодо ознайомлення з матеріалами адміністративного провадження та прийнятим рішенням відносно нього керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Посилаючись на зазначене, просить залишити без розгляду адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення без розгляду у зв'язку з пропущенням строків звернення до суду, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 про скасування постанови про адміністративне правопорушення - відмовити у повному обсязі.
28 квітня 2025 року від позивача ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Маховика Р.В. надійшли додаткові пояснення, згідно яких заперечує проти доводів представника відповідача та підтримує позовні вимоги в повному обсязі.
Вивчивши матеріали справи, суд приходить до таких висновків.
Щодо доводів представника ІНФОРМАЦІЯ_3 про недотримання позивачем строків звернення до суду з вказаним позовом, суд виходить з наступного.
Відповідно до вимог ч.ч. 1-3 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 2 ст. 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Згідно ч. 6 ст. 161 КАС України у разі пропуску звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Згідно ч. 3 ст. 123 КАС якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
При цьому, слід врахувати, що пропуск цього строку не є безумовною підставою для залишення адміністративного позову без розгляду, оскільки за наявності поважних причин його пропуску такий строк може бути поновлено судом за заявою особи, яка його подала.
Отже, наслідком пропущення процесуальних строків є залишення позовної заяви без розгляду. Виключенням з цього правила є факт визнання судом причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.
Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою своєчасного виконання учасниками адміністративного судочинства передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
З системного аналізу зазначеної норми видно, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
У відповідності до ч. 1 ст. 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно положень ч. 9 ст. 120 КАС України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду заявлено клопотання про поновлення строку на оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення від 26 січня 2025 року, яке обґрунтовує тим, що позивач дізнався про винесення оскаржуваної постанови 17 березня 2025 року при ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження за спірною постановою, про що надано копію заяви (а.с. 6 зворот).
При цьому достовірних відомостей про вручення позивачу копії постанови про притягнення до адміністративної відповідальності від 26 січня 2025 року раніше ніж 17 березня 2025 року суду не надано.
За таких обставин, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування викладеного в ухвалі Зарічного районного суду м. Суми від 28 березня 2025 року висновку про поновлення позивачу строку звернення до суду з вказаним адміністративним позовом, відсутні підстави стверджувати про доведеність наявності факту пропуск позивачем строку звернення до суду з вказаним позовом, який виявлено після відкриття провадження.
Під час судового розгляду встановлено, що згідно постанови про накладення адміністративного стягнення від 26 січня 2025 року № Х 01/25-320 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн. 00 коп.
В постанові зазначено, що 26 січня 2025 року о 15 год. 25 хв. у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 , було встановлено факт порушення позивачем під час особливого періоду під час дії правового режиму воєнного стану законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію в частині неявки до ІНФОРМАЦІЯ_4 по повістці (розпорядженню) звернення в поліцію 01 січня 2025 року для уточнення персональних даних, звірки даних військово-облікового документу з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, проходження військово-лікарської комісії та визначення призначення без поважних причин, визначених Переліком поважних причин неприбуття чи несвоєчасного прибуття військовозобов'язаного чи резервіста для призову на збори, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 № 673. Зазначене вище є порушенням абз.1 ч.1 та абз.2 ч.3 ст.22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та кваліфікується як вчинення правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП (а.с.16).
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.
Відповідно до статті 210-1 КУпАП, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, -
тягне за собою накладення штрафу на громадян від п'ятисот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі п'ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період -
тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Положеннями статті 69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Положеннями статті 254 КУпАП визначено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Згідно зі статтею 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.
При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
Обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (частина 1 статті 247 КУпАП).
Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
На виконання вимог частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За змістом норм частини 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Під час судового розгляду встановлено, що підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП на підставі оскаржуваної постанови № Х 01/25-320 від 26 січня 2025 року слугував складений 18 січня 2025 року командиром взводу охорони Сумського МТЦ та СП Редько у приміщенні Комунальної установи Сумська міська клінічна лікарня №5 за адресою: м. Суми, вул. Марко Вовчок, буд.2, згідно якого було встановлено факт порушення ОСОБА_1 законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію в частині неявки за викликом по повістці (розпорядженню) 01 січня 2025 року для уточнення облікових даних, звірки даних військово-облікового документа з військово обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, проходження військово-лікарської комісії та визначення призначення без поважних причин чим вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП та повідомлено, що розгляд справи відбудеться о 15 год. 25 хв. 26 січня 2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 . (а.с. 7- 8).
Відповідно до пункту 79 Порядку № 1487 районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки організовують оповіщення та у разі потреби можуть здійснювати безпосередньо через військових посадових осіб, військовослужбовців, державних службовців, працівників, визначених рішенням керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, оповіщення призовників, військовозобов'язаних та резервістів за місцем їх проживання (роботи, навчання тощо) шляхом вручення повісток під їх особистий підпис (додаток 11) та/або рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям.
Відповідно до пункту 21 Порядку № 560 за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов'язані зобов'язані з'являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
Згідно із пунктами 40-41 Порядку № 560 під час вручення повістки здійснюється фото- і відеофіксація із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації представником територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейським.
Належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;
2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку:
день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Разом з цим, доказів на підтвердження належного оповіщення позивача про необхідність з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_3 з метою уточнення персоніфікованих даних, звірки облікових даних та з питань проходження ВЛК не долучено.
Матеріали справи не містять ані копії повістки із особистим підписом позивача про її отримання, ані відеозапису процесу вручення повістки чи ознайомлення з її змістом, ані акту про відмову від її отримання, ані зворотного повідомлення від установи поштового зв'язку про її надсилання.
З огляду на те, що єдиним доказом оповіщення позивача про необхідність з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_3 є протокол та спірна постанова, які засвідчені службовими особами ІНФОРМАЦІЯ_3 , при цьому обов'язкові фото- і відеофіксація із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації під час вручення позивачу повістки не здійснювались (доказів зворотного матеріали справи не містять), відповідачем не доведено дотримання встановленого законом порядку вручення такої.
Крім того, протокол про адміністративне правопорушення від 18 січня 2025 року, який у відповідності до вимог статті 256 КУпАП має містити необхідні відомості про обставини вчинення правопорушення, не містить жодного посилання на обставини, за яких позивачу вручалась повістка чи здійснювалось будь-яке інше оповіщення про необхідність з'явитись до ТЦК, що в свою чергу ставить під сумнів взагалі її вручення.
Порушення норм процесуального права, недотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення рішення суб'єктом владних повноважень при складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання адміністративної відповідальності особи, яка вчинила правопорушення, оскільки унеможливлює врахування судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, наданих відповідачем доказів.
За встановлених у справі обставин суд приходить до висновку, що відповідачем не підтверджено обставин отримання позивачем повістки, та відповідно не доведено факту повідомлення його в установлений законом спосіб про необхідність з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_3 , що слугувало підставою для винесення спірної постанови.
В контексті спірних правовідносин, враховуючи заперечення позивача факту належного вручення йому повістки, саме відповідач на виконання частини 2 статті 77 КАС України повинен доводити належними доказами існування такого факту, та, як наслідок, належне інформування позивача про обов'язок його явки до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
З урахуванням вищенаведеного, вина позивача не доведена належними та достатніми доказами, а відтак, у діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП.
З урахуванням вищенаведеного, вина позивача, яка полягала в ухиленні від виконання вимог абз.1 ч.1 та абз.2 ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не доведена належними та достатніми доказами, а відтак, у діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Наведеним положенням кореспондують норми статті 293 КУпАП, якими регламентовано повноваження органу, який розглядає скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення.
Так, орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень:
1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення;
2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд;
3) скасовує постанову і закриває справу;
4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Враховуючи, що відповідачем не доведено наявності у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача підлягає закриттю.
На підставі ч. 1 ст. 139 КАС України на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 , як юридичної особи, структурним підрозділом якої є відповідач ІНФОРМАЦІЯ_7 , підлягає стягненню судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Щодо вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2-5 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Таким чином, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Відповідно до п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (в подальшому - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 у справі № 726/549/19.
Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 02.09.2020 у справі № 826/4959/16.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Крім того, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 200/14113/18-а, від 31.03.2020 у справі № 726/549/19, від 21.05.2020 у справі № 240/3888/19, від 11.02.2021 у справі № 520/9115/19, № 640/19536/18 від 03.02.2022.
Також, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Матеріалами справи встановлено, що позивач на підтвердження витрат з оплати правової допомоги, понесених нею при розгляді справи у суді першої інстанції надано Договір про надання правничої (правової) допомоги від 23 березня 2025 року, укладеного між ним та адвокатом Маховиком Р.В. (а.с.14 15), квитанцію від 24 березня 2025 року на оплату послуг правничої допомоги в сумі 5000 грн. 00 коп. (а.с. 8-зворот).
Оцінивши обставини справи та надані докази у їх сукупності, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, суд приходить до висновку про стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Керуючись ст.ст.5,8,14,22,72-79,136,139, 211, 220,241-246,250,271,286 КАС України,
Позовні вимоги ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Маховика Романа Васильовича до ІНФОРМАЦІЯ_8 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення задовольнити.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення № Х 01/25-320 від 26 січня 2025 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , підполковником ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 за ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 605 грн. 60 коп. та 3000 грн. 00 коп. витрат на правничу допомогу.
Рішення суду може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня складання повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_7 , адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_9 , місцезнаходження: АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .
Суддя А.П.Сидоренко