Справа № 461/5633/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/678/25 Доповідач: ОСОБА_2
26 листопада 2025 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Львівського апеляційного суду в складі:
головуючої ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в режимі відеоконференції кримінальне провадження про обвинувачення
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,-
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України,-
за участю прокурора ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_6
за апеляційною скаргою прокурора Галицької окружної прокуратури м. Львова ОСОБА_9 на вирок Галицького районного суду м. Львова від 11 червня 2025 року щодо ОСОБА_6 , -
встановила:
вироком Галицького районного суду м. Львова від 11 червня 2025 року ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 309 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання у виді п'яти років позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання засудженому ОСОБА_6 рахувати з моменту фактичного звернення даного вироку до виконання.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, зараховано ОСОБА_6 у строк відбування покарання строк перебування під вартою в межах даного кримінального провадження у зв'язку із затриманням та застосуванням запобіжного заходу у період з 12.05.2024 по 28.06.2024 включно, із розрахунку один день попереднього ув'язнення відповідає одному дню позбавлення волі.
Запобіжний захід застосований до ОСОБА_6 у виді застави до набрання вироком законної сили залишено без змін. Після вступу вироку у законну силу та приведення його до виконання запобіжний захід застосований до ОСОБА_6 в межах даного кримінального провадження вважати скасованим, а внесену в межах даного кримінального провадження заставу у розмірі 90840 гривень 00 копійок повернути заставодавцю ОСОБА_10 або уповноваженій ним особі.
Вирішено питання з речовими доказами та судовими витратами.
Згідно вироку, ОСОБА_6 , у невстановлений досудовим слідством час та місці, але не пізніше 12.05.2024, маючи умисел на незаконне придбання та зберігання особливо небезпечних психотропних речовин, обіг яких заборонено, в порушення вимог Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовин і прекурсори», у невстановлений досудовим слідством спосіб незаконно придбав особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - «PVP», та незаконно зберігав таку при собі до 12.05.2024. Так, 12.05.2024 в період часу з 14:37 год. по 15:47 год. на площі Старий Ринок, 1 у м. Львові, в ході проведення затримання ОСОБА_6 в порядку, передбаченому ст.208 КПК України, в останнього працівниками поліції виявлено та вилучено 2 прозорі зіп-пакети, в яких містилось 50 згортків, обмотаних клейкою стрічкою, з вмістом кристалоподібної речовини бежевого кольору, яка, згідно з висновком експерта, є «PVP», що відноситься до особливо небезпечних психотропних речовин, обіг яких заборонено, масою 33,8808 грам, що становить особливо великі розміри.
На вирок суду прокурор Галицької окружної прокуратури м. Львова ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу в якій просить, оскаржуваний вирок скасувати, у зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотному порушення вимог кримінального процесуального закону. Ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, та призначити йому покарання у виді 9 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
В обґрунтування вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового та передчасного висновку про наявність підстав для перекваліфікації дій ОСОБА_6 з ч. 3 ст. 307 КК України на ч. 3 ст. 309 КК України.
Зокрема, апелянт вказує, що суд, визнаючи доведеним вчинення обвинуваченим злочину, передбаченого ч. 3 ст. 309 КК України, у формулюванні обвинувачення не зазначив мети вчинення кримінального правопорушення, що є обов'язковим елементом складу цього злочину, чим допустив істотне порушення вимог закону. При цьому суд обмежився формальним викладенням критеріїв розмежування ст. 307 та ст. 309 КК України, однак не надав оцінки фактичним обставинам справи та дослідженим доказам, що стало підставою для помилкових висновків.
Прокурор наголошує, що суд безпідставно поклав в основу вироку лише показання обвинуваченого про щоденне вживання ним близько 1 г психотропної речовини PVP, не взявши до уваги відсутність підтверджень такого вживання з боку медичних установ, а також відсутність будь-яких доказів наявності у ОСОБА_6 коштів для придбання психотропної речовини у великому розмірі, зважаючи на те, що він офіційно ніде не працює.
Крім того, суд не дав належної оцінки тому, що у ОСОБА_6 було вилучено 33,8808 г особливо небезпечної психотропної речовини PVP, що відповідно до чинних нормативних актів становить особливо великий розмір та об'єктивно перевищує можливі особисті потреби (еквівалент понад 2200 добових доз). Вказана речовина була розфасована у 50 окремих згортків, упакованих у спосіб, який характерний для подальшого збуту, а також знайдено велику кількість пустих зіп-пакетів, що додатково свідчить про підготовку до збуту.
Апелянт звертає увагу, що суд безпідставно відхилив обвинувачення у вчиненні злочину за попередньою змовою групою осіб, оскільки за встановленими обставинами придбання психотропної речовини здійснювалось шляхом попередньої домовленості з іншими невстановленими особами, що повністю відповідає визначенню, передбаченому ч. 2 ст. 28 КК України.
Крім того, прокурор зазначає, що суд першої інстанції не врахував висновки Верховного Суду та Пленуму ВСУ, відповідно до яких про умисел на збут можуть свідчити великі розміри вилученої речовини, спосіб її фасування та інші обставини, навіть за відсутності факту безпосереднього збуту.
На думку апелянта, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на неповному дослідженні доказів та є наслідком істотних порушень вимог кримінального процесуального закону.
Заслухавши доповідача, виступ прокурора, який підтримав подану апеляційну скаргу, думку обвинуваченого та захисника, які заперечили апеляційну скаргу, просили вирок залишити без змін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до таких висновків.
Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається зі змісту ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
У частині 1 статті 91 КПК України наведені обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Серед іншого у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, тощо.
Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Згідно зі ст.94 КПК України суд, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
На переконання колегії суддів вказаних вимог закону місцевим судом при ухваленні вироку дотримано.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування ОСОБА_6 було пред'явлено обвинувачення за ч. 3 ст. 307 КК України, а саме як незаконне придбання, перевезення та зберігання з метою збуту особливо небезпечних психотропних речовин в особливо великих розмірах.
Судом першої інстанції дії ОСОБА_6 перекваліфіковано з ч.3 ст.307 КК України на ч. 3 ст. 309 КК України, а саме як незаконне придбання, перевезення та зберігання особливо небезпечних психотропних речовин в особливо великому розмірі без мети збуту.
Для вирішення питання про кваліфікацію злочину, пов'язаного з незаконним придбанням та зберіганням наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, зокрема щодо відсутності чи наявності умислу на збут, суд у кожному конкретному випадку має оцінити обставини справи, які стосуються характеристики мотивів, намірів особи при здійсненні нею такого придбання та зберігання.
Так, про умисел на збут наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів може свідчити як відповідна домовленість із особою, яка придбала ці засоби чи речовини, так й інші обставини, зокрема: великий або особливо великий їх розмір; спосіб упакування та розфасування; поведінка суб'єкта злочину; те, що особа сама наркотичні засоби або психотропні речовини не вживає, але виготовляє та зберігає їх тощо. При цьому, якщо висновок суду про наявність умислу особи на збут наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів ґрунтується на великому або особливо великому розмірі відповідної речовини, її упакуванні та розфасуванні, то у такому випадку повинні бути досліджені обставини, за яких особа придбала відповідний засіб чи речовину, в тому числі, чи залежало від волі особи те, який розмір речовини опиниться у володінні особи, та її розфасування. Зокрема, якщо особа здійснює свідоме придбання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів у значному розмірі (шляхом купівлі, обміну, безоплатно), виготовляє їх, зберігає у відповідному фасуванні, що об'єктивно перевищує потреби такої особи у власному вживанні, то в такому випадку може мати місце умисел на збут. Якщо ж волею особи не обумовлено того, скільки наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів опиниться у її володінні (як у випадку зі знахідкою), то у такому разі умисел на збут потребує більш ретельного дослідження.
Разом з тим, для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, який при обґрунтовані своїх висновків про перекваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_6 з ч. 3 ст. 307 на ч. 3 ст. 309 КК України послався на наступне.
Аналіз формулювання обвинувачення наведеного у обвинувальному акті та позиції прокурора озвученої в процесі судового розгляду свідчить про те, що така кваліфікація фактично визначена виходячи з обсягу психотропної речовини вилученої у обвинуваченого, а також на факті отримання цієї речовини від іншої (інших) особи.
Разом з тим, в процесі судового розгляду суду не надано жодного належного чи допустимого доказу щодо збуту психотропних речовин обвинуваченим. Більше того, суду навіть не надано доказів того, що обвинувачений мав намір збувати вилучені у нього психотропні речовини або готувався до таких дій. Так, органом досудового розслідування не встановлено жодної особи, яка придбавала або мала намір придбати у обвинуваченого відповідні речовини, не встановлено фактів їх збуту чи отримання від таких дій прибутків.
Підставно суд першої інстанції наголосив і на тому, що викликає обґрунтований сумнів кваліфікуюча ознака «за попередньою змовою групою осіб», адже жодної особи яка входить до такої «групи» орган досудового розслідування не встановив, як і не встановив де і за яких обставин відбулась «попередня змова». По суті єдиним доказом який опосередковано вказує на причетність до кримінального правопорушення інших осіб є покази самого ОСОБА_6 у яких він зазначив, що придав психотропну речовину у невідомих осіб за допомогою месенджера «Телеграм». Водночас, поза належної уваги органу досудового розслідування та прокурора залишились пояснення обвинуваченого щодо того, що «телеграм-канал» за допомогою якого він придбав психотропну речовину є анонімним і він безпосередньо з продавцем не зустрічався, а лише отримав у месенджер геолокацію місця залишення психотропної речовини.
Більше того, при затриманні у обвинуваченого було вилучено мобільний телефон за допомогою якого, за показами самого обвинуваченого, наявна відповідна інформація щодо «телеграм-каналу» за допомогою якого він придбав психотропну речовину. Очевидним є те, що у вказаному мобільному телефоні могла міститись інформація щодо контактів обвинуваченого, які доводять або спростовують як кваліфікуючу ознаку «за попередньою змовою групою осіб», так і «з метою збуту». Водночас, незважаючи на наведений факт орган досудового розслідування, визнавши мобільний телефон речовим доказом у кримінальному провадженні, під час проведення його огляду у відповідному протоколі обмежився лише зазначенням характеристик цього пристрою виявлених при візуальному огляді (колір, матеріал корпусу, механічні пошкодження, кількість камер тощо), вказавши, що «доступ до даного мобільного телефону відсутній». З яких причин орган досудового розслідування не зміг отримати відповідного доступу, зокрема із залученням відповідного спеціаліста, або які заходи вживалися для його отримання відповідний протокол даних не містить. Жодних обґрунтованих доводів з цього приводу також не було наведено прокурором в ході судового розгляду. Так, у протоколі огляду телефону зазначено, що такий проведено оперуповноваженим СРЗПВ ВКП львівського РУП №1 ГУНП України у Львівській області на підставі доручення слідчого. Не можна не відзначити і те, що отримання з телефону інформації щодо осіб які займаються збутом психотропних речовин дозволило б виявити та припинити цю протиправні діяльність і запобігти поширенню цих речовин, тобто виконати обов'язки визначені у ч. 2 ст. 9 КПК України покладені на прокурора та слідчого. Натомість, орган досудового розслідування поставився до дослідження даного речового доказу формально, не вживши вичерпних та дієвих заходів задля його належного огляду.
Крім того, місцевим судом було досліджено письмові докази, зокрема протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 12.05.2024 року, диску до даного протоколу та фото таблиці, протоколом огляду предмету від 28.05.2024 року з дисками до нього, висновок експерта № СЕ-19/114-24/10587-НЗПРАП від 13.05.2024 року, висновок експерта № СЕ-19/114-24/10589-НЗПРАП від 30.05.2024 року, висновок експерта № СЕ-19/114-24/10585-НЗПРАП від 14.06.2024 року, висновок експерта № СЕ-19/114-24/10768-НЗПРАП від 06.06.2024 року.
Таким чином, суд першої інстанції, дослідивши наявні в кримінальному провадженні докази, дійшов висновку, з яким погоджується і колегія суддів, що достатніх та беззаперечних доказів того, що в діях ОСОБА_6 був умисел на збут особливо небезпечних психотропних речовин, як і фактів збуту чи домовленості про збут обвинуваченим не встановлено, оперативні закупки за участю останнього не проводились, відповідних домовленостей щодо збуту з іншими особами не задокументовано.
Прокурор у поданій апеляційній скарзі, посилаючись на практику Верховного суду, зазначає, що кількість вилученої в ОСОБА_6 психотропної речовини, 33,8808 г особливо небезпечної психотропної речовини PVP, що відповідно до чинних нормативних актів становить особливо великий розмір та об'єктивно перевищує можливі особисті потреби (еквівалент понад 2200 добових доз). Вказана речовина була розфасована у 50 окремих згортків, упакованих у спосіб, який характерний для подальшого збуту, а також знайдено велику кількість пустих зіп-пакетів, що додатково свідчить про підготовку до збуту.
Колегія суддів при цьому зазначає, що висновок про наявність умислу особи на збут наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів може ґрунтуватись на великому або особливо великому розмірі лише разом із сукупністю інших обставин, тому колегія суддів вважає, що особливо великий розмір вилучених психотропних речовин за відсутності інших доказів не може у даному конкретному випадку свідчити про наявність у ОСОБА_6 умислу на збут цих заборонених речовин.
Окрім того, колегія суддів зазначає, що суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 307 КК України, характеризується прямим умислом, і наявність мети збуту є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони цього кримінального правопорушення.
Для об'єктивного висновку про умисел обвинуваченого ОСОБА_6 на збут особливо небезпечної психотропної речовини необхідним є встановлення моменту виникнення відповідного умислу. Проте, як слідує з матеріалів даного кримінального провадження, даних обставин встановлено не було.
Водночас суд першої інстанції правильно зауважив, що не можна залишити поза увагою і те, що прокурор обґрунтовує умисел обвинуваченого на збут психотропної речовини фасуванням її у пакети приблизно рівною вагою. Натомість, орган досудового розслідування не встановив те, хто саме здійснив фасування. Так, очевидним є те, що в органу досудового розслідування була можливість перевірити фасовані пакети на предмет наявності на них слідів відбитків пальців, у тому числі самого обвинуваченого. Водночас, наведених дій зроблено не було.
Щодо посилань прокурора на інше кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 , то для кваліфікації дій останнього у цьому провадженні таке значення немає, обвинувачення у даній справі повинно оцінюватися на підставі належних та допустимих доказів, які стосуються саме цього обвинувачення. Наявність запобіжного заходу чи іншого провадження не підтверджує умисел на збут у цьому провадженні і не може використовуватися для обтяження кваліфікації.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини провадження, перевіреним доказам дав належну правову оцінку та правильно перекваліфікував дії обвинуваченого з ч.3 ст. 307 КК України на ч.3 ст. 309 КК України.
При призначенні ОСОБА_6 покарання місцевим судом враховано форму вини, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, відношення обвинуваченого до скоєного, тяжкість заподіяних злочином наслідків, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, не перебуває на обліку у лікаря нарколога та психіатра, розлучений, має доньку 2007 року народження, відсутність пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин.
Врахувавши наведені обставини та відомості, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про призначення обвинуваченому мінімального покарання визначеного межами частини 3 статті 309 КК України. Таке покарання у повній мірі відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах,одержаних незаконним шляхом,а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
За таких обставин, та беручи до уваги конституційну норму про те, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора не містить правових підстав для скасування оскаржуваного вироку суду, а отже така визнається судом апеляційної інстанції необґрунтованою та до задоволення не підлягає.
Крім того, за наслідками апеляційного перегляду істотних порушень кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, колегією суддів не встановлено.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
постановила:
вирок Галицького районного суду м. Львова від 11 червня 2025 року щодо ОСОБА_6 залишити без змін, апеляційну скаргу прокурора Галицької окружної прокуратури м. Львова ОСОБА_9 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з дня її оголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з часу отримання копії рішення суду.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4