справа № 492/1071/24
провадження № 2/492/277/25
Іменем України
02 грудня 2025 року м. Арциз
Арцизький районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді - Варгаракі С.М.,
при секретарі судового засідання - Богдан А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Фінтраст Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал») звернулося до суду з зазначеною позовною заявою до відповідачки, в якій просить стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором у розмірі 54776,67 грн, а також судові витрати. В обґрунтування позову посилається на те, що 03 червня 2023 року між Товариство з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» (далі - ТОВ «Лінеура Україна») та ОСОБА_1 було укладено договір № 3720953 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, шляхом підписання електронним підписом позичальника, відтвореним у виді одноразового ідентифікатора (електронного підпису). Згідно з умовами укладеного договору ТОВ «Лінеура Україна» надало відповідачці кредит у розмірі 13300 грн строком на 360 днів, шляхом перерахування на картку позичальниці, яку відповідачка вказала під час укладання договору. Позивач вказує, що ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов'язання перед відповідачкою за кредитним договором виконало та надало їй кредит у визначеному розмірі, однак відповідачка свої зобов'язання перед кредитором щодо повернення кредитних коштів не виконала.
24 травня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», яке в подальшому змінило найменування на ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» було укладено договір факторингу № 24/05/2024, відповідно до якого ТОВ «Лінеура Україна» відступило ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» право вимоги до відповідачки.
Процесуальні дії у справі
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим у справі визначено суддю Варгаракі С.М.
Ухвалою судді Арцизького районного суду Одеської області від 12 серпня 2024 року позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.
Ухвалою Арцизького районного суду Одеської області від 31 січня 2025 року було замінено найменування позивача на ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал».
Ухвалою Арцизького районного суду Одеської області від 17 квітня 2025 року було витребувано докази від АТ КБ «Приватбанк».
Сповіщення сторін
Представниця позивача про дату, час і місце судового засідання повідомлена належним чином, однак у судове засідання не з'явилася, але надіслала до суду заяву, в якій просила суд про розгляд справи за її відсутності, у разу повторної неявки в судове засідання відповідача не заперечувала проти ухвалення заочного рішення.
Відповідачка про дату, час і місце судового засідання двічі повідомлялася належним чином, шляхом направлення судової повістки за останньою відомою адресою реєстрації, проте вона повернулася до суду без вручення адресату з довідкою АТ «Укрпошта» - «адресат відсутній за вказаною адресою», тому відповідно до пункту 4 частини 8 статті 128 ЦПК України відповідачка вважається повідомленою належним чином. Відзив на позов та заяву про розгляд справи за її відсутності до суду не подавла. Інших заяв і клопотань від відповідачки на адресу суду не надходило.
Судом враховується рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 року № 17-рп/2011 згідно яких у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі за адресою, вказаної в матеріалах справи (зокрема позовній заяві), яка відповідає місцю реєстрації відповідача, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене йому належним чином.
Суд зауважує, що наразі у суду відсутні можливості сповіщення відповідачки за допомогою інших засобів зв'язку, а подальші, додаткові дії щодо направлення виклику відповідачці до суду за місцем її реєстрації призводять лише до несвоєчасного розгляду справи.
Правом на подання відзиву у встановлений судом строк відповідачка не скористалася, про наслідки ненадання учасником справи заяв по суті справи у встановлений судом строк була повідомлена в ухвалі про відкриття провадження у справі.
У відповідності до статті 279 ЦПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 1 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18.
Згідно з постановою Верховного Суду від 18 березня 2021 року за справою № 911/3142/19 надіслання листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб говорити про належне повідомлення, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю суду.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 757/15603/19 (провадження № 61-7187св22), 30 листопада 2022 року у справі № 760/25978/13-ц (провадження № 61-6788св33), 31 серпня 2022 року у справі №760/17314/17), якщо адресат відсутній за вказаною у повістці адресою, то вона вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки.
Враховуючи позицію Верховного Суду, суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи та справу можливо розглянути за його відсутності.
Враховуючи повторну неявку належним чином повідомленої відповідачки у судове засідання, яка не повідомила про причини неявки та не подала відзив відповідно до статті 280 ЦПК України суд, за згодою представника позивача, вважає за можливе проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.
У зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи, відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Мотивувальна частина
Позиція суду
Розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
03 червня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір № 3720953 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до якого товариство зобов'язалося надати клієнту грошові кошти в гривні у розмірі 13300 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором (а.с. 21-30). Строк кредиту 360 днів. Згідно з пунктом 1.4 договору тип процентної ставки - фіксована. За користування кредитом нараховуються проценти на таких умовах: стандартна процентна ставка становить 2,00 % в день та застосовується межах всього строку кредиту.
Товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту з використанням реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 (пункт 2.1. договору).
Кредитний договір № 3720953 від 03 червня 2023 року, таблиця обчислення загальної вартості кредиту для клієнта (споживача) та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, паспорт споживчого кредиту підписані відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (а.с. 20, 31-33).
Зазначений кредитний договір було укладено відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Лінеура Україна» (а.с. 95-105).
ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов'язання перед відповідачкою ОСОБА_1 за кредитним договором виконало та надало їй кредит в сумі 13300 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідачки, що підтверджується листом АТ КБ «Приватбанк» № 20.1.0.0.0/7-250514/45259-БТ від 14 травня 2025 року.
24 травня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» було укладено договір факторингу № 24/05/2024, відповідно до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» за плату відступило, а ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» набуло право грошової вимоги до відповідача (а.с. 57, 58, 59, 70-79).
Згідно з актом прийому-передачі реєстру боржників від 24 травня 2024 року, витягом з реєстру боржників від 24 травня 2024 року, від ТОВ «Лінеура Україна» до ТОВ «ФК Фінтраст Україна» перейшло право грошової вимоги за кредитним договором № 3720953 від 03 червня 2023 року, боржником є ОСОБА_1 (а.с. 80, 81, 106).
25 листопада 2024 року рішенням № 251124/1 єдиного учасника ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» змінено назву з ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» на ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал».
Згідно з розрахунком заборгованості, наданого позивачем, заборгованість відповідачки перед позивачем за кредитним договором № 3720953 від 03 червня 2023 року станом на 24 травня 2024 року становить 54776,67 грн, яка складається із заборгованості: за тілом кредиту у розмірі 10615,89 грн, за відсотками у розмірі 44160,78 грн (а.с. 34-47).
Оскільки ОСОБА_1 не виконала свої зобов'язання за кредитним договором щодо повернення кредиту та сплати процентів, ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал», як новий кредитор, звернулося до суду з даними позовом про стягнення заборгованості.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування
Щодо укладення кредитного договору
Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до положень статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статтіЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Частиною 1 статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 у справі № 234/7159/20, які, відповідно до вимог частини 4 статті 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Положеннями статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частин 1, 3 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Положеннями частини 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У справі судом встановлено, що кредитний договір, між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 підписаний останньою одноразовим ідентифікатором, який було надіслано на номер телефону відповідачки. У договорі зазначені всі дані про особу ОСОБА_1 необхідні для її ідентифікації: реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, місце проживання, номер мобільного телефону.
Відповідачка через особистий кабінет на веб-сайті кредитодавця подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, після чого позикодавець надіслав за допомогою засобів зв'язку на вказаний нею номер телефону, який міститься в реквізитах договору одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідачка використала для підтвердження підписання кредитного договору.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про укладеність кредитного договору та ознайомлення відповідачки з його умовами, оскільки без здійснення вказаних дій останньою кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюються до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки.
Щодо виконання кредитодавцем обов'язку щодо переказу (надання) кредитних коштів
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.
Згідно з частиною 3 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17, провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.
Як вбачається з умов кредитного договору, зокрема, пункту 2.1 договору кредит підлягає перерахунку на картковий рахунок позичальника.
При цьому, відповідачкою при оформленні договору про надання споживчого кредиту вказано наступні реквізити електронного платіжного засобу (карткового рахунку) - № НОМЕР_1 .
Як встановлено судом, факт перерахування ОСОБА_1 кредитних коштів підтверджено листом АТ КБ «Приватбанк» № 20.1.0.0.0/7-250514/45259-БТ від 14 травня 2025 року, з якого слідує, що на ім'я ОСОБА_1 в банку було емітовано карту № НОМЕР_2 , на яку 03 червня 2023 року здійснено переказ коштів у розмірі 13300 грн.
Як вбачається із змісту кредитного договору, в ньому зазначено номер особистого електронного платіжного засобу відповідачки з маскою, а саме, № НОМЕР_1 . Зазначену інформацію про банківські реквізити платіжної картки вказано у відповідному вигляді, зважаючи на ту обставину, що, така інформація згідно з чинним законодавством України становить банківську таємницю та, відповідно, позивач за будь-яких обставин не міг би отримати ці банківські реквізити не інакше як від самого відповідача або за його згодою (стаття 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність»).
Пунктом 10 постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів не банківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» від 03 листопада 2021 року № 113 передбачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі ХХХХ НОМЕР_3 (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу).
Відповідачекою при оформленні договору було зазначено повний номер картки (електронного платіжного засобу), але відповідно до вищенаведеного Положення позивач не може повністю зазначати та зберігати у документах номер особистого електронного платіжного засобу відповідача. Отже, на підтвердження перерахування відповідачці коштів, до суду надано лист АТ КБ «Приватбанк» про перерахування суми кредиту.
У цій частині суд враховує, що первинні банківські документи по рахунку клієнта, належать до інформації, що є банківською таємницею, порядок розкриття якої визначений законом.
ТОВ «Лінеура Україна» не є банківською установою в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність». Отже, кредитодавець не відкриває рахунки, а здійснює послуги з переказу коштів без відкриття рахунку. Оскільки, ТОВ «Лінеура Україна» є фінансовою установою, яка здійснюють господарську діяльність з надання фінансових послуг, а саме надання коштів у кредит, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, відповідно надати будь-який первинний бухгалтерський документ стосовно рахунку відповідачки фінансова установа не може, оскільки не володіє такою інформацією.
Також як вбачається з матеріалів справи відповідачка була належним чином повідомлена про розгляд справи, проте відзив на позов не надала, факт отримання кредитних коштів не оспорювала, доказів на спростування цієї обставини не надавала.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про доведеність обставини перерахування ОСОБА_1 кредитних коштів за кредитним договором.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066 св 23).
Щодо розміру заборгованості за кредитним договором
Згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (стаття 612 ЦК України).
В обґрунтування наявності заборгованості позивачем наданий суду розрахунок заборгованості, відповідно до якого заборгованість відповідачки за кредитним договором № 3720953 від 03 червня 2023 року станом на 24 травня 2024 року становить 54776,67 грн, яка складається із заборгованості: за тілом кредиту у розмірі 10615,80 грн, за відсотками у розмірі 44160,78 грн.
Відповідачка ОСОБА_1 правильність здійснення розрахунків невиконаного зобов'язання з повернення кредитів та сплати процентів не спростувала.
Процесуальний обов'язок, передбачений статями 12, 81 ЦПК України, відповідачкою не виконано та не надано доказів, які б підтверджували належність виконання відповідачкою зобов'язання за кредитним договором або відсутність обов'язку його виконання.
Крім того, положеннями статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 191/5077/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010).
Доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, відповідачкою не надано.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачка свої зобов'язання за вказаним договором у строки, передбачені договором щодо повернення суми кредитів та процентів за користування кредитом не виконала, внаслідок чого у неї виникла заборгованість за тілом кредиту та процентами.
Оскільки матеріали справи не містять доказів повернення відповідачкою позивачу ТОВ «Фінтраст Капітал» отриманого кредиту за вказаним договором, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідачки ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 54776,67 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо відступлення права вимоги
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини 1 статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина 3 статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.
Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 3 статті 656 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов'язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
Частиною 1 статті 1077 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Як вбачається з матеріалів справи, до позивача ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» перейшло право вимоги за кредитним договором № 3720953 від 03 червня 2023 року (первісний кредитор ТОВ «Лінеура Україна») за відповідним договором факторингу.
Надання позивачем витягу з реєстру боржників до договору факторингу в сукупності з копією такого договору факторингу є достатніми доказами набуття позивачем прав вимоги за кредитним договором, укладеним між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 .
Вищезазначений договір факторингу ні в цілому, а ні в будь-якій із його частин, не оспорювався та не визнаний недійсним. Будь-яких доказів на спростування достатності обсягу набутих позивачем прав вимоги за кредитним договором до відповідачки суду не надано.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
У постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 2-2035/11 (провадження № 61-2449св18) викладено висновок, що тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.
Аналогічний висновок також зроблено Верховним Судом у справі № 761/1543/20, провадження № 61-10389св21 від 23 лютого 2022 року, справа № 639/86/17, провадження № 61-5039св21 від 19 січня 2022 року, справа № 554/8549/15-ц, провадження № 61-18460св20 від 14 липня 2021 року.
Оскільки, позивач ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» на підставі договору факторингу набуло право вимоги за кредитним договором, укладеним між первісними кредитодавцем та ОСОБА_1 , відповідачкою у справі, то у нього, як у нового кредитора, виникло право вимоги повернення кредитів та інших передбачених договорами платежів у зв'язку з неналежним виконанням позичальницею ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до частин 1, 3 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Положеннями частини 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (стаття 612 ЦК України).
Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 кредитні кошти отримала, якими в подальшому розпорядилася на власний розсуд, однак свої зобов'язання щодо повернення грошових коштів не виконала, тобто кредитні кошти не повернула.
Доказів на спростування отримання кредиту відповідачкою ОСОБА_1 суду не надано.
Будь-яких доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості за вказаними кредитними договором, відповідачкою суду не надано.
З огляду на викладене, з врахуванням того, що позивач подав достатньо доказів, які свідчать про взаємовідносини сторін та наявність заборгованості за кредитним договором, відповідачка належним чином не виконала умови кредитного договору, допустила прострочення платежів та не подала суду жодних доказів, які б спростували позовні вимоги, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню та з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості за кредитним договором у розмірі 54776,67 грн.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з частинами 1, 2 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.
Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню, відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України сума судового збору в загальному розмірі 2422,40 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки понесені витрати підтверджені відповідним платіжним дорученням.
Згідно з статтею 141 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 133, частинами 1-3 статті 137 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати зокрема на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Разом з цим, Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Отже, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, які позивачка сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, з метою розподілу судових витрат позивачці необхідно було надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); 3) рахунок, який необхідно оплатити після прийняття судом рішення за результатами розгляду справи; докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем було надано: договір № 17/07-2024 про надання правничої допомоги від 17 липня 2024 року (а.с. 65-66); акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 26 липня 2024 року (а.с. 51).
Відповідачка у справі не надала суду заперечення щодо витрат позивача на правничу допомогу у розмірі 10000 грн, вказані витрати підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача.
Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши надані адвокатом послуги, а також подані до суду документи, врахувавши характер виконаної роботи, принципи співмірності та критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної роботи, необхідності виконаних послуг та значимості таких дій у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на професійну правову у розмірі 10000 грн, що відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони, оскільки розмір вказаних витрат у сумі 10000 грн (як про це зазначив представник позивача) є співмірним та не суперечить критеріям їх дійсності, необхідності та розумності.
На підставі статей 11, 207, 509, 512, 514, 516, 525, 526, 530, 610, 612, 626, 627, 628, 1049, 1054, 1077, 1078, 1082 ЦК України, керуючись статтями 4, 5, 7, 12, 13, 19, 48, 76-81, 89, 133, 141, 211, 223, 247, 258-259, 263-265, 279, 280-282, 284, 289, 354 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (місцезнаходження: вул. Загородня, буд. № 15, офіс 118/2, м. Київ, поштовий індекс 03150, код ЄДРПОУ: 44559822) заборгованість за кредитним договором № 3720953 від 03 червня 2023 року у розмірі 54776 (п'ятдесят чотири тисячі сімсот сімдесят шість) гривень 67 копійок, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 10615 (десять тисяч шістсот п'ятнадцять) гривень 89 копійок, заборгованості за відсотками у розмірі 44160 (сорок чотири тисячі сто шістдесят) гривень 78 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (місцезнаходження: вул. Загородня, буд. № 15, офіс 118/2, м. Київ, поштовий індекс 03150, код ЄДРПОУ: 44559822) витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачки, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення їй повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачкою в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Арцизького районного суду
Одеської області Варгаракі С.М.