справа № 492/656/25
Провадження № 2/492/726/25
02 грудня 2025 року м. Арциз
Арцизький районний суд Одеської області в складі:
Головуючого - судді Череватої В.І.
за участю секретаря - Гамурар І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Арцизі Одеської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Агрофірма Бургуджі», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Державний реєстратор відділу «Центр надання адміністративних послуг» Арцизької міської ради Тістол Ольга Федорівна про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання повернути земельну ділянку та скасування державної реєстрації права користування (емфітевзису), -
Представник позивача - адвокат Кочуров А.О.,
Позивачка ОСОБА_1 ,
27.05.2025 року позивачка ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Кочурова А.О. звернулася до суду з позовом та просила ухвалити рішення, яким усунути перешкоди у користуванні нерухомим майном шляхом зобов'язання Фермерського господарства «Агрофірма Бургуджі», код ЄДРПОУ: 32009355 повернути ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 земельну ділянку, площею 6,23 га, кадастровий номер: 5120480700:01:005:0173 та скасувати державну реєстрацію іншого речового права - права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за Фермерським господарством «Агрофірма Бургуджі», код ЄДРПОУ: 32009355 щодо земельної ділянки, площею 6,23 га, кадастровий номер 5120480700:01:005:0173, яка розташована на території Виноградівської сільської ради Арцизького району Одеської області, індексний номер запису: 33464969 від 26.09.2019 року, яке внесено державним реєстратором Тістол О.Ф., Кам'янська сільська рада Арцизького району Одеської області, Одеська область, за рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 48941268 від 01.10.2019 року, на підставі договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) № б/н від 20.05.2019 року та стягнути з Фермерського господарства «Агрофірма Бургуджі», код ЄДРПОУ: 32009355 на користь позивача ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 судові витрати у справі: суму сплаченого судового збору у розмірі 1 211,20 грн., витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачці ОСОБА_1 на праві приватної власності на території Виноградівської сільської ради Арцизького району Одеської області (за межами населених пунктів) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 669258, виданого 10.12.2007 року органом Держкомзему, належить земельна ділянка, площею 6,23 га, кадастровий номер 5120480700:01:005:0173, яка розташована на території Виноградівської сільської ради Арцизького району Одеської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. В жовтні 2024 року власнику з публічних джерел стало відомо, що її земельна ділянка передана в користування відповідачу Фермерському господарству «Агрофірма Бургуджі», згідно договору б/н про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 20.05.2019 року, право користування за яким зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26.09.2019 року, номер запису 33464969, строком дії 49 років, до 20 травня 2068 року. Державну реєстрацію права користування земельною ділянкою здійснено за рішенням від 01.10.2019 року індексний номер 48941268 державним реєстратором Кам'янської сільської ради Арцизького району Одеської області Тістол О.Ф. Позивачка зазначає, що не підписувала 20 травня 2019 року договір емфітевзису, за яким зареєстроване право користування ФГ «Агрофірма Бургуджі» належною їй земельною ділянкою площею 6,23 га, кадастровий номер: 5120480700:01:005:0173 строком на 49 років, до 20 травня 2068 року, нікому не надавала повноваження на підписання такого договору. Другий примірник договору їй представниками ФГ «Агрофірма Бургуджі» не вручався і не надсилався. Крім того, за пунктом 2.2 Договору від 20.05.2019 року за користування земельною ділянкою здійснюється плата в розмірі 300 грн. до 25 грудня поточного року. Однак, за цей період, починаючи з 2019 р. по 2024 р. відповідач на користь позивачки жодного платежу у встановлені строки не здійснювало, крім того, відповівдач не сплачує земельний податок за користування земельною ділянкою, яка належить позивачці. Враховуючи викладене, позивач вважає, що не укладала договору емфітевзису від 20.05.2019 року з відповідачем ФГ «Агрофірма Бургуджі» щодо надання права користування земельною ділянкою, відповідач не виконує взятих зобов'язань за таким договором, чим порушує права та законні інтереси позивача.
Вказані обставини і стали підставою для звернення до суду з даним позовом.
Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Череватій В.І.
Ухвалою судді Арцизького районного суду Одеської області Череватої В.І. від 29 травня 2025 року, прийнято до провадження та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Агрофірма Бургуджі», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Державний реєстратор відділу «Центр надання адміністративних послуг» Арцизької міської ради Тістол Ольга Федорівна про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання повернути земельну ділянку та скасування державної реєстрації права користування (емфітевзису) та призначено підготовче судове засідання. Клопотання представника позивача - адвоката Кочурова Андрія Олександровича про витребування доказів задоволено та витребувано від Фермерського господарства «Агрофірма Бургуджі» (код ЄДРПОУ: 32009355, адреса: 68452, Одеська область, Болградський район, с. Виноградівка, пров. Базарний, буд. 5) примірник оригіналу договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) б/н від 20.05.2019 року та акт приймання-передачі земельного ділянки до нього, щодо земельної ділянки площею 6,23 га кадастровий номер 5120480700:01:005:0173, яка розташована на території Виноградівської сільської ради Арцизького району Одеської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Ухвалою суду від 01 жовтня 2025 року, клопотання представника позивача - адвоката Кочурова А.О. про витребування доказів задоволено та витребувано від Головного управління ДПС в Одеській області, (місцезнаходження: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5) інформацію про те, чи подавалось ФГ «Агрофірма «БУРГУДЖІ» до органу ДПС повідомлення про втрату першим первинних документів, внаслідок пожежі, яка сталася 08.08.2025 року, а саме: договору від 20.05.2019 року про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), державна реєстрація від 26.09.2019 р., номер запису про інше речове право 33464969, між ОСОБА_1 та ФГ «Агрофірма Бургуджі», та яке рішення було прийнято за наслідками розгляду такого повідомлення (у разі його подання).
Ухвалою суду від 22 жовтня 2025 року, закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Агрофірма Бургуджі», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Державний реєстратор відділу «Центр надання адміністративних послуг» Арцизької міської ради Тістол Ольга Федорівна про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання повернути земельну ділянку та скасування державної реєстрації права користування (емфітевзису) та призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.
Позивачка ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Кочуров А.О., в судовому засіданні позов підтримали та просили суд позов задовольнити у повному обсязі, з підстав, зазначених у позові та додаткових поясненнях у справі.
Також в судовому засіданні позивач повідомила, що до 2019 року земельна ділянка перебувала в оренді у відповідача, який сплачував оренду зерном. Приблизно в 2018-2019 роках вона отримала 20000 гривень від ФГ «Агрофірма Бургуджі», які останній мав списувати замість видачі зерна в майбутньому, договір емфітевзису вона не підписувала, дізналась про нього приблизно в 2024 році, коли з податкової прийшло повідомлення про не сплачений податок за землю. До суду з 2019 року не зверталась, оскільки вважала, що борг відповідачем ще списується.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, але до суду надано заперечення проти позову, в яких просила в позові відмовити також надано заяву про застосування строку позовної давності.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Державний реєстратор відділу «Центр надання адміністративних послуг» Арцизької міської ради Тістол О.Ф. в судове засідання не з'явилась, звернулась до суду з заявою про розгляд справи за її відсутності.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення учасників справи, проаналізувавши надані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивачці ОСОБА_1 на праві приватної власності на території Виноградівської сільської ради Арцизького району Одеської області (за межами населених пунктів) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 669258, виданого 10.12.2007 року органом Держкомзему, належить земельна ділянка, площею 6,23 га, кадастровий номер: 5120480700:01:005:0173, яка розташована на території Виноградівської сільської ради Арцизького району Одеської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Згідно з довідкою про оцінку вартості об'єкта нерухомості від 26.05.2025 року, оціночна вартість земельної ділянки, кадастровий номер: 5120480700:01:005:0173 становить 144 095,50 грн.
Вищевказана земельна ділянка перебуває в користуванні згідно договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), від 20 травня 2019 року у відповідача Фермерського господарства «Агрофірма Бургуджі», укладеного між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Агрофірма Бургуджі», право користування за яким зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26.09.2019 року, номер запису 33464969, строком дії 49 років, до 20 травня 2068 року.
Державну реєстрацію права користування земельною ділянкою здійснено за рішенням від 01.10.2019 року, індексний номер 48941268 державним реєстратором Кам'янської сільської ради Арцизького району Одеської області Тістол О.Ф.
Відповідно до акта про приймання передачу земельної ділянки за договором про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 20 травня 2019 року № б/н, в якому сторонами значаться ОСОБА_1 та Фермерське господарство «Агрофірма Бургуджі», ОСОБА_1 як власниця передає землекористувачу, а землекористувач приймає в користування від власника земельну ділянку площею 6,23, розташовану на території Виноградівської сільської ради Арцизького району Одеської області, кадастровий номер ділянки: 5120480700:01:005:0173, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Позивачка зазначає, не підписувала 20 травня 2019 року договір емфітевзису, за яким зареєстроване право користування ФГ «Агрофірма Бургуджі» належною їй земельною ділянкою площею 6,23 га, кадастровий номер: 5120480700:01:005:0173, строком на 49 років, до 20 травня 2068 року, нікому не надавала повноваження на підписання такого договору. Другий примірник договору їй представниками ФГ «Агрофірма Бургуджі» не вручався і не надсилався.
Крім того, за пунктом 2.2 Договору від 20.05.2019 року, за користування земельною ділянкою здійснюється плата в розмірі 300 грн. до 25 грудня поточного року.
Однак за цей період, починаючи з 2019 р. по 2024 р. відповідач ФГ «АФ Бургуджі» на користь позивачки ОСОБА_1 жодного платежу у встановлені строки не здійснювало.
Позивачка ОСОБА_2 в порядку досудового врегулювання спору через свого представника - адвоката направила письмову претензію від 01.11.2024 року Фермерському господарству «Агрофірма Бургуджі», в якій запропонувала розірвати договір б/н про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 20.05.2019 року, та надала примірники додаткової угоди для підписання.
Однак, як зазначає позивачка, відповідач ФГ «Агрофірма Бургуджі» не відреагувало на надіслану позивачем претензію, не надало відповідь та не повернуло примірники додаткової угоди про розірвання спірного договору емфітевзису з підписом зі свого боку.
Згідно пункту 2.3 Договору емфітевзису Землекористувач (відповідач) самостійно за власний рахунок повинен був сплачувати земельний податок в строки та з розмірах, встановлених Податковим кодексом України.
Відповіддю від 11.02.2025 року на адвокатський запит від 05.02.2025 року до органу податкової служби встановлено, що за позивачем ОСОБА_2 обліковується податковий борг зі сплати податку за землю фізичних осіб, за земельну ділянку на загальну суму 6 418,20 грн., відповідно до податкових повідомлень-рішень від 07.02.2025 року № 10633-2408-1502 на суму 2139,40 грн., № 10632-2408-1502 на суму 2139,40 грн., № 10630-2408-1502 на суму 2139,40 грн.
При цьому, як вбачається з інформації Головного управління ДПС в Одеській області від 11.02.2025 року ОСОБА_3 не нараховувався податок на доходи фізичних осіб у вигляді мінімального податкового зобов'язання за період 2022-2023 років у зв'язку з наданням у користування платнику ФГ «Агрофірма Бургуджі» за договором емфітевзису від 26.06.2019 року, укладеного та зареєстрованого відповідно до законодавства.
Враховуючи викладене, позивачка вважає, що не укладала договору емфітевзису від 20.05.2019 року з відповідачем ФГ «Агрофірма Бургуджі» щодо надання права користування належною їй земельною ділянкою, відповідач не виконує взятих зобов'язань за таким договором.
Як вбачається з копій документів, наданих представником відповідача, ФГ «Агрофірма Бургуджі» в 2022-2024 роках сплачувався податок на землю за користування земельною ділянкою площею 6,23 га, кадастровий номер: 5120480700:01:005:0173. Позивачці ОСОБА_1 нараховувалась плата згідно договору, однак за платою в ФГ «Агрофірма Бургуджі» позивачка не зверталась.
Як видно з повідомлення Головного управління ДПС в Одеській області, відсутня інформація від ФГ «АГРОФІРМА БУРГУДЖІ» (код ЄДРПОУ: 32009355) про надання повідомлення про втрату первинних документів внаслідок пожежі, яка сталася 08.08.2025 року.
Крім того, суд враховуює, що зі сторони відповідача виконано і визначене Податковим кодексом України зобов'язання зі сплати до бюджету визначених законодавством обов'язкових платежів, що нараховуються на суму орендної плати, що підтверджується фактом відображення відповідних сум нарахувань та утримань у формі податків у звітності господарства.
Позивачка ОСОБА_1 з листом, вимогою, претензією або письмовою пропозицією до ФГ «АГРОФІРМА БУРГУДЖІ» до 01 листопада 2024 року не зверталася, тобто на момент укладення спірного договору всі істотні умови було узгоджено та прийнято. Будь-яких заперечень з приводу використання відповідачем земельної ділянки після 2019 року позивачка ОСОБА_1 не висловлювала.
Крім того, надати оригінал спірного договору відповідач немає можливості у зв'язку з його знищенням під час пожежі, яка сталася 08.08.2025 року в підсобному приміщенні адміністративної будівлі ФГ «АГРОФІРМА БУРГУДЖІ», що підтверджується довідкою ФГ «АГРОФІРМА БУРГУДЖІ» № 55 від 11.08.2025 року, згідно якої під час пожежі 08.08.2025 року за адресою: АДРЕСА_1 , в підсобному приміщенні адміністративної будівлі ФГ «АФ Бургуджі» сгорів стіл, електрична проводка, розетка, а також бухгалтерські документи, договори оренди землі та емфітевзису за період з 2015 року по теперішній час, а також копією акту про пожежу від 08.08.2025 року, копією висновку про причини виникнення пожежі від 11.08.2025 року та фототаблицею до нього, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості призначити у справі судову почеркознавчу експертизу.
Як вбачається з заяви представника Фермерського господарства «АГРОФІРМА БУРГУДЖІ» Паращенка С.С., неможливо надати витребувані ухвалою Арцизького районного суду Одеської області від 29 травня 2025 року документи у зв'язку з їх втратою під час пожежі.
Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що представник відповідача не ухилився від надання витребуваних судом доказів, відсутня його вина у ненаданні витребуваних судом доказів, оскільки документи були втрачені під час пожежі.
Щодо позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, слід звернути увагу на наступне.
Відповідно до ст. 129 Конституції України, суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання публічного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; розумні строки розгляду справи судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення; обов'язковість судового рішення.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно зі ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показання свідків.
Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Статтею 41 Конституції України, закріплено принцип непорушності права приватної власності, тобто права власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею.
Відносини, пов'язані з користуванні земельними ділянками, регулюються нормами Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України, та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 395 ЦК України, речовими правами на чуже майно є, зокрема, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).
Відповідно до ч. 1 ст. 102-1 ЗК України, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.
Частиною першою статті 407 ЦК України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором.
Згідно зі статтею 410 ЦК України, землекористувач має право користуватися земельною ділянкою в повному обсязі, відповідно до договору. Землекористувач має право передавати земельну ділянку в оренду. Землекористувач зобов'язаний вносити плату за користування земельною ділянкою, а також інші платежі, встановлені законом.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Згідно частини четвертої статті 203 ЦК України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (частина перша статті 204 ЦК України).
Відповідно до статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
У відповідності до частин першої та другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження №61-34764св18) зроблено висновок, що «підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами».
У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Разом з тим, укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.
По своїй суті емфітевзис - це речове, довгострокове, відчужуване та успадковуване право володіння та користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Емфітевзис є правом абсолютним, не просто речовим правом на земельну ділянку, а одним із найбільш міцних прав після права власності. Емфітевзис постає в історії приватного права та цивілістичній доктрині як найбільш повне обмежене речове право на сільськогосподарські землі, поступаючись у цьому аспекті лише праву власності. Емфітевзис як речове право на чуже майно стає відносно самостійним і незалежним від договору, яким він встановлений; тлумачення статті 412 ЦК України та частини дев'ятої статті 102-1 ЗК України дає підстави для висновку, що емфітевзис, як один із найбільш міцних речових прав після права власності, може бути припинений за рішенням суду та лише у випадках і з підстав, встановлених законом; підстави припинення речових прав на чуже майно спеціально визначаються лише законом та є вичерпними для емфітевзису. Зокрема, для емфітевзису це слідує з положень статті 412 ЦК України, яка не допускає встановлення підстав припинення цього речового права договором чи підзаконним нормативно-правовим актом; загальні умови та підстави розірвання договору, які визначені у главі 53 ЦК України, зокрема, у разі істотного порушення договору другою стороною (частина друга статті 651 ЦК України), як і загальні підстави припинення права користування земельною ділянкою, які визначені у стаття 141 ЗК України, не можуть застосовуватися для встановлення наявності підстав для припинення емфітевзису, як права речового, якщо інше прямо не передбачено законом для емфітевзису; самостійність і незалежність емфітевзису від договору, яким він був встановлений, зумовлює ще одну особливість - існування емфітевзису як речового права може бути уражене лише недійсністю такого договору, розірвання ж його наслідків у вигляді припинення емфітевзису не матиме.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Відповідно до ст. 95 ЗК України, землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Згідно ч. 1 ст. 233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Згідно правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року, у справу № 484/301/18, факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору.
Згідно з частиною першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї самої статті).
У статті 203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
У частині першій статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із частиною першою статті 407 ЦК України, право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що не підписувала спірний договір.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц вказано, що:
«6.15. Підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
6.16. Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.
6.17. Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов'язки поза таким волевиявленням.
6.18. Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.
6.19. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
6.20. Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов'язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.
6.21. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли».
Крім того, у вищевказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне:
«6.37. Тобто суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату».
З урахуванням усіх обставин справи, суд вважає, що відсутні підстави для усунення перешкод позивачу в користуванні спірною земельною ділянкою в обраний нею спосіб, а тому в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
До схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 07 лютого 2024 року у справі № 629/3016/21 та від 06 лютого 2024 року у справі № 931/190/23.
Належним доказом, який би міг засвідчити належність підпису особи на письмових документах, є саме висновок почеркознавчої експертизи (постанова ВС від 15.11.2025 року у справі № 933/602/23).
Надаючи оцінку аргументам сторони позивача, що підставою для задоволення позову є факти, того, що вона не отримувала орендну плату від відповідача, суд зазначає наступне.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).
Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Разом з тим, звертаючись до суду з позовом позивачка зазначила, що договор емфітевзису не підписувала, згоди на його укладення не надавала.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Дії власника земельної ділянки (підписання договору, отримання орендної плати, відсутність протягом тривалого часу заперечень щодо користування землекористувачем земельною ділянкою) підтверджують фактичне визнання ним договору.
Одним зі способів захисту добросовісної сторони є принцип, згідно з яким особа втрачає право посилатися на будь-які факти на обґрунтування вимог, якщо її попередня поведінка підтверджує, що вона дотримує протилежної позиції (естопель).
Головне завдання застосування принципу добросовісності полягає у тому, щоб перешкодити стороні отримати переваги та вигоду внаслідок своєї непослідовної поведінки на шкоду іншій стороні, яка добросовісно поклалася на певну юридичну ситуацію, створену першою стороною або обома. Інакше кажучи, принцип добросовісності проявляється у тому, що жодна особа не може отримувати переваги від своєї незаконної або недобросовісної поведінки. Поведінка є недобросовісною, якщо одна сторона договору прийняла виконання від іншої сторони, а після цього стверджує про недійсність договору або його неукладеність. Якщо поведінка однієї сторони давала іншій підстави вважати, що договір є дійсним (сторони протягом тривалого часу належно його виконували), то наступні вимоги про його недійсність або неукладеність є зловживанням правом.
Оцінюючи дії учасника на предмет добросовісності, необхідно враховувати не лише сам факт виконання договору, але й волю сторін на таке виконання та досягнення відповідних їй юридичних наслідків.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункти 75, 76) сформулювала висновок, згідно з яким не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Оскільки спірний договір сторони частково виконали (власниця земельної ділянки передала земельну ділянку у користування землекористувачеві), то його не можна вважати неукладеним.
Як вбачається з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81, ст. 76 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників, та інших осіб, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст. 13 ЦПК України), суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів в порядку, передбаченому ЦПК України.
Відповідно ч. ч. 1 - 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що позивачка, здійснивши своє вільне волевиявлення, підписала спірний договір, а відтак вказаний правочин укладений та сторони погодились на їх умови. Наведені стороною позивача в судовому засіданні доводи не спростовують зазначені обставини та стороною позивача не заперечено їх жодними доказами.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Належним доказом, який би міг засвідчити належність підпису особи на письмових документах, є саме висновок почеркознавчої експертизи (аналогічний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду: від 18 січня 2023 року у справі № 601/2139/21, від 24 травня 2023 року у справі №567/792/22, від 19 червня 2023 року у справі № 601/1965/21, від 21 червня 2023 року у справі № 567/874/22).
Враховуючи наведене, зокрема, не доведеність позивачкою та її представником обставин, на які вони посилаються у позові як на підстави своїх вимог, відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження вказаних обставин, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити.
Доводи представника відповідача про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності не заслуговують на увагу, оскільки негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок. Аналогічні висновки про ефективний спосіб захисту та строки звернення з негаторним позовом містять постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №504/2864/13, від 04.07.2018 у справі №653/1096/16, від 12.06.2019 справі № 487/10128/14, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14, постанови Верховного Суду від 27.06.2022 у справі № 144/338/18 та від 14.12.2022 у справі №394/85/21.
Таким чином, судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 та відповідач Фермерське господарство «Агрофірма Бургуджі» досягли в належній формі згоди щодо усіх істотних умов договору емфітевзису від 20.05.2019 року, що підтверджується підписами сторін у договорі, та вчинили дії на виконання вказаного договору.
Як пояснила в судовому засіданні позивач, що до 2019 року земельна ділянка перебувала в оренді у відповідача, який сплачував оренду зерном. Приблизно в 2018-2019 роках вона отримала 20000 гривень від ФГ «Агрофірма Бургуджі», які останній мав списувати замість видачі зерна в майбутньому, договір емфітевзису вона не підписувала, дізналась про нього приблизно в 2024 році, коли з податкової прийшло повідомлення про не сплачений податок за землю. До суду з 2019 року не зверталась, оскільки вважала, що борг відповідачем ще списується.
Крім того, представником позивача вказано, що відповідач відповідно до п. 2.2 Договору від 20.05.2019 р. за корнистувння земельною ділянкою мав здійснювати плату в розмірі 300 гривень до 25 грудня поточного року, однак за цей період починаючи з 2019 по 2024 рік жодних платежів у встановлений строк не здійснював, а порушення умов договору з боку однієї із сторін призводить до його розірвання за рішенням суду.
Як зазначив Верховний суд в своїй постанові від 20 січня 2025 року у справі № 390/25/22, належним способом захисту прав особи у зв'язку з несплатою за користування земельною ділянкою за договором про встановлення емфітевзису є стягнення боргу, тобто примусове виконання обов'язку в натурі.
Суд, оцінивши належним чином надані сторонами докази, дійшов висновку про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження порушення відповідачем умов договору та систематичної несплати орендної плати.
На підставі наведеного, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів суд приходить до висновку, що спосіб захисту обраний позивачем, порушує права відповідача, крім того заявлені вимоги спростосовуються матеріалами справи в сукупності та не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а тому позовні вимоги позивача про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення, задоволенню не підлягають.
Оскільки у задоволенні позову про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення, відмовлено, вимога про скасування державної реєстрації іншого речового права, є похідною, задоволенню не підлягає.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Агрофірма Бургуджі», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Державний реєстратор відділу «Центр надання адміністративних послуг» Арцизької міської ради Тістол Ольга Федорівна про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання повернути земельну ділянку та скасування державної реєстрації права користування (емфітевзису), не підлягають задоволенню.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року.
Разом з тим, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 133 ЦПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.
Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позову, тому понесені судові витрати у справі, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, залишає за позивачем.
Керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 202-204, 207, 215, 230, 407, 626, 627, 638, 640 Цивільного кодексу України, ст. ст. 3 - 5, 7 - 13, 17, 43, 49, 76 - 81, 258, 259, 263 - 265, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Агрофірма Бургуджі», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Державний реєстратор відділу «Центр надання адміністративних послуг» Арцизької міської ради Тістол Ольга Федорівна про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання повернути земельну ділянку та скасування державної реєстрації права користування (емфітевзису) - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому наявного рішення суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано протягом строку оскарження; у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст рішення виготовлено 02 грудня 2025 року.
Суддя В.І. Черевата