Дата документу 01.12.2025
Справа № 334/7365/25
Провадження № 2/334/3950/25
01 грудня 2025 року м. Запоріжжя
Дніпровський районний суд міста Запоріжжя у складі:
судді Бредіхіна Ю.Ю.,
за участю секретаря Жураківської В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення суми,
установив:
І. Зміст позовних вимог та заперечень сторін.
Позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 28 457,30 грн., з яких: заборгованість по кредиту - 14 963,63 грн., заборгованість по відсотках - 12 878,16 грн., інфляційні втрати та три відсотки річних за період з 15.12.2021 по 23.02.2022 у сумі 615,5 грн., а також судовий збір і витрати на правову допомогу у сумі 3000 грн.
В обґрунтування своїх вимог вказує на те, що 23.05.2019 року між акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 26201000425960. На підставі вказаної угоди банк надав відповідачу кредит у у вигляді кредитного ліміту.
15.12.2021 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл Фінанс» укладений договір факторингу №15/12/21, за умовами якого, у тому числі, передано право вимоги на підставі кредитного договору №26201000425960 від 23.05.2019 року.
Станом на момент подання позову до суду сума боргу не погашена.
Відповідач відзиву на позов не надав.
ІІ. Заяви, клопотання та інші процесуальні рішення у справі.
Ухвалою суду від 10.09.2025 року у справі відкрито спрощене провадження з викликом (повідомленням) сторін, призначений судовий розгляд.
Від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач в судове засідання не з'явився, відзиву на позовну заяву не надав, із заявою про розгляд справи за його відсутності до суду не звертався.
Враховуючи наявність підстав, визначених частиною першою статті 280 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.
ІІІ. Фактичні обставини встановлені судом.
23.05.2019 року між акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладений договір №26201000425960 про встановлення кредитного ліміту.
Відповідно до п. 1.2.1 названого договору ліміт кредитної лінії становить 15 000 грн.
Пунктом 1.2.2 визначено, що строк дії кредитного ліміту 12 місяців.
15.12.2021 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл Фінанс» укладений договір факторингу №15/12/21, за умовами якого, у тому числі, передано право вимоги на підставі кредитного договору №26201000425960 від 23.05.2019 року.
ІV. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тобто, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
У даному випадку позивач за договором факторингу набув права вимоги за кредитним договором №26201000425960 від 23.05.2019 року та надав підтверджуючи документи.
Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки та на умовах передбачених у договорі.
Відповідно до статей 525-526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, яка залишилася, та сплати процентів, належних йому.
Нормами ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 20.11.2024 у справі №520/820/17 Верховний Суд виснував, що вирішуючи позовні вимоги банку про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд повинен встановити, чи мало місце порушення графіка погашення заборгованості, визначити обґрунтованість нарахування подвійної процентної ставки, мотивувати відхилення висновку відповідної експертизи
Позивачем у якості доказів своїх вимог надані: лист АТ «Банк Кредит Дніпро» (первісний кредитор) від 24.07.2025 року №17-10283 (а.с. 12) за змістом якого первісний кредитор має намір у майбутньому надати розрахунки та виписки по боржникам; довідка директора ТОВ «Цикл Фінанс» від 25.08.2025 року про заборгованість ОСОБА_1 (а.с. 14); договір №26201000425960 про встановлення кредитного ліміту від 23.05.2019 (а.с. 28).
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував на тому, що встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.
Згідно із договору №26201000425960 від 23.05.2019 року, строк надання кредиту становить 12 місяців (п. 1.2.2). Також, за змістом цього договору кредит наданий у розмірі 15 000 грн. зі сплатою 58,89 %.
Відповідно до правового висновку, який викладений у постанові Верховного Суду від 07.06.2023 року у справі №234/3840/15-ц кредитна заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву. Суд першої інстанції у межах наданих йому процесуальним законодавством повноважень не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з розрахунком, наданим позивачем, оскільки незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі.
Позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість по кредиту - 14 963,63 грн., заборгованість по відсотках - 12 878,16 грн., при цьому будь-якого розрахунку суми заборгованості не надає, як не надає і виписки по рахунку боржника.
Якщо керуватись умовами договору №26201000425960 від 23.05.2019 року в частині строку, розміру кредиту та відсотків, то за увесь час дії договору боржника мав сплатити 8 835 грн. відсотків (15 000 х 58,89% річних) та тіло кредиту у розмірі 15 000 грн.
Але позивач просить стягнути інші суми заборгованості, як в частині суми кредиту, так і в частині нарахованих відсотків. При цьому умовами договору визначено, що базою нарахування відсотків є розмір фактичної заборгованості, яка існує на день здійснення платежу. Надані позивачем докази унеможливлюють здійснення судом самостійного розрахунку заборгованості.
Крім цього, позивачем взагалі не надано доказів дійсного отримання відповідачем грошових коштів та користування кредитом.
Як наголошено у Рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Суд може визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, однак зобов'язаний встановити обставини, які підлягають доказуванню, і зобов'язаний вжити всіх необхідних заходів з метою встановлення істини. Принцип змагальності не виключає необхідності всебічного та повного дослідження всіх обставин справи задля встановлення об'єктивної істини та об'єктивного вирішення справи.
Позивач, замість надання достатніх та належних доказів існування своїх вимог, якими у даному випадку можуть бути виписки по картковому рахунку відповідача тощо, надав суду лист первісного кредитора незрозумілого та суперечливого змісту. Незрозумілий його зміст в тому сенсі, що він підтверджує порушення первісним кредитором своїх зобов'язань за договором факторингу від 15/12/21 від 15.12.2021 року в частині строків передачі фактору необхідної документації (120 днів, що визначено у п. 8.1 договору), а суперечливий в частині строків надання такої документації (400 штук у місяць, загалом 3107 штук, тобто уся документація мала бути передана за 8 місяців).
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта (п. 63).
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками ( по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та суми трьох відсотків річних.
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз конструкції названої статті дозволяє дійти висновку, що право кредитора вимагати сплати суми інфляційних втрат та суми трьох відсотків річних не виникає в нього автоматично в силу закону, а кредитор набуває його лише після пред'явлення окремої вимоги.
Позивачем не надано доказів сповіщення відповідача про набуття права вимоги до нього та про вимогу сплатити борг на його користь, відтак суд дійшов висновку, що у боржника не виник обов'язок сплатити кредитору суми інфляційних втрат та суми трьох відсотків річних, оскільки позивачем не доведено наявності вимоги про таку сплату або взагалі про сплату боргу.
Ураховуючи, що на підтвердження суми боргу позивачем надано лише копію договору №26201000425960 про встановлення кредитного ліміту від 23.05.2019 року (а.с. 28), без будь-якого розрахунку суми заборгованості, доказів фактичного надання грошових коштів у борг та користування ними, наявності простроченої заборгованості, вимоги нового кредитора про сплату заборгованості, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.
Керуючись ст. 141, 206, 247, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд
вирішив:
відмовити у задоволені позову товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» (код ЄДРПОУ 43453613, юридична адреса: м. Київ, вул. Авіаконструктора Сікорського, буд. 8) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) про стягнення суми у повному обсязі.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Ю.Ю. Бредіхін