Справа № 308/17748/23
01 грудня 2025 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді - Данко В.Й.,
за участю:
секретаря судового засідання - Ткаченко Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Ужгороді в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Ужгородської міської ради, треті особи, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, приватний нотаріус Ужгородського нотаріального округу Закарпатської області Кішкін Денис Володимирович, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання недійним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації прав
І. Стислий виклад позицій учасників справи
1.до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від адвоката Бойка Богдана Богдановича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , надійшла позовна заява, якій він просить суд:
1.1.визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради народних депутатів від 23.10.1996 №187 «Про виділення, приватизацію та продаж земельних ділянок» в частині надання ОСОБА_6 у приватну власність земельної ділянки площею 0,01 га по АДРЕСА_1 ;
1.2.визнати недійсним та скасувати право власності на земельну ділянку площею 0,01 га по АДРЕСА_1 згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії ЗК 015-010230 від 12.12.1996, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1408, а саме - в частині передання у приватну власність ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,01 га, розташованої за адресою АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку;
1.3.визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом №254 від 19.10.2020, видане приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Венжега М.Д. на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0115 га кадастровий номер 2110100000:34:001:0269 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташована за адресою АДРЕСА_1 , (реєстраційним номер об'єкта нерухомого майна 1326710021101);
1.4.визнати недійсним договір купівлі-продажу від 21.10.2020, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д.В., зареєстрований в реєстрі за №1263, згідно з яким ОСОБА_2 набула у власність земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:34:001:0269, площею 0,0115 га за адресою АДРЕСА_1 ;
1.5.скасувати державну реєстрацію прав ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки площею 0,0115 га, кадастровий номер 2110100000:34:001:0269, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , (реєстраційним номер об'єкта нерухомого майна 1326710021101);
1.6.скасувати державну реєстрацію прав ОСОБА_2 у Поземельній книзі щодо земельної ділянки площею 0,0115 га, кадастровий номер 2110100000:34:001:0269, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , (реєстраційним номер об'єкта нерухомого майна 1326710021101).
2.Позовні вимоги обґрунтовані тим, що передання земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:34:001:0269 на користь ОСОБА_6 відбулося з порушенням вимог закону та прав позивачки, оскільки рішенням від 23.10.1996 №187 незаконно надано у власність земельну ділянку, на якій розташований будинок АДРЕСА_2 , в якому позивачка є власницею квартири. Чинні редакції ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України передбачають автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди. Позивачка після набуття права власності на об'єкт нерухомого майна набула право на оформлення відповідного права користування чи власності земельною ділянкою, на якій розташований цей об'єкт.
2.1.У зв'язку з наведеним, на переконання представника позивачки, незаконним є рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради народних депутатів від 23.10.1996 №187 «Про виділення, приватизацію та продаж земельних ділянок», а звідси незаконним слід визнати і державний акт, який виданий на підставі протиправного рішення виконавчого комітету.
2.2.З огляду на те, що право власності на спірну земельну ділянку від ОСОБА_6 перейшло до її доньки ОСОБА_3 у зв'язку з порушенням видачі свідоцтва про право на спадщину, то відповідне свідоцтво також слід визнати недійсним і скасувати.
2.3.За наслідками набуття позивачкою права власності на квартиру по АДРЕСА_2 до неї відповідно до ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України перейшло право власності разом із ОСОБА_6 на земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:34:001:0269 площею 0,0115 га.
2.4.Зрештою, представник позивачки вважає, що для відновлення порушених прав позивачки потрібно скасувати державну реєстрацію речових прав ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також у Поземельній книзі.
3.До суду від ОСОБА_2 надійшов відзив, у якому вона проти позову заперечила. Позов обґрунтований тим, що спірна земельна ділянка перейшла до ОСОБА_6 у порядку, передбаченому національним законодавством, що підтверджується державним актом, а тому її спадкоємиця законно відчужила ділянку з кадастровим номером 2110100000:34:001:0269 на її користь.
3.1.Позивачка не являється стороною оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21.10.2020, а тому відповідний договір не порушує її прав.
4.До суду від представника Ужгородської міської ради надійшов відзив, у якому він проти прозову заперечив. Відзив обґрунтований тим, що оскаржуване рішення 23.10.1996 №187 «Про виділення, приватизацію та продаж земельних ділянок» прийняте за наявності для цього достатніх підстав, адже раніше у постійному користуванні ОСОБА_6 була земельна ділянка площею 0,12 га.
4.1.Крім того, представником позивачки не доведено, що оскаржуване рішення про виділення земельної ділянки на користь ОСОБА_6 суперечить актам цивільного законодавства та порушує права позивачки.
4.2.Також представник Ужгородської міської ради звертає увагу на відсутність поважних причин пропуску строку позовної давності для оскарження рішення 23.10.1996 №187 «Про виділення, приватизацію та продаж земельних ділянок».
5.До суду від третьої особи ОСОБА_5 надійшли письмові пояснення на позовну заяву, у яких він проти позову заперечив. Пояснення обґрунтовані тим, що підставою для виділення земельної ділянки на користь ОСОБА_6 слугувало те, що у її постійному користуванні з 1994 року перебувала земельна ділянка площею 0,12 га. У подальшому частину земельної ділянки пропорційно будинковолодінню ОСОБА_6 було передано останній, тому позивачкою не доведено, що оскаржуване рішення суперечить приписам законодавства.
5.1.Позивачкою не надано доказів, що спірна земельна ділянка належала їй на праві користування.
5.2.Доводи представника позивачки про те, що оскаржуване рішення порушує принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна є помилковими, оскільки ОСОБА_6 мала право на одержання частини земельної ділянки під вказаним будинком та одержала право власності на цю земельну ділянку з дотриманням нормативних актів.
5.3.У поданих поясненнях ОСОБА_5 вказує про те, що спірна земельна ділянка виділялася у порядку, передбаченому земельним законодавством, а тому її подальше відчуження за оспорюваним договором купівлі-продажу також слід визнати законним.
5.4.Позивачка не є стороною договору, а тому не може визнавати такий договір недійсним, оскільки не наводить доводів, що такий договір порушує її прав.
5.5.Позивачки не надала суду доказів того, що вона була користувачем спірної земельної ділянки, а також не надала доказів того, що вона зверталася до Ужгородської міської ради із заявою про надання у власність чи користування цієї земельної ділянки.
5.6.Понад це, позивачкою пропущено строк позовної давності, який слід обчислювати з 29.03.2018, тобто після набуття у власність квартири за адресою АДРЕСА_2 .
6.12.09.2025 до суду від адвоката Бобонич Н.В., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , надійшли додаткові пояснення, у яких вона проти позову заперечила. Додаткові пояснення обґрунтовані тим, що позивачка та її представник не мотивували те, яку саме норму законодавства було порушено в ході виділення спірної земельної ділянки на користь ОСОБА_6 .
6.1.Законодавство, яке було чинним на момент прийняття рішення від 23.10.1996 №187 «Про виділення, приватизацію та продаж земельних ділянок», не забороняло передачу земельної ділянки під 3-х квартирним будинком у приватну власність власнику квартири в цьому будинку пропорційно площі квартири такого власника.
6.2.Державний акт на земельну ділянку та рішення, на підставі якого його було видано, є законними, позаяк передана ОСОБА_6 земельна ділянка раніше перебувала у складі масиву земель, що знаходилися у її постійному користуванні.
6.3.Передання земельної ділянки у 1996 році не могло порушувати прав позивачки на земельну ділянкою під житлом, оскільки право власності на квартиру позивачка оформила у 2018 році.
6.4.Підписання позивачкою протоколу погодження меж земельної ділянки від 19.07.1996 та акту прийомки-передачі межових знаків від 27.04.2017 підтверджує, що позивачка погодилася зі встановленими межами земельної ділянки ОСОБА_6 .
6.5.Позивачка пропустила позовну давність, оскільки не відповідають дійсності її твердження про те, що про порушення вона дізналася лише в липні 2023 року не відповідають дійсності. Позивачка не обґрунтувала, що про порушення стверджуваних прав вона не могла дізнатися ще з липня 1997 року, оскільки:
-підписала протокол погодження меж земельної ділянки від 19.07.1996;
-проживала за адресою АДРЕСА_2 .
6.6.На переконання представниці відповідачки ОСОБА_7 , позивачка не довела наявність обставин недійсності свідоцтва про право на спадщину, як і не довела, що в момент вчинення оспорюваного договору купівлі-продажу не було додержано вимог, встановлених ст. 203 ЦК України, що необхідні для дійсності правочину.
7.17.11.2025 до суду від адвоката Бобонич Н.В., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , надійшли додаткові пояснення, у яких вона проти позову заперечила. Пояснення частково обґрунтовані тими ж доводами, які викладалися у поясненнях від 12.09.2025. Водночас представниця відповідачки ОСОБА_2 додатково вказує на те, що посилання представника позивачки на приписи ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України являються недоречними.
7.1.Поряд із цим, представниця відповідачки ОСОБА_2 зазначає про те, що клопотання представника позивача від 29.09.2025 про долучення додаткових доказів не містить доказів його направлення іншим учасникам справи.
7.2.Окрім цього, у додаткових поясненнях стверджується про те, що до інженера-землевпорядника ОСОБА_8 позивачка ОСОБА_1 зверталася ще в липні 2023 року щодо здійснення замірів земельної ділянки, що розташована під будинком АДРЕСА_2 . У відповідь на вказане замовлення листом від 22.07.2023 р. інженером землевпорядником ОСОБА_8 їй було надано кадастровий план, складений за результатами топографічних робіт з необхідними умовними позначеннями. Отже, такий доказ як кадастровий план земельної ділянки на дату подання позову у позивача був наявний і позивачка повинна була його подати разом з поданням позовної заяви, що встановлено ст. 83 ЦПК України.
8.18.11.2025 до суду від адвоката Бобонич Н.В., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , надійшла заява про застосування строку позовної давності, у якій адвокат просить суд застосувати позовну давність до позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради народних депутатів від 23.10.1996 №187 «Про виділення, приватизацію та продаж земельних ділянок» в частині надання ОСОБА_6 у приватну власність земельної ділянки площею 0,01 га по АДРЕСА_1 та права власності на дану земельну ділянку згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії ЗК 015-010230 від 12.12.1996, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1408, а саме - в частині передання у приватну власність ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,01 га, розташованої за адресою АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку, та у їх задоволенні відмовити внаслідок спливу/закінчення строку позовної давності.
9.У судове засідання учасники процесу не з'явилися, належним чином повідомлені про час, дату і місце його проведення, клопотання про відкладення не подали. Від адвокатів Бойка Б.Б., Бобонич Н.В., Майстренко Н.М. надійшли заяви про розгляд справи без участі.
10.Від адвоката Бобонич Н.В. надійшла письмова промова, у якій вона підтримала доводи, викладені у заявах по суті спору.
11.Від адвоката Майстренко Н.М. надійшла письмова заява «вступне слово третьої особи в порядку статті 227 ЦПК України, у якій вона позов підтримала.
ІІ. Рух справи
12.Ухвалою від 23.10.2023 залишив позовну заяву без руху та надав строк для усунення недоліків.
13.Ухвалою від 03.11.2023 суддя продовжив представнику позивачки строк для усунення недоліків заяви, встановлений ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.10.2023.
14.Ухвалою від 01.12.2023 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.
15.Ухвалою від 23.01.2024 суд задовольнив клопотання представника позивачки, виключив зі складу відповідачів ОСОБА_4 , залучивши її третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
16.Ухвалою від 23.01.2024 суд відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_5 про залучення співвідповідачем.
17.Ухвалою від 23.01.2024 суд задовольнив клопотання ОСОБА_5 та залучив його до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів.
18.Ухвалою від 14.03.2024 суд витребував додаткові докази.
19.Ухвалою від 17.06.2024 суд призначив земельно-технічну, проведення якої доручив ОСОБА_9 та зупинив провадження у справі на час проведення експертного дослідження.
20.Ухвалою від 12.09.2024 суд поновив провадження у справі для вирішення клопотання експерта.
21.Ухвалою від 13.09.2024 суд задовольнив клопотання експерта, залучив спеціаліста для проведення земельно-технічної експертизи у цивільній справі та зупинив провадження у справі на час проведення експертизи.
22.Ухвалою від 19.03.2025 суд поновив провадження у справі для вирішення клопотання експерта.
23.Ухвалою від 02.04.2025 суд відмовив у прийнятті позовної заяви ОСОБА_4 та вступ у якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
24.Ухвалою від 02.04.2025 суд замінив спеціаліста для проведення земельно-технічної експертизи та зупинив провадження у справі.
25.Ухвалою від 16.07.2025 суд поновив провадження у справі для вирішення клопотання експерта.
26.Ухвалою від 13.08.2025 суд відмовив у прийнятті позовної заяви ОСОБА_4 та зміні процесуального статусу третьої особи.
27.Ухвалою від 13.08.2025 суд задовольнив клопотання адвоката Бобонич Надії Василівни про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
28.Ухвалою від 29.09.2025 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.
ІІІ. Фактичні обставини справи, встановлені судом
29.Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
30.Із матеріалів інвентаризаційної справи (а.с.30) вбачається, що домоволодіння Шумна №49, яке складалося в цілому з одного жилого будинку, зареєстровано за виконкомом Ужгородської міської Ради депутатів трудящих на підставі рішення Ужгородського міськвиконкому від 26.12.1962 №518.
31.Відповідно до технічного паспорту на домоволодіння Шумна №49, складеному станом на 19.02.1968, житловий будинок збудовано в 1929 році.
32.Згідно з інформацією, відображеною у розділі ІХ технічного паспорта, наявного в інвентаризаційній справі по домоволодінню АДРЕСА_3 , у 1965 році проведено ремонт будинку з переплануванням 3-ї квартири і добудовою 3-х приміщень.
33.Довідкою Ужгородського державного міжрегіонального виробничого підприємства технічної інвентаризації №647 від 28.01.1998 стверджується, що будинок АДРЕСА_3 є 3-квартирним. При цьому квартири №2 і №3 значаться зареєстрованими за окремими власниками.
34.Відповідно до свідоцтва про право власності на житло, а саме - квартиру за адресою АДРЕСА_1 , виданому на підставі розпорядження №3-ж від 30.03.1994, квартира АДРЕСА_6 була приватизована згідно зі Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
35.Цим же свідоцтвом стверджується, що відповідна квартира на праві спільної сумісної власності належала ОСОБА_6 , її чоловіку - ОСОБА_10 , а також доньці - ОСОБА_11 .
36.Відповідно до свідоцтва про право власності на житло, а саме - квартиру за адресою АДРЕСА_7 , виданому на підставі розпорядження №3-ж від 30.03.1994, квартира АДРЕСА_8 була приватизована згідно зі Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
37.Цим же свідоцтвом стверджується, що відповідна квартира на праві спільної сумісної власності належала ОСОБА_12 та членам її сім'ї ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 .
38.У відповідності до відмітки в паспорті позивачки остання з 24.03.1992 прописана за адресою
АДРЕСА_9 .Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №120091304 від 10.04.2018 позивачка є власницею квартири №1 , підстава виникнення права власності - свідоцтво про право власності від 29.03.2018.
40.Вказане підтверджується також свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 29.03.2018, виданим на підставі рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 28.03.2018 №89.
41.З технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_11 , який виготовлений станом на 08.06.2017, вбачається, що означена квартира розташована на першому поверсі відповідного будинку.
42.Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради народних депутатів №187 від 23.10.1996 «Про виділення, приватизацію та продаж земельних ділянок» вирішено згідно зі ст. 17 Земельного кодексу України надати ОСОБА_6 у приватну власність надану раніше земельну ділянку площею 0,06 га.
43.На підставі згаданого рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради народних депутатів ОСОБА_6 видано державний акт про право власності на землю від 12.12.1996, згідно з яким ОСОБА_6 передається у приватну власність земельна ділянка площею 0,06 га для обслуговування житлового будинку.
44.Відповідно до плану зовнішніх меж земельної ділянки, відображеному у державному акті від 12.12.1996, земельний масив 0,06 га фактично складається із 2 земельний ділянок, з яких ділянка № НОМЕР_1 має площу 0,01 га, а ділянка № НОМЕР_2 - 0,05 га.
45.З витягу з розпорядження глави міської управи «Про виділення земельних ділянко» (Т.1, а.с.170) від 22.07.1994 вбачається, що ОСОБА_6 надавалася у постійне користування земельна ділянка площею 0,12 га по АДРЕСА_3 для ведення особистого підсобного господарства.
46.Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 24.02.2020 підтверджується, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
47.Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом №254 від 19.10.2020 після смерті ОСОБА_6 її донька ОСОБА_3 являється спадкоємцем зазначеного в цьому свідоцтві майна, а саме - земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:34:001:0269 площею 0,0115 га за цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
48.21.10.2020 між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу від 21.10.2020 №1263, згідно з яким остання придбала земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:34:001:0269.
49.У пункті 1.2. цього договору вказано, що датою державної реєстрації цієї земельної ділянки є 17.07.2017.
50.Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №340063984 від 22.07.2023 власницею земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:34:001:0269, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , значиться ОСОБА_16 ; документи подані для державної реєстрації: договір купівлі-продажу №1263 від 21.10.2020.
51.Листом інженера-землевпорядника ОСОБА_8 від 22.07.2023 позивачку повідомлено, зокрема, про те, що квартирний житловий будинок за адресою АДРЕСА_2 частково знаходиться на земельній ділянці площею 0,0115 га (154 кв.м.) кадастровий номер - 2110100000:34:001:0269.
52.В обґрунтування заперечень проти позову представником Ужгородської міської ради подано протокол б/н від 19.07.1996 щодо погодження меж земельної ділянки ОСОБА_6 , в якому міститься, зокрема, підпис позивачки.
53.В акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 27.04.2017 (Т.2, а.с. 53) відображено, що межі земельних ділянок за кадастровими номерами 2110100000:34:001:0269 та 2110100000:34:001:0268, які знаходиться за адресою АДРЕСА_1 площею 0,0596 га закріплені в натурі (на місцевості) межовими знаками. В цьому ж акті стверджується про те, що власниками суміжних земельних ділянок претензій до існуючих меж не заявлено. У графі «власники/користувачі суміжних земельних ділянок» міститься підпис позивачки.
54.Проведеним кадастровим зніманням земельних ділянок встановлено факт накладання земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:34:001:0269 на нерухоме майно, а саме - квартиру №1 , площа накладання 0,0054 га.
55.Згідно з висновком експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи №229 від 31.10.2025 земельна ділянка за кадастровим номером 2110100000:34:001:0269 накладається на кв. АДРЕСА_11 , площа накладання становить 0,0054 га у відповідності до матеріалів польових топографо-геодезичних робіт, виконаних ФОП ОСОБА_8 .
56.Вважаючи свої права порушеними, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
ІV. Позиція суду
57.Вирішуючи спір по суті, суд виходив з такого.
58.Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
59.Позивачкою оскаржується, серед іншого, рішення «Про виділення, приватизацію та продаж земельних ділянок» від 23.10.1996 №187 в частині надання ОСОБА_6 у приватну власність земельної ділянки площею 0,01 га по АДРЕСА_1 .
60.Із цього приводу суд зауважує, що на момент прийняття оскаржуваного рішення діяли приписи Земельного кодексу України №561-XII від 18.12.1990 (далі - ЗК України від 18.12.1990 або Закон №561-ХІІ) в редакції від 22.06.1993.
61.Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 10 ЗК України від 18.12.1990 до відання міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належало, зокрема, передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.
62.За правилами ст. 17 цього ж Закону передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.
63.Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім'ї.
64.Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність.
65.Передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для:
-ведення селянського (фермерського) господарства у розмірі згідно з статтею 52 цього Кодексу;
-ведення особистого підсобного господарства у розмірі згідно з статтею 56 цього Кодексу;
-будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у розмірах згідно із статтями 57 і 67 цього Кодексу.
66.Передача у власність громадян земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні інших громадян чи юридичних осіб, провадиться місцевими Радами народних депутатів після вилучення (викупу) їх у порядку, встановленому статтями 31 і 32 цього Кодексу.
67.У свою чергу, статті 31 і 32 Закон №561-ХІІ фактично регламентували особливості вилучення (викупу) земель.
68.Таким чином, національне законодавство, яке діяло на час прийняття оскаржуваного рішення, передбачало земельно-правову процедуру передачі земельних ділянок у приватну власність, зокрема, тих що були раніше надані відповідному громадянину.
69.Суд встановив, що рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради народних депутатів №187 від 23.10.1996 «Про виділення, приватизацію та продаж земельних ділянок» вирішено згідно зі ст. 17 Земельного кодексу України надати ОСОБА_6 у приватну власність надану раніше земельну ділянку площею 0,06 га.
70.В обґрунтування заперечень проти позову представниця Ужгородської міської ради долучила витяг з розпорядження глави міської управи «Про виділення земельних ділянко» (Т.1, а.с.170) від 22.07.1994, з якого вбачається, що ОСОБА_6 надавалася у постійне користування земельна ділянка площею 0,12 га по АДРЕСА_3 для ведення особистого підсобного господарства.
71.Інакше кажучи, в даному випадку підставою для виділення ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,06 га слугувало те, що в її постійному користуванні раніше перебувала земельна ділянка площею 0,12 га по АДРЕСА_3 .
72.Отже, фактично ОСОБА_6 було передано в приватну власність частину тієї ж земельної ділянки, яка раніше надавалася їй у постійне користування, що відповідало приписам земельного законодавства на час прийняття спірного рішення.
73.Суд вказує на те, що позивачка та її представник не мотивували протиправність передачі ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,12 га по АДРЕСА_3 з тим, щоб нівелювати обставини, на які посилають інші учасники справи в обґрунтування правомірності передачі земельної ділянки площею 0,06 га.
74.За ст. 22 Закону №561-ХІІ право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.
75.Суд вказує на те, що позивачкою та її представником не представлено суду доказів того, що позивачка мала права власності чи право користування земельної ділянкою або ж її частиною площею 0,06 га, яка була передана ОСОБА_6 .
76.Крім того, суд зазначає про те, що представник позивачки не конкретизував те, які саме положення земельного законодавства, що діяло на час прийняття оскаржуваного рішення, було порушено під час виділення земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_6 за оскаржуваним рішенням №187 від 23.10.1996, а також не довів неможливість відведення на користь ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,06 га.
77.Представник позивачки з посиланням на положення ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України стверджує про те, що позивачка після набуття права власності на об'єкт нерухомого майна набула право на оформлення відповідного права користування чи власності земельною ділянкою, на якій розташований цей об'єкт.
78.Разом із тим, такі твердження представника позивачки суд оцінює критично, оскільки право власності на квартиру №1 позивачка набула у 2018 році, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 29.03.2018.
79.У свою чергу, оскаржуване рішення «Про виділення, приватизацію та продаж земельних ділянок» №187 прийняте у 1996 році.
80.Суд вказує про те, що оцінка правомірності спірного рішення має здійснюватися ретроспективно, тобто з урахуванням обставин, які існували на час його прийняття.
81.Таким чином, набуття квартири №1 у 2018 році не впливає на легітимність оскаржуваного рішення від 23.10.1996.
82.Інших підстав незаконності цього рішення позивачкою та її представником не наведено та документально не підтверджено.
83.Із урахуванням наведеного суд доходить до переконання, що позовні вимоги про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради народних депутатів від 23.10.1996 №187 «Про виділення, приватизацію та продаж земельних ділянок» в частині надання ОСОБА_6 у приватну власність земельної ділянки площею 0,01 га по АДРЕСА_1 слід залишити без задоволення у зв'язку з їх необґрунтованістю.
84.Резюмуючи, суд вказує про те, що учасниками справи у заявах по суті спору наголошувалося на тому, що в даному випадку позивачка звернулася через свого представника зі спливом позовної давності.
85.Суд звертає увагу на те, що оскаржуване рішення датується 23.10.1996, тобто було прийняте під час дії ЦК УРСР.
86.Разом із тим, п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
87.У вимірі спірних правовідносин в обґрунтування наявності порушеного права позивачка посилається на те, що вона має право на оформлення права користування чи власності земельною ділянкою, на якій розташована квартира, набута у 2018 році.
88.У зв'язку з наведеним в даному випадку слід керуватися положеннями щодо позовної давності, які містять у чинному ЦК України.
89.Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
90.Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
91.Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
92.Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
93.Суд звертає увагу на те, що застосування позовної давності можливе лише у тих випадках, коли в принципі встановлено наявність порушеного права. Іншими словами, відсутність порушеного права є самостійною підставою для відмови у позові.
94.Також, суд вказує на те, що Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2).
95.Із урахуванням наведеного суд вказує про те, що:
95.1.заяву ОСОБА_5 про застосування наслідків спливу позовної давності у частині вимог про визнання недійсним так скасування рішення від 23.10.1996 №187 «Про виділення, приватизацію та продаж земельних ділянок» слід відхилити, оскільки вказаний учасник справи є третьої особою і не є належним відповідачем у цій частині позову, тобто не являється стороною спору у матеріально-правовому розумінні. Із цих же мотивів заяву ОСОБА_5 потрібно визнати неприйнятною і щодо решти позовних вимог, адже він є суб'єктом спірних правовідносин і в принципі не вправі ініціювати перед судом питання щодо застосування наслідків спливу позовної давності за цим позовом;
95.2.суд не погоджується із заявою представниці ОСОБА_2 про наявність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності у частині позовних вимог про визнання недійсним так скасування рішення від 23.10.1996 №187 «Про виділення, приватизацію та продаж земельних ділянок», оскільки ОСОБА_2 не являється належним відповідачем за цими позовними вимогами. Натомість у цій частині належним відповідачем є саме Ужгородська міська рада, що відповідним учасником справи упродовж судового розгляду не оспорювалося та не заперечувалося;
95.3.твердження представника Ужгородської міської ради про сплив позовної давності у частині вимог про скасування спірного рішення слід оцінити критично, адже в цій частині позов слід залишити без задоволення з мотивів його необґрунтованості, а не через сплив позовної давності.
96.З приводу позовних вимог про визнання недійсним та скасування права власності на земельну ділянку площею 0,01 га по АДРЕСА_1 згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії ЗК 015-010230 від 12.12.1996, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1408, а саме - в частині передання у приватну власність ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,01 га, розташованої за адресою АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку суд вказує про таке.
97.Некоректне з точки зору лінгвістики формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надміру формалізований підхід стосовно дослівного розуміння вимог позову як реалізованого способу захисту суперечить завданням цивільного судочинства.
98.При цьому суд враховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 02.10.2024 по справі №372/3733/22.
99.У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог, але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом. Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально.
100.Із урахуванням наведеного суд, заслухавши пояснення представника відповідачки в судовому засіданні від 16.10.2025, з'ясував, що за обставин цієї справи позивачка хоче скасувати державний акт на право приватної власності на землю, а саме - в частині передання у приватну власність ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,01 га, розташованої за адресою АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку.
101.З огляду на те, що спірний державний акт видавався на підставі рішення від 23.10.1996 №187 «Про виділення, приватизацію та продаж земельних ділянок», законність якого позивачкою та її представником не спростовано, суд вважає, що позовні вимоги про «визнати недійсним та скасувати право власності на земельну ділянку площею 0,01 га по АДРЕСА_1 згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії ЗК 015-010230 від 12.12.1996, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1408, а саме - в частині передання у приватну власність ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,01 га, розташованої за адресою АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку» також слід залишити без задоволення у зв'язку з недоведеністю.
102.У зв'язку з наведеним заяву адвоката Бобонич Н.В. про застосування наслідків спливу позовної давності у частині аналізованих вище вимог слід відхилити, позаяк у цій частині позов слід залишити без задоволення через його необґрунтованість.
103.Відповідно до ст. 1301 ЦК України в редакції, що діяла на час його видачі, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
104.Свідоцтво про право на спадщину в доктрині кваліфікується як спосіб оформлення права на спадщину і є документом, що підтверджує права на спадщину. Видача свідоцтва можлива лише при сукупності юридичних фактів, зокрема: відкриття спадщини, виникнення права на спадкування і його здійснення (прийняття спадщини).
105.Визнання недійсним свідоцтва про спадщину можливе за наявності дефектів підстав, які існували на момент його видачі.
106.Суд встановив, що оспорюване свідоцтво після смерті ОСОБА_6 видане ОСОБА_3 , яка було донькою померлої.
107.З огляду на попередні висновки суду слід конститувати, що позовні вимоги про визнання недійсним і скасування свідоцтва про право на спадщину слід залишити без задоволення у зв'язку з тим, що позивачкою та її представником не доведено наявності обставин, із якими законодавець пов'язує недійсність відповідного свідоцтва.
108.Суд не встановив протиправності відведення спірної земельної ділянки площею 0,06 га, у зв'язку з чим відсутні підстави стверджувати про те, що відповідачка ОСОБА_3 не могла успадкувати таку земельну ділянку після смерті її матері.
109.Суд з'ясував, що 21.10.2020 між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу від 21.10.2020 №1263, згідно з яким остання придбала земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:34:001:0269.
110.Суд не погоджується із аргументами учасників справи про те, що позивачка не вправі оспорювати дійсність згаданого договору, позаяк в силу ч. 3 ст. 215 ЦК України заперечувати дійсність правочину може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа.
111.З фактичних обставин справи вбачається, що оспрюваний договір вчинено стосовно земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:34:001:0269.
112.Суд з'ясував, що земельна ділянка за кадастровим номером 2110100000:34:001:0269 накладається на кв. АДРЕСА_11 , площа накладання становить 0,0054 га у відповідності до матеріалів польових топографо-геодезичних робіт, виконаних ФОП ОСОБА_8 , що підтверджується висновком експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи №229 від 31.10.2025.
113.Зі змісту позовної заяви слідує, що в обґрунтування позову представник позивачки покликається на те, що позивачка після набуття права власності на квартиру №1 набула право на оформлення відповідного права користування чи власності земельною ділянкою, на якій ця квартира розташована.
114.Тобто, за версією представника позивачки, оспорюваний правочин вчинено щодо майна, на яке претендує позивачка у зв'язку з набуттям у власність квартири №1 .
115.На переконання суду, наведені обставини дають достатні підстави для висновку про те, що позивачка з огляду на (а)заявлені підстави позову та (б)встановлений факт накладення земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:34:001:0269 на кв. АДРЕСА_11 вправі заперечувати дійсність договору купівлі-продажу від 21.10.2020 №1263.
116.У свою чергу, правова оцінка таким доводами має надаватися у межах дослідження дійсності згаданого правочину.
117.Згідно зі ст. 203 ЦК України в редакції, що діяла на час укладення договору, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
118.Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).
119.В обґрунтування недійсності зазначеного договору купівлі-продажу від 21.10.2020 №1263 представник позивачки посилався на (1) незаконність рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради народних депутатів від 23.10.1996 №187 «Про виділення, приватизацію та продаж земельних ділянок» в частині надання ОСОБА_6 у приватну власність земельної ділянки площею 0,01 га по АДРЕСА_1 , (2) незаконність державного акту, виданого на підставі вказаного рішення від 23.10.1996 №187, (3) наявність підстав для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину від 19.10.2020.
120.Натомість суд дійшов протилежних висновків та констатував, що позивачка не довела наявність перерахованих обставин, на які вона покликається.
121.Звідси у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 21.10.2020 необхідно відмовити.
122.Таким чином, у задоволенні досліджуваної частини позовних вимог слід відмовити з огляду на те, що позивачкою не доведено, що договір купівлі-продажу від 21.10.2020 може бути кваліфікований як недійсний, а не через те, що позивачка в принципі не вправі оспорювати дійсність цього договору, як про це помилково стверджують учасники у своїх запереченнях проти позову.
123.Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-IV від 01.07.2004 (далі - Закон №1952-IV).
124.За визначенням, наведеним у п. 1 ч. 1 ст. 2 цього Закону, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
125.Згідно з ч. 3 ст. 26 Закону №1952-IV відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.
126.У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
127.У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
128.Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.
129.Суд вказує про те, що вимоги про скасування державної реєстрації речових прав мають похідний характер.
130.За обставин цієї справи суд не робив висновків про наявність підстав для визнання недійсними та скасування документів, на підставі яких проводилася державна реєстрація прав на спірну земельну ділянку.
131.Відтак у задоволенні вимог про скасування реєстрації прав ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки площею 0,0115 га, кадастровий номер 2110100000:34:001:0269, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , (реєстраційним номер об'єкта нерухомого майна 1326710021101) потрібно відмовити.
132.З приводу позовних вимог про скасування державної реєстрації прав ОСОБА_2 у Поземельній книзі щодо земельної ділянки площею 0,0115 га, кадастровий номер 2110100000:34:001:0269, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , (реєстраційним номер об'єкта нерухомого майна 1326710021101) суд вказує про таке.
133.Правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру встановлено Законом України «Про Державний земельний кадастр» №3613-VI від 07.07.2011 (далі - Закон №3613-VI або Закону України «Про Державний земельний кадастр»).
134.Відповідно до ч. 10 ст. 24 цього Закону державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об'єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.
135.Згідно з ч. 13 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі: поділу або об'єднання земельних ділянок; скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", не було зареєстровано протягом року з вини заявника. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
136.Суд зауважує про те, що фактично підставою для скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки є встановлення незаконності її формування і відповідно незаконність подальшої державної реєстрації.
137.Таким чином, означені положення Закону України «Про Державний земельний кадастр» та ЗК України передбачають можливість скасування саме земельної ділянки.
138.Утім, у межах цієї справи представник позивачки просив суд скасувати державну реєстрацію прав ОСОБА_2 у Поземельній книзі щодо спірної земельної ділянки площею 0,0115 га, що підтвердив у судовому засіданні від 16.10.2025.
139.Суд встановив, що 21.10.2020 між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу від 21.10.2020 №1263, згідно з яким остання придбала земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:34:001:0269.
140.У пункті 1.2. цього договору вказано, що датою державної реєстрації цієї земельної ділянки є 17.07.2017.
141.Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» в редакції на час державної реєстрації спірної земельної ділянки державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.
142.Частиною 1 ст. 25 цього ж Закону в його чинній редакції передбачається, що Поземельна книга є документом Державного земельного кадастру, який містить такі відомості про земельну ділянку: а) кадастровий номер; б) площа; в) місцезнаходження (адміністративно-територіальна одиниця); г) склад угідь; ґ) цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); д) нормативна грошова оцінка; е) відомості про обмеження у використанні земельної ділянки; є) відомості про межі частини земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; ж) кадастровий план земельної ділянки; з) дата державної реєстрації земельної ділянки; и) інформація про документацію із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки, а також внесені зміни до цих відомостей; і) інформація про власників (користувачів) земельної ділянки відповідно до даних про зареєстровані речові права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; ї) дані про бонітування ґрунтів; й) відомості про заходи щодо охорони земель і ґрунтів.
143.Поземельна книга відкривається одночасно з державною реєстрацією земельної ділянки (ч. 2 ст. 25 Закону «Про Державний земельний кадастр»).
144.Згідно з ч.ч. 3-6 ст. 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр» Поземельна книга ведеться в паперовій та електронній (цифровій) формі. Поземельна книга закривається у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. До Поземельної книги в паперовій формі долучаються всі документи, які стали підставою для внесення відомостей до неї. Форма Поземельної книги та порядок її ведення визначаються Порядком ведення Державного земельного кадастру.
145.Програмне забезпечення Державного земельного кадастру забезпечує інформаційну взаємодію між Державним земельним кадастром, Державним реєстром речових прав на нерухоме майно, Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань з метою одержання інформації про загальну площу земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власності фізичної особи, а також юридичних осіб, учасником (акціонером, членом) яких вона є (ч. 4 ст. 30 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).
146.Згідно з п. 113 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1051 від 17.10.2012 (далі - Порядок №1051), державний кадастровий реєстратор в день отримання інформації про зареєстровані речові права на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вносить відомості про власників, користувачів земельної ділянки відповідно до даних зазначеного Реєстру до Поземельної книги в електронній (цифровій) та паперовій формі.
147.Відповідно до п. 118 Порядку №1051 внесення до Поземельної книги відомостей (змін до них) про зареєстровану земельну ділянку (крім випадків, зазначених у пункті 119 цього Порядку) здійснюється за заявою власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності відповідно до документації, що є підставою для внесення відповідних відомостей (змін до них) (крім випадків внесення відомостей про зміну виду цільового призначення).
148.За змістом п.п. 4 п. 119 цього ж Порядку до Поземельної книги без подання заяви вносяться, зокрема, відомості (зміни до них) про власників, користувачів земельної ділянки відповідно до даних про зареєстровані речові права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
149.Системний аналіз наведеного законодавства дає підстави для висновку, що ведення Поземельної книги (її відкриття та закриття) безпосередньо пов'язане із самим фактом існування земельної ділянки. У свою чергу, відображення у Поземельній книзі відомостей про власника земельної ділянки має довідковий (інформаційний) характер, оскільки по своїй суті ці відомості дублюються, виходячи з даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
150.В обґрунтування позову в частині вимог про скасування речового права у Поземельній книзі представник позивачки виходив з наявності підстав вважати, що оспорюваний ним договір купівлі-продажу, як і свідоцтво про право на спадщину, є недійсними.
151.Попри це, суд дійшов висновку, що представник позивачки не довів, що право відповідачки ОСОБА_2 набуто з порушенням актів цивільного законодавства. Іншими словами, суд констатував законність набуття відповідачкою ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку.
152.Із урахуванням зазначеного суд відхилив доводи представниці позивачки про те, що оспорюваний ним договір купівлі-продажу, як і свідоцтво про право на спадщину, є недійсними.
153.Як наслідок, слід дійти висновку про те, що вимоги за позовом про скасування державної реєстрації прав ОСОБА_2 у Поземельній книзі щодо земельної ділянки площею 0,0115 га, кадастровий номер 2110100000:34:001:0269 задоволенню не підлягають.
154.Суд не погоджується із твердженням представниці відповідачки ОСОБА_2, яка зазначає про неприйнятність клопотання представника позивачки від 29.09.2025 про долучення додаткових доказів.
155.Відповідно до ч. 1 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
156.Частиною 9 ст. 83 ЦПК України встановлено, що копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
157.На переконання суду, ч. 9 ст. 83 ЦПК України покликана забезпечити змагальність судового процесу з тим, щоб кожен учасник справи мав можливість представити свою правову позицію, висловити свої доводи та заперечення з приводу тверджень процесуального опонента.
158.Із урахуванням наведеного суд виходить з того, що заперечення представниці ОСОБА_2 слід оцінювати з урахуванням того, як обставини, про які стверджує адвокат Бобонич Н.В., вплинули саме на її процесуальні права та процесуальні права її клієнтки.
159.У цьому контексті, суд вважає, що адвокат Бобонич Н.В. не довела те, як недолік клопотання представника позивачки від 29.09.2025 обмежив її право чи право особи, котру вона представляє, висловити свої аргументи стосовно суті спірних правовідносин.
160.Характер заперечень проти згаданого клопотання від 29.09.2025 вже сам по собі свідчить про обізнаність відповідної представниці про обставини долучення додаткових доказів до матеріалів справи представником іншої учасниці справи.
161.За наведених обставин досліджуваний аргументи представниці відповідачки є формальним, а тому висновок про неприйнятність клопотання представника позивачки від 29.09.2025 був би непослідовним та непропорційним, у зв'язку з чим заперечення представниці відповідачки ОСОБА_2 проти клопотання представника позивачки від 29.09.2025 про долучення додаткових доказів суд відхиляє.
162.У заявах по суті спору адвокат Бобонич Н.В. стверджує про те, що позивачка ОСОБА_1 зверталася ще в липні 2023 року щодо здійснення замірів земельної ділянки, що розташована під будинком АДРЕСА_2 . У відповідь на вказане замовлення листом від 22.07.2023 р. інженером землевпорядником ОСОБА_8 їй було надано кадастровий план, складений за результатами топографічних робіт з необхідними умовними позначеннями. Отже, такий доказ як кадастровий план земельної ділянки на дату подання позову у позивача був наявний і позивач повинна була його подати разом з подання позовної заяви, як встановлено в ст. 83 ЦПК України.
163.Із наведеними запереченнями суд не погоджується з огляду на таке.
164.Передусім суд акцентує увагу на тому, що до позовної заяви долучено лист інженера-землевпорядника ОСОБА_8 від 22.07.2023, у якому стверджується про виконання топо-геодезичних та складання кадастрового плану по земельній ділянці АДРЕСА_2 .
165.У цьому ж листі міститься посилання, що додатком до нього є кадастровий план за результатами топо-геодезичних робіт.
166.Попри це, сам кадастровий план за результатами топографічних робіт до матеріалів позовної заяви не долучався.
167.Разом із цим, заперечення представниці відповідачки ОСОБА_2 не враховують, що у позовній заяві представник позивачки заявив клопотання про призначення земельно-технічної для підтвердження факту накладення спірної ділянки та квартири, що знаходиться у власності позивачки.
168.Суд клопотання про призначення експертного дослідження задовольнив та призначив експертизу, у зв'язку з чим за умови підтвердження експертним висновком накладення земельної ділянки на площу основи квартири позивачки потреба в окремому представленні кадастрових знімань земельних ділянок би відпала, що цілком і повністю пояснює причини неподання відповідних матеріалів разом із позовною заявою.
169.Утім, експертне дослідження за ухвалою суду проведено не було, у зв'язку з чим представник позивачки долучив лист інженера-землевпорядника ОСОБА_8 від 02.09.2025 вих. №195/25 з додатками, в тому числі з матеріалами кадастрового знімання. Змістом листа підтверджується, що такий лист виготовлено на замовлення від 01.09.2025 про проведення кадастрової зйомки по місцю розташування житлової квартири АДРЕСА_11 .
170.Таким чином, з огляду на те, що після подання позовної заяви експертне дослідження проведене не було з причин, що від позивачки та її представника не залежали, останній представив суду інший засіб доказування на підтвердження факту накладення спірної земельної ділянки на площу основи квартири позивачки.
171.Тобто долучення матеріалів кадастрових знімань фактично було обумовлено необхідністю зміни стратегії доказування з огляду на те, що висновок експерта за ухвалою суду отримано не було.
172.Долучення цих матеріалів здійснювалося у межах стадії підготовчого провадження, відомостей про зловживання процесуальними права суд не встановив.
173.З аналогічних міркувань суд відхиляє посилання адвоката Бобонич Н.В. на неприйнятність висновку експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи за № 229 від 31.10.2025.
174.За таких обставин суд вважає, що зібраний по справі доказовий матеріал є допустимий за формою та може бути оцінений по суті, а тому досліджувані аргументи адвоката ОСОБА_7 є непереконливими.
V. Висновки за результатами розгляду справи
175.Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
176.Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
177.Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
178.Підсумовуючи викладене, суд доходить до висновку про необхідність залишення позовних вимог без задоволення.
VІ. Судові витрати
179.Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
180.Згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
181.Відповідно до положень ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
182.Позивачкою сплачено судовий збір за подання позовної заяви, а також понесено витрати, пов'язані із проведення експертизи.
183.У зв'язку з тим, що суд констатував про відсутність підстав для задоволення позову судові витрати у вигляді сплаченого судового збору слід залишити за позивачкою.
Керуючись статтями 12, 13, 18, 81, 133-141, 259, 263-265 ЦПК України, суд
у задоволенні позову відмовити повністю.
Судові витрати покладаються на позивачку.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відомості про учасників справи:
позивачка - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_12 .
відповідачка-1 - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_13 .
відповідачка-2 - ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
відповідач-3 - Ужгородська міська рада, код ЄДРПОУ 33868924, місцезнаходження: м. Ужгород, пл. Поштова, 3.
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Ужгородського нотаріального округу Закарпатської області Кішкін Денис Володимирович, адреса проживання: м. Ужгород, вул. Донського Д., буд. 2-Б, прим. 2.
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_7 , адреса реєстрації: АДРЕСА_14 .
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_8 , адреса реєстрації: АДРЕСА_13 .
Суддя В.Й. Данко