Справа №: 307/4483/25
Провадження № 3/307/1672/25
Закарпатської області
02 грудня 2025 року м. Тячів
Суддя Тячівського районного суду Закарпатської області Ніточко В.В.,
з участю ОСОБА_1 ,
розглянувши матеріали, якi надійшли від управління державного нагляду (контролю) у Закарпатській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживає в АДРЕСА_1 , не працює, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ,
за ч.1 ст.164 Кодексу України про адмiнiстративнi правопорушення (КУпАП)
старшим державним інспектором відділу державного контролю на наземному транспорті Управління державного нагляду (контролю) у Закарпатській області І. Келемен 11 листопада 2025 року складено протокол про адміністративне правопорушення, згідно якого ОСОБА_1 , 11 листопада 2025 року, приблизно о 08 год. 40 хв., в м. Тячів, надавав послуги із перевезення пасажирів на транспортному засобі Мерседес Бенц, номерний знак НОМЕР_2 , без ліцензії, чим порушив вимоги п.24 ст.7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" та вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч.1 ст.164 КУпАП.
В судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину у наданні послуг з перевезення пасажирів не визнав. Крім цього зазначив, що не являється суб'єктом господарювання.
Дослідивши матеріали справи, приходжу до наступного висновку.
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) від 02 листопада 2004 року, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
При цьому суд бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі "Пономарьов проти України" (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що "право на справедливий судовий розгляд", яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ст. 280 КУпАП , орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи заподіяно матеріальну шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушення визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише при наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, обов'язковими елементами якого є: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона (вина). Відсутність хоча б одного із вказаних елементів виключає склад правопорушення взагалі, а порушена справа підлягає закриттю.
У відповідності до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Положеннями ст. 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до чинного законодавства України протокол про адміністративне правопорушення (ст. 256) є офіційним документом і основним джерелом доказів у справі, оскільки саме він має містити повні та точні відомості про вчинення правопорушення, його кваліфікацію, дані про потерпілих, свідків, якщо вони є. Саме протокол про адміністративне правопорушення є документом, в якому формулюється суть правопорушення.
Згідно з ч.1 - 3 ст.2 Закону України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб" під господарською діяльністю розуміється діяльність у сфері суспільного виробництва, спрямована на виробництво та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом. Під некомерційною господарською діяльністю розуміється господарська діяльність, що здійснюється без мети одержання прибутку. Не можуть здійснювати господарську діяльність органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи. Суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законом. Суб'єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані у встановленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Відповідно до п. 24 ч.1 ст. 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності: перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів річковим, морським, автомобільним, залізничним та повітряним транспортом, міжнародні перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом.
Згідно ч.1 ст. 39 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.
Диспозиція ч.1 ст. 164 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання або без подання повідомлення про початок здійснення господарської діяльності, якщо обов'язковість подання такого повідомлення передбачена законом, або без отримання ліцензії на провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, або у період зупинення дії ліцензії, у разі якщо законодавством не передбачені умови провадження ліцензійної діяльності у період зупинення дії ліцензії, або без одержання документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди).
Суб'єктом відповідальності у даному випадку є суб'єкт господарювання.
Об'єктом вказаного правопорушення є суспільні відносини у сфері регулювання господарської діяльності, яка спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Вказане узгоджується з висновками викладеними у постанові Пленуму ВСУ від 25 квітня 2003 року №3 "Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності", де Верховний Суд України роз'яснив, що під здійсненням особою, не зареєстрованою як суб'єкт підприємництва, будь-якого виду підприємницької діяльності з числа тих, що підлягають ліцензуванню, слід розуміти діяльність фізичної особи, пов'язану із виробництвом чи реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг з метою отримання прибутку, яка містить ознаки підприємницької, тобто провадиться зазначеною особою безпосередньо самостійно, систематично (не менше ніж три рази протягом одного календарного року) і на власний ризик.
Отже, обов'язковою ознакою господарської діяльності є її систематичність (не менше ніж три рази протягом одного календарного року).
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що істотною ознакою адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 164 КУпАП є не тільки факт надання послуг, а й системний характер таких дій, їх самостійний і ініціативний характер з метою одержання прибутку, що і становить суть господарської діяльності.
У протоколі про адміністративне правопорушення від 11 листопада 2025 року зазначено, що ОСОБА_1 , 11 листопада 2025 року, приблизно о 08 год. 40 хв., надавав послуги із перевезення пасажирів на транспортному засобі Мерседес Бенц, номерний знак НОМЕР_2 , без ліцензії, чим порушив вимоги п.24 ст.7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності". Однак, у протоколі не зазначено, яким саме чином здійснювалася господарська діяльність по перевезенню пасажирів, якою була вартість послуг з перевезення та не встановлено факту здійснення оплати як водію за послуги перевезення, не встановлено систематичності та регулярності надання таких послуг.
Наявні в матеріалах справи фотознімки із зображенням автомобіля та пасажирами в автомобілі, не доводять факту здійснення ОСОБА_1 господарської діяльності. Будь-яких доказів того, що ним надавалися платні послуги з перевезення пасажирів без одержання ліцензії в матеріалах справи не міститься.
Діюче законодавство не обмежує власника у використанні транспортного засобу за цільовим призначенням для перевезення своїх друзів та близьких безоплатно, або часткової участі у витратах на придбання палива для проїзду до відпочинку.
Фактично наданими суду матеріалами стверджується той факт, що 11 листопада 2025 року, о 08 год. 40 хв., у транспортному засобі Мерседес Бенц, номерний знак НОМЕР_2 , перебували, як зазначено в протоколі 14 дітей.
Разом з тим, необхідних елементів складу адмінправопорушення за ч.1 ст.164 КУпАП, а саме, що водій на платній основі та регулярно перевозив пасажирів за маршрутом, не зазначено.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження і на провадження у справах про адміністративні правопорушення.
При цьому, у справі "Малофєєва проти Росії" (рішення від 30.05.2013 р., заява №36673/04) ЄСПЛ зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
У відповідності до ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі "Кобець проти України" (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі "Авшар проти Туреччини" (Avsar v. Turkey), п. 282), доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Також, у справі "Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain" від 06 грудня 1998 року (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
А тому, на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП провадження у даній справі слід закрити за відсутністю у діях ОСОБА_1 події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КУпАП.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 247, ст. 283, 284, КУпАП,
закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КУпАП.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу.
Апеляційна скарга подається до Закарпатського апеляційного суду через Тячівський районний суд Закарпатської області.
Суддя В.В. Ніточко