01 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 185/2947/24
провадження № 51- 4489 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2025 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 жовтня 2025 року щодо останньої,
встановив:
Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від
28 березня 2025 року ОСОБА_5 засуджено за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_5 на його користь 8 000 грн моральної шкоди.
Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 жовтня 2025 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_5 залишено без задоволення, апеляційну скаргу прокурора задоволено частково.
Вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від
28 березня 2025 року змінено в частині вирішення питання щодо речових доказів. На підставі ст. 96-1 КК України застосовано спеціальну конфіскацію у власність держави - електрошокер з написом «669 TYPE», «MADE CHINA».
В решті вирок залишено без змін.
За вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватою у тому, що вона 12 січня 2024 року, приблизно о 13 год, перебуваючи в торгівельному залі магазину «Буревісник», розташованого за адресою: Дніпропетровська область,
м. Павлоград, вул. Центральна 75, вступила в словесний конфлікт з
ОСОБА_6 . Після чого, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, ОСОБА_5 , перебуваючи біля ОСОБА_6 , та тримаючи в долоні своєї правої руки електрошокер нанесла не менше двох ударів електрострумом в область тильної поверхні правої кисті в проекції основної фаланги та голівки п'ясної кисті 2 пальця, чим спричинила потерпілому тілесні ушкодження у вигляді електротравми (опікової поверхні) на тильній поверхні правої кисті в проекції основної фаланги та голівки п'ясної кисті 2 пальця, які утворилися від теплої дії струмонесучого провідника з місцем прикладання діючої сили у вищезазначену область, та за своїм характером відноситься до легких тілесних ушкоджень.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту судового розгляду, просить скасувати оскаржувані судові рішення і закрити кримінальне провадження щодо
ОСОБА_5 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку із відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
Свої доводи мотивує тим, що суд першої інстанції неповно та упереджено встановив фактичні обставини справи, безпідставно відкинувши послідовні доводи ОСОБА_5 про перебування її у стані необхідної оборони. За твердженням захисника, засуджена не заперечувала щодо застосування електрошокера, однак вказувала, що зробила це у відповідь на агресивну поведінку трьох осіб, які нападали на неї, зокрема, з використанням швабри та завданням удару рукою. Стверджує, що суд довільно відкинув ці показання, посилаючись лише на слідчий експеримент за участю потерпілого та безпосереднього свідка ОСОБА_8 , водночас не допитавши вказаного свідка, який відігравав ключову роль у встановленні послідовності подій. Натомість, суд підмінив її показання висновками судово-медичних експертиз, які, за твердженням захисника, не усувають суперечностей щодо характеру тілесних ушкоджень та не підтверджують їх завдання саме електрошокером типу «669 TYPE». Окрім того, наголошує, що орган досудового розслідування не здійснив належного письмового повідомлення ОСОБА_5 про підозру, а тому вона не набула статусу обвинуваченої в установленому законом порядку. На переконання захисника, долучення повідомлення про підозру вже під час апеляційного розгляду суперечить вимогам КПК України. Крім того, захисник зазначає, що суд дослідив лише копії медичних документів, зокрема, копію довідки травмпункту № 513 КНП «ПЛІЛ» ПМР на ім'я ОСОБА_6 , тоді як оригінали цих документів суду не були надані, що виключає можливість покладення таких копій в основу обвинувального вироку.
Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі п. 2
ч. 2 статті 428 КПК України з огляду на таке.
Згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При розгляді скарги Суд виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, при цьому переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.
Таким чином, Верховний Суд не перевіряє доводи касаційної скарги
ОСОБА_4 , які стосуються невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та неповноти судового розгляду, які не є предметом касаційного розгляду.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з положеннями ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Європейський Суд у рішенні від 21 квітня 2011 року «Нечипорук і Йонкало проти України» та рішенні від 6 грудня 1998 року «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанїї» зазначив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».
Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
При цьому, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Вказаних вимог судом першої інстанції дотримано у повному обсязі.
Висновок місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 за
ч. 1 ст. 125 КК України зроблено з додержанням положень ст. 23 КПК України на підставі з'ясування всіх обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.
Так, згідно з вироком, суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, зокрема, на підставі:
- показань потерпілого ОСОБА_6 про те, що у січні 2024 року, близько 13 год, він перебував в магазині «Буревісник», куди зайшла ОСОБА_5 та заявила, що хоче з ним поговорити. Він попросив її залишити приміщення, однак обвинувачена відмовилася, дістала з кишені шокер і почала наносити удари. Працівниці магазину просили її вийти, потім підійшла його дружина. Тілесні ушкодження йому були завдані саме шокером. Причиною конфлікту вважає стосунки його сина з дочкою обвинуваченої. Він не бив обвинувачену по голові та не гнав її шваброю;
- показань свідка ОСОБА_9 , яка повідомила, що у 20-х числах січня 2024 року вона перебувала в службовому кабінеті магазину «Буревісник», почувши шум, вийшла у торгівельний зал, де побачила обвинувачену, яка кричала, та тримаючи в руках шокер кидалася на чоловіка та продавця ОСОБА_8 з невідомих їй причин. Раніше ОСОБА_5 вже приходила до магазину та висловлювала погрози. Бачила, як обвинувачена вдарила чоловіка шокером по руці, при цьому розряди шокера було добре чути. Відстань між ними становила приблизно пів метра. Не бачила, щоб потерпілий застосовував силу щодо обвинуваченої, зокрема, бив її кулаками чи вдарив у вухо;
- протоколом слідчого експерименту від 08 лютого 2024 року за участю потерпілого ОСОБА_6 , відповідно до якого 12 січня 2024 року, близько 13 год, ОСОБА_5 , перебуваючи в приміщенні магазину «Буревісник», тримаючи електричний шокер в своїй правій руці доторкнулася електричним струмом в зовнішню частину правої долоні в районі його вказівного пальця
не менше 2-х разів, від чого у нього утворилися тілесні ушкодження;
- протоколом слідчого експерименту від 09 лютого 2024 року зі свідком
ОСОБА_8 , з якого слідує, що 12 січня 2024 року, близько 13 год, до торгівельної зали магазину «Буревісник» зайшла жінка, яка почала кричати та висловлюватися лайкою до ОСОБА_6 , який намагався її заспокоїти, однак вона, тримаючи електричний шокер в своїй правій руці, доторкнулася декілька разів до верхньої сторони правої руки потерпілого, після чого втекла з магазину;
- висновку експерта № 73 від 09 лютого 2024 року, відповідно до якого, згідно наданої медичної документації та об'єктивних даних огляду у ОСОБА_6 виявлені тілесні ушкодження у вигляді електротравми (опікової поверхні) на тильній поверхні правої кисті в проекції основної фаланги та голівки п'ясної кістки 2 пальця, які утворилися від теплової дії струмонесучого провідника з місцем прикладання діючої сили у вищезазначену область та за своїм характером відносяться до легких тілесних ушкоджень. Враховуючи морфологічні ознаки виявлених тілесних ушкоджень, давність їх утворення може відповідати даті, вказаній в постанові про призначення судово - медичної експертизи та наданій медичній документації на його ім'я, тобто 12 січня 2024 року;
- висновків експерта № 88-Д, № 89-Д від 12 лютого 2024 року про те, що враховуючи локалізацію та характер виявлених тілесних ушкоджень у
ОСОБА_6 , не виключена можливість їх утворення за обставин та умов, на які вказував потерпілий в ході проведення слідчого експерименту за його участю, а саме, що жінка на ім'я ОСОБА_10 вдарила його шокером по тильній поверхні правої кисті в область другого пальця близько двох разів.
Оцінивши надані стороною обвинувачення докази, місцевий суд дійшов висновку, що вказані докази у їх сукупності є достатніми та взаємопов'язаними для доведення поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 125 КК України.
Не погодившись із вироком місцевого суду, сторона захисту подала апеляційну скаргу.
За приписами статей 370, 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. Судове рішення повинно бути ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Переглядаючи вирок суду першої інстанції в порядку апеляційної процедури, в межах доводів апеляційної скарги сторони захисту, апеляційний суд дійшов належних висновків, про відсутність підстав для її задоволення, при цьому відповідно до вимог ст. 419 КПК України, проаналізував доводи апеляційної скарги, які аналогічні доводам касаційної скарги захисника ОСОБА_4 , належним чином їх перевірив, надав змістовні відповіді, з наведенням мотивів постановленого рішення, з якими погоджується і суд касаційної інстанції.
Разом з тим, судом апеляційної інстанції було спростовано твердження сторони захисту про відсутність в матеріалах кримінального провадження повідомлення про підозру. Після твердження сторони захисту про відсутність вказаного документу прокурор заявив клопотання про його долучення, однак обвинувачена та її захисники заперечували, зазначаючи, що документ не досліджувався в суді першої інстанції і вони не ознайомлені з ним. Водночас, як зазначив суд, факт ознайомлення підтверджується підписами обвинуваченої та її захисника
ОСОБА_11 у повідомленні про підозру від 20.03.2024.
Доводи захисника про те, що свідок ОСОБА_8 не була допитана безпосередньо в судовому засіданні, апеляційний суд визнав необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції вжив усіх необхідних заходів для забезпечення її безпосереднього допиту, однак це стало неможливим через виїзд свідка за межі України, що підтверджується відповіддю Державної прикордонної служби України.
Разом із тим, апеляційний суд обґрунтовано послався на висновки об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладені у постанові від 14 вересня 2020 року у справі № 740/3597/17, відповідно до яких метою слідчого експерименту згідно з ч. 1 ст. 240 КПК України є перевірка й уточнення відомостей, що мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. На відміну від допиту, слідчий експеримент передбачає не лише отримання відомостей, але й безпосереднє здійснення учасниками певних дій, спрямованих на відтворення обстановки, механізму та обставин події.
З огляду на це, протокол слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_8 , під час проведення якого вона відтворила механізм нанесення тілесних ушкоджень потерпілому за допомогою електричного шокеру, відповідає вимогам ст. 240 КПК України, тому доводи захисника щодо його неналежності чи недопустимості є необґрунтованими.
Допитана в судовому засіданні експерт ОСОБА_12 підтвердила, що під час проведення експертизи № 73 від 09 лютого 2024 року їй було надано довідку травмпункту № 513 КНП «ПЛІЛ» ПМР на ім'я ОСОБА_6 , а також запис хірурга, які вона після дослідження повернула особі, що їх надала. Експерт зазначила, що копії цих документів вона не виготовляла, однак зміст медичних документів був достатнім для формування висновку та кореспондував установленим під час огляду потерпілого двом опіковим ушкодженням на тильній поверхні правої кисті, характерним для електротравми.
При цьому, досліджена в судовому засіданні копія довідки травмпункту № 513 КНП «ПЛІЛ» ПМР повністю відповідає за змістом тій довідці, яка була надана експерту та відображена в описовій частині її висновку № 73 від 09 лютого 2024 року. Така відповідність змісту первинного документа та його копії свідчить про відсутність розбіжностей у фактичних даних щодо характеру та локалізації тілесних ушкоджень потерпілого, тому доводи касаційної скарги в цій частині є неспроможними.
За таких обставин доводи захисника про недопустимість використання судом копій медичних документів через недослідження їх оригіналів є необґрунтованими, оскільки копії, досліджені судом, відтворюють інформацію, яка містилась у документі, що був предметом експертного дослідження, а отже не впливають на достовірність встановлених обставин.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_5 захищалась від нападу групи осіб та діяла в межах необхідної оборони не знайшли свого підтвердження.
Згідно з ч. 1 ст. 36 КК України, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів чи інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння шкоди тому, хто посягає, у межах необхідної і достатньої для негайного відвернення чи припинення такого посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
До критеріїв правомірності необхідної оборони належать: наявність реального суспільно небезпечного посягання, його дійсність та характер, а також відповідність заподіяної шкоди ступеню небезпечності посягання і обставинам його вчинення. Межі необхідної оборони не можуть вважатися дотриманими, якщо шкода, завдана особі, що посягає, перевищує ту, яка була необхідною для негайного припинення посягання.
Таким чином, вирішуючи питання щодо кваліфікації дій особи, яка посилається на стан необхідної оборони, суд зобов'язаний оцінити конкретні обставини події, зіставити наявність або відсутність акту суспільно небезпечного посягання та акту захисту, їх співвідношення, відповідність захисних дій характеру небезпеки. У разі, коли визначальним мотивом поведінки особи було не відвернення нападу, а умисне спричинення шкоди потерпілому чи інша форма розправи, такі дії не становлять необхідної оборони та підлягають оцінці на загальних підставах.
Так, місцевий суд обґрунтовано зазначив, що з показань свідків і потерпілого достовірно вбачається, що у момент застосування електрошокера ОСОБА_6 знаходився навпроти ОСОБА_5 , не вчиняв жодних активних дій щодо неї, не мав при собі будь-яких предметів, які могли б створювати реальну загрозу її життю чи здоров'ю.
Покази потерпілого та свідка ОСОБА_9 , а також протоколи слідчих експериментів за участю потерпілого та свідка ОСОБА_8 підтверджують, що саме обвинувачена першою застосувала електрошокер у приміщенні магазину. Окрім того, матеріали кримінального провадження не містять будь-яких доказів застосування ОСОБА_6 чи іншими особами дій щодо обвинуваченої (зокрема штовхання шваброю або нанесення ударів), які могли б свідчити про реальне посягання на її життя або здоров'я чи створювали б підстави для необхідної оборони або перевищення її меж, таких доказів не було здобуто й під час судового розгляду.
Також судом встановлено, що ОСОБА_5 цілеспрямовано нанесла не менше двох ударів електрошокером, при цьому безсумнівно повинна була і могла усвідомлювати можливість настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій.
Окрім того, наведені розбіжності щодо кольору та моделі пристрою електрошокеру не мають істотного значення для оцінки доведеності винуватості ОСОБА_5 , оскільки не спростовують встановлених судом обставин. Обвинувачена не заперечувала факту наявності при собі електрошокеру під час інциденту та підтвердила, що тримала його в руках з метою самозахисту та зазвичай використовує його для відлякування тварин. Крім цього вказала, що відмахувалася пристроєм, який працював у режимі попереджувального розряду («тріщав»), не застосовуючи його фактично.
Оцінивши докази у їх сукупності, суд першої інстанції, з позицією якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що обвинувачена не перебувала у стані необхідної оборони, оскільки відсутнє саме суспільно небезпечне посягання з боку потерпілого. У зв'язку з цим суд правильно визнав доведеними обставини вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення та вірно кваліфікував її дії за ч. 1 ст. 125 КК України.
На думку Суду, таке правозастосування є правильним, адже вказана позиція місцевого суду ґрунтується на безпосередньо досліджених доказах, оцінених відповідно до правил ст. 94 КПК України, та не суперечить усталеній практиці й висновкам, викладеним у рішеннях та правових позиціях Верховного Суду.
Отже, доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про те, що під час застосування електрошокера засуджена перебувала у стані необхідної оборони, є неспроможними.
Верховний Суд вважає, що вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК України.
Переконливих аргументів, які б свідчили про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не наведено та Судом не встановлено.
Враховуючи викладене, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а із касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від
28 березня 2025 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 жовтня 2025 року щодо останньої.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3