26 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 910/12059/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.
секретаря судового засідання - Дерлі І.І.
за участю представників сторін:
позивача - Павлов Р.В.
відповідача 1 - Казьмірова І.В.
відповідача 2 - Іоніцой-Доценко О.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2025 (у складі колегії суддів: Владимиренко С.В. (головуючий), Демидової А.М., Ходаківської І.П.)
за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
до Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського",
та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротранс"
про стягнення солідарно 4 530 352,72 грн,
1. Короткий зміст та підстави позовних вимог
1.1. Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі - Департамент, Позивач, Скаржник) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" (надалі - Університет, Відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротранс" (надалі - ТОВ "Євротранс", Відповідач 2) про стягнення солідарно безпідставно збережених грошових коштів пайового внеску на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва у розмірі 4 497 132,96 грн.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідачі в порушення вимог Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва (надалі - Порядок), розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX (надалі - Закон № 132-IX) не звернулися до Позивача із заявою про визначення розміру пайової участі об'єкту будівництва через 10 робочих днів після 01.01.2020 та до введення об'єкта будівництва в експлуатацію, і не сплатили пайовий внесок до державного бюджету.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 08.05.2025 у справі № 910/12059/24 позов задовольнив повністю, стягнувши солідарно з Відповідачів на користь Позивача пайовий внесок на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва у розмірі 2 943 659,88 грн, інфляційні втрати у сумі 1 321 703,29 грн, 3% річних у розмірі 264 989,55 грн на бюджетний рахунок бюджету розвитку спеціального фонду міського бюджету.
2.2. Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у Відповідачів, як замовників будівництва, обов'язку, встановленого положеннями "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 132-IX щодо сплати пайової участі до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію, тоді як збудований вид будівлі (гуртожиток) не входить до переліку об'єктів, які згідно з пунктом 4.2 розділу IV Порядку не залучаються до пайової участі у розвитку інфраструктури у разі нового будівництва та/або реконструкції на території міста Києва. При цьому суд першої інстанції погодився із розрахунком Позивача розміру пайової участі (внеску) у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва.
2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2025 у справі № 910/12059/24 скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.
2.4. Вказуючи на відсутність підстав для задоволення позову, колегія суддів виходила з того, що:
- встановлених у справі обставин убачається, що замовником будівництва у спірних правовідносинах є саме Відповідач 1. У зв'язку з цим колегія суддів дійшла висновку, що ТОВ "Євротранс" є неналежним відповідачем у даній справі;
- гуртожиток по вул. Виборзькій, між будинками № 2 та № 6 у Солом'янському районі міста Києва перебуває на балансі Університету та є частиною його цілісного майнового комплексу, тобто будівлею навчального закладу. Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-IX за такий об'єкт пайовий внесок не сплачується, що виключає наявність у замовника будівництва обов'язку зі сплати спірної суми.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
3.1. Звертаючись з касаційною скаргою Департамент просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2025 у справі № 910/12059/24 та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
3.2. Ухвалою Суду від 13.11.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2025 у справі № 910/12059/24 на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. В обґрунтуванні касаційної скарги Скаржник вказує на:
- неправильне застосування пункту 4.2 Порядку, пункту 2 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 132-ІХ, без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22.05.2025 у справі № 910/6176/24, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 03.12.2024 у справі № 910/6226/23, від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 07.11.2024 у справі № 910/12561/23, від 13.02.2025 у справі № 910/3935/24, від 25.07.2018 у справі № 910/19020/17 та від 09.07.2025 у справі № 910/9641/19; від 14.12.2021 у справі № 910/19088/20, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 та ухвалі Верховного Суду від 10.04.2025 у справі № 910/2987/24;
- неправильне застосування статей 1, 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 910/5997/23 щодо визначення статусу замовника будівництва;
- відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування пункту 2 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 132-ІХ з урахуванням статей 1, 30, 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" у випадку передачі частини функцій замовника будівництва за договором.
3.4. 30.10.2025 від Університету надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому Відповідач 1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2025 у справі № 910/12059/24 - без змін.
3.5. 31.10.2025 від ТОВ "Євротранс" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому Відповідач 2 просить касаційну скаргу також залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2025 у справі № 910/12059/24 - без змін. Одночасно ТОВ "Євротранс" вказує, що планує понести судові витрати на правничу допомогу в орієнтовному розмірі 80 000,00 грн під час розгляду справи в суді касаційної інстанції та просить відшкодувати відповідні кошти за рахунок Скаржника. Відповідач 2 зазначає, що докази понесених ним судових витрат, їх розмір, будуть надані суду протягом п'яти днів після ухвалення постанови за результатами касаційного перегляду.
4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
4.1. 03.10.2003 між Університетом та Товариством з обмеженою відповідальністю "Зодча Діадема" (надалі змінено організаційно-правову форму на Закрите акціонерне товариство "Зодча Діадема" (надалі - ЗАТ "Зодча Діадема") укладено договір № 17/03 генерального підряду на інвестування, проєктування та будівництво навчально-житлового комплексу з автомобільним центром та вбудованими і прибудованими нежитловими приміщеннями соціальної сфери на земельній ділянці, обмеженій вулицею Індустріальною та Індустріальним провулком, 2, в Солом'янському районі м. Києва, предметом якого є діяльність з метою забезпечення будівництва навчального корпусу учаснику - 1, будівництва житлових та нежитлових приміщень учасника - 2 у порядку спільної діяльності.
4.2. Між сторонами вказаного правочину було укладено ряд додаткових угод та договорів про зміну сторони у зобов'язанні, якими неодноразово вносилися зміни до вказаного договору № 17/03 від 03.10.2003, зокрема договором про заміну сторони у зобов'язанні № 1-5 від 24.09.2008 ЗАТ "Зодча Діадема" передало ТОВ "НВЦ "ТОР" всі права та обов'язки, належні ЗАТ "Зодча Діадема" за основним договором.
4.3. Надалі, договором про заміну сторони у зобов'язанні № р/0001/04 від 15.04.2019 ТОВ "НВЦ "ТОР" передало ТОВ "Євротранс" всі права та обов'язки, належні ТОВ "НВЦ"ТОР" за основним договором.
4.4. 15.04.2019 між Університетом, як стороною 1, та ТОВ "Євротранс", як стороною 2, додаткову угоду № 6 (р/0001/05) до договору № 17/03-001/10 від 03.10.2003, предметом якої є будівництво об'єкта на засадах пайової участі.
4.5. У пункті 2.2. договору узгоджено, що пайовою участю сторони 1 є право користування земельною ділянкою.
4.6. Відповідно до пункту 2.3. договору замовником процесу проєктування та будівництва об'єкта є сторона 1.
4.7. Згідно з пунктом 2.4. договору пайовою участю сторони 2 є забезпечення фінансування та виконання комплексу дій, заходів та робіт, що спрямовані на проєктування та будівництво об'єкта.
4.8. За змістом підпунктів 3.3.6, 3.3.7 пункту 3.7 договору, ТОВ "Євротранс" зобов'язується: самостійно здійснювати всі відрахування та обов'язкові платежі, передбачені чинним законодавством у зв'язку з укладенням цього Договору; внести кошти на розвиток інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва відповідно до чинного законодавства.
4.9. 15.01.2020 Університетом на підставі довіреності № 11 уповноважено ТОВ "Євротранс" виконувати функції замовника щодо процесу проєктування та будівництва об'єкта - гуртожитку між будинками № 2 та № 6 на вул. Виборзькій у Солом'янському районі м. Києва, дотримуючись норм діючого законодавства України у сфері будівельної діяльності.
4.10. 16.11.2007 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України було видано дозволи на виконання будівельних робіт за № ІУ083210708986 та за № ІУ083210805291 у зв'язку з будівництвом об'єктів за проєктом: "Гуртожиток по вул. Виборзькій, між будинками № 2 та № 6 у Солом'янському районі міста Києва ". Замовником дозволів є Університет.
4.11. Надалі Державною інспекцією архітектури та містобудування України 01.10.2021 за № ІУ123210922862 зареєстровано сертифікат про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта за проєктом: "Гуртожиток по вул. Виборзькій, між будинками № 2 та № 6 у Солом'янському районі міста Києва ". За інформацією наведеною у сертифікаті дата початку будівництва - 01.12.2007, а замовником будівництва є Університет.
Зокрема, за даними з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва щодо технічної інвентаризації ТІ01:8931-2762-7872-7955, загальна площа об'єкта будівництва становить 8 667,00 кв. м.
4.12. 22.09.2023 Позивач направив на адресу Університету вимогу щодо отримання розрахунку та сплати коштів пайової участі за № 050/08-3653.
4.13. 06.10.2023 Департамент отримав лист від Університету (вх. № 050/9839) в якому останній зазначає, що пайова участь у разі будівництва гуртожитку не сплачується.
4.14. Департамент розглянувши вищезазначений лист Відповідача 1, направив йому повторну вимогу щодо отримання розрахунку та сплати коштів пайової участі за № 050/08-4538 від 21.11.2023.
4.15. Університет підписаний розрахунок до Департаменту не повернув, а направив лист на адресу Департаменту (зареєстрований від 08.12.2023 № 050/11885) зазначивши, що підстави для укладення договорів та сплати коштів пайової участі по об'єктах будівництва, спорудження яких розпочато до скасування зазначеного обов'язку та які прийнято в експлуатацію після 01.01.2021 відсутні.
4.16. На вказаний лист Відповідача 1 Департамент направив повторну вимогу про пайову участь у створенні інфраструктури міста Києва за № 050/08-3091 від 21.08.2024.
4.17. Університет зазначає, що листом від 11.09.2024 вих. № 01.03/1164/24 повідомляв Департамент, що будівництво гуртожитку на вул. Виборзькій між будинками № 2 та № 6 у Солом'янському районі м. Києва здійснювалось за Договором № 17/03-001/10 від 03.10.2003 (в редакції Додаткової угоди № 6 (р/0001/05) від 15.04.2019), укладеним між Університетом та ТОВ "Євротранс". При цьому, функції замовника щодо процесу проєктування та будівництва гуртожитку між будинками № 2 та № 6 на вул. Виборзькій у Солом'янському районі м. Києва були передані ТОВ "Євротранс".
4.18. Однак, як зазначає Позивач, Університетом не було надано до вказаного листа від 11.09.2024 вих. № 01.03/1164/24 договір № 17/03-001/10 від 03.10.2003 (в редакції Додаткової угоди № 6 (р/0001/05) від 15.04.2019) на підтвердження своїх доводів.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Департаменту не підлягає задоволенню з таких підстав.
5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.3. Предметом позову у цій справі є стягнення солідарно з Відповідачів безпідставно збережених грошових коштів пайового внеску на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва у розмірі 4 497 132,96 грн, у зв'язку з тим, що Відповідачі, будучи замовниками будівництва, відповідно до Порядку від 15.11.2016 № 411/1415 та розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX не звернулися до Позивача із заявою про визначення розміру пайової участі об'єкта будівництва протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 та до введення об'єкта в експлуатацію, а також не сплатили відповідний пайовий внесок до бюджету.
5.4. Заперечуючи наявність у них обов'язку зі сплати зазначеного внеску, Відповідачі посилалися на те, що за встановлених обставин на них не поширюється обов'язок сплати пайової участі, оскільки об'єктом будівництва є будівля навчальних закладів, для яких законодавством передбачено звільнення від внесення такого платежу.
5.5. Розглядаючи спір, суди попередніх інстанцій по-різному оцінили наявність у замовника будівництва обов'язку зі сплати пайового внеску в контексті того, чи є об'єкт будівництва будівлею навчальних закладів у розумінні положень Порядку від 15.11.2016 № 411/1415 та розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX.
Так, суд першої інстанції виходив із того, що:
- відповідно до Національного класифікатора України НК 018:2023 вид будівель "Будівлі закладів освіти та дослідних закладів" не охоплює гуртожитки для студентів,
- обов'язковою умовою застосування відповідної норми Закону № 132-IX є спорудження об'єктів соціальної інфраструктури на одній земельній ділянці з об'єктом будівництва, щодо якого заявляється звільнення від сплати пайової участі.
Суд апеляційної інстанції не погодився з таким застосуванням вищенаведених нормативних положень виходячи з того, що:
- відповідно до частини 1 статті 70 Закону України "Про вищу освіту" матеріально-технічна база закладів вищої освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріальні цінності. Згідно із абзацом 2 пункту 1, абзацом 1 пункту 2 розділу 1 Положення про особливості користування гуртожитками закладів фахової передвищої та вищої освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки № 142 від 21.11.2019, гуртожиток закладу освіти є частиною його цілісного майнового комплексу. У зв'язку з чим суд апеляційної інстанції виснував, що майно закладу освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти;
- Закон № 132-ІХ не містить положення стосовно визначення виду будівель навчальних закладів відповідно до Державного класифікатора будівель і споруд на рівні підкласу, тоді як вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні їм суперечити, а відтак, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону необхідно застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Також суди надали різну правову оцінку питанню належної кількості замовників будівництва за обставинами цієї справи.
5.6. Виходячи з мотивів оскарженого судового рішення та доводів касаційної скарги, предметом касаційного перегляду у цій справі є перевірка дотримання судом апеляційної інстанції при застосуванні наведених вище положень права підходів та висновків, сформульованих Верховним Судом, зокрема першочергово щодо визначення поняття будівель навчальних закладів у розумінні законодавства про регулювання містобудівної діяльності, а також з'ясування наявності підстав для формулювання відповідного правового висновку.
5.7. З приводу наведеного варто зазначити таке.
Щодо питання віднесення об'єкта будівництва - гуртожитку до будівель навчальних закладів у розумінні підпункті 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX.
5.8. Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", який встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
5.9. На час отримання Університетом дозволу 16.11.2007 на виконання будівельних робіт по об'єкту "Гуртожиток по вул. Виборзькій, між будинками № 2 та № 6 у Солом'янському районі міста Києва", чинна до 01.01.2020, передбачала, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури (частини 1-3 вказаної статті).
5.10. Відповідно до частини першої статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Отже, органи місцевого самоврядування встановлюють порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
5.11. Рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 за № 411/1415 затверджено Порядок.
5.12. Наведений Порядок визначає механізм залучення, розрахунку розмірів і використання коштів пайової участі замовників у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Києва та оформлення договорів пайової участі у зв'язку зі здійсненням або намірами на здійснення будівництва (у тому числі нового будівництва та реконструкції) об'єктів (в тому числі, будинків, будівель, споруд, їх комплексів або частин) незалежно від їх форми власності (частина перша розділу І Порядку).
5.13. Відповідно до пункту 3.1 розділу ІІІ Порядку пайова участь є обов'язковим внеском, який замовник має сплатити до бюджету міста Києва, крім випадків, передбачених законами України та цим Порядком.
5.14. Пайова участь включає в себе відшкодування витрат міського бюджету на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у зв'язку з реалізацією замовником проєкту нового будівництва або реконструкції об'єктів (будинків, будівель, споруд, їх комплексів або частин) незалежно від їх форм власності на території міста Києва (пункт 3.2 розділу ІІІ Порядку).
5.15. Пунктом 3.3 розділу ІІІ Порядку визначено, що Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є єдиним органом, уповноваженим здійснювати розрахунок пайової участі та укладання, зміну та розірвання договорів про пайову участь (з урахуванням особливостей інших положень цього Порядку).
5.16. За положеннями пункту 4.1 розділу ІV Порядку замовник, який здійснює або має намір здійснити нове будівництво або реконструкцію об'єктів (у разі збільшення загальної площі об'єкта), зобов'язаний до прийняття об'єкта в експлуатацію взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Києва, крім випадків, передбачених законодавством та цим Порядком.
Замовник зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва/ реконструкції об'єкта звернутися до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва/реконструкції. Департамент протягом 15 робочих днів з дня отримання документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва.
5.17. За змістом пункту 4.3 розділу IV Порядку кошти пайової участі сплачуються замовником в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва/реконструкції в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором про пайову участь. Прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію без сплати пайової участі в повному обсязі не звільняє замовника від обов'язку її сплати.
5.18. Згідно з підпунктом 5.1.1. пункту 5.1. розділу V Порядку підставою для розрахунку розміру пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту є звернення замовника до Департаменту про укладення договору про пайову участь. Таке звернення подається щодо кожного об'єкта будівництва окремо.
5.19. На момент прийняття в експлуатацію спірного об'єкта будівництва Відповідачем 1 у 2021 році статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" виключено на підставі Закону № 132-ІХ з 01.01.2020.
5.20. За змістом "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 132-IX з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.
Тотожні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, постанові Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 910/19088/20, на які звертає увагу Скаржник.
5.21. Таким чином, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов'язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.
5.22. Законодавцем під час внесення змін до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону № 132-IX, встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту абзац другий пункт 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX у такому розмірі та порядку: 1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): - для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; - для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування; 3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва; 4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію; 5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту; 6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
5.23. Відповідно до внесених Законом № 132-ІХ змін з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх повного виконання, є лише договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020 (частина перша пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-ІХ).
5.24. Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21 дійшов висновку, що законодавець під час внесення змін до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону № 132-IX) чітко визначив підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об'єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме: договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 на підставі вимог статті 40 Закону № 3038-VI, залишались дійсними та підлягали до їх повного виконання і після виключення вказаної статті (абзац 1 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX). Тобто істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними; якщо станом на 01.01.2020 такі об'єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та, оскільки з 01.01.2020 встановлений статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов'язок щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов'язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавець визначив нормативне регулювання таких правовідносин, зокрема, абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX.
Передбачений вказаною нормою порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: 1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; 2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
5.25. Отже, у вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає: для об'єктів, будівництво яких розпочато попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020; для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
5.26. Відтак, для об'єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
Тотожні висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 22.05.2025 у справі № 910/6176/24, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 03.12.2024 у справі № 910/6226/23, від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 07.11.2024 у справі № 910/12561/23, від 13.02.2025 у справі № 910/3935/24, на які звертає увагу Скаржник при зверненні з касаційною скаргою.
5.27. Поряд з цим у підпункті 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено, що пайова участь не сплачується у разі будівництва будівель навчальних закладів.
5.28. Відповідно до абзацу 2 пункту 4.2. Порядку, до пайової участі у розвитку інфраструктури не залучаються замовники у разі нового будівництва та/або реконструкції на території міста Києва будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення (вид таких будівель визначається відповідно до Державного класифікатора будівель і споруд на рівні підкласу).
5.29. У цьому випадку суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що обов'язковою умовою застосування зазначеної норми Закону № 132-IX є спорудження об'єктів соціальної інфраструктури на тій самій земельній ділянці, на якій розташовано об'єкт будівництва, за який не сплачується пайова участь. Такий підхід не відповідає змісту підпункту 2 пункту 2 розділу ІІ Закону № 132-IX, оскільки з його приписів убачається, що сам факт віднесення відповідної будівлі до будівель навчальних закладів є достатньою та самодостатньою підставою для звільнення замовника від обов'язку зі сплати пайового внеску. За таких умов встановлення будь-яких додаткових критеріїв чи обставин, зокрема щодо розташування об'єктів на одній земельній ділянці, закон не вимагає.
5.30. У наведеній для порівняння Скаржником постанові Верховного Суду від 09.07.2025 у справі № 910/9641/19, аналізуючи доводи касаційної скарги щодо застосування частини четвертої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", суд касаційної інстанції звернув увагу на необхідність урахування змісту листа Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.07.2011 № 23-11/6294/0/6-11 "Про пайову участь забудовників у створенні та розвитку інфраструктури населених пунктів" у частині параграфа "щодо звільнення від сплати коштів пайової участі деяких категорій замовників будівництва".
5.31. У відповідному листі вказано, що згідно з пунктом другим частини четвертої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовники будівництва будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення звільнені від сплати коштів пайової участі незалежно від джерел фінансування будівництва таких об'єктів та їх форм власності. Нормами Закону не встановлено вимоги щодо складання переліку таких будівель. Відповідно замовники будівництва підтверджують приналежність об'єкта будівництва до зазначених видів будівель шляхом надання до відповідного органу місцевого самоврядування підтверджуючих документів, в яких буде зазначено код будівлі відповідно до Державного класифікатора будівель і споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17.08.2000 № 07, на рівні її підкласу (за п'ятим знаком), за яким будівля класифікується в системі статистичних спостережень. Такими документами можуть бути: Декларація про готовність об'єкта до експлуатації, Акт готовності об'єкта до експлуатації чи інший документ, обумовлений органом місцевого самоврядування у встановленому ним порядку залучення коштів пайової участі".
5.32. На необхідність врахування змісту даного листа вказано також у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 910/19020/17.
5.33. Тобто, у відповідних постановах зазначено про обґрунтованість врахування при вирішенні питання щодо звільнення від сплати коштів пайової участі окремих категорій замовників будівництва (відповідно до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності") змісту листа Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.07.2011 № 23-11/6294/0/6-11 "Про пайову участь забудовників у створенні та розвитку інфраструктури населених пунктів", у якому, зокрема, зазначено, що належність об'єкта до відповідної категорії будівель визначається з урахуванням даних Державного класифікатора будівель і споруд.
5.34. З урахуванням наведеного колегія суддів визнає обґрунтованими доводи Скаржника про те, що відповідно до підходів, сформованих у практиці Верховного Суду, при визначенні поняття будівель навчальних закладів у розумінні законодавства про регулювання містобудівної діяльності підлягають урахуванню дані Державного класифікатора будівель і споруд. За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для застосування зазначеного Класифікатора та Порядку у спірних правовідносинах не відповідає підходам, сформованим у практиці Верховного Суду з даного питання.
5.35. Поряд з цим Суд зазначає, що наказом Міністерства економіки України № 3593 від 16.05.2023 затверджено Національний класифікатор України НК 018:2023 (надалі - Класифікатор № 3593).
5.36. У розділі 2 Класифікатора № 3593 визначено, що він призначений для застосування органами державної влади та місцевого самоврядування, а також та іншими користувачами для вирішення таких завдань:
- проведення робіт із перепису, оцінки та переоцінки вартості і стану будівель та споруд;
- проведення соціологічних досліджень із питань будівництва, благоустрою, забезпечення житлом і різними послугами населення України;
- розроблення аналітичних показників і прогнозування інвестицій в економіку України;
- розроблення державної офіційної статистичної інформації, зокрема щодо результатів будівельної діяльності, змін цін у будівництві тощо;
- зіставлення національних статистичних даних із даними Статистичної комісії Європейського Союзу (Євростату) та ООН, статистичних служб окремих країн.
Тобто головною метою розробки і затвердження зазначеного класифікатора є саме функція статистичного обліку.
При цьому Суд звертає увагу, що у розділі 4 Класифікатора № 3593 визначено, що місце будівництва, його власність та установа, якій воно належить, як правило, не мають значення для цієї класифікації та не враховуються, за винятком кількох випадків.
Одночасно зазначено, що будівлі класифікуються переважно за їх функціональним призначенням. Будівлі, що використовуються або запроєктовані для декількох призначень (поєднання житлових приміщень, магазинів та бібліотеки), повинні бути ідентифіковані за однією класифікаційною ознакою відповідно до головного призначення. Головне призначення повинно бути визначене таким чином: обчислюється відсоткове співвідношення площ різних за призначенням приміщень будівлі у складі загальної корисної площі з віднесенням цих приміщень згідно з їх призначенням чи використанням до відповідного класифікаційного угруповання; потім будівля класифікується за методом "зверху - вниз". Будівлю спочатку відносять до підгрупи, що охоплює всю чи більшу частку всієї її загальної корисної площі. Далі її відносять до класу об'єктів за найбільшою питомою вагою площі в цій будівлі. За наявності класифікаційного поділу класу об'єктів на підкласи та види за тим самим принципом визначається приналежність будівлі до відповідного підкласу та виду.
Для комплексних споруд, що складаються, наприклад, з декількох будівель, кожна будівля може класифікуватися окремо. Якщо, наприклад, комплекс вищого навчального закладу складається з будинку для навчання та гуртожитку, то будинок для навчання в цьому випадку буде позначений кодом "1263", тоді як гуртожиток слід позначити кодом "1130". Проте, якщо дані не деталізовані чи відсутні, то комплекс відносять до класифікаційного угруповання за кодом "1263" відповідно до основного функціонального призначення.
5.37. Аналіз змісту наведених положень розділу 4 Класифікатора № 3593 дає Суду підстави для формування висновку, що нормотворець заклав у його структуру пріоритет саме функціонального призначення будівлі над іншими ознаками. Так, для цілей класифікації визначальним є саме те, які реальні функції він виконує у процесі фактичного використання.
При цьому встановлення того, чи підлягає сплаті пайовий внесок за збудований об'єкт, не може ставитися в залежність від того, чи були дані стосовно споруди позначені або вони не деталізовані/відсутні (як у наведеному в Класифікаторі № 3593 прикладі). Визначальне правове значення має саме функціональне призначення об'єкта та характер його фактичної експлуатації.
Інше тлумачення цієї норми призвело б до того, що ідентичні за своїми характеристиками та функціональним призначенням об'єкти в одному випадку (як складові цілісного майнового комплексу) не визнавалися б об'єктами справляння пайового внеску, а в іншому випадку (за умови їх окремої конкретизації) - визнавалися б такими.
5.38. Суд враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 № 1187 затверджено Ліцензійні умови провадження освітньої діяльності, відповідно до пункту 27 яких, здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які цього потребують, повинні бути забезпечені гуртожитком (крім навчання на виробництві).
Тобто, на заклади освіти покладено обов'язок забезпечити здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які цього потребують, гуртожитками (за винятком випадків навчання на виробництві). Відповідний обов'язок є частиною державної освітньої політики, спрямованої на створення належних умов для реалізації права на освіту.
У цьому контексті гуртожиток виступає структурною складовою інфраструктури навчального закладу, функціонально спрямованою на забезпечення доступності та організації освітнього процесу.
5.39. З огляду на це, а також підходи до класифікації об'єктів за їх функціональним призначенням, наведені норми Класифікатора № 3593 слід тлумачити не буквально, а з огляду на ціль, задля якої відповідний об'єкт створюється та функціонує у складі майнового комплексу. Якщо будівлю гуртожитку первісно спроєктовано та споруджено саме як спеціалізований об'єкт для розміщення студентів та інших осіб, залучених до реалізації навчального процесу, та забезпечення їх проживання у зв'язку з навчанням, то її житлова функція не є самодостатньою, а виступає похідною від освітньої, передусім у контексті забезпечення належної організації навчального процесу.
За своєю природою гуртожиток у такому випадку виконує не роль звичайного житлового будинку, а роль елемента освітньої інфраструктури, включеного в систему організації освітнього процесу.
Суд виходить із того, що розміщення студентів у гуртожитку становить структурну, невіддільну частину забезпечення освітньої діяльності навчального закладу, оскільки воно покликане створити саме матеріальні умови, без яких реалізація права на освіту для значної частини здобувачів (зокрема іногородніх студентів) була б істотно ускладнена або фактично унеможливлена. Отже, функціональне призначення такої будівлі полягає не лише у наданні місця проживання як такого, а у забезпеченні можливості участі студентів в освітньому процесі, тобто у виконанні навчальної (освітньої) функції у широкому розумінні даного процесу.
За наведених обставин будівлю гуртожитку, яка за своїм первісним проєктуванням, цільовим призначенням та фактичним використанням слугує забезпеченню функціонування навчального закладу й проживання його студентів, слід відносити саме до будівель навчальних закладів.
Відтак, Суд зазначає, що будівлю гуртожитку, яка за своїм первісним проєктуванням і фактичним використанням забезпечує функціонування навчального закладу та проживання його студентів, є саме будівлею навчальних закладів, а не об'єктом, що виконує самостійне, відокремлене від освітньої діяльності житлове чи інше призначення.
5.40. З огляду на викладене слід дійти висновку, що при ухваленні Закону № 132-IX законодавець мав на меті надати пільговий режим не лише тим об'єктам, у яких безпосередньо здійснюється освітній процес, а й усім будівлям, які є функціонально необхідними для забезпечення повноцінної діяльності навчального закладу як цілісного освітнього комплексу. Зазначене охоплює, зокрема, гуртожитки, бібліотеки, їдальні, спортивні споруди, адміністративні та допоміжні приміщення тощо, які, хоч і не є "навчальними приміщеннями" у вузькому розумінні цього визначення, однак становлять невід'ємну частину інфраструктури закладу освіти та спрямовані на задоволення потреб його здобувачів, педагогічного складу й обслуговуючого персоналу.
5.41. Суд враховує, що при наданні правової кваліфікації спірним правовідносинам з урахуванням фактичних обставин справи суд апеляційної інстанції виходив із того, що збудований об'єкт нерухомості є складовою частиною цілісного майнового комплексу Університету.
Відтак, висновок апеляційного господарського суду в цій частині не суперечить правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду від 25.07.2018 у справі №?910/19020/17 та від 09.07.2025 у справі №?910/9641/19.
5.42. Згідно з абзацом 2 пункту 1, абзацом 1 пункту 2 розділу 1 Положення про особливості користування гуртожитками закладів фахової передвищої та вищої освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки № 142 від 21.11.2019, гуртожиток закладу освіти є частиною його цілісного майнового комплексу.
5.43. Відповідно до цього Положення та Примірного положення про користування гуртожитками, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2018 року № 498, заклад освіти розробляє власне положення про користування гуртожитком закладу освіти, яке затверджує керівник закладу освіти за погодженням з органами студентського самоврядування.
5.44. Судом апеляційної інстанції встановлено, що Університетом розроблено власне положення про користування гуртожитками, яке встановлює правила проживання студентів.
Положення розроблено відповідно до Закону України "Про вищу освіту", Примірного положення про користування гуртожитками, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2018 № 498, Положення про особливості користування гуртожитками закладів фахової передвищої та вищої освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 21.11.2019 № 1452, постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2016 № 975 "Про надання державної цільової підтримки деяким категоріям громадян для здобуття професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти", Статуту КПІ ім. Ігоря Сікорського та інших нормативно-правових актів і нормативної бази КПІ ім. Ігоря Сікорського.
5.45. Таким чином, гуртожиток по вул. Виборзькій, між будинками № 2 та № 6 у Солом'янському районі міста Києва, перебуває на балансі Університету та є частиною його цілісного майнового комплексу, будівництво якого спрямовано на досягнення цілей, пов'язаних з навчальним процесом.
5.46. При зверненні з позовом Департаментом не надано доказів того, що об'єкт будівництва за встановленими у справі обставинами виконує самостійне, відокремлене від освітньої діяльності житлове чи інше призначення.
5.47. Відтак, ураховуючи приписи Класифікатора № 3593, такий об'єкт підлягає віднесенню саме до будівель навчальних закладів у розумінні Закону № 132-IX.
5.48. З огляду на це сам по собі той факт, що у сертифікаті Державної інспекції архітектури та містобудування України від 01.10.2021 № ІУ123210922862 про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів за проєктом "Гуртожиток по вул. Виборзькій, між будинками № 2 та № 6 у Солом'янському районі міста Києва" та у відомостях Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва щодо технічної інвентаризації ТІ01:8931-2762-7872-7955 зазначено код "1130", який є відмінним від коду 1263 "Будівлі закладів освіти та дослідних закладів", не може розцінюватися як єдиний належний доказ невідповідності спірного об'єкта критеріям будівлі навчального закладу. Така відмінність у визначенні підкласу об'єкта згідно з Класифікатором № 3593 не спростовує висновків щодо його функціонального призначення як складової майнового комплексу закладу освіти, яке повинно визначатися не лише формальною класифікацією, а й реальними обставинами його створення, призначенням і використанням.
5.49. З урахуванням наведеного висновок суду щодо фактичного віднесення спірного об'єкта будівництва до будівель навчальних закладів у розумінні законодавства у сфері регулювання містобудівної діяльності не суперечить правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах від 25.07.2018 у справі № 910/19020/17 та від 09.07.2025 у справі № 910/9641/19.
5.50. Отже, з огляду на функціональне призначення предмета будівництва та, як наслідок, його віднесення до будівель навчальних закладів, пайовий внесок відповідно до підпункту 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX не підлягає сплаті замовником будівництва.
5.51. З приводу посилань Скаржника на ухвалу Верховного Суду від 10.04.2025 у справі № 910/2987/24 як на підтвердження неправильного застосування норм матеріального права слід зазначити, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного перегляду є застосування судом норми права без урахування висновку щодо її застосування, викладеного саме у постанові Верховного Суду. Отже, за обставинами справи для цілей касаційного оскарження значення має саме правовий висновок, сформульований у постанові, а не в ухвалі Верховного Суду. З огляду на це посилання Скаржника на зазначену ухвалу не може розцінюватися як належне обґрунтування підстав касаційного оскарження.
5.52. Вказаним підтверджується необґрунтованість аргументів Скаржника, заявлених в порядку пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо питання визначення статусу та належної особи замовника будівництва у розумінні положень законодавства про регулювання містобудівної діяльності.
5.53. Пунктом 4 статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що в розумінні цього Закону замовником є фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
5.54. Отже, відповідно до визначення замовника, яке наведене у статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", та інших вищенаведених норм цього Закону, такою особою є саме та, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, та виявила бажання вступити у відносини з органом місцевого самоврядування щодо участі у розвитку інфраструктури населеного пункту у зв'язку з будівництвом конкретного об'єкта, про що подала відповідну заяву. При цьому, у наведених нормах не встановлено жодних критеріїв, яким особа, яка має намір укласти договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, має відповідати, а органу місцевого самоврядування для укладення договору та визначення розміру пайової участі нею додаються до заявки лише документи, що підтверджують вартість будівництва об'єкта, з техніко-економічними показниками. Істотні умови договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту також не залежать від того, чи є замовник власником земельної ділянки або її орендарем, а також чи є він її забудовником чи замовником, зазначеним у дозволі на виконання будівельних робіт.
Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 910/5997/23, на яку посилається Скаржник.
5.55. Поряд з цим Суд зазначає, що дослідження питання належної кількості замовників будівництва як правової передумови для солідарного стягнення коштів може мати правове значення при вирішенні спору лише за умови встановлення факту порушення прав Департаменту.
Втім, з огляду на недоведення у даній справі факту порушення прав Департаменту, а також враховуючи, що пайовий внесок відповідно до підпункту 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX не підлягає сплаті замовником будівництва, дослідження питання щодо необхідності визначення Відповідача 2 другим замовником будівництва не має правового значення для розгляду цього спору.
Зазначене виключає необхідність надання судом правової оцінки у відповідному аспекті та свідчить про необґрунтованість наведених у касаційній скарзі доводів, заявлених відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.3. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частина друга цієї ж статті забороняє скасовувати правильне по суті й законне рішення з одних лише формальних міркувань.
6.4. Оскільки наведені Скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення у справі - залишенню в силі.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на Скаржника.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,
1. Касаційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2025 у справі № 910/12059/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
І. Міщенко