?
26 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 911/417/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснов Є. В. - головуючий, Мачульський Г. М., Рогач Л. І.
секретар судового засідання - Кондратюк Л. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2025 (колегія суддів: Яценко О. В., Хрипун О. О., Кравчук Г. А.) і рішення Господарського суду Київської області від 09.12.2024 (суддя Христенко О. О.) у справі
за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Миронівське", за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 1. Державного реєстратора Сипчи Крістіни Миколаївни Комунального підприємства "Путрівське", 2. Миронівської міської територіальної громади в особі Миронівської міської ради про скасування запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно
та за зустрічним позовом Акціонерного товариства "Миронівське" до 1. ОСОБА_1 , 2. Головного управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області про визнання незаконним та скасування наказу і визнання відсутнім права на укладення договору оренди земельної ділянки,
за участі:
представника АТ "Миронівське" - Отцевич Є. Ю.,
представника ОСОБА_1 - Курінського О. Г,
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Акціонерного товариства "Миронівське" (далі - АТ "Миронівське") про:
- скасування запису про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 44195999 від 22.11.2018 про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3222985700:04:007:0002 за ПАТ "Миронівське";
- скасування державної реєстрації речового права на нерухоме майно, а саме, реєстрації права постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 3222985700:04:007:0002 за ПАТ "Миронівське", номер запису про інше речове право 29059410 від 21.11.2018.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 має право на отримання в оренду земельної ділянки кадастровий номер 3222985700:04:007:0002 площею 61,5513 га для ведення фермерського господарства, розташованої на території Полівської сільської ради Миронівського району Київської області, на підставі наказу Головного управління Держземагентства у Київській області від 22.09.2014 № 10-5822/15-14-сг.
3. При цьому державна реєстрація речового права (права постійного користування) на спірну земельну ділянку площею 61,5513 га кадастровий номер 3222985700:04:007:0002 за АТ "Миронівське" є протиправною, оскільки у відповідача відсутнє таке речове право, а реєстраційну дію вчинено з порушенням вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
4. В свою чергу, АТ "Миронівське" звернулось до Господарського суду Київської області з зустрічним позовом до ОСОБА_1 та Головного управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області про:
- визнання у ОСОБА_1 відсутнім права на укладення договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3222985700:04:007:0002 площею 61,5513 га на підставі наказу Головного управління Держземагентства у Київській області від 22.09.2014 № 10-5822/15-14-сг;
- визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагентства у Київській області "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" від 22.09.2014 № 10-5822/15-14-сг.
5. Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що виділена ОСОБА_1 в оренду на підставі наказу Головного управління Держземагентства у Київській області від 22.09.2014 № 10-5822/15-14-сг земельна ділянка з кадастровим номером 3222985700:04:007:0002 площею 61,5513 га є частиною земельної ділянки, право постійного користування якою АТ "Миронівське" посвідчено державним актом на право постійного користування землею серії від 25.05.2000 ІІ-КВ № 001222, а тому, враховуючи, що станом на дату видачі наказу Головного управління Держземагентства у Київській області від 22.09.2014 № 10-5822/15-14-сг земельна ділянка вже перебувала на праві постійного користування у АТ "Миронівське", така ділянка ОСОБА_1 не могла бути надана.
6. Крім того АТ "Миронівське" зауважив на тому, що така земельна ділянка була надана ОСОБА_1 без проведення у встановленому порядку земельних торгів, тобто без дотримання визначеного законодавством порядку.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
7. Наказом Головного управління Держземагентства у Київській області "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" від 22.09.2014 № 10-5822/15-14-сг затверджено "Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду" для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 на території Полівської сільської ради Миронівського району Київської області, надано в оренду ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 61,5513 га (кадастровий номер 3222985700:04:007:0002) для ведення фермерського господарства, строком на 35 років, розташовану на території Полівської сільської ради Миронівського району Київської області.
8. Позовні вимоги за первісним позовом обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Київській області із заявою про укладення договору оренди земельної ділянки площею 61,5513 га кадастровий номер 3222985700:04:007:0002 на підставі зазначеного вище наказу Головного управління Держземагентства у Київській області.
9. Листом від 30.10.2020 № П-2014/0-3000/6-20 Головне управління Держгеокадастру у Київській області повідомило ОСОБА_1 про неможливість укладення договору оренди на зазначену земельну, оскільки 21.11.2018 на земельну ділянку площею 61,5513 га кадастровий номер 3222985700:04:007:0002, яка розташована на території Полівської сільської ради Миронівського району Київської області, було зареєстровано право постійного користування за ПАТ "Миронівське".
10. Так, судами встановлено, що відповідно до державного акту на право постійного користування землею від 25.05.2000 серія ІІ-КВ № 001222, виданого Полівською сільською радою Миронівського району Київської області та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 94, ВАТ "Миронівське" на підставі рішення Полівської сільської ради Миронівського району Київської області від 08.04.2000 № 5 надано в постійне користування земельну ділянку площею 136,4 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
11. 21.11.2018 державним реєстратором Комунального підприємства "Путрівське" Сипчу Крістіною Миколаївною (далі - державний реєстратор Сипчу К. М.) було зареєстроване право постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 3222985700:04:007:0002 за ПАТ "Миронівське". Підставою для державної реєстрації стали витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку серія та номер НВ-3212921622018, виданий 15.11.2018, видавник - Державний кадастровий реєстратор Головного управління Держгеокадастру у Київській області Юзик О. М., державний акт на право постійного користування землею серія ІІ-КВ № 001222, виданий 25.05.2000 Полівською сільською радою Миронівського району Київської області, відомості з ДЗК № 5655756 від 21.11.2018 видавник - Державний земельний кадастр.
12. Позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтовані тим, що наказом Головного управління Держземагентства у Київській області від 22.09.2014 № 10-5822/15-14-сг ОСОБА_1 було надано в оренду земельну ділянку кадастровий номер 3222985700:04:007:0002 площею 61,5513 га для ведення фермерського господарства, яка повністю накладається на земельну ділянку загальною площею 136,4 га, яка була надана у постійне користування ВАТ "Миронівське" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва згідно Державного акту на право постійного користування землею від 25.05.2000 (бланк серії ІІ-КВ № 001222).
13. В свою чергу, ОСОБА_1 зазначає, що земельна ділянка кадастровий номер 3222985700:04:007:0002 площею 61,5513 га, яка була йому надана для ведення фермерського господарства на підставі наказу Головного управління Держземагентства у Київській області від 22.09.2014 № 10-5822/15-14-сг, не входить до тих земельних ділянок, право постійного користування АТ "Миронівське" якими посвідчено державним актом на право постійного користування землею від 25.05.2000 серія ІІ-КВ № 001222.
14. Зокрема, ОСОБА_1 вказує, що на плані зовнішніх меж користування ВАТ "Миронівське", що є додатком до держаного акту на право постійного користування землею від 25.05.2000 серія ІІ-КВ № 001222, вбачається, що земельна ділянка, якій в подальшому було присвоєно кадастровий номер 3222985700:04:007:0002, позначена як землі резерву, орієнтовною площею 71,9 га, і не входить до меж земель, які надавались ВАТ "Миронівське" в постійне користування.
15. ОСОБА_1 також надав акт обстеження земельних ділянок від 20.02.2018, складений інженером-землевпорядником ОСОБА_2 за результатом проведення робіт по обстеженню в натурі (на місцевості) зовнішніх меж земельних ділянок. За наслідками проведеного обстеження зроблено висновок, що земельна ділянка площею 61,5513 га кадастровий номер 3222985700:04:007:0002 не знаходиться в межах земельної ділянки або земельних ділянок, визначених Планом зовнішніх меж землекористування ПАТ "Миронівське" державного акту на право постійного користування землею від 25.05.2000 серія ІІ-КВ № 001222. При проведенні вказаного обстеження представники АТ "Миронівське" не запрошувались.
16. 05.04.2024 АТ "Миронівське" надало висновок судового експерта Свістунова Ігоря Сергійовича за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 03.04.2024 № 1775/04-2024, зробленої на замовлення АТ "Миронівське". У висновку судового експерта зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків (стаття 384 та стаття 385 Кримінального кодексу України), висновок підготовлено для подання до суду.
17. Відповідно до вказаного висновку судового експерта за результатами цифрування, векторизації схеми земельних ділянок площею 136,4 га, яка міститься в державному акті на право постійного користування землею від 25.05.2000 (бланк серії ІІ-КВ № 001222) та співставленням її із межами ділянки з кадастровим номером 3222985700:04:007:0002 площею 61,5513 га, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222985700:04:007:0002 площею 61,5513 га, яка надана в оренду ОСОБА_1 відповідно до наказу Головного управління Держземагентства у Київській області від 22.09.2014 № 10-5822/15-14-сг, та яка розташована на території Полівської сільської ради Миронівського району Київської області, повністю накладається на ділянку площею 71,9 га, яка входить до земельних ділянок загальною площею 136,4 га, які були надані у постійне користування ВАТ "Миронівське" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва згідно з державним актом на право постійного користування землею від 25.05.2000 (бланк серії ІІ-КВ № 001222), виданого Полівською сільською радою Миронівського району Київської області та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 94.
18. За клопотанням АТ "Миронівське" судом першої інстанції витребувано у Господарського суду Київської області для огляду справу № 911/2762/19, в матеріалах якої наявний державний акт серії 3-КВ № 007752 на право постійного користування землею ОСОБА_1 площею 56,7 га для ведення селянського (фермерського) господарства, виданий Миронівською районною радою Київської області на підставі рішення Миронівської районної ради Київської області від 26.01.1999, що був зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право постійного користування землею за № 31.
19. 12.07.1999 Миронівською районною державною адміністрацією Київської області було зареєстровано Фермерське господарство "Припіяло Андрія Васильовича" (далі - ФГ "Припіяло Андрія Васильовича"), засновником якого виступила фізична особа - ОСОБА_1 .
20. 29.09.2014 відділом Держземагентства у Миронівському районі Київської області було зареєстровано у Державному земельному кадастрі земельну ділянку кадастровий номер 3222982200:01:011:0014 площею 56,6742 га для ведення фермерського господарства, що розташована на території Зеленківської сільської ради Миронівського району Київської області, право постійного користування на яку виникло у ФГ "Припіяло Андрія Васильовича" на підставі державного акту від 26.01.1999 серії 3-КВ № 007752 на право постійного користування землею, виданого ОСОБА_1 .
21. Отже, у 1999 році ОСОБА_1 вже була виділена земельна ділянка для ведення селянського (фермерського) господарства.
22. Разом з цим, позивачем та відповідачем-2 за зустрічним позовом заявлено про застосування позовної давності. У заявах про застосування строків позовної давності заявники зазначали про те, що АТ "Миронівське" стало відомо про існування оскаржуваного наказу Головного управління Держземагентства у Київській області від 22.09.2014 № l0-5822/15-14-сг з 01.09.2015, а тому саме з цієї дати починається перебіг строку позовної давності.
23. Судами встановлено, що наказ Головного управління Держземагентства у Київській області від 22.09.2014 № 10-5822/15-14-сг тривалий проміжок часу оскаржувався з боку прокуратури, що мало наслідком його скасування та визнання недійсним.
24. Так, на підставі подання прокуратури наказом Головного управління Держземагентства у Київській області від 15.10.2014 № 10-7381/15-14-сг скасовано наказ від 22.09.2014 № 10-5822/15-14-сг та заборонено вчиняти дії щодо передачі в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки.
25. У червні 2015 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави звернувся до суду із позовом до Головного управління Держземагенства у Київській області, ОСОБА_1 про визнання недійсними та скасування наказів, в тому числі від 22.09.2014 № 10-5822/15-14-сг, визнання відсутності права на земельні ділянки, в тому числі на земельну ділянку кадастровий номер 3222985700:04:007:0002.
26. Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 17.04.2019 у справі № 371/1232/15-ц за позовом прокурора Київської області в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог: Миронівська районна державна адміністрація Київської області, Коритищенська сільська рада Миронівського району Київської області, ПАТ "Миронівське", Полівська сільська рада Миронівського району Київської області, СТОВ "Коритище", ФГ "Припіяла Андрія Васильовича", ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 про визнання недійсними та скасування наказів Головного Управління Держземагенства в Київській області, визнання відсутності права на земельні ділянки позов задоволено.
27. Постановою Київського апеляційного суду від 16.10.2019 рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 17.04.2019 у справі № 371/1232/15-ц скасовано, а провадження у справі закрито і роз'яснено заступнику прокурора Київської області право звернутися з відповідним позовом до суду господарської юрисдикції.
28. Виконувач обов'язків прокурора Київської області звернувся до Господарського суду Київської області із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ФГ " ОСОБА_1 " про визнання недійсними наказів Головного управління Держземагенства у Київській області від 22.09.2014 № 10-5820/15-14-сг, від 22.09.2014 № 10-5821/15-14-сг, від 22.09.2014 № 10-5822/15-14-сг, від 22.09.2014 № 10-5823/15-14-сг, від 22.09.2014 № 10-5824/15-14-сг, від 22.09.2014 № 10-5825/15-14-сг, від 22.09.2014 № 10-5826/15-14-сг, від 22.09.2014 № 10-5827/15-14-сг, від 22.09.2014 № 10-5828/15-14-сг, від 22.09.2014 № 10-5829/15-14-сг, від 22.09.2014 № 10-5830/15-14-сг, від 30.09.2014 № 10-6197/15-14-сг, від 30.09.2014 № 10-6198/15-14-сг, від 30.09.2014 № 10-6199/15-14-сг, якими затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства та передано ОСОБА_1 земельні ділянки для вказаних цілей на територіях: Полівської сільської ради Миронівського району Київської області з кадастровим номером 3222985700:04:011:0006 площею 4,8624 га, з кадастровим номером 3222985700:03:004:0003 площею 17,1692 га, з кадастровим номером 3222985700:04:007:0002 площею 61,5513 га; на території Коритищенської сільської ради Миронівського району з кадастровим номером 3222983400:02:004:0031 площею 5,2004 га, з кадастровим номером 3222983400:02:009:0003 площею 7,9889 га, з кадастровим номером 3222983400:02:008:0002 площею 8,7345 га, з кадастровим номером 3222983400:03:003:0010 площею 3,4575 га, з кадастровим номером 3222983400:03:003:0011 площею 3,5776 га, з кадастровим номером 3222983400:02:003:0012 площею 4,4684 га, з кадастровим номером 3222983400:03:001:0005 площею 14,5655 га, з кадастровим номером 3222983400:02:004:0030 площею 1,5400 га; на території Зеленьківської сільської ради Миронівського району з кадастровим номером 3222982200:02:002:0001 площею 15,0001 га, з кадастровим номером 3222982200:01:011:0003 площею 17,2387 га, з кадастровим номером 3222982200:01:027:0001 площею 43,1998 га.
29. Рішенням Господарського суду Київської області від 09.09.2020 у справі № 911/2762/19 в задоволені позовних вимог було відмовлено повністю.
30. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2021 рішення Господарського суду Київської області від 09.09.2020 у справі № 911/2762/19 було скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено.
31. Постановою Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 911/2762/19 касаційну скаргу ФГ "Припіяло Андрія Васильовича" задоволено частково; постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2021 скасовано, рішення Господарського суду Київської області від 09.09.2020 змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови; у решті рішення Господарського суду Київської області від 09.09.2020 залишено без змін.
32. Постанова Верховного Суду аргументована тим, що прокурором (позивачем) обрано неналежний спосіб захисту прав, що є самостійною і достатньою підставою для відмови у позові, тому аргументи скаржника, які стосуються суті спору, не взяті Верховним Судом до уваги, оскільки неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (пункт 37 постанови Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 911/2762/19).
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
33. 09.12.2024 Господарський суд Київської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2025, яким у задоволенні первісного позову відмовлено повністю; зустрічний позов задоволено повністю.
34. Судові рішення мотивовані тим, що:
- наказом Головного управління Держземагентства у Київській області № 10-5822/15-14-сг від 22.09.2014 ОСОБА_1 було надано в оренду земельну ділянку кадастровий номер 3222985700:04:007:0002 площею 61,5513 га для ведення фермерського господарства, яка повністю накладається на земельну ділянку загальною площею 136,4 га, яка була надана у постійне користування ВАТ "Миронівське" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва згідно з державним актом на право постійного користування землею від 25.05.2000 (бланк серії ІІ-КВ № 001222).
- доказів того, що АТ "Миронівське" відмовлявся від постійного користування земельним ділянками, або вказані земельні ділянки вилучались у відповідача, або припинялося у встановленому порядку право постійного користування відповідача до матеріалів справи не надано;
- наказ Головного управління Держземагенства у Київській області від 22.09.2014 № 10-5822/15-14-сг був прийнятий Головним управлінням Держземагенства у Київській області із порушенням положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Земельного кодексу України (далі - ЗК України), Закону України "Про фермерське господарство", та інших нормативно-правових актів України без проведення у встановленому порядку відповідних земельних торгів для надання вказаної земельної ділянки;
- відповідні земельні торги при наданні ОСОБА_1 спірної земельної ділянки кадастровий номер 3222985700:04:007:0002 площею 61,5513 га на підставі оспорюваного наказу Головного управління Держземагенства у Київській області № 10-5822/15-14-сг від 22.09.2014 не проводились;
- суд дійшов висновку про те, що АТ "Миронівське" не була пропущена позовна давність за вимогами за зустрічним позовом, оскільки: звертаючись із позовом до Миронівського районного суду Київської області у 2021 році у справі № 371/1132/21, ОСОБА_1 претендував на належну АТ "Миронівське" земельну ділянку кадастровий номер 3222985700:04:007:0002 площею 61,5513 га. Вказане свідчить про те, що про порушення свого права АТ "Миронівське" фактично дізналося лише у 2021 році. При цьому строк позовної давності був продовжений на строк дії карантину та в подальшому продовжений на строк дії на території України правового режиму воєнного стану;
- оскільки до 21.06.2023 наказ Головного управління Держземагентства у Київській області від 22.09.2014 № l0-5822/15-14-сг був визнаний недійсним та скасований, то у АТ "Миронівське" була відсутня потреба окремого оскарження такого наказу.
Короткий зміст касаційної скарги
35. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
36. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункти 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), наполягаючи на відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 267 ЦК України у подібних правовідносинах, оскільки при розгляді справ № 371/1232/15 ц та № 911/2762/19, в яких АТ "Миронівське" було залучено в якості третьої особи, останнє не реалізувало своє процесуальне право на заявлення самостійних вимог, а також ним не було заявлено клопотання про поновлення позовної давності.
37. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини справи на підставі недопустимого доказу, а саме, висновку судового експерта Свістунова Ігоря Сергійовича, складеного за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 03.04.2024 № 1775/04-2024.
38. Узагальнено доводи скаржника в цій частині зводяться до такого:
- порушення процедури подання доказів: ПАТ "Миронівське" надало суду висновок експерта лише 05.04.2024 разом із запереченнями, в той час як судом був встановлений строк для подання відзиву до 15.03.2024, у зв'язку з чим суд мав не приймати такий доказ до розгляду відповідно до частини восьмої статті 80 ГПК України;
- висновок експерта не містить відомостей про те, де була проведена експертиза, не містить зазначення справи, за якою призначена експертиза; експерт збирав матеріали для проведення експертизи за допомогою картографічного сервісу kadastr.live, що є неприпустимим;
- зазначена експертиза була проведена з використанням технічної документації, яка не має відношення до спірної земельної ділянки, а також до визначення меж землекористування ПАТ "Миронівське" на підставі державного акту від 25.05.2000 серія ІІ-КВ № 001222.
39. За змістом касаційної скарги ОСОБА_1 також посилається на те, що земельні ділянки, що перебувають у постійному користуванні фізичних осіб - засновників фермерського господарства, не відносяться до земель фермерського господарства, у зв'язку з чим ФГ "Припіяло Андрія Васильовича" не могло набути відповідного права постійного користування на земельну ділянку, яка була виділена у 1999 році ОСОБА_1 у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі державного акту від 26.01.1999 серії 3-КВ № 007752.
40. Скаржник з посиланням на постанову Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 922/3312/17 зазначає, що право постійного користування земельною ділянкою нерозривно пов'язано з особою, котрій таке право надано згідно з державним актом на право користування земельною ділянкою, та не може бути передано або автоматично перейти до створених ним юридичних осіб. В контексті викладеного ОСОБА_1 стверджує, що не одержував землі державної або комунальної власності в оренду без конкурсу, а також не використовував наданого йому права на отримання в оренду земельної ділянки державної форми власності для ведення фермерського господарства.
Короткий зміст відзивів на касаційну скаргу
41. У відзиві на касаційну скаргу АТ "Миронівське" просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, наполягаючи на дотриманні судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
42. АТ "Миронівське" зазначає, що його речове право постійного користування на спірну земельну ділянку вже було зареєстровано на момент прийняття спірного наказу, а тому станом на 22.09.2014 Головне управління Держземагенства у Київській області не мало права розпоряджатися земельною ділянкою кадастровий номер 3222985700:04:007:0002 площею 61,5513 га. Крім того, надання цієї земельної ділянки ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів суперечить приписам частини першої статті 134 ЗК України. АТ "Миронівське" також вважає, що у ОСОБА_1 відсутнє право на позов та відсутнє порушене право та охоронюваний законом інтерес.
43. АТ "Миронівське" наголошує на тому, що висновок експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 03.04.2024 № 1775/04-2024 є належним та допустимим доказом, що достовірно підтверджує факт накладення спірних земельних ділянок, який поданий відповідачем за первісним позовом з дотриманням строку для подання доказів на виконання ухвали суду від 20.03.2024.
Позиція Верховного Суду
44. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
45. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
Щодо первісних позовних вимог
46. Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
47. Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).
48. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10.09.2014 у справі № 6-32цс14).
49. З огляду на положення процесуального законодавства суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.
50. Позовні вимоги за первісним позовом позивач обґрунтовує наявністю у ОСОБА_1 права отримання в оренду земельної ділянки кадастровий номер 3222985700:04:007:0002 площею 61,5513 га для ведення фермерського господарства на підставі наказу Головного управління Держземагентства у Київській області від 22.09.2014 № 10-5822/15-14-сг, а тому державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 3222985700:04:007:0002 за ПАТ "Миронівське", а також відповідний запис про державну реєстрацію права постійного користування спірною земельною ділянкою за ПАТ "Миронівське" є незаконними.
51. На обґрунтування порушення свого права оскаржуваною реєстраційною дією щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3222985700:04:007:0002 ОСОБА_1 посилається на наказ Головного управління Держземагентства у Київській області "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" від 22.09.2014 № 10-5822/15-14-сг, на підставі якого у нього виникли правомірні очікування щодо набуття в майбутньому права володіння на умовах оренди спірною земельною ділянкою.
52. Верховний Суд звертає увагу на те, що складовим елементом загального принципу юридичної визначеності як вимоги верховенства права (правовладдя) є принцип правомірних (легітимних) очікувань, який був розроблений у практиці Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), зокрема при тлумаченні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до цього принципу органи публічної влади повинні не лише дотримуватися законів та інших нормативних актів, а й своїх обіцянок та правомірних очікувань людини. Ті, хто чинить добросовісно на підставі права, яким воно є, не повинні відчувати втрату надій щодо своїх легітимних (правомірних) очікувань.
53. Легітимне (або правомірне) очікування - це обґрунтована впевненість особи в тому, що її законне право буде реалізоване, або що існуючий, законний стан речей (наприклад, чинне речове право) буде залишатися стабільним і не буде свавільно змінений чи скасований державою.
54. Легітимні (правомірні) очікування з'являються за умови, якщо заявник має право, яке може бути доведене, має майновий характер та достатньою мірою встановлене в національному законодавстві. При цьому питання, яке необхідно досліджувати в справах, пов'язане з вимогами, закріпленими в статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і зазвичай полягає в тому, чи надають заявнику обставини справи, взяті в сукупності, право на істотний інтерес, що перебуває під охороною положень зазначеної статті.
55. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 761/5156/13-ц вказано, що під майновим правом слід розуміти "право очікування", що є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. Тобто, майнове право - це обмежене речове право, за яким його власник наділений певними, але не всіма, правами щодо майна (див. постанову Верховного Суду України від 30.03.2016 у справі № 6-265цс16).
56. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 30.08.2023 у справі № 906/436/22, легітимні очікування не можна ототожнювати із сподіваннями, що виникають на підставі особистого сприйняття або помилкової оцінки певних обставин чи норм права. Обов'язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування, є те, що таке очікування (вимога) має належне правове підґрунтя, тобто наявне достатнє джерело для відповідного очікування (вимоги). Якщо наявності такого правового підґрунтя позивачем у спірних правовідносинах не зазначено і належним чином не обґрунтовано, то підстав стверджувати про порушення його легітимних очікувань немає.
57. Умови застосовності принципу легітимного очікування знаходять своє відображення у практиці ЄСПЛ щодо застосування цього принципу: вимога, яка ґрунтується на чіткому положенні національного законодавства (справа "Сук проти України"); вимога майнового характеру, яка ґрунтується на правовому акті, що має під собою вагомі юридичні підстави (справи "Стретч проти Сполученого Королівства", "Федоренко проти України"); вимога, яка ґрунтується на остаточному судовому рішенні (справа "Пономарьов проти України").
58. Крім того, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції застосовується лише до майна, яке вже належить людині й не створює права придбання майна. Необхідно, щоб правомірне очікування мало більш конкретний характер, ніж просто надія. В його основі повинні бути норма права чи правовий акт, наприклад рішення суду. Надію на те, що давно припинилося майнове право, може бути відновлено, не можна вважати "майном", так само як і право вимоги при настанні певної умови, що втратило чинність внаслідок того, що ця умова не була виконана (справа "Гратцінгер і Гратцінгерова проти Чеської Республіки"). Потрібно враховувати й те, що для того, щоб з'явились легітимні очікування, законодавство має бути досить чітким (справа "Портянко проти України").
59. Як зазначалось раніше, вирішуючи господарський спір, суд насамперед має з'ясувати чи існує у позивача право або законний інтерес, за захистом якого він звернувся.
60. Отже, позивач передусім має довести наявність власних зареєстрованих речових прав на спірну земельну ділянку або наявність виправданого очікування щодо можливості укладання договору оренди такої земельної ділянки.
61. У справі, що переглядається, судами не встановлено, а ОСОБА_1 не доведено виникнення у нього права володіння або користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3222985700:04:007:0002, а відтак не доведено, що його права були порушені вчиненням державної реєстрації права постійного користування цією земельною ділянкою за ПАТ "Миронівське".
62. При цьому з урахуванням висновків судів попередніх інстанцій про незаконність спірного наказу Головного управління Держземагентства у Київській області "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" від 22.09.2014 № 10-5822/15-14-сг, очікування позивача за первісним позовом на набуття в оренду земельної ділянки не можуть вважатися легітимними та такими, що можуть бути захищеними в судовому порядку.
63. Отже, позивач, який вважає себе потенційним орендарем спірної земельної ділянки, заперечує проти зареєстрованого права постійного користування земельною ділянкою відповідача ПАТ "Миронівське", заявляючи позовну вимогу про скасування державної реєстрації цього права.
64. Оскільки стаття 1 Першого протоколу захищає "мирне володіння майном", а право постійного користування є "майном", це означає, що воно захищається законом від посягань будь-яких третіх осіб, а ПАТ "Миронівське" має правомірне очікування, що його право, зареєстроване державою, є непорушним, доки воно не відмовиться від цього права.
65. В контексті наведеного очікування (інтерес) ОСОБА_1 щодо ймовірного укладання договору оренди землі в майбутньому не може бути протиставлено законному та зареєстрованому речовому праву ПАТ "Миронівське", оскільки саме його право постійного користування і захищає цей принцип - легітимні (правомірні) очікування постійного землекористувача, що держава надасть захист його праву, яке було нею офіційно визнано шляхом здійснення державної реєстрації.
66. Правова система не може функціонувати, якщо потенційний "інтерес" однієї особи може зруйнувати існуюче законне "право" іншої.
67. За таких обставин, Верховний Суд зазначає, що у даному випадку правовий інтерес позивача на укладання договору оренди не підлягає судовому захисту, адже такий інтерес не може превалювати над законним та зареєстрованим правом постійного користування відповідача.
68. Таким чином, оскільки у первісних позовних вимогах у цій справі слід відмовити з огляду на відсутність порушеного права позивача (зокрема, у зв'язку з відсутністю підстав вважати, що потенційний інтерес позивача порушено внаслідок державної реєстрації права постійного користування відповідача), суди попередніх інстанцій дійшли правильного по суті висновку про відмову у задоволенні первісного позову, проте з інших підстав, ніж ті, що наведені у цій постанові.
Що стосується зустрічних позовних вимог
69. Суд враховує, що в провадженні господарських судів перебувала справа № 911/2762/19 за позовом виконувача обов'язків прокурора Київської області до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ФГ "Припіяло Андрія Васильовича", за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 ,. ОСОБА_9 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: ОСОБА_1 про визнання недійсними наказів.
70. Позовні вимоги у справі № 911/2762/19 були обґрунтовані тим, що спірні накази Головного управління Держземагентства (якими затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства та передано ОСОБА_1 земельні ділянки для вказаних цілей) були прийняті всупереч положенням ЦК України, ЗК України, Закону України "Про фермерське господарство", іншим нормативно-правовим актам, за відсутності відповідних правових підстав для їх прийняття та без проведення у встановленому порядку відповідних земельних торгів.
71. Переглядаючи справу № 911/2762/19 в касаційному порядку, Верховний Суд у постанові від 21.06.2023 зазначив, що:
- судами попередніх інстанцій при розгляді справи не встановлено, що на підставі оскаржуваних наказів були укладені договори оренди, а також те, що земельні ділянки були передані і перебувають у відданні ОСОБА_1 чи ФГ;
- у такому випадку належним способом захисту буде визнання відсутнім права на укладення договорів оренди земельних ділянок.
72. Оскільки у даній справі № 911/417/24 на підставі наказу Головного управління Держземагентства у Київській області від 22.09.2014 № 10-5822/15-14-сг не було укладено договір оренди, а земельні ділянки фактично не були передані ОСОБА_1 , тому обраний позивачем спосіб захисту - визнання незаконним та скасування наказу - не забезпечить АТ "Миронівське" відновлення його порушеного права.
73. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76).
74. Таким чином, оскільки в задоволенні зустрічних позовних вимогах про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагентства у Київській області від 22.09.2014 № 10-5822/15-14-сг слід відмовити з огляду на обрання неналежного способу захисту, рішення місцевого суду та постанова апеляційного суду в цій частині підлягають скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову в позові в цій частині.
Щодо одержання землі державної або комунальної власності в оренду без конкурсу
75. Частинами першою, третьою статті 23 ЗК України (у редакції, яка діяла на час надання ОСОБА_1 державного акта від 26.01.1999 на право постійного користування землею) передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.
76. За змістом частин першої, третьої статті 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на час реєстрації ОСОБА_1 Фермерського господарства "Припіяло Андрія Васильовича" 12.07.1999) після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Сільська, селищна, міська Рада народних депутатів заносить до спеціальної погосподарської книги дані про склад господарства, передану у власність та надану у користування господарству земельну ділянку.
77. Із 01.08.2003 набрав чинності Закон України від 19.06.2003 № 973-ІV "Про фермерське господарство", за змістом статті 2 якого відносини, пов'язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, ЗК України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.
78. Частиною першою статті 8 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.
79. Статтею 12 цього ж закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам-членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.
80. Отже, з аналізу положень ЗК України, Закону України "Про фермерське господарство" та інших нормативно-правових актів можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з одержанням ним державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього, і після державної реєстрації такого фермерського господарства отримання ним у користування додаткових земельних ділянок сільськогосподарського призначення можливе лише у порядку, визначеному частиною першою статті 134 ЗК України - на конкурентних засадах із проведенням земельних торгів.
81. З урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз.
82. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.
Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц та у постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 20.06.2018 у справі № 378/766/15-ц, від 14.11.2018 у справі № 314/3881/15-ц, від 18.02.2019 у справі № 368/319/17, від 25.09.2019 у справі № 397/30/17, від 29.01.2020 у справі № 927/83/19, від 25.03.2020 у справі № 357/2418/15-ц та від 27.08.2020 у справі № 922/1948/19, від 07.03.2023 у справі № 908/1447/20.
83. При цьому норми статті 8 Закону України "Про фермерське господарство" щодо отримання громадянином в оренду земельної ділянки державної власності для створення фермерського господарства аналогічні за своїм змістом до норми статті 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", яка передбачала надання громадянину у постійне користування земельної ділянки державної власності для створення селянського (фермерського) господарства.
84. В контексті наведеного та доводів касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не використовував наданого чиним законодавством права на отримання в оренду земельної ділянки державної форми власності для ведення фермерського господарства, Верховний Суд зазначає, що з урахуванням вимог статті 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" та статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України безоплатне отримання фізичною особою земельної ділянки державної власності у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства та створення на її основі фермерського господарства свідчить про те, що фізична особа-засновник такого фермерського господарства використала надане їй законом право на отримання у користування земельної ділянки державної форми власності для створення фермерського господарства на поза конкурентних засадах, у зв'язку з чим додатково земельні ділянки громадянин може отримати через участь у торгах.
85. Судами встановлено, що 12.07.1999 Миронівською районною державною адміністрацією Київської області було зареєстровано ФГ "Припіяло Андрія Васильовича", засновником якого виступила фізична особа - ОСОБА_1 .
86. 29.09.2014 відділом Держземагентства у Миронівському районі Київської області було зареєстровано у Державному земельному кадастрі земельну ділянку кадастровий номер 3222982200:01:011:0014 площею 56,6742 га для ведення фермерського господарства, право постійного користування на яку виникло у ФГ "Припіяло Андрія Васильовича" на підставі державного акту від 26.01.1999 серії 3-КВ № 007752 на право постійного користування землею, виданого ОСОБА_1 .
87. З наведеного вбачається, що ОСОБА_1 використав надане законодавством право на отримання у користування земельної ділянки державної форми власності для ведення фермерського господарства поза конкурсом.
88. Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги про наявність у ОСОБА_1 права на отримання в оренду земельної ділянки кадастровий номер 3222985700:04:007:0002 площею 61,5513 га для ведення фермерського господарства на підставі наказу Головного управління Держземагентства у Київській області від 22.09.2014 № 10-5822/15-14-сг без проведення у встановленому порядку відповідних земельних торгів.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України
89. Відповідно до частин третьої-п'ятої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту.
90. Тобто зазначена норма ЦК України пов'язує можливість захисту порушеного права з наявністю у заявника поважних причин пропущення строку.
91. Традиційним для національної правової системи є розуміння позовної давності як інституту матеріального, а не процесуального права. Зокрема, сплив позовної давності не є процесуальною перешкодою для звернення особи до суду за захистом свого права чи інтересу. Суд не має права відмовити у відкритті провадження у справі з мотивів пропущення позовної давності, оскільки така підстава не передбачена законом. У зв'язку з цим поновлення позовної давності розглядається судом як виняток, що має місце лише за наявності надзвичайних обставин.
92. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України). Такі правові позиції послідовно викладалися Верховним Судом, зокрема, в постановах від 15.05.2018 у справі № 922/2058/17, від 13.11.2018 у справі № 924/127/17, від 15.01.2019 у справі № 910/2972/18, від 10.04.2019 у справі № 6/8- 09, від 13.08.2019 у справі № 910/11614/18, від 22.08.2019 у справі № 910/15453/17, від 03.09.2019 у справі № 920/903/17, від 19.11.2019 у справі № 910/16827/17.
93. Отже, суд має право надати особі (визнати право на) судовий захист порушеного права за сукупності таких умов:
- особа (позивач) навела поважні, на її думку, причини пропуску позовної давності при зверненні до суду за захистом порушеного права, вказавши на конкретні обставини, які об'єктивно перешкоджали їй звернутися за захистом порушеного права у межах позовної давності, та надала суду докази, що підтверджують існування цих обставин (стаття 74 ГПК України);
- суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження цих обставин, встановив їх існування та дійшов висновку про їх об'єктивний характер і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права.
94. За відсутності будь-якої з наведених умов суд не має права визнавати існування поважних причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, надавати у зв'язку з цим особі (позивачу) судовий захист порушеного права та задовольняти відповідні вимоги.
95. У разі, якщо стороною у справі заявлено про застосування позовної давності, суд зобов'язаний встановити обставини щодо спливу позовної давності незалежно від наявності/відсутності клопотання позивача про визнання причин пропуску позовної давності поважними. І лише у разі, якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність позивачем при зверненні з позовом до суду пропущена, суд може визнати причини пропуску позовної давності поважними за наявності відповідного клопотання позивача, яке має бути обґрунтовано з посиланням на належні докази.
96. У даній справі клопотання про поновлення позовної давності не заявлялося, проте суди дійшли висновку, що позовну давність не пропущено.
97. З огляду на те, що у даній справі суди дійшли висновку про звернення позивача із зустрічним позовом в межах позовної давності, відсутність відповідного клопотання про поновлення позовної давності та про визнання причин пропуску позовної давності поважними не має правового значення для вирішення даного спору.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України
98. Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження з посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України з урахуванням пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України, скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимого доказу, а саме, висновку судового експерта Свістунова Ігоря Сергійовича, складеного за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 03.04.2024 № 1775/04-2024.
99. Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
100. Згідно з приписами частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
101. Відповідно до статті 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
102. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи. Таким чином, для визначення допустимості доказу суд має встановити, зокрема, відповідність самого доказу вимогам законодавства та дотримання порядку подання доказів до суду (постанови Верховного Суду постанові від 05.12.2023 у справі № 920/659/22, від 14.08.2025 у справі № 911/639/24, від 10.09.2025 у справі № 904/1528/24).
103. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону, або докази, які не можуть підтверджувати ті обставини, які в силу приписів законодавства мають підтверджуватись лише певними засобами доказування. При цьому тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ (постанови Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19).
104. Зі змісту касаційної скарги вбачається, що скаржник посилається на те, що АТ "Миронівське" був порушений порядок подання доказів, передбачений статтею 80 ГПК України, оскільки висновок судового експерта було подано АТ "Миронівське" з пропуском встановленого судом строку для подання відзиву на позовну заяву та доказів.
105. За доводами скаржника, ухвалою Господарського суду Київської області від 21.02.2024 суд встановив строк для подання відповідачем відзиву на позов до 15.03.2024. Проте висновок судового експерта було подано АТ "Миронівське" разом з запереченнями 05.04.2024, тобто з пропуском встановленого судом строку та без зазначення поважності причин такого пропуску.
106. Порядок подання доказів встановлений статтею 80 ГПК України, відповідно до частини третьої, четвертої якої відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
107. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
108. Згідно з частиною восьмою статті 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
109. Відповідно до сталої практики Верховного Суду докази, що підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована. При цьому докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (постанова Верховного Суду у справі № 910/16181/18 від 27.06.2023 та інші).
110. Частина восьма статті 80 ГПК містить імперативну заборону суду приймати до розгляду докази, якщо вони подані не у встановлений судом строк. Особа має письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (постанова Верховного Суду у справі № 910/7381/21 від 11.10.2023).
111. Вирішення питання щодо поновлення строку на вчинення процесуальних дій перебуває в межах дискреційних повноважень судів, однак такі повноваження не є необмеженими. У тому випадку, коли у встановлений законом строк учаснику справи виконати певні процесуальні дії не є можливим, оскільки саме у нього виникли обставини, які перешкоджають їх реалізації, у такого учасника виникає унормована законом можливість ініціювати поновлення процесуального строку, у спосіб звернення до суду із заявою, в якій має бути наведено причини пропуску строку; суд же лише має здійснити оцінку причин пропуску строку, наведених заявником, на предмет їх поважності. Інший підхід порушував би принципи диспозитивності та змагальності (пункт 3.3 постанови Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 918/604/23).
112. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду Київської області від 21.02.2024 суд встановив строк для подання відповідачем за первісним позовом АТ "Миронівське" відзиву на позов до 15.03.2024.
113. Разом з цим, ухвалою Господарського суду Київської області від 20.03.2024 зустрічну позовну заяву АТ "Миронівське" до ОСОБА_1 про визнання відсутнім у ОСОБА_1 права на укладення договору оренди земельної ділянки з кадастровий номером 3222985700:04:007:0002, площею 61,5513 га на підставі наказу Головного управління Держземагентства у Київській області від 22.09.2014 № 10-5822/15-14-сг прийняти до спільного розгляду з первісним позовом.
114. Зазначеною ухвалою суду від 20.03.2024 зобов'язано відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 надати відзив на зустрічну позовну заяву у строк до 05.04.2024.
115. Від АТ "Миронівське" 05.04.2024 надійшли заперечення на відповідь на відзив на первісний позов, в якому товариство з метою спростування тверджень позивача за первісним позовом щодо того, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222985700:04:007:0002 площею 61,5513 га, надана в оренду ОСОБА_1 , не знаходиться в межах земельної ділянки площею 71,9 га, яка входить до земель загальною площею 136,4 га, наданих у постійне користування ВАТ "Миронівське", надало до матеріалів справи Висновок експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 03.04.2024 № 1775/04-2024.
116. Проте, АТ "Миронівське" ні у тексті самих заперечень, ні у супровідному листі до них не надав жодного пояснення того, чому висновок експерта було подано пізніше дати, встановленої судом в ухвалі від 21.02.2024 для подання відзиву на первісний позов.
117. При цьому у Суду відсутні підстави вважати, що заперечення від 05.04.2024 були подані АТ "Миронівське" на виконання ухвали суду від 20.03.2024 на спростування обставин, викладених ОСОБА_1 у відзиві на зустрічний позовом, тобто в межах поданої зустрічної позовної заяви, оскільки зі змісту самих заперечень вбачається, що вони подаються АТ "Миронівське" з метою спростування доводів, викладених у первісному позові.
118. Отже, висновок судового експерта було подано АТ "Миронівське" з пропуском встановленого судом строку та без зазначення поважності причин такого пропуску.
119. Зважаючи на те, що АТ "Миронівське" у строк, встановлений судом, всі докази, що стосуються обставин справи, не надав, при цьому у запереченнях від 05.04.2024 не обґрунтувало наявність об'єктивних причин для прийняття додаткових доказів (висновку судового експерта) у розумінні частини восьмої статті 80 ГПК України, тому, за висновком касаційного суду, суд першої інстанції необґрунтовано взяв такий доказ до уваги та встановив фактичні обставини справи на підставі недопустимого доказу.
120. Таким чином, суди мають встановити обставин накладання земельної ділянки з кадастровим номером 3222985700:04:007:0002 площею 61,5513 га, що виділена в оренду ОСОБА_1 , на земельну ділянку площею 71,9 га, яка входить до земель загальною площею 136,4 га, які були надані у постійне користування ВАТ "Миронівське", на підставі інших наявних у справі доказів або вирішити питання щодо призначення у справі судової експертизи.
121. Невстановлення судами обставин справи, що мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, унеможливлюють перевірку Верховним Судом здійсненого судами правозастосування. Верховний Суд в силу положень статті 300 ГПК України позбавлений можливості самостійно виправити вказані недоліки.
122. Відповідно до положень статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
123. Згідно з частиною першою статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
124. У мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику (пункт 5 частини четвертої статті 238 ГПК України).
125. Втім, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права (зокрема, статті 80 ГПК України), що мало своїм наслідком неповне з'ясування обставин цієї справи. Такі процесуальні порушення не були усунуті судом апеляційної інстанції.
126. З огляду на викладене доводи касаційної скарги ОСОБА_1 частково знайшли своє підтвердження, у зв'язку з чим наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень в частині, що стосується зустрічних позовних вимог про визнання відсутнім права оренди і передачі справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
127. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішенні у відповідній частині або змінити рішення у відповідній частині, не передаючи справу на новий розгляд.
128. Згідно зі статтею 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
129. За наведених обставин судова колегія, виходячи з наданих процесуальним законом повноважень, вважає за необхідне: змінити оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні первісного позову, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови; скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення зустрічної позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в позові.
130. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
131. Пунктом 1 частини третьої статті 310 цього ж Кодексу передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
132. З огляду на те, що доводи касаційної скарги в частині порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи, колегія суддів вважає за необхідне справу № 911/417/24 в частині зустрічних позовних вимог про визнання у ОСОБА_1 відсутнім права на укладення договору оренди земельної ділянки - направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Судові витрати
133. Відповідно до приписів частини четвертої статті 129 ГПК України судові витрати у справі підлягають розподілу під час вирішення спору по суті, а оскільки за результатами розгляду касаційної скарги спір у даній справі не вирішено, розподіл судових витрат за результатами розгляду касаційної скарги є передчасним.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд -
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 09.12.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2025 у справі № 911/417/24 в частині:
- відмови в задоволенні первісного позову - змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови;
- задоволення зустрічної позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагентства у Київській області "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" від 22.09.2014 № 10-5822/15-14-сг - скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в позові;
- зустрічних позовних вимог про визнання у ОСОБА_1 відсутнім права на укладення договору оренди земельної ділянки - справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та не підлягає оскарженню
Суддя Є. В. Краснов
Суддя Г. М. Мачульський
Суддя Л. І. Рогач