8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"25" листопада 2025 р. м. ХарківСправа №922/2671/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Добрелі Н.С.
за участю секретаря судового засідання Хруслової А.К.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ХОББІТ ХАУС" , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Департамент житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Харківської обласної державної адміністрації
доТовариства з обмеженою відповідальністю "СХІДБУДТРАНСГАЗ"
про стягнення коштів
за участю представників:
позивача - не з'явився;
відповідача - не з'явився;
третя особа - не з'явився.
ТОВ "ХОББІТ ХАУС" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ТОВ "СХІДБУДТРАНСГАЗ", в якій просить суд:
- стягнути з відповідача на користь позивача суму в розмірі 7.999.000,00 грн;
- розірвати Договір про надання послуг від 06.11.2023 №2023.11.06.
Фактичними підставами позову є невиконання відповідачем взятих на договірних зобов'язань в частині надання послуг, оплата яких була здійснена позивачем.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.08.2025 відкрито загальне позовне провадження у справі №922/2671/25.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.09.2025 у справі №922/2671/25 продовжений строк підготовчого провадження на 30 днів.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.10.2025 залучено до участі у справі №922/2671/25 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Департамент житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Харківської обласної державної адміністрації.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.10.2025 закрито підготовче провадження у справі №922/2671/25 та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні по суті 04.11.2025 у справі №922/2671/25 була оголошена перерва на 25.11.2025 о 12:00 год.
Правом на участь представників у судовому засіданні по суті 25.11.2025 учасники справи не скористалися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, про що свідчать довідки про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача та третьої особи. При цьому, представник позивача про розгляд справи 25.11.2025 був повідомлений у попередньому судовому засіданні.
Суд зазначає, що обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розгляну за наявними матеріалами справи.
Перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд встановив наступне.
Між ТОВ "ХОББІТ ХАУС" (замовник) та ТОВ "СХІДБУДТРАНСГАЗ" (виконавець) був укладений Договір про надання послуг від 06.11.2023 №2023.11.06 (далі - Договір). Згідно з його умовами виконавець зобов'язався за замовленням замовника власними та/або залученими силами та засобами, надати послуги з навантаження на автотранспорт, перевезення до місця призначення, розвантаження у призначеному місці та виконати роботи з монтажу наземних залізобетонних укриттів, їх елементів (модулів) - Фортеця XXL (місткість - 20 осіб, відповідно до вимог ДСТУ 9195:2022, ДБН В.2.2-5-97) у кількості 65 одиниць (послуги), а замовник зобов'язався прийняти та оплатити надані послуги. Монтаж укриттів здійснюється у відповідності до погодженого сторонами календарного графіку (Додаток №1 до Договору, що є його невід'ємною частиною).
Згідно з пунктом 2.2. Договору вартість виконаних підрядником робіт за Договором визначається за наступними тарифами (розцінками):
- доставка до місця монтажу (у тому числі навантаження та розвантаження) елементів одного наземного залізобетонного укриття (місткість - 20 осіб, відповідно до вимог ДСТУ 9195:2022, ДБН В.2.2-5-97) - 75.342,00 грн, у т.ч. ПДВ 20%;
- монтаж одного наземного залізобетонного укриття (місткість - 20 осіб, відповідно до вимог ДСТУ 9195:2022, ДБН В.2.2-5-97) - 220.125,00 грн, у т.ч. ПДВ 20%.
Оплата та розрахунки за цим Договором здійснюються у безготівковій формі шляхом перерахування замовником коштів на поточний рахунок виконавця (пункт 2.3. Договору).
У відповідності до пункту 6.1. Договору факт надання та вартість наданих послуг підтверджується сторонами актами прийому-передачі наданих послуг.
Цей Договір набирає чинності з дати його укладення та діє до 25.12.2024, але у будь-якому випадку - до повного та належного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором (пункт 10.1. Договору).
Пунктом 10.5. сторони погодили, що припинення Договору внаслідок односторонньої відмови однієї зі сторін від Договору здійснюється лише у випадках та на умовах, передбачених цим Договором, а саме: замовник має право відмовитися від Договору у випадку, якщо виконавець прострочив надання послуг за Договором більше, ніж на 30 календарних днів (крім випадків, коли таке прострочення залежатиме від невиконання замовником його зобов'язань за Договором).
Додатком №1 до Договору сторони погодили календарний графік монтажу наземних залізобетонних укриттів - Фортеця XXL, а саме з листопада 2023 до лютого 2024.
На виконання умов Договору відповідачем були надані, а позивачем прийняті послуги на загальну суму 36.583.900,00 грн, про що свідчать Акти здачі-приймання робіт надання послуг від 18.11.2023 №1-18/11 на суму 739.900,00 грн, від 20.11.2023 №1-20/11 на суму 739.900,00 грн, від 28.11.2023 №№1-28/11 на суму 788.400,00 грн, 2-28/11 на суму 739.900,00 грн; від 29.11.2023 №1-29/11 на суму 739.900,00 грн, від 30.11.2023 №№1-30/11 на суму 739.900,00 грн, 2-30/11 на суму 739.900,00 грн, 3-30/11 на суму 739.900,00 грн; від 04.12.2023 №1-04/12 на суму 839.900,00 грн, від 05.12.2023 №1-05/12 на суму 839.900,00 грн, від 06.12.2023 №1-06/12 на суму 839.900,00 грн, від 12.12.2023 №1-12/12 на суму 839.900,00 грн, від 13.12.2023 №1-13/12 на суму 839.900,00 грн, від 18.12.2023 №1-18/12 на суму 839.900,00 грн, від 19.12.2023 №1-19/12 на суму 839.900,00 грн, від 20.12.2023 №1-20/12 на суму 839.900,00 грн, від 21.12.2023 №1-21/12 на суму 739.900,00 грн, від 22.12.2023 №1-22/12 на суму 739.900,00 грн, від 25.12.2023 №1-25/12 на суму 739.900,00 грн, від 26.12.2023 №№2-26/12 на суму 839.900,00 грн, 3-26/12 на суму 839.900,00 грн, 4-26/12 на суму 839.900,00 грн, 5-26/12 на суму 839.900,00 грн, 6-26/12 на суму 839.900,00 грн, 10-26/12 на суму 839.900,00 грн, 11-26/12 на суму 839.900,00 грн, 13-26/12 на суму 839.900,00 грн, 14-26/12 на суму 839.900,00 грн, 15-26/12 на суму 839.900,00 грн, 16-26/12 на суму 839.900,00 грн, 17-26/12 на суму 839.900,00 грн, 18-26/12 на суму 839.900,00 грн, 19-26/12 на суму 839.900,00 грн, 20-26/12 на суму 839.900,00 грн, 21-26/12 на суму 839.900,00 грн, 11-26/12 на суму 739.900,00 грн, 10-26/12 на суму 739.900,00 грн, 6-16/12 на суму 739.900,00 грн, 5-26/12 на суму 739.900,00 грн, 4-26/12 на суму 739.900,00 грн, 3-26/12 на суму 739.900,00 грн, 2-26/12 на суму 739.900,00 грн, 1-26/12 на суму 739.900,00 грн, 7-26/12 на суму 739.900,00 грн, 22-26/12 на суму 839.900,00 грн; від 23.12.2023 №1-23/12 на суму 739.900,00 грн.
На виконання фінансових зобов'язань за Договором позивачем були здійснені платежі на користь відповідача на загальну суму 44.582.900,00 грн, про що свідчать платіжні інструкції від 27.11.2023 №1414, від 30.11.2023 №1457, від 11.12.2023 №№1552, 1555, 1558; від 18.12.2023 №1618, від 19.12.2023 №1638, від 21.12.2023 №№1664, 1665; від 23.12.2023 №1694, від 27.12.2023 №№1740, 1742, 1743, 1744, 1746; від 28.12.2023 №1752.
Разом із тим, позивач зазначає, що відповідачем не були надані послуги на загальну суму 7.999.000,00 грн, котрі були попередньо ним оплачені.
15.06.2025 позивач надіслав на адресу відповідача лист-претензію від 12.06.2025 вих. №1206/25, в якому вимагав у строк до 27.06.2025 повернути надмірно сплачені кошти в розмірі 7.999.000,00 грн.
24.07.2025 позивач вдруге надіслав на адресу відповідача претензію від 24.07.2025 вих. №2407/25, в якій повідомив останнього про реалізацію свого права на односторонню відмову від Договору з підстав істотного порушення його умов виконавцем. Втім, відповідач жодної відповіді на претензії не надав.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту шляхом вжиття наведених у позові способів захисту права.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Щодо позовних вимог про розірвання Договору суд відзначає наступне.
Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга, третя статті 6 ЦК України).
Частиною першою статті 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Приписами частини другої цієї статті визначено, що положення глави 63 ЦК України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до статті 907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.
За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 651 ЦК України, розірвання договору допускається лише за згодою сторін. Винятком з цього загального правила є випадки, якщо право на односторонню відмову від договору передбачене договором або законом.
Відповідно до частин другої та третьої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Згідно зі статтею 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
У статті 653 ЦК України визначені правові наслідки розірвання договору, за змістом якої у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, наслідком розірвання договору є припинення зобов'язання, що виникли між сторонами на підставі такого розірваного договору.
Верховний Суд у постановах від 21.06.2022 у справі №911/3276/20, від 05.07.2022 у справі №922/2469/21, від 16.09.2022 у справі №913/703/20, від 14.09.2023 у справі №910/4725/22, від 05.12.2023 у справі №917/1593/22 зробив висновок про те, що за змістом зазначених вище норм розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір. В іншому разі буде відсутній предмет спору, яким і виступає у такому разі договір.
Як було встановлено судом, між ТОВ "ХОББІТ ХАУС" (замовник) та ТОВ "СХІДБУДТРАНСГАЗ" був укладений Договір. Згідно з його умовами виконавець зобов'язався за замовленням замовника власними та/або залученими силами та засобами, надати послуги з навантаження на автотранспорт, перевезення до місця призначення, розвантаження у призначеному місці та виконати роботи з монтажу наземних залізобетонних укриттів, їх елементів (модулів) - Фортеця XXL (місткість - 20 осіб, відповідно до вимог ДСТУ 9195:2022, ДБН В.2.2-5-97) у кількості 65 одиниць (послуги), а замовник зобов'язався прийняти та оплатити надані послуги. Монтаж укриттів здійснюється у відповідності до погодженого сторонами календарного графіку (Додаток №1 до Договору, що є його невід'ємною частиною).
Згідно з пунктом 10.1. Договору цей Договір набирає чинності з дати його укладення та діє до 25.12.2024, але у будь-якому випадку - до повного та належного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором (пункт 10.1. Договору).
Пунктом 10.5. Договору сторони погодили, що припинення Договору внаслідок односторонньої відмови однієї зі сторін від Договору здійснюється лише у випадках та на умовах, передбачених цим Договором, а саме: замовник має право відмовитися від Договору у випадку, якщо виконавець прострочив надання послуг за Договором більше, ніж на 30 календарних днів (крім випадків, коли таке прострочення залежатиме від невиконання замовником його зобов'язань за Договором).
24.07.2025 позивач надіслав на адресу відповідача претензію від 24.07.2025 вих. №2407/25, в якій повідомив останнього про реалізацію свого права на односторонню відмову від Договору з підстав істотного порушення його умов виконавцем. Втім, відповідач жодної відповіді на претензії не надав.
Враховуючи те, що в спірному правочині сторони передбачили можливість припинення його дії внаслідок односторонньої відмови замовника від Договору, а також те, що позивач скористався таким правом шляхом надсилання на адресу відповідача відповідної претензії, суд дійшов висновку про те, що станом на момент розгляду справи спірний Договір припинив свою дію.
Пунктом 2 частини першої статті 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
У зв'язку з тим, що спірний Договір припинив свою дії станом на дату звернення позивача з даним позовом до суду, суд дійшов висновку про закриття на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України провадження у справі №922/2671/25 в частині позовної вимоги про розірвання Договору про надання послуг від 06.11.2023 №2023.11.06, укладеного між ТОВ "ХОББІТ ХАУС" та ТОВ "СХІДБУДТРАНСГАЗ", оскільки розірвано може бути лише чинний (діючий) договір.
Щодо позовної вимоги про стягнення 7.999.000,00 грн, суд зазначає наступне.
Правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, як помилково вважав суд апеляційної інстанції у цій справі.
Суд, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, яким законом потрібно керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 наголосила, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 зазначено, що у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов'язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.
Отже, обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.
Враховуючи вищевикладене, суд застосовує до спірних правовідносин положення статті 1212 ЦК України.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України. Наведені правові висновки висловлені Великої Палати Верховного Суду у постановах від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 та від 13.02.2019 у справі №320/5877/17.
Водночас, виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно договору насамперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який мас бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі №910/12382/17.
Разом із тим, з припиненням дії договору про надання послуг грошова сума втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими коштами), набутими без достатньої правової підстави.
Законом не визначено форму пред'явлення вимоги щодо повернення таких коштів, тому власник коштів може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і безпосередньо шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Втративши інтерес до виконання зобов'язання в натурі, позивач у судовому порядку, висловлюючи свою волю у вигляді направлення позову до суду, вимагає повернення вказаної суми.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Всупереч вимог статті 13 та статті 74 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень) відповідачем доказів, які б підтвердили факт повернення грошових коштів у розмірі 7.999.000,00 грн до суду не надано.
Відповідно до частини першої статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оскільки судом встановлено, що спірний Договір на момент звернення до суду припинив свою дію, правова підстава набуття коштів відпала, тому грошові кошти, отримані на його виконання в якості попередньої оплати в сумі 7.999.000,00 грн підлягають стягненню з відповідача як такі, що зберігаються останнім без належної правової підстави. З огляду на це відповідна позовна вимога про їх стягнення з відповідача підлягає задоволенню.
Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у сумі 7.999.000,00грн. В частині розірвання Договору провадження у справі підлягає закриттю, у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Частиною четвертою статті 11 ГПК України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 ГПК України та статтею 7 Закону України "Про судовий збір". Згідно з приписами останньої позивачу після надходження на адресу суду відповідного клопотання підлягає поверненню з державного бюджету судовий збір у сумі 3.028,00 грн у зв'язку з закриттям провадження у справі в частині позовних вимог про розірвання Договору.
Згідно зі статтею 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Відповідно, витрати зі сплати судового збору в розмірі 119.985,00 грн покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 4, 13, 20, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю «СХІДБУДТРАНСГАЗ» (Україна, 61106, Харківська обл., м. Харків, пр-т. Московський, буд. 283, офіс 9, код ЄДРПОУ 42172933) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ХОББІТ ХАУС» (Україна, 02141, м. Київ, вул. Руденко Лариси, буд. 6А, кім. 69, код ЄДРПОУ 44894815) грошові кошти в розмірі 7.999.000,00 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 119.985,00 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Провадження у справі в частині позовних вимог про розірвання Договору про надання послуг від 06.11.2023 №2023.11.06 закрити на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного про
Повне рішення складено "02" грудня 2025 р.
Суддя Н.С. Добреля