8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"01" грудня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/3487/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Юрченко В.С.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу № 922/3487/25
за позовом Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради
до Благодійної організації "Харківський благодійний фонд "Будинок молоді та дітей Умса"
про стягнення неустойки,-
На розгляд Господарського суду Харківської області надійшов через систему "Електронний Суд" позов Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради до Благодійної організації "Харківський благодійний фонд "Будинок молоді та дітей Умса" про стягнення 236 227,82 грн неустойки за договором оренди № 3693 від 21.11.2008.
Відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, для розгляду справи № 922/3487/25 визначено суддю Юрченко В.С.
30.09.2025, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/3487/25. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Роз'яснено відповідачу, що відповідно до частини 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач може подати в строк для подання відзиву. Встановлено відповідачу строк - п'ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання до суду відзиву на позовну заяву, оформленого відповідно до вимог статті 165 Господарського процесуального кодексу України, а також всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову.
Клопотання, в порядку частини 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України від відповідача не надходило.
Відповідач правом на формування заперечень з приводу доводів викладених у позовній заяві не скористався, про рух справи (зокрема, про відкриття провадження у справі) повідомлявся у відповідності до норм чинного процесуального законодавства. Так, оскільки відповідач не зареєстрований в системі "Електронний Суд", з метою повідомлення останнього про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала про відкриття провадження у справі від 25.09.2025 направлялась судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення (з відміткою судова повістка) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Але, судова кореспонденція повернута поштою на адресу суду із позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідно до частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4).
Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з частин 1, 2 статті 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 922/3456/25 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
На підставі частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує практику ЄСПЛ як джерело права, зокрема, у справі Осіпов проти України, де Суд нагадав, що стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Суд повинен лише встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента (там само). З точки зору Конвенції заявник не має доводити, що його відсутність у судовому засіданні справді підірвала справедливість провадження або вплинула на його результат, оскільки така вимога позбавила б змісту гарантії статті 6 Конвенції.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Оскільки відповідач своїм процесуальним правом на формування заперечень з приводу доводів викладених у позові не скористався, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, враховуючи стислі процесуальні строки, встановлені для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.
Частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.
II.АРГУМЕНТИ СТОРІН.
Позиція позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем обов'язку щодо повернення об'єкта оренди позивачу після припинення договору оренди нежитлового приміщення (будівлі) від 21.11.2008 № 3693.
Позиція відповідача.
Відповідач не скористався правом на подання відзиву.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
III. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА.
Виклад обставин справи, встановлених судом.
Між Комунальним підприємством "Жилкомсервіс" та Благодійною організацією "Харківський благодійний фонд "Будинок молоді та дітей Умса" (далі - орендар/відповідач) був укладений Договір оренди нежитлового приміщення (будівлі) від 21.11.2008 № 3693 (далі - договір), за яким орендодавец передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 471,0 кв.м., далі "майно", яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою: місто Харків, вулиця С. Грицевця, 29, знаходяться на балансі КП "Жилкомсервіс", для розміщення Харківської обласної благодійної установи "Будинок молоді та дітей Умса" (пункт 1.1. та 1.2. договору).
Згідно пункту 2.1. Договору набуття Орендарем права користування майном настає після підписання сторонами цього Договору та акту прийому-передачі майна.
Відповідно до пункту 2.3 Договору у разі припинення цього договору орендар зобов"язаний повернути орендодавцеві майно у стані, не гіршому ніж воно було одержано, згідно з актом прийому-передачі, в термін, що вказаний в листі про непролонгацію, рішення суду чи визнаний за згодою сторін. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі.
Пунктом 2.4 Договору передбачено, що обов"язок по складанню акта прийому-передачі покладається на орендодавця.
У відповідності до пункту 4.14. договору (в редакції додаткової угоди) в разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцю орендоване Майно в належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням фізичного зносу та відшкодувати орендодавцю збитки в разі погіршення стану орендованого майна чи його втрати (повної або часткової) з вини орендаря.
Згідно пунктів 6.1, 6.5 Договору передбачено, що на протязі 20 робочих днів після укладання договору оренди передати орендарю в оренду майно згідно акту приймання-передачі. Повідомити орендаря про відмову від пролонгації терміну дії договору оренди та повернення майна у строк не пізніше 30 днів з моменту закінчення терміну дії договору.
Згідно пункту 7.3 Договору у випадку невиконання орендарем обов"язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення.
Відповідно до пункту 9.4 договору у разі неповернення об"єкту оренди після припинення або дострокового розірвання договору оренди у встановлений Договором термін орендар сплачує на користь орендодавця та управління комунального майна та приватизації неустойку за кожний прострочений день у 2-кратному розмірі від передбаченого договором розміру орендної плати. Часом прострочення є період з моменту встановленого для повернення майна до моменту підписання акту приймання-передачі.
Згідно пунктів 10.1.,10.2,10.3, 10.4, 10.5, 10.6 договору договір діє з 21.11.2008 до 21.11.2009. Зміни та доповнення, що вносяться до договору оренди, розглядаються сторонами протягом 20 днів і оформлюються додатковими угодами за узгодженням управлінням комунального майна та приватизації, які є невід"ємними частинами цього договору. Договір може бути розірвано на вимогу однієї із сторін за рішенням господарського суду, суду у випадках, передбачених чинним законодавством та умовами цього договору. У разі розірвання Договору, поліпшення орендованого майна, здійснені орендарем за рахунок власних коштів за згодою орендодавця та управління комунального майна та приватизації, які можна відокремити без завдання шкоди, можуть бути вилучені орендарем. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору протяггом 30 днів після закінчення його строку, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах. Дія договору оренди припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.
21.11.2008 між позивачем та відповідачем був підписаний Акт приймання-передачі нежитлового приміщення (будівлі), за яким позивач передав, а відповідач прийняв в користування орендоване майно.
Між сторонами були укладені додаткові угоди до договору, відповідно до яких, сторонами вносились зміни щодо предмету договору, орендної плати та строк дії договору. Зокрема, змінена загальна площа орендованого майна та становить 403,20 кв.м., орендна плата за грудень 2011 року - 747,17 грн, строк діїї договору до 21.11.2013.
01.01.2012 між КП "Жилкомсервіс" та відповідачем був підписаний акт прийму - передачі нежитлового приміщення, за яким Благодійна організація "Харківський благодійний фонд "Будинок молоді та дітей Умса" передала, а Балансоутримувач прийняв нерухоме майно площею 403,20 кв.м., розташоване за адресою: місто Харків, вулиця С. Грицевця, 29, літ. "А-2".
01.01.2012 між позивачем та відповідачем був підписаний Акт приймання-передачі нежитлового приміщення, за яким позивач передав, а відповідач прийняв в орендне користування Майно - нерухоме майно площею 403,20 кв.м., розташоване за адресою: місто Харків, вулиця С. Грицевця, 29, літ. "А-2" .
Як зазначає позивач, після закінчення строку дії договору 21.11.2013р., відповідачем не було повернуто майно, як того передбачають умови договору.
25.11.2016 листом № 19986 позивач повідомив відповідача, що в зв'язку з відсутністю звернень з боку орендаря щодо продовження дії договору оренди, договір оренди № 3693 від 21.11.2008 вважається не пролонгованим, та заборгованість за орендну плату у розмірі 10 434,73 грн, повинна бути сплачена у десятиденний термін з дати отримання листа. Також даним листом позивач встановив відповідачеві десятиденний строк на подання до Управління примірника акту приймання-передачі нежитлового приміщення.
07.08.2020 Управлінням складено акт перевірки нежитлових приміщень за адресою: вулиця С. Грицевця, 29, місто Харків та за результатами перевірки встановлено, що орендовані нежитлові приміщення знаходяться у підвалі двоповерхової нежитлової будівлі, орендовані приміщення вільні та не використувуються; приміщення були опечатані.
03.09.2020 був складений акт № 01584 від АТ "Харківобленерго" про пломбування та здачі пломб і засобів обліку за адресою вулиця С. Грицевця, 29, місто Харків на збереження.
При цьому суд зазначає, що об'єкт топонімів "вулиця С.Грицевця" має теперішне найменування "вулиця 92-ї бригади" за розпорядженням Харківської обласної військової адміністрації від 26.07.2024 № 513-В.
31.07.2025 КП "Жилкомсервіс" листом № 8354/2/07-05 повідомило Управління, що з вересня 2020 нежитлові приміщення підвалу загальною площею 403,2 кв.м. за договором оренди № 3693 від 21.11.2008 вільні та не використовуются.
Враховуючи те, що відповідач після припинення строку дії договору, всупереч умов договору, добровільно не повернув орендоване майно, позивачем на підставі пункту 9.3. договору було здійснено нарахування неустойки за період з 01.04.2017 до 01.09.2020, що стало підставою звернення з даним позовом до господарського суду.
Відповідач не скористався своїм правом на формування відзиву.
НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД. ПОЗИЦІЯ СУДУ.
Предметом доказування у справі, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Суд самостійно оцінює докази, надані сторонами у справі, у їх сукупності, керуючись принципом вірогідності, передбаченим статтею 79 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з цією статтею, наявність обставин, на які посилається сторона, вважається доведеною, якщо докази, надані на їх підтвердження, є більш вірогідними, ніж докази, надані на їх спростування. Питання про вірогідність доказів суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання, враховуючи всі обставини справи.
Предметом позову є вимога позивача про стягнення з відповідача неустойки за період з 01.04.2017 до 01.09.2020 в сумі 236 227,82 грн. за порушення відповідачем обов'язку щодо повернення об'єкта оренди позивачу після припинення договору оренди від 21.11.2008 № 3693.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
За приписами статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статті 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Договір № 3693 оренди нежитлового приміщення (будівлі) від 21.11.2008 в редакціїї додаткових угод, який укладений між сторонами, є договором оренди, а відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та § 5 Глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з нормою статті 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Крім цього, оскільки орендоване Майно за Договором є комунальним, тому на спірні правовідносини поширюється дія спеціального закону, а саме Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон)
Оренда - речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк (пункт 10 частини 1 статті 1 Закону).
Згідно з абзацом 2 частини 1 статті 24 Закону договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його укладено.
Відповідно до абазу 4 пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.
Судом встановлено, що договір був укладений до 21.11.2013. Доказів укладення додаткової угоди між сторонами щодо продовження строку дії договору матеріали справи не містять, а отже договір припиненим у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено.
Відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Згідно з частиною 2 статті 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.
Разом із тим доказів повернення відповідачем орендованого майна позивачу за актом приймання-передачі матеріали справи не місять.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов, а неправомірно.
Невиконання наймачем передбаченого частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України обов'язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 Цивільного кодексу України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Таким чином, невиконання Відповідачем обов'язку щодо негайного повернення об'єкта оренди після 21.11.2013 (дата припинення Договору № 3693 від 21.11.2008р.), є порушенням умов Договору, що породжує підстави для застосування відповідно до частини другої статті 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності як неустойка в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
31.07.2025 листом № 8354/2/07-05 Балансоутримувач повідомив Управління, що нежитлові приміщення підвалу загальною площею 403,2 кв.м. за договором оренди № 3693 від 21.11.2008 вільні та не використовуются, про що також свідчить акт АТ "Харківобленерго" про опломбування та здачу пломб і засобів обліку на збереження № 01584 від 03.09.2020.
Таким чином, станом на з 03.09.2020 включно орендоване майно за договором є повернутим.
Зі змісту статей 610, 611, 612 ЦК України вбачається, що невиконання зобов'язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, неустойки згідно з частиною 2 статті 785 ЦК України.
Законодавцем у частині першій статті 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог статті 614 ЦК України. Тобто судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 11.04.2018 у справі №914/4238/15, від 24.04.2018 у справі №910/14032/17 та від 09.09.2019 у справі №910/16362/18.
До предмета доказування при вирішенні спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 ЦК України як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди входять обставини, пов'язані невжиттям орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин, за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисним ухиленням орендаря від обов'язку щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди; утриманням орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджанням орендарем у доступі орендодавця до належного йому об'єкта оренди; відсутністю з боку орендодавця бездіяльності та невчиненням ним дій, спрямованих на ухилення від обов'язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.
Обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об'єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 08.05.2018 у справі № 910/1806/17 та Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2019 у справі №910/20370/17.
Позивач у відповідності до умов договору оренди ( п.п.7.3, 9.4) та положень статті 785 ЦК України за порушення строків повернення орендованого майна нарахував відповідачу неустойку в розмірі 236 227,82 грн за період з 01.04.2017 по 01.09.2020.
Однак, перевіривши розрахунок неустойки, здійснений позивачем, суд встановив, що він має недоліки.
Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі статтею 551 вказаного Кодексу предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що неустойка характеризується такими істотними ознаками: 1) неустойка є грошовою сумою (або іншим майном); 2) її розмір визначається законом або договором; 3) неустойка сплачується кредиторові боржником у разі порушення ним зобов'язання.
Як вже зазначалося, частиною 2 статті 785 ЦК України передбачено право наймодавця вимагати від наймача, у разі невиконання ним обов'язку щодо повернення речі, сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі.
Умовами договору передбачено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова та пропорції її розподілу (далі - "Методика"), затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 № 566/11.
Дана Методика втратила чинність відповідно до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20.09.2017 № 755/17. Цим же рішенням було затверджено нову Методику (Додаток 2 до Положення про оренду майна територіальної громади м. Харкова), яка, в свою чергу, діяла на момент виконання та припинення договору.
Згідно з частиною 1 статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України. Із припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за договором оренди у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок - негайно повернути наймодавцеві річ.
Після спливу строку дії договору оренди невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
Такий правовий висновок викладено в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19.
Ураховуючи наведені положення законодавства можна дійти висновку про те, що з моменту припинення договору оренди та до часу повернення орендарем майна, орендодавець має право здійснити нарахування неустойки відповідно до положень частини статті 785 ЦК України у розмірі подвійної плати за найм речі, тобто орендної плати.
При цьому розмір такої неустойки має розраховуватися виходячи із розміру орендної плати станом на день припинення договору оренди майна (пункт 4.8. постанови Верховного Суду від 27.05.2025 у справі № 904/8325/21).
Натомість, позивачем розрахунок неустойки зроблено із застосуванням індексу інфляції, який нараховується, у свою чергу, на орендну плату, що є неправомірним. За таких обставин, позивач повинен був обраховувати неустойку, виходячи з розміру орендної плати станом на день припинення договору, тобто на листопад 2013 у сумі 2 444,41 грн.
З огляду на вимоги статей 79, 86, частини п'ятої статті 236, статті 237 ГПК України, господарський суд у вирішенні спору має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.
Здійснивши перерахунок неустойки за період з 01.04.2017 по 01.09.2020, суд зазначає, що її арифметично правильний розмір становить 200 041,68 грн. В іншій частині нарахування неустойки урозмірі 36 186,14 грн. є безпідставним.
Згідно вимог статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Разом з тим, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд, ураховуючи встановлені фактичні обставини справи, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідивши обставини справи, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, дійшов висновку про часткове задоволення позову.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27.09.2001). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
ІV Судові витрати.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, з урахуванням коефіцієнту 0,8 для пониження розміру ставки судового збору через подання позовної заяви позивачем в електронній формі.
Щодо визначеної позивачем суми судових витрат, які він очікує понести у зв'язку із розглядом справи у розмірі 20 000,00 грн, то суд зазначає наступне.
Згідно частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Із запровадженням змін до Господарського процесуального кодексу України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц викладено правову позицію про те, що вимога частини 8статті 141 Цивільного процесуального кодексу України(аналогічна норма міститься у частині 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України ) щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.
Станом на час прийняття рішення у цій справі у матеріалах справи відсутні повний пакет доказів на підтвердження понесених позивачем судових витрат у сумі 20 000,00 грн., як-то договір про надання правничої допомоги, акт приймання-передачі наданої правової допомоги.
Суд звертає увагу, що з дати ухвалення рішення по даній справі, позивач має присічний строк на представлення документального підтвердження судових витрат у сумі 20 000,00 грн, зокрема, договору та акту приймання - передачі наданої професійної (правової) допомоги (послуг), що зумовить застосування судом правого механізму охопленого пунктом 3 частиною 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України (ухвалення додаткового рішення).
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 128, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Благодійної організації "Харківський благодійний фонд «Будинок молоді та дітей Умса" (Україна, 61032, Харківська область, місто Харків проспект Героїв Харкова (попередня назва топоніма проспект Московський), будинок 302, корпус А, квартира 101, код ЄДРПОУ 26058965) на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (Україна, 61003, Харківська область, місто Харків, майдан Конституції, будинок 16, код ЄДРПОУ 14095412) неустойку за договором оренди від 21.11.2008 № 3693 у розмірі 200 041,68 грн та витрати судові витрати (сплачений судовий збір) в розмірі 2 051,33 грн.
Видати наказ після набрання законої сили рішення суду.
В іншій частині позову щодо стягнення неустойки за договором оренди від 21.11.2008 № 3693 у розмірі 36 186,14 грн - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "01" грудня 2025 р.
Суддя В.С. Юрченко