12 листопада 2025 року Справа № 915/939/25
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складi суддi Мавродієвої М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Шевченко Т.В.,
представника позивача: Лось С.І. (в режимі ВКЗ),
представника відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з додатковою відповідальністю “КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД»,
до відповідача: Приватного підприємства “ЄВРОБУД-9»,
про: стягнення 1640205,0 грн,-
Товариство з додатковою відповідальністю “КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» через систему “Електронний суд» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просило суд стягнути з Приватного підприємства “ЄВРОБУД-9» грошові кошти у загальному розмірі 1635732,65 грн, з яких: 410762,37 грн - основний борг за поставлену по договору №12022020-У від 12.02.2020 продукцію; 311561,01 грн - інфляційні втрати; 579654,67 грн - пеня; 292678,32 грн - 15% річних; 41076,28 грн - 10% штрафу.
Ухвалою суду від 18.06.2025 вказану позовну заяву залишено без руху та позивачу встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.
Позивачем усунуто недоліки позовної заяви, зокрема шляхом подання до суду уточненої позовної заяви з обґрунтованим розрахунком вимог в частині стягнення пені, інфляційних втрат, відсотків річних, в якій позивач просить суд стягнути з Приватного підприємства “ЄВРОБУД-9» грошові кошти у загальному розмірі 1640205,0 грн, з яких: 410762,39 грн - основний борг за поставлену по договору №12022020-У від 12.02.2020 продукцію; 316033,35 грн - інфляційні втрати; 579654,69 грн - пеня; 292678,33 грн - 15% річних; 41076,24 грн - 10% штрафу.
Ухвалою суду від 30.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 30.07.2025.
30.07.2025 судом відкладено підготовче засідання на 19.08.2025 у зв'язку з неявкою відповідача.
Ухвалою суду від 19.08.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.09.2025.
29.09.2025 розгляд справи не відбувся у зв'язку з непрацездатністю підсистеми «Відеоконференцзв'язок».
Ухвалою суду від 29.09.2025 розгляд справи призначено на 12.11.2025.
Відповідач явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, відзиву по суті позовної заяви до суду не надав, вимоги та доводи позивача не спростував, про час та місце розгляду справи щоразу повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Згідно ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Господарським судом також враховано, що явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомленні про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі, зокрема повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представника відповідача.
Представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
У судовому засіданні 12.11.2025 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.
У судовому засіданні 12.11.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
12.02.2020 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, було укладено договір поставки №12022020-У (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язався поставити покупцю в порядку та на умовах, визначених цим договором щебінь, пісок, асфальт (далі за текстом - продукція), а покупець зобов'язався прийняти продукцію та оплатити її на умовах цього договору (п.1.1 Договору).
Згідно п.1.4 Договору, кількісні характеристики, а також асортимент продукції визначаються заявками покупця і закріплюються у відповідних видаткових накладних.
Відповідно до п.3.6 Договору, обов'язок постачальника щодо поставки продукції покупцю вважається виконаним з моменту надання у розпорядження (передачі) продукції покупцю відповідно до пунктів 3.1, 3.2 цього договору. Приймання-передача продукції здійснюється шляхом підписання відповідної видаткової накладної уповноваженими представниками сторін.
У період з 19.02.2020 по 23.10.2020 постачальником за Договором було поставлено покупцю продукцію на загальну суму 461404,89 грн, що підтверджується підписаними та скріпленими печаткою з обох сторін видатковими накладними №747 від 19.02.2020 на суму 64772,90 грн, №776 від 20.02.2020 на суму 10215,68 грн, №7093 від 13.08.2020 на суму 93867,73 грн, №7157 від 14.08.2020 на суму 67768,48 грн, №7192 від 15.08.2020 на суму 28771,60 грн, №8205 від 19.09.2020 на суму 35348,42 грн, №8220 від 20.09.2020 на суму 30267,78 грн, №8606 від 10.10.2020 на суму 66096,26 грн, №8832 від 23.10.2020 на суму 60271,54 грн, №8992 від 23.10.2020 на суму 4024,50 грн.
Згідно п.5.2 Договору, розрахунки між сторонами здійснюються шляхом перерахування на поточний рахунок постачальника 100% попередньої оплати вартості продукції (у тому числі її навантаження та доставки). Сторони можуть передбачити інший порядок розрахунків, про що укладається і підписується сторонами додаткова угода до цього договору.
Відповідно до п.3.5 Договору, постачальник має право не очікуючи надходження на свій поточний рахунок оплати повної вартості узгодженої продукції поставити її покупцю.
Згідно п.2.6 Договору, у випадку поставки продукції на умовах п.3.5 цього договору покупець повинен оплатити повну вартість поставленої продукції протягом 3 (трьох) банківських днів з дати поставки.
Позивач вказує, що здійсненні позивачем платежі у період з 27.08.2020 по 26.10.2023 на загальну суму 374996,64 грн було зараховано в оплату заборгованості, яка виникла за попередні періоди, тобто з найдавнішим терміном її виникнення, а саме за видатковими накладними №648 від 14.02.2020 на суму 92369,94 грн, №651 від 15.02.2020 на суму 73330,77 грн, №680 від 17.02.2020 на суму 80397,25 грн, №707 від 18.02.2020 на суму 78256,18 грн, а також частково за видатковою накладною №747 від 19.02.2020 на суму 50642,50 грн, а тому сума заборгованості за такою видатковою накладною становить 14130,40 грн.
Позивач стверджує, а відповідач не спростовує, що поставка продукції здійснювалася позивачем без 100% попередньої оплати, а тому відповідач мав провести розрахунок згідно умов п.2.6 Договору протягом 3 (трьох) банківських днів з дати поставки, чого не було зроблено в повному обсязі, у зв'язку з чим заборгованість відповідача за поставлену у період з 19.02.2020 по 23.10.2020 продукцію становить 410762,39 грн.
19.06.2024 позивач на адресу відповідача направив вимогу №102 про погашення 410762,37 грн заборгованості не пізніше 31.07.2024, яка відповідачем була отримана 03.07.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №1150200245780.
Позивач вказує, що така вимога зі сторони відповідача залишилась без відповіді та без задоволення.
Позивач зазначає, що несплата відповідачем грошових коштів в повному обсязі за поставлену позивачем продукцію відповідно до умов Договору стало підставою для звернення до суду з даною позовною заявою.
На підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов наступних висновків.
Правовідносини, що виникли між сторонами характеризуються ознаками договору поставки.
За приписами ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
Згідно ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, тобто із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
За приписами ст.193 ГК України та ст.ст.526, 629 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст.509 ЦК України та ст.173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Приписами ст.180 ГК України встановлено істотні умови господарського договору. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК України).
З матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем, що останній, всупереч умовам Договору та приписам чинного законодавства, своєчасно та в повному обсязі не сплатив вартість поставленої продукції, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість в загальному розмірі 410762,39 грн.
Відповідно до ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Згідно ст.ст.76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу по договору поставки №12022020-У від 12.02.2020 у розмірі 410762,39 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо вимог позивача про стягнення інфляційних втрат та 15% річних, суд дійшов наступних висновків.
В силу приписів ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що у даній справі позивачем нараховано на суму заборгованості та заявлено до стягнення з відповідача 316033,35 грн інфляційних втрат за період з березня 2020 року по травень 2025 року.
Відповідачем такий розрахунок не спростовано та не заперечено.
Судом перевірено виконаний позивачем розрахунок інфляційних втрат та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягало б стягненню 320731,21 грн інфляційних втрат, однак, враховуючи, що позивач заявив до стягнення лише 316033,35 грн інфляційних втрат та з огляду на те, що суд не може вийти за межі заявлених позовних вимог, збільшивши стягувану суму та період нарахування, то суд приходить до висновку, що стягненню підлягає сума втрат від інфляції саме в розмірі 316033,35 грн.
Судом встановлено, що у даній справі позивачем нараховано на суму заборгованості та заявлено до стягнення з відповідача 292678,33 грн - 15% річних за період з 25.02.2020 по 04.06.2025.
Відповідачем такий розрахунок не спростовано та не заперечено.
Відповідно до п.5.7 Договору, покупець, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, штраф, пеню, а також 15 (п'ятнадцять) процентів річних від простроченої суми.
При цьому, згідно п.п.5.8, 5.9 Договору передбачено, що керуючись ст.259 Цивільного кодексу України, сторони погодили збільшити до 5 (п'яти) років тривалість позовної давності до вимог, що випливають з цього договору, у тому числі про стягнення вартості продукції, неустойки (штрафу, пені). Керуючись ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через 5 (п'ять) років від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.
Судом перевірено виконаний позивачем розрахунок 15% річних, та встановлено, що такий розрахунок є арифметично вірним та правильним.
Як вже було вказано вище, умовами спірного договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді неустойки (штрафу, пені), збільшили позовну давність за відповідними вимогами та виключили обмеження строку нарахування таких штрафних санкцій встановленого п.6 ст.232 Господарського кодексу України, а також змінили розмір процентної ставки, передбаченої ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, і встановили її в розмірі 15% річних.
Разом з тим, судом враховано, що за ч.3 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549 - 552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (ч.1 ст.624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру процентів річних, що підлягають стягненню з боржника за прострочення грошового зобов'язання, суд бере до уваги таке.
Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За ч.2 ст.216 Господарського кодексу України, застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч.3 ст.216 Господарського кодексу України).
За частинами 1 та 2 ст.217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом пункту 5.7 спірного договору поставки, положень ст.611 та ч.3 ст.692, ст.625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц).
Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
Відповідно до ч.1 ст.233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд дійшов висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Подібного правового висновку дійшла і Велика Палата Верховного Суду у постановах від 18.03.2020 по справі №902/417/18.
Також, висновок про те, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних за час прострочення грошового зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду послідовно викладала у постановах від 18.04.2023 у справі №199/3152/20 та від 03.10.2023 у справі №686/7081/21, від 28.02.2024 у справі №915/534/22, що свідчить про сталість правової позиції Великої Палати Верховного Суду в цьому питанні.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді неустойки і процентів річних, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір відсотків річних до законодавчо встановлених ст.625 Цивільного кодексу України - 3% річних, які за розрахунком суду становлять 58535,66 грн та підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача.
Щодо вимог позивача про стягнення 10% штрафу та пені, суд дійшов наступних висновків.
За приписами ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно п.5.6 Договору, у випадку несвоєчасної сплати грошових коштів за цим договором покупцю нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Розмір пені обчислюється від суми заборгованості за кожен день прострочення (включаючи день оплати) до повного розрахунку. У разі прострочення оплати понад 30 (тридцять) календарних днів покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 10 (десяти)% від суми заборгованості.
При цьому, згідно п.п.5.8, 5.9 Договору передбачено, що керуючись ст.259 Цивільного кодексу України, сторони погодили збільшити до 5 (п'яти) років тривалість позовної давності до вимог, що випливають з цього договору, у тому числі про стягнення вартості продукції, неустойки (штрафу, пені). Керуючись ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через 5 (п'ять) років від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.
Судом встановлено, що у даній справі позивачем нараховано на суму заборгованості 410762,39 грн та заявлено до стягнення з відповідача 41076,24 грн - 10% штрафу.
Відповідачем такий розрахунок не спростовано та не заперечено.
Судом перевірено розрахунок 10% штрафу та встановлено, що такий розрахунок є арифметично вірним та правильним, а вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.
Також, судом встановлено, що у даній справі позивачем нараховано на суму заборгованості та заявлено до стягнення з відповідача загалом 579654,69 грн пені за загальний період з 25.02.2020 по 04.06.2025 включно в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого зобов'язання за кожний день прострочення.
Відповідачем такий розрахунок не спростовано та не заперечено.
Судом перевірено розрахунок пені та встановлено, що такий розрахунок є арифметично вірним та правильним.
Як вже було вказано вище, умовами спірного договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді пені, збільшили позовну давність за відповідними вимогами та виключили обмеження строку нарахування таких штрафних санкцій встановленого п.6 ст.232 Господарського кодексу України, а також змінили розмір процентної ставки, передбаченої ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, і встановили її в розмірі 15% річних.
Судом також враховано, що відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз вказаних норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, яким приймається рішення.
Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язань, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідність розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Відповідно до приписів ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно частин 2, 3 ст.13 ГПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Так, зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення неустойки є правом суду, розмір такого зменшення ґрунтується на обставинах справи, встановлених судом при дослідженні поданих сторонами доказів, тому саме суд на власний розсуд вирішує питання про наявність в даному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 15.03.2019 у справі №910/3652/18 зазначив, що вирішення питання зменшення належних до сплати штрафних санкцій перебуває в межах дискреційних повноважень господарських судів.
Керуючись вказаними нормами права, господарський суд взявши до уваги невідповідність розміру неустойки наслідкам порушення, та оскільки жодних доказів понесення позивачем збитків внаслідок несвоєчасності виконання відповідачем грошового зобов'язання у такий період, стягнення усієї нарахованої позивачем суми неустойки, вочевидь не відповідає критерію співмірності. Отже, враховуючи інтереси обох сторін, суд вважає за можливе зменшити розмір належної до стягнення пені на 50% до 289827,35 грн.
Також, на думку суду, стягнення з відповідача на користь позивача 316033,35 грн інфляційних втрат, 58535,66 грн - 3% річних, 41076,24 грн - 10% штрафу та певної суми пені у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки пов'язані з порушенням відповідачем умов спірного договору, а застосоване судом зменшення не суперечить принципу юридичної рівності учасників спору і не свідчить про явне заниження суми пені. Стягнення ж з відповідача пені у повному обсязі, на думку суду, не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення останнім зобов'язань.
Ураховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, сплачений судовий збір підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, однак без урахування зменшення судом суми штрафних санкцій.
Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства “ЄВРОБУД-9» (54034, Миколаївська обл., м.Миколаїв, просп.Миру, буд.2-А, офіс 401; ідент.код 36427918) на користь Товариства з додатковою відповідальністю “КОРОСТЕНСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД» (11502, Житомирська обл., м.Коростень, вул.Каштанова, буд.3; ідент.код 01374567) 410762,39 грн основного боргу, 316033,35 грн інфляційних втрат, 289827,35 грн пені, 58535,66 грн - 3% річних, 41076,24 грн - 10% штрафу та 19682,47 грн судового збору.
3. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне судове рішення складено 02.12.2025.
Суддя М.В.Мавродієва