номер провадження справи 19/164/25
28.11.2025 Справа № 908/3006/25
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді ОСОБА_1 , розглянувши матеріали справи за правилами спрощеного провадження
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ ІНФОРМАЦІЯ_2 » ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 )
про стягнення 138 000,00 грн
без виклику учасників справи
До Господарського суду Запорізької області через підсистему “Електронний суд» надійшла позовна заява (вх. № 3299/08-07/25 від 25.09.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_1 » до Товариства з обмеженою відповідальністю “ ІНФОРМАЦІЯ_2 » про стягнення безпідставно набутих коштів в розмірі 138000,00 грн.
Позов заявлено на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України та обґрунтовано присвоєнням відповідачем коштів за не поставлений позивачу товар на суму 138 000,00 грн.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 25.09.2025, здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/3006/25 та визначено до розгляду судді ОСОБА_1 .
Оскільки, предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача суми в розмірі 138000,00 грн, справа не відноситься до визначеного ч. 4 ст. 247 ГПК України виключного переліку категорій справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження, дана справа підлягає розгляду у спрощеному позовному провадженні.
Ухвалою господарського суду від 29.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3006/25, присвоєно справі номер провадження 19/164/25, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Ухвалою суду від 29.09.2025 запропоновано відповідачу подати до суду не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі відзив на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України, одночасно надіслати позивачу - копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого направлення надати суду до початку розгляду справи (з описом вкладення). Суд також зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Ухвала суду від 29.09.2025 про відкриття провадження у справі, надсилалась на адресу місцезнаходження відповідача, яка зазначена у позові та відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: АДРЕСА_2 .
Ухвала суду відповідачу не вручена та повернута відправнику (суду).
Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу положення п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.
Згідно з календарним штемпелем відділення поштового зв'язку, що міститься на конверті адресованому відповідачеві в якому на адресу суду повернулася ухвала про відкриття провадження у даній справі, днем вручення ухвали є 17.10.2025, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України.
Отже останнім днем строку для подання відзиву, встановленим в ухвалі суду про відкриття провадження, є 03.11.2025.
Судом встановлено, що в установлений ухвалою суду строк, відзив до суду не надійшов.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб'єкта господарської діяльності покладається обов'язок належної організації отримання поштової кореспонденції, пов'язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).
Отже, судом вчинені всі необхідні дії для належного та своєчасного повідомлення відповідача про розгляд даної справи.
Крім того, в даному випаду судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 ГПК України, ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень», судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень», для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 908/3006/25 в Єдиному державному реєстрі судових рішень ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ).
Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України.
Згідно положень ч. 2 ст. 178 ГПК України встановлено, що в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву (ч. ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України).
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Згідно зі ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У відповідності до ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
За таких обставин, суд визнав наявні в матеріалах справи № 908/3006/25 письмові докази достатніми для всебічного, повного та об'єктивного розгляду спору.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 26.09.2025.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
Позивач посилається на те, що у березня 2025 року між ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » виникли преддоговірні відносини з придбання колби до бочки МЖТ-10 (далі - товар). Сторони дійшли згоди щодо поставки товару позивачу на адресу його місцезнаходження - с. Шевелівка Ізюмського району (колишній Балаклійський) Харківської області. ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » надіслано в електронному вигляді через месенджер «Телеграм» реквізити товариства, у відповідь від ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » отримано договір № 12512/03.2025 від 17.03.2025, рахунок № 000512 від 17.03.2025 на суму 130000,00 грн - за товар, рахунок № 000513 від 17.03.2025 на суму 8000,00 грн - за доставку товару, а також реквізити ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_4 ». Після узгодження питань поставки була досягнута домовленість сторін щодо підписання договору.
Відповідачем 02.04.2025 виставлено рахунок № 000512 від 02.04.2025 на загальну суму 138000,00 грн, який надісланий позивачу без підпису відповідача. З метою прискорення поставки товару 03.04.2025 позивач оплатив рахунок, платіжною інструкцією № 12877від 03.04.2025 на суму 138 000,00 грн. Незважаючи на оплату та досягненні домовленості товар, товар не поставлений, договір з боку відповідача та рахунок не підписані.
20.05.2025 на електронну адресу відповідача направлений лист вих. № 51 від 19.05.2025 з вимогою повернути внесену передплату в розмірі 138000,00 грн у зв'язку з не поставкою товару.
Відповідачем не надано відповіді на лист, товар не поставлений та передплата за товар позивачу не повернута.
Як вбачається з матеріалів справи та зазначено позивачем, договір у письмовій формі не укладався, договірні відносини між сторонами відсутні.
З матеріалів справи вбачається, що позивач 20.05.2025 надіслав на електронну пошту відповідача претензію від 19.05.2025, відповідно до якої вимагав повернути безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 138 000,00 грн.
Матеріали справи не містять відповіді Товариства з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на вказану вище претензію.
Невиконання з боку відповідача зобов'язання щодо повернення безпідставно отриманих коштів, стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
У відповідності до норм ст.ст. 202, 205 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Згідно зі статтею 1212 Цивільного України, на яку посилається позивач, як на підставу заявлених вимог, визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч.2 ст.1212 Цивільного кодексу України).
Аналіз ст. 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Крім того, згідно з п.3 ч.3 ст.1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави.
Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого ст.1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося.
Слід зазначити, що докази укладення сторонами договору 12512/03.2025 від 17.03.2025 матеріали справи не містять.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі (аналогічний висновок викладений у постановах ІНФОРМАЦІЯ_5 від 30.08.2018 у справі № 334/2517/16-ц та від 13.01.2021 у справі № 539/3403/17).
Подібний висновок також сформульовано у постанові ІНФОРМАЦІЯ_6 у складі ІНФОРМАЦІЯ_7 від 27.01.2021 у справі № 910/16334/19.
Таким чином, вирішення питання про стягнення безпідставно набутих коштів залежить від висновків про наявність/відсутність між сторонами договірних правовідносин, на підставі яких здійснено відповідне перерахування заявлених до стягнення коштів.
До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов'язання передбачені статтею 1212 ЦК України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов'язаннях. Дана правова позиція узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Касаційного господарського Суду у складі ІНФОРМАЦІЯ_7 від 26.01.2022 у справі № 924/1338/19.
Відповідно ст. 1213 ЦК України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Для застосування зазначеної норми необхідно, по-перше, щоб одна особа набула (зберегла) майно за рахунок іншої. Збільшення або збереження в попередньому розмірі майна однієї сторони є результатом відповідного зменшення майна у іншої сторони. По-друге, необхідно, щоб набуття майна однією особою за рахунок іншої відбулося без достатньої правової підстави, передбаченої законом або угодою. Безпідставно набуте майно повертається тому, за рахунок кого було набуте.
Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України, об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
З огляду на встановлені вище обставини, суд дійшов висновку про безпідставність набуття відповідачем грошових коштів, перерахованих позивачем, згідно з платіжними дорученнями та частково повернуті відповідачем, згідно з платіжними інструкціями, оскільки, докази укладення договору № 2910/2021 від 29.10.2021 про надання зворотньої фінансової допомоги в матеріалах справи відсутні.
Як вже було зазначено вище, позивачем перераховано відповідачу грошові кошти в загальному розмірі 138000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією 12877 від 03.04.2025.
Таким чином, з наведеного вище вбачається, що сума не повернутих відповідачем безпідставно отриманих коштів складає 138000,00 грн.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Так, обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
У пунктах 1 - 3 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Доказів оплати позивачу з боку відповідача суми в розмірі 138000,00 грн матеріали даної справи не містять та відповідачем не подані.
Таким чином, вимога про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 138000,00 грн заявлена позивачем обґрунтовано та підлягає задоволенню.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).
Відповідно ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню.
Судовий збір в порядку ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 180, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю “ ІНФОРМАЦІЯ_2 » ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) грошові кошти в розмірі 138 000,00 грн (сто тридцять вісім тисяч гривень 00 коп.), а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.).
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення складено та підписано 02.12.2025.
Суддя ОСОБА_1
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.