27 листопада 2025 року м. Харків Справа № 922/2452/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В., суддя Мартюхіна Н.О.
за участі секретаря судового засідання Садонцевої Л.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу виконуючого обов'язки керівника Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова (вх.№2154 Х/2) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 26.09.2025 (прийняту у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Жельне С.Ч., ухвалу складено та підписано 26.09.2025) у справі №922/2452/24
за позовом Керівника Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова, м.Харків
3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Департамент культури і туризму Харківської обласної державної (військової) адміністрації, м.Харків,
до 1.Харківської міської ради, м.Харків,
2.Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, Харків,
3.Фізичної особи-підприємця Варченка Олексія Михайловича, м.Харків,
про визнання незаконним рішення, недійсним договору та зобов'язання повернути майно,
У липні 2024 року Керівник Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, фізичної особи-підприємця Варченка Олексія Михайловича, в якій просив суд:
- визнати незаконним та скасувати п. 2 додатку до рішення 23 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова" від 17.04.2013 №1111/13;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 24.07.2013 № 5013-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою-підприємцем Варченком Олексієм Михайловичем (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Одарченко М.С. і зареєстрований в реєстрі за № 1174;
- зобов'язати фізичну особу-підприємця Варченка Олексія Михайловича (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) повернути Харківській міській територіальній громаді об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 43827563101 - нежитлові приміщення першого поверху №109, 110, XLIII, загальною площею 52,2 кв.м, розташовані у житловому будинку літ. "А-5" за адресою: м.Харків, вул. Миру, 20.
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що приймаючи рішення від 17.04.2013 №1111/13 «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова», зокрема, про відчуження ФОП Варченко О.М. спірних нежитлових приміщень, Харківська міська рада порушила вимоги ст.345 Цивільного кодексу України, Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", оскільки незаконно обрала спосіб приватизації відповідачем цих нежитлових приміщень шляхом викупу, а не продажу на аукціоні або за конкурсом, чим порушила інтереси держави та територіальної громади міста Харкова.
Крім того, прокурор вважав, що укладений на підставі оспорюваного рішення Харківської міської ради договір купівлі-продажу від 24.07.2013 № 5013-В-С не відповідає вимогам законодавства, суперечить інтересам держави і суспільства, що є підставою для визнання цього договору недійсним відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України, а спірні приміщення підлягають поверненню територіальній громаді міста Харкова на підставі частини першої статті 216 ЦК України.
Підстави представництва інтересів держави прокурор обґрунтував тим, що звернення прокурора до суду спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу комунального майна у власність. З огляду на те, що Харківська міська рада представляє інтереси територіальної громади м. Харкова, але у справі вона є відповідачем і саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, так само як і Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, прокурор самостійно звернувся із позовом до суду.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.09.2025 у справі №922/2452/24 позовну заяву Керівника Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова залишено без руху на підставі частини 11 статті 176 ГПК України. Встановлено прокурору для усунення недоліків позовної заяви 5-денний строк з дня вручення цієї ухвали. Запропоновано прокурору у встановлений строк подати до Господарського суду Харківської області:
- експертно-грошову оцінку вартості спірного нерухомого майна, здійснену в порядку, визначеному законом, чинну на дату подання позовної заяви;
- документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна;
- докази доплати судового збору, з урахуванням наданої оцінки (експертно-грошової оцінки спірного майна), здійсненої в порядку, визначеному законом, чинної на дату подання позовної заяви.
23.09.2025 до суду від прокурора надійшла заява на виконання ухвали про залишення позову без руху, яка за своїм змістом по суті є запереченнями на ухвалу суду від 17.09.2025.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.09.2025 у справі №922/2452/24 позов Керівника Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова залишено без розгляду, оскільки прокурором не надано суду експертно-грошову оцінку вартості спірного нерухомого майна, на основі якої має здійснюватися сплата судового збору (відповідно до вартості спірного майна), а також документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка спірного майна) якого повинна бути здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що прокурор не виконав вимоги ухвали суду 17.09.2025 про залишення позовної заяви без руху у цій справі, що є підставою для залишення позову без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, виконуючий обов'язки керівника Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду від 26.09.2025 у справі №922/2452/24 скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; судові витрати покласти на відповідачів та стягнути за відповідними реквізитами.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор посилається на наступне:
- позовну заяву з доданими до неї документами подано прокурором до суду з дотриманням вимог ст.164 ГПК України у редакції, чинній станом на дату звернення з цим позовом до суду (12.07.2024);
- позовна заява подана прокурором про зобов'язання Фізичної особи-підприємця Варченка Олексія Михайловича повернути майно, набуте у власність внаслідок недобросовісних дій; вирішення питання про здійснення органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві не підлягає застосуванню до даних позовних вимог, оскільки останній не є таким; недобросовісність набуття спірного майна виключає можливість застосування вимог, які стосуються витребування майна у добросовісного набувача, зокрема, виключається необхідність виготовлення експертно-грошової оцінки спірного майна, документів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок; саме позовній вимозі про зобов'язання повернути територіальній громаді міста в особі Харківської міської ради спірні нежитлові приміщення, суд першої інстанції мав надати оцінку під час розгляду справи; прокурором не подавався позов про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на підставі ст.388 ЦК України, а при обґрунтуванні позовних вимог прокурор посилався на недобросовісність дій ФОП Варченка Олексія Михайловича;
- невнесення прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду виключає можливість постановлення рішення суду про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача, але не виключає можливість розгляду справи за позовом прокурора та ухвалення судом рішення про витребування майна у недобросовісного набувача.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою виконуючого обов'язки керівника Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова (вх.№2154 Х/2) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 26.09.2025 у справі №922/2452/24 та призначено справу до розгляду на 27 листопада 2025 р. об 11:30 годині.
Встановлено учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу - до 10.11.2025, з доказами їх надсилання учасникам справи, встановлено учасникам справи строк для подання заяв, клопотань, тощо - до 10.11.2025.
30.10.2025 до суду від Фізичної особи-підприємця Варченка Олексія Михайловича надійшла заява про залишення апеляційної скарги без руху (вх.№12707), в якій 3-й відповідач зазначає, що про відкриття апеляційного провадження у справі №922/2452/24 дізнався лише 28.10.2025, в той же час, на адресу ФОП Варченка Олексія Михайловича прокурором не було направлено апеляційну скаргу з додатками. Просить суд залишити без руху подану прокурором апеляційну скаргу, зобов'язавши останнього направити на адресу 3-го відповідача матеріали апеляційної скарги. Також просить суд поновити строк для подання цих заперечень до відкриття апеляційного провадження та вимоги залишення без руху поданої прокурором апеляційної скарги.
06.11.2025 до суду від 3-го відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№12932), в якому 3-й відповідач просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Харківської області від 26.09.2025 у справі №922/2452/24 залишити без змін.
У судове засідання з'явились прокурор та 3-й відповідач.
Інші учасники справи у судове засідання не прибули, про час та місце слухання справи були повідомлені належним чином ухвалою суду від 24.10.2025.
У судовому засіданні 27.11.2025 колегією суддів було досліджено матеріали апеляційної скарги та встановлено, що апелянтом було направлено апеляційну скаргу з додатками на адресу 3-го відповідача Фізичної особи-підприємця Варченка Олексія Михайловича - АДРЕСА_1 , листом з описом вкладення. Вказане спростовує доводи ФОП Варченка О.М. про те, що виконуючим обов'язки керівника Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова не було направлено апеляційну скаргу з додатками 3-му відповідачу.
Колегія суддів зазначає, що під час вивчення матеріалів справи та підготовки до судового розгляду судом встановлено, що 30 вересня 2025 року до Конституційного Суду України надійшло конституційне подання Верховного Суду щодо конституційності пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12 березня 2025 року №4292-IX».
Обставини, які зумовили ініціювання звернення до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання наступні.
У провадженні Господарського суду Тернопільської області перебуває справа №921/252/23 за позовом Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Міністерства освіти і науки України, регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях, Тернопільської обласної військової адміністрації, Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області - до відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ювітас», Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопарк «Дружба»; третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: державного реєстратора Заводської селищної ради Чортківського району Тернопільської області Марцінковського О.Л.; Тернопільської міської ради; Виконавчого комітету Тернопільської міської ради - за участю прокурора Тернопільської обласної прокуратури в інтересах держави про зобов'язання усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою; заборону вчиняти дії; визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора та зобов'язання вчинити дії.
Через систему «Електронний суд» 24.04.2025 від представника відповідача ТОВ «Ювітас» надійшла заява про залишення позовної заяви без руху у зв'язку з набранням чинності Законом № 4292-ІХ.
З огляду на зазначене, заявник просив залишити без руху позовну заяву та зобов'язати надати документи, що підтверджують унесення на депозитний рахунок суду коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертна-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви; оскільки в цій справі судом першої інстанції ще не ухвалено рішення про витребування майна, то застосуванню підлягає пункт 2 розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4292-ІХ щодо зворотної дії в часі.
Господарський суд Тернопільської області ухвалою від 12.05.2025 відмовив у задоволенні заяви ТОВ «Ювітас» про залишення позовної заяви без руху. При цьому суд виходив із нижчезазначеного.
Згідно зі статтею 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Суд звернув увагу на Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів і Рішення від 05.04.2001 № 3-рп/2001, яким передбачено, що Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
На переконання суду, положення пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні
положення» Закону № 4292-ІХ щодо зворотності дії в часі окремих положень цього
Закону суперечать статті 58 Конституції України. Тому суд вважав, що положення частини шостої статті 164 і частини другої статті 174 ГПК України щодо залишення позовної заяви без руху з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертна-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, не можуть застосовуватися до позовних заяв, поданих до суду до набрання чинності Законом №4292-ІХ.
Тож суд дійшов висновку, що пункт 2 розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення » Закону № 4292-ІХ є неконституційним, застосував приписи Конституції України як норми прямої дії та звернувся з відповідним поданням до Верховного Суду.
Щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4292-ІХ у конституційному поданні зазначено наступне.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України). Одним з основних фундаментальних елементів принципу верховенства права є правова визначеність (legal certainty), яка вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується в певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2017 № 2-р/2017; абзац шостий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.06.2019 № 6-р/2019).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.05.2025 у справі №420/12471/22 звертала увагу, що процедурний аспект принципу верховенства права базується на тому, що вимоги правотворчої та правозастосовної практики повинні відповідати певним стандартам, як-от: заборона зворотної дії закону; вимога ясності та несуперечності закону; вимога щодо однакового застосування закону тощо.
За висновками ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див .mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «С.G. та інші проти Болгарії» від 24.04.2008 (заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» від 09.01.2013 (заява № 21722/11, § 170)).
Принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (Іех ad praeterian non valet) є значущим аспектом юридичної визначеності як складника принципу верховенства права (правовладдя), передбаченого частиною першою статті 8 Конституції України (абзац перший підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 18.12.2024 № 12-р(ІI)/2024).
Стаття 58 Конституції України закріплює один із найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права: закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, зокрема відносин між державою і громадянами, породжуючи в громадян упевненість у тому, що їхнє нинішнє становище не буде погіршено прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Принцип незворотності дії в часі поширюється також на Конституцію, яка є Основним Законом держави (преамбула Конституції України).
Виняток із цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно - правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи (абзаци перший - четвертий пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп/1997).
За змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі, виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац п'ятий пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 12.07.2019 № 5-р(І)/2019).
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів Конституційний Суд України неодноразово висловлював також у своїх рішеннях, зокрема від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, від 02.07.2002 № 13-рп/2002, від 26.01 .2011 № 1-рп/2011 та інших.
Аналогічний підхід застосовується і щодо дії процесуальної норми права. За частиною третьою статті 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи, що свідчить про незворотність процесуальної норми в часі.
Пунктом 2 розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4292-ІХ передбачено, що його положення мають зворотну дію в часі в частині умов і порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертна-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, у яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна в добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності й дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.
Таким чином, надання пункту 2 розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4292-ІХ зворотної дії в часі суперечить статті 58 Конституції України, оскільки призводить до порушення основного фундаментального елементу принципу верховенства права - правової визначеності. Крім того, ретроспективне застосування положень Закону № 4292-ІХ може свідчити про порушення статті 6 Європейської конвенції з прав людини (право на справедливий суд) через втручання законодавця в процес здійснення правосуддя шляхом прийняття нормативно-правових актів, що наперед визначають результати справи, яка перебуває на розгляді в суді та в якій однією зі сторін є держава (див. рішення ЄСПЛ у справах «Stran Greek Refineries and Stratis Andreadis v. Greece» від 09.12.1994 (заява № 13427/87), «Тораl v. The Republic of Moldova» від 03.07.2018 (заява № 12257/06)).
Також в конституційному поданні звернуто увагу, що Верховний Суд висловлював застереження щодо відповідних положень Закону № 4292-ІХ ще на етапі його прийняття. У листі голові Комітету Верховної Ради України з питань правової політики (реєстр. № 394/0/2-25 від 28.01.2025), надаючи пропозиції та зауваження до проекту Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» (реєстр.№12089 від 03.10.2024), Верховний Суд наголошував, що відповідні положення пункту 2 розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення» суперечать частині першій статті 58 Конституції України.
З огляду на вищевикладене, суб'єкт права на конституційне подання просив відкрити провадження за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12 березня 2025 року №4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача»; перевірити на відповідність приписам статті 58 Конституції України пункт 2 розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача».
На офіційному сайті Конституційного Суду України в розділі конституційні подання (https://ccu.gov.ua/court-presentation) зазначено, що ухвалою колегії суддів КСУ відкрито конституційне провадження у справі за вищезазначеним поданням.
Тобто, питання конституційності приписів пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12 березня 2025 року №4292-IX» вирішується Конституційним Судом України.
В провадженні Східного апеляційного господарського суду знаходиться апеляційна скарга виконуючого обов'язки керівника Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова (вх.№2154 Х/2) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 26.09.2025 у справі №922/2452/24.
Оскаржуваною ухвалою від 26.09.2025 позов Керівника Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова залишено без розгляду, оскільки прокурором не надано суду експертно-грошову оцінку вартості спірного нерухомого майна, на основі якої має здійснюватися сплата судового збору (відповідно до вартості спірного майна), а також документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка спірного майна) якого повинна бути здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.
Судом зазначено, що питання добросовісного набуття прав на спірний об'єкт набувачем залишатиметься невизначеною до закінчення розгляду справи та ухвалення судом рішення по суті спору.
09.04.2025 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилання захисту прав добросовісного набувача" (далі - Закон №4292-ІХ), абзацом 1 пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення якого внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, зокрема, до статей 164,174 Господарського процесуального кодексу України.
Також, Законом №4292-ІХ доповнено статтю 390 Цивільного кодексу України частиною п'ятою наступного змісту:
"Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.
Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об'єктів приватизації, визначених Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду".
Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви".
Водночас за змістом пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №4292-ІХ передбачено, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом.
Верховним Судом у постанові від 09.07.2025 по справі №922/1137/20 викладена правова позиція, що вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, пред'явлена саме стороні цього правочину, має розглядатися за правилами реституції.
Отже, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що прокурор не виконав вимоги ухвали суду 17.09.2025 про залишення позовної заяви без руху у цій справі, що є підставою для залишення позову без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
За змістом пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України обов'язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об'єктивною неможливістю її розгляду до вирішення іншої справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
У разі застосування пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України, згідно з вимогами статті 234 ГПК України, у мотивувальній частині ухвали повинно бути зазначено, зокрема, обґрунтування висновків, яких дійшов суд при постановленні ухвали.
Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду потрібно у кожному випадку з'ясовувати: 1) як саме пов'язана справа, що розглядається господарським судом, зі справою, яка розглядається іншим судом; 2) чим саме обумовлюється неможливість розгляду справи до розгляду іншої справи іншим судом з метою забезпеченням сторонам розумних строків розгляду їх справ (постанови Верховного Суду від 25.02.2019 у справі № 910/15364/17, від 04.08.2021 у справі № 903/636/20, від 14.09.2022 у справі № 911/1977/21, від 14.12.2022 у справі №906/750/21).
Верховний Суд зазначав, що, зважаючи на приписи частини четвертої, шостої статті 75 ГПК України, пов'язаною із цією справою є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (постанова Верховного Суду від 06.09.2022 у справі № 904/4393/21).
При цьому сама по собі взаємопов'язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду та ухвалення рішення у цій справі, а також саме по собі зазначення про неможливість розгляду цієї справи до розгляду іншої справи не може бути підставою для застосування пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України.
Під неможливістю розгляду справи слід розуміти неможливість для господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи цьому господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
Тобто, зупинення провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України можливе лише тоді, коли певні обставини, підстави, факти тощо не можуть бути з'ясовані та встановлені судом у даному процесі, проте які мають значення для справи. Натомість вищевказана процесуальна норма прямо встановлює, що суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Даної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 19.06.2018 у справі №910/13545/17, від 07.08.2018 у справі №906/763/15, від 10.09.2018 у справі №904/6160/17, від 22.04.2019 у справі №922/2381/16.
Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження в якій зупинено (постанова Касаційного господарського суду від 11.10.2021 у справі № 904/1210/18).
Таким чином, вирішуючи питання щодо зупинення провадження у справі через неможливість її розгляду до вирішення іншої справи, суд повинен належним чином проаналізувати імовірні наслідки ухвалення судом рішення за результатом розгляду вказаної справи, їх взаємозв'язок зі спірними правовідносинами, що є предметом розгляду у цій справі, підставами позову. Подібний висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 11.01.2023 у справі №914/2930/21.
Оскаржуваною ухвалою Господарського суду Харківської області у справі №922/2452/24 позов Керівника Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова залишено без розгляду, оскільки прокурором не виконано вимоги ухвали суду про залишення позову без руху від 17.09.2025 під час постановлення якої, суд першої інстанції керувався положеннями Господарського процесуального кодексу України з урахуванням змін, внесеними згідно із Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12 березня 2025 року №4292-IX, питання щодо конституційності пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого розглядається у Конституційному Суді України.
Відповідно до ст.147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.
Діяльність Конституційного Суду України ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, гласності, обґрунтованості та обов'язковості ухвалених ним рішень i висновків.
До повноважень Конституційного Суду України належить, зокрема, вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України (п.1 ч.1 ст.150 Конституції України).
Статтею 1 Закону України «Про Конституційний Суд України» визначено, що Конституційний Суд України є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України.
Отже, Конституційний Суд України є єдиним орган конституційної юрисдикції в Україні який вирішує питання про відповідність Конституції України законів України.
Таким чином, перегляд в апеляційному порядку ухвали Господарського суду Харківської області від 26.09.2025 у справі №922/2452/24 є неможливим без остаточного вирішення Конституційним Судом України конституційного подання Верховного Суду щодо конституційності пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12 березня 2025 року №4292-IX.
Суд зазначає, що наявні підстави для зупинення провадження в господарській справі №922/2452/24 з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, оскільки приписи пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12 березня 2025 року №4292-IX» було застосовано судом першої інстанції безпосередньо під час прийняття оскаржуваної ухвали у справі №922/2452/24.
У випадку визнання Конституційним Судом України неконституційним пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», оскаржувана ухвала суду першої інстанції базуватиметься на неконституційній нормі.
У судовому засіданні 27.11.2025 прокурор зазначив, що наявні підстави для зупинення провадження у справі. Фізична особа-підприємець Варченко Олексій Михайлович заперечив щодо зупинення провадження у справі.
З огляду на вищевикладене, заслухавши ставлення прокурора та 3-го відповідача, колегія суддів вважає за необхідне зупинити провадження у справі №922/2452/24 до вирішення Конституційним Судом України конституційного подання Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ.
Керуючись ст.ст. 234, 227, 229 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд,
Зупинити провадження у справі №922/2452/24 до вирішення Конституційним Судом України конституційного подання Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ.
Зобов'язати учасників справи повідомити Східний апеляційний господарський суд про усунення обставин, що спричинили зупинення провадження у справі.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до ст.ст.286-289 ГПК України.
Головуючий суддя Я.О. Білоусова
Суддя В.В. Лакіза
Суддя Н.О. Мартюхіна