27 листопада 2025 року м. Харків Справа № 905/1667/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Лакіза В.В. , суддя Мартюхіна Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу першого відповідача -фізичної особи-підприємця Тихонової Ольги Анатоліївни (вх.№2198Д/2) на ухвалу Господарського суду Донецької області від 06.10.2025 у справі №905/1667/24 (повний текст ухвали складено та підписано 07.10.2025 суддею Ніколаєвою Л.В. у приміщенні Господарського суду Донецької області)
за позовом Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України» в особі філії - Донецького обласного управління Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України», Донецька обл., м. Краматорськ,
до 1. Фізичної особи-підприємця Тихонової Ольги Анатоліївни, Донецька обл., Покровський р-н, м. Селидове,
2. ОСОБА_1 , Донецька обл., Покровський р-н, м. Селидове,
про стягнення 217 294,63 грн,
Акціонерне товариство “Державний ощадний банк України» в особі філії - Донецького обласного управління Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України» звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом про солідарне стягнення з фізичної особи-підприємця Тихонової Ольги Анатоліївни та ОСОБА_1 217 294,63 грнзаборгованості за кредитним договором від 03.12.2021 № 104.10-35/К-230/21, з яких: 146 666,68 грн - заборгованість за кредитом, 70 627,95 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 28.08.2025 у справі №905/1667/24 позов Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України» в особі філії Донецького обласного управління Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України» задоволено. Стягнуто солідарно з фізичної особи-підприємця Тихонової Ольги Анатоліївни та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України» в особі філії Донецького обласного управління Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України» заборгованість за кредитом у розмірі 146 666,68 грн, заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 70 627,95 грн. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Тихонової Ольги Анатоліївни на користь Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України» в особі філії Донецького обласного управління Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України» судовий збір у розмірі 1 303,77 грн. Стягнуто з Тихонова Ігоря Анатолійовича на користь Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України» в особі філії Донецького обласного управління Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України» судовий збір у розмірі 1 303,77 грн.
23.09.2025 на виконання вказаного рішення господарським судом видані відповідні накази.
23.09.2025 фізичною особою-підприємцем Тихоновою Ольгою Анатоліївною до Господарського суду Харківської області подано заяву за вх. №5994/25 про відстрочення виконання рішення Господарського суду Донецької області від 28.08.2025 у справі №905/1667/24, в якій вона просила відстрочити виконання рішення Господарського суду Донецької області від 28.08.2025 у справі №905/1667/24 на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення (скасування) або на один рік з дня ухвалення даного рішення, в залежності від того яка обставина наступить раніше.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 06.10.2025 у справі №905/1667/24 відмовлено у задоволенні заяви фізичної особи-підприємця Тихонової Ольги Анатоліївни за вх. №5994/25 від 23.09.2025 про відстрочення виконання рішення Господарського суду Донецької області від 28.08.2025 у справі №905/1667/24 .
В обґрунтування ухвали суд послався на недоведення першим відповідачем наявності виняткових обставин, які можуть істотно ускладнити виконання рішення суду або зробити неможливим його виконання, й відповідно до положень статті 331 Господарського процесуального кодексу України є підставою для відстрочення виконання рішення суду.
При цьому суд зазначив, що обставини, на які посилається перший відповідач в заяві про відстрочення виконання рішення суду щодо фактичного припинення підприємницької діяльності з роздрібної торгівлі у належному їй магазині, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , виїзд разом з дітьми за кордон до Республіки Польща, повернення до України у липні 2023 року та проживання у місті Кременчуці Полтавської області як внутрішньо-переміщеної особи після повномасштабного вторгнення рф на територію України, через постійні обстріли міста Селидове та реальну загрозу окупації міста, безумовно вплинули на її фінансовий стан у 2022-2024 роках та її тяжке фінансове становище у вказаний період є не результатом провадження господарської діяльності як самостійним суб'єктом господарювання, а пов'язане із зовнішніми, незалежними від неї обставинами - веденням бойових дій на території місцезнаходження заявника та окупацією цієї території.
Водночас суд зазначив, що податкові декларації, які надані першим відповідачем (заявником), відображають відсутність доходу в 2022-2024 роках, а доказів на підтвердження складного матеріального стану саме на теперішній час (2025 рік), зокрема, але не виключно, інформацію (відомості) податкового органу про відкриті рахунки в банківських установах, банківські виписки про рух коштів по рахунках, відкритих в таких банківських установах, з відображенням залишку коштів на них, якого недостатньо для виконання рішення суду, до суду не надано, так само, як не надано актуальної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про відсутність / наявність нерухомого майна на підконтрольній Україні території, на яке може бути звернено стягнення під час виконання рішення суду.
Крім цього суд зазначив, що законодавством не передбачено можливості відстрочення виконання рішення суду на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення (скасування), як того просить перший відповідач (заявник), а доказів того, що обставини, на які посилається перший відповідач в обґрунтування заяви про відстрочення виконання рішення суду, зникнуть раніше припинення/скасування воєнного стану, ним не надано, а тому, відстрочення виконання рішення навіть на один рік, що встановлений Господарським процесуальним кодексом України як максимальний строк для відстрочення, не сприятиме усуненню перешкод, які ускладнюють виконання рішення.
Разом з цим суд зазначив, що посилання першого відповідача на продаж в майбутньому належного йому нерухомого майна, що дозволить погасити заборгованість перед банком у повному обсязі, не можуть бути покладені в основу висновку про наявність підстав для відстрочення виконання рішення суду, враховуючи існуючий ризик знищення цього майна з огляду на його місцезнаходження.
При цьому судом враховано, що прострочення першого відповідача -позичальника за кредитним договором від 03.12.2021 №104.10-35/К-230/21 триває з 2022 року, тобто, порушення права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, триває вже більше трьох років, а тому у даному випадку надання відстрочки виконання рішення суду не стимулюватиме процедуру погашення заборгованості, а надана відстрочка може порушити майнові інтереси стягувача внаслідок відкладення терміну виконання зобов'язання боржника у спірних правовідносинах, в тому числі враховуючи інфляційні процеси в державі, враховуючи те, що позивач заперечує проти відстрочення виконання рішення, з огляду на необхідність дотримання балансу інтересів сторін.
Перший відповідач - фізична особа-підприємець Тихонова Ольга Анатоліївна подала на зазначену ухвалу до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить цю ухвалу скасувати та ухвалити нове рішення, яким відстрочити виконання рішення Господарського суду Донецької області від 28.08.2025 у справі №905/1667/24 на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення (скасування) або на один рік з дня ухвалення даного рішення, в залежності від того, яка обставина наступить раніше.
В обґрунтування апеляційної скарги перший відповідач посилається, зокрема, на необґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо того, що відстрочення виконання рішеня суду в даному випадку призведе до порушення балансу інтересів сторін, оскільки у своїх запереченнях на заяву відповідача про відстрочення виконання рішення суду позивач не наводить жодних пояснень щодо того, яким чином відстрочення виконання рішення суду вплине на його фінансовий стан, у той час як згідно із загальнодоступною інформацією, розміщеною на офіційному веб-порталі Міністерства фінансів України у вигляді зведеної звітності щодо діяльності Державного банку АТ «Ощадбанк» за період з 01.01.2022 по 01.01.2025 у банка у цей період істотно покращились показники балансу щодо прибутку після оподаткування, а також фінансові показники результатів його діяльності, що свідчить про те, що обставини пов'язані із введенням в Україні воєнного стану неоднаково позначились на сторонах кредитного договору від 03.12.2021 № 104.10-35/К-230/21 та відстрочення виконання рішення суду не матиме для позивача жодних негативних фінансових наслідків.
Також скаржник зазначила про необґрунтованість висновку суду, що подані нею докази підтверджують вплив обставин пов'язаних із введенням воєнного стану лише в 2022-2024 роках, але не у 2025 році, пославшись на те, що першим відповідачем (заявником) відображено відсутність доходу в 2022-2024 роках, а доказів на підтвердження складного матеріального стану саме на теперішній час (2025 рік), зокрема, але не виключно, інформацію (відомості) податкового органу про відкриті рахунки в банківських установах, банківські виписки про рух коштів по рахунках, відкритих в таких банківських установах, з відображенням залишку коштів на них, якого недостатньо для виконання рішення суду, до суду не надано, так само, як не надано актуальної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про відсутність / наявність нерухомого майна на підконтрольній Україні території, на яке може бути звернено стягнення під час виконання рішення суду
При цьому скаржник зазначила, що суд не врахував того, що в заяві про відстрочення виконання рішення суду вона повідомила суд, що з моменту введення в Україні воєнного часу фактично було припинено її підприємницьку діяльність, що підтверджується податковими деклараціями платника єдиного податку-фізичної особи -підприємця за 2021-2024 роки, а строк подання річної податкової декларації за 2025 рік ще не настав, вона подає до податкового органу нульову звітність, але не виключає відновлення підприємницької діяльності до кінця 2025 року у разі настання сприятливих обставин, а все наявне у неї нерухоме майно, а саме дві квартири та приміщення магазину розташовані у місті Селидове Донецької області, на підтвердження чого надано відповідні витяги з Державного реєстру речових прав, а іншого релевантного майна, зокрема на підконтрольній території України, у боржників для добровільного виконання рішення суду немає.
Також перший відповідач посилається на безпідставність відхилення судом першої інстанції посилання в заяві про відстрочення виконання рішення суду на те, що продаж в майбутньому належного їй нерухомого майна дозволить погасити заборгованість перед банком у повному обсязі, пославшись на існуючий ризик знищення цього майна з огляду на його місцезнаходження, оскільки таке посилання є лише припущенням, у той час як судом не враховано наявність в Україні багатьох програм, що реалізовані державою з метою підтримки постраждалих громадян, у тому числі внутрішньо переміщених осіб з тимчасово окупованої території, якими реалізовано механізм компенсації за пошкоджене та знищене майно.
Також скаржник вказує на безпідставне посилання суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі в якості однієї з підстав для відмови в задоволенні заяви про відстрочення рішеня суду на те, що прострочення першого відповідача -позичальника за кредитним договором від 03.12.2021 №104.10-35/К-230/21 триває з 2022 року, й відповідно, порушення права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, триває вже більше трьох років, оскільки судом не враховано того, що позивач звернувся з позовом у даній справі тільки після закінчення строку кредитування ( 02.12.2024) та за період з 2022 по 2024 рік нараховував проценти за його користування, включивши їх в суму позову, тоді як з огляду на довготривалість введеного воєнного стану він міг спрогнозувати невиконання договору позичальником та звернутись до суду з відповідними вимогами набагато раніше, з урахуванням чого не можна однозначно стверджувати про порушення прав позивача у вказаний період, дорівнювати його до періоду відстрочення виконання зобов'язань та додавати цей період до запитуваного першим відповідачем терміну відстрочки.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.10.2025 для розгляду справи № 905/1667/24 сформовано склад колегії суддів: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Мартюхіна Н.О.
Ухвалою Східного апеляційного суду від 03.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Тихонової Ольги Анатоліївни на ухвалу Господарського суду Донецької області від 06.10.2025 у справі №905/1667/24 та її рзгляд призначено на 27.11.2025 о 10:30 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61022, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 104.
10.11.2025 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 13069), згідно з яким він просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення -без змін.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2025 у зв'язку із знаходженням судді Крестьянінов О.О. у відпустці для розгляду справи № 905/1667/24 сформовано склад колегії суддів: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Лакіза В.В., суддя Мартюхіна Н.О.
У судовому засіданні представник позивача проти її доводів заперечив.
Відповідачі, які належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не прибули та представників для участі в ньому не направили, про причини неявки суд не повідомили, що відповідно до ч.1, п. 1 ч. 3 статті 202, ч. 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України є підставою для розгляду справи за їх відсутності.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, що стосуються фактів, на які відповідач посилається в апеляційній скарзі, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, зважаючи на наступне.
Як зазначено вище, предметом даного апеляційного перегляду є ухвала господарського суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання боржника про відстрочення виконання рішення суду.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.
За змістом наведених норм, відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.
При цьому, відстрочення виконання рішення спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення.
В основу ухвали про надання розстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення суду.
У зв'язку з тим, що відстрочка виконання рішення подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при її наданні, суду в цілях вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку подовження виконання рішення необхідно враховувати закріплені в нормах матеріального права, допустимі межі надання відстрочки виконання судового рішення.
Зокрема, такими межами є встановлений частиною 5 статті 331 Господарського процесуального кодексу України максимальний річний строк надання відстрочення виконання рішення суду.
Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України №5-пр/2013 від 26.06.2013 року, відстрочка виконання рішення має базуватися на принципах співрозмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
Водночас розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. Саме відстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа заборгованості за відповідним договором є незмінною.
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні виняткові обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Тобто, надання судом першої інстанції відстрочки виконання рішення повинна ґрунтуватися на обставинах справи, які носять виключний (надзвичайний) характер, що встановлені судом при дослідженні поданих сторонами належних, допустимих та достовірних доказів, враховуючи при цьому принципи розумності та справедливості, з врахування балансу інтересів сторін.
Відстрочення виконання судового рішення не повинно сприяти ухиленню від його виконання та впливати на фінансовий стан позивача. Питання про відстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися з урахуванням балансу інтересів сторін, слугувати досягненню мети виконання судового рішення з максимальним дотриманням співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора.
Господарський суд під час розгляду заяви про відстрочення виконання судового рішення враховує не лише можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, а також наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не повинен допускати їх настання.
Отже, визначальним фактором у вирішенні вказаного процесуального питання є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення і при цьому повинні враховуватися інтереси обох сторін.
На державу покладено позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України", заява № 6962/02). За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ("Корнілов та інші проти України", заява № 36575/02, ухвала від 07.10.2003). І навіть строк у два роки та сім місяців не був визнаний надмірним і не вважався таким, що суперечить вимозі стосовно його розумної тривалості, передбаченої у статті 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі "Крапивницький та інші проти України", заява № 60858/00).
Подібний висновок наведено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.03.2018 у справі №910/8153/17 та від 21.01.2020 у справі №910/1180/19.
Колегія суддів зауважує, що з аналізу статті 331 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що відстрочка виконання рішення є правом суду, а не обов'язком суду (судова дискреція або "суддівський розсуд"), яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.
Відповідно до приписів ст.ст. 74, 76-79 Господарського процессуального кодексуУкраїни саме на заявника покладається обов'язок доведення існування відповідних обставин.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
В обгрунтування клопотання про відстрочення виконання рішення суду перший відповідач посилається, зокрема, на те, що вона як позичальник за кредитним договором від 03.12.2021 № 104.10-35/К-230/21 до початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України належним чином виконувала умови цього Договору до березня 2022 року, але у березні 2022 року через постійні обстріли міста Селидове, де проживали відповідачі, здійснювалась господарська діяльність першим відповідачем та де розташоване належне їй нерухоме майно, через реальну загрозу окупації міста, враховуючи наявність двох малолітніх дітей (на той момент одного та двох років) ОСОБА_2 виїхала разом з дітьми за кордон до Республіки Польща, у зв'язку з чим фактично припинила господарську діяльність і з того часу не отримувала доходу, що підтверджується податковими деклараціями за 2021-2024 роки, а тому не мала можливості сплачувати платежі за кредитним договором. У липні 2023 року ОСОБА_2 повернулась до України та з того часу проживає разом із сім'єю у місті Кременчуці Полтавської області як внутрішньо переміщена особа та вимушена наймати житло, на оплату оренди якого витрачати майже всю допомогу, яка надається ій та дітям як внутрішньо-переміщеним особам у той час як Наказом Міністерства розвитку громад та територій від 28.02.2025 № 376 територію Селидівської громади офіційно визнано тимчасово окупованою.
Також перший відповідач зазначає, що її чоловік, який є другим відповідачем у справі, - ОСОБА_1 , працюючи у Десятому воєнізованому гірничорятувальному загоні (ВГСЧ), після виїзду дружини з дітьми за кордон залишився у місті Селидове та 08.08.2024 після ворожого обстрілу міста дістав важких мінно-вибухових травм, внаслідок чого не має можливості знайти постійну високооплачувальну роботу.
Водночас, перший відповідач (заявник) зазначає, що припинення бойових дій на території України, й відповідно закінчення воєнного стану та/або деокупація м. Селидове, дозволить отримати доступ до належного їй майна, відновити господарську діяльність, що сприятиме покращенню матеріального становища, а продаж однієї з належних їй квартир у свою чергу дозволить погасити заборгованість перед банком у повному обсязі.
Разом з цим перший відповідач (заявник) вказує, що на даний час, за відсутності коштів та іншого майна у боржників для добровільного виконання рішення суду, кредитор отримає можливість задовольнити свої вимоги виключно шляхом звернення стягнення в примусовому порядку на соціальну допомогу, яка надається державою боржникам, та заробітну плату ОСОБА_1 , що не призведе до задоволення інтересів позивача та погіршить матеріальний стан відповідачів. Примусове виконання рішення суду на даному етапі вплине на можливість задоволення життєвих потреб родини з трьома малолітніми дітьми, здатність оплачувати оренду житла.
На підтвердження зазначеного ОСОБА_1 надала виписку з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо себе, в якій її місцем проживання зазначено АДРЕСА_2 , копії довідки від 31.07.2023 № 1604-5002889848 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, свідоцтв про народження ОСОБА_3 2020 р.н., ОСОБА_4 2021 р.н., ОСОБА_5 2024 р.н., копії податкових декларацій платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за 2022 -2024 роки, в яких зазначено відомості про відсутність доходу за відповідні періоди, витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на нежитлове приміщення магазину продовольчих товарів із місцезнаходженням в м. Селидове Донецької області та об'єкти житлової нерухомості із місцезнаходженням в м. Селидове Донецької області, сформовані станом на 03.12.2013, 01.09.2015, 29.12.2020, а також копії виписки із медичної картки стаціонарного хворого № 4255/1181 та консультаційного висновку ортопеда-травматолога щодо другого відповідача ОСОБА_1 .
Надаючи оцінку вказаним доказам, господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з них не вбачаються обставини, які в сукупності можуть свідчити про наявність підстав для надання відстрочки виконання рішення суду
Зокрема, як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, обставини, на які посилається перший відповідач в заяві про відстрочення виконання рішення суду щодо фактичного припинення підприємницької діяльності з роздрібної торгівлі у належному їй магазині, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , виїзд разом з дітьми за кордон до Республіки Польща, повернення до України у липні 2023 року та проживання у місті Кременчуці Полтавської області як внутрішньо переміщеної особи після повномасштабного вторгнення рф на територію України, через постійні обстріли міста Селидове та реальну загрозу окупації міста, безумовно вплинули на її фінансовий стан у 2022-2024 роках та її тяжке фінансове становище у вказаний період є не результатом провадження господарської діяльності як самостійним суб'єктом господарювання, а пов'язане із зовнішніми, незалежними від неї обставинами - веденням бойових дій на території місцезнаходження заявника та окупацією цієї території.
Разом з цим судом враховано відсутність доказів скрутного матеріального стану першого відповідача у 2025 році, зокрема, але не виключно,ненадання суду інформації (відомостй) податкового органу про відкриті рахунки в банківських установах, банківських виписок про рух коштів по рахунках, відкритих в таких банківських установах, з відображенням залишку коштів на них, якого недостатньо для виконання рішення суду, до суду не надано, так само, як і актуальної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про відсутність / наявність нерухомого майна на підконтрольній Україні території, на яке може бути звернено стягнення під час виконання рішення суду.
Також колегія суддів зазначає, що оскільки рішенням суду у даній справі з відповідачів стягнуто заборгованість у солідарному порядку, для з'ясування питання щодо наявності обставин, які істотно ускладнюють його виконання або роблять його неможливим, як підстави для надання відстрочки виконання цього рішення, істотне значення мають обставини щодо матеріального стану, рівня доходів другого відповідача - ОСОБА_1 , у той час як до заяви першого відповідача про надання відстрочки виконання рішення суду не додано доказів на підтвердження відповідних обставин.
При цьому суд першої інстанції правомірно зазначив, що законодавством не передбачено можливості відстрочення виконання рішення суду на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення (скасування), як того просить перший відповідач (заявник), а доказів того, що обставини, на які посилається перший відповідач в обґрунтування заяви про відстрочення виконання рішення суду, зникнуть раніше припинення / скасування воєнного стану, ним не надано, а тому, відстрочення виконання рішення навіть на один рік, що встановлений Господарським процесуальним кодексом України як максимальний строк для відстрочення, не сприятиме усуненню перешкод, які ускладнюють виконання рішення, й відповідно -дотриманню балансу інтересів сторін.
При цьому судом першої інстанції правомірно відхилено посилання першого відповідача на продаж в майбутньому належного їй нерухомого майна, що дозволить погасити заборгованість перед банком у повному обсязі, з посиланням на існуючий ризик знищення цього майна з огляду на його місцезнаходження в зоні тимчасової окупації, враховуючи при цьому також невизначеність щодо часу виникнення можливості реалізувати таке майно за вищевказаних обставин або отримати компенсацію за пошкоджене та знищене майно, на можливість якої посилається скаржник.
Приймаючи до уваги наведені обставини, колегія суддів враховує, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року № 11-рп/2012); відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997 року, пункт 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).
Враховуючи те, що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
У цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення. Тобто розстрочення (відстрочення) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.
Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.
Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.
Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
В контексті дотримання балансу інтересів сторін у даному випадку судом першої інстанції правомірно враховано, що прострочення першого відповідача-позичальника за кредитним договором від 03.12.2021 №104.10-35/К-230/21 триває з 2022 року, тобто, порушення права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, триває вже більше трьох років, а тому у даному випадку надання відстрочки виконання рішення суду не стимулюватиме процедуру погашення заборгованості, а надана відстрочка може порушити майнові інтереси стягувача внаслідок відкладення терміну виконання зобов'язання боржника у спірних правовідносинах, в тому числі враховуючи інфляційні процеси в державі, враховуючи те, що позивач заперечує проти відстрочення виконання рішення, з огляду на необхідність дотримання балансу інтересів сторін, у той час як першим відповідачем не надано доказів того, що обставини, які дозволять відповідачам повністю сплатити стягнуту рішення суду у даній справі заборгованість виникнуть протягом встановленого законом максимально строку надання відстрочки виконання рішення суду.
Посилання першого відповідача на те, що позивач звернувся з позовом тільки після закінчення строку кредитування ( 02.12.2024) та нарахував за період з 2022 по 2024 роки проценти за його користування із включенням їх в суму позову, тоді як з огляду на довготривалість введеного воєнного стану він міг спрогнозувати невиконання договору позичальником та звернутись до суду з відповідними вимогами набагато раніше, а тому не можна однозначно стверджувати про порушення прав позивача у вказаний період, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, зокрема, суперечать положенням статті 610 Цивільного кодексу України, яка порушенням зобов'язання визначає його невиконання або виконання з порушеням умов, визначених змістом зобов'язання, статті 629 Цивільного кодексу України, якою встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами та статті 530 цього Кодексу, згідно з якою, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), у той час як в рішенні суду першої інстанції зазначено про допущення відповідачем тривалого порушення умов договору щодо повернення кредитних коштів згідно з графіком та сплати процентів за користування кредитом, а саме з 03.12.2021 по 22.11.2024 частково сплачено заборгованість за кредитом та за процентами.Чинне законодавство не містить положень щодо обов'язку кредитора з урахуванням обставин введення воєнного стану та можливого невиконання через це боржником своїх зобов'язань звертатись за захистом свого порушеного права лише до закінчення строку кредитування, а обставина введення воєнного стану не передбачена підставою для зупинення строків виконання зобов'язань, а тому відповідне прострочення відповідача правомірно визнано судом як обставину, яка свідчить про тривале порушення прав кредитора у наведений період, яке підлягає врахуванню при вирішенні питання щодо надання відстрочки в ракурсі забезпечення дотримання балансу інтересів сторін, з огляду на "легітимні сподівання" кредитора, що період виконання рішення не буде надмірно тривалим для нього як "потерпілої сторони".
З огляду на наведене та враховуючи, що надання відстрочки виконання судового рішення є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками обґрунтувань та дослідження доказів, у цьому випадку, використавши свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 331 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції не припустився порушення норм процесуального права та балансу інтересів сторін, що могло б слугувати підставою для скасування оскаржуваної ухвали, а тому колегія суддів дійшла висновку, що зазначена ухвала постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга -без задоволення.
При цьому колегія суддів звертає увагу боржника на те, що чинне законодавство не обмежує право заявника на повторне звернення із заявою про відстрочення виконання рішення суду, якщо заява з цього питання вже розглядалася судом.
Виходячи з наведеного та керуючись ст. 129, 269, 271, п. 1 ч.1 статті 275, статтею 276, статтями 281, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Тихонової Ольги Анатоліївни залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Донецької області від 06.10.2025 у справі №905/1667/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строк її оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 01.12.2025
Головуючий суддя І.В. Тарасова
Суддя В.В. Лакіза
Суддя Н.О. Мартюхіна