Справа № 168/736/25 Провадження №11-кп/802/663/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
27 листопада 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченої - ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченої - ОСОБА_8 ,
потерпілої - ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025030570000224 від 06 червня 2025 року, за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Ковельської окружної прокуратури ОСОБА_10 та захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 на вирок Старовижівського районного суду Волинської області від 14 серпня 2025 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України,
Даним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку села Хворостів, Любомльського району, Волинської області, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , українки, громадянки України, з середньою освітою, непрацюючої, заміжньої (вдова), має трьох дітей, одна дитина неповнолітня, повнолітній син являється особою з інвалідністю ІІ групи, раніше не судимої,
визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, та призначено їй покарання за ч.2 ст.121 КК України, із застосуванням ст.69 КК України, у вигляді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_7 у виді домашнього арешту, заборонивши залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 в період із 20 години 00 хвилини до 06 години 00 хвилини - залишено до вступу вироку у законну силу.
Продовжено до набрання вироком законної сили покладені на ОСОБА_7 обов'язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України, а саме: за першою вимогою прибувати до суду; повідомляти прокурора, суд про зміну свого місця проживання.
У строк відбуття покарання ОСОБА_7 враховано строк тримання під вартою (фактичного затримання) - 4 дні: з 19.00 години 06.06.2025 року по 09.06.2025 року у розрахунку день за день. А також зарахований строк цілодобового домашнього арешту, який було застосовано до ОСОБА_7 ухвалою слідчого судді 09.06.2025 року та строк домашнього арешту за ухвалою від 04.08.2025 року слідчого судді Ратнівського районного суду Волинської області у співвідношенні три дні домашнього арешту в рахунок одного дня позбавлення волі.
Вироком суду вирішено долю арештованого майна та речових доказів.
Згідно вироку суду, обвинувачена ОСОБА_7 06.06.2025 року, близько 12:30 години, перебувала в кімнаті-кухні, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому була в стані алкогольного сп'яніння. Тоді ж під час словесного конфлікту із своїм чоловіком ОСОБА_11 , діяла з прямим умислом, тобто усвідомлювала суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачила їх суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Обвинувачена ОСОБА_7 в цей час порушила вимоги ст.27 Конституції України, відповідно до якої кожній людині гарантується невід'ємне право на життя, та ст.28 Конституції України, згідно якої кожен має право на повагу до його гідності, а також вимоги ст.1, ст.3 Закону України «Про запобігання та протидії домашньому насильству». Тоді ж, 06.06.2025 року, близько 12:30 години, обвинувачена ОСОБА_7 утримувала в кімнаті-кухні в правій руці ніж та умисно нанесла один удар в ділянку правої ключиці грудної клітки своєму чоловікові ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У результаті умисних дій обвинувачена ОСОБА_7 спричинила покійному потерпілому ОСОБА_11 тілесні ушкодження у вигляді проникаючої колото-різаного поранення грудної клітки справа з пошкодженням правої підключичної вени та приток, верхньої долі правої легені з гемо пневмотораксом та розвитком постгеморагічної анемії та полі органної недостатності, які за ступенем тяжкості, стосовно живої особи відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя. В даному випадку зазначені тілесні ушкодження викликали смерть потерпілого покійного ОСОБА_11 та перебували в прямому причинному зв'язку з причиною настання смерті та були безпосереднім чинником її настання.
Таким чином, ОСОБА_7 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч.2. ст.121 КК України за ознаками: умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого (а.с.206-210).
В поданій апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації дій обвинуваченої, вказує на те, що остання подається у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої, внаслідок м'якості.
Вказує на те, що в оскаржуваному вироку суду зазначено, що суд погоджується із кваліфікацією кримінального правопорушення органом досудового слідства та приходить до висновку, що вина обвинуваченої ОСОБА_7 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, тобто умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, доведена в повному обсязі. Разом із тим, органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувалася в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, небезпечному для життя в момент заподіяння,що спричинило смерть потерпілого, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України. Водночас, в оскаржуваному вироку судом не наведено мотивів, відповідно до яких суд виключив з обвинувачення кваліфікуючу ознаку, а саме небезпечність для життя в момент заподіяння.
Крім того, в порушення п.2 ч.3 ст.374 КПК України судом перераховано письмові документи (докази), подані стороною обвинувачення, які доводять винуватість ОСОБА_7 в інкримінованому злочині без вказання їх змісту, суті на підтвердження встановлених судом обставин.
Окрім цього, місцевим судом не вмотивовано наявність обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а саме належні підстави для застосування положень ст.69 КК України. Наведені судом обставини характеризують обвинувачену в загально-соціальному плані, проте жодним чином істотно не знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Також жодним чином не обґрунтував, яким є зв'язок цих обставин із вчиненим злочином і чому вони істотно знизили його тяжкість.
Так, судом не вмотивовано яким саме чином посткримінальна поведінка обвинуваченої після вчинення злочину та її відшкодування понесених лікувальним закладом витрат на лікування покійного чоловіка пом'якшують відповідальність ОСОБА_7 у взаємозв'язку із вчиненим злочином та їх вплив на суспільну небезпечність обвинуваченої. При цьому судом з'ясовано, що обвинувачена жодного разу не відвідувала та не намагалася відвідати свого чоловіка під час перебування у лікувальному закладі.
Просить вирок Старовижівського районного суду Волинської області від 14.08.2025 року скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, та призначити їй покарання у виді 8 років позбавлення волі (а.с.213-217).
На адресу Волинського апеляційного суду 26.11.2025 року від прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Ратнівського відділу Ковельської окружної прокуратури ОСОБА_12 надійшли зміни та доповнення до апеляційної скарги. Вказує на те, що подана апеляційна скарга підтримується, однак на даний час виникла необхідність внести до неї зміни та доповнення.
Вказує на те, що у мотивувальній частині поданої прокурором апеляційної скарги вмотивовано та зазначено про необгрунтоване виключення судом із формули обвинувачення вчиненого ОСОБА_7 злочину, визнаного доведеним, кваліфікуючої ознаки, а саме - умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння. У зв'язку із цим мотивувальну частину вироку при викладенні юридичної формули обвинувачення за ч.2 ст.121 КК України слід доповнити вказавши про визнання доведеною вини ОСОБА_7 в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, небезпечному для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого.
Окрім цього, Старовижівський районний суд Волинської області ухваливши вирок стосовно ОСОБА_7 та призначивши покарання у виді позбавлення волі, правильно зарахував у строк покарання період її перебування під вартою, однак некоректно вказав про зарахування обвинуваченій в строк відбування покарання строк цілодобового домашнього арешту, застосованого ухвалами Ратнівського районного суду Волинської області від 09.06.2025 року та 04.08.2025 року, чим допустив неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність. А тому, ОСОБА_7 необхідно зарахувати у строк покарання, призначеного за ч.2 ст.121 КК України, строк її перебування під цілодобовим домашнім арештом з 10.06.2025 року по 04.08.2025 року включно за співвідношенням - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.
Крім того, враховуючи вищевикладене строк відбування покарання ОСОБА_7 слід рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
Просить вирок Старовижівського районного суду Волинської області від 14.08.2025 року скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
У мотивувальній частині вироку при викладенні юридичної формули обвинувачення за ч.2 ст.121 КК України вказати про визнання доведеною вини ОСОБА_7 в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, небезпечному для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого.
Початок строку відбування покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_7 рахувати з моменту приведення даного вироку до виконання.
На підставі ч.5 ст.72 КК України у строк покарання ОСОБА_7 зарахувати строк її попереднього ув'язнення з 06.06.2025 року по 09.06.2025 року з розрахунку, що одному дню позбавлення волі відповідає один день попереднього ув'язнення, а також строк її перебування під цілодобовим домашнім арештом з 10.06.2025 року по 04.08.2025 року включно за співвідношенням - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.
У решті вирок суду від 14.08.2025 року залишити без зміни (а.с.238-239).
Захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 в поданій апеляційний скарзі вважає вирок суду першої інстанції незаконним і необґрунтованим та таким, що підлягає до скасування.
Вказує на те, що судом першої інстанції при призначенні міри покарання хоча і було враховано ряд пом'якшуючих обставин, таких як щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, проте на його думку, судом обрано надто суворе покарання ОСОБА_7 , явно несправедливе та таке, що не відповідає принципам достатності покарання для виправлення винного.
Вважає, що судом першої інстанції не в повній мірі враховані пом'якшуючі обставини, та обставини, які суттєво впливають на ступінь вини та, є важливими при визначенні міри покарання особі, що притягується до відповідальності.
Зокрема, в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_7 , окрім того що беззаперечно визнала вину, щиро розкаялася у вчиненому кримінальному правопорушенні, висловила критичну оцінку своєї протиправної поведінки, жаль з приводу вчиненого та готовність нести покарання на яке заслуговує з урахуванням тих пом'якшуючих обставин, які встановлені в ході судового розгляду, а також запевнила суд, що не бажала таких наслідків своєму чоловіку, адже вони багато років прожили разом і мали спільних дітей.
Також судом першої інстанції не надано достатньої оцінки тій обставині, що на утриманні обвинуваченої ОСОБА_7 перебуває неповнолітня дочка ОСОБА_13 , яка у випадку застосування реальної міри покарання залишиться не лише без батьківського догляду, а й без материнської ласки та уваги.
Просить вирок Старовижівського районного суду Волинської області від 14.08.2025 року відносно ОСОБА_7 скасувати та ухвалити новий вирок, у якому з урахуванням матеріалів справи визначити обвинуваченій більш м'яку міру покарання, зокрема за ч.2 ст.121 КК України, із застосуванням ст.69 КК України, 5 років позбавлення волі та із застосуванням ст.75 КК України, звільнити від відбуття покарання встановивши іспитовий строк 3 роки (а.с.219-220).
Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку суду першої інстанції, повідомив ким та в якому обсязі він оскаржений, виклав основні доводи апеляційних скарг; думку прокурора, який вимоги своєї апеляційної скарги підтримав, а в задоволенні апеляційної скарги сторони захисту просив відмовити; обвинувачену та її захисника, які просили в задоволенні апеляційної скарги прокурора відмовити за безпідставністю, підтримали свою апеляційну скаргу та просили її задовольнити; потерпілу, яка заперечила доводи апеляційної скарги прокурора, просила задовольнити апеляційну скаргу сторони захисту; апеляційний суд дійшов до наступного висновку.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об'єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
У відповідності з вимогами ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинне бути законним, обґрунтованим, вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року: «Кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».
Однією із загальних засад кримінального провадження, передбачених п.10 ч.1 ст.7 та ст.17 КПК України, є презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка визначає, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, які мають значення для кримінального провадження.
Згідно зі ст.94 КПК України суд, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Вказаних вимог закону місцевим судом при ухваленні вироку в даному кримінальному провадженні дотримано.
Апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченої ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, а саме в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, небезпечному для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого, за вчинення якого її засуджено, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження й ґрунтується на зібраних у провадженні і перевірених у суді доказах, які судом всебічно й повно досліджені та правильно оцінені і докладно викладені у вироку, як того вимагає ст.370 КПК України.
Мотивуючи висновок про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, суд першої інстанції послався на докази, що зібрані у встановленому законом порядку, досліджені під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до приписів ст.94 КПК України.
Зокрема, свої висновки про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України,за викладених у вироку обставин, суд першої інстанції обґрунтував показаннями потерпілої ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_14 , а також даними, що містяться у письмових доказах.
Відповідно суд першої інстанції обґрунтовано поклав в основу вироку показання обвинуваченої, потерпілої, а також документальні та інші докази, яким суд надав вірну оцінку, та які є послідовними та узгоджуються між собою та в своїй сукупності повно відтворюють картину події.
У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження апеляційним судом не виявлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час збирання й закріплення доказів у провадженні, які б ставили під сумнів обгрунтованість висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 та правильність кваліфікації її дій. Наявні у провадженні докази відповідають вимогам закону щодо належності та допустимості доказів.
Під час досудового розслідування та при судовому розгляді були встановлені і досліджені всі обставини, з'ясування яких мало істотне значення для правильного вирішення кримінального провадження, проведені необхідні експертизи, належним чином з'ясовані обставини, що характеризують об'єкт і об'єктивну сторону кримінального правопорушення.
За таких обставин не має підстав вважати, що у справі допущена однобічність судового розгляду, яка викликає необхідність скасування вироку чи закриття провадження у справі.
Не заслуговують на увагу апеляційного суду доводи прокурора про те, що судом необгрунтовано виключено із формули обвинувачення вчиненого ОСОБА_7 злочину, визнаного доведеним, кваліфікуючу ознаку, а саме - умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, з огляду на наступне.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.374 КПК України в обвинувальному вироку суду, окрім іншого, зазначається формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, а також мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.
Як вбачається із оскаржуваного вироку, після зазначення формулювання обвинувачення, суд визнав достатні підстави вважати винною ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2. ст.121 КК України за ознаками: умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого, що спростовує доводи прокурора в цій частині апеляційних вимог.
Водночас щодо доводів апелянтів в апеляційних скаргах щодо призначеного обвинуваченій покарання, то вони є безпідставними та не обгрунтованими з огляду на наступне.
Серед завдань кримінального провадження, передбачених ст.2 КПК України, міститься вимога про те, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура та прийнято законне рішення як під час розслідування справи, так і за результатами її судового розгляду.
Згідно з ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому воно повинно бути необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів.
В той же час згідно зі ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад кримінального правопорушення та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Тобто, при призначенні покарання суд повинен належним чином врахувати не тільки дані про особу обвинуваченого, відсутність обставин, що обтяжують покарання, сукупність пом'якшуючих покарання обставин, тощо, а й особливості вчинення конкретного кримінального правопорушення, обставини та спосіб його вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали.
Статтею 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
У кожному випадку застосування статті 69 КК України суд зобов'язаний у своєму рішенні зазначити, які саме обставини справи або дані про особу винного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання.
При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити із системного тлумачення статей 66 та 69 КК і тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеня тяжкості вчиненого злочину.
Ці обставини у своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно справедливим.
На переконання колегії суддів, судом першої інстанції вказаних вимог закону було дотримано в повній мірі.
Призначаючи обвинуваченій ОСОБА_7 покарання суд першої інстанції врахував характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого нею кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України, є тяжким злочином, конкретні обставини справи, дані про особу обвинуваченої, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Враховано, що обвинувачена ОСОБА_7 є громадянкою України, раніше не судима, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має постійне місце проживання, посередньо характеризується за місцем проживання, а також позицію потерпілої ОСОБА_9 щодо несуворого покарання.
Апеляційний суд зазначає, що позиція потерпілої сторони у судових засіданнях місцевого та апеляційного судів, щодо обрання заходу примусу не є обов'язковою для суду, натомість ураховується в сукупності з обставинами, передбаченими ст.65 КК України.
До обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченої, відповідно до ст.66 КК України, суд першої інстанції відніс щире каяття та відшкодувала лікувальному закладу понесені витрати на лікування покійного чоловіка, а також вчинення кримінального правопорушення в умовах конфлікту, пов'язаного із застосуванням насильства щодо обвинуваченої ОСОБА_7 з боку потерпілого покійного ОСОБА_11 , який перебував в стані алкогольного сп'яніння.
Також місцевим судом вірно віднесено до обставин, що пом'якшує покарання - позитивна посткримінальна поведінка обвинуваченої, яка добросовісно та неухильно виконувала як ухвалу слідчого судді Ратнівського районного суду Волинської області від 09.06.2025 року про обрання щодо неї запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту так і ухвалу від 04.08.2025 року відносно ОСОБА_7 про продовження строку запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
До обставин, що обтяжують покарання обвинуваченої, відповідно до ст.67 КК України, суд першої інстанції відніс вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння та вчинення кримінального правопорушення щодо подружжя.
Окрім того обставиною, що істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченою ОСОБА_7 кримінального правопорушення суд першої інстанції визнав те, що остання є матір'ю трьох дітей. Має на утриманні та вихованні: повнолітню дочку - потерпілу по справі ОСОБА_9 , неповнолітню дочку ОСОБА_13 та повнолітнього сина ОСОБА_11 , який є особою з інвалідністю ІІ групи.
На переконання апеляційного суду враховуючи всі обставини в кримінальному провадженні в їх сукупності, у тому числі й ті, на які посилаються у своїх апеляційних скаргах апелянти, яким судом першої інстанції була надана вірна оцінка, місцевий суд обґрунтовано прийшов до висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченої можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, однак вважав за можливе при призначенні покарання за ч.2 ст.121 КК України застосувати положення ст.69 КК України та призначити покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією статті у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На переконання суду першої інстанції таке покарання буде справедливим, відповідатиме вимогам закону, принципам законності, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої ОСОБА_7 та попередження вчинення нею нових злочинів, з чим повністю погоджується апеляційний суд.
Призначене покарання буде необхідним та достатнім для виправлення і перевиховання, а також попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, і відповідатиме вимогам ст.65 КК України.
Місцевим судом вірно не взято до уваги твердження сторони захисту щодо можливості призначення ОСОБА_7 покарання із застосування ст.75 КК України, з огляду на характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого нею кримінального правопорушення, конкретних обставин справи, даних про особу обвинуваченої, обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання у сукупності.
Таким чином підстав для зміни вироку та пом'якшення обвинуваченій призначеного покарання із застосуванням положень ст.75 КК України з мотивів, наведених в апеляційній скарзі захисника обвинуваченої, апеляційний суд не знаходить, оскільки покарання не буде відповідати загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Крім того, таке покарання буде недостатнім для досягнення мети такого покарання, не буде співмірним протиправному діянню і не може вважатися явно справедливим через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Окрім цього, захисником ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні під час розгляду справи апеляційним судом, не надано жодних медичних документів, які підтверджували б неможливість відбувати ОСОБА_7 реальну міру покарання.
Підстав для призначення ОСОБА_7 більш суворого покарання, з мотивів, про які йдеться в апеляційній скарзі прокурора, апеляційний суд також не вбачає.
Верховний Суд неодноразово звертає увагу на те, що виправлення має на меті шляхом примусового впливу на засудженого внести корективи в його соціально-психологічні властивості, нейтралізувати негативні настанови, змусити додержуватися положень закону про кримінальну відповідальність. Досягнення такого результату визнається юридичним виправленням, що є важливим результатом застосування покарання та суттєвим показником його ефективності.
Також апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що Конституційний Суд України в своєму рішенні зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного».
Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих. Однією із умов досягнення цієї мети є відшкодування завданого злочином збитку або усунення заподіяної шкоди.
Усі доводи апелянтів, які викладені в апеляційних скаргах, і були надані ними під час апеляційного розгляду провадження щодо невідповідності призначеного покарання, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання та відповідно не спростовують висновків місцевого суду і не дають жодних підстав для зміни чи скасування оскаржуваного вироку в цій частині, як про це вони просять.
Щодо доводів прокурора про необхідність зарахувати ОСОБА_7 у строк покарання строк її попереднього ув'язнення з 06.06.2025 року по 09.06.2025 року з розрахунку, що одному дню позбавлення волі відповідає один день попереднього ув'язнення, а також строк її перебування під цілодобовим домашнім арештом з 10.06.2025 року по 04.08.2025 року включно за співвідношенням - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі, то вони є слушними з огляду на наступне.
Відповідно до ч.5 ст.72 КК України попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.
Так, відповідно до ч.7 ст.72 КК України суд зобов'язаний зарахувати строк перебування під домашнім арештом у строк покарання за правилами, передбаченими в частині першій цієї статті, виходячи з такого їх співвідношення - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.
Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, а саме з протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, ОСОБА_7 затримано з 19.00 години 06.06.2024 року в порядку ст.208 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Ратнівського районного суду Волинської області від 09.06.2024 року застосовано до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту на строк до 07.08.2025 року включно.
Ухвалою слідчого судді Ратнівського районного суду від 04.08.2025 року щодо ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у вигляді домашнього арешту на два місяці із забороною залишати житло в період з 20.00 години до 06.00 години.
Однак, місцевий суд, ухваливши вирок від 14.08.2025 року стосовно ОСОБА_7 та призначивши покарання у виді позбавлення волі, правильно зарахував у строк покарання період її перебування під вартою, однак некоректно вказав про зарахування обвинуваченій в строк відбування покарання строк цілодобового домашнього арешту, застосованого ухвалами Ратнівського районного суду Волинської області від 09.06.2025 року та 04.08.2025 року, чим допустив неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність.
А тому, враховуючи вищевикладене, ОСОБА_7 необхідно зарахувати у строк покарання, призначеного за ч.2 ст.121 КК України, строк її попереднього ув'язнення з 06.06.2025 року по 09.06.2025 року з розрахунку, що одному дню позбавлення волі відповідає один день попереднього ув'язнення, а також строк її перебування під цілодобовим домашнім арештом з 10.06.2025 року по 04.08.2025 року включно за співвідношенням - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.
Окрім цього, відповідно до п.2 ч.4 ст.374 КПК України у разі визнання особи винуватою у резолютивній частині вироку зазначається початок строку відбування покарання.
Відповідно до положень ст.533 КПК України вирок суду, який набрав законної сили, обов'язковий для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України.
Статтею 535 КПК України визначено, що судове рішення, що набрало законної сили, якщо інше не передбачено КПК України, звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції.
А тому доводи апеляційної скарги прокурора про те, що строк відбування покарання ОСОБА_7 слід рахувати з моменту приведення вироку до виконання, підлягає до задоволення.
Інші доводи апеляційних скарг не впливають на правильність прийнятого судом рішення, а тому колегія суддів не приймає їх до уваги.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях підкреслив, що суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені в даній справі, були вивчені і була надана конкретна чітка відповідь на аргументи, які є вирішальними для вирішення справи (справи «Ван де Хурк проти Нідерландів», §61, «Болдеа проти Румунії», §30, «Морейра Феррейра проти Португалії», § 84).
Враховуючи вищенаведене апеляційний суд вбачає законні підстави для зміни оскаржуваного вироку з мотивів, наведених в апеляційній скарзі прокурора, а тому апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенні, а апеляційна скарга захисника обвинуваченої залишенню без задоволення.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Ковельської окружної прокуратури ОСОБА_10 задовольнити частково.
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Старовижівського районного суду Волинської області від 14 серпня 2025 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, змінити.
На підставі ч.5 ст.72 КК України у строк покарання ОСОБА_7 зарахувати строк її попереднього ув'язнення з 06 червня 2025 року по 09 червня 2025 року з розрахунку, що одному дню позбавлення волі відповідає один день попереднього ув'язнення, а також строк її перебування під цілодобовим домашнім арештом з 10 червня 2025 року по 04 серпня 2025 року включно за співвідношенням - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_7 рахувати з моменту приведення даного вироку до виконання.
В решті вирок суду залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий
Судді