Справа № 183/11930/25
№ 1-кп/183/2554/25
27 листопада 2025 року м. Самар
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості по якому внесені 23 серпня 2025 року до ЄРДР за
№ 120250400000000811, за обвинуваченням ОСОБА_3 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 2861 КК України, -
за участю:
прокурора ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 обґрунтувавши тим, що будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період та проходячи її у військовій частини НОМЕР_1 , 23 серпня 2025 року о 13 годині 30 хвилин, керуючи технічно справним транспортним засобом - автомобілем «OpelAstra» з іноземним реєстраційним номером НОМЕР_2 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння (виявлений етиловий спирт в крові у концентрації 1,42 ‰), чим заздалегідь позбавив себе можливості об'єктивно оцінювати дорожню обстановку і координувати свої дії, по мокрому асфальтобетонному покриттю проїзної частини, що має по одній смузі для руху в кожному напрямку, автодороги з боку с. Орлівщина, напрямку с. Черкаське, в Самарівському району Дніпропетровської області, перевозив трохпассажирів: на передньому пасажирському сидінні військовослужбовця ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та на задньому пасажирському сидінні військовослужбовця ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в порушення вимог ст. ст. 9, 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», п. п. 1.3, 1.5, 2.3 б), 2.9 а), 12.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року, відповідно до яких:
п. 1.3: «Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих правил, а так само бути взаємно ввічливими»;
п. 1.5: «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;
п. 2.3.: «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний:
б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;
п. 2.9: «Водієві забороняється:
а) керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції»;
п. 12.1: «Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним»;
проявляючи кримінально-протиправну недбалість, діючи необережно, легковажно розраховуючи на запобігання дорожньо-транспортної події, маючи об'єктивну можливість у межах видимості за напрямком руху спостерігати за дорожньою обстановкою, а також своєчасно реагувати на її зміни, не виконавши покладені на нього обов'язки, як на водія, грубо порушуючи Правила дорожнього руху, легковажно розраховуючи на відвернення суспільно-небезпечних наслідків, не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров'я громадян, за відсутності перешкод технічного і фізичного характеру для забезпечення безпечного руху, втратив контроль над керуванням транспортного засобу, виїхав за межі проїзної частини ліворуч, де здійснив перекидання транспортного засобу, внаслідок чого пасажир
ОСОБА_6 отримав тілесні ушкодження, від яких загинув на місті події.
Викладені обставини дають підстави обвинувачувати ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України - порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, що спричинило смерть потерпілого
ОСОБА_6 .
Обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_3 підтверджується зібраними в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні доказами, зокрема: протоколом огляду місця дорожньо-транспортної події, фототаблиці та схеми до нього; протоколом огляду трупа ОСОБА_6 , протоколом допиту свідка
ОСОБА_5 ; протоколом допиту ОСОБА_3 ; протоколом допиту свідка ОСОБА_7 ; протоколами пред'явлення особи для впізнання за участю свідка ОСОБА_7 ; речовим доказом - автомобілем «OpelAstra» з іноземним реєстраційним номером НОМЕР_2 ; слідчим експериментом за участю свідка ОСОБА_5 ; слідчим експериментом за участю ОСОБА_3 ; висновком судово-медичної експертизи по трупу ОСОБА_6 ; висновком судово-медичної експертизи по тілесним ушкодженням ОСОБА_5 ; висновком судово-медичної експертизи по тілесним ушкодженням ОСОБА_3 ; висновком судово-токсикологічної експертизи по зразку крові ОСОБА_3 ; іншими речовими доказами та матеріалами в їх сукупності.
Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 29.08.2025 року ОСОБА_3 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 28.10.2025 включно, без визначення застави.
Частиною 1 статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, якою передбачено умови, мету і підстави застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для продовження застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити такі дії: переховуватися від суду; незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Таким чином, для досягнення мети і завдань кримінального провадження, на даний час виникла необхідність у продовженні застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого. Така потреба обумовлена наявністю ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Так, в обґрунтування продовження застосування запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_3 покладається необхідність запобігання спробам:
1) Переховуватися від суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України): враховуючи, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину знаходячись у стані алкогольного сп'яніння, покарання за яке, передбачено у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, у зв'язку із чим усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання, що загрожує обвинувачуваному, у разі визнання його винним у вчинені інкримінованого злочину, він може вдатися до активних дій для уникнення кримінальної відповідальності, оцінивши негативні наслідки переховування як менш несприятливі, ніж обмеження, пов'язані з триманням під вартою як запобіжним заходом або відбування покарання, про що свідчить поведінка останнього одразу після ДТП, коли ОСОБА_3 вказував при допиті, що за кермом автомобіля у момент ДТП знаходився ОСОБА_5
2) Незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні
(п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України): про це свідчить той факт, що ОСОБА_3 знайомий зі свідками та потерпілими у справі, його співслужбовцями, що знаходились в салоні автомобіля на момент ДТП. Ця обставина надає ОСОБА_3 , знаходячись на свободі, чинити тиск та незаконно впливати на потерпілих та свідків у кримінальному провадженні, з метою зміни ними показань, що у свою чергу зашкодить вирішенню кримінального судочинства, ефективному, повному, всебічному та неупередженому судовому розгляду, оскільки суд сприймає лише ті показання, які він безпосередньо чує в судовому засіданні.
Тому ОСОБА_3 має мотив та можливість вплинути на свідків, які разом з ним проходять військову службу в одній військовій частині, що фактично створить умови для здійснення впливу на безпосередніх свідків, у тому числі шляхом вмовляння, підкупу, залякування та здійснення стосовно останніх насильницьких дій для зміни їх показів з метою уникнення кримінальної відповідальності.
3) Вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України):
ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем, обізнаним з діючим законодавством щодо належної поведінки згідно Статуту Збройних Сил України та Дисциплінарним статутом, свідомо допускає грубі порушення Правил дорожнього руху України, допускає небезпечну та агресивну манеру водіння у стані алкогольного сп'яніння, при цьому не розмежовуючи зону мирної території України та зону бойових дій, нехтуючи встановленими Правила безпеки дорожнього руху, вимогами щодо швидкісного режиму, при цьому проявляючи вкрай кримінально-протиправну недбалість, наражаючи на небезпеку життя і здоров'я громадян, що підтверджується наставшими тяжкими наслідками у вигляді смерті людини та поведінкою особи, яка всіма можливими засобами (накшталт, вказуючи, що не він був за кермом) намагається уникнути кримінально-карної відповідальності, що тягне за собою призначення додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на певний строк.
Також, враховуючи те, що обвинуваченому загрожує покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, з метою ухилення від покарання у разі визнання його винним або від кримінального переслідування існує реальний ризик і можливість вчинити інше кримінальне правопорушення, а саме самовільне залишення військової частини, вчинене в умовах воєнного стану, або дезертирство, тобто злочини, передбачені ч. 5 ст. 407 КК України та ч. 4 ст. 408 КК України.
В свою чергу, в умовах воєнного стану на території України, з метою належного покарання осіб, які вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини, такий підхід національних судів щодо застосування виключного виду запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не допустить негативного впливу на обороноздатність держави в умовах воєнного стану, підриву авторитету, бойової готовності та боєздатності підрозділу Збройних Сил України та не створить в очах військовослужбовців уяву безкарності та свавілля.
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Отже, задля досягнення мети визначеної у ст. 177 КПК України,продовження застосування до ОСОБА_3 тримання під вартою, як виняткового запобіжного заходу, є цілком виправданим, зважаючи на суспільну небезпеку злочинного діяння, у якому обвинувачується останній, та неможливість забезпечити запобігання наявних ризиків більш м'якими запобіжними заходами. Вік та стан здоров'я обвинуваченого не перешкоджають триманню останнього під вартою.
На підставі вищевикладеного прокурор просить продовжити застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , запобіжний захід у виді трима ння під вартою строком на 60 днів.
Обвинувачений не заперечував проти клопотання прокурора.
При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу
ОСОБА_3 суд враховує, що існує ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Суд вважає, що наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України свідчить те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину знаходячись у стані алкогольного сп'яніння, покарання за яке, передбачено у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, у зв'язку із чим усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання, що загрожує обвинувачуваному, у разі визнання його винним у вчинені інкримінованого злочину, він може вдатися до активних дій для уникнення кримінальної відповідальності, оцінивши негативні наслідки переховування як менш несприятливі, ніж обмеження, пов'язані з триманням під вартою як запобіжним заходом або відбування покарання, про що свідчить поведінка останнього одразу після ДТП, коли ОСОБА_3 вказував при допиті, що за кермом автомобіля у момент ДТП знаходився ОСОБА_5 .
При цьому, суд вважає наявність ризиків, передбачених п. 2, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, в судовому засіданні прокурором не доведені.
Суд при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оцінила в сукупності інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а саме те, що ОСОБА_3 підозрюється у скоєнні кримінального правопорушення, віднесеного законом до категорії тяжких, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується.
Все вищевикладене неодмінно свідчить про відсутність підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу ОСОБА_3 , ніж тримання під вартою.
Продовжуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства. Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», суд вважає необхідним застосувати обвинуваченому найбільш тяжкий вид запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для забезпечення визначеного раніше ризику.
Розглядаючи клопотання прокурора про продовження застосування обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного у виді тримання під вартою в умовах гауптвахти строком на 60 днів, що достатньо підстав для його задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 314-317 КПК України, суд, -
Обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 22 січня 2026 року включно.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її проголошення у відповідності до рішення Конституційного Суду України від 13.06.2019 року № 4-р/2019.
Суддя ОСОБА_1